Перегляд вихідного коду сторінки Українське шкільництво в діаспорі

У Вас нема дозволу на редагування цієї сторінки з такої причини:

Ваша IP-адреса знаходиться в діапазоні, який заблоковано у всіх вікі Фонду Вікімедіа.

Блокування зроблено ‪EPIC‬. Причиною вказано Open proxy/Webhost: See the help page if you are affected.

Початок блокування: 08:48, 2 липня 2024
Закінчення блокування: 08:48, 2 липня 2025

Ваша поточна IP-адреса: 206.189.44.186. Заблокований діапазон — 206.189.32.0/20.

Будь ласка, додайте всі вказані подробиці до будь-яких запитів, які Ви будете робити. Якщо ви вважаєте, що вас заблокували помилково, ви можете знайти додаткову інформацію та інструкції в глобальній політиці Без відкритих проксі.

В іншому випадку, щоб обговорити блокування, будь ласка, опублікуйте запит на розгляд на Мета-вікі. Ви також можете надіслати електронний лист до VRT-черги стюардів за адресою stewards@wikimedia.org, вказавши усю вищезазначену інформацію.

Ви можете переглянути та скопіювати вихідний текст цієї сторінки:

{{Недоліки|ОД=липень 2024|недостатньо джерел=липень 2024|без виносок=липень 2024|скоротити=липень 2024}}

'''Украї́нське шкільни́цтво в діа́спорі'''&nbsp;— україномовне шкільництво, зазвичай зорганізоване [[духовенство]]м та [[інтелігенція|інтелігенцією]] для дітей [[еміграція|емігрантів]] та [[біженці]]в, які опинялися з різних причин поза історичною батьківщиною.

== Історія ==

Першими поселеннями поза українськими землями були [[Банко]] (середина [[18 століття|18 ст.]]) і [[Срем]] (19 в.) на території нинішньої Юґославії. Тут при греко-католицьких парафіях поставали початкові школи (найстарші з них у с. [[Руський Керестур]] і [[Коцура]] та в м. [[Новий Сад]]). Учителі здебільшого приїжджали з [[Закарпаття]], звідки також одержувано до 1919 року підручники. Деякі початкові школи зберегли навчання місцевою [[бачвансько-руська говірка|бачвансько-руською говіркою]] під час королівського уряду Юґославії та за угорської окупації за другої світової війни. Після 1945 уряд соціалістичної Юґославії відкрив для української меншості в Бачці початкові школи (тепер їх 6) та 1 гімназію (Руський Керестур) бачванськоруською мовою, для яких держава видає підручники. У Боснії, де живе значно менше українців, у 1960-х роках уведено для українських дітей в сербо-хорватських школах навчання української мови як предмету. Для цих шкіл останнім часом видають підручники.

== США ==
За океаном українські емігранти почали закладати власне шкільництво, коли постали перші релігійно-громадські осередки на нових місцях поселення. У [[США]] перша українська доповнююча школа постала при греко-католицькій церкві в Шамокіні ([[Пенсільванія]]) у [[1893]], а згодом виникли й інші: у 1894 було 6 таких шкіл. Ці школи були призначені для навчання української грамоти; вчителями були дяки-вчителі, іноді й священики. Навчання відбувалося поза нормальними годинами в американських публічних школах, а приміщення й підручники були незадовільні. Більшу увагу звернув на українське шкільництво після 1907 єпископ [[Сотер Стефан Ортинський|С. Ортинський]], який заснував у Філядельфії школу-інтернат та почав видавати підручники для мережі церковних доповнюючих шкіл.

З 1920-х років за єпископа [[Костянтин (Богачевський)|К. Богачевського]] Українська Католицька Церква почала закладати при більших парафіях цілоденні приватні школи: в 1940 їх було 12 у Філядельфійському екзархаті; в 1965 у 3 українських католицьких єпархіях було 33 початкові і 5 середніх шкіл, у яких вчилося разом 9 тисяч учнів. У 1965 у 2 закарпатських греко-католицьких єпархіях було 33 початкові і 3 середні школи з 7,5 тисяч учнів. У 1970-х pp. І. приватних (кат.) шкіл в США значно зменшилося, зокрема при українських парафіях; у [[Філадельфійська митрополія УГКЦ|Філядельфійській митрополії]] 1985 було 28 початкових і 5 середніх шкіл з 4 370 учнями, а в Пітсбурзькій (закарпатській)&nbsp;— 18 шкіл і 2 650 учнів. У цих школах навчання відбувається англійською мовою, а українська мова і культура, іноді релігія&nbsp;— українською мовою (у закарпатських школах лишилося тільки навчання східного обряду).

Українознавча освіта краще поставлена в суботніх школах українознавства, що їх ведуть «Рідні Школи», об'єднані в централі опікунів шкіл українознавства, або товариства молоді під наглядом [[Шкільна Рада при УККА|Шкільної Ради при Українському Конгресовому Комітеті Америки (УККА)]] (заснована 1953). Усіх цих шкіл у 1960-х роках було понад 50 (більшість мала лише нижчі класи, а деякі&nbsp;— 11 клас, цебто д��вали середню українознавчу освіту з матурою). 1985 шкіл було 30 (з них 19 повних з матуральними класами), у яких навчалося 2100 учнів. Навчання відбувається українською мовою (є і двомовні) по 5—6 годин тижнево. Шкільна Рада видає власні підручники або користується виданими в інших країнах ([[Канада]], [[Австралія]]). [[Українська православна церква США|Українська Православна Церква]] має власну мережу недільних шкіл релігії та українознавчих шкіл (1986—87 всіх шкіл 34, деякі дуже малі). При консисторії Української Православної Церкви в США діє також Шкільна Рада. Якщо 1965 приблизно 18 тисяч дітей було охоплено якоюсь формою українознавчого навчання (у тому числі й релігії), то 1985 це число впало до 8 тисяч.

Для вишколу вчителів [[Шкільна Рада при УККА]] влаштовує щорічно краєві, регіональні учительські конференції, семінари, двотижневі учительські курси тощо. У 1960-х pp. [[Шкільна Рада при УККА]] спільно з АНТШ вела Педагогічні курси, що згодом співпрацювали з [[Український Вільний університет|Українським Вільним Університетом]] (УВУ) у Мюнхені. УВУ провадить вишкіл учителів українознавства на щорічних літніх курсах.

Учителі були організовані в учительських громадах.

Про дошкілля&nbsp;— див. [[Дошкільне виховання]].

При СКВУ діє Світова Координаційна Виховно-Освітня Рада (СКВОР), яка координує виховно-освітні справи всієї діяспори в західному світі.

== Канада ==

Українські школи почали закладати в Канаді з кінцем [[19 століття]]: місцеве законодавство в західних степових провінціях сприяло двомовним школам&nbsp;— і їх масово відкривали в фермерських районах на початковому (1- або 2-класному) рівні. Звичайно ці школи були однокімнатними та за числом учнів малочисельні; разом їх було приблизно 250 у трьох степових провінціях ([[Манітоба]], [[Саскачеван]], [[Альберта]]) Канади. Згодом, зі зміною в політиці уряду по лінії канадизації емігрантів за [[Перша світова війна|Першої світової війни]], двомовні англо-українські школи було закрито.

Незважаючи на їх тимчасовість, уряд Манітоби відкрив у [[1905]] Українсько-руську учительську семінарію ({{lang-en|Ruthenian Training School}}) для підготовки вчителів для двомовних шкіл у Вінніпезі (згодом її перенесено до Брендону), яка свого часу випустила таких учителів із 120. Двомовних учителів готували також тимчасово засновані педшколи Альберти й Саскачевану.

Після Першої світової війни української мови і [[українознавство|українознавства]] можна було навчати лише у приватних школах: деякі з них діяли при українських католицьких парафіях як цілоденні школи, інші діяли як доповнюючі&nbsp;— у вільні від навчання дні. Останні організувалися при церквах або культурних і громадських організаціях під традиційною фірмою центральних освітніх установ «[[Рідна школа, Українське педагогічне товариство|Рідна школа]]» або новітньою&nbsp;— «Українська школа».

Із цих [[Українська Православна Церква Канади]] утримувала переважно т.&nbsp;зв. недільні школи: у системі цих шкіл навчалося в 1958 році 18 тисяч дітей (650 учителів), але це число значно зменшилося до 9 тисяч у 1981 році(ледве 10&nbsp;% усіх дітей шкільного віку) з 510 учителями. Здебільшого це школи початкового рівня; існують ще в більших містах скупчення головно післявоєнної еміграції школи середньошкільного рівня (т.&nbsp;зв. курси [[українознавство|українознавства]] з матурою), в котрих в 1980-х учащало близько 1 200 учнів.

[[Конґрес Українців Канади]] намагається координувати організацію, діяльність та програми цих шкіл через крайову (заснована 1971) та провінційні шкільні ради. Крім шкіл, що діють протягом року, в Канаді головним чином церкви і молодіжні організації засновують літні школи і табори для освічення українських дітей та включення їх у місцеву українську громаду.

У Канаді [[Українська Католицька Церква]] відкриває щораз більше т.&nbsp;зв. сепаратних шкіл (приватні цілоденні школи, підтримувані урядом) з подовженим днем, у яких додатково вивчають українську мову й культуру. У 1985 році 4 такі школи діяли в Торонто. Натомість, у степових провінціях за бажанням батьків у 1970-х роках постала можливість розвинути двомовне навчання в державних школах на початковому та середньошкільному рівнях. У цих школах ведеться навчання англійською й українською мовами різних предметів (останньою&nbsp;— українознавства та гуманітарних дисциплін, музики, фізкультури тощо).

У 1985&nbsp;році [[Українська двомовна програма|двомовні школи в Альберті]] відновили свою діяльність&nbsp;— і охоплювали понад 3 тисячі учнів. Двомовне навчання в Альберті почалося у 1971-му, Саскачевані у 1974-му і Манітобі 1978-му роках.

Деяку українознавчу інформацію давали учням середніх і вищих шкіл українські бурси, т.&nbsp;зв. інститути, що їх почали засновувати в більших містах ще в 1920-х років.; тепер діють 3 православні і 2 католицькі інститути ([[Едмонтон]], [[Саскатун]] і Торонто). Отці редемптористи східного обряду вели середню школу типу малої семінарії (Колеґія св. Володимира в Роблині, Манітоба), а в Онтаріо короткочасно діяли в 1960&nbsp;— 70-х роках середні хлоп'яча (Торонто) і дівоча (Анкастер) школи. З 1950-х років можна було добровільно вивчати українську мову в західних провінціях Канади.

Серед вищих установ духовної освіти в Канаді находяться Колеґія св. Андрея ([[УПЦК]]) в Вінніпезі та Семінарія св. Духа (УГКЦ) в Оттаві. Більшість учителів українознавчих шкіл, у тому числі двомовних, набуває освіту на відділах славістики канадських університетів, де українська мова й література добре представлені: Оттава, Торонто, Вінніпеґ, Саскатун, Ріджайна, Едмонтон. Учителі Канади організовані в Об'єднанні Українських Педагогів.

== Бразилія ==
Приблизно за того ж часу, що й у Канаді, почали організовувати власне Ш. укр. поселенці в [[Бразилія|Бразилії]]. Це були приватні доповнюючі школи по малих «колоніях» (іноді в приватних хатах), які деякий час давали яке-небудь знання грамоти дітям емігрантів. Церква і духовенство були єдиними організаторами цих шкіл. 1913 постав Шкільний союз для нагляду над цими школами, яких було 35 (їв самій муніципії [[Прудентополіс]]&nbsp;— 22) з 630 учнями. Між війнами діяло бл. 40 цих шкіл, але з приходом до влади націоналістичного уряду (през. Ж. Варґас) ці школи ліквідовано. Проте збереглися школи, керовані черницями (Сестри Служебниці), португальською мовою. Отці [[Василіяни]] відкрили 1935 сер. школу (Малу семінарію) в Прудентополісі. У 1970&nbsp;— 80-их pp. Сестри Служебниці мали 32 початкові і 3 сер. школи, в яких українська мова вивчається як предмет. Крім цього, існують кінцетижневі, вечірні школи та літні (табори), якими керують організації, церкви та рел. згромадження (Сестри Катехитки).

== Аргентина ==

В [[Аргентина|Аргентині]] першу українську школу засновано 1910 року вчителем з Києва [[Бак Пилип|Пилипом Баком]], але тут українське шкільництво не розвинулося поза рівень додаткових шкілок для вивчення української мови. Існують тільки 4 початкові школи, що ними керують Отці [[Василіяни]], в яких навчання відбувається іспанською мовою; останньо впроваджено українську мову як предмет. Товариство «Рідна Школа» в 1980-их pp. керувало близько 20 доповнюючими школами українознавства, ними піклувалися різні громадські організації: «[[Українське культурне товариство «Просвіта» (Аргентина)|Просвіта]]», «[[Відродження (товариство в Буенос-Айресі)|Відродження]]» і Спілка Української Молоді. Ці школи (на 1985) охоплювали заледве 300 дітей. При філії Українського Католицького Університету в [[Буенос-Айрес]]і діють середні українознавчі курси (т.&nbsp;зв. гімназія).

== Австралія ==

По другій світовій війні українське шкільництво розвинулося в Австралії. Як і в інших країнах, місцеві церкви, громади і молодіжні організації почали творити суботні українознавчі школи. Їх координували в окремих стейтах стейтові громадські централі&nbsp;— і заснована в 1956 Центральна шкільна рада. Число цих шкіл у 1960 (на рівні початкових і середніх) дійшло до 40 з понад 2-ма тисячами учнів, але в середині 1970-х років воно зменшилося вдвоє. У 1980-х роках знову дещо більше дітей ходить до цих шкіл. У більших школах є також 2-річні педкурси для підготови учителів. Центральна шкільна рада видала низку підручників; деякі з них вживаються і в школах Північної Америки.

== Країни [[Європа|Європи]] ==

В сх. і центр.-евр. країнах, де перебували українці в діаспорі, поставали укр. школи, як тільки з'являлася достатня кількість дітей чи молоді. У [[Ґмюнд]]і (дол. [[Австрія]]) за війни 1914—18 був табір для укр. виселенців з Галичини, в якому створено укр. початкову школу та гімназію. У таборах укр. полонених у Німеччині (1914—1918), що були під культ.-осв. опікою Союзу Визволення України, існували школи грамотности та разні курси й велася осв. праця серед полонених ([[Вецляр]], [[Зальцведель]], [[Раштат]], [[Фрайштадт (Австрія)|Фрайштадт]]). У [[Чехія|Чехії]] на поч. війни засновано початкову школу в Нуслях б. Праги для біженців з Галичини та гімназію (1917&nbsp;— 18) в Свято-Божицькому таборі.

Згодом у таборах інтернованих вояків [[УГА]] в [[Чехія|Чехії]] (1919—1926) діяло сер. і фахове Ш.: у Німецькому Яблонному, Йозефові та Ліберці (гімназії, семінарія, торг. школи та різні фахові курси). Далі (1925—1945) діяла в Чехії (Прага, потім перенесена до Ржевні�� і Модржан) [[Українська гімназія в Чехо-Словаччині]] і високі школи: [[Український Вільний Університет]], [[Український Високий Педагогічний Інститут ім. Драгоманова в Празі]] та [[Українська Господарська Академія]] в [[Подєбради|Подєбрадах]].

Повноцінна система укр. Ш. для укр. меншости в [[Чехо-Словаччина|Чехо-Словаччині]] розвинулася після [[1945]] (див. стан до 1970 в ст. Пряшівщина). Після досить бурхливого розвитку укр. шкіл в [[1940-і|1940-их]] pp. (з рос. .або українською мовою викладання) та переведення їх адміністративним шляхом у сер. 1950-их pp. на українську мову навчання (без належної підготови учителів, дітей і батьків) почався занепад укр. Ш. на [[Пряшівщина|Пряшівщині]]. На подобу савєцького шкільного закону [[1959]] [[словацький уряд]] ухвалив закон про вільний перехід (вибір мови навчання батьками) на словацьку мову навчання. Під різними впливами багато батьків перевело дітей на словацьку мову, у висліді чого 3/4 шкіл змінили мову навчання. Бувши учнями формально словацьких шкіл (кол. укр.), діти могли на бажання батьків вивчати й рідну (укр.) мову. У висліді цих змін у [[1972]]&nbsp;— 73 шкільному р. діяло в Сх. [[Словаччина|Словаччині]] лише 40 укр. шкіл з 2770 дітьми (1953 211 заг.-осв. шкіл з 8 400 учнями). У 150 школах зі словацькою мовою навчання викладали українську мову як предмет для 10 тис. учнів. Разом бл. 13 тис. молоді були охоплені навчанням української мови.

З сер. шкіл після чергової реорганізації їх під кін. [[1960-і|1960-их]] pp. діяли такі школи, в яких вчилися діти укр. національности: 1 гімназія (в [[Пряшів|Пряшеві]]) була з українською мовою навчання, а 3 гімназії з словацькою і укр., при чому мова, література, історія й географія велися українською мовою, а ін. предмети словацькою; у всіх цих школах навчалося 432 учні (всіх учнів укр. національности 1972—73 було 614, але в дійсності значно більше, бо то був час, коли багато українців при переписах записували як словаків). На той самий час у 8 фахових сер. школах з словацькою мовою навчання вчилося 920 українців (тут існували паралельні класи для української мови, літератури й історії). Тепер діють у Сх. [[Словаччина|Словаччині]] 3 типи шкіл щодо мови навчання: 1) початкові і сер. школи з українською мовою навчання (словацька тільки як предмет), 2) словацько укр. школи, у яких гуманітарні предмети викладаються переважно українською мовою, а природописні та точні науки&nbsp;— словацькою, і 3) словацькі школи, в яких для дітей за бажанням батьків викладається [[українська мова]] як предмет.

Такий стан існував більш-менш у 1980-ті роки, тоді [[словакізація]] не велась вже так нагально. Вивченням [[українська мова|української мови]] охоплено одноразово в [[1980-і|1980-их]] pp. бл. 10 до 12 тис. дітей і молоді. Студентів укр. національности у високих школах було в [[Чехо-Словаччина|Чехо-Словаччині]] на [[1972]]&nbsp;— 73 більш-менш 450 осіб, з того ч. на Словаччині 400. Деякі з них вивчають україністику на філос. фак. Шафарикового Університету в Пряшеві або готуються на вчителів сер. шкіл на Пед. фак. Працює також сер. пед. школа з паралельними укр. класами для підготови нар. учителів і виховательок дитячих садків. У місті Свиднику є український відділ Пряшівського університету.

На Пряшівщині немає тепер окремої шкільної управи, як це було в [[1945]]—[[1950-і|50]] pp., коли існував окремий шкільний реферат для укр. шкіл, тільки в деяких округах є паралельні укр. інспекторати. Підручники для укр. шкіл далі видає Словацьке Пед. Видавництво в Братіславі, як також далі виходить місячний додаток до ж. «Дружньо вперед» п. з. «Школа і життя».

Укр. Ш. розвивалося дещо вільніше в Румунії тільки до поч. 1960-их pp. Тоді діяло бл. 120 початкових шкіл, укр. класи в 3 гімназіях (Сигіт, Серет, Сучава) та в 3 пед. школах (Сигіт, Серет і Тульча) з приблизно 10 тис. учнів. Після запровадження румунізаційної політики в сер. 1960-их pp. поступово ліквідовано початкове і сер. Ш. з -українською мовою навчання на Півд. Буковині та в Добруджі. Діють ще нар. школи з переважно рум. мовою навчання і укр. як предметом. В [[Мараморощина|Мараморощині]] і в [[Банат]]і (разом бл. 30 шкіл) з сер. шкіл збережено тільки паралельні класи Сигітської гімназії. Діє ще лекторат української мови в Букарешті, де вчаться здебільшого учителі української мови, та видавництво укр. підручників.

Початки Ш. для укр. діяспори в [[Польща|Польщі]] припадають на час таборів інтернованих вояків [[Армія УНР|Армії УНР]] 1920—24 pp. У сімох таких таборах організовано осв. установи для самих вояків та дітей цивільних емігрантів: школи грамотности, фахові курси, гімназію в Каліші.

Слабо організоване укр. Ш. для укр. меншости в Польщі після 1945. До 1956 взагалі не існували укр. школи. Після «залеґалізування» укр. меншости відкрито 6 початкових шкіл з українською мовою навчання та 150 пунктів навчання української мови (де зголошується щонайменше 7 учнів). Доля цього марґінального Ш. незавидна: ч. початкових шкіл зменшилося до 3, а згодом 2 (Білий Бір і Ґурово Ілавецьке), а пунктів навчання української мови до 100. У 1980-их pp. не більше 2 тис. дітей охоплено якимось навчанням української мови. Діють ще дві сер. школи: заг.-осв. ліцей у Леґніці й укр. класи при пед. ліцеї в Бартошицях. Колись діяли укр. паралельні класи в поль. пед. ліцеї в Перемишлі та укр. відділ при учительській студії в Щеціні; працює також кафедра україністики при Варшавському Університеті. У Польщі надруковано кілька підручників, але назагал користуються підручниками, виданими в [[УССР]]. Деяку допомогу укр. школам, зокрема пунктам навчання української мови, дає Укр. Суспільно-Культ. Товариство.

В зах.-евр. країнах укр. Ш. найкраще розвивалося після 1945 в таборах Д. П. у [[Німеччина|Німеччині]] та [[Австрія|Австрії]]. Понад 200 тис. українців у [[1945]]&nbsp;— [[1950-і|50]]-их pp., у тому ч. значна кількість молоді і дітей шкільного віку, опинилися в стані тимчасового перебування в цих країнах; маючи деяке забезпечення матеріально-побутових потреб, ця молодь та старші присвятили значну увагу освіті. Табори переміщених осіб стали осередком різноманітного Ш., насамперед початкового і сер., а матеріальну базу для нього забезпечували міжнар. організації УНРРА та ІРО. Планувальними й контрольними органами над укр. Ш. були відділ освіти й культури Центр. Представництва [[Українська Еміґрація|Української Еміґрації]] (в амер. зоні [[Німеччина|Німеччини]]), культ.-осв. відділ Укр. Центр. Допомового Комітету (бріт. зона) та відділ культ.-осв. праці Укр. Центр. Допомогового Об'єднання в [[Австрія|Австрії]], місц. або обласні комітети абож окремі таборові управи. При них закладали інспекторати, комісії програм, видавництва тощо. У таборах, залежно від величини, існувало початкове, сер. і фахове Ш., діяли дошкільні установи. Деякі школи були ефемерні, радше курси переходового значення (через часті зміни населення в таборах), але були й такі, що проіснували нормально 4—5 pp. У деяких таборах відкрито бурси. До найбільшого розвитку дійшло укр. таборове Ш. в 1947—48. На цей час маємо таку статистику: 1948 були в таборах Д. П. 72 дитячі садки з 2 550 дітьми та 140 виховательками (відповідні ч. для Німеччини: 61, 2250, 125; для Австрії: 11, 300, 15).

У Німеччині було 88 нар. шкіл (деякі з 7—8 класами, деякі неповні&nbsp;— 4 класи) з 5400 учнями; 35 гімназій (у тому ч. кілька неповних або гімназіальних курсів) з 2800 учнями; 8 ін. сер. шкіл (семінарії і торг, школи) з 300 учнями, та 39 фахових курсів з 2120 учнями. З 1952 українську мову вивчають діти тільки в суботній школі, а з 1968 також в інтернаті Рідної Школи у Мюнхені.

В Австрії було 15 нар. шкіл з 715 дітьми, 4 гімназії з 565 учнями, 4 ін. сер. школи з 490 учнями та 4 фахові курси (140 учнів). Варто зазначити, що в 4 австр. гімназіях, до яких ходили укр. учні, було навчання української мови. Бл. 1 400 учнів склали матуру в 1945—50 pp. в українських гімназіях Німеччини й Австрії. У 1949—51 pp. ця складна мережа укр. Ш. перестала існувати. Найдовше проіснувала гімназія в Людвіґсфельді (до 1956). Укр. Ш. на нижчому і сер. рівні в 1945—50 pp. охопило 100&nbsp;% таборової дітвори у шкільному віці, 36&nbsp;% молоді відвідували гімназії, а 20&nbsp;% фахові школи. Учителі на 75&nbsp;% були фахові з повними кваліфікаціями. Після перших труднощів з підручниками їх почали видавати укр. осв. установи і видавництва.

З високих шкіл у повоєнній Німеччині були відновлені такі школи з ЧехоСловаччини: Укр. Вільний Університет у Мюнхені (найбільше ч. студентів 1947—48&nbsp;— 490 з 80 викладачами), Укр. Техн.-Госп. Інститут у Реґенсбурзі і Мюнхені з 5 фак., на яких викладало в 1945&nbsp;— 50 pp. 180 осіб та навчалося 1 290 студентів, з яких понад 300 здобули дипломи. 1945&nbsp;— 51 діяла в Мюнхені Укр. Висока Екон. Школа, в якій навчалося 280 студентів, з них 80 одержали дипломи; у ній навчало 25 викладачів. Була відкрита ще Укр. Кат. Духовна Семінарія в Гіршберґу (Баварія) з бл. 100 зареєстрованими за час 1946&nbsp;— 48 студентами та 14 викладачами; 1949&nbsp;— 51 ця семінарія діяла в Кулемборґу (Голландія). У Мюнхені існувала 1946&nbsp;— 50 Богословсько-Пед. Академія УАПЦ з 80 студентами і 40 викладачами. З цих високих шкіл залишилися в Мюнхені після 1952 лише УВУ з частковим авдиторним навчанням та УТГІ як наук.-дослідна і видавнича установа. Деякі укр. студенти за повоєнного часу відвідували виклади в [[Університет UNRRA|Міжнародному університеті УНРРА]] в Мюнхені (лютий 1946&nbsp;— ��равень 1947), в якому 30&nbsp;% студентів (650), а серед викладачів 1/5 були українці. Ін. укр. студенти вчилися в нім. і австр. унтах та ін. високих школах (бл. 1 500).

В Італії, крім переходових таборів для переміщених осіб, у яких діяли короткотривалі початкові школи або курси, сер. і фахове Ш. добре розвивалося 1945&nbsp;— 47 в таборі полонених вояків Укр. Дивізії «Галичина» (Ріміні). Тут діяли гімназія, торг. школа, учительська семінарія та ряд фахових шкіл і курсів. У Римі існують Укр. Папська Велика Семінарія св. Йосафата (з 1897), в якій готують свящ. для всіх єпархій на укр. землях і в діяспорі, та Укр. Папська Мала Семінарія (заснована 1956), єдина укр. сер. школа в зах. світі, де все навчання відбувається українською мовою. Малою семінарією керують Отці Салезіяни; у 1960&nbsp;— 70-их pp. ч. учнів доходило 100, у 1980-их pp.&nbsp;— бл. 50. У Римі діє також з 1968 Укр. Кат. Університет.

В ін. зах.-евр. країнах укр. Ш. розвинулося слабше. У Бельгії 1946—50 існувало кільканадцять четвергових початкових шкіл, якими опікувалося Укр. Наук.-Осв. Товариство. У 1980-их pp. залишилося з них кілька навчальних пунктів української мови.

Також слабо було організоване Ш. у Франції. З кін. 1920-их pp. діяли малі шкілки українознавства для дітей емігрантів у їх більших скупченнях; розсіяні по с. і малих м-ках діти с.-г. робітників назагал залишилися без українознавчої освіти. У 1940&nbsp;— 50-их pp. заходами новоприбулих емігрантів поширено ці школи (по 2&nbsp;— 3 відділи-класи) на більші скупчення; вони діяли під проводом Церкви, гром. та молодіжних організацій. У 1970-их pp. ще діяло 6-7 таких шкілок, в яких відбувалося навчання у вільні від навчання в франц. школах дні (четвер, пізніше середа). Деяку українознавчу освіту дають т.&nbsp;зв. літні дитячі оселі та табори молоді.

Відносно краще організоване укр. Ш. у [[Велика Британія|Великій Британії]], куди 1946&nbsp;— 47 прибула деяка кількість переміщених осіб з Німеччини та укр. військ. полонені з Італії. Хоч були проекти, але не організовано тут жадної цілоденної укр. школи, проте створено задовільну кількість доповнюючих кінцетижневих шкіл. Їх утримували громадських установи: Союз Українців у Великій Британії та Об'єднання Українців Великої Британії. 1955 було таких шкіл на нижчому рівні 20 з приблизно 320 учнями та діяло 7 садків з 200 дітей. Найкращого розвитку ці школи досягли 1964&nbsp;— 67, коли до них почали вчащати діти, вже народжені у Великій Британії. На цей час діяло тут 44—46 шкіл з 2 830 учнями та 10—15 садків з 150 дітьми. У них навчало понад 200 учителів та 25 виховательок. Лише частина вчительського персоналу була кваліфікована, більшість декваліфікувалася поза пед. школами (курси, конференції, самоосвіта). Цим опікувалася Спілка Укр. Учителів і Вихователів (заснована 1955). У 1970-их pp. укр. доповнюючі школи втратили доплив дітей, так що 1984 залишилося ще 14 шкіл з ледве 350 дітьми. Укр. студенти (1973 понад 700) навчаються в англ. університетах і високих школах. У Лондоні деяку українознавчу освіту частина їх отримує в філії [[Український Католицький Університет|Українського Католицького Університету]].

== Інші країни ==

З інших країн української діаспори в Китаї існували в 1920-их pp. українські [[початкова школа]] і гімназія в Харбіні. В СРСР поза УРСР за революції та в 1920-их pp. діяло українська нижча та середня школи на Зеленому Клині, до початку 1930-их років у деяких містах і селах з українською більшістю в Середньо-Азійському Степовому Краю (Сірий Клин), у Сибіру, на Курщині і Донеччині. Тут українізація шкіл щойно почалася та вона припинилася в 1930-их роках, також на Кубані, де за часів революції закладено основи під українські школи.

Після 1934 радянська влада ліквідувала всі українські школи поза УРСР, і вони (поза тим, що за другої світової війни евакуйовано деякі українські школи на схід) вже не відновилися (крім школи у селі Ніжнія Жари Брагінського району БССР у 1970-х роках). Сьогодні для мільйонів українського населення колишнього СРСР поза Україною. немає жодної української школи.

== Див. також ==
* [[Перелік українських шкіл за межами України]]
* [[Шкільництво в Україні]]
* [[Союз студентів-емігрантів у Польщі]]

== Література ==
* {{ЕУ}}
* Лев Ясинчук. Українське шкільництво поза рідними землями. // Українці у вільному світі.&nbsp;— Нью Джерсі, видання Українського народного союзу, 1954. Стор. 164—170.<br />
{{Edu-stub}}

[[Категорія:Шкільництво]]
[[Категорія:Українська діаспора]]
[[Категорія:Українські заклади освіти за кордоном]]

Шаблони, використані на цій сторінці:

Шаблон:Ambox (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Asbox (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Checkwd (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Edu-stub (редагувати)
Шаблон:Lang-en (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Stub-meta (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Без виносок (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:ЕУ (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Недоліки (редагувати)
Шаблон:Недостатньо джерел (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Обговоріть шаблон на СО (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Оригінальне дослідження (редагувати)
Шаблон:Перше слово (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Проблеми (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Проблеми/styles.css (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Проблеми/повідомлення (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Проблеми/шаблон (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Публікація (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/! (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/місце (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/серія (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/стандартні номери (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Скоротити (редагувати)
Модуль:Arguments (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Category handler (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Category handler/blacklist (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Category handler/config (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Category handler/data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Category handler/shared (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Date (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/ISO 639 synonyms (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana languages (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana regions (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana suppressed scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana variants (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/languages abbr. (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Message box (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Message box/ambox.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Message box/configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Namespace detect/config (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Namespace detect/data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:String (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:TableTools (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Unicode data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Unicode data/scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Wikibase (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Yesno (переглянути вихідний код) (захищено)

Повернення до сторінки «Українське шкільництво в діаспорі».

Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Українське_шкільництво_в_діаспорі