Перейти до вмісту

А тепер не дивися

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 09:48, 5 лютого 2024, створена Alice Redhotroof (обговорення | внесок) (стиль)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
А тепер не дивися
Don't Look Now
ЖанрМістичний трилер
РежисерНіколас Роуг
ПродюсерПітер Катц
СценаристАлан Скотт
Кріс Брайант
На основіDon't Look Nowd
У головних
ролях
Дональд Сазерленд
Джулі Крісті
ОператорЕнтоні Річмонд
Ніколас Роуг
КомпозиторПіно Донаджіо[en]
Дистриб'юторBritish Lion Filmsd і Netflix
Тривалість110 хв.
Моваіталійська і англійська
КраїнаВелика Британія Велика Британія
Італія Італія
Рік1973
Кошторис1,8 млн доларів
IMDbID 0069995

«А тепер не дивись» (англ. Do not Look Now) — містичний трилер 1973 року режисера Ніколаса Роуга[1], дія якого відбувається в сучасній Венеції. Екранізація однієї з найбільш пізніх новел Дафни дю Мор'є[2], виданої в 1971 році.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Улюблена дочка британської пари Бакстер, Джона і Лори, потонула у ставку, граючись на його березі в яскраво-червоному плащі. Приголомшені цією трагедією, подружжя вирушає до Венеції, де Джон займається реставрацією церкви Сан-Ніколо деї Мендіколі. Однак аура в місті тіней виявляється не зовсім придатною для того, щоб забути про горе. З каналів раз у раз витягують трупи — судячи з усього, в місті орудує серійний убивця.

Бакстер знайомиться з двома дивними сестрами, одна з яких, абсолютно сліпа, стверджує, що вступила в контакт з духом загиблої дівчинки. За запевненнями медіума, дитина намагалась попередити батьків, що, поки вони в Венеції, їхньому життю загрожує небезпека.

Хоча Джон і відкидає пророцтво сестер як пусте марновірство, його починають переслідувати дивні видіння — то в водах венеційського каналу він бачить покійну дочку, то витягує з води дитячу ляльку, то в лабіринті сутінкових вуличок йому ввижається пробігаюча дитина в червоному плащі.

Фінал фільму підтверджує правоту і тих, хто вірить в спілкування з духами померлих, і тих, хто дотримується наукової картини дійсності. Погнавшись за примарою в червоному плащі, Джон упав від затиснутого в його руці ножа. Карлиця в червоному плащі виявилася тим самим маніяком, якого розшукувала венеційська поліція.

У фіналі Лора в супроводі ясновидців сестер проводжає чоловіка в траурній гондолі в останню путь. На її губах грає слабка посмішка: вона знає, що чоловік і дочка тепер разом. Ця дивна картина привиділася Джону за день до вбивства.

Актори

[ред. | ред. код]

Знімальна група

[ред. | ред. код]
  • Режисер: Ніколас Роуг
  • Продюсер: Пітер Кетц
  • Сценарист: Алан Скотт, Кріс Брайант
  • Композитор: Піно Донаджіо
  • Оператор: Ентоні Раймонд
  • Монтаж: Грем Кліффорд

Жанрова своєрідність

[ред. | ред. код]

«А тепер не дивись» поряд з «Екзорцистом» і «Оменом» належить до класичної обойми містичних трилерів, які були зняті на початку 1970-х на хвилі успіху « Дитини Розмарі» Романа Поланського[3] . Відмінність фільму Роуга в тому, що його створення не фінансували найбільші голлівудські студії, і він не був призначений для такої широкої глядацької аудиторії. Намагаючись створити щось витонченіше і інтелектуальніше, ніж пересічний фільм жахів, Роуг вплів в тканину фільму відсилання до «Смерті у Венеції» Томаса Манна і «У пошуках утраченого часу» Марселя Пруста[4]. У момент прем'єри художні достоїнства фільму зі специфічною вибуховою монтажною технікою затьмарила галас навколо надзвичайно відвертою за мірками того часу еротичною сценою, в якій знялися зірки першої величини — Джулі Крісті та Дональд Сазерленд. У багатьох британських кінотеатрах фільм демонструвався в тандемі зі стрічкою «Плетений чоловік», бо прокатники знайшли тематичні перегуки між ними.

Еротична сцена

[ред. | ред. код]

Режисера з самого початку збентежило в сценарії те, що чоловік і жінка Бакстер раз у раз сперечаються і сваряться. Щоб донести до глядача справжню ступінь їх близькості один до одного, він несподівано для знімальної групи вирішив включити в фільм надзвичайно довгу і відверту за мірками комерційного кіно початку 1970-х еротичну сцену між головними героями. Вважається, що Сазерленд і Крісті вперше зустрілися на знімальному майданчику, і постільна сцена була першим епізодом, в якому вони знімалися. Крісті була шокована таким початком зйомок. Згодом американські ревнителі суспільної моралі заявили, що в такому вигляді фільм не зможе вийти в США в широкий прокат. Вирізати крамольну сцену вимагав також цивільний чоловік Крісті, Воррен Бітті. Пішовши назустріч критикам, Роуг перетасував «оголення» з флешфорвардами приготування подружжя до того, щоб вийти з дому. У такому вигляді еротична сцена була визнана володіючим необхідними художніми достоїнствами для того, щоб увійти в прокатну версію фільму.

Музика

[ред. | ред. код]

Знайти композитора до фільму допоміг італійський продюсер Уго Маріатті, давній приятель Роуга. У той час маловідомий, але перспективний 32-річний композитор з Венеції Піно Донаджіо охоче погодився допомогти в створенні трилера. Музика, за задумом режисера, повинна була стати одним з ключових художніх засобів цієї картини. Після виходу в світ «А тепер не дивись» на венеційця звернув увагу інший майстер трилерів — Брайан Де Пальма, запросивши того для спільної роботи над фільмом «Керрі» .

Визнання

[ред. | ред. код]
  • Операторська робота Ентоні Раймонда була удостоєна премії BAFTA за 1973 рік.
  • Письменниця Дафна дю Мор'є, рідко визнавала удачі екранізацій своїх творів, схвалила фільм, висловивши, втім, досаду, що не у всіх картинах по її книгам змогла зіграти Джулі Крісті.
  • Сцени з фільму цитуються в деяких популярних стрічках XXI століття, включаючи « Казино» Рояль "[5] та «Залягти на дно в Брюгге»[6], причому в останньому один з персонажів прямо згадує венеційський фільм Роуга.
  • У списку 100 кращих британських фільмів за 100 років за версією Британського кіноінституту фільм Н. Роуга потрапив в першу десятку[7].
  • Під час опитування читачів, проведеного в 2011 році лондонським виданням Time Out з метою виявити кращий фільм в історії британського кіно, стрічка «А тепер не дивись» набрала найбільшу кількість балів[8].

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Біографи дю Мор'є стверджують, що свої любовні стосунки з іншими жінками письменниця кодувала епітетом «венеційський». Таким чином, «поїхати до Венеції» для неї означало «закрутити роман з жінкою». Після втрати своєї коханої, Гертруди Лоуренс, дю Мор'є на якийсь час поїхала в реальну Венецію.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Scream of the crop — our top horror picks for Halloween will have you cowering behind a cushion. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 14 березня 2018.
  2. In Praise of Daphne du Maurier. Архів оригіналу за 24 лютого 2018. Процитовано 14 березня 2018.
  3. Ъ-Weekend. Архів оригіналу за 21 листопада 2017. Процитовано 14 березня 2018.
  4. Don't Look Now and Roeg's red coat | Film | The Guardian. Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 14 березня 2018.
  5. アーカイブされたコピー. Архів оригіналу за 6 липня 2008. Процитовано 14 березня 2018.
  6. Martin McDonagh On 'In Bruges' — Time Out Film — Time Out London[недоступне посилання]
  7. BFI | Features | The BFI 100 | 1-10. Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 14 березня 2018.
  8. 100 Best British Films: The full list — Time Out London. Архів оригіналу за 3 квітня 2019. Процитовано 14 березня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]