Даль Володимир Іванович
Володи́мир Іва́нович Даль (рос. Владимир Иванович Даль; 10 (22) листопада 1801 — 22 вересня (4 жовтня) 1872) — російський письменник, лексикограф, етнограф дансько-німецького походження[6]. Член-кореспондент Петербурзької АН (1838), почесний академік (1863). Автор «Тлумачного словника живої великоруської мови». Літературний псевдонім: Козак Луганський[1][2].
Народився в дансько-німецькій сім'ї. Батько — данський підданий[7] лінгвіст Йоган Христіан Даль (Johan Christian Dahl, 1764—1821) знав німецьку, англійську, французьку, російську, їдиш, латину, грецьку, українську і давньоєврейську мови, був богословом і медиком. Популярність його як лінгвіста досягла імператриці Єкатерини II, яка викликала його до Петербурга на посаду придворного бібліотекаря. Йоганн Даль пізніше виїхав до Єни, пройшов там курс лікувального факультету і повернувся до Росії з дипломом доктора медицини. Російська медична ліцензія говорить: «Іван Даль, син Матвія, 1792 року 8 березня удостоєний при іспиті в Російській імперії медичну практику управляти». Прийняв російське підданство у 1799 році під іменем Іван Матвійович Даль.
Мати — Марія Христофорівна Фрайтаг (Maria Freitag), походила з німців, що емігрували до Росії, вільно володіла п'ятьма мовами. Бабуся по материнській лінії — Марія Іванівна Фрайтаг — походила з роду французьких гугенотів де Мальї, займалася російською літературою. Відомі її переклади на російську мову Соломона Геснера та Августа Іффланда. Дід — Христофор Фрайтаг — колезький асесор, чиновник ломбарду. Був незадоволений філологічною освітою майбутнього зятя і фактично змусив його отримати медичну освіту, оскільки вважав професію лікаря однією з небагатьох «дохідних і практичних професій».
Іван Даль в Петербурзі одружився з Марією Христофорівною Фрейтаг, у них народилися четверо синів:
- Володимир
- Карл (нар. 1802), до кінця життя прослужив на флоті, проживав і похований в Миколаєві, дітей не мав
- Павло (нар. 1805), хворів на сухоти і через стан здоров'я часто проживав разом з матір'ю в Італії, де і похований в Римі, помер в ранній молодості, дітей не мав
- Лев (?–1831), убитий польськими повстанцями
Народився 22 листопада 1801 року у селищі Луганський завод (тепер місто Луганськ в Україні) Бахмутського повіту Новоросійської губернії Російської імперії. У віці чотирьох років разом з родиною переїхав до Миколаєва.
Початкову освіту отримав вдома. У будинку його батьків багато читали і цінували друковане слово, любов до якого передалася всім дітям.
У 13 років, разом із братом Карлом, молодшим за нього на рік, вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу, де навчався із 1814 по 1819 рік. Пізніше описав навчання у повісті «Мічман Поцелуєв, або живучи озирайся» (1841).
По закінченні навчання в кадетському корпусі переведений в мічмани. Проходив офіцерську службу спочатку на Чорному (1819-1824), а потім на Балтійському морях (1824-1825). Причиною переведення з Миколаєва в Кронштадт став арешт за підозрою у написанні епіграми. 1826 року залишив морську службу.
20 січня 1826 року вступив у Дерптський університет на медичний факультет. Жив у тісній комірчині, заробляючи на життя уроками російської мови. Через два роки, в січні 1828, був зарахований до числа казеннокоштних вихованців. За словами одного з біографів Даля, він занурився в атмосферу міста Дерпт, яка «в розумовому відношенні спонукала до різнобічності»[8]. Тут йому насамперед довелося посилено займатися необхідною в той час для вченого латинською мовою. За роботу на тему, оголошену філософським факультетом, отримав срібну медаль.
Навчання довелося перервати з початком 1828 року російсько-турецької війни, коли у зв'язку з випадками чуми в Задунайській області регулярна армія потребувала посилення військово-медичної служби. Достроково «з честю витримав іспит на доктора не лише медицини, а й хірургії»[9]. Тема його дисертації: «Про успішні методи трепанації черепа і про приховану виразку нирок».
29 березня 1829 року вступив до військового відомства і був зарахований до чинної армії. Брав участь як військовий лікар в російсько-турецькій війні. Як ординатор при рухомому шпиталі брав участь у ряді битв, здобув славу вправного хірурга. Від 1829 року — лікар в місті Умань Уманського повіту Київської губернії та в Кам'янці-Подільському.
У 1831 році як війський лікар брав участь у польській кампанії. Відзначився при переправі Рідигера через Віслу до Юзефова. Через відсутність інженера Даль сам навів міст, захищав його при переправі і потім зруйнував. Від начальства дістав догану за невиконання своїх прямих обов'язків, але Микола I нагородив його Володимирським хрестом.
Із березня 1832 року служив ординатором у Петербурзькому військово-сухопутному шпиталі і незабаром став медичною знаменитістю Петербурга. Біограф Володимира Даля Павло Мельников писав[10]:
Тут він трудився невтомно і незабаром здобув популярність чудового хірурга, особливо ж окуліста. Він зробив на своєму віку більше сорока самих операцій зняття катаракти, і всі цілком успішно. Відрадно, що в нього ліва рука була розвинена настільки ж, як і права. Він міг лівою руко�� і писати, і робити все, що завгодно, як правою. Така щаслива здатність особливо придатна була для нього як оператора. Найзнаменитіші в Петербурзі оператори запрошували Даля в тих випадках, коли операцію можна було зробити спритніше і зручніше лівою рукою.
У липні 1833 року переїхав в Оренбург. Близько восьми років служив у місті на посаді чиновника з особливих доручень при військовому губернаторі Василю Перовському. Двічі одружувався (перша дружина — Юлія Андре, померла 1838 року; друга дружина — Катерина Соколова), у нього народилися п'ятеро дітей (син і четверо дочок). 18 вересня 1833 року до Оренбурга приїхав Пушкін. Даль зустрівся з ним і протягом трьох днів, аж до від'їзду поета в Уральськ, проводив час разом з ним.
Учасник Хівинського походу 1839—1840. З військовою діяльністю Даля пов'язаний ряд його літературних творів мемуарного характеру, зокрема «Донська кінна артилерія» і «Листи до друзів з походу в Хіву».
1838 року Даля обрали членом-кореспондентом Петербурзької Академіїї наук у відділення природничих наук за збори колекцій флори і фауни Оренбурзького краю.
1841 року призначений секретарем Льва Перовського. Згодом — завідував (приватно) особливою канцелярією його як міністра внутрішніх справ. Разом з М. Мілютіним складав і вводив «Міське положення в СПб».
Один із засновників Російського географічного товариства (1845).
1849 року призначений керуючим нижньогородською питомою конторою. Прослужив на цій посаді, що надало йому можливість спостерігати різноманітний етнографічний матеріал, до 1859 року, коли вийшов у відставку та оселився в Москві.
Помер 4 жовтня 1872 року у Москві. Похований на Ваганьковському кладовищі поруч із дружиною.
Основна праця Даля — «Тлумачний словник живої великоросійської мови» (рос. дореф. Толковый словарь живаго великорускаго языка, томи 1-4, 1863—1866), що містить близько 200 тисяч слів.
Мовознавча спадщина Даля має значення для теорії і практики східнослов'янської лексикографії, діалектології, історії мови.
Був автором першого в історії Російської імперії підручника із зоології.
Одне з перших знайомств з літературою ледь не завершилося трагічно. З вересня 1823 по квітень 1824 року Даль перебував під арештом за підозрою в написанні епіграми на головнокомандувача Чорноморського флоту Грейга і його співмешканку Юлію Кульчинську (Лію Сталінську) — єврейку, дочку могилівського шинкаря, що після першого шлюбу видавала себе за польку[11][12][13] [14]. Виправданий судом, після чого перевівся з Миколаєва в Кронштадт.
1827 року журнал Олександра Воєйкова «Славянин» опублікував перші вірші Даля. 1830 року Даль виступив вже як прозаїк, його повість «Циганка» надрукував «Московський телеграф».
Прославили його як літератора «Руські казки з переказів народних усних на грамоту громадську перекладені, до побуту життєвого прилагоджені і приказками ходячими розцяцьковані Козаком Володимиром Луганським. Жменька перша»[15](1832). Ректор Дерптського університету вирішив запросити свого колишнього студента, доктора медицини Даля на кафедру російської словесності. При цьому книга була прийнята як дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філології, але відхилена як така через неблагонадійність самим міністром освіти. Це сталося через донос на автора книги, написаний Олександром Мордвиновим (керівник III відділення).
"… Вона надрукована простим стилем, цілком властивим для нижчих класів, для купців, для солдатів і прислуги. Містить глузування над урядом, скарги на сумне становище солдата і подібне, " —
доповів Олександр Бенкендорф імператору Миколі I. У жовтні або на початку листопада 1832 року під час обходу в шпиталі, де працював Даль, його заарештували і привезли до Мордвинова. Той відразу почав лаяти Даля, тицяючи в обличчя його ж книжку, і відправив лікаря до в'язниці. Даля виручив Василь Жуковський, що був тоді наставником сина Миколи I, майбутнього визволителя селян імператора Олександра II. Жуковський описав спадкоємцю престолу все, що сталося, в анекдотичному світлі, змалював Даля як людину зразкової скромності і великих здібностей, згадав про два ордени і медалі, отримані на війні. Спадкоємець престолу пішов до батька і зміг переконати того, що влада у цій ситуації виглядає безглуздо. І Микола наказав звільнити Даля.
Наклад цієї книги наказали вилучити з продажу. Один з небагатьох примірників Даль вирішив подарувати Пушкіну. Василь Жуковський давно обіцяв їх познайомити, але Даль, не чекаючи його, взяв «Руські казки …» і пішов сам, без всяких рекомендацій, представлятися Пушкіну. Так почалося їхнє знайомство.
Впродовж 1833—1839 років були надруковані «Билини й небилиці Козака Луганського».
Даль майже 20 років прожив в Україні, знав українську мову, зібрав цінні українські фольклорні та мовні матеріали.
Даля пов'язували найтісніші стосунки з багатьма українськими письменниками і вченими. Зокрема, влітку 1844 року він довгий час гостював на Полтавщині у маєтку свого товариша Євгена Гребінки і навіть брав участь як повірена особа в його сватанні та одруженні. Ще дорогою на Полтавщину, у Чернігівській губернії, і вже на Полтавщині, збирав українську лексику і фольклор. А в листі до дружини з «Убежища» від 21 червня 1844 року повідомляв:
[16][17]
«В Полтавской (губернии) видим уже настоящую Украйну. Я охотно стал опять болтать на этом ясном языке, где речь выходит замысловата, простодушна и очень забавна. Как ни бьешься сказать то же по русски — выходит неясность, натяжка и даже пошло и грубо. Да быт и жизнь народов так тесно связаны с языком их, что одного нельзя отделить от другого. Перевод по словарю годен только для школьника и не удовлетворяет ни мысль, ни чувство. Гребенка чрезвычайно хорошо, свободно и приятно говорит по-украински, и я охотно вовлекаю его в шутки и разговоры с крестьянами» 
Писав художні твори, чимало з них — на українські теми (повісті «Савелій Граб», «Небувале в тому, що було…», оповідання «Світлий празник», «Ваша воля, наша доля», «Скарб», «Упир» тощо).
У Миколаєві в період з 1821 по 1822 рік написав декілька драматичних творів: «Наречена в мішку, або Квиток до Казані», «Ведмідь у маскараді», які прославили його у місті як людину, яка пише[18].
Автор етнографічних нарисів, написаних з позицій «натуральної школи», так званих фізіологічних нарисів.
Написав низку статей про Григорія Квітку-Основ'яненка[19] («Малоросійські повісті, що їх розповідає Грицько Основ'яненко», 1835, тощо).
У праці «Про повір'я, марновірство й забобони російського народу» (1845—1846) навів чимало прикладів з українського фольклору, використав мотиви української демонології.
Написав рецензію на фольклорний збірник Платона Лукашевича «Малоросійські й червоноруські народні думи та пісні» (1837). Популяризував українську літературу та усну народну творчість.
- У 1976 році у Радянському Союзі вийшла марка номіналом 4 копійки, присвячена Далю.
- У 1979 році у Луганську, на території онкодиспансеру, встановили бюст Даля. Автори — скульптори Ілля Овчаренко та Василь Орлов.
- У 1980 році у Луганську, на вулиці, де народився Даль, встановили йому пам'ятник. Автори пам'ятника — скульптори Ілля Овчаренко та Василь Орлов, архітектор — Георгій Головченко.
- 28 березня 1985 року у Миколаєві, де Даль прожив загалом близько 16 років, вулицю Леккерта перейменували на вулицю Даля. На перетині вулиць Даля і Сінної та на вулиці Андрія Покровського на честь Даля встановлені меморіальні дошки[20].
- У 1986 році у Луганську, на вулиці, де народився Даль, відкрили Літературний музей Володимира Даля.
- У місті Луганськ також є вулиця Даля.
- У місті Рубіжне Сіверськодонецького району Луганської області України також є вулиця Даля.
- 19 листопада 2001 року Національний банк України увів в обіг ювійлейну монету номіналом 2 гривні, присвячену двохсотріччю від Дня народження Даля. Вона належить до серії «Видатні особистості України».
- 21 грудня 2023 року у місті Гірське Сіверськодонецького району Луганської області провулок Островського перейменували на провулок Володимира Даля.
- Жизнь Джингизъ-Хана. Татарская Сказка. С Татарскаго, В. Луганскій. 49 с.[21] // Сын отечества. — 1835. — Т. 47. — № 4. — С. 195-230[22].
- Повествование об Аксак-Тимуре. (С татарского) // Литературные прибавления к «Русскому инвалиду». — 1838. — № 45. — С. 881-885[22].
- 3384 Далія — астероїд, названий на честь Даля[23].
- Записка про ритуальні вбивства
- ↑ а б Казак Луганский [Архівовано 5 січня 2019 у Wayback Machine.] (рос.) // Елена Привен. Журнал «Русский мир.ru» / 2009 / Ноябрь
- ↑ а б Сайт «Русский Биографический Словарь» [Архівовано 29 листопада 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б в Картотека Амбургера
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Стаття «Владимир Иванович Даль» на peoples.ru [Архівовано 7 грудня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Північно-германське призвище Даль (Dahl) часто стрічається в Північно-Європейському (Скандинавському) регіоні, в таких країнах як Данія, Німеччина та Норвегія
- ↑ Stieda Z. Aus dem Zeben Dahls. — Dorpat, 1873. — С. 5–6
- ↑ Мельников П. И. (Андрей Печерский). Воспоминания о Владимире Ивановиче Дале // Русский вестник. — Т. 104. — 1873. — С. 275—340.
- ↑ VIVOS VOCO: Г. П. Матвієвська. Натураліст Володимир Даль. Архів оригіналу за 7 січня 2011. Процитовано 6 серпня 2011.
- ↑ Історик флоту Ф. Ф. Веселаго в «Загальному морському списку» щодо епіграми писав так: «Это было собственно юношеское, шутливое, хотя и резкое стихотворение, но имевшее важное местное значение, по положению лиц, к которым оно относилось». Відомо, що сам вірш називався «С дозволения начальства» й вівся від імені якогось викладача італійської мови. У вірші автор оголошував «сброду, носящему флотский мундир», про своє близькому знайомстві з якоюсь «подрядчицей», яка «скоро до всех доберётся!». http://www.kr-eho.info/index.php?name=News&op [Архівовано 27 лютого 2015 у Wayback Machine.] = article & sid = 2551
- ↑ С дозволения начальства// Профессор Мараки сим объявляет,// Что он бесподобный содержит трактир,// Причём всенароднейше напоминает// Он сброду, носящему флотский мундир,// Что тёща его есть давно уж подруга// Той польки, что годика три назад// Приехала, взявши какой-то подряд.// Затем он советует жителям Буга// Как можно почаще его навещать,// Иначе, он всем, что есть свято клянётся,// Подрядчица скоро до них доберётся. http://www.sadohov.ru/kryuchkov353.php [Архівовано 16 листопада 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 серпня 2011.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ …була вона спочатку служницею у жидівській корчмі під ім'ям Лії або під простою назвою Лійки. Вона була красива, спритна і умінням подобатися наживала гроші. Коли принади стали зникати і доставлювані ними доходи зменшуватися, мала вже порядний капітал, з яким і знайшла собі нареченого, колишнього капітана польських військ Кульчинського. Треба було змінити віру; з прийняттям св. хрещення до колишнього імені Лія додала вона тільки літеру «ю» і стала Юлією Михайлівною. http://fershal.narod.ru/Memories/Texts/Vigel/Vig_VII_3.htm [Архівовано 1 березня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ «Русские сказки из предания народного изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейскому приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные Казаком Владимиром Луганским. Пяток первый»
- ↑ Юрій Фесенко, Луганськ. В. І. Даль та українська мова [Архівовано 8 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // interklasa.pl [Архівовано 5 серпня 2017 у Wayback Machine.], Історія [Архівовано 15 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Помещичий быт в Украине 40 гг. (Из писем В. И. Даля) // Голос минувшего. — 1923. — № 3. — С. 118.
- ↑ Дарма обвинувачений або справедливо покараний: чим завинив автор тлумачного словника перед адміралом Грейгом? - mykolaiv.one (укр.). Архів оригіналу за 24 жовтня 2021. Процитовано 24 жовтня 2021.
- ↑ Луганский В. [Рец. ��а:] Малороссийские повести, рассказываемые Грицьком Основьяненком. Кн. 1. М. 1834 // Северная пчела. 1835. — № 17. — С. 65‒66, 67.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 28 листопада 2011.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Жизнь Джингизъ—Хана [Архівовано 21 лютого 2017 у Wayback Machine.]. Татарская Сказка. 49 с. С Татарскаго, В. Луганскій. 1822.
- ↑ а б 9. В. И. Даль — востоковед [Архівовано 2 лютого 2016 у Wayback Machine.] // Матвиевская Г. П., Прокофьева А. Г., Зубова И.К, Прокофьева В. Ю. [Архівовано 22 серпня 2013 у Wayback Machine.] Жизнь и творчество В. И. Даля в Оренбурге. [Архівовано 25 грудня 2015 у Wayback Machine.] Издательство «Академия Естествознания», 2011. ISBN 978-5-91327-132-7
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
- Гаврилюк Л.О.. Даль Володимир Іванович [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 283. — ISBN 966-00-0405-2.
- Паламарчук Л.С. Даль Володимир Іванович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К. — С. 9-10.
- Шевченківський словник / відповідальний редактор Є. П. Кирилюк. — Інститут літератури імені Тараса Шевченка Академії наук Української РСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії. — Київ : «Поліграфкнига», 1976. — Т. 1 А—Мол. — С. 416 с. . — С. 181.
- Завальнюк О.М., Комарніцький О. Б. Минуле і сучасне Кам'янця-Подільського. — Випуск 1. — Кам'янець-Подільський, 2003. — С. 41-47.
- Галас Б.К. Даль Володимир Іванович // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- Из бумаг В.М. Лазаревского // Русский архив. — 1894. — № 8.
- Булахов М.Г. Восточнославянские языковеды: Биобиблиографический словарь. — Т. 1. — Минск, 1976.
- Галас Б. К. Ф.С. Шимкевич як лексикограф і українське словникарство (кін. XVIII — поч. XX ст.). — Ужгород, 1995.
- Цалик С. За далью — Даль [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Козак Даль (до 110 ліття від дня народження видатного вченого, який мріяв укласти український словник) // Україна молода. — 2011. — 10 листоп. [Архівовано 23 листопада 2015 у Wayback Machine.]
- Гунько О. Володимир Даль допоміг звільнити Тараса Шевченка із солдатчини. [1] [Архівовано 27 квітня 2013 у Wayback Machine.]// Газета по-українськи («Історія»). — 2012. — 5 жовтня.
- В. І. Даль та українська мова [Архівовано 8 жовтня 2016 у Wayback Machine.] — Юрій Фесенко
- «Козак луганський» Володимир Даль [Архівовано 12 грудня 2017 у Wayback Machine.] — Кам'янецький часопис КлюЧ, 2015-06-12
- Даль, Владимир. О поверьях, суевериях и предрассудках русского народа / сочинение Владимира Даля. — Изд. 2-е, без перемен. — М.; СПб. : Изд. книгопродавца-типографа М. О. Вольфа, 1880. — 88, 122—148, 3 с. [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Гнатюк І. С. «Словарь української мови» за редакцією Бориса Грінченка в оцінці українських мовознавців [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.] / // Лексикографічний бюлетень. — 2014. — Вип. 23. — С. 7-17.
- Казки Володимира Даля в онлайн-бібліотеці TOU
- Народились 22 листопада
- Народились 1801
- Померли 4 жовтня
- Померли 1872
- Поховані на Ваганьковському кладовищі
- Академіки РАН
- Нагороджені Костянтинівською медаллю
- Російські письменники
- Українські лексикографи
- Російські лексикографи
- Російські етнографи
- Іншомовні письменники, народжені в Україні
- Уродженці Луганська
- Випускники Тартуського університету
- Люди, на честь яких названо астероїд
- Персоналії:Миколаїв
- Діалектологи
- Дослідники слов'янського язичництва
- Члени Російського географічного товариства
- Данці Росії
- Данці України
- Німці Росії
- Німці України
- Великі українці