Сінт-Мартен
Сінт-Ма́ртен (нід. Sint Maarten нід. вимова: [sɪntˈmaːrtə(n)] ( прослухати)) — самокерована установча країна зі значною автономією (status aparte) у складі Королівства Нідерландів. Займає південну частину острова Святого Мартина. Адміністративний центр — Філіпсбург.
Сінт-Мартен | |||||
|
|||||
Девіз: Semper pro grediens (латинською) | |||||
Гімн: O Sweet Saint Martin's Land | |||||
Столиця | Філіпсбург | ||||
---|---|---|---|---|---|
Найбільше місто | Філіпсбург | ||||
Офіційні мови | нідерландська, англійська | ||||
Суверенна держава | Королівство Нідерландів | ||||
Форма правління | Конституційна монархія | ||||
Король Губернатор Прем'єр-міністр |
Віллем-Олександр
| ||||
10 жовтня 2010 р. | |||||
Площа | |||||
- Загалом | 34 км² | ||||
Населення | |||||
- перепис 2009 | 40,917 | ||||
- Густота | 1942 осіб/км² | ||||
ВВП (ПКС) | 2006 р., оцінка | ||||
- Повний | $400 млн. | ||||
- На душу населення | $11,400 | ||||
Валюта | Нідерландський антильський гульден (ANG )
| ||||
Часовий пояс | (UTC−4) | ||||
Коди ISO 3166 | SX / SXM / 534 | ||||
Домен | .an використання припиняється; .sx призначено, та ще не використовується | ||||
Телефонний код | +599 | ||||
|
До 10 грудня 2010 року Сінт-Мартен був у складі Нідерландських Антильських островів.
Фізико-географічна характеристика
ред.Географічне розташування
ред.Займає південну частину острова Святого Мартина та межує із розташованим на півночі острова з французьким Сен-Мартеном (кордон завдовжки 10,5 км). Морем на сході межує з Сен-Бартелемі. Площа — 34 км².
Рельєф
ред.Зрізане затоками узбережжя Сінт-Мартену простяглося довгою смугою на північний захід, утворюючи вузьку довгу косу, що відокремлює від моря лагуну Сімпсон-Бей — одну з найбільших внутрішніх водойм Карибського моря. Південну частину острова майже на 1/5 займає велика засолена місцевість Грейт-Салт-Понд, а північніше розташовані невеликі пагорби, що межують з кордоном французької частини острова, та спадають невеликими пасмами Сентрі-Гіл (344 м) та Вільямз-Гіл (264 м) до пологого південного узбережжя, зрізаного широкими лагунами та вузькими лагунами та вузькими глибокими затоками.
Найпомітніший орієнтир Сінт-Мартену — згаслий вулкан Маунт-Флагстаф (386 м). Береги Сінт-Мартену облямовують численні солоні лагуни та дрібні острівці: Пелікан-Кі (Гуана-Кі), Литл-Кі, Молі-Беді, Ген і Чікен. На відміну від інших островів групи, на Сінт-Мартені є безліч довгастих піщаних берегів, особливо в південних та східних районах острова, при цьому пляжі лагун займають всю ширину нанесених піщаних кіс, які відгороджують лагуни від моря.
Флора і фауна
ред.Ландшафт острова переважно зелений, але сухий — у флорі острова основну роль відіграють пальми, гібіскуси й кактуси, хоча в горбистих центральних районах є кілька невеликих лісів. Фауна представлена майже сотнею видів птахів та кількома видами ящірок, а також здичавілими домашніми тваринами.
У північній частині лагуни Салт-Понд розташовані крихітний зоопарк Сінт-Мартен і Ботанічний сад, на території яких мешкають 35 видів рептилій, птахів і ссавців, включаючи рідкісних мавп Сент-Кіттсу.
Клімат
ред.Клімат тропічний, завдяки пасатам має достатню вологість. На Сінт-Мартені переважно сонячна погода з приємною прохолодою через морський бриз тримається увесь рік. Узимку температура повітря становить +27 °C, влітку — близько 32 °C. Річна норма опадів становить 1150 мм. Самі дощові місяці — з вересня по листопад, під час яких відзначається вісім дощових днів на місяць. Найсухішим вважається час із лютого по квітень, коли кількість дощових днів досягає трьох на місяць. Острів розташований в смузі пасатів і ураганів. Температура поверхні моря біля Сінт-Мартену, відрізняється завидною постійністю між 25 °C і +28 °C. Найсприятливіший час для туристів — із середини грудня до кінця квітня.
Органи влади
ред.За конституцією Сінт-Мартену, він має власні органи влади: віцегубернатора, місцеву раду й уряд[1].
Історія
ред.Відкриття та колонізація
ред.Назву Isla de San Martín дав острову Христофор Колумб під час своєї другої подорожі до Вест-Індії 1493 року на честь святого Мартина Турського, у день якого, 11 листопада, був відкритий острів.
На Сінт-Мартені було зведено два важливих укріплення: форт Амстердам — перша голландська військова база на Карибах і форт Віллем, на руїнах якого нині стоїть телевежа.
Сучасні часи
ред.-
Пам'ятний знак на честь 300-ліття розподілу острова
Сінт-Мартен разом із Кюрасао, Бонайре, Сінт-Естатіусом і Сабою був частиною Нідерландських Антильських островів. 10 жовтня 2010 року став самоврядною державою зі значною автономією (status aparte) у складі Королівства Нідерландів.
Демографія
ред.Населення 40 917 осіб (2009), густота населення 974 особи/км².
Мови
ред.Офіційні мови — нідерландська та англійська мови. Англійською розмовляє більшість населення, також поширена іспанська мова, а також креольська мова пап'яменто.
Релігія
ред.39 % мешканців є парафіянами Римо-католицької церкви, 12 % — п'ятдесятники, 11 % — методисти.
Економіка
ред.-
Океанський лайнер у порту
-
Океанські лайнери Celebrity Summit і Freedom of the Seas у порту
-
Лайнери Oasis of the Seas та Carnival Dream
-
Готель
-
Готель Caravanserai Resort
-
Дитячий майданчик у морі
-
Ресторан
-
Пам'ятник Пітеру Стаувесанту
-
Методистська церква
-
Пляж
-
Казіно
-
Літак Learjet іде на посадку (аеродром розташований прямо біля пляжу)
-
Кухня
-
Парламент Сінт-Мартену
-
Американський університет
-
Мобільна публічна бібліотека
-
Захід сонця
-
Плях Махо
Головним джерелом доходів жителів є туризм.
Аеропорт
ред.Аеропорт Сінт-Мартена, Міжнародний аеропорт імені Принцеси Юліани, входить до десятки найнебезпечніших у світі. Це пов'язане з тим, що один кінець злітної смуги розпочинається мало не з пляжу Махо, а з іншого кінця — впирається в гору.
-
Звична річ — зліт літака
-
Cessna 172 летить буквально над головами
-
«Струмені повітря з реактивних двигунів літаків, що сідають і злітають, можуть завдати вам фізичні каліцтва та/або заподіяти смерть»
-
Наслідки зльоту/посадки великого літака
-
Літак, злітаючи, пролітає близько від гори
-
ЗПС із кабіни літака
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Конституція Сінт-Мартена (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 липня 2011. Процитовано 8 липня 2011. [Архівовано 2011-07-08 у Wayback Machine.]