Перейти до вмісту

Нікола де Сталь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Нікола де Сталь
фр. Nicolas de Staël
Народився5 січня 1914(1914-01-05)[1][2][…]
Санкт-Петербург, Російська імперія[4]
Помер16 березня 1955(1955-03-16)[1][2][…] (41 рік)
Антіб
·падінняd
Похованняцвинтар де Монружd
Країна Російська імперія
 Франція[5][6]
Діяльністьхудожник, художник-гравер
Alma materКоролівська Академія витончених мистецтв в Брюсселі і Académie Moderned[7]
Знання мовфранцузька[1] і російська[8]
Роки активності1935[9] — 1955[9]
Жанрабстракціонізм і натюрморт
Magnum opusQ2419835?, Q3020406?, Q3073617?, Le Parc des Princesd, Rue Gauguetd і Q3232724?
БатькоWładimir Staël von Holsteind
МатиLubov Vladimirovna Berednikovad
У шлюбі зJeannine Guilloud і Françoise de Staëld
Діти (4)Anne de Staëld
Автограф

Нікола́ де Сталь (фр. Nicolas de Staël; 5 січня 1914, Санкт-Петербург — 16 березня 1955, Антіб, Франція) — французький живописець, один з найбільших майстрів повоєнного європейського мистецтва.

Біографія

[ред. | ред. код]
Петропавлівська фортеця, вид з повітря

Син останнього помічника коменданта Петропавлівської фортеці, генерала російської армії, остзейського барона Володимира Сталь фон Ґольштейна. Мати — Олена Бердникова. Був спадковим власником садиби у селищі Ріпне під Воронежем, нині об'єкт культурної спадщини регіонального значення «Садиба Сталь фон Ґольштейна».

Після революції сім'я була змушена 1919 року емігрувати до Польщі. 1921-го помер його батько, 1922 — мати. 1922 року Нікола було за посередництва хрещеної матері усиновлено сім'єю бельгійських католиків. Виріс у багатокультурному, багатомовному середовищі.

1932 року вступив до Бельгійської королівської академії наук і мистецтв, відкрив для себе Рембрандта, Вермера, Галса, Геркулеса Сегерса. Подорожував Європою, жив у Парижі, Марокко, Алжирі, Іспанії, Італії.

1936 року перша виставка його робіт, близьких до традицій візантійського іконопису, відбулася в Брюсселі.

Творчість

[ред. | ред. код]

1939 року художник записався добровольцем до Іноземного легіону, 1941 був демобілізований. Жив у Ніцці, де познайомився з Гансом (Жаном) Арпом, Сонею та Робером Делоне. Під їх впливом звернув��я 1941 року до абстрактного мистецтва і, переживши насамперед вплив Сезанна, Матісса, Пікассо, Сутіна, цілком самостійно синтезував тепер виразну нефігуративну манеру, паралельну до пошуків американського абстрактного експресіонізму і французького ташизму . 1943 року повернувся до Парижа, познайомився з Ж. Браком, 1944 виставлявся разом з В. Кандинським у галереї Жанни Бюше, наступного року там відбулася його персональна експозиція. 1948 де Сталь потоваришував з художником німецького походження Джонні Фрідлендером, що жив в Парижі. Сталь здобув популярність, на початку 1950-х його дізнаються в США та Великій Британії, він ілюструє книги віршів Рене Шара (1951), П'єра Лекюїра (1954). Його гамма світлішає, він частково повертається до фігуративності.

Антіб, вулиці в старому місті

1953 року де Сталь переживає важку нервову кризу і ховається на півдні Франції, в Провансі, де несподівано кінчає самогубством, викинувшись з вікна своєї антибської майстерні. Він залишив незакінченим найбільше зі своїх полотен — «Концерт». Творчий шлях художника вмістився у п'ятнадцять років, причому від нього залишилося понад 1000 праць.

Вплив

[ред. | ред. код]

Французький режисер «Нової хвилі» Жан-Люк Годар називає Нікола де Сталя неперевершеним художником[10]. За словами режисера, основні кольори — насичені червоний, синій і жовтий у фільмі «Божевільний П'єро» є цитатами та натяками на життя та роботи де Сталя[11][12].

Література про художника

[ред. | ред. код]
  • Cooper D. Nicholas De Staël. London: Weidenfeld і Nicolson Ltd, 1961.
  • Jouffroy J.-P. La mesure de Nicolas De Staël. Neuchâtel: Ed. Ides et Calendes, 1981.
  • Mansar A. Nicolas De Staël. Paris: La Manufacture, 1990.
  • Staël F. de. Nicolas de Staël. Catalogue raisonné de l'œuvre peint, avec les lettres du peintre commentées par Germain Viatte. Présentation d'André Chastel. Neuchâtel: Ed. Ides et Calendes, 1997.
  • Nicolas de Staël: Lettres et dessins. Neuchâtel: Ed. Ides et Calendes, 1998.
  • Greilsamer L. Le Prince foudroyé: La vie de Nicolas de Staël. Paris: Fayard, 1998.
  • Nicolas de Staël. Catalogue de l'exposition/ Jean-Paul Ameline, ed. Paris: Editions du Centre Pompidou, 2003.
  • Bouchet M. du. Nicolas de Staël, une illumination sans précédent. Coll. «Découvertes Gallimard» (n° 432), серія Arts, Paris: Gallimard, 2003.
  • Nicolas de Staël, un automne, un hiver. Catalogue de l'exposition du Musée Picasso Antibes / Jean-Louis Andral, ed. Paris: Hazan, 2005.
  • Крючкова В. Нікола де Сталь. Чужий серед своїх// Зібрання, 2004 № 1
  • Дюпен Ж. Найкоротший шлях// Простір іншими словами: Французькі поети XX століття про образ мистецтва. СПб: Вид-во Івана Лімбаха, 2005, с.240-242.
  • Marcadé Jean-Claude. Nicolas de Staël. Peintures Et Dessins. — Hazan, 2007. — ISBN 2754101160, 978-2754101165.
  • Gjeitanger A. Komposisjon i hvitt og grønt. Oslo: Forlaget Oktober, 2010.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Nicolas de Staël
  3. ↑ а б в Benezit Dictionary of Artists — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118752529 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2018.
  6. ↑ Museum of Modern Art online collection
  7. ↑ https://oneartyminute.com/lexique-artistique/academie-de-lart-moderne?srsltid=AfmBOor2PmwvPNR1T1axpAw_JvfLv-hCtKORW3muXUmKnsljBng9FNKU
  8. ↑ CONOR.Sl
  9. ↑ а б RKDartists
  10. ↑ Jean-Luc Godard, in Art Press, No. 4 «Numéro Spécial Godard», Decembre 1984- Janvier et Février 1985, p. 12.
  11. ↑ PIERROT-LE-FOU de Jean-Luc Godard (FR-1965). CINEROCK07 - Le blog ciné de Roland (фр.). Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 28 жовтня 2021.
  12. ↑ Павел Орлов (28 августа 2015). Как это снято: «Безумный Пьеро». Tvkinoradio. Архів оригіналу за 2 березня 2021. Процитовано 28 жовтня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Нікола_де_Сталь