Перейти до вмісту

Імаї Тадасі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Тадасі Імаї
яп. 今井 正
Дата народження8 січня 1912(1912-01-08)[1][2]
Місце народженняТокіо[d], Японія
Дата смерті22 листопада 1991(1991-11-22)[1][3][2] (79 років)
Місце смерті
Токіо, Японія
ГромадянствоЯпонія Японія
Професіякінорежисер, сценарист
Alma materІбарацький університет
Роки активності1939—1991
IMDbID 0408033
Нагороди та премії
Тадасі Імаї у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Імаї.

Тада́сі Іма́ї (яп. 今井 正 Імаї Тадасі?, 8 січня 1912, Шібуя, Токіо — 22 листопада 1991, Сока, префектура Сайтама)  — японський кінорежисер і сценарист «лівого» штибу, видатний представник соціал-демократичного напряму в японському кіно[4][5][6], відомий низкою значимих соціально-реалістичних кінострічок, що відбивають такі суспільно значимі соціальні проблеми Японії, як працю на знос (див. каросі), безробіття, махінації компаній-монополістів, несправедливість суду, жорстокість поліції тощо. Громадський діяч-комуніст, лауреат Премії Миру від Японського комітету захисту миру (1951).[5][6][7][8]

Біографія та кар'єра

[ред. | ред. код]

Тадасі Імаї народився 8 січня 1912 року в токійському районі Шібуя; його батьком був священик буддійського храму, що дав синові традиційне виховання. Навчався на історика в Токійському університеті[5][6], проте в цей період також захопився ідеями марксизму та вступив до лав молодіжної комуністичної організації; участь в радикальних акціях привела до його декількох арештів і, урешті-решт, позбавила його можливості закінчити освіту[9]. Згодом Тадасі Імаї став членом компартії Японії.

У 1935 році Імаї почав діяльність в кіно на позиції помічника режисера в J.O. Studio, що було, принаймні, частково вимушеним заходом через більші труднощі влаштуватися в інші місця через неблагонадійність[5][6]. Власна режисерська робота Імаї розпочалася з 1939 року, в період Другої світової війни, і її початок включав декілька кінофільмів на замовлення, що мали націоналістичну спрямованість і суперечать власним переконанням режисера.

Перші його значимі стрічки Імаї з'являються після 1950-го року, починаючи зі знятого на заснованій Імаї кіностудії «Сінсей ейга» фільму «А все-таки ми живемо!» (1951) — першої японської кінострічки, знятої незалежно від великих студій з великим капіталом[10][11] і роблячи його відомим, незважаючи на цензуру та спроби заборонити творчість Імаї як комуністичну пропаганду, як в самій Японії, так і за її межами, включаючи СРСР[12].

Багато фільмів Імаї присвячені тій або іншій гострій соціальній проблемі країни. Згаданий вище фільм «А все-таки ми живемо!» співчутливо оповідає про долю безробітного, що з усіх сил намагається забезпечити сім'ю хоча б жменькою рису, засуджуючи сучасний йому японський режим[12][13]. Трисерійна кстрічка «Каламутний потік» (1953—1954) і частково «Повість про жорстокість бусідо» (1963) показують жорсткість і жорстокість японської феодальної системи[11]. Низка фільмів має антивоєнний характер.

Стрічка «Морок посеред дня» (1956) взагалі є прикладом втручання кінематографіста в політичну боротьбу, викриваючи реальний сфабрикований поліцією для компрометації робітничої молоді процес проти чотирьох молодих робітників, звинувачених у пограбуванні й убивстві літнього подружжя, і зігравши вирішальну роль для його закриття та звільнення несправедливо звинувачених[13].

Вважається, що творчість Тадасі Імаї зазнала значного впливу італійських неореалістів, зокрема, Вітторіо де Сіки[11]. В той же час багато критиків відмічали, що його творчість ніколи не відрізнялася особливою сентиментальністю, називаючи його стилістику «наканай- реалізмом» («реалізмом без сліз»). Творчий почерк Імаї частенько характеризується як грубуватий, позбавлений послідовності та «стилю»[11][14], проте це ті ж самі елементи, які надають його фільмам відчуття чесності, щирості й природності, якими він відомий. Принципово соціально-орієнтовані фільми Імаї особливо популярні серед критиків і глядачів, що відкидають естетично-стилістичну творчість режисерів «Нової хвилі»[11].

Тадасі Імаї помер 22 листопада 1991 року в місті Сока, невдовзі після закінчення зйомок свого останнього фільму «Війна і юність»[11].

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Рік Назва українською Оригінальна назва (транскрипція) Режисер Сценарист
1939 Кадетська школа в Нумадзу Numazu heigakkō Так
1941 Kêkkon no seitaî Так
1943 Загін смертників на дозорній вишці Bôrô no kesshitai Так
1944 Ikarî no umi Так
1946 Вороги народу Minshu no teki Так
1947 Chikagai nijuyojikan Так
Війна і мир Sensô to heiwa Так
1949 Блакитні гори. Частина 1 Aoi sanmyaku Так Так
Блакитні гори. Частина 2 Zoku aoi sanmyaku Так Так
1950 Ми ще зустрінемося Mata au hi made Так
1951 А все-таки ми живемо! Dokkoi ikiteru Так
1953 Обеліск червоних лілій Himeyuri no to Так
Каламутний потік Nigorie Так
1955 Коли кохаєш Aisureba koso Так
Тут є джерело Koko ni izumi ari Так
1956 Морок посеред дня Mahiru no ankoku Так
1957 Рис Kome Так
Повість про чисте кохання Jun'ai monogatari Так
1958 Нічний барабан Yoru no tsuzumi Так
1959 Кіку та Ісаму Kiku to Isamu Так
1962 Японська бабуся Kigeki: Nippon no oba-chan Так
1963 Повість про жорстокість бусідо Bushidô zankoku monogatari Так
1964 Це сталося в Етіго Echigo tsutsuishi oyashirazu Так
Помста Adauchi Так
1967 Satogashi ga kowareru toki Так
1969 Річка без мосту Hashi no nai kawa Так
1974 Юні морські піхотинці Kaigun tokubetsu nensho-hei Так
1972 О, мої безмовні друзі Aa koe naki tomo Так
1976 Одержимість Yoba Так
Брат і сестра Ani imôto Так
1981 Сніг Yuki Так
1982 Himeyuri no Tô Так
1991 Війна і юність Sensou to seishun Так

Визнання

[ред. | ред. код]

Трисерійна кінострічка «Річка без мосту» (1969) за однойменним романом Суе Сумії була включена японською кінокритикою до числа найкращих десяти фільмів року[15]. Низка фільмів Імаї була відзначена ще престижнішими професійними та фестивальними кінонагородами та номінаціями:

Нагороди та номінації Тадасі Імаї[16]
Рік Категорія Фільм Результат
Премія Майніті
1947 Найкращий режисер Вороги народу Перемога
1951 Найкращий фільм Ми ще зустрінемося Перемога
1954 Найкращий фільм Каламутний потік Номінація
Найкращий режисер Перемога
1957 Найкращий фільм Морок посеред дня Номінація
Найкращий режисер Номінація
1958 Найкращий фільм Рис Перемога
Найкращий режисер Рис
Повість про чисте кохання 		Перемога
1960 Найкращий фільм Кіку та Ісаму Перемога
1992 Спеціальна нагорода за сукупність робіт Перемога
Премія Kinema Junpo
1951 Найкращий фільм Ми ще зустрінемося Перемога
1954 Найкращий фільм Каламутний потік Перемога
1957 Найкращий фільм Морок посеред дня Перемога
Найкращий режисер Перемога
1958 Найкращий фільм Рис Перемога
Найкращий режисер Перемога
1960 Найкращий фільм Кіку та Ісаму Перемога
Найкращий режисер Перемога
Премія «Блакитна стрічка»
1951 Найкращий фільм Ми ще зустрінемося Перемога
Найкращий режисер Перемога
1954 Найкращий фільм Каламутний потік Перемога
Найкращий режисер Морок посеред дня Перемога
1957 Найкращий фільм Морок посеред дня Перемога
Найкращий режисер Перемога
1958 Найкращий фільм Рис Перемога
Найкращий режисер Рис
Повість про чисте кохання 		Перемога
1960 Найкращий фільм Кіку та Ісаму Перемога
Каннський міжнародний кінофестиваль
1954 Гран-прі кінофестивалю Каламутний потік Номінація
1957 Золота пальмова гілка Рис Номінація
Берлінський міжнародний кінофестиваль
1958 Золотий ведмідь Повість про чисте кохання Номінація
Срібний ведмідь за найкращу режисуру Перемога
1963 Золотий ведмідь Повість про жорстокість бусідо Перемога
Монреальський кінофестиваль
1991 Приз екуменічного журі Війна і юність Перемога
Кінопремія Nikkan Sports
1991 Спеціальна нагорода за сукупність робіт Перемога
Премія Японської академії
1992 Премія за життєвий внесок Перемога

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
  3. ↑ а б Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia, 1968.
  4. ↑ Стаття про Тадасі Імаї [Архівовано 13 лютого 2015 у Wayback Machine.] на сайті persons-info.com
  5. ↑ а б в г Акира Ивасаки, Р.Х. Журенева, Ростислав Н. Журенев. Современное японское кино. — «Искусство», 1962. — 520 с.
  6. ↑ а б в г Імаї Тадасі // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  7. ↑ Николай Иосифович Конрад, Лидия Диомидовна Гришелева. Театр и драматургия Японии. — Наука, Глав. ред. восточной лит-ры, 1965. — 161 с.
  8. ↑ Imai Tadashi. Nihon jinmei jiten (Japanese) . Kōdansha. Архів оригіналу за 18 березня 2013. Процитовано 6.12.2017.
  9. ↑ Beverley Bare Buehrer. Japanese films: a filmography and commentary, 1921-1989. — McFarland & Co, 1990. — P. 133.
  10. ↑ И. П. Садовская. Экран говорит-нет!. — Искусство, Ленинградское отделение, 1968. — С. 160.
  11. ↑ а б в г д е Leila Pourtavaf. The Encyclopedia of Contemporary Japanese Culture / Sandra Buckley (Ed.). — New York : Routledge. — P. 208-209. — ISBN 0-415-14344-6.
  12. ↑ а б Г. Гребнев. Народ, попавший в беду (Заметки о японских кинофильмах)" // Огонёк. — Москва : Правда, квітень 1952. — № 15.(рос.)
  13. ↑ а б Киноискусство стран Азии,Африки и Латинской Америки. Энциклопедия искусства. Архів оригіналу за 18 березня 2013. Процитовано 6.12.2017. (рос.)
  14. ↑ Joseph L. Anderson, Donald Richie. The Japanese Film: Art and Industry. — Princeton NJ : Princeton University Press, 1982. — P. 221, 238, 298, 385-391. — ISBN 0-691-05351-0.
  15. ↑ Щорічник «Японія» [Архівовано 22 жовтня 2020 у Wayback Machine.] видавництва «Наука]]», 1972, стр.170. (рос.)
  16. ↑ Нагороди та номінації Імаї Тадасі на сайті IMDb (англ.)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • ИМАИ, Тадаси // Кинословарь. В 2 т. / гл. ред. С. Й. Юткевич. — М. : «Советская энциклопедия», 1966. — Т. 1 : А — Л.— С. 596-597 (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Імаї_Тадасі&oldid=42947054