Мавзолей Бібі Джавінді
Мавзолей Бібі Джавінді урду مقبرہ بی بی جیوندی | |
---|---|
29°14′27″ пн. ш. 71°03′09″ сх. д. / 29.24083° пн. ш. 71.05250° сх. д. | |
Країна | Пакистан |
Розташування | Uchd |
Тип | руїни і археологічна пам'ятка |
Стиль | ісламська архітектура |
Початок будівництва | XV |
Побудовано | XV століття |
Медіафайли у Вікісховищі |
Гробниця Бібі Джавінді (урду مقبرہ بی بی جیوندی) — мавзолей і одна з п'яти пам'яток Уча[en] (Пенджаб), включених до розглядового списку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО[1]. ЇЇ зведення датується XV століттям. Гробниця була побудована в дусі ідей суфійського тариката Сухравардія[ru], суворої гегемонічної сунітської школи теософської думки, яка робить особливий акцент на шафіїтській школі класичної юриспруденції в контексті її інтерпретації шаріата. Бібі Джавінді була правнучкою Джаханіяна Джахангашта[en], відомого суфійського святого.
Гробниця Бібі Джавінді знаходиться в південно-західній частині Уча[en], історичного міста, заснованого Александром Македонським[2], в окрузі Бахавалпур[ru] пакистанської провінції Пенджаб[1]. Місто має важливе культурне значення через розташування цінних святинь на його території.[3]
Мавзолей, будучи одним з найбільш пишних пам'ятників в Учі, користується великою популярністю серед туристів[4]. Зовнішня частина будівлі має восьмикутну форму і складається з трьох ярусів, найвищий підтримує купол. Через товсті кутові стіни, що піднімаються на два поверхи, внутрішня частина гробниці має круглу форму. Як всередині, так і зовні будівля багато оздоблена ісламськими священними писаннями, різьбленим деревом, а також яскравими синіми і білими мозаїчними плитками (фаянсом)[1][5]. Основа підтримується вісьмома вежами в кожному кутку, що поступово звужуються. Територія комплексу гробниці, зберегла свій первісний пустельний вигляд і переважно заповнена цементованими могилами. Околиці комплексу покриті зеленою рослинністю завдяки мережі річкових приток і каналів, що перетинають цей район.[3]
Гробниця Бібі Джавінді була представлена Департаментом археології і музеїв Пакистана в с��чні 2004 року для включення її в список об'єктів всесвітньої спадщини нарівні з чотирма іншими пам'ятками цього регіону: усипальнею Бахаал-Халіма[en], гробницею Устіда (архітектора), усипальницею Джалалуддіна Бухарі[en] і мечеттю Джалалуддіна Бухарі. Список був представлений відповідно до критеріїв ii, iv та vi в категорії «Культура». Станом на 2020 рік він все ще знаходиться в розглядовому списку.[1]
Протягом століть гробниця поступово руйнувалася під впливом місцевих природніх умов, а під час зливових повеней 1817 року половина споруди і зовсім була змита[6]. Сьогодні збереглася лише половина від початкової будови[3]. У 1999 році Центр охорони природи і відновлення Пакистана запросив міжнародні організації та міських чиновників для проведення робіт задля збереженням цієї пам'ятки. Однак через вологість, просочування солей і ерозії процес руйнування пам'яток комплексу все ще триває. Невдалі спроби його ремонту завдали додаткової шкоди гробниці Бібі Джавінді. Всесвітній фонд пам'ятників[en] включав цю споруду в свій список пам'ятників, що знаходяться під загрозою, в 1998, 2000 і 2002 роках, щоб привернути до нього міжнародну увагу, і отримав гранти на його збереження.[2]
-
Вид на могили на території комплексу гробниці
-
Вид на гробницю Бібі Джавінді
-
Вид на зруйновану сторону гробниці
-
Гробниця Бібі Джавінді в 2013 році
-
Передня сторона гробниці Бібі Джавінді
- ↑ а б в г Tomb of Bibi Jawindi, Baha'al-Halim and Ustead and the Tomb and Mosque of Jalaluddin Bukhari. World Heritage Sites. UNESCO. Архів оригіналу за 12 грудня 2020. Процитовано 12 октября 2020.
- ↑ а б Uch Monument Complex. World Monuments Fund. Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 12 октября 2020.
- ↑ а б в Uch Sharif: where the shrine culture began. Dawn news. Процитовано 12 октября 2020.
- ↑ Bibi Jawindi Tomb. ArchNet. Архів оригіналу за 30 сентября 2012. Процитовано 12 октября 2020.
- ↑ Faience. Dotdash. Архів оригіналу за 12 вересня 2012. Процитовано 12 октября 2020.
- ↑ Bibi Jawindi Mausoleum (Pakistan). OIC Research Center for Islamic History, Art, and Culture. Архів оригіналу за 15 апреля 2013. Процитовано 12 октября 2020.