Римський кліматичний оптимум
Римський кліматичний оптимум — короткий відрізок суббореального періоду, що охоплює час з початку правління Октавіана до приблизно 400 р. від Р.Х.. М'який клімат сприяв процвітанню великих імперій. Саме на цей період припадає максимальне розширення Римської імперії.
Клімат Європи потеплішав в порівнянні з попереднім періодом на 1-2 ° C.[1] Клімат був, ймовірно, спекотним, але не сухим. Температура приблизно відповідала сучасній, а на північ від Альп була навіть вище сучасної. У Північній Африці та на Близькому Сході панував вологіший клімат.
Кліматичним маркером служить поширення теплолюбного представника клопових Heterogaster urticae, який під час римського оптимуму був виявлений навіть на території Йорка.[2] Температура для цього періоду реконструюється поки з великою обережністю.
Відступ альпійського льодовика поліпшив прохідність альпійських перевалів і дозволив римлянам завоювати Галію, Нижню і Верхню Німеччину, Рецію і Норик, які були включені до складу імперії. Починаючи з 280 р. від Р. Х. у Німеччині та Британії починається культивація винограду і вина.
У Північній Європі зростає чисельність населення, у зв'язку з чим готи, гепіди і вандали у 2-3 ст. починають рухатися на південь у пошуках нових земель для проживання. Спочатку вони проникають на територію Карпат і України.
За римським оптимумом розпочався кліматичний песимум раннього Середньовіччя. Нове потепління в Північній півкулі розпочалось кілька століть потому, під час середньовічного кліматичного оптимуму.
- Wolfgang Behringer[de]: Kulturgeschichte des Klimas. C. H. Beck, München 2007, ISBN 978-3-406-52866-8, S. 86–90.(нім.)
