Салій Іван Миколайович

Іван Салій
в. о. заступника голови КМДА
2006 — 2008
Представник Президента України у Києві — голова КМДА
1992 — 1993
Попередник	посада утворена
Наступник	Леонід Косаківський
Народився	2 листопада 1943(1943-11-02) с. Іржавець, Ічнянський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Помер	26 вересня 2020(2020-09-26) (76 років) Київ
Похований	Байкове кладовище
Виборчий округ	Київ
Відомий як	економіст, політик, журналіст
Громадянство	СРСР →  Україна
Національність	українець
Alma mater	НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Політична партія	КПРС
У шлюбі з	Салій Валентина Петрівна
Професія	Економіст
Релігія	Православ'я
Нагороди
Підпис
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
1-го скликання
Позафракційний	15 травня 1990	—	18 червня 1992
Народний депутат України
3-го скликання
Фракція партії «Єдність»	5 липня 2000	—	14 травня 2002

Іва́н Микола́йович Салій (2 листопада 1943(19431102), Іржавец��, Ічнянський район — 26 вересня 2020, Київ) — український громадський діяч, співзасновник сучасної Києво-Могилянської академії, народний депутат України І та III скликань, у 1992—1993 роках — представник Президента України у місті Києві — голова Київської міської державної адміністрації. Член ЦК КПУ в 1990—1991 р. Кандидат економічних наук. Член Національної спілки журналістів і Національної спілки письменників України.

Народився 2 листопада 1943 року в селі Іржавець Ічнянського району Чернігівської області у селянській родині^[1].

Має вищу освіту, кандидат економічних наук, захистив дисертацію на тему «Розвиток управління соціально — економічним комплексом великого міста (на прикладі Києва)», розробив авторський курс «Муніципальна власність»^[1].

У 1961 році закінчив Смілянський технікум харчової промисловості, трудову діяльність розпочав теплотехніком, слюсарем та начальником зміни на цукрових заводах Черкаської та Київської областей.

У 1972 році закінчив Київський політехнічний інститут на факультеті хімічного машинобудування, за фахом — інженер-механік.Також закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ.

1962—1965 рр. — проходив військову службу на Балтійському флоті. Член КПРС з 1965 року.

197—1975 рр. — працював майстром, начальником виробничої — диспетчерського бюро котельного цеху заводу «Ленінська кузня».

1975—1979 рр. — перебував на партійній роботі.

1975 року — інструктор.

1976 року — завідувач промислово — транспортного відділу Подільського райкому Компартії України.

1979 року — головний інженер дослідного заводу торговельного машинобудування ВО «Київторгмаш».

З серпня 1979 року по грудень 1982 року — другий секретар Подільського райкому партії міста Києва.

1982 року — заступник завідувача відділу машинобудівної та хімічної промисловості Київського міського комітету КПУ.

У грудні 1983 року по 1990 рік — перший секретар Подільського райкому КПУ в місті Києві.

1990—1992 рр. — голова Подільської районної ради народних депутатів та Подільського райвиконкому, депутат Верховної Ради України першого скликання.

Балотувався на посаду голови виконкому Київради І скликання — 1990—1994 рр., проте набрав лише 15 голосів із 300 і не був обраний^[2]

З 20 березня 1992 року^[3] по 12 квітня 1993 року^[4] — представник Президента України у місті Києві, голова Київської міської державної адміністрації.

В 1993 році — префект університету «Києво-Могилянська академія».

1995—1996 рр. — після звільнення на громадській роботі, працював керівником Контрольної служби Президента України.

1996—1997 рр. — радником Прем'єр-міністра України.

1997—1998 рр. — був Президентом Асоціації народних депутатів.

1998 року — керівник Центру розвитку міст, першим заступником виконавчого директора Асоціації міст України.

У березні 1998 року — кандидат в народні депутати України (виборчий округ № 220, зайняв 2-ге місце).

1999—2000 рр. — заступник голови Київської міської державної адміністрації, голова Комітету транспорту КМДА.

Заслужений працівник транспорту України — грудень 2000 року.

Був обраний Народним депутатом України, виборчим округом N 221, м.Київ у червні 2000 року. Під час виборів, обіймав посаду заступника голови Київської міськдержадміністрації. Після виборів, приєднався до фракції ПРП "Реформи-Конґрес" у липні 2000 року, де перебував до 4 грудня того ж року. З квітня по травень 2001 року, залишався поза межами жодної фракції. Пізніше, а саме у травні 2001 року, став членом ґрупи "Трудова Україна". де був до листопада. З листопада, обіймав посаду уповноваженого представника фракції партії "Єдність" та одночасно був членом Комітету з питань будівництва, транспорту і зв'язку. Склав свої повноваження, в якості депутата, у квітні 2002 року^[1].

Член групи «Трудова Україна» травень — листопад 2001 року.

Орден «Знак Пошани». Почесна грамота КМ України — грудень 2001 року.

Член парламентського Комітету з питань будівництва, транспорту і зв'язку.

У червні 2002 року по листопад 2003 року — заступник голови Київської міської державної адміністрації, начальник Головного управління транспорту.

Орден «За заслуги» III ст. — червень 2003 року.

З грудня 2003 року по жовтень 2004 року — перший заступник Міністра транспорту України у зв'язках з Верховною Радою України^[5][6].

2004—2005 рр. — довірена особа кандидата на посаду Президента України Віктора Ющенка в ТВО № 225.

У березні 2006 року — кандидат у народні депутати України від Громадянського блоку «Пора—ПРП», № 308 в списку (блок до парламенту не пройшов).

З квітня 2006 року — депутат Київської міської ради від «Громадянського блоку ПОРА-ПРП».

З травня 2006 року — радник Київського міського голови — виконувач обов'язків заступника голови Київської міської державної адміністрації (основні функції та напрямки роботи — Головне управління транспорту, зв'язку та інформатизації).

Голова Громадського об'єднання «Вибір», Президент благодійного Фонду Івана Мазепи, Президент Громадської організації «Енергополіс».

З 2008 року — голова Асоціації «Всеукраїнський союз виробників будівельних матеріалів та виробів».

З 2009 року — голова Комітету підприємців-виробників будівельних матеріалів та виробів при Торговельно-промисловій палаті України.

Дружина — Салій Валентина Петрівна, 1947 року. Мав двох синів.

Захоплення — систематизація та конспектування праць з проблематики м. Києва та міст України, городництво.

Помер 26 вересня 2020 року у місті Києві^[7]. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 42а).

• «Я повертаюсь» (1993),
• «Як подолати кризу та приниження? Дещо про регіональну політику України» (1998),
• «Обличчя столиці в долях її керівників» (2003),
• навчальний посібник «Українські міста: питання власності і муніципального управління» (2001),
• літературно-документальне видання «Крах партійного колоса» (2007),
• «Іржавець — моє рідне село» (2009).

Автор дванадцятисерійного телевізійного проєкту «Обличчя столиці в долях її керівників» (2003).

• 1986 рік — «Знак Пошани».
• 2000 рік — «Заслужений працівник транспорту України»^[8].
• 2001 рік — нагороджено Почесною грамотою Кабінету Міністрів України з врученням пам'ятного знака за вагомий особистий внесок у забезпечення розвитку місцевого самоврядування і сумлінну працю.
• Нагороджено орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня.
• У 2003 році за сумлінну працю, вагомий особистий внесок у розвиток цивільного будівництва, дострокове введення в дію станцій «Академмістечко» і «Житомирська» Святошино-Броварської лінії Київського метрополітену нагороджено орденом «За заслуги» III ступеня^[9].
• Рішенням Президії Міжнародної Кадрової Академії нагороджено золотою медаллю «За ефективне управління» за особистий внесок у створення прогресивних управлінських структур та розвиток сучасної інфраструктури міста Києва.
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016)^[10].

• Сайт Івана Салія [Архівовано 15 серпня 2018 у Wayback Machine.]
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І. С»
• Віталій Кличко висловив співчуття з приводу смерті Івана Салія /Офіційний портал Київради та КМДА, 28.09.2020/ [Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.]

• Помер перший голова КМДА Іван Салій: що про нього відомо /24-канал, 27.09.2020/ [Архівовано 10 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Помер колишній голова КМДА /Главред, 27.09.2020/ [Архівовано 2 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Київ. Історична енциклопедія. 1917—2000 рр.
• Косовська Лана. Вершити долю столиці киянам не дано чи не дають? [Архівовано 14 червня 2015 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2003. — № 29. — 1 серпня. [Архівовано з першоджерела 30 квітня 2015.]
• Обличчя столиці в долях її керівників [Архівовано 12 жовтня 2013 у Wayback Machine.] / Іван Салій; [ред. В. Ковалинський]. — К.: Довіра, 2008. — 599 с. — ISBN 978-966-507-226-3.
• Офіційна сторінка Івана Салія [Архівовано 15 серпня 2018 у Wayback Machine.]
• Хто є хто в Україні — Салій Іван Миколайович [Архівовано 24 вересня 2006 у Wayback Machine.]
• Салій І. М. Обличчя столиці в долях її керівників / Іван Салій ; ред. В. Ковалинський. — Київ: Довіра, 2008. — 608 с. [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• І. Салій про стратегію розвитку Києва. (рос.)