Підводні човни проєкту 865 «Піранья»

Підводні човни проєкту 865 «Піранья»
Подводные лодки проекта 865 «Пиранья»
Модель надмалого підводного човна проєкту 865 «Піранья»
Верф	Адміралтейські верфі
Під прапором	СРСР  Росія
Належність	Військово-морський флот СРСР  Військово-морські сили Російської Федерації
Замовлення	2
Закладений	2
Спуск на воду	2
Введений до складу флоту	1988 —1990
Виведений зі складу флоту	2
На службі	1990 —1999
Проєкт
Тип ПЧ	надмалі дизель-електричні підводні човни
Розробник проєкту	«Малахіт»
Головний конструктор	Л. В. Чернопятов, Ю. К. Мінєєв
Класифікація НАТО	«Losos»
Основні характеристики
Швидкість (надводна)	6,43 вузли (11,9 км/год)
Швидкість (підводна)	6,43 вузлів (11,9 км/год)
Робоча глибина занурення	180 м
Гранична глибина занурення	200 м
Дальність плавання	1 000 миль (1 860 км) на швидкості 8 вузлів (надводна) 353 миль (653 км) на швидкості 2 вузли (підводна)
Автономність плавання	10 діб
Екіпаж	3 + 6 водолазів
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ)	28,3 м
Ширина корпусу найб.	4,7 м
Висота	5,1 м
Середня осадка (по КВЛ)	3,9 м
Водотоннажність надводна	218 тонн
Водотоннажність підводна	319 тонн
Силова установка
Дизель-електрична: 2 × дизель-генератори
Гвинти	2
Потужність	220 к.с.
Озброєння
Торпедно- мінне озброєння	2 × 400-мм торпеди МГТ-1 «Латуш», 4 міни ПМТ або ПМА-2

Підводні човни проєкту 865 «Піранья» (рос. Подводные лодки проекта 865 «Пиранья») — серія радянських спеціальних надмалих дизель-електричних підводних човнів, розроблених наприкінці 1980-ті роки, що перебували на озброєнні ВМФ СРСР та ВМФ Російської Федерації до кінця 1990-х років. Човни проєкту 865 «Піранья» призначалися для проведення спеціальни�� операцій в інтересах флоту в діапазоні глибин від 10 до 200 м, де зможе вирішувати диверсійні завдання з метою протидії противнику, а також вести розвідку. Проєкт перебував на озброєнні флоту з 1990 року до 1999 року.

Всього було побудовано 2 підводні човни цього проєкту. Подальше будівництво надмалих човнів у СРСР було припинено. У результаті серія обмежилася дослідним МС-520 і головним МС-521, прийнятим на озброєння флоту в грудні 1990 року. Третій човен (МС-518) 1991 року знято з будівництва. Підводний човен мав вирішувати завдання протидії противнику і вести розвідку. Для забезпечення цих завдань на човні розмістили відповідне радіоелектронне озброєння, мінно-торпедну зброю, а також водолазний комплекс для виконання спеціальних завдань на глибинах до 60 метрів. Комплекс включав до свого складу 2 забортні герметичні автоматизовані контейнери (діаметр 0,62 м, довжина 12 м), призначені для зберігання індивідуальних засобів руху водолазів і водолазного спорядження, а також камеру сухого шлюзування для виходу водолазів-диверсантів у море в підводному положенні. Крім цього було 2 забортних проникних пристрої (діаметром 537 мм).

• Підводні човни типу «XE»
• Підводні човни типу «Уна»
• Кайру (підводний човен)
• Підводні човни проєкту «Хаскі»
• Зеєгунд
• Людино-торпеда

Виноски

Джерела

• Проект 865 «Пиранья» (NATO — «Losos»)(рос.)
• Дизельные подводные лодки проекта 677 «Лада» и проекта 865 «Пиранья»(рос.)
• Сверхмалая подводная лодка проекта 865 «Пиранья»(рос.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Підводні човни проєкту 865 «Піранья»

• Минеев Ю. К., Никитин К. А. Уникальная «Пиранья». // Гангут. — 1998. — № 14. — С. 77—84.