Алі Ікбал ад-Даула
| Алі Ікбал ад-Даула | |
|---|---|
| Народився | 1010 |
| Помер | 1081[1] Сарагоса, Сарагоса, Арагон, Іспанія |
| Країна | Денійська тайфа |
| Діяльність | правитель |
| Посада | емір |
| Батько | Муджахід аль-Амірі |
Алі Ікбал ад-Даула (араб. علي إقبال الدولة; бл. 1010 — бл. 1080) — 2-й емір Денійської тайфи в 1044—1076 роках.
Походив з сакалібського роду Амірідів. Син Муджахіда аль-Амірі, еміра денійської тайфи. Народився близько 1010 року. 1014 року брав участь у поході на Сардинії. Тут після поразки потрапив у полон. Алі було відправлено до двору Генріха II, імператора Священної Римської імперії, де Алі було надано християнську освіту. Зміг повернутися до Денії лише 1024 року після сплати викупу.
У 1044 році після смерті батька успадкував трон, придушивши заколот брата Гасана, якого підтримав Аббад II, емір Севільї. Спрямував зусилля на розвиток господарства та перетворення своєї столиці на культурний і науковий центр Піренеїв. Багато зробив для розвитку торгівлі й ремісництва. Того ж року здійснив грабіжницький напад на Сардинію.
У 1050 році валі (намісник) Балеарських островів Абдаллах ібн аль-Муртада ібн Аглаб став напівнезалежним. У 1052 році відомо про новий похід проти Сардинії, який був, напевне, невдалим, оскільки після цього Алі припинив спроби підкорити цей острів.
Намагався зберігати мирні стосунки з сусідами, для чого видав доньок за емірів аль-Мутаміда Севільського, аль-Мутазіма Альмерійського, Ахмада Сарагоського, сестру — за Абд аль-Маліка Валенсійського. Для протистояння амбіціями Сарагоської тайфи уклав союз з графством Барселонським. У 1058 року емір Денії підписав х Гуїслабертом I, єпископом Барселони, угоду якою визнав релігійні права мосарабів юрисдикцію єпископства Барселони над церквами тайфи.
У 1060-х роках Алі Ікбал ад-Даула відправляв декілька флотів з зерном до фатімідського халіфа Мустансиру для допомоги єгиптянам.
У 1076 році проти Денії виступило військо сарагоського еміра Ахмада I. Емір Алі Ікбал ад-Даула після відчайдушного спротиву мусив здатися, перед тим відправивши родину на Балеарські острови. Помер близько 1080 року в Сарагосі.
- Busquets i Molas, Esteve. Història de Capellades. Ed. promoguda per un Grup de Capelladins sota el Patronatge de l'Ajuntament, 1972.
- Juan Martos Quesada, «Los reinos de Taifas en el siglo XI», en Ana I. Carrasco, Juan Martos y Juan A. Souto, Al-Andalus, Madrid, Istmo (Historia de España. Historia medieval, VI), 2009, págs. 201—205. ISBN 978-84-7090-431-8