Кернес Геннадій Адольфович: відмінності між версіями

Геннадій Адольфович Кернес
5-й міський голова Харкова
Нині на посаді
На посаді з	24 листопада 2010
В. о. міського голови Харкова
18-19 березня 2010 — 24 листопада 2010
Попередник	Добкін Михайло Маркович
Секретар Харківської міської ради
11 квітня 2002 — 28 травня 2002
Попередник	Петренко Микола Якович
Наступник	Воронов Марк Миколайович
Секретар Харківської міської ради
26 березня 2006 — 24 листопада 2010
Попередник	Воронов Марк Миколайович
Наступник	Новак Олександр Миколайович
Народився	27 червня 1959(1959-06-27) (65 років) Харків, УРСР
Помер	16 грудня 2020(2020-12-16)[5] (61 рік) Шаріте, Берлін, Німеччина[6]
Похований	Міське кладовище № 2
Відомий як	Гепа[3][4]
Країна	СРСР і Україна
Національність	єврей
Alma mater	Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого і ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Політична партія	Партія регіонів → Партія «Відродження»
Батько	Кернес Адольф Лазарович
Мати	Кернес Ганна Абрамівна
У шлюбі з	Василенко Оксана Володимирівна (колишня дружина) Привалова Галина Сергіївна (колишня співмешканка) Гайсинська Оксана Юріївна[1][2]
Діти	Кирило, Данило
Професія	кресляр-конструктор слюсар
Нагороди
Підпис	[[Зображення: |128px]]
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Геннадій Адольфович Кернес (нар. 27 червня 1959, Харків) — український політичний діяч, міський голова Харкова (від 24 листопада 2010 року), до того в.о. міського голови (з 18-19 березня^[7] 2010 року), секретар Харківської міської ради (протягом 2002 і 2006–2010 рр.).

Народився в єврейській родині Кернеса Адольфа Лазаревича (1934 р. н.) та Кернес Ганни Абрамівни (1935 р. н.). Має сестру. У 1976 році закінчив середню школу № 76 м. Харкова. Після закінчення школи від армії був звільнений за статтею 7-Б (психопатія).^{[8][неавторитетне джерело][9][неавторитетне джерело][10][неавторитетне джерело]}

У 1976 році пішов працювати на завод «Світло шахтаря».

У 1977 році вступив до ПТУ № 14, і закінчив його у 1979 р. за спеціальністю «кресляр-конструктор». Був направлений до ВНДІ «Електроапарат», знову пішов на завод «Світло шахтаря» слюсарем^[11].

Після 7 місяців роботи на заводі пішов працювати на молочний комбінат зливальником-розливальником молока. Після 4 місяців пішов на роботу учнем майстра по ремонту годинників. Згодом отримав власну кваліфікацію майстра, працював в різних майстернях і мав власний пункт ремонту (до 1984 р.).

У 1982 р. одружився з Василенко Оксаною Володимирівною, того ж року народився син Кирило. З дружиною розлучився 1985 року.

1986 — отримав патент на індивідуальну трудову діяльність, відкрив майстерню з пошиття одягу. Пізніше перейшов працювати до кооперативу «Ікар», де займався виготовленням одягу.

1984 — звільнившись з роботи в годинниковій майстерні (як згодом зізнавався слідчому, через низьку зарплату), підробляв на дрібних роботах. Почав кримінальну діяльність. Як записано у протоколі допиту, займався тим, що називалося «ламати чеки» — скуповував за номіналом чеки мережі магазинів «Берізка», де продавалися дефіцитні речі, й збував їх на чорному ринку дорожче від номіналу^[11].

1988 — у Кернеса і його співмешканки Привалової Галини Сергіївни народився син Данило. В цей час почав займатися шахрайством — видурював гроші як наперсточник (хоча в протоколі допиту записано: займався цим щонайбільше місяць-півтора)^[11].

Також звинувачувався в шахрайстві на території Росії (Тула, Москва) за використання фальшивих чеків і недоплату грошей, була порушена кримінальна справа, але до в'язниці не потрапив.

14 серпня 1992 р. — за вироком Харківського обласного суду був визнаний винним у скоєнні пограбування та шахрайства (за ст. 143 ч. 2 КК України). Був засуджений до 3 років позбавлення волі у виправно трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю, за намагання привласнити гроші від фіктивного продажу автомобіля, а також за хуліганські дії. Але в процесі слідства «сприяв встановленню істини, покаявся». З урахуванням цього, а також строку, проведеного за час слідства в ув'язненні (понад два роки), суд звільнив Г. Кернеса з-під варти^[12].

Після звільнення займався приватизацією підприємств енергетичного комплексу, співпрацював з батьком майбутнього мера Харкова Добкіним Марком. Відкрив власну юридичну компанію.^[13]

На початку 2000-х років почав цікавитися політикою. Одружився на Гайсинській Оксані — дочці колишнього заступника Генерального прокурора України Юрія Гайсинського. Став співвласником телевізійної компанії «Тоніс-центр» та газети «Вечірній Харків».

Піддавав гострій критиці тодішню владу міста. Фінансував молодіжне об'єднання «Новий Харків», де за його словами готує нове покоління політиків Харкова і України. Став депутатом Харківської міської ради, брав участь у роботі комісії з питань планування бюджету та фінансів, а також в комісії по контролю за виконанням бюджету.

2002 — був обраний секретарем міської ради більшістю депутатського корпусу, але через місяць був звільнений з цієї посади тією ж більшістю (за наполяганням тодішнього мера Харкова Володимира Шумілкіна).

Осінь 2004 р. — спільно з Арсеном Аваковим брав участь у подіях Помаранчевої революції в Харкові (на боці «помаранчевих»)^[14].

На початку 2006 р. фінансував передвиборчу кампанію кандидата на посаду міського голови Михайла Добкіна й фактично оч��лював його передвиборчий штаб. За його дорученням Добкіну вдалося переконати діючого мера Володимира Шумілкіна, що він є виключно технічним кандидатом, проте його більше цікавить мандат народного депутата (Добкін паралельно балотувався у парламент по списку Партії регіонів). Це дозволило Кернесу виграти час та згодом розвернути потужну передвиборчу кампанію, яка запам'яталась багатьом по телевізійному ролику «Міша, у тєбя скучноє ліцо, тєбє нікто дєнєг нє даст», що швидко став інтернет-мемом.^[15]

2006 — обраний секретарем міської ради.

Є власником нерухомості та підприємств у Харкові — володіє готелем «Національ», заводом «Металіст» і декількома іншими підприємствами.

Член Партії Регіонів, очолював Харківську міську організацію партії.^[16]

Березень 2010 — після призначення Михайла Добкіна главою Харківської ОДА Г. Кернес почав виконувати обов'язки міського голови Харкова.

31 березня 2010 року введений^[17] до складу^[18] Харківського регіонального комітету з економічних реформ.

За результатами місцевих виборів в Україні, що відбулися 31 жовтня 2010 року, Геннадій Адольфович Кернес — кандидат від Партії Регіонів на посаду харківського міського голови одержав перемогу — за нього проголосували 130 352 виборця. Харківський міський виборчком оприлюднив результати виборів мера Харкова, згідно з якими переміг Г. А. Кернес, 5 листопада 2010 року^[19].

У грудні 2010 року номінований Українською Гельсінською спілкою з прав людини на антипремію «Будяк року-2010»^[20][21].

28 серпня 2013 року він таємно захистив кандидатську дисертацію «Механізми впливу регіональної еліти на державне управління України»^[22].

Кандидат у народні депутати від партії «Опозиційний блок» на парламентських виборах 2019 року, № 3 у списку^[23][24].

У понеділок, 28 квітня 2014 року на Геннадія Кернеса було скоєно замах.^[25] Близько 12:00 під час велопрогулянки йому нанесли кульове поранення. Станом на 1 травня, мер Харкова прийшов до тями у одній з ізраїльських клінік, куди його перевезли після нападу.^[26]. Міліція поки веде слідчі дії щодо пошуку замовників і виконавця замаху.

4 травня 2014 року, Кернес з'явився у інтернет-сервісі Instagram, де опублікував фото з лікарняної палати ізраїльської клініки «Рамбам»●, про що свідчить логотип на білизні, і подякував за підтримку.^[27]

Згодом близького друга Генадія Кернеса, який разом з Михайлом Добкіним організував серед місцевих бізнесменів збір коштів на його операцію в Ізраїлі, було застрелено у Харкові.^[28]

На нараді комісії з надзвичайних ситуацій Кернес обізвав голову Харківміськліфта «сучим псом».

Ти! Кандауров! А-ну підведись! Дивися, сучий пес! Якщо ти – уважно слухай те, що я тобі кажу – ще раз так поставишся до своїх обов'язків, ще раз я дізнаюся про те, що ти особисто, як директор не проконтролював ті обіцянки й зобов'язання, які ти взяв на себе, я тебе помножу на нуль, ти... тобі ясно чи ні?! [29] Оригінальний текст (рос.) [Ты! Кандауров! А-ну встань! Смотри, сучий пёс! Если ты... - внимательно слушай то, что я тебе говорю - ещё раз так отнесёшься к своим обязанностям, ещё раз я узнаю о том, что ты лично как директор не проконтролировал те обещания и обязательства, которые ты взял на себя, я тебя умножу на ноль, ты... тебе ясно или нет?!] Помилка: {{Lang}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога)

При цьому видання АТН відзначає, що не дуже зрозуміло за що дісталося саме Кандаурову.^[30]

15 вересня 2016 року співробітники Генеральної прокуратури України та Служби безпеки України провели обшуки в приміщеннях, що належать Геннадію Кернесу^[31], у зв'язку з кримінальною справою щодо організації схеми з розкрадання 654 га землі Харкова на суму 4 млрд гривень.

У Харківській міській раді відмовились надавати інформацію на запит громадських активістів про суму надбавок, премій та доплат до заробітної плати Геннадія Кернеса, зазначивши, що ці дані є конфіденційними^[32].

Під час сесії Харківської міської ради 27 лютого 2019 року Геннадій Кернес відмовився надавати слово представникам громадськості, невдоволеним підвищенням тарифів на проїзд у громадському транспорті, назвавши їх «буйно-гучними дебілами».^[33]

Також він назвав колишнього депутата міської ради і громадського активіста Дмитра Мариніна «кнопкою».

Послухай, ти, негіднику, ти не вмієш розмовляти з людьми, ти розумієш це чи ні? Виведи свою групу людей звідси. І досить тут взагалі нам вказувати. Ти кнопка, бл*дь, ти зрозумів чи ні?[34][35] Оригінальний текст (рос.) [Послушай, ты, негодяй, ты не умеешь разговаривать с людьми, ты понимаешь это или нет? Выведи свою группу людей отсюда. И хватит нам здесь вообще указывать. Ты кнопка, бл*дь, ты понял или нет?] Помилка: {{Lang}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога)

У вересні 2007 року на відео-ресурсі YouTube з'явилося відео зйомок передвиборчого кліпа Михайла Добкіна, що балотувався на посаду міського голови м. Харків. Режисером зйомки виступає на той час секретар міськради Харкова Генадій Кернес в бузковому шарфу, асистуючи йому та з-за кадру даючи настанови, щиро оздоблюючи свою мову лайкою та блатним жаргоном.^[36] Окремі фрази з цього відео на деякий час стали інтернет-мемами. Досьогодні відео набрало понад 4 мільйона переглядів. Як з'ясувалося згодом, замовником змонтованого ролика були політичні опоненти Добкіна і Кернеса — брати Протаси, які придбали це відео через одного з режисерів 7 каналу, що належав на той момент Кернесу з Аваковим. Втім його оприлюднення, попри очікування опонентів, не нанесло значної шкоди політичної репутації ані Добкіна, ані Кернеса.^[37]

• XVII щорічна премія України «Людина року», перемога в номінації «Міський голова року»^[38]

• Добкін Михайло Маркович

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Кернес Геннадій Адольфович

Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею:

Геннадій Кернес — герой козацького народу

• Кернес, Геннадий Адольфович
• Гепа Харьковский // Украина криминальная, 24.05.2004
• «Директор першої столиці». Інтерв'ю Геннадія Кернеса для журналу Кореспондент
• Аркадій Шульц. Знайомтеся: Геннадій Адольфович. Ким є основний претендент на крісло мера Харкова // Український тиждень, № 40 (153), 1.10.2010
• Андрій Карпінський. Хід Кернесом // Український тиждень, № 40 (153), 1.10.2010
• Оксана Козак. Геннадий Кернес: «Когда я ушел из „оранжевой команды“, то не просто хлопнул дверью…» // Главред, 18.01.2007^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Геннадий Кернес — міліцейське досьє
• «Гражданин Кернес» (досьє) // inform.media-objektiv.com, 10.02.2003
• Зураб Аласанія. Як посварилися Євген Петрович із Володимиром Андрійовичем? // Дзеркало тижня, № 1 (426), 11.01.2003
• «Гепа» — кость в горле регионалов