Водяні горіхи звичайні
| Водяні горіхи звичайні | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Trapa natans L., 1753 | ||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||
|
Водяні горіхи звичайні[1] (Trapa natans L.) — рослина родини плакунових. Реліктовий (третинний) вид. Вид занесений до Червоної книги України. Формація водяного горіху занесена до Зеленої книги України.
Однорічна трав'яниста водяна рослина.
Стебло підводне, довге (40 — 150 см).
Листки (завдовжки 3 — 4 см, завширшки 3 — 4,5 см) плаваючі, широкоромбічні, подібні за формою на листя берези, зі споду вздовж жилок опушені, зібрані у розетку. Ніжки завдовжки 3 — 10 см, циліндричні або з довгасто-еліптичним здуттям біля листової пластинки. Ніжки мають потовщення-здуття з бульбашками повітря, що слугують поплавками. Завдяки їм розетка листя утримується на поверхні води.
Квіти з'являються у пазухах листя у липні-серпні (за іншими даними — в кінці травня[2]), утримуються під водою. На поверхні з'являються лише вранці або ввечері. Запилення квітів може відбуватися і під водою в закритих квітках.
Під водою на вигнутій квітконіжці утворюється з зав'язі твердий плід — горіх завдовжки 2 і навіть 5 сантиметрів, з чотирма, а у деяких видів з трьома або двома загнутими ріжками, що нагадують якір[2]. Тому в деяких місцевостях рослину і прозвали: «чортів горіх», «рогатий горіх», «рогульник», «водяний каштан», «водяний горіх»[2].
Розмножується плодами. Плоди (діаметр 6—10 мм) з твердою оболонкою, чотирирогі (є різновид дворогих). Плодоносить у серпні — вересні. Одна рослина здатна дати 10-15 горішків. Тверда оболонка горішків є перешкодою для поїдання плодів водяними пацюками, качками чи рибою. Аби утримати розетку листя та важкі горіхи, здуття рослини та бульбашки повітря в них збільшуються восени. Перші морози восени припиняють вегетацію, рослини гинуть, горішки падають на дно, а листя та стовбур згнивають.
Горіхи досить важкі, швидко тонуть і не здатні переноситися водою. Колись у перенесенні горішків брали участь великі ссавці — під час водопою вони заходили у воду, а горішки чіплялися до хутра тварин. Наступний водопій на новому місці — і горіхи потрапляли на нове місце. У зв'язку зі значним знищенням великих ссавців людиною під час полювань, цей спосіб розповсюдження рослин зараз не працює.
Коли з квіток починають розвиватися важкі горіхи, у листових ніжок збільшуються повітряні порожнини, які утримують на поверхні води рослину зі звислими до води горіхами. Коли до осені горіхи дозрівають, «канатик» від «якоря» не в змозі утримати при хвилях рослину — горіх зривається зі свого якоря і пливе по воді. Пізно восени листя і стебло рослини згнивають, а горіхи падають на дно, проникаючи в нього своїми ріжками. Весною горіх починає проростати, але не так, як насіння всіх рослин. У рослини виростає спочатку не корінь, а довга, як канат, сім'ядоля; і з неї розвивається стебло, а потім корінь. І корінь спочатку піднімається вгору, а потім опускається вниз, роблячи дугу. Довгий час утримує зачеплений за дно плід-якір цілу рослину, яка виросла з нього, котру і течія води не в силах відірвати і понести.[2]
Горішки у воді зберігають здатність до проростання впродовж 40 років. Навесні проростання відбувається не у всіх, а лише у частини плодів, що є природним механізмом збереження виду.
._%D0%A5%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B8%D1%86%D1%8F.jpg)
В Україні нині зустрічається лише в деяких заплавних водоймах долини Прип'яті та Дніпра, а також гирла Дунаю.[3]
Любить неглибокі озера та річкові заводі з повільною течією. Вид поширений у Середземному морі, на Кавказі, в Центральній та Східній Європі, на півночі Казахстану, південній частині Сибіру, на Далекому Сході, у Західній Азії.
У Росії горіх також має назву «чилім»[2]. У Краснодарському краї продавали чилім на ринках цілими мішками і возами. У Горьківській області на річці Алатир чиліма дуже багато[2].
Близько Мурома, біля Оки, є ціле озеро, назване «Горіховим», заросле чилімом, з якого протягом літа збирали до 150 тонн водяних горіхів[2].
Новим ареалом водяного горіху стали прісноводні водойми Східної Америки та Австралії. До Східної Америки водяний горіх завезли випадково, де він добре прижився. За висновками науковців, водяний горіх колись був і в Америці, але потім (під час останнього льодовикового періоду) зник.
У посушливій Австралії водяний горіх став екологічною катастрофою. Теплі водойми та відсутність природних ворогів сприяли швидкому розповсюдженню горіха і той вкриває усю поверхню прісноводних водойм.
Водяний горіх вирощують на острові Шрі Ланка, в Японії, Китаї і на півдні Африки, до гирла річки Замбезі[2]. У Китаї та Індії рослину вирощують на болотах[2].
Назва озера Ньяса (Південно-Східна Африка) означає: «житло водяного каштана»[2].
Прісноводні непроточні або малопроточні водойми, заводі річок, на глибині до 4,5 м (хоча типова довжина стебла 2 — 2,5 м). Нерідко є домінантом угруповань водяної рослинності. Є індикатором евтрофних слабопроточних водойм[4].
Трапляється спорадично. Популяції численні. Причини зміни чисельності: меліоративні роботи, пересихання чи засолення водойм, забруднення водойм, знищення рослин під час збору плодів. У водосховищах дніпровського каскаду відбувається значний розвиток заростей цього виду[4].
Охороняється в природних заповідниках та заказниках. Необхідно створити нові заказники (зокрема, на Поліссі), контролювати стан популяцій.
Якщо вам, читачу, вдасться знайти водяний горіх, не виривайте його, не з'їдайте усі горіхи, а киньте їх (горіхи) в інші водойми недалеко від берега, на глибину не більше 0,7 — 1 метра.
Водяний горіх — одна з бажаних рослин для декоративних ставків та штучних озер. Горіхи або кидають на дно, або садять в невеликі горщики з мулом. Горщики ставлять на дно на відстані 5-15 см від поверхні на бік, що добре прогрівається сонцем. Коли температура води досягне позначки 25-27 градусів за Цельсієм, горішки проростуть. Тепер їх переносять на глибину 80-150 см. Не слід боятися перенесень, бо рослина не має коренів і добре переносить зміну місця розташування. Для додатковою фіксації рослин на необхідному місці до стовбура можна прилагодити камінь — котву (якір). Рослина добре підходить для мілких прісних водойм, але не у всіх дає горішки.
Розламавши тверду шкаралупу горіха, всередині знаходять велике біле ядро. Водяний горіх дуже смачний і поживний: у ньому міститься до 3 відсотків жиру, 24 відсотка білка і 55 відсотків крохмалю. Його їдять сирим, звареним у солоній воді або запеченим у жарі, як картоплю.[2]
Горіх розмелюють на крупу та борошно.
Козаки споживали його в їжу. У згадках мандрівників описують спосіб заготівлі горіхів, що знаходяться на річковому дні. Закидалася у воду повстина і горіхи чіплялися до неї.[5]
- У багатьох місцях, де тепер не росте ця рослина, знаходять її горіхи в шарах торфу[2]. Горіх цієї рослини в давнину, ще в епоху пальових будівель, був одним з головних джерел харчування[2].
- У болоті біля озера Ванаявезі (Фінляндія) археологи розкопали велику кількість розколотих горіхів «чиліма», змішаних з деревним вугіллям. У Латвії був знайдений шар шкаралупи горіхів і дерев'яні калатала з ріжками горіха, що вп'ялися в них. Археологічні дослідження в Південній Німеччині показують, що для доісторичних мешканців цієї території водяний горіх був одним з головних харчових продуктів. Ці знахідки відносять до кам'яної доби[2].
- Водяний горіх використовувався в релігійних церемоніях в Китаї часів династії Чжоу (1046 до н. е. － 256 до н. е.).
- До початку ХХ ст. водяний горіх був звичайним харчовим товаром на ринках по всій Європі. Особливо в Італії, де його продавали смаженим, як сьогодні солодкі каштани.
.jpg)
В Індії, зокрема в Кашмірі, до 40 000 чоловік протягом 5 місяців на рік харчуються водяними горіхами. У неврожайні роки під час голоду горіхи рятували життя не одній тисячі індусів. Їх вживають і як ліки при дизентерії.[2]
Густі зарості водяного горіха надають озерам вигляд зелених луків.
Індуси з особливих човників збирають горіхи, які вони називають «сингара». Люди, що не мають човників, стоять по груди у воді і кладуть горіхи в кошики, що плавають поряд. Ділянки водойм з горіхом здають в оренду за особливу плату за право збирання горіхів. Водні «поля» горіхів відгороджені плавучими стовбурами бамбука[2].
В Індії сіють насіння рослини ногами, стоячи у воді. Садять молоді кореневища рослини теж ногами: захоплюючи шматок кореневища між великим і другим пальцем ноги, втоптують їх у мул[2].
У Бенаресі з водяних горіхів роблять «священні» намиста[2].
Індуси їдять горіхи із сіллю і перцем, варять юшку і печуть з них хліб. Горіхи або розмелюють на борошно на ручному млині, або кладуть на ніч у воду і на ранок розминають як тісто. За смаком хліб з горіха схожий на пшеничний[2].
Щороку від коренів водяного горіха виростають нові пагони. Водяні горіхи без води втрачають схожість, тому при садінні в інших водоймах їх слід переносити в банці з водою[2].
В Індії зібрані восени горіхи, призначені для посіву навесні, закопують на зиму в землю[2].
- ↑ Trapa natans // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с. (рос.)
- ↑ Дитяча енциклопедія: Живий світ України / О. Ф. Цеханська, Д. Г. Стрєлков — Харків: «Ранок», 2007—128с., іл.
- ↑ а б В.І. Мальцев, Г.О. Карпова, Л.М. Зуб Визначення якості води методами біоіндикації: науково-методичний посібник [Архівовано 21 січня 2021 у Wayback Machine.] — К.: Науковий центр екомоніторингу та біорізноманіття мегаполісу НАН України, Недержавна наукова установа Інститут екології (ІНЕКО) Національного екологічного центру України, 2011. — 112 с. — Іл. 36. — Бібл.: С. 107. ISBN 978-966-02-6026-9.
- ↑ Україна та сусідні землі в XVIII ст. Подорожі барона фон Кампенгаузена / Лейон Пірс Бальтазар фон Кампенгаузен; пер. з нім., комент., передмова Полоз О.€., наукова ред. і передмова Сокирко О.Г. - Запоріжжя: ФОП Рябцев В.В. 2024. - 224 с. : іл. - С.85
- Водяний горіх — новий вид харчової сировини / К. С. Федосова ; Одес. нац. акад. харч. технологій. — Одеса: Поліграф: Шляхи, 2008. — 151 с. : іл., табл. ; 21 см. — Бібліогр.: с. 138—151 (205 назв). — 500 пр. — ISBN 978-966-8788-81-9
- Флора УРСР, 1955.
- Дубина Д. В., 1982.
- Заверуха Б. В., Андриенко Т. Л., Протопопова В. В., 1983.
- Зеленая книга Украинской ССР, 1987.
- Определитель высших растений Украины, 1987.
- Водяний горіх плаваючий в Червоній книзі України [Архівовано 24 квітня 2014 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |