Цибуляста баня
Цибуляста баня — різновид бані, форма завершення храмів, дзвіниць, каплиць у вигляді цибулини, поперечник якої часто виявлявся більшим за висоту. Є характерною ознакою російської храмової архітектури, під впливом якої набули поширення і в Україні. Типовими для українських церков є грушоподібні бані[1]. Подібні до цибулястих бань форми даху також зустрічаються в деяких католицьких церквах Баварії та мечетях на Середньому Сході й в Індії.
Не цілком ясно, коли цибулясті бані стали характерними в російській архітектурі. Деякі дослідники вважають цей елемент запозиченим у мусульманських народів, інші роблять висновок, що цибулясті бані розвинулися з шатер давньоруської дерев'яної архітектури. У Західній та Центральній Європі, а також в Азії їхня поява належить до більш пізнього часу[2]. У домонгольський період, судячи з ікон тієї доби, бань такої форми ще не було. Припускалося, що спочатку панували так звані шоломоподібні бані, що видно на прикладі Успенського собору у Владимирі. Цибулясті бані набули масової популярності тільки за часів правління Івана Грозного, коли на честь взяття Казані був побудований Покровський собор, який у незмінному вигляді зберігся з шістнадцятого століття.
Академік Борис Рибаков, проаналізувавши стародавні рукописи, у 1946 роц�� прийшов до висновку, що цибулясті бані існували на Русі ще в XIII столітті[3]. Археолог Микола Воронін погодився з його думкою, зазначивши, що цибуляста форма застосовувалася навіть частіше за шоломоподібну[4]. Сергій Заграєвський виявив зображення цибулястих бань на мініатюрах і іконах XII століття, а після монгольської навали на більшості ікон присутні лише бані-цибулини[5]. Він згадує про єдине зображення шоломоподібної бані, що трапилося у джерелі кінця XV століття. Результати досліджень привели його до думки, що шоломоподібні бані, сліди яких часто знаходили під цибулястими, є пізнішими післяпетрівськими новоділами, зробленими з метою надати їм традиційних візантійських форм. Також Заграєвський зазначив, що найстаріші зображення двох владимирських соборів представляють їх з цибулястими банями, а шоломоподібні з'явилися пізніше. Він пояснює повсюдну появу цибулин наприкінці XIII століття апофеозом загального прагнення до вертикальності в російській архітектурі, що мало місце з кінця XII до початку XV століття[6]: у цей період ґанки, пілястри, склепіння і барабани подовжувалися з метою створити відчуття стремління увись, вертикального поруху[7]. Цибуляста форма бані може символізувати полум'я церковної свічки[8], за іншою точкою зору, бані мали швидше практичне значення, ніж релігійне, і зводилися з метою запобігання накопиченню на даху снігу[9].
Незважаючи на це, деякі науковці стверджують, що росіяни запозичили форму цибулястих бань з мусульманських країн, можливо з Казанського ханства: його завоювання Іван Грозний увічнив зведенням Покровського собору[10].
Барокові бані у формі цибулин (а також груш, квіткових бутонів) мали поширення у Священній Римській імперії. Перша зведена 1576 року архітектором Йоганнесом Голлом (1512—1594) на церкві жіночого францисканського монастиря в Аугсбурзі. Виконані з листової міді, цибулясті бані з'явилися на католицьких церквах південної Німеччини, чеських земель, Австрії, Сардинії та північно-східної Італії. Також вони були уподобані австрійським архітектором Ріденсрайхом Гундертвассером.
-
Церква Святого Леонарда Ліможського, Міттерзілль (Австрія) -
-
-
-
Тадж Махал в Агрі (Індія), XVII століття -
-
-
-
.jpeg)
.jpg)
- ↑ Gazeta.ua (14 липня 2015). У нашій традиції церковні бані – грушоподібні, у російській – "цибулини". Gazeta.ua (укр.). Процитовано 19 лютого 2024.
- ↑ Block, Eric (2010). Garlic and Other Alliums: The Lore and the Science (англ.). Royal Society of Chemistry. ISBN 9780854041909.
- ↑ Б. А. Рыбаков. "Окна в исчезнувший мир (по поводу книги А. В. Арциховского «Древнерусские миниатюры как исторический источник»). В кн.: Доклады и сообщения историч. факультета МГУ. Вып. IV. М., 1946. С. 50.
- ↑ Н. Н. Воронин. Архитектурный памятник как исторический источник (заметки к постановке вопроса). В кн.: Советская археология. Вып. XIX. М., 1954. С. 73.
- ↑ Заграевский С. В. Формы глав (купольных покрытий) древнерусских храмов. М.: Алев-В, 2008.
- ↑ Г. К. Вагнер. О своеобразии стилеобразования в архитектуре Древней Руси (возвращение к проблеме). В кн.: Архитектурное наследство. Вып. 38. М., 1995. С. 25.
- ↑ П. А. Раппопорт. Древнерусская архитектура. СПб, 1993.
- ↑ Dominique Raynaud, Architectures comparées. Essai sur la dynamique des formes, Éditions Parenthèses, 1998, p. 51. (фр.)
- ↑ A.П.Новицкий. Луковичная форма глав русских церквей. В кн.: Московское археологическое общество. Труды комиссии по сохранению древних памятников. Т. III. Moscow, 1909.
- ↑ Shvidkovsky, D. S. (2007). Russian architecture and the West. Yale University Press. ISBN 978-0-300-10912-2.
- Цибулина // Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К. : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. — 472 с. — ISBN 966-96284-0-7.
- Цибуляста баня // Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К. : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. — 472 с. — ISBN 966-96284-0-7.
- Воронин Н. Н. Архитектурный памятник как исторический источник (заметки к постановке вопроса). / Сов. археология. — XIX. — М., 1954. — С. 41—76. (рос.)
- Заграевский С. В. Формы глав (купольных покрытий) древнерусских храмов. — М., 2008. (рос.)
- Лидов А. М. Иерусалимский кувуклий. О происхождении луковичных глав // Иконография архитектуры / под ред. А. Л. Баталова. — М., 1990. — С. 57—68. (рос.)