Римські договори
| Римські договори | |
 | |
| Назва | англ. Treaty establishing the European Economic Community |
|---|---|
| Місце розташування | Рим |
| Наступник | Договір про функціонування Європейського Союзу |
| Момент часу | 25 березня 1957 |
| Сторона, яка підписала | Бельгія, Франція, Італія, Нідерланди, Люксембург і ФРН |
| Депозитарій | Уряд Італійської Республіки |
| Дата набуття чинності | 1 січня 1958 |
 Римські договори у Вікісховищі | |
«Ри́мські договори́» (англ. Treaties of Rome) — два основоположні євроінтеграційні договори, підписані в Римі 25 березня 1957 (набув чинності 1 січня 1958 року): Договір про заснування Європейської економічної спільноти і Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії. Договори підписали країни-засновниці — Бельгія, Італія, Люксембурґ, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина та Франція. Після перейменування Європейської економічної спільноти на Європейську Спільноту, згідно з Договором про Європейський Союз, відповідний Римський договір почали називати «Договором про заснування Європейської Спільноти», і коли говорять «Римський договір», в однині, найчастіше розуміють саме його.
Договори мали важливе значення для розвитку процесів інтеграції в Західній Європі. Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом) регулювала порівняно вузьку, але дуже важливу енергетичну область міжнародного співробітництва.
На відміну від Євратому, створення Європейської економічного товариства мало надзвичайно важливе не тільки енергетичне, але й політично-правове значення. Було створене інтеграційне об'єднання універсального характеру. До складу Товариства ввійшли країни з високим рівнем розвитку, що вплинуло на значні темпи його економічного росту протягом наступних 15 років. В 1958 році середньомісячний дохід на душу населення становив 980 доларів у Нідерландах, 1170 у Бельгії й 800 доларів у Північній Італії. Сильно відставала лише Південна Італія (360 доларів). За перші 15 років розрив по обсязі ВНП на душу населення між країнами скорочувався: 26% в 1960 році, 13.5% в 1970 році та 15% в 1973 році [Архівовано 11 червня 2016 у Wayback Machine.], що свідчить про зближення рівнів економічного розвитку учасників Товариства.
Висувалося завдання створення загального ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили, заснованого на митному союзі. У ході побудови загального ринку повинна була бути забезпечена економічна інтеграція держав, створена основа для майбутнього економічного й валютного товариства, створений сам механізм для керування інтеграційними процесами. Договір передбачав поетапне будівництво загального ринку. Товариства наділялися необхідними інститутами й матеріальними засобами.
8 квітня 1965 року було підписано Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС (1 липня 1967 року набув чинності).Були передбачені 4 головних інститути:
1) Рада (складався з офіційних представників урядів держав-членів на рівні міністрів).
2) Комісія (на відміну від Ради, складалася з міжнародних чиновників, правда вони призначалися тільки за умови одностайної ухвали) складалася з незалежних комісарів. Крім того, Комісія виступала в ролі наднаціонального органа.
Договором про створення ЄЕС також передбачена установа:
3) Парламентської асамблеї, чиї повноваження більш розширені в порівнянні з ЄОВС;
4) Суду Європейських спільнот.
Договір про створення Європейське економічне товариство (спільного ринку) регламентував співпрацю в галузі економіки, науки та техніки. У ньому проголошувалося створення спільного ринку країн-учасниць, і планувалися форми зближення, уніфікації економічної політики країн-учасниць. Договір передбачав зниження в три етапи митних бар'єрів між державами-учасницями протягом 12 років (тобто до 1969 р.), а також прийняття єдиного митного тарифу і проведення єдиної торговельної політики відносно третіх країн. Так реалізовувалася ідея «митного роззброєння» (тобто консолідації та зменшення мита), висунута під час конференції в Мессіні.
Учасники «спільного ринку» зобов'язалися домагатися усунення перешкод для переміщення між ними робочої сили, капіталів і послуг. Вони домовилися проводити спільну політику в галузі сільського господарства і транспорту, домагатися зближення економічного законодавства і сприяти стандартизації процедур вироблення та прийняття узгоджених рішень у питаннях проведення економічної політики кожної з країн-учасниць.
Включення в Римський договір пунктів про узгодження економічних політик і застосуванні єдиних стандартів вироблення рішень передбачало неминучість стандартизації в перспективі як мінімум деяких політичних практик. Це своєю чергою передбачало розвиток політичної інтеграції. У Західній Європі став затверджуватися новий тип взаємодії, який дозволяв через тривалу практику узгодження суперечливих економічних і політичних інтересів країн-учасниць у перспективі прийти до формування єдиної економічної політики.
У розвитку економічної інтеграції у кожної з країн були свої інтереси. Позиція ФРН визначалася тим, що на її частку в 1957 р. припадало близько 45% виробництва та понад 44% експорту промисловості продукції «шістки». Західнонімецькі керівні кола розглядали інтеграцію як засіб вирівнювання статусу з іншими країнами спільноти, насамперед Францією. ФРН розраховувала стати економічним лідером, не поступившись політичною першістю з Францією, на частку якої припадало тільки 25% виробництва і 20% експорту промислової продукції шести країн. Інтереси Італії та інших країн ЄЕС визначалися наявністю у них тісних зв'язків або з ФРН, або з Францією. Італія при цьому розраховувала збільшити збут своєї сільськогосподарської продукції на єдиному європейському ринку.
У Франції, де раніше інших європейських країн стали проводити дослідження в цій сфері, швидко прийшли до висновку, що самостійно досягти рівня США вони не в змозі. Французьким політикам вдалося наполягти на необхідності появи спеціальної організації в цій сфері в процесі переговорів з іншими державами ЄОВС. Так був створений другий Римський договір і Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом).
Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії регламентував інтеграцію європейських країн у сфері мирного використання ядерної енергії, яка розглядалася усіма європейськими країнами як найважливіший і перспективний інструмент розв'язання енергетичної проблеми Західної Європи. Таким чином, передбачалося зняти гостроту енергетичної кризи, від якого страждали насамперед малі західноєвропейські держави.
Ключовою ланкою Євратому є не спільний ринок, хоча він теж був створений (розділ IX Договору про Євратом «Спільний ринок з атомної енергії»). Пріоритетне значення в діяльності Євроатому мають питання наукових досліджень і промислового використання ядерної енергії, яким присвячено основну кількість норм установчого договору (розділ I «Розвиток досліджень», розділ II «Поширення інформації», розділ III «Охорона здоров'я та праці» тощо).
Договір про Євратом включає також положення у сфері права власності. Право власності на матеріали, що розщеплюються перейшло до Євратому. Діяльність Євратому охоплює використання енергії атома тільки в мирних цілях. Військові програми в цій сфері держави — учасниці здійснюють самостійно.
- Римський договір 1957 [Архівовано 31 травня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- Глосарій термінів Європейського Союзу [Архівовано 18 квітня 2007 у Wayback Machine.]
- Т. Шинкаренко. Римський договір // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с. 638 ISBN 978-966-611-818-2
