Тюркські мови

За класифікацією Олександра Самойловича тюркські мови поділяються на 6 груп:

• р-група або булгарська (з чуваською мовою);
• д-група або уйгурська (північно-східна) включно з узбецькою;
• тау-група або кипчацька, або половецька (північно-західна): татарська, башкирська, казахська, карачаєво-балкарська, кумицька, кримськотатарська;
• таг-лик-група або чагатайська (південно-східна);
• таг-ли група або кипчацько-туркменська;
• ол-група або огузькі мови (південно-західна); турецька (османли), азербайджанська, гагаузька, туркменська, а також південнобережні діалекти кримськотатарської мови.

Близько 157 млн мовців (2005). Головні мови: турецька, азербайджанська, казахська, киргизька, татарська, туркменська, узбецька, уйгурська, чуваська мова.

Найдавніші пам'ятки писемності тюркськими мовами — від VI-VII ст. Давньотюркська рунічна писемність — тюр. Orhun Yazıtları, кит.鄂尔浑文字- писемність, що застосовувалася в Центральній Азії для записів на тюркських мовах в VIII—XII ст. Від 13 ст. — на арабській графічній основі: у 20ст. графіка більшості тюркських мов зазнала латинізації, а згодом — кирилізації. Писемність турецької мови від 1928 р. на латинській основі: від 1990-х років латинізована писемність деяких інших тюркських мов: азербайджанської, туркменської, узбецької, кримськотатарської.

Тюркські мови відносяться до так званих аглютинативних мов. Словозміна в таких мовах відбувається за рахунок додавання до початкової форми слова афіксів, що уточнюють або міняють значення слова. У тюркських мовах відсутні префікси та закінчення. Порівняймо турецьке: dost «друг», dostum «мій друг» (де um — показник належності першій особи однини: «мій»), dostumda «в мого друга» (де da — показник місцевого відмінка), dostlar «друзі» (де lar — показник множини), dostlarımdan «від моїх друзів» (де lar — показник множини, ım — показник належності до першої особи однини: «мої», dan — показник віддільного відмінка). Така ж система афіксів застосовується й до дієслів, що зрештою може призводити до створення таких складених слів як görüştürülmek «бути змушеним спілкуватися одне з одним». Словозміна іменників майже в усіх тюркських мовах має 6 відмінків (крім якутської), множина передається суфіксом lar/ler. Приналежність виражають через систему особових афіксів, приєднуваних до основи.

Основна стаття Сингармонізм

Іншою особливістю тюркських мов є сингармонізм, що виявляє себе в тому, що афікси, які додаються до кореня мають декілька варіантів голосного — в залежності від голосного кореня. В самому корені, якщо він складається з більш ніж одного голосного, також можуть бути голосні лише одного підйому (заднього або переднього). Таким чином, маємо (приклади з турецької мови): друг dost, мова dil, день gün; мій друг dostum, моя мова dilim, мій день günüm; друзі dostlar, мови diller, дні günler.

В узбецькій мові сингармонізм втрачено: друг do'st, мова til, день kun; мій друг do'stim, моя мова tilim, мій день kunim; друзі do'stlar, мови tillar, дні kunlar. Також сингармонізм зник в літературних уйгурській, кримчацькій, урумській мовах.

Особливістю тюркських мов є відсутність наголосу у словах^{[джерело?]}, тобто слова вимовляються по складах.

Система вказівних займенників — тричленна: ближчий, дальший, віддалений (тур. bu — şu — о). У системі дієвідмінювання наявні два типи особових закінчень: перший — фонетично змінені особові займенники — виступає в більшості часових форм: другий тип — пов'язаний з присвійними афіксами — використовується лише у минулому часі на di та в умовному способі. Заперечення має різні показники для дієслова (ma/ba) та імен (değil).

Утворення синтаксичних сполучень — як означальних, так і предикативних — однакове за типом: залежне слово передує головному. Характерне синтаксичне явище — тюркський ізафет: kibrit kutu-su — букв. «сірник коробка його», тобто «сірникова коробка» чи «коробка сірників».

В Україні представлено кілька тюркських мов: кримськотатарська (з позакримською діаспорою — бл. 700 тис. осіб), гагаузька (разом з молдовськими гагаузами — бл. 170 тис. осіб), караїмська, мова турків-месхетинців Херсонщини та інших діаспор, а також етнолекти кримськотатарської: урумська мова, мови циган — тайфів та урмачелів. Також історично в Україні були присутні вірмено-кипчацька мова, літературні тюркські мови тюркі та османська мова; ще раніше — мови половців, печенігів та інших тюркських народів.

За історичних умов формування тюркського населення Криму кримськотатарська мова склалася як мова типологічно неоднорідна: її три основні діалекти (степовий, середній, південний) належать відповідно до кипчацько-ногайського, кипчацько-половецького та огузького типів тюркських мов.

Предки сучасних гагаузів переселилися на початку XIX ст. з пн.-сх. Болгарії до тодішньої Бессарабії; відтоді їхня мова зазнала сильного впливу сусідніх румунської та слов'янських мов (поява пом'якшених приголосних, специфічного голосного заднього ряду середнього піднесення Ъ, який корелює в системі гармонії голосних з голосним переднього ряду Е).

У словнику численні запозичення з грецької, італійської (у кримськотатарській), перської, арабської, слов'янських мов.

Чимало запозичень з тюркських мов прийшло за багато віків до української мови: аркан, балик, бардак, байрак, бакай, башлик, баштан, бешмет, боярин (за однією з версій), бугай, буланий, булат, бунчук, ватага, гарбуз, йогурт, кавун, казан, канчук, килим, кіш, кобза, ковбаса, ковпак, козир, колчан, корогва/хоругва (за однією з версій), кошовий, куманець, курінь, лошиця, майдан, орда, осавул, отаман, очкур, сагайдак, табун, товар, товариш, торба, торг, торгівля, тюрбан, тютюн, хабар, чабан, чалий, чигир, чума, чумак (є вже у словнику Махмуда Кашгарі, 1074 р.), шатро, шлик, яр, ясир.

Чимало тюркських географічних назв збереглося у степовій Україні та в Криму: Крим, Бахчисарай, Сасик, Кагарлик, Токмак, історичні назви Одеси — Хаджибей, Сімферополя — Акмесджіт, Берислава — Кизикермен, Білгорода-Дністровського — Аккерман. Київ також мав колись тюркську назву — Манкермен «Тиномісто». Типові тюркські за походженням прізвища Кочубей, Шеремета, Багалій, Кримський.

• Johanson, Lars; Csató, Éva Ágnes. The Turkic Languages. London: Routledge, 1998. ISBN 0-415-08200-5.
• Menges, Karl H. The Turkic Languages and Peoples (2nd ed.). Wiesbaden: Harrassowitz, 1995. ISBN 3-447-03533-1.
• Баскаков Н. А., Баскаков А. Н. Современные кыпчаксие языки / ред. Д. С. Насыров. – Нукус : Каракалпакстан, 1987.
• Кримський А. Е. Тюрки, їх мови та літератури. Les turks, leurs langues et literatures. Збірник Історико-філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук. 1930. № 105. С. 113–212.
• Сравнительно-историческая грамматика тюркских языков : региональные реконструкции / отв. ред. Тенишев Э. Р. – Москва : Наука, 2002. – 767 с.
• Языки мира. Тюркские языки / отв. ред. Тенишев Э. Р. – Бишкек : Кыргызстан, 1997. (репринт: Москва : Индрик, 1997 ISBN 5-85759-061-2)

• Тюркські мови // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Сім етнографічних див України [Архівовано 13 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• Костянтин Тищенко. Мови Європи [Архівовано 11 березня 2007 у Wayback Machine.]
• Костянтин Тищенко. Історія запозичення слів до українського словника [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.]
• Тюркські мови на сайті Glottolog 3.0: Family: Turkic [Архівовано 10 листопада 2017 у Wayback Machine.] (англ.)

1. ↑ Turkic Peoples. Joshua Project (англ.). joshuaproject.net. Архів оригіналу за 13 липня 2018. Процитовано 13 липня 2018.
2. ↑ Клоусон Дж. Лексикостатистическая оценка алтайской теории // Вопросы языкознания. — 1969. — № 5. — С. 22—41.
3. ↑ Игорь Кызласов Археологическая критика алтайской гипотезы // Актуальные проблемы археологии Урала и Поволжья. — 2008. — Самара.
4. ↑ Санжеев Г. Д. Сравнительно-исторические исследования в алтаистике // Лингвистическая типология и восточные языки. — М., 1965.
5. ↑ Рона-Таш А. Общее наследие или заимствование? // Вопросы языкознания. — 1974. — № 2. — С. 31—45.
6. ↑ Vovin A. The end of the Altaic controversy : [англ.] // Central Asiatic Journal. — Harrassowitz Verlag, 2005. — Vol. 49, № 1. — С. 71—132.
7. ↑ Georg S. The poverty of Altaicism. Архів оригіналу за 4 серпня 2019., прочитано на конференции Altaïque ou pas, INALCO, Париж, 10 декабря 2011.