Перейти до вмісту

Слісаренко Олекса Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Олекса Слісаренко
Олекса Слісаренко. 1928 рік
Ім'я при народженніОлекса Андрійович Снісар
ПсевдонімОлекса Слісаренко, Омелько Буц
Народився16 (28) березня 1891(1891-03-28)
х. Канівцевий, Вовчанський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Помер3 листопада 1937(1937-11-03) (46 років)
урочище Сандармох, Карелія, СРСР
ПохованняСандармох
ГромадянствоРосійська імперіяУНРСРСР
Діяльністьпоет, прозаїк
Мова творівукраїнська
Роки активності19101937
Жанрвірш, оповідання, новела, повість, роман, фейлетон
Автограф

CMNS: Слісаренко Олекса Андрійович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Оле́кса Андрі́йович Слісаре́нко[1] (справжнє прізвище Снісар[2]; *16 (28) березня 1891(18910328), х. Канівцевий, Шиповацька волость, Вовчанський повіт, Харківська губернія, Російська імперія — †3 листопада 1937 р., урочище Сандармох, Карелія, СРСР) — український поет і прозаїк, представник розстріляного відродження.

Жертва сталінського терору.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився на хуторі Канівцевому (нині с. Шипувате Великобурлуцького р-ну Харківської області)[3] в родині лимаря, Андрія Прокоповича Снісаря, вчився в Кучерівській сільськогосподарській школі та Харківському рільничому училищі.

Після закінчення з 1912 року працював агрономом.

Учасник Першої світової війни, пройшов шлях від рядового до офіцера артилерії. 1918 року самовільно залишив фронт і переїхав до Києва.

З 1924 року мешкав у Харкові, головний редактор видавничого відділу «Книгоспілки» і в 19281929 роках співредактор журналу «Універсального журналу».

Арешт і загибель

[ред. | ред. код]

Громадський обвинувач на процесі СВУ (березеньквітень 1930 рік). У квітні 1934 року його заарештували органи ГПУ УРСР, у квітні 1935 року військовий трибунал засудив його до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував на Соловках. У таборі сторожував на складі сільгоспу, 1936 року потрапив до штрафного ізолятора на 3 місяці[4]. У жовтні 1937 року окрема трійка Управління НКВД СРСР по Ленінградській області переглянула справу Олекси Слісаренка й ухвалила застосувати до нього найвищу кару.

Розстріляний 3 листопада 1937  в Карелії (урочище Сандармох)[5].

Реабілітований посмертно Військовою колегією Верховного суду СРСР 19 вересня 1957 року.

Олекса Слісаренко

Творчість

[ред. | ред. код]

З першими віршами виступив 1910 року Друкувався в студентському журналі «До праці» та в газеті «Рілля». У Києві пристав до угруповань українських символістів «Біла Студія» і «Музагет» (1919). Перша збірка символістських поезій Слісаренка, писаних під впливом О. Олеся, П. Тичини, К. Бальмонта й інших російських символістів і позначених деякими елементами експресіонізму, вийшла 1919 року у видавництві «Сяйво» під назвою «На березі Кастальському».

Згодом Слісаренко пристав до угруповань футуристів «Комкосмос» (1921), Асоціації панфутуристів (Аспанфут, 1921) і Асоціації комуністичної культури (Комункульт, 1924—1925) і видав збірку футуристичних віршів «Поеми» (1923). Обкладинку до збірки виготував Микола Бажан. У названих збірках, як і в книжці вибраної лірики 1911—1927 роках «Байда» (1928), Слісаренко виявив увагу до поетичного слова й майстерної форми.

Пізніше Слісаренко пориває із футуристами й переходить до Спілки пролетарських письменників «Гарт» (1925) потім ВАПЛІТЕ (1925—1928). Після «самоліквідації» ВАПЛІТЕ разом з Майком Йогансеном засновує «Техно-мистецьку групу А» (1929).

З 1924 року почав працювати у жанрі прози й видав понад 20 кн. гостро-сюжетних, писаних за зразком англійських і американських новел, оповідань, повістей і романів кримінально-пригодницького жанру: «Бунт» (1928), «Зламаний ґвинт» і «Чорний ангел» (1929) та «Хлібна ріка» і «Страйк» (1932). Теми й сюжети прозових творів Слісаренка взяті переважно з дореволюційного і революційного українського життя, їх герої — «маленькі», «сірі» люди в зустрічі з революційними подіями. Слісаренко писав також вірші й оповідання для дітей.

У 1931 видав під псевдонімом Омелько Буц містифікаційну «Посмертну збірку творів». Вибрані твори Слісаренка видані 1930 року у 3 тт. і повне зібрання творів 1931—1933 роках у 6 тт. Зв'язок Слісаренка з символістами й футуристами, його активна участь в літературних організаціях «Гарт» і ВАПЛІТЕ, а особливо гостра відповідь М. Ґорькому 1927 року за відмову видати переклад роману «Мати» українською мовою накликали на Слісаренка репресії.

Сім'я

[ред. | ред. код]

Був одружений. Дружина — Ганна Дмитрівна. Син Марко. Сестри — Оксана, Олена, Наталія.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

25 квітня 2024 року у місті Дергачі вулицю Маяковського перейменували на вулицю Олекси Слісаренка[6].

Видання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Під час хрестин Олекси, глухуватий піп записав хлопчика сином Слісаря, а не Снісаря. Звідси й пішов псевдонім Слісаренко.)
  2. Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— К. : Наук. думка, 2012.— Т. 9 : Прил—С.— 2012.— С. 628.
  3. Автобіографії, 2015, с. 377.
  4. Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 322
  5. Архів розстріляного відродження матеріали архівно-слідчих справ українських письменників 1920-1930-х років (українською) . Київ: Смолоскип. 2010. с. 282. ISBN 978-966-2164-17-6.
  6. https://dermiskrada.dosvit.org.ua/news/u-dergachivski-gromadi-peremenovano-206-toponimiv-2024-04-26

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]