Перейти до вмісту

Сакське письмо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 4 вересня 2024, заснована на цій версії.

Сакське письмо (ще Іссикське письмо)  — частково дешифроване письмо іранського племені саків Семиріччя[1] чи одна «з груп абеток, створених кочовими спільнотами у різних частинах Азії»,[2], силабарія, відоме з низки пам'яток від щонайпізніше IV ст. до н. е. до V/VI ст. н. е.

У XX ст. було зроблено низку спроб перекладу написів, але жодну з них не визнано задовільною (як приклад — спроба прочитання тексту трилінгви з Дашт-і-Навура, яку зробив Я. Гарматта,[3] але «відповідність його прочитання є сумнівною»[4]).[5]

Від моменту, коли було знайдено Іссикський напис, та до останнього часу публікується велика кількість літератури, у якій робляться спроби пов'язати сакське письмо з так званим тюркським рунічним письмом. Не вдаючись до аналізу якості цих напрацювань, варто навести наступні констатації, які й досі не втратили актуальності.

«Слід зазначити, що форма знаків цієї писемності..., разом зі знаками на іссикській чаші, й в найпізніших з зазначених написів не виявляють системної відповідності давньотюркській руніці, тому генетично пов' язати ці писемності неможливо.»[1]
«Оскільки у напису з Дашт-е-Навура дві версії — бактрійською та пракрітом — відображають офіційні мови та писемності Кушанського царства, ми маємо право припустити, що й письмо третьої версії було досить поширеним у цій державі й належало певній частині його строкатого в етнічному плані населення… Судячи з повідомлень епіграфічних джерел та пам'яток кушанського мистецтва, цими прибульцями були швидше саки, тому невідому писемність можливо ймовірно пов'язати з сакським середовищем.»[1]

Сучасний стан досліджень

Наразі відомо близько 30 написів, які походять переважно з території античної Бактрії (окрім Іссикської). Можна констатувати, що сакське письмо було однією з найпоширеніших та найуживаніших абеток на теренах Кушанського царства за часів Віми Такту та Віми Кадфіза.

За попереднім аналізом виділено три різних абетки, які відносяться до одного типу письма.

1. Найдавніша

Іссикський напис.

Найдавніша абетка — напис з Есікського кургану[6] та напис з Ай-Ханума[7] (IV—II ст. до н. е.).[2] Обидва написи мають п'ять спільних знаків (за нумерацією C. Rapin — 4, 6, 12, 13, 18 (див. нижче)).[7]

Напис з кургану Есік

Докладніше: Іссикське рунічне письмо

Іссикський напис на срібній чаші складається з 25-26 знаків (близько 16 відмінних), написаних справа ліворуч двома рядками. Три знаки мають схожість з пізнішими тюрськими рунами. Щодо структури знаків — графемоутворюючими є короткі диагональні риски. Окремі знаки мають подібність до низки архаїчних писемностей (хароштхі тощо).[1][8]

Напис з Ай-Ханума

Айханумський напис.

Айханумський напис зроблено на срібному злитку. Як й іссикський, напис з Ай-Ханума написано справа ліворуч, він складається з 21 знака, з яких три останні (19-21) пошкоджено, а з решти вісімнадцяти — одинадцять оригінальних. Знак 16 безумовно є знаком поділу.[7]

2. Напис з Сурх-Коталу (поч. II ст.)[9]

Напис з Сурх-Коталу.

У фрагментованому напису з Сурх-Коталу головною особливістю є введення в текст курсивних літер грецької абетки (α та β). Певні знаки мають подібність до знаків найдавнішого часу, певні — до знаків з Дешт-і-Навура тощо.

3. Найпоширеніша

Фрагмент трилінгви з Дашт-і-Навуру, написаний сакським письмом (III) та кхароштхі (IV).

Найпоширеніша — написи з Дашт-і-Навура,[10] Кара-Тепе, Хатин-Рабата, Кампир-Тепе та Кош-Тепе[11] саме ця абетка весь час доповнюється новими знахідками (I—V/VI ст.). Абетка складається з близько тридцяти знаків, які використано у різних написах, та декількох знаків, відомих лише з напису Дашт-і-Навура.[2]

Після аналізу новознайденої білінгви з ущелини Алмосі в Таджикистані С. Бонманн, Я. Галфманн, Н. Коробзов дійшли наступних висновків:

  • сакське письмо, як і хароштхі, походить від імперського арамейського, яке свого часу було поширене в Перській імперії;
  • мова письма — невідома середньоіранська мова;
  • прочитано 15 знаків цього письма (близько половини).[12]

Примітки

  1. ↑ а б в г (рос.) В. А. Лившиц. О происхождении древнетюркской рунической письменности. Археологические исследования древнего и средневекового Казахстана. Алма-Ата. 1980.
  2. ↑ а б в (рос.) Вертоградова В. В. Неизвестное письмо в многоалфавитном пространстве древней Бактрии. Проблемы социоскрипторики. СПб. Изд-во СПбГУ. 2002. С.129-148.
  3. ↑ (англ.) J. Harmatta. «Languages and Literature in the Kushan Empire.» In Harmatta et al. 1994.
  4. ↑ англ. "The veracity of this reading is uncertain… " Michael C. Skinner. Marks of Empire: Extracting a Narrative from the Corpus of Kuṣāṇa Inscriptions. A dissertation submitted in partial fulfillment of the requirements for the degree of Doctor of Philosophy. University of Washington. 2017.
  5. ↑ цікавою є спроба прочитання початку другого рядку [ZN]H tšt де [ZN]H — пошкоджена ідеограмма «цей», а tšt від іранського «tašt» — «кубок». (рос.) Э. Хуршудян. Надпись на чаше из Иссыкского кургана. Иран-Наме № 4 (20). 2011
  6. ↑ (рос.) Акишев К. А. Курган Иссык, Искусство саков Казахстана. М., Искусство, 1978.
  7. ↑ а б в (фр.) P. Bernard, C. Rapin. Le Palais. La Trésorerie. Campagne de fouille 1978 à Aï Khanoum (Afghanistan), BEFEO, 68, p. 1-103, pl. XXIX-XL. 1980.
  8. ↑ нещодавно було опубліковано новий аналіз та запропоновано варіант часткового прочитання Іссикського напису, який ґрунтується на нових дослідженнях сакського письма, а саме: (англ.) Geoffrey Caveney. A new reading of the Issyk inscription based on the recent decipherment of the Kushan script.
  9. ↑ (фр.) A. Maricq. Inscriptions de Surkh-Kotal (Baghlan): La grande inscription de Kaniska et l'étéotokjarien l'ancienne langue de la Bactriane. Grande inscription de Kaniska et l'etéotokharien l'ancienne langue de la Bactriane. mprimerie Nationale, 1958
  10. ↑ (фр.) G. Fussman. Documents épigraphiques kouchans. In: Bulletin de l'Ecole française d'Extrême-Orient. Tome 61, 1974.
  11. ↑ публікація останніх двох: (рос.) Э. В. Ртвеладзе. Новые надписи неизвестным письмом из Северной Бактрии. Адабий мерос. No1 (67) — 2(68). Ташкент. 1998
  12. ↑ (англ.) Svenja Bonmann, Jakob Halfmann, Natalie Korobzow. A Partial Decipherment of the Unknown Kushan Script / Частичная дешифровка неизвестного кушанского письма. Presentation at the International Scientific Work Seminar of the Academy of Sciences of Tajikistan on the topic «Discovery of the Almosi Inscriptions and Their Position among the Ancient Scripts of Central Asia», 1 March, 2023, цитата: By all appearances, the language represented by the script—at least at Dašt-i Nāwur and Almosi—is a previously unknown Middle Iranian variety

Література

  • Гаркавець О. Н. Иссыкская руническая надпись: новое чтение // Тюркологические исследования. — 2018. — Т. 1, вып. 2. — С. 5—18.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сакське_письмо&oldid=43431258