Головні герої книжки києво-могилянського історика Катерини Диси — відьми і чари. Абстрактніше — уявлення про відьомство і чари, звинувачення у відьомстві, а також конфлікти, що призводили до таких звинувачень. На читачів чекає захоплива інтелектуальна екскурсія за лаштунки судових процесів, адже самі суди, доводить авторка, — це лише оболонка. Важливо памятати — судові документи, що їх тримає в руках історик, пройшли кілька своєрідних фільтрів: слова відьми переказав писар; записане не конче тотожне відповіді на запитане; не відомо, яким тоном усе це сказали…
Що відбувалося під час судів? На підставі яких законів і процедур розглядали справи про чари? Яку роль відігравали плітки й тортури? Авторка порівнює законні приписи з реальними судовими практиками, аналізує соціальний і релігійний склад учасників судів, вироки у справах про чари, з’ясовує, які саме конфлікти — у яких середовищах і щодо яких предметів — найчастіше викликали підозри й звинувачення у відьомстві.
🧙♀️ Як проходили суди про чари? Як часто вони відбувались? За що могли засудити до страти та які інші покарання існували? Що могло стати причиною скарги на відьомство та хто найчастіше подавав позови? Все це (та навіть більше) питання, на які ми отримаємо відповіді у цьому дослідженні.
🧙♀️ У книжці подаються не просто факти, авторка переказує реальні судові справи та коротко їх аналізує. Крім того, вона також порівнює наші історії із західноєвропейськими. Саме тому книжка дуже легко читається. Тут ви не знайдете детальних описів тортур (але коротко про них буде) чи містики.
🧙♀️ Наприклад, чи знали ви, що ще у XVIII сторіччі міські суди в Україні за дітовбивство могли присудити поховати жінку живцем (незважаючи на те, що у другій половині XVII сторіччя було врегульовано систему судочинства і жорстокі показові розправи, як-от утоплення, припинилися)?
🧙♀️ Моя улюблена історія - про те, як у селі Пудлівці 1749 року декілька селян, повертаючись з церкви, побачили вдалині блимаючі вогні і подумали, що це заритий скарб. Пішли до ворожки з сусіднього села. Вона їм сказала, що копати потрібно "перед третіми півнями" ("коли проспівали другі кури"). Вони так й зробили. Пізніше селяни побачили й інші групи людей, які теж шукали скарб. Всі знали про ту саму ворожку. Перекопавши доволі великі ділянки землі, люди, звісно, жодного скарбу не знайшли. Чутки поширились ще більше і розпочалось слідство :)
🧙♀️ Для всіх цитат є відповідні посилання на джерела. Вкінці книжки є велика бібліографія (тут і архіви, і література).
🧙♀️ З мінусів можу виділити обмежену територію дослідження, хоч на це нам вже може натякнути назва. Дуже не вистачає такої роботи й для інших областей України. Місцями текст трошки сумбурно написаний, але я можу це пробачити. Такого тут не багато.
🧙♀️ Ось тут я робила пост зі статистичними даними із книжки. Здивував факт, що у Ісландії чоловіки становили 90% обвинувачених у таких судах.
Дуже класне дослідження про те, як уявляли собі чари наші предки у сімнадцятому-вісімнадцятому столітті, і що вони з цими уявленнями робили (спойлер - часто ходили судитися, бо як же інакше). Взагалі цікаво, як оце народне вірування здебільшого переливається у судові документи та рішення. Плюс багато випадків, дивнуватих на наш погляд, але цілком реальних на тодішній, де не тільки за звичайні прокльони рядилися, але й розглядали справи про одержимість, відьомство і таке інше. Мій фаворит - справа про три команди шукачів скарбів, які брали світ факелів одне одного за чарівні вогні-вказівки координат і так бігали кругаля, а все за намовою однієї й тієї ж самої ворожки.
Тепер оця книжка - моя улюблена в жанрі наукової літератури. Тут є все, що ми любимо: відьми, суди, катування, побутова магія, екзорцизм, сусіди і дітовбивство.
Цікаво, що на теренах України було відносно небагато справ про відьомство, бо православ'я досить байдуже до цього ставилося, а найнеобхіднішою умовою для судового розгляду був кат. Кати були лише у трьох містах: Львові, Кам' янці і Кременці, тому тут відбувалося найбільше тортур і страт. Загалом, страшно цікаво.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Książka niedługa (ok. 220 stron), ale za to pełna ciekawych informacji na temat procesów o czary i samego czarostwa z terenów ukrainnych województw Rzeczypospolitej (i niektórych z Ukrainy Lewobrzeżnej).
Kateryna Dysa przedstawia w niej wyniki swoich badań, które miały na celu wypełnić w jakimś stopniu białą plamę w historii słabo zbadanego (w porównaniu do polskiego czy rosyjskiego) ukraińskiego czarostwa. Książka składa się ze wstępu i czterech rozdziałów. W pierwszym opisane są procesy od strony technicznej - ich podstawy prawne, wykorzystanie w nich tortur, rodzaje zeznań i uczestnicy samych procesów. Rozdział drugi przedstawia obrazy sił nieczystych i czarownic wypracowane przez cerkiew prawosławną, jak również kwestię opętań i egzorcyzmów, paktowania z diabłem oraz mechanizmów demonizacji innych. Trzeci rozdział, najobszerniejszy ze wszystkich, dokładniej analizuje różne przypadki procesów, na które natrafiła autorka, w różnych kontekstach i sferach - rodzinnej, sąsiedzkiej, oskarżeń i wsparcia, różnic w statusie, szkodzenia i uzdrawiania itd. Ostatni rozdział stanowi omówienie konkretnego przypadku ze wsi Szczurowczyki, gdzie oskarżenie o czary pojawiło się w kontekście zbrodni dzieciobójstwa. Rozdział ten i całą książkę kończy krótki tekst o odbiorze i popularności magiczności we współczesnym świecie.
Mimo wyraźnych związków z zachodnio- jak i wschodnioeuropejskimi procesami i czarostwem, te ukraińskie okazują się mieć własną specyfikę, wynikającą z położenia na styku dwóch tradycji. Z ok. 170 przeanalizowanych przez autorkę przypadków, zaledwie kilka procent zakończyło się egzekucją, a w równie niewielkiej części zastosowano tortury, pomimo deklarowanego stosowania prawa magdeburskiego (zachowane przypadki procesów pochodzą z sądów miejskich). Przytłaczająca większość przypadków kończyła się ostrzeżeniem i przysięgą oskarżonych, że nie będą stosowali czarów. Proporcja płci (ok. 80% kobiet) odbiega od tendencji na terenach moskiewskich (gdzie był znacząco wyższy procent mężczyzn), ale równocześnie różni się od tej na terenach polskich (gdzie ok. 90% stanowiły kobiety). Podobnie jak w innych regionach najczęściej oskarżenia pojawiały się w obrębie rodziny czy bliskich sąsiadów, a także tam gdzie zachodziły konflikty biznesowe. Podobnie wbrew popularnym opiniom czarownicami wcale nie były kobiety mądre, zielarki, położne itd. lecz osoby kłótliwe i pozostające w konfliktach z innymi członkami wspólnoty. Innym wnioskiem płynącym z badań Dysy jest brak szeroko zakrojonych prześladowań, który mógł wynikać z braku przyjęcia się koncepcji czarownic jako heretyczek i sług diabła, które groziły porz��dkowi społecznemu (ta wytworzyła się i rozprzestrzeniła w zachodniej Europie). Przypadek opisany w czwartym rozdziale (mimo że jednostkowy) pokazuje różnicę w postrzeganiu i karaniu dwóch rodzajów zbrodni/przestępstwa na terenach ukraińskich - kobieta za zabicie swojego nowonarodzonego dziecka została bezwzględnie skazana na śmierć, jej matka (która w myśl ówczesnych poglądów również ponosiła winę za niewychowanie córki) na ciężką pokutę cerkiewną, kobieta, która czarami miała jej pomóc w wywołaniu poronienia (a nie za same czary) na chłostę, a kobiety oskarżone o bycie czarownicami i udział w sabacie jedynie na pouczenie.
Książka bardzo ciekawa i przystępna. Zdecydowanie polecam wszystkim zainteresowanym tematami procesów o czary i czarostwa w okresie nowożytnym.
Цікаво читати роботу написану у чітко виражено науковому стилі, а проте із такими темами як демонологічний дискурс у ранньомодерному періоді. Загалом цікаво було почитати згадки про відьом через історичні дані про суди. Усвідомлення того, що тема відьомства була і досі лишається темою неіронічною чи фантазійною це досить цікаво з точки зору віри людей, або із потреби вірити у щось чарівне чи божественне. Сучасники заявляють що віра у відьом мало чим відрізняється від релігії, і насправді тут важко не погодитися. Безперечно ці два феномени знаходяться по різні сторони добра і зла, проте магічне мислення їх таки єднає. У книзі важко не помітити сексизм, на якому особливо не наголошується увага, але він присутній у багатьох випадках. Найцікавіше було порівняння судових справ в України із справами у Західній Європі. Може здатися, що ми вже тоді були більш гуманними, але це не варто розцінювати як досягнення, а радше як бідність чи, на мою думку, жадність в поєднанні із підкупами. Робота читається легко і зрозуміло. Немає відчуття важкості, що часто супроводжує сухі наукові праці.
Книга містить перекази архівних справ українських судів з відьомства та чарування, здебільшого з XVII-XVIII століть, їх короткий аналіз та порівняння з західноєвропейськими практиками, від яких, як виявляється, наші суттєво відрізняються.
В книзі немає опису страшних тортур, садистів-інквізиторів, містики та іншої "середньовічної романтики", замість цього - нариси народного життя і реальні історії, декотрі з яких могли б надихнути письменників на нову "Кайдашеву Сім'ю" чи класичні українські плутовські новели.
Незважаючи на те, що формально ця книга - наукова праця, містить багато посилань на джерела та архіви, читається дуже легко та буде цікавою не тільки для історика, але й для пересічного читача.
Академічне видання. Авторка аналізує уявлення про відьомство і чари, звинувачення у відьомстві, а також конфлікти, що призводили до таких звинувачень. Робота грунтується на детальному аналізі судових процесів вказаного періоду. Досить цікаве історичне дослідження.
Віра в потойбічне, у відьом і чари, в пр��кляття �� літературі відображалась в романтичних легендах і міфах, які ми читаємо із задоволенням. В реальному житті все зазвичай закінчувалось конфліктами і судом.
Чудове наукове дослідження Катерини Дисої "Історія з відьмами": про суди і чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII—XVIII ст. Одразу попереджаю, це не наукпоп, тут може бути нудно. А ще.. зловісний 3й розділ, на який всі 🤬, бо авторка 2-3 повторювала одне і те ж саме, ламаючи логіку і здоровий глузд. Мені схоже на вставку із різних статтей🤔
Отже, перші згадки про цей злочин - відьомство - знаходимо в українських судових матеріялах не раніше др.п. XVI ст. Остання справа по чарам була закрита 1829р., а самосуд чинили до поч. ХХст.
Автор аналізує соціяльний і релігійний склад учасників судів, вироки у справах про чари. Розкриває ставлення п��едставників православної церкви до Диявола і уявлення про одержимість. Які саме конфлікти викликали підозри й звинувачення у відьомстві? Причини конфліктів не відрізнялися від західноєвропейських: це здоров’я людей і тварин, любовні справи, зіпсовані врожаї та сварки за майно, бажання позбутися конкурентів.
На сер. XVI ст. більшість європейських країн мала правове підґрунтя для переслідування відьом - це вважалося кримінальним злочином. Так як вирок грунтувався на свідченнях очевидців, довести провину відьми було майже неможливо. Отож нічого не залишалося, як покладатися на визнання відьмою власної провини. Саме тому в окремих європейських країнах дозволено було застосовувати тортури. В нас деяких містах, в особливих справах теж таке було🤫 Поширеною в українських магістратських судах традицією було, коли відьомство каралося або сплатою штрафу, або побиттям, рідше четвертували чи карали на горло (це м'які покарання, у Європі просто 🔥)
Одночасно з родимими відьмами існували відьми вчені, тобто такі, що свідомо ставали відьмами через навчання або ініціяцію. В судах, ці обставини не брались до уваги🤭
Наприкінці ви дізнаєтесь, якою була найгучніша справа про чари - «полювання на відьом», зініційоване гетьманом і звідки ростуть.. її копита😈 і справи про дітовбивства. Книга про нашу історію, людей і конфлікти ❤️🔥
Насамперед ця книжка добра, тим, що має достатній перелік джерел та випадків, які описують відьомство на теренах України. Також авторкою висвітлені кілька позицій щодо розуміння явища відьомства на Заході, а також висловлена думка, що відмінності процесу над відьмами на землях України. Здивувало те, що багацько процесів проходили у Кременці.