Шовкопляс Юрій Юрійович

Юрій Юрійович Шовкопляс
Юрій Шовкопляс у 1950-ті
Народився	24 січня (6 лютого) 1903(1903-02-06) м. Харків
Помер	12 жовтня 1978(1978-10-12) (75 років) м. Харків
Поховання	Міське кладовище № 2
Громадянство	Російська імперія, УНР, УСРР, СССР
Національність	українець
Діяльність	прозаїк, перекладач
Alma mater	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Мова творів	українська
Жанр	оповідання, нарис, повість, роман
Членство	Національна спілка письменників України
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах

|Lib= |Член КПРС:=

Шовкопляс Юрій Юрійович (нар. 24 січня (6 лютого) 1903(19030206) Гуляйполе, тепер Запорізької області — пом. 12 жовтня 1978, м. Харків) — український письменник, прозаїк. Член літературної групи Пролітфронт у 1920-тих роках. Власкор «Литературной газеты» (Москва) та «Літературної газети» (Київ).

Також керівник кафедри журналістики Харківського університету (1949–1951) та Харківської організації СПУ (1953–1956). З 1956 по 1960 – головний редактор харківського журналу «Прапор».

Відомості про його життя містяться в автобіографії, що зберігається у фондах Харківського літературного музею (Д-292/1). Мати, Шовкопляс Марія Іванівна, – селянка середнячка колишнього села, нині міста Дергачі Харківської області, батько – досить відомий харківський інженер-залізничник Ломоносов Юрій Володимирович. Мати була в наймах у його родині, у шлюб вони не вступали. Невдовзі після народження Юрія мати оселилася в с. Дергачах, де їй від батька залишився земельний наділ, і там мешкала аж до смерті 1943 року під час гітлерівської окупації.

У Дергачах Ю. Шовкопляс закінчив церковно-парафіяльну школу, а восени 1912 року поступив до однієї з харківських гімназій. Восени 1922 р. вступив до Харківського Інституту Народної Освіти (ХІНО) на відділення мови й літератури, закінчив 1927 р. З 1920 працював культурником у клубах червоноармійських шпиталів і Дергачівському робітничому клубі. З 1923 одночасно з навчанням у ХІНО став викладачем суспільствознавства в Харківській школі №30, де й працював до 1930 р.

На початку 1930 повністю переключається на літературну роботу.

Друкуватися почав у 1926 році, належав до літературної організації Пролітфронт.

У грудні 1939 обраний до Харківської міської ради депутатів трудящих (комісія у справах вищої школи). З січня 1940 р. до лютого 1941 працював директором відділення Літературного фонду СРСР у м. Львові, «де тоді перебувало понад 200 українських, польських та єврейських письменників, які до того жили й працювали на території колишньої панської Польщі». Водночас працював власкором «Литературной газеты» (Москва) та «Літературної газети» (Київ). «Виконавши доручену мені справу, в лютому 1941 року я повернувся до Харкова».

1941 р. парторганізація Харківського відділення СПУ прийняла Ю. Шовкопляса кандидатом у члени ВКП (б). У вересні того ж року дістав призначення редактора газети «література і мистецтво» — органа СПУ та Управління у справах мистецтв при Раднаркомі УРСР. У вересні-жовтні 1941 р. газета ця виходила у м. Ворошиловграді, а потім, у зв’язку з воєнними подіями, була переведена до м. Уфи.

Учасник Другої Світової війни, Ю. Шовкопляс вступає добровольцем до лав Червоної Армії, стає літературним працівником газети «Ворошиловець» Харківської воєнної округи, штаб якої у жовтні 1941 р. було перенесено до Ворошиловграду.

У листопаді округ та його газету переводять до Сталінграду, газету перейменовують на «Красное знамя». Ю. Шовкопляс у грудні 1941 р. був переведений до газети 57 армії «Сталинский воин» на посаду спецкореспондента.

57 армія діяла на дільниці Слов’янськ-Барвенкове-Лозова й увіходила до складу Південного фронту. Наприкінці 1942 р. Ю. Шовкопляс був відкликаний у розпорядження Політуправління фронту та разом зі штабом фронту відступив до району Туапсе. Там був призначений до газети «Вперед к победе!» Чорноморської групи військ Закавказького фронту, а в листопаді був переведений до газети «Вперед за Родину» Північної групи військ Закфронту.

У кінці вересня 1943 р. Ю. Шовкопляс, який на той час працював у редакції газети 58-ї армії, був перекинутий на Україну (район Ворошиловграду) на переформування. У листопаді він захворів на запалення легенів та понад два місяці перебував у госпіталі. У січні 1944 р. Ю. Шовкопляс входить до складу 4-го Українського фронту, у лютому був призначений на посаду спецкореспондента до газети цього фронту «Сталинское знамя». 4-й Український фронт до весни 1944 р. діяв у Криму, а протягом 1944-45 рр. пройшов через Карпати, діяв в Угорщині, Польщі, Німеччині, Чехословаччині. День Перемоги Ю. Шовкопляс із редакцією «Сталинского знамени» зустрів у чеському місті Моравська Острава.

1945 р. був прийнятий до Комуністичної партії. Коли штаб фронту був виведений із Чехословаччини й перетворений на штаб Прикарпатського воєнного округу з перебуванням у м. Чернівці, Ю. Шокопляс до травня 1946 р. працював у газеті «Сталинское знамя», після чого був демобілізований. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, З��аком Пошани, медалями.

По війні — керівник кафедри журналістики Харківського університету (1949–1951) та Харківської організації СПУ (1953–1956). З 1956 по 1960 р. — головний редактор журналу «Прапор».

Автор збірок оповідань: «Геній» (1928), «Пробудження вночі» (1929), «Проникливість лікаря Піддубного», «Студенти», «Професор» (1930), «Договір на змагання» (1931), «Пригоди песика Джемки», «Лист» (1934), «Скажені вовки» (1941); повісті: «Весна над морем», «Проект електрифікації» (1929), «Земляний похід» (1933), «Починається юність» (1938); романи: «Завтра» (1931), «Інженери» (ч. 1 — 1934, ч. 2 — 1937, нове, доповнене видання — 1967), «Людина живе двічі» (1962), «Лікарю, вилікуй себе самого!» (1964); зб. нарисів: «Електричний СРСР» (1932), «Народження електричного струму» (1936). Вибрані твори у 2-х томах (1973).

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.