Іваничук Роман Іванович

Роман Іванович Іваничук
Роман Іванович Іваничук
Роман Іванович Іваничук, вересень 2008
Ім'я при народженні	Роман Іванович Іваничук
Народився	27 травня 1929(1929-05-27)[1] Трач, Косівський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка
Помер	17 вересня 2016(2016-09-17)[1] (87 років) Львів, Львівська область, Україна
Поховання	Личаківський цвинтар
Країна	Польська Республіка  СРСР  Україна
Національність	українець
Діяльність	прозаїк
Сфера роботи	література[2]
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Заклад	ЛНУ ім. І. Франка
Мова творів	українська
Роки активності	1954—2016
Напрямок	Історична і філософська проза
Жанр	Історичні роман і повість, новели та оповідання, есеї
Членство	СП СРСР, Національна спілка письменників України і Верховна Рада України I скликання
Партія	КПРС[3]
Нагороди
Премії
Звання
Іваничук Роман Іванович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

|звання=

Рома́н Іва́нович Іваничу́к (27 травня 1929(1929-05-27), Трач, Косівський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка — 17 вересня 2016(2016-09-17), Львів, Львівська область, Україна) — український письменник, політичний та громадський діяч, один із організаторів Товариства української мови ім. Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України (з 1960), народний депутат України І-го скликання (1990–1994). Заслужений працівник культури України.

Лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка, Літературної премії імені Андрія Головка, премії ім. Мазепи. Герой України (2009).

Народився 27 травня 1929(19290527) року в родині вчителя села Трач, тепер Косівський район, Івано-Франківська область, Україна. Його стрийко — Михайло Іваничук, учений-геоморфолог, вояк Легіону УСС та УГА. Удома в батька була велика бібліотека, тому з дитинства Роман багато читав.

Навчався в початковій школі в рідному селі, з 1942 року в Коломийській гімназії, перетвореній після більшовицької окупації на Коломийську СШ № 1, яку закінчив у 1947 р. На бажання батька вступив на геологічний факультет Львівського університету, але покинув його, оскільки прагнув здобути філологічну освіту. Один рік пропрацював учителем початкової школи в рідному селі.

У 1948 р. знову вступив до Львівського університету на філологічний факультет (українську філологію), але через те, що не хотів йти до комсомолу і на свята ходив у вишиванці, на нього написали донос, і в 1949 р. Романа Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність».

Відслужив три роки в армії (в Азербайджанській РСР) і в 1953 р. поновився у Львівському університеті.

У 1954 р. у студентському альманасі Львівського університету опублікував свою першу новелу «Скиба землі», яку схвально зустріла критика.

По закінченні у 1957 р. Львівського університету поїхав працювати учителем української мови і літератури у селище Щирець Львівської області. Продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР. В літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом ��ворів Івана Керницького.

У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання.

У 1961 році переїхав до Львова. Від 1963 року працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (до 1990 р.).

В цей період виходять збірки новел Р. Іваничука «Не рубайте ясенів» (1961), «Під склепінням храму» (1961), «Тополина заметіль» (1965). У 1968 році вийшов друком роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс.

У зв'язку з нагінками Р. Іваничук зосереджується на історичній прозі. Тему наступного роману «Черлене вино» — про оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431—1432 роках у ході так званих «Воєн Свидригайла» — підказав відомий літературознавець Григорій Нудьга. Роман вийшов друком у 1977 році. Тут чи не вперше в українській літературі змальовано побут середньовічного Львова. За ним з'явився роман «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), який змальовує картини міського життя кінця XVI — початку XVII ст. у Львові. Обидва стали популярними. За роман «Манускрипт з вулиці Руської» Р. Іваничук у 1979 р. отримав премію ім. А. В. Головка. У третьому «львівському романі» «Вода з каменю» (1982) йдеться про Львів початку ХІХ ст. і юність Маркіяна Шашкевича. Наступний роман «Четвертий вимір» (1984) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака вважають вершинним твором автора. За них у 1985 р. автор удостоївся Державної премії УРСР ім. Т. Т. Шевченка. Після цього вийшов історичний роман «Шрами на скалі» (1987) про стосунки Івана Франка з письменниками угрупування Молодої музи.

У період Перебудови бере активну участь у національно-визвольному русі. У червні 1988 року на пропозицію Ігоря Мельника погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови. У 1990 р. Роман Іваничук завідував відділом прози журналу «Дзвін». Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.

Помер на 88-му році життя, вранці 17 вересня 2016 року у Львові^[4][5]. Президент Петро Порошенко висловив співчуття рідним та близьким^[6]. Похований 19 вересня в одній могилі зі своєю першою дружиною Софією на 3 полі Личаківського цвинтаря у Львові.

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (16 січня 2009) — за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження Української держави, плідну літературну і громадську діяльність^[7]
• Орден «За заслуги» II ст. (29 вересня 2006) — за значний особистий внесок у соціально-економічний і духовний розвиток Львова та з нагоди 750-річчя заснування міста^[8]
• Орден «За заслуги» III ст. (8 грудня 1998) — за вагомий особистий внесок у збагачення національної культурної спадщини України, вагомі творчі здобутки і активну громадську діяльність^[9]
• Заслужений працівник культури України (3 грудня 1993)^[10]
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)^[11]
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу^[12]

• Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1985)
• Орден Трудового Червоного Прапора

Роман Іваничук — лауреат Літературної премії ім. А. Головка (1979)^[13], премії ім. І. Мазепи (1999).

У доробку письменника двадцять історичних романів, якими він намагається заповнити білі плями в нашій історії. Його твори перекладені, зокрема, французькою, російською та іншими мовами.

• збірка новел «Прут несе кригу» (др. 1958);
• збірка новел «Не рубайте ясенів» (1961);
• збірка новел «Під склепінням храму» (1961);
• роман-трилогія «Край битого шляху» (1962(1964));
• збірка новел «Тополина заметіль» (1965);
• роман «Мальви» (написаний 1965—1967; друк. 1968); виданий вдруге під назвою «Яничари»;
• збірка новел «Дім на горі» (1969);
• збірка новел «Сиві ночі» (1975);
• повість «Місто» (написаний 1972—1975; др. 1977);
• роман «Черлене вино» (написаний 1974—1976; др. 1977);
• роман «Манускрипт з вулиці Руської» (написаний 1976—1978; др. 1979);
• збірка новел «На перевалі» (1980);
• роман «Вода з каменю» (написаний 1978—1981; др. 1982);
• роман «Саксаул у пісках»;
• роман «Четвертий вимір» (написаний 1980—1984; др. 1984);
• повість «Сьоме небо» (1985) — продовження повісті «Місто»;
• роман «Шрами на скалі» (написаний 1984—1986 др. 1987);
• роман «Журавлиний крик» (написаний 1968; др. 1988);
• роман «Бо війна війною» (др. в журналі «Жовтень» у 1989; окремим виданням у 1991);
• роман «Орда» (написаний 1989—1991; др. 1992);
• роман «Ренегат»;
• роман «Євангеліє від Томи»;
• автобіографічна книга «Благослови, душе моя, Господа…» (1993);
• спогади «Дороги вольні і невольні» (1999);
• роман «Вогненні стовпи» (2006);
• роман «Через перевал» (2008);
• роман «Хресна проща» (2011);
• роман «Торговиця» (2012);
• роман «Генерали імперії»;
• роман «Країна Ірредента» (Львів, 2007);
• роман «Злодії та Апостоли» (Львів—Коломия, 2003—2004)

• Бартко О. А. Іваничук Роман Іванович [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. — Т. 11 : Зор — Как. — С. 78. — ISBN 978-966-02-6092-4.
• Герасимова Г. П. Іваничук Роман Іванович [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 398. — ISBN 966-00-0610-1.
• Дончик В. Г., Бойко Л. С. та ін. Роман Іваничук // Історія української літератури ХХ століття // у двох книгах, кн. 2. — К. : Либідь, 1995. — С. 344—350.

• Данило Ільницький. Зелене на сірому тлі. Пам'яті Романа Іваничука // Zbruč. 19.09.2016
• Юрій Волощак. Карби пам’яті Романа Іваничука // Читомо. 20.09.2016
• Данило Ільницький. Зелене на сірому тлі. Версія 2.0 // Zbruč. 30.05.2019

• Іваничук Роман Іванович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. — Т.3: І—Л : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2013. — С. 55.
• Біографія і твори Романа Іваничука на «Українському Центрі» [Архівовано 19 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Життя та творчість Романа Іваничука на сайті Бібліотеки української літератури [Архівовано 22 вересня 2013 у Wayback Machine.]
• Іваничук Роман Іванович // Сайт «Герої України» [Архівовано 3 лютого 2018 у Wayback Machine.]
• Письменник Роман Іваничук: Література — це храм, а не дім розпусти
• Роман Іваничук: Не хочу працювати на комп'ютері. Моя думка скрапує з кінчика чорнильної ручки [Архівовано 5 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Роман Іваничук: Щоб здобути незалежність, мусимо пройти Хресну прощу [Архівовано 14 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• Роман Іваничук: Коли на кожній сторінці книжки матюк, то це не література, це — бордель^{[недоступне посилання]}
• Меч і мисль: творчість Романа Іваничука у національних вимірах української культури. Збірник наук. пр. [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Роман Іваничук. Вогненні стовпи