Кабо-Верде

До прибуття перших європейців острови залишались безлюдними.

Острови були відкриті всередині XV ст. португальськими морськими експедиціями, що здійснювали свої подорожі за дорученням і за рахунок португальського принца Енріке Мореплавця. Претендентами на відкриття островів є експедиція 1456 року під керівництвом італійських капітанів Альвізе Кадамосто і Антоніотто Узодімаре та експедиція 1460 року, яку очолювали португалець Діогу Гоміш і італієць Антоніо да Нолі. Колонізація розпочалась з 1462 року. Економіка островів трималася на рибних промислах і експорті продуктів тропічної рослинності. 1581 року потрапили під іспанську корону. З 1640 року — знову володіння Португалії.

У XIX ст. гавань Мінделу на острові Сан-Вісенте була важливим торговим центром, як головний склад для зберігання британцями вугілля для кораблів, що вирушали до Нового Світу. Зусиллями британців область, у якій була бухта, отримала розвиток, на острові було створено вугільну та телеграфну станції.

У 1930 році урядом Португалії був прийнятий «Колоніальний акт». Метиси-кабовердівці до середини XX ст. становили більше ніж третину основного населення, що суттєво відрізнялося від становища в інших португальських колоніях. Серед них значну роль відігравали асиміладуші, які мали можливість отримати освіту та роботу в португальській адміністрації. Кабо-Верде стало першою колонією, у якій з'явилася вища освіта (станом на 1975 рік 25 % населення Кабо-Верде мало освіту, тоді як у Гвінеї-Бісау лише 5 %).

У 1951 році колонія Кабо-Верде отримала статус заморської провінції (порт. provincia ultramarina). 1953 року з португальської Гвінеї, після отримання вищої освіти, повернулися сини кабовердинців-плантаторів та підприємців, які створили на чолі з Амілкаром Кабралом підпільний рух за незалежність Гвінеї, членами якого стала революційно налаштована інтелігенція та місцеві робітники. Невдовзі А. Кабрал змушений був втікати до Анголи, де разом з Агостиньо Нето взяв участь у створенні народного руху за звільнення Анголи.

У 1972 році провінція набула статусу автономії. У квітні 1974 року, після зміни правого режиму в Португалії, новий португальський уряд визнав Африканську партію незалежності Гвінеї та Кабо-Верде (PAIGC) як законного представника населення Кабо-Верде і організувало переговори, на яких партія висунула вимоги щодо незалежності країни. Португальська сторона відхилила вимоги, посилаючись на те, що в Кабо-Верде не було визвольної війни і що мешканці островів залишаються громадянами Португалії та запропонувавши території залишатися в статусі автономії. Проте, в листопаді 1974 року в Лісабоні було підписано угоду про проголошення незалежності і було сформовано перехідний уряд автономної Республіки Кабо-Верде. 30 червня 1975 року відбулися вибори в Національну Асамблею Республіки і 5 червня 1975 року було оголошено про незалежність. Після проголошення незалежності був обраний шлях подальшого розвитку на основі марксизму, який спрямовувався на побудову соціалістичної держави в короткочасному союзі з іншою колишньою африканською колонією Португалії, Гвінеєю-Бісау до 1981 року. До 1986 року назва країни — Республіка Островів Зеленого Мису (порт. República das Ilhas de Cabo Verde). Після приходу до влади демократичних сил з назви було прибрано слово «Ilhas», республіку почали іменувати як Кабо-Верде.

Перші вибори на багатопартійній основі проведені в 1991 році; переміг «Рух за демократію». Республіка спрямувала свій курс на демократичний устрій.

Острівна держава розташовується поблизу західного узбережжя Африки, поблизу узбережжя Мавританії та Сенегалу.

Архіпелаг з островів вулканічного походження, які умовно поділяються на дві групи островів:

• північна Навітряна група (порт. Ilhas de Barlavento) — Санту-Антан, Сан-Вісенте, Сан-Ніколау, Санта-Лузія — ненаселений, Сал, Боа-Вішта, а також малі ненаселені острови — Бранку та Разу між островами Сан-Ніколау та Санта-Лузія; Пассарус навпроти міста Мінделу на острові Сан-Вісенті; Рабо-ді-Жунку біля узбережжя острова Сал; Сал-Рей та Балуарті біля узбережжя острова Боавішта;
• південна Підвітряна група (порт. Ilhas de Sotavento) — Маю, Сантьягу, Фогу, Брава, а також малі ненаселені острови — Санта-Марія навпроти міста Прая на острові Сантьягу; Гранді, Сіма, Рей, Луїш Карнейру, Сападу приблизно за 8 км від острова Брава та Арійа вздовж узбережжя цього острова.

Кабо-Верде за формою правління є парламентською республікою, згідно з Конституцією 25 вересня 1992 року, глава держави — президент, що обирається парламентом із числа депутатів. Виконавча влада належить президентові та урядові на чолі з прем'єр-міністром. Державний устрій — унітарна держава.

Найголовніші політичні партії:

• Африканська партія незалежності Кабо-Верде, заснована 19 січня 1981 року;
• Рух за демократію, заснований 1990 року.

Кабо-Верде є членом ООН (з 1975), Африканського Союзу, низки інших міжнародних та регіональних організацій.

Уряд Кабо-Верде офіційно визнав незалежність України 16 січня 1992 року, а дипломатичні відносини з Україною встановлено 25 березня 1992 року^[3]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Кабо-Верде, що відає справами щодо України, розташоване у Москві (Росія)^[3]. Справами України в Кабо-Верде відає українське посольство в Португалії.

Державний прапор країни затверджено 22 вересня 1992 року. Прапор складається із двох білих і однієї червоної смуги на синьому тлі, що символізує Атлантичний океан, у лівій половині коло із 10 (за кількістю великих островів) золотих п'ятипроменевих зірок.

Державний герб було затверджено у 1992 році. Рівносторонній трикутник блакитного кольору — символ єдності, рівності громадянських прав, з білим смолоскипом усередині, символом свободи. 10 золотих зірок символізують населені острови країни, а золотий ланцюг — згуртованість народу під час посухи.

Державним гімном країни з 1966 року є «Пісня свободи» (порт. Cântico da Liberdade) на слова Амілкара Спенсера Лопіша і музику Адалберту Ігіну Таваріша Сілви.

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 14 районів.

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 1,15 тис. військовослужбовців^[3].

Кабо-Верде — одна з найменш розвинених держав. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 3,1 млрд доларів США (166-е місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 6 тис. доларів (93-е місце в світі)^[3]. Промисловість разо�� із будівництвом становить 22 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 12 %; сфера обслуговування — 66 % (станом на 2006 рік)^[3].

Надходження в державний бюджет Кабо-Верде за 2006 рік склали 325 млн доларів США, а витрати — 370 млн; дефіцит становив 14 %^[3].

Національною валютою країни є ескудо Кабо-Верде.

Головні галузі промисловості: харчова і гірнича.

За 2004 рік було вироблено 44 млн кВт·год електроенергії; загальний обсяг спожитої — 40,9 млн кВт·год^[3].

У 2004 році споживання нафти склало 1,1 тис. барелів на добу (100 % імпортується), природний газ не використовується для господарських потреб^[3].

У сільськогосподарському обробітку перебувають 9 % площі держави^[3]. Головні сільськогосподарські культури: банани, батат, цукрова тростина, кава, кукурудза, квасоля.

Міжнародні морські порти: Міндело, Прая, Палмейра і Сал Рей. Міндело на острові Сан-Вісенте — головний порт для круїзних лайнерів і термінал для поромного сполучення з Санто-Антан. Прая на Сантьяго є основним центром для місцевих поромних перевезень на інші острови.

Морський торговий флот — 13 кораблів (2009). Здійснюються перевезення всередині архіпелагу, а також у Західну Африку, Європу і Америку. Вантажообіг портів (2000) — 450 тис. т. Між сусідніми островами ходять пороми і катери.

У 2014 році в країні було 7 аеропортів, у тому числі 4 міжнародних і 3 внутрішніх. (Ще два аеропорти було закрито з міркувань безпеки).

Міжнародні аеропорт ім. Амілкар Кабрала на о. Сал (міжнародні рейси з 1973 року) і в м. Прая (1999), що забезпечують повітряне сполучення з країнами Африки, Європи, Північної і Південної Америки. 2000 року перевезено 140 тис. пасажирів і 20 млн ткм вантажів. Авіалінії місцевих компаній Таква (Transportes Aéreos de Cabo Verde) і Halcyonair (англ. Halcyonair) з'єднують між собою майже всі острови архіпелагу (крім Брава).

Протяжність автодоріг — 1350 км, в тому числі 932 км асфальтованих (2013).

Регулярне автобусне сполучення на островах відсутнє. Найдешевший спосіб пересування на островах — маршрутні таксі (порт. Aluguer) (звані в народі «Carrinhos»), плата за проїзд в них трохи більше 1 $. У маршрутних таксі є пункти відправлення та прибуття, по дорозі вони зупиняються всюди, але не мають чіткого розкладу і вирушають, як тільки заповняться всі вільні місця. Інший вид транспорту, іноді єдиний — таксі.

Залізничного сполучення немає.

У 1996 році Кабо-Верде відвідало 36 тис. іноземних туристів, що дало прибуток у 11 млн доларів США^[3]. 2013 року в країні було 552 тис. туристів (серед яких 9 % місцевих), більшість із них прилетіло з Європи.

Основні торговельні партнери Кабо-Верде: Португалія, Іспанія, США, Італія, Нідерланди, Марокко, Бразилія.

Держава експортує: риба, банани, сіль. Основні покупці:

• Іспанія (38,2 %)
• Португалія (33,3 %)
• США (9,2 %)
• Марокко (5,4 %).

У 2006 році вартість експорту склала 96,7 млн доларів США^[3].

Держава імпортує: промислові вироби, харчові продукти. Основні імпортери:

• Португалія (40,8 %)
• Італія (7,8 %)
• Нідерланди (7,2 %)
• Іспанія (5,7 %)
• Бразилія (5,7 %).

У 2006 році вартість імпорту склала 495,1 млн доларів США^[3].

Торгівля з Кабо-Верде у 2009—2013 роках практично не велася (1 тис. доларів США на рік за позицією «конденсатори електричні»). 2014 року зареєстровано експорт українських харчових продуктів вартістю у 26,5 тис. доларів США^[4].

Населення держави у 2006 році становило 0,42 млн осіб (164-те місце в світі). Густота населення: 110,5 осіб/км² (61-е місце в світі). Згідно статистичних даних за 2006 рік народжуваність 24,9 ‰; смертність 6,6 ‰; природний приріст 18,3 ‰^[3].

Вікова піраміда населення (станом на 2006 рік):

• діти віком до 14 років — 37,9 % (80,6 тис. чоловіків, 79,3 тис. жінок);
• дорослі (15—64 років) — 55,3 % (13,5 тис. чоловіків, 119,4 тис. жінок);
• особи похилого віку (65 років і старіші) — 6,7 % (10,5 тис. чоловіків, 17,8 тис. жінок).

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 30 %^[3]. Головні міста держави: Прая (113 тис. осіб), Мінделу (70 тис. осіб), Санта-Марія (17 тис. осіб).

Головні етноси, що складають кабо-вердійську націю: мулати — 71 %, темношкірі африканці — 28 %, європейці — 1 %.

Офіційна мова Кабо-Верде — португальська. Це мова навчання та управління. Вона також використовується у ЗМІ.

Кабувердьяну, креольська мова на основі португальської, ‎використовується в побуті і є рідною мовою практично всіх мешканців Кабо-Верде. Національна конституція вимагає заходів, щоб надати їй паритету з португальською мовою. Нею видана значна кількість літератури. З моменту незалежності від Португалії креольська поступово набуває авторитету всередині країни.

Головні релігії держави: католицтво — 96 % населення, протестантизм — 3 %.

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 70,7 року: для чоловіків — 67,4 року, для жінок — 74,2 року^[3]. Смертність немовлят до 1 року становила 46,5 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 550 жителів; лікарями — 1 лікар на 5130 жителів (станом на 1996 рік)^[3].

Рівень письменності в 2003 році становив 76,6 %: 85,8 % серед чоловіків, 69,2 % серед жінок^[3].

Витрати на освіту в 2003 році склали 4,1 % від ВВП, 20 % усіх державних громадських видатків^[3].

У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет у Кабо-Верде користувались 5 тис. осіб^[3].

• Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3. Предметно-тематична частина: К–О / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2012. — 315 с.
• (рос.) Данилов П. П. Республика Зеленого Мыса. — М.: Мысль, 1984. — 141 с.
• (рос.) Григорович А. А., Грибанов В. В. Кабо-Верде. — М.: Мысль, 1988. — 108 с.
• (рос.) Дябин А., Сидорова Г. Кабо-Верде на пути к демократии // «Азия и Африка сегодня» (Москва). — 2008. — № 8. — С. 37—49.

• Кабо-Верде [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Монети республіки Кабо-Верде(російська)