Перейти до вмісту

Ільченко Петро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ільченко Петро Іванович
Народився23 лютого 1954(1954-02-23) (70 років)
Кислиця, Суворовський район, Одеська область, Українська РСР, СРСР
Країна СРСР
 Україна
Місце проживанняУкраїна Україна, Київ
Діяльністьтеатральний режисер
Alma materКиївський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
ЗакладНаціональний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Нагороди
заслужений працівник культури Автономної Республіки Крим заслужений діяч мистецтв України

Петро́ Іва́нович І́льченко (нар. 23 лютого 1954, с. Кислиця, Суворовський район, Одеська область, СРСР) — радянський та український театральний режисер. Заслужений діяч мистецтв України (2004), заслужений працівник культури АР Крим, професор, режисер-постановник Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франко.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Макет до вистави «Кайдашева сім'я» (2007)

Народився 23 лютого 1954 року в с. Кислиця Суворовського району Одеської області.

Навчався у студії при Київському театрі оперети; з 1974 по 1981 роки працював артистом цього театру[1][2].

Після закінчення театрального інституту ім. Карпенка-Карого (курс Леоніда Олійника, педагог за фахом — Ростислав Коломієць), з 1981 року працює режисером-постановником театру ім. Івана Франко. Запрошення в театр отримав від Сергія Данченка. В результаті спільної роботи з художнім керівником з'явилися такі вистави як «Загибель ескадри», «Бал злодіїв», «За двома зайцями», «Біла ворона» та інші.

У 1989-1991 роках проходив навчання у Всесоюзному інституті підвищення кваліфікації працівників мистецтва на кафедрі режисури музичного театру у Бориса Покровського. Практику проходив у Большому театрі та Академічному театрі ім. Станіславського і Немировича-Данченка (Москва).

На киностуди «Укртелефільм» поставив художній телефільм «Регіон» (спільно з Рилєєвим). На Всесоюзній студії грамзапису записав казку-мюзикл Сергія Михалкова і Б. Яновського «Сміх і сльози»; здійснив ряд записів радіовистав на «Українському радіо».

В різний час виступав постановників урочистих концертів, творчих вечорів, бенефісів, масових свят на республіканському та міському рівнях.

Викладає в Національній музичній академії України ім. Петра Чайковського, Київському національному університеті культури і мистецтв, Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв. Серед його випускників — директор Херсонського обласного театру ім. Миколи Куліша Олександр Книга, художній керівник Житомирського обласного театру ім. В. Кочерги Наталія Тімошкіна, режисерка київського молодіжного театру «Відкритий Погляд» та директорка — художня керівниця театру «Золоті ворота» Ксенія Ромашенко, режисер та художній керівник Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра Станіслав Жирков, режисерка київської театру-студії «Splash» та співзасновниця театральної групи «Rofl Monkey Lalala» Вікторія Манолє та інші[3].

Режисерські роботи в театрі

[ред. | ред. код]

Як режисер реалізував понад 40 робіт[4].

Учбовий театр
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Київський національний академічний театр оперети
Національна музична академія України імені Петра Чайковського (оперна студія)

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Ільченко П.І. Режисура музичного театру: навч.-метод. посіб. — К. : Науково-методичний відділ КНУКіМ, 2003. — 134 с.
  • Ільченко П.І. Музична режисура як особлива форма художньої діяльності. Функції музичної режисури. ��� К. : Науково-методичний відділ КНУКіМ, 2004.

Нагороди та визнання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Олександра БЕРЕЗЮК (21 февраля 2014). Сергій Данченко врятував мене від Володі Ульянова (укр.). Дзеркало тижня. Україна. Процитовано 14 жовтня 2017.
  2. Наталья ПОТУШНЯК (март 2014). Почути себе в контексті часу (укр.). Театрально-концертний Київ №3. Архів оригіналу за 9 січня 2015. Процитовано 14 жовтня 2017.
  3. Програма «Рано-вранці» на каналі «КДРТРК». Петро Ільченко. Інтерв'ю (укр.). Архів оригіналу за 15 березня 2016. Процитовано 13 жовтня 2017.
  4. Петро Ільченко у каталозі режисерів [Архівовано 6 травня 2021 у Wayback Machine.] портала «Театральна риболовля»
  5. Елена КОЛОДРУБСКАЯ (24 декабря 2007). Петр Ильченко: «Театр должен зреть в корень» (рос.). Деловая столица. Архів оригіналу за 15 жовтня 2017. Процитовано 14 жовтня 2017.
  6. Вікторія КОТЕНОК (2022). Петро Ільченко: «Шельменко» – це самоіронія українців (укр.). Ж-л «Кіно-Театр» №6. Процитовано 19 лютого 2024.
  7. Алла ПІДЛУЖНА (16 листопада 2010). Бенефіс «самотньої леді» (укр.). День. Архів оригіналу за 15 жовтня 2017. Процитовано 14 жовтня 2017.
  8. Театр имени Ивана Франко представит новый спектакль «Хозяин» Карпенко-Карого [Архівовано 15 жовтня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  9. Анна ВЕСЕЛОВСЬКА (17 травня 2017). Щедрий «Скупий» (укр.). «День». Архів оригіналу за 15 жовтня 2017. Процитовано 13 жовтня 2017.
  10. Сергій ВИННИЧЕНКО (23 лютого 2019). Петру Ільченку — 65! (укр.). Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 2021-5-6.
  11. Людмила ЧЕЧЕЛЬ (15 лютого 2020). Петро Ільченко: «Найкращі ліки від хвороби — любов та увага» (укр.). «Справи сімейні». Процитовано 13 травня 2023.
  12. Наталія ГРАБЧЕНКО (31 серпня 2023). Такої драматургії, як в Україні, в Європі немає, її велич у вмінні простими речами говорити глибоко — Петро Ільченко («Час інтерв'ю») (укр.). Українське радіо. Процитовано 19 лютого 2024.
  13. Елена РАСКИНА (22 ноября 2002). Визиту посвящается (рос.). Дзеркало тижня. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 14 жовтня 2017.
  14. Указ Президента Украины № 371/2004 О награждении деятелей театрального искусства. Архів оригіналу за 9 січня 2015. Процитовано 13 жовтня 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]