Мова тіла

Мо́ва ті́ла — невербальна (несловесна) комунікація, обмін інформацією завдяки жестам, позам, рухам, та виразам обличчя (кінесика), просторовим зонам (проксеміка), паралінгвістичним особливостям (проксодика) тощо. Альберт Мейєрабіан встановив, що передавання інформації вербально (словами) це лише 7 % від загальної кількості переданої інформації. Через звукові засоби (інтонація, тон)  передається 38 %, а невербальні засоби — 55 %. У бесіді словесне спілкування займає менше 35 %, а понад 65 % інформації передається за допомогою невербальних засобів спілкування^[1].

Кінесика включає рухи, що відображуються з допомогою оптичної системи суб'єкта, тобто зору, і виконують експресивно-регулятивну функцію у спілкуванні. Найбільш вивчені еслементами кінесики: міміка, жести, погляди, пози.

Перехрещення рук чи ніг під час розмови є прямою ознакою не відвертої (прихованої) поведінки співрозмовника.

Жести насамперед сприяють кращому засвоєнню інформації, як мовцем, так і слухачем.^[2]

Жести розподіляються на такі, що викликають довіру і навпаки. Так, під час публічних виступів жести мають бути відкритими, змістовними та виправданими.^[2]

Микола Овчаров. Майстер публічниих виступів. Монохромне видання. — 2 видання. — Київ : Інститут риторики імені Д.Кеннеді, 2023. — С. 44-54. — ISBN 978-966-136-919-0. Архів оригіналу.

Це незавершена стаття з психології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.