Скварява

Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті.

село Скварява
Руїни мурованого костелу
Країна	Україна
��бласть	Львівська область
Район	Золочівський район
Тер. громада	Золочівська міська громада
Код КАТОТТГ	UA46040070550085828
Основні дані
Засноване	1368
Населення	1010
Площа	3,871 км²
Густота населення	279,26 осіб/км²
Поштовий індекс	80712[1]
Телефонний код	+380 3265[2]
Географічні дані
Географічні координати	49°52′6″ пн. ш. 24°44′45″ сх. д. / 49.86833° пн. ш. 24.74583° сх. д. / 49.86833; 24.74583
Середня висота над рівнем моря	240 м[3]
Водойми	Золочівка
Відстань до обласного центру	70 км[4]
Відстань до районного центру	15 км[4]
Найближча залізнична станція	Скваржава
Відстань до залізничної станції	3,5 км
Місцева влада
Адреса ради	80712, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Скварява
Сільський голова	Кузьма Ігор Васильович
Карта
Скварява
Скварява
Мапа
Скварява у Вікісховищі

Скваря́ва — село в Україні, у Золочівському районі Львівської області, на річці Золочівка, за 15 км на північний захід від райцентру, при шляху Красне — Золочів, що проходить автошляхом місцевого значення.

До 2020 року село було центром Скварявської сільської ради, якій підпорядковані села Скварява, Стадня, нині входить до складу Золочівської міської громади. Населення становить 1010 осіб.

Скварява межує з селами: на сході з Гончарівкою, на південному заході з Бужком на північному заході з Княжим, на північному заході з Острівчиком-Пильним та на заході зі Стаднею та Бортковим.

На півночі села протікає річка Золочівка, яка впадає у р. Західний Буг. Саме тут розкинулися багаті різнотрав'ям сінокоси.

Урочища навколо Скваряви мають назви: Центр, Луг, Беньків, Озеро, Поляки, Кут, Долина.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[5]:

У найдавніших згадках село було під назвою «Шкварява». Назва походить від слова «шкварити» — бити, бігти^[6]. Якщо пов'язати це із географічним положенням та природними умовами села, цілком можлива ця гіпотеза. Є й інша думка про саму назву села — ніби воно було розташоване по ту сторону залізниці, а на північний схід від нього були болота — «скважина»^{[джерело?]}.

• Розоволя (пол. Rożowola, Rożwoli)^[7].

У Скваряві нараховується 15 вулиць^[1]:

Найдавніша письмова згадка про село Скварява датується 1368 роком і засвідчує, що село було власністю короля.

Від XV століття землі Червоної Русі (така була назва галицьких земель) все більше заселялись. Множились дороги, на яких з'являлися чумаки, купці з Литви і Волині, що їхали в Прикарпаття, до коломийських та долинянських шахт. Одна з доріг, що йшла зі Львова через Глиняни на Волинь через Золочів проходила біля Скваряви. Від цього і походить назва одного із урочищ — Підільвівське.

Через наші землі проходив шлях не тільки економічних зв'язків, а й постійних навал татарських орд на Львів і далі на захід, напади яких відбувалися досить часто. А звідси і назва «Шквавева».

З історії Галицько-Волинського князівства, самого сильного при Данилові Романовичу, після його смерті та міжусобних війн його наступників у 1340 році воно розпалось, а вже в 1349 році польське військо оволоділо Львовом та й нашими землями. Було за короля Казимира III Великого. Полонізація провадилася в Західній Україні дуже швидко. Край було поділено на воєводства. Король роздавав землі польським і спольщеним українським панам. На ці землі переносилися кріпосницькі порядки, поширені в Польщі: селяни втрачали право самостійно розпоряджатися своїм майном, прикріплені до свого помешкання й пана.

У 1649 році польські пани і підпанки посилили тиск на підданих селян, які змушені були прийняти присягу, що всі борги перед панами будуть погашені, а в даний час не можуть їх сплатити в зв'язку із спустошенням села. Про це свідчить документ з архіву. У 1650 році польський король Ян Казимир подарував село Скваряву Стефанові Чарнецькому.

На початку жовтня 1673 року під Скварявою знаходився табір коронного війська. 9 жовтня 1673 року відбулась урочиста церемонії привітання короля Міхала Корибута Вишневецького, потім була військова рада^[8].

У 1684 році король Ян III Собеський своєю грамотою затвердив легітимність отця Михайла і його нащадків у посіданні «попівства» у Скваряві, де була дерев'яна церква від XVIII століття. Нині діюча дерев'яна греко-католицька церква святого Юрія була побудована в 1805 році, а відновлена в 1859 році.

Найкращі земельні наділи, які складалися з орних земель — 492; луків і городів — 78; пасовищ — 146; лісу — 47 моргів та належали пану і чиновникам. Всі інші землі, які складалися з орних земель — 1659; луків і городів — 686; пасовищ — 194, найімовірніше належали місцевим заможним селянам. Як свідчать журнали обліку та плани земельних ділянок з Йосифинської та Францисканської метрик, що зберігаються в історичному архіві, жителі села мали в своєму розпорядженні 3—5 моргів орної землі, від пів до одного моргу лук і сіножатей (пасовищ), городи. Все це по прізвищах чітко розписано, розбито по окремих полях і вказано що і де засіяно.

У цей час широким попитом користувалася риба на ринку у Львові та Золочеві. У зв'язку з тим будувалися ставки та озера, в яких розводили рибу, в основному пан та заможні селяни.

Від 1858 року в селі діяла однокласна школа з руською (українською) мовою викладання.

У 1880 році у селі налічувалося 307 будинків, у яких мешкала 1901 особа та 6 будинків, у яких мешкало 66 осіб — на хуторі. Поділ місцевого населення за віросповіданням був наступним:

• римо-католики — 399 осіб (парафія у Білому Камені);
• греко-католики — 1521 особа (місцева парафія, належала до Золочівського деканату);
• юдеї — 44 особи;
• інші — 3 особи.

Поділ місцевого населення за національною приналежністю був наступним:

• поляки — 956 осіб;
• русини (українці) — 1004 особи;
• інші — 6 осіб.

У 1890 році в селі працювали кредитна каса з капіталом 198 злотих римських та водяний млин з двома жорнами, трохи пізніше з'явилася ґуральня.

У часи ІІ Речі Посполитої Скварява була центром сільської гміни, яка входила до складу Золочівського повіту Тарнопольського воєводства.

У 1920—1930 роках за сприяння тодішнього пароха Білого Каменя о. Вільгельма Влодарчика у Скваряві збудований костел^[9].

Недалеко від села є криничка, яку називають криницею Нечая — споборника Б. Хмельницького.

На південь від села проходив старовинний «Глинянський тракт».

Події, що відбувалися в селі у 1944—1946 років, лягли в основу історичного документального фільму «УПА. Галицькі месники».

У селі є середня школа, яка зробила перший випуск у 1947 році.

У 1950-1960 роках, недалеко від села видобували торф, яким опалювали не тільки село Скваряву, а й навколишні села. Зараз тут виготовляють торфокрошку для торфокомпостів, а на місці видобування торфу утворилися кар'єри, заповнені водою, в яких розводили рибу.

У 1952 році на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці священик Рафал Керницький висповідав всіх мешканців Скваряви — орієнтовно 410 осіб, що зайняло йому цілий день^[10].

• Дупелич Клим Семенович (псевдо: «Павленко»; 1915 — 13.03.1946, с. Боложинів). Народився у селянській родині. Освіта — 5 класів народної школи. Симпатик ОУН. У 1938 році призваний до польського війська. У вересні 1939 року, під час німецько-польської війни, потрапив у німецький полон, звідки звільнився у 1942 році та повернувся додому. Комендант будівельного батальйону «Бавдінст» у Бродах. В УПА з 1943 року — командир 3-ї чоти сотні УПА «Дружинники І» (літо 1944 — 08.1945), командир сотні УПА «Витязі» (09.1945-03.1946). Старший вістун, старший булавний (1.01.1946), поручник (22.01.1946); відзначений Срібним хрестом бойової заслуги ІІ класу (15.02.1946)^[11].
• Браницький Мирон Олексійович (псевдо: «Буря»; 19.04.1919 – 25.02.1949, с. Гутисько-Тур'янське Буського р-ну Львівської обл.). Народився у селянській родині. Освіта — неповна середня. Член ОУН з 1938 року. Службовець української поліції та інструктор поліційної школи у Львові (12.12.1942—18.01.1944). В УПА від 18.01.1944 року Командир чоти сотні УПА «Дружинники» (1945), командир сотні УПА «Дружинники» («Сурмачі»; 11.1945-1946), командир ТВ «Яструб» ВО 2 «Буг» (1946), організаційний референт Золочівського окружного проводу ОУН (осінь 1947 — 09.1948), керівник Бродівського надрайонного проводу ОУН (09.1948-02.1949). Загинув через зраду в оточеній емгебівцями хаті разом із своїми охоронцями. Не бажаючи здаватися живим в руки ворога, застрелився. Старший вістун, стар­ший булавний (1.01.1946), поручник (22.01.1946); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (5.09.1946) і Похвалою в Наказі ВО 2 «Буг» (4.05.1946)^[11].

Село має добре залізничне сполучення зі Львовом та Тернополем, тут, на зупинному пункті Скваржава зупиняються електропотяги, що курсують між цими містами.

• Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937–1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. — Львів, 2016. — 608 с. — ISBN 978-966-02-7988-9.
• Вип. 9: Король Данило Романович 1264—2014 // Княжа доба: історія і культура / Володимир Александрович; Національна академія наук України, Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України. — Львів, 2015. — 360 с.
• Skwarzawa // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 742. (пол.)

• Пам'ятки с. Скварява
• Церква Св. Юрія 1852^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Опис історичного минулого Золочівщини
• Руїни мурованого костелу у с. Скварява, біля Золочева
• Культурні заходи в с. Скварява

Це незавершена стаття з географії Львівської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.