Планетарна геологія
_-_Artist%27s_Concept.jpg)
Планетарна, або планетна геологія — розділ планетології[1], що вивчає поверхневі та внутрішні процеси, будову твердих тіл Сонячної системи: планет та їхніх супутників і кілець, астероїдів, комет[2][3], а також досліджує планетарно-астрономічні фактори геологічного розвитку Землі[4], розглядаючи геологію як інтегральну частину планетарної геології і навпаки[5][3].
Ідея застосування геологічних принципів до планетарного картування, порівняльного дослідження геологічних особливостей Землі та інших планет пов'язана з іменами засновника Відділення астрогеології Геологічної служби США, геолога і планетолога Юджина Шумейкера[6], який зробив важливий внесок у дослідження ударних кратерів, дослідження Місяця, астероїдів і комет; першого директора Укр��їнського геологічного комітету Б. Л. Лічкова, який у 1950-х роках інтенсивно розробляв нову галузь знань, намагаючись об'єднати фундаментальні проблеми геофізики, геохімії, географії, історичної геології, геоморфології на основі дослідження подібності та взаємозв'язків Землі як космічного тіла з іншими космічними тілами Сонячної системи[7]; інших вчених.
На початку становлення нової наукової дисципліни (1950—1960-ті роки) використовувались назви астрогеологія[1][7][6][5], екзогеологія, планетна геологія, геологія планет. Астрогеологія, яка була визначена як дисципліна в області поєднання геології та астрономії, відображала жвавий обмін ідей та даних між астрономами та геологами, оскільки виникало все більше даних щодо впливу сонячних та міжпланетних сил як на біологічне життя Землі, так і на її фізичний склад, але для новачків слово «астро» асоціюється з вивченням зірок і галактик, а не планет та їх супутників[5].
Подальші досягнення у вивченні твердих тіл Сонячної системи, серед яких на сьогодні 8 планет, 5 карликових планет, 176 природних супутників планет та — станом на 2016 — 659212 відомих астероїдів і 3296 кометних об'єктів, успіхи у безпосередньому та дистанційному дослідженні Місяця, Марса, Венери та інших об'єктів сприяли закріпленню в англійській мові терміну планетарна геологія (англ. Planetary Geology)[8]. Водночас термін астрогеологія трапляється в науково-популярній літературі та публікаціях ЗМІ, а також використовується як основний або рівнозначний у деяких країнах[де?].
Планетарна геологія вивчає внутрішню будову, речовинний склад, розвиток структури твердої оболонки твердих планет, зміну форми планет внаслідок зміни швидкості осьового обертання, положення осі, розмірів та об'єму в плині геологічного часу. Загальнопланетарні фактори обумовлюються як зовнішніми (впливи Сонця, Місяця, інших планет), так і внутрішніми причинами. Серед останніх основними є процеси в мантії, які переважно обумовлюють розвиток літосфери.
Важлива увага приділяється дослідженню поверхневих явищ, таких, як утворення ударних кратерів, флювіальних та еолових процесів.
Розглядаються також малі космічні об'єкти — астероїди, об'єкти Пояса Койпера і комети.
За своєю природою, планетарна геологія має виражений міждисциплінарний характер. Для успішної інтерпретації різних видів дистанційного зондування та інших доступних даних планетарний геолог повинен мати добру освіту не лише в геології, а й, залежно від конкретного застосування, в таких різноманітних дисциплінах, як астрономія, мінералогія, геохімія, геофізика, хімія або навіть біологія. Крім того, для планетарних геологів надзвичайно важливо володіти комп'ютерним програмуванням та засобами обробки зображень / спектроскопії, щоб витягувати якомога більше інформації з часто обмежених наборів даних[2].
- ↑ а б А. Я. Радзівілл. Планетологія. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.. П[ланетологія] складається з таких розділів: планетарної геології, селенології (досліджує Місяць), ареології (Марс), гермесології (Меркурій) і афрології (Венеру)
- ↑ а б What is planetary geology?. James F. Bell III (Cornell University), Bruce A. Campbell (Smithsonian Institution), Mark S. Robinson (U.S. Geological Survey). Процитовано 6 жовтня 2015.(англ.)
- ↑ а б GEOL212: Planetary Geology Fall 2015. University of Maryland Department of Geology. Архів оригіналу за 8 вересня 2021. Процитовано 6 жовтня 2015.(англ.)
- ↑ Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
- ↑ а б в Vita-Finzi, Claudio; Fortes, Andrew Dominic (2013). Planetary Geology: An Introduction [Планетарна геологія: Вступ] (англійська) (вид. Second Edition). Dunedin Academic Press. с. 206. ISBN 9781780460154.
- ↑ а б Chapman, Mary G. Gene Shoemaker - Founder of Astrogeology. USGS. Процитовано 21 травня 2012.
- ↑ а б Баландин Р. К. Борис Леонидович Личков (1888—1966). — М.: Наука, 1983. 157 с.
- ↑ Rossi, Angelo Pio; van Gasselt, Stephan (2017). Planetary Geology [Планетарна геологія] (англійська) . Springer. с. 433. ISBN 9783319651798.
- Vita-Finzi, Claudio; Fortes, Andrew Dominic (2013). Planetary Geology: An Introduction [Планетарна геологія: Вступ] (англійська) (вид. Second Edition). Dunedin Academic Press. с. 206. ISBN 9781780460154.
- Rossi, Angelo Pio; van Gasselt, Stephan (2017). Planetary Geology [Планетарна геологія] (англійська) . Springer. с. 433. ISBN 9783319651798.
- Greeley, Ronald (2013). Introduction to Planetary Geomorphology [Вступ до планетарної геоморфології] (англійська) . Cambridge University Press. ISBN 9781139560320.
- Watters, Thomas R.; Schultz, Richard A. (2009). Planetary Tectonics [Планетарна тектоніка] (англійська) . Cambridge University Press. ISBN 9781139482783.
- J. F. Bell III; B. A. Campbell; M. S. Robinson (2004). Remote Sensing for the Earth Sciences: Manual of Remote Sensing (вид. 3rd). John Wiley & Sons. Процитовано 23 серпня 2006.
- Roberge, Aki (21 квітня 1998). The Planets After Formation. Department of Terrestrial Magnetism. Архів оригіналу за 13 серпня 2006. Процитовано 23 серпня 2006.
- M.H. Carr, R.S. Saunders, R.G. Strom, and D.E. Wilhelms (1984). The Geology of the Terrestrial Planets, NASA Special Publication 469, U.S. Government Printing Office, Washington, DC, 317 pp.
- Карл Саган. Блакитна цятка: космічне майбутнє людства = Pale Blue Dot. A Vision of the Human Future in Space. — Харків : КСД, 2019. — 320 с. — 2500 прим. — ISBN 978-617-12-6141-9.