Вікіпедія

Нахські народи

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Нахські народи — етномовна спільність, яка в сучасному кавказознавстві об'єднує чеченців (нохчій) та інгушів (галгай) у Росії, а також бацбійців (бацбі) та кістинців (кісти) у Грузії. Етнонім, введений у науковий обіг лінгвістами для позначення носіїв нахських мов; міг бути придуманий вченими, однак існує думка, що він зародився в народному середовищі з давніх-давен. Також поширюється і історичними носіями нахських мов — всі локальні етно-територіальні групи (тукхуми/шахари, тайпи /роди, гари, нек'є, ца/роди та ін.), що сформували вище перелічені етноси, і деякі окремі етногрупи — ауховців (Ӏовхой), акінців (аьккхий), малхістинців (маьлхий), орстхойців (орстхой) та інших, також стали компонентами в етногенезі сучасних чеченців та інгушів. Існує також більш вузький термін вайнахські народи, що стосується чеченців та інгушів, але не бацбійців.

Чеченці, 1886 р.

Назва

ред.

Термінологія кавказознавства в Російській імперії та перші десятиліття Радянської влади мала деякі відмінності від сучасної. Дослідники об'єднували всю етномовну спільність бацбійців, інгушів і чеченців та інших нахів під найменуванням чеченці (нахче)[1][2][3] або, рідше, кісти[4]. У сучасній науці для цієї спільності використовують термін нахські народи та/або народності, етногрупи. Починаючи з останніх десятиліть ХХ століття найменування нахські народи іноді використовується синонімічно з вайнахами/вейнахами. Обидва терміни, введені в науковий обіг лінгвістами[5] і, ймовірно, були придумані вченими. Однак, існує думка, що вони зародилися в народному середовищі і здавна використовувалися нахами[6]. Починаючи з 1970-х років, у лінгвістичному розумінні вірніше об'єднувати під терміном нахські народи всіх носіїв нахських мов, а під вайнахами — лише носіїв вайнахських мов (чеченців, інгушів та інших), за винятком носіїв бацбійської мови (бацбійців).

Загальні відомості

ред.

Етно-соціальна ієрархія

ред.

Як і багато народів на певному етапі свого розвитку, нахи використовували складну систему назв для форм родинних, те��иторіальних, соціальних і військових об'єднань, що існували в їхньому середовищі. Нахська структура таких об'єднань складалася з груп різної чисельності та статусу, включаючи доьзал («моногамна сім'я») → ца («люди одного дому») → нек'ї («люди однієї дороги») → гари («люди однієї гілки») → вар (рід) → тайп. У середині XX століття ряд дослідників розробили певну класифікацію, згідно з якою більша частина тайпів утворювала своєрідні спільноти — тукхуми (у чеченців спочатку їх було виділено 8, потім 9[10]) і шахари (у інгушів 6-7[11]). Класифікація була складною та заплутаною, частина тайпів могла входити і в чеченські тукхуми, і в інгушські шахи (наприклад, орстхойські тайпи), а частина могла не входити до жодного союзу (наприклад, тайп нашхойців). Згідно з приблизними підрахунками, в середині XIX століття налічувалося близько 135 тайпів чеченців, 1/4 з яких дослідники не змогли віднести до якогось тукхуму[12] та близько 50 тайпів інгушів.

Сьогодні вважається, що тукхум та шахар — це дефініції для позначення регіону чи племені. На початку 1930-х років, коли радянська етнографічна наука робила перші кроки з вивчення форм соціальної організації народів Кавказу, для позначення регіонів Чечні, в науковий обіг був введений термін тукхум як синонім «племені»[13], трохи пізніше додали термін шахар. Можливо, під цими термінами треба розуміти не родинні групи, а територіальні підрозділи племен. Російський і радянський вчений і правознавець Б. Далгат пропонував виключити з обігу дефініцію тукхум як синонім племені або роду, а ще краще взагалі усунути[14]. У зв'язку з неоднозначним розумінням старовинної нахской системи назв різних форм нахських об'єднань, ще з ХІХ століття у російському кавказознавстві стосовно таких об'єднань використовувався термін вільна спільнота чи просто спільнота (термін застосовується як нахських народів). Походження та формування всіх нахських народів і народностей невіддільне від історії їх самобутніх об'єднань — спільнот.

Релігійні об'єднання

ред.

Найважливішим фактором, що формував історію північнокавказького регіону, було зміцнення тут ісламу, серед нахського населення представленого, в основному, сунізмом суфійського штибу. На релігійному ґрунті значного впливу отримали релігійні об'єднання — вірди. Ці духовні братства виникли на основі тарикатів (суфійські ордени), найбільш поширені серед нахів — кадирія та накшбандія. Наприклад, Глава ЧР Р. Кадиров культивує в Чечні кадирійську течію хаджі-мюридизму і відносить себе до вірду послідовників шейха Кунта-хаджі Кишиєва, а депутат Державної Думи РФ А. Делімханов є послідовником цього ж тарікату і течії, але вже належить до іншого вірду — послідовників шейха Бамат-Гірей-хаджі Мітаєва. Загалом у Чечні налічується 7 вірдів кадирійського та 22 накшбандійського тарікатів. Також серед сучасної чеченської молоді чимало взагалі не сприймають суфізм[15].

Етнічна класифікація

ред.

У імперський період дослідники імператорської Росії відносили нахів (у термінології тих років для всіх нахомовних етногруп використовувалася назва чеченці) до так званої кавказької народності східногірської групи[16].

Розселення та чисельність

ред.

Згідно з ЕСБЕ, до Кавказької війни (1817—1864) нахські народності та етногрупи проживали на території між річками Сунжа, Аксай та Кавказькими горами. Після війни, і надалі, на рубежі XIX і XX століть, вони проживали «перемішано з росіянами і кумиками в Терській області, на схід від осетин, між Тереком і південним кордоном області, від Дар'яла до початку річки Акташа»[16].

Етнічна історія

ред.

Військовий фактор сильно позначився на історії нахів — Північний Кавказ завжди залишався вузлом складних проблем для Росії, що захопила його, а нахські народи відрізнялися особливою завзятістю в боротьбі за незалежність. Область розселення нахських народів у середньовіччі — західна частина гірської системи Східного Кавказу.

Грузинський вплив

ред.

З давніх-давен нахські і грузинські (тушини, хевсури) горяни запозичували один у одного предмети матеріальної культури (напр., гірське орне знаряддя), навички в будівництві (напр., технології зведення житлових і бойових веж, планування житла), прийоми у веденні сільського господарства (напр., створення штучних земельних ділянок-терас та особливості скотарства)[17]. Грузини запозичили у північнокавказців деякі елементи одягу, багато спільного виявляється у нахів та грузинів у музиці, танцях і особливо в пісенній творчості[18]. Із взаємовпливом культур пов'язана спільність низки соціальних інститутів, схожі свята (напр., торжество пов'язане з сіножаттю), постійний обмін етнічними елементами[19] (напр., зберігся переказ про походження нахської спільноти малхістинців від грузинської спільноти хевсур[20]). Засвідчені нахсько-грузинські мовні паралелі, що підтверджують взаємозбагачення мов, збереглися епіграфічні пам'ятники — ряд написів грузинською мовою на плитах храму Тхаба-Ерди (сучасна Гірська Інгушетія), на стінах нахських склепів та інших будівель[19]. У X—XIII століттях із Грузинського царства в землі горців поширювалося християнство, будувалися християнські храми з використанням місцевої будівельної техніки[17]. У цей період зведений, ймовірно, грузинами храм Тхаба-Ерди, служив місцем зустрічі сусідніх народів для вирішення спірних справ за звичаєвим правом[17].

З XII—XIII століть кордони грузинської феодальної монархії почали значно розширюватися, вона стала однією з найбільших і найвпливовіших держав Закавказзя[21]. Також встановлювалися тісні відносини Грузинського царства з Північним Кавказом, особливо з найближчими сусідами — нахами, осетинами та народами Західного Дагестану[21]. У прикордонних з Грузією гірських північнокавказьких районах помітний вплив надавала національна грузинська культура (на відміну від попередніх епох з початку XIII ст. переважний вплив на нахську мову надавала грузинська, у свою чергу, в картвельські мови проникали слова з гірських мов Північного Кавказу), підтримувалися торгові та економічні зв'язки (набула широкого поширення грузинська мідна монета, проте, в основному, торгівля між північнокавказькими горцями та їх найближчими сусідами була міновою)[22]. Царі Грузії, зайняті нескінченними зовнішніми та внутрішніми війнами, зверталися по військову допомогу до горян Північного Кавказу, поряд з осетинами, горцями Дагестану, представники нахських племен також служили у військах Баграта IV, Давида Будівельника, Георгія III, Тамари та інших[18]. У 30-х роках XIII століття, в період неодноразових вторгнень до Грузії Джалал-ад-Діна, вони також надавали посильну допомогу Грузії[18]. З XV століття, після розпаду Грузинського царства, сусідити з деякими прикордонними нахськими спільнотами стало Кахетинське царство, що продовжує здійснювати певний вплив на горців[23].

На сьогодні відомо, що ряд нахських товариств перебували у васальній залежності від грузинської феодальної монархії[24]. Для прикордонних з Грузією нахських товариств відносини з грузинською феодальною монархією були різні — іноді залежні, напівзалежні або взагалі незалежні, точно не встановлено, однак, ймовірно, що внутрішнє управління нахських товариствах здійснювали органи сільської громади[24].

XVI—XVII століття

ред.

Відомості про нахів у XVI—XVII століттях уривчасто дають грузинські джерела та джерела дагестанського походження. Більше свідчень відоме з документів Московського царства — донесень воєвод Терського міста в Посольський прикаказ Москви і Прикаказну палату Астрахані[25]. У російських джерелах згадуються з різних приводів і під різними назвами ті чи інші так звані горські люди і горські землі. Іноді зустрічаються цілі списки їх, даючи варіанти назв, досить стійкі в документах різних років, таким чином намічаючи коло кавказьких племінних об'єднань, які перебували у сфері впливу адміністрації Терського міста і перебували у більш менш постійних з ними відносинах. Саме нахські племена та території серед списків гірських людей і земляць вперше згадуються у 1580-ті роки[26].

Список засвідчених у російськомовних джерелах нахських етногруп,
а також відповідні їм об'єднання у пізніших джерелах:
Джерела XVI—XVII ст.
(Термінологія в Московському царстві:
«гірські люди» та «гірські земляці») 		Джерела ХІХ ст.
(термінологія в Російській
імперії: «спільноти») 		Джерела XX ст.
(термінологія в
СРСР: «етногрупи») 		Традиційна класифікація
(тукхуми / шахи, тайпи,
 гари, нек'ї та ін. )
Акози[27]
Акочани[27]
Ококи[27]
Окохи[27]
Окухи[27]
Окочани[27]
Окоченя[27]
Окучани[27]
служиві окочани[28] 		Ахоцька земля[27]
Окоцька земля/землиця[27]
Старі Окохи[28]Окоцька слобода[28] 		Акій акінці-аухівці чеченський тукхум
Єроханські люди[27] Єроханські шинки[27] Джерах[29] інгушський шахар
- Індельська земля[28]
Інділі[28]
Калканці[27]Калканські люди[27]Калки[30]Колканці[27] Калканські кабаки[27]
Калкаські кабаки[27]
Колканська земля[27] 		Галга[29]
Галгай[31] 		інгушський шахар
кісти[28]
кістичани[28] 		- кістіни[29]
Мерезі[27]
Мерезинські люди[27]
Мирези[27] 		Мерезинська земля[27] Мережой[27] мержійці орстхойський тайп
Мінкізи[27]
Мічкізи[27]
Мічкізяни[27] 		Мічкіська земля[27]
Мічкіські шинки[27] 		Мічічіч[27] - -
Мулки[27]
Мулкінські люди[27] 		Мулкінська земля[27] Мулкой[27] мулкойці чеченський тайп, що не входить у тукхуми
- Отчанська земля[27] Чантинський рід[27] чантійці чеченський тукхум
Тшанські люди[27] - Шато[27] шатойці чеченський тукхум
Шибути[27]
Шибутяни[27]
Шубути[27] 		Шибутська земля/землиця[27]
Шибутцькі кабаки[27] 		Шубут[27] - чеченський тайп, іноді
зіставляється з шатойцями

Примітки

ред.
Коментарі
Джерела
  1. ↑ Наприклад, А. П. Берже «Чечня и чеченцы» (Берже, 1859, с. 80—83), Б. К. Далгат «Родовой быт и обычное право чеченцев и ингушей» (Далгат, 2008, с. 40—41).
  2. ↑ Берже та 1991 (1859), с. 3.
  3. ↑ Далгат, 2008, с. 40.
  4. ↑ Броневский, 1823, с. 151, 153, 155.
  5. ↑ Волкова, 1974, с. 142.
  6. ↑ Ахмадов Ш. Б., 2002, с. 54.
  7. ↑ Мамакаев, 1936, с. 55—71.
  8. ↑ Мамакаев, 1962, с. 10, 42.
  9. ↑ Мамакаев, 1973, с. 16—19, 84.
  10. ↑ Першим увів поділ чеченських тайпів на тукхуми радянський державний та партійний діяч, чеченський письменник та поет М. Мамакаєв. У статті 1934 року (опублікована в 1936 році) «Правовий інститут тайпізму та процес його розкладання», автор зовсім не згадує термін "тукхум"[7]. Він з'являється у змінених та доповнених перевиданнях цієї роботи 1962 року — «Чеченський тайп (рід) та процес його розкладання», тут М. Мамакаєв виділив 8 чеченських тукхумів[8] і 1973 року — «Чєченський тайп (рід) у період його розкладання», тут вже загальноприйнята надалі цифра — 9 тукхумів[9].
  11. ↑ Ингушський історик Н. Д. Кодзоев показали 6 інгушських шахарів: Галгай, Джейрахой, Орстхой, Фяппій, Цорой, Чулхой, також повідомили про 12 легендарних шахарів(Кодзоев, 2002); етнопсихолог, к.пед.н. О. С. Павлова вказувала 7 інгушських шахарів, додаючи до попередніх ще Аккій (Павлова, 2012, с. 34), але в її роботі також є твердження і про самостійне становище спільноти Орстхой (Павлова, 2012, с. 57, 59).
  12. ↑ Мамакаев, 1973, с. 18—19.
  13. ↑ Натаев, 2015, с. 2, 7.
  14. ↑ Далгат, 2008, с. 86, 98.
  15. ↑ Кавказ.Реалии та 03.01.2017.
  16. ↑ а б Чеченцы // ЭСБЕ. Т. XXXVIIIA, 1903, с. 785.
  17. ↑ а б в Ист. народов Сев. Кавказа, 1988, с. 262.
  18. ↑ а б в Ист. народов Сев. Кавказа, 1988, с. 264.
  19. ↑ а б Ист. народов Сев. Кавказа, 1988, с. 262—263.
  20. ↑ Волкова, 1973, с. 166—167.
  21. ↑ а б Ист. народов Сев. Кавказа, 1988, с. 261.
  22. ↑ Ист. народов Сев. Кавказа, 1988, с. 261—264.
  23. ↑ Ист. народов Сев. Кавказа, 1988, с. 239, 261.
  24. ↑ а б Ист. народов Сев. Кавказа, 1988, с. 239.
  25. ↑ Кушева, 1963, с. 59—60.
  26. ↑ Кушева, 1963, с. 60—61.
  27. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах Кушева, 1963, с. 62.
  28. ↑ а б в г д е ж Кушева, 1963, с. 63.
  29. ↑ а б в Кушева, 1963, с. 64.
  30. ↑ Кушева, 1963, с. 64. 65.
  31. ↑ Кушева, 1963, с. 65.

Література

ред.
  • Алироев И. Ю. Язык, история и культура вайнахов. — Грозный: «Книга», 1990. — 364 с.
  • Ахмадов Ш. Б. Чечня и Ингушетия в XVIII — начале XIX века. (Очерки социально-экономического развития и общественно-политического устройства Чечни и Ингушетии в XVIII — начале XIX века) / Научн. ред. А. Д. Яндаров. — АН Чеченской Республики. Чеченский государственный университет. НИИ гуманитарных наук Чеченской Республики. — Элиста : АПП «Джангар», 2002. — 528 с. — ISBN 5-94587-072-3.
  • Берже А. П. Чечня и чеченцы : Вместо отделения четвёртого статья // Кавказский календарь 1860 (високосный) = Кавказскій календарь 1860 (високосный) : ежегодн. справ. / изданный при Главном Управлении Наместника Кавказского. — XV год. — Тифлис : печатано с Высочайшего Е. И.В. соизволения в типографии Главного Управления Наместника Кавказского, 1859. — С. I—VII, 1—140. — 425 с.Берже А. П. Чечня и чеченцы : Вместо отделения четвёртого статья // Кавказский календарь 1860 (високосный) = Кавказскій календарь 1860 (високосный) : ежегодн. справ. / изданный при Главном Управлении Наместника Кавказского. — XV год. — Тифлис : печатано с Высочайшего Е. И.В. соизволения в типографии Главного Управления Наместника Кавказского, 1859. — С. I—VII, 1—140. — 425 с.
    • Берже А. П. Чечня и чеченцы / Подгот. текста и предисл. Я. З. Ахмадова и И. Б. Мунаева, ред. Е. А. Куприянова. — Гр. : Книга, 1991 (1859). — 112 с. — (современное переиздание 1859 г.). — 30 000 екз. — ISBN 5-7666-0241-3.
  • Броневский С. М. Новейшие географические и исторические известия о Кавказе. — М. : Тип. С. Селивановского, 1823.
  • Волкова Н. Г. Этнонимы и племенные названия Северного Кавказа : монгр. / Ответ. ред. Л. И. Лавров. — АН СССР. Ин-т этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая. — М. : Наука (ГРВЛ), 1973. — 206 [2] с. — 1600 екз.
  • Волкова Н. Г. Этнический состав населения Северного Кавказа в XVIII — начале XX века : монгр. / Ответ. ред. В. К. Гарданов. — АН СССР. Ин-т этнологии и антропологии им. Н. Н. Миклухо-Маклая. — М. : Наука, 1974. — 276 с. — 2300 екз.
  • Далгат Б. К. Родовой быт и обычное право чеченцев и ингушей : моногр. / Подгот. изд. и предисл. У. Б. Далгат, послесловие Ю. Ю. Карпова, ответ. ред. В. А. Тишков. — РАН. Ин-т этнологии и антропологии им. Н. Н. Миклухо-Маклая. Ин-т мировой литературы им. А. М. Горького. — М. : ИМЛИ РАН, 2008. — 382 с. — (современное переиздание исследований и материалов 1892—1894 гг.). — 2000 екз. — ISBN 978-5-9208-0307-8.
  • История народов Северного Кавказа с древнейших времен до конца XVIII в. : коллективная моногр. / Ответ. ред. Б. Б. Пиотровский, ответ. ред. серии А. Л. Нарочницкий. — Ин-т истории, Ин-т археологии, Ин-т этнографии, Дагестанский филиал АН СССР. — М. : Наука, 1988. — Кн. I. — 544 с. — (История народов Северного Кавказа в 4-х книгах). — 14 000 екз. — ISBN 5-02-009486-2.
  • Кодзоев Н. Д. Глава 4. § 1. Жизнь ингушей на равнинах и в горах // История ингушского народа. — 2002.
  • Кушева Е. Н. Народы Северного Кавказа и их связи с Россией (вторая половина XVI — 30-е годы XVII века) : моногр. / Ред. изд-ва И. У. Будовниц. — АН СССР. Ин-т истории. — М. : Изд-во АН СССР, 2-я тип., 1963. — 372 с. — 1500 екз.
  • Мамакаев М. А. Чеченский тайп (род) и процесс его разложения : ст.. — «Известия Чечено-Ингушского НИИ истории, языка и литературы». — Гр., 1936.
  • Мамакаев М. А. Чеченский тайп (род) и процесс его разложения : научн.-исслед. раб. / Ред. Ф. М. Колесников. — [1-е изд. работы 1934 г.]. — Гр. : Чечено-Ингушское книжное изд-во, 1962. — 47 с. — 1500 екз.
  • Мамакаев М. А. Чеченский тайп (род) в период его разложения : научн.-исслед. раб. / Ред. Х. М. Джабраилов. — [Переизд. работы 1934 г., пересмотр. версия]. — Гр. : Чечено-Ингушское книжное изд-во, 1973. — 100 с. — 10 000 екз.
  • Натаев С. А. К вопросу об институте «Тухум/тохум/тукъум/тукхам» у народов Кавказа // Гуманитарные, социально-экономические и общественные науки : журнал. — 2015. — 13 декабря. — С. 265—269.
  • Pavlova, O. S. (Olʹga Sergeevna), Павлова, О. С. (Ольга Сергеевна). Ингушский этнос на современном этапе: черты социально-психологического портрета. — Moskva : Forum, 2012. — С. 59. — ISBN 9785911346652, 5911346656.
  • Тотоев Ф. В. Общественный строй Чечни: вторая половина XVIII в. — 40-е годы XIX века. — Нальчик: ГП КБР РПК, 2009. — 374 с. — ISBN 978-5-88195-977-7.
  • Штернберг Л. Я. Чеченцы : ст. // ЭСБЕ = Энциклопедическій словарь : энцикл. : у 86 (84 + 2 доп.) т. / Под ред. К. К. Арсеньева и Ф. Ф. Петрушевскаго. — СПб. : Изд-во Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона, 1903. — С. 785—786. — 483-958, 2, [20 б/н] с ил., карт. с.

Преса. Посилання

ред.
  • Билалов М. Кунта-хаджи — миссия Кадырова? : ст. // «Кавказ.Реалии» : электрон. новостной ресурс / проект «Радио „Свободная Европа“» / «Радио „Свобода“» (RFE / RL, Inc). — 03.01.2017.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Нахські_народи