Перегляд вихідного коду сторінки Радянська анексія західноукраїнських земель

← Радянська анексія західноукраїнських земель
У Вас нема дозволу на редагування цієї сторінки з такої причини:
Ваша IP-адреса знаходиться в діапазоні, який заблоковано у всіх вікі Фонду Вікімедіа.
Блокування зроблено ‪EPIC‬. Причиною вказано Open proxy/Webhost: See the help page if you are affected.
Початок блокування: 08:48, 2 липня 2024
Закінчення блокування: 08:48, 2 липня 2025
Ваша поточна IP-адреса: 206.189.44.186. Заблокований діапазон — 206.189.32.0/20.
Будь ласка, додайте всі вказані подробиці до будь-яких запитів, які Ви будете робити. Якщо ви вважаєте, що вас заблокували помилково, ви можете знайти додаткову інформацію та інструкції в глобальній політиці Без відкритих проксі.
В іншому випадку, щоб обговорити блокування, будь ласка, опублікуйте запит на розгляд на Мета-вікі. Ви також можете надіслати електронний лист до VRT-черги стюардів за адресою stewards@wikimedia.org, вказавши усю вищезазначену інформацію.
Ви можете переглянути та скопіювати вихідний текст цієї сторінки:
{{Історія України (бічна панель)|Новітня історія|зображення=Nazi-Soviet 1941 (uk).png|підпис=Території країн Центральної та Східної Європи, загарбані [[Країни Осі|країнами Осі]] (чорний) і Радянським Союзом (червоний) станом на [[1941]] рік}}
'''Радя́нська ане́ксія західноукраї́нських земе́ль'''&nbsp;— процес «приєднання» та [[Інтеграція|інтеграції]] [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянським Союзом]] на підставі [[Пакт Молотова — Ріббентропа#Пакт і таємний протокол|секретного протоколу щодо розподілу сфер впливу в Європі]] [[Пакт Молотова — Ріббентропа|пакту Молотова&nbsp;— Ріббентропа]] між [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянським Союзом]] та [[Третій Рейх|нацистською Німеччиною]] частини [[Українська етнічна територія|етнічних українських територій]] [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщі]] й [[Румунське королівство|Румунії]], включення цих земель до радянської [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|України]] у складі СРСР з  встановленням радянської влади на цих територіях. Унаслідок цих приєднань [[Українська Радянська Соціалістична Республіка]], зокрема, отримала 130 тисяч км² території{{sfn|Україна. Коротка енциклопедія|1963|с=831–833, 872–874}} і збільшила своє населення більш ніж на 7 мільйонів осіб{{sfn|Субтельний О. М.|1993|с=455–457}}.

== Історіографія ==
[[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянською]] [[Історіографія|історіографією]] подавалася як «возз'єднання українського народу в єдиній українській радянській державі&nbsp;— визволення Радянським Союзом споконвічних українських земель&nbsp;— Західної України (1939), [[Північна Буковина|Північної Буковини]] (1940) та [[Закарпатська Україна (1944—1946)|Закарпатської України]] (1945) з-під гні��у іноземних поневолювачів і входження цих земель, згідно з одностайною волею їх населення, до СРСР з включенням до складу УРСР»<ref name="УРЕ">{{УРЕ}}&nbsp;— Т. 2</ref>. У сучасній українській [[Історія|історичній науці]], залежно від історичних наслідків, трактується переважно як «<nowiki/>[[возз'єднання українських земель]] у складі СРСР»<ref>{{книга
 |автор          = Мирончук В. Д., Ігошкін Г. С.
 |частина        = Україна в роки Другої світової війни. Возз'єднання українських земель (1939–1945 pp.)
 |заголовок      = Історія України 
 |посилання      = http://www.uristinfo.net/istorija-ukrayini/153-vdmironchuk-gsigoshkin-istorija-ukrayini.html
 |видання        = 2
 |відповідальний = (навчальний посібник)
 |місце          = К.
 |видавництво    = МАУП
 |рік            = 2002
 |сторінок       = 328
 |isbn           = 966-608-169-5
}}</ref><ref>Розділ XI. Україна в Другій світовій війні, підрозділ [http://politics.ellib.org.ua/pages-2803.html Возз'єднання українських земель у складі СРСР], у книзі {{книга
 |автор          = Гарін В. Б., Кіпцар І. А., Кондратенко О. В.
 |частина        = Возз'єднання українських земель у складі СРСР
 |заголовок      = Історія України 
 |посилання      = http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-61.html 
 |відповідальний = (навчальний посібник)
 |місце          = К.
 |видавництво    = Центр учбової літератури
 |рік            = 2012
 |сторінок       = 240
 |isbn           = 978-611-01-0261-2
}}</ref> або «входження західноукраїнських земель до складу УРСР»{{sfn|Білоцерківський В. Я.|2007|с=444}}.

З міжнародно-правової точки зору не лише українські та західні [[Історія|історики]] і [[політолог]]и{{sfn|Субтельний О. М.|1993|с=455–457}}{{sfn|Маґочій П.-Р.|2012|601-612}}{{sfn|Гриневич В. А. та ін.|2004|с=54-57}}<ref>{{книга
|автор       = Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С. Власов.
|частина     = [http://www.ebk.net.ua/Book/history/mitsyk_iu/part20/2001.htm Радянсько-німецькі договори 1939 р. і західноукраїнські землі]
|заголовок   = Історія України (навчальний посібник)
|посилання   = http://studentbooks.com.ua/content/view/119/49/
|місце       = К.
|видавництво = Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
|рік         = 2008
|сторінок    = 586
|isbn        = 948-966-518-434-5
|ref = Мицик Ю. А.
}}</ref>, а також деякі російські дослідники<ref>{{cite web
| url         = http://nvo.ng.ru/history/2000-06-23/5_newwordhistory.html
| title       = «Новое слово» о нашей истории
| author      = ''Виктория Панфилова.''
| date        = 23 червня 2000
| publisher   = Независимое военное обозрение
| language    = [[Російська мова|рос.]]
| accessdate  = 2013-05-18
}}</ref><ref>
{{cite web
 |url         = http://www.golos-ameriki.ru/content/a-33-2005-05-08-voa5/638695.html
 |title       = Пакт Молотова-Риббентропа. Интервью с историком Алексеем Пименовым
 |author      = ''Лио Стерн.''
 |date        = 2005-05-08
 |publisher   = [[Голос Америки]]
 |language    = [[Російська мова|рос.]]
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9GnI3BT?url=http://www.golos-ameriki.ru/content/a-33-2005-05-08-voa5/638695.html
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-05-18
 |deadurl     = no
}}
</ref> характеризують події того часу як процес окупації і анексії територій інших держав Радянським Союзом, виконаний поступово, в результаті низки військово-дипломатичних та економічних кроків та на фоні ескалації масштабного військового конфлікту в Європі<ref>Мається на увазі [[Друга світова війна]]</ref>.

Однак серед [[Історія|істориків]] немає одностайної думки, як трактувати ці події. Крім [[Міжнародне право|міжнародно-правових]] [[термін]]ів «[[Військова окупація|окупація»]] і «[[анексія]]», залежно від [[Політичний спектр|суспільно-політичних]] [[Переконаність|переконань]] дослідників, до них уживаються [[поняття]] «возз'єднання», «з'єднання», «злука», «входження», «включення», «прилучення», «приєднання» та ін.{{sfn|Гуменюк Т. І.|2004|с=43}}
{{text|…міжнародні умови, в яких відбувався процес возз'єднання… визначалися насамперед імперіалістичною змовою Сталіна і Гітлера з метою поділу Східної Європи на «сфери інтересів», що проводився силоміць, без урахування волевиявлення народів цього регіону<ref>Семиряга М. И. Тайны сталинской дипломатии. 1939—1941.— М.: Высш. шк., 1992.— С. 107.</ref>
{{oq|ru|международные условия, в которых проходил процесс воссоединения… определялись прежде всего империалистическим сговором Сталина и Гитлера с целью раздела Восточной Европы на «сферы интересов», проводившегося насильно, без учета волеизъявления народов этого региона}}
}}
[[Файл:Poland borders 1793-1921 (uk).png|міні|250px|Порівняння східних [[Державний кордон|кордонів]] польської держави після [[Поділи Речі Посполитої#Другий поділ|другого поділу Польщі]] (жовта крива) та згідно з умовами [[Ризький мир (1921)|Ризького миру]] (червона крива)]]

== Історичні передумови ==
[[Файл:Tsarstvo kanchukiv.jpg|міні|220px|ліворуч|Радянський пропагандистський плакат зображає похід Червоної армії в Західну Україну як звільнення українців. Текст українською говорить: «Братам ми руки простягнули, щоб їхні спини розігнулись і скинули в пітьму віків презренне царство канчуків.» Людину, яка била батогом по спинах селян, показано зодягнутою в польську військову форму, що може бути витлумачено як карикатура на [[Юзеф Пілсудський|Пілсудського]].]]
Території [[Східна Галичина|східної]] [[Галичина|Галичини]] й центральної та західної [[Волинь|Волині]] (східна Волинь загарбана більшовиками) були анексовані Польщею після [[Польсько-українська війна (1918—1919)|українсько-польської війни 1918—1919 років]] та [[Польсько-радянська війна (1920)|польсько-радянської війни 1920 року]]{{sfn|Білоцерківський В. Я.|2007|с=430–432}}. [[18 березня]] [[1921]] року в [[Рига|Ризі]] представниками [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]] і [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УСРР]], з одного боку, та [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщі]]&nbsp;— з другого, підписано [[Ризький мир (1921)|Ризький мир]], який остаточно закріпив включення східної Галичини до складу Польської Республіки<ref>Текст Ризького мирного договору [[Російська мова|російською]] [http://poland1939.ru/content/mirnyy-dogovor-mezhdu-rossiey-i-ukrainoy-s-odnoy-storony-i-polshey-s-drugoy-rizhskiy-mirnyy «Мирный договор между Россией и Украиной, с одной стороны, и Польшей&nbsp;— с другой»] і [[Польська мова|польською]] [http://www.konflikty.pl/artykul-tekstyzrodlowe-509.html «Traktat pokoju między Polską a Rosją i Ukrainą»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100107043435/http://www.konflikty.pl/artykul-tekstyzrodlowe-509.html |date=7 січня 2010 }} мовами</ref>. Про те, яким чином репрезентували на цих переговорах інтереси України члени радянської делегації, свідчить той факт, що зміст трактату [[Українська мова|українською мовою]] мусив складати представник польської делегації [[Леон Василевський]], а участю представників [[Українська Народна Республіка|УНР]] у переговорах узагалі знехтували. За договором польсько-радянський кордон пролягав уздовж лінії [[Другий поділ Речі Посполитої|другого поділу Польщі]] [[1793]] року (з корекцією на користь Польщі у вигляді частини [[Волинь|Волині]] й [[Полісся]] та міста [[Пінськ]]), що було східніше [[Лінія Керзона|лінії Керзона]], рекомендованої [[Антанта|Антантою]] як східний кордон Польщі в [[1918]] році. У [[березень|березні]] [[1923]] року [[Рішення Ради послів держав Антанти щодо східних кордонів Польщі|Паризька Конференція союзних послів Антанти затвердила східні кордони Польщі]] в такому вигляді.
{{Головна|Рішення Ради послів держав Антанти щодо східних кордонів Польщі}}
Ризький мирний договір формально діяв з моменту обміну ратифікаційними документами в [[Мінськ]]у [[30 квітня]] 1921 року і до [[17 вересня]] [[1939]] року, коли його односторонньо [[Денонсація|денонсував]] радянський уряд у зв'язку з [[Радянське вторгнення до Польщі|окупацією Західної України і Західної Білорусі Червоною армією]]. За час дії Ризького договору польська влада проводила на цих теренах політику [[Пацифікація|пацифікації]], [[Полонізація|полонізації]] та [[Польське осадництво|осадництва]], а для незгодних в [[1934]] році створено [[Концентраційний табір|концтабір]] [[Береза Картузька (концентраційний табір)|Береза Картузька]], на що [[Організація українських націоналістів|ОУН]], найбільш [[Радикалізм|радикально]] налаштована тогочасна організація українців, відповідала своїми антипольськими акціями, зокрема підпалами садиб польських колоністів та [[Убивство Броніслава Перацького|вбивствами міністра внутрішніх справ Польщі]] [[Броніслав Перацький|Броніслава Перацького]]<ref>
{{cite web
 |url         = http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/02/11/72240/
 |title       = ОУН між терором і місією творення самостійної держави
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = ''Марія Паплаускайте.''
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 2012-02-11
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = 
 |publisher   = [[Історична правда]]
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9GouzM6?url=http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/02/11/72240/
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-05-19
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}
</ref> та [[Тадеуш Голувко|Тадеуша Голувка]]. Кару смертю отримав також чиновник радянського [[Консульство (дипломатія)|консульства]], а за сумісництвом&nbsp;— [[офіцер]] [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]], [[Убивство Олексія Майлова|Олексій Майлов]], убитий у помсту за [[Голодомор в Україні (1932—1933)|голодомор українців 1932—1933 років]] в [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|підрадянській Україні]]<ref>
{{cite web
 |url         = http://narodna.pravda.com.ua/nation/4eac641a3c733/view_print/
 |title       = Олекса Олич: Ділом і словом – принцип ОУН
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 2010-10-29
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = 
 |publisher   = Народна правда
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9GqomAB?url=http://narodna.pravda.com.ua/nation/4eac641a3c733/view_print/
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-05-19
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}
</ref><ref>
{{cite web
 |url         = http://www.mobus.com/kultura/142141.html
 |title       = О Голодоморе через выстрел
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = ''Святослав Липовецкий.''
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 2008-10-25
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = 
 |publisher   = ''mobus news''
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Російська мова|рос.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9GrdRrM?url=http://www.mobus.com/kultura/142141.html
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-05-19
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}
</ref>.

Так зване ''Бессарабське питання'' виникло в [[1918]] році, коли Румунія в умовах [[Лютнева революція|розпаду Російської]] та [[Розпад Австро-Угорської імперії|Австро-Угорської імперій]] анексувала відповідно територію Бессарабії та Буковини<ref name="Clark">{{книга
 |автор          = Чарльз Епсон Кларк
 |частина        = 
 |заголовок      = Бессарабія: Росія і Румунія в Чорному морі 
 |оригінал       = Bessarabia: Russia and Roumania on the Black Sea
 |посилання      = http://depts.washington.edu/cartah/text_archive/clark/meta_pag.shtml
 |видання        = 
 |відповідальний = 
 |місце          = Нью-Йорк
 |видавництво    = Dodd, Mead & Company
 |рік            = 1927
 |том            = 
 |сторінки       = 
 |сторінок       = 
 |isbn           = 
}}</ref><ref name=":0">{{ЕУ}}</ref>.

== Анексія території Польщі ==
Необхідність перетину радянсько-польського кордону й зайняття теренів Західної України та [[Західна Білорусь|Західної Білорусі]] керівництво Радянського Союзу та командування Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА) по��снювало населенню СРСР та червоноармійцям завданням «''сприяння повсталим робітникам і селянам Білорусі, України і Польщі в поваленні гніту їхніх віковічних ворогів поміщиків і капіталістів''» та метою «''не припустити захоплення території Західної України і Західної Білорусі Німеччиною''»<ref>Бойовий наказ №&nbsp;1 Військової ради Білоруського фронту від 15 вересня 1939&nbsp;р. Див.: Російський державний військовий архів -Ф.35086.&nbsp;— Оп. 1.&nbsp;— Спр. 190.&nbsp;— Арк. 1-4.</ref>. Як стверджувалося в одному з перших наказів Військової Ради Білоруського фронту: ''«У західній Україні та Білорусі розгортається революційний рух. Почалися виступи і повстання білоруського й українського селянства в Польщі. Робітничий клас і селянство Польщі об'єднує свої сили»''<ref>{{книга
|автор       = 
|частина     = 
|заголовок   = Катынь. Пленники необъявленной войны. Документы и материалы
|оригінал    = 
|посилання   = http://militera.lib.ru/docs/da/katyn_idf/index.html
|видання     = Под общей ред. акад. А. Н. Яковлева. Под ред. Р. Г. Пихои (РФ), А. Хейштора (Польша). Составители: Н. Лебедева, Н. Петросова, Б. Вощинский, В. Матерский.
|місце       = М.
|видавництво = Международный фонд «Демократия»
|рік         = 1999
|том         = 
|сторінки    = 64
|сторінок    = 608
|isbn        = 5-89511-002-9
}} {{ref-ru}}</ref>. Оскільки теза про «''виступи і повстання''» на практиці не підтверджувалася, то поступово «''сприяння''» перетворилося на «''визволення''».

=== Військова операція ===
{{main|Радянське вторгнення до Польщі}}

[[23 серпня|23]]—[[24 серпня]] [[1939]] року підписано [[Пакт Молотова — Ріббентропа|Угоду про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом]].

31 серпня [[Голова радянського військового відомства|нарком оборони СРСР]] [[Маршал Радянського Союзу]] [[Ворошилов Климент Єфремович|Климент Ворошилов]] на вечірньому засіданні IV позачергової сесії [[Верховна рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік|Верховної Ради СРСР]], коли, за висловом [[Віктор Суворов|Віктора Суворова]], «''до першого пострілу [[Друга світова війна|Другої світової війни]] залишилось ще 13 годин 40 хвилин''», виступив з доповіддю про необхідність прийняття в Радянському Союзі Закону про загальний військовий обов'язок, у якому зобов'язувалися до призову всі чоловіки і знижувався призовний вік до 19, а для деяких категорій громадян&nbsp;— навіть до 18 років. Наступного дня на ранковому засіданні депутати одноголосно прийняли закон, який тут же вступив в дію. (До прийняття цього закону майже два десятиліття призовний вік становив 21 рік, а в [[Збройні сили СРСР]] ішли служити лише близько третини тих, хто підходив за віком.)<ref name="Суворов">[http://book-online.com.ua/read.php?book=5412&page=1][[Віктор Суворов|Виктор Суворов]]<span>, Андрей Михайлович Буровский, Александр Пронин, Альберт Л. Уикс, Дженнифер МакДауэлл, Милтон Лоеенталь, Ричард Ч. Раак, Александр Гогун, Джангир Наджафов «Союз звезды со свастикой: Встречная агрессия», Яуза-пресс; Москва; 2011; <nowiki>ISBN 978-5-9955-0272-2</nowiki></span></ref>

3 вересня того ж самого року [[Політбюро ЦК КПРС|політбюро ЦК ВКП(б)]] ухвалило продовжувати на місяць строк служби червоноармійців і молодших командирів, які підлягали демобілізації, таким чином в РСЧА затримано понад 310 тис. осіб. 7 вересня 1939 року у вигляді Великих навчальних зборів розпочався призов 2,6&nbsp;млн військовослужбовців запасу семи [[Військовий округ|військових округів]], у тому числі двох розташованих на території [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]]&nbsp;— [[Київський військовий округ|Київського Особливого військового округу]] (КОВО) та [[Харківський військовий округ|Харківського військового округу]] (ХВО){{sfn|Осьмачко С. Г.|1999|с=11}}. Унаслідок проведення заходів прихованої військової [[Мобілізація|мобілізації]] станом на 17 вересня сформовано 98 [[Стрілецька дивізія|стрілецьких]] та 14 [[Кавалерійська дивізія|кавалерійських]] [[Дивізія|дивізій]], 27 [[Танкова бригада|танкових бригад]] і 24 [[Артилерійський полк|артилерійські полки]] [[Резерв Ставки ВГК|Резерву Головного командування]] (РГК). З цієї загальної кількості 41 стрілецька та 13 кавалерійських дивізій, 17 танкових бригад й 9 артполків РГК надалі увійшли до складу [[Білоруський фронт (1939)|Білоруського]] і [[Український фронт (1939)|Українського фронтів]], командування якими утворено й розгорнуто 11 вересня 1939 році на основі [[Білоруський військовий округ|Білоруського Особливого військового округу]] (БОВО) і КОВО{{sfn|Мельтюхов М. І.|2000|с=110}}.
[[Файл:Polishborder17091939.jpg|250px|міні|праворуч|Колони радянської піхоти перетинають кордон з Польщею 17.09.1939 року.]]

17 вересня 1939 року о п'ятій годині ранку два угруповання радянських військ (сім [[Армія|армій]], одна кінно-механізована група, 617 588 осіб, 4 954 [[Артилерійська система|гармат]] і [[міномет]]ів, 4 733 [[танк]]ів, 3 298 [[літак]]ів) перетнули польський [[державний кордон]], утворивши потому Український і Білоруський фронти. Червона армія на підставі [[Пакт Молотова — Ріббентропа#Пакт і таємний протокол|секретного пункту]] [[Пакт Молотова — Ріббентропа|пакту Молотова-Ріббентропа]] між Радянським Союзом та нацистською Німеччиною вторглася на територію Польщі. До [[Бойові дії|бойових дій]] залучили також і [[Дніпровська військова флотилія (СРСР)|Дніпровську військову флотилію]]{{sfn|Мельтюхов М. І.|2000|с=117}}. (Для порівняння: ''всі підрозділи [[вермахт]]у'', а не ''лише задіяні в польській кампанії'', станом на 1 вересня 1939 року мали у своєму розпорядженні 3195 танків та 3646 повністю готових бойових літаків)<ref name="Суворов"/><ref>Военно-исторический журнал, 1988 год, №&nbsp;12, С. 59.</ref>{{efn|Серед німецького озброєння не було жодного [[Бомбардувальник#Друга світова війна|бомбардувальника далекої дії]], а також жодного [[Класифікація танків#Важкий танк|важкого]] чи [[Класифікація танків#Середній танк|середнього]] [[танк]]а, тобто всі вони відносились до категорії [[Класифікація танків#Легкий танк|легких]], вагою до 15-20 тон. Та навіть серед них 1445 бойових машин, маючи вагу 5-6 тон та лише кулеметне озброєння, були «дуже легкими». Ще 1226 машин мали на озброєнні 20-мм [[Танкова гармата|гармату]], 98 танків&nbsp;— 37-мм гармату, а 211&nbsp;— короткоствольну 75-мм гармату. Решта бойових машин були командирськими машинами взагалі без [[Башта (зброя)|башти]]. (Джерело: [[Віктор Суворов|Виктор Суворов]], Андрей Михайлович Буровский, Александр Пронин, Альберт Л. Уикс, Дженнифер МакДауэлл, Милтон Лоеенталь, Ричард Ч. Раак, Александр Гогун, Джангир Наджафов «Союз звезды со свастикой: Встречная агрессия», Яуза-пресс; Москва; 2011; ISBN 978-5-9955-0272-2)}}. СРСР пізніше заперечував існування цього секретного протоколу, стверджуючи, що він ніколи не був у союзі з [[Третій Рейх|нацистською Німеччиною]], і діяв самостійно, з метою «захистити» українську і білоруську [[Меншина (соціологія)|меншини]] під час розпаду польської держави<ref name="УРЕ"/>. На початку жовтня 1939 року у складі двох фронтів уже нараховувалося 2&nbsp;421&nbsp;300 осіб, які були об'єднані в 60 стрілецьких та 13 кавалерійських дивізій, 18 танкових бригад, що мали на озброєнні 5 467 середніх і важких гармат, 6 096 танків і 3 727 літаків{{sfn|Мельтюхов М. І.|2000|с=117}}. Їм протистояли лише прикордонні частини Корпусу охорони прикордоння (КОП) Польщі, а також кілька потужних укріплених районів на [[Волинь|Волині]], [[Галичина|Галичині]] та [[Полісся|Поліссі]], причому всього станом на 17 вересня на східних землях підрозділи польських збройних сил нараховували 370 000 осіб, частини на 80&nbsp;% складалися з погано озброєних та ненавчених [[резервіст]]ів. На озброєнні мали 540 гармат і 70 танків{{sfn|Лебедева Н. С.|1996|с=249}}. Радянські війська Українського фронту, які переважно складались з етнічних українців<ref name="Grinevich">{{Стаття
 | прізвище            = ''Гриневич В. А.''
 | ім'я                = 
 | посилання_на_автора = 
 | співавтори          = 
 | рік                 = 
 | місяць              = 
 | назва               = Червона армія у війнах і військових конфліктах 1939-1940 рр.: військово-політичні, ідеологічні та соціально-психологічні аспекти.
 | журнал              = Проблеми історії України. Факти, судження, пошуки (міжвідомчий збірник наукових праць)
 | том                 = 2
 | місце               = К
 | видавництво         = [[Інститут історії України НАН України]]
 | випуск              = 19
 | сторінки            = 340-372
 | doi                 = 
 | id                  = 
 | url                 = http://history.org.ua/JournALL/pro/10/20.pdf
 | формат              = 
 | дата_отримання      = 
 | цитати              = 
 }}</ref>, під загальним командуванням командарма 1-го рангу [[Тимошенко Семен Костянтинович|С.&nbsp;К.&nbsp;Тимошенка]] рухалися назустріч [[вермахт]]у трьома армійськими групами.
{{Головна|Оперативні групи Червоної армії (Друга світова війна)}}
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101I-013-0068-18A, Polen, Treffen deutscher und sowjetischer Soldaten.jpg|250px|міні|праворуч|Військовослужбовці Червоної армії та вермахту в [[Люблін]]і. [[3 жовтня]] 1939 року.]]
''[[Північна армійська група|Північна]], або [[Шепетівська армійська група|Шепетівська група]]'' ([[5-та армія (СРСР)|5-та армія]], під командуванням [[комдив]]а [[Совєтніков Іван Герасимович|І.&nbsp;Г.&nbsp;Совєтнікова]], включала 15-й та 8-й стрілецькі корпуси) просувалася фронтом шириною у 230 кілометрів. Своїм лівим флангом 18 вересня зайняла [[Рівне]] й рухалася у напрямі [[Володимир-Волинський|Володимир-Волинського]], правим&nbsp;— вела наступ на [[Ковель]], поблизу якого переформатовувалися в волинських лісах розбиті німцями відступаючі частини [[Збройні сили Польщі|Війська Польського]]. Подолавши 20—22 вересня опір поляків у районі [[Сарни|Сарн]], Ковеля та [[Боровичі (Маневицький район)|Боровичів]], підрозділи групи продовжили наступ, зламали польську оборону на річці [[Західний Буг]] поблизу [[Холм]]а (місто зайняте 25 вересня) й 30 вересня вийшли в етнічні польські регіони. Згодом захоплені Червоною армією землі [[Люблінське воєводство|Люблінського]] та [[Варшавське воєводство (1919—1939)|Варшавського воєводств]] Радянський Союз передав [[Третій Рейх|Третьому Рейху]].
[[Файл:Lviv 1939 Sov Cavalry.jpg|250px|міні|праворуч|Радянська кавалерія на вулицях Львова після капітуляції міста. Парад на [[Проспект Свободи (Львів)|Гетьманських Валах]] біля Гранд Готелю.]]
''[[Східна армійська група|Східна]], або [[Волочиська армійська група|Волочиська група]]'' ([[6-та загальновійськова армія (РФ)|6-та армія]], під командуванням [[комкор]]а [[Голиков Пилип Іванович|П.&nbsp;І.&nbsp;Голікова]]), наступала фронтом 90 кілометрів, складалася з 17-го стрілецького і 2-го кавалерійського корпусів (дві стрілецькі і три кавалерійські дивізії, три танкові бригади). Вона вночі 17—18 вересня зайняла [[Тернопіль]], 18—19 вересня взяла [[Озерна (Зборівський район)|Єзерну]], [[Сокаль]], [[Броди]], [[Бібрка|Бібрку]], [[Рогатин]], а 19 вересня підійшла до [[Львів|Львова]], де зустрілась з підрозділами [[вермахт]]у, що вже близько тижня блокували в місті 15-ти тисячну польську залогу на чолі з генералом [[Владислав Лянгнер|Владиславом Лангнером]], яка [[Оборона Львова (1939)|обороняла Львів]]. Після переговорів німці відступили, а гарнізон міста 22 вересня погодився капітулювати РСЧА на почесних умовах, яких, проте, командування останньої не виконало (зокрема, понад 1 500 польських офіцерів, які здалися у Львові, не відпустили, а вивезли до [[Старобільський табір|табору]] в [[Старобільськ]]у й згодом розстріляли в [[Харків]]ському НКВС<ref>''Парнікоза І. Ю.'' [http://h.ua/story/340962/ Оборона Львова 1939&nbsp;р.&nbsp;— малознана сторінка історії України] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130908002513/http://h.ua/story/340962/ |date=2013-09-08 }} ХайВей. 30.09.2011</ref><ref name="Записка Шелепина">{{cite web|url=http://rusarchives.ru/publication/katyn/05.shtml|title=Записка председателя КГБ при СМ СССР А.Н. Шелепина Н.С. Хрущеву о ликвидации всех учетных дел на польских граждан, расстрелянных в 1940 р. 3 марта 1959 р. Рукопись.|author=РГАСПИ. Ф.17. Оп.166. Д.621. Л.138-139.|work=Росархив|language=[[Російська мова|рос.]]|accessdate=2010-12-03|archiveurl=https://www.webcitation.org/664mB0xLE?url=http://rusarchives.ru/publication/katyn/05.shtml|archivedate=2012-03-11|deadurl=no}}</ref>). З 25 вересня 6-та армія продовжила рух на захід, досягнувши 28 вересня річки [[Сян]] на відтинку між [[Білгорай|Білгораєм]] та [[Перемишль|Перемишлем]].
[[Файл:Дружня зустріч.jpg|250px|міні|праворуч|Дружня зустріч [[Військовослужбовець|військовослужбовців]] [[вермахт]]у та [[Червона армія|Червоної армії]] на трасі [[Стрий]]-[[Дрогобич]]. [[Вересень]] [[1939]] року. На дороговказі&nbsp;— написи [[Польська мова|польською мовою]]: «Стрий&nbsp;— 23 км» та «Дрогобич&nbsp;— 6 км».]]
{{External media||align=right
||video1=[http://www.youtube.com/watch?feature=endscreen&v=wMGoKMwWGNQ&NR=1 Прихід перших совітів, 1939 рік]
}}
''[[Південна армійська група|Південна]], або [[Кам'янець-Подільська армійська група|Кам'янець-Подільська група]]'' ([[12-та армія (СРСР)|12-та армія]], під керівництвом [[Командарм другого рангу|командарма 2-го рангу]] [[Тюленєв Іван Володимирович|І.&nbsp;Ф.&nbsp;Тюленєва]], що включала 4-й та 5-й кавалерійські, 25-й танковий і 31-й стрілецький корпуси, 23-ю та 26-ту танкові бригади) рухалася фронтом 110 кілометрів з середньою швидкістю 60—90 кілометрів на добу. Це була найбільш потужна та мобільна армійська група. Швидкість її руху зумовлювалась, з одного боку, наявністю в ній великої кількості потужних танкових та кавалерійських підрозділів, з іншого&nbsp;— поставленими перед частинами завданнями, в зв'язку з тим, що значна частина території в межах дії групи (зокрема, [[Бориславське нафтогазоконденсатне родовище|Бориславське нафтовидобувне родовище]] та Дрогобицькі нафтопереробні заводи) на момент перетину РСЧА радянсько-польського кордону вже була зайнята вермахтом. На першому етапі, з 17 по 20 вересня, підрозділи 12-ї армії здобули [[Коломия|Коломию]] (18 вересня), вели бої за [[Галич]] й оволоділи [[Івано-Франківськ|Станіславом]] (19 вересня), після чого біля річки [[Стрий (річка)|Стрий]] зустрілися з німецькими частинами. На другому етапі підрозділи групи приймали від німців захоплені ними населені пункти, які, за домовленостями, входили в «радянську сферу інтересів» (для прикладу, 22 вересня передано [[Стрий]], 24 вересня&nbsp;— [[Дрогобич]]), та рухалися до [[Сян]]у, перекриваючи доступ відступаючим польським військам до польсько-румунського та польсько-угорського кордону; ведучи бойові дії, нерідко у взаємодії з частинами вермахту, з тими загонами поляків, які все ж намагались уникнути німецького чи радянського полону й пробитись за кордон. Зокрема, 27—28 вересня 1939 року в районі [[Журавиця|Журавинець]] війська РСЧА спільно з німцями розбили 4-х тисячну кінну групу (5—6 кавалерійських полків) польських військ під командуванням генералів [[Владислав Андерс|Владислава Андерса]] та [[Константин Плісовський|Константина Плісовського]], яка намагалася перейти в [[Угорщина|Угорщину]].
[[Файл:Jeńcy1.jpg|250px|міні|праворуч|Польські військовополонені під [[Конвой (військова справа)|конвоєм]] бійців Червоної Армії]]
Втрати поляків у ході неоголошеної радянсько-польської війни нараховували близько 3 500 осіб убитими і 20 000 осіб пораненими, понад 452 000 польських вояків опинилися в радянському полоні. Переважна більшість із них була відпущена переможцями по домівках, проте в [[Табори НКВС для польських військовополонених|таборах НКВС]] залишилося приблизно 125 400 осіб{{sfn|Мельтюхов М. І.|2000|с=132}}. Втрати радянської сторони у польській кампанії склали до 3 000 осіб, у тому числі 795 загиблих та близько 2 200 поранених та зниклих безвісти, при цьому майже 20&nbsp;% від їх загальної кількості склали так звані «небойові втрати»{{sfn|Лебедева Н. С.|1996|с=246}}{{sfn|Осьмачко С. Г.|1999|с=42}}<ref name="Grinevich"/>.

В результаті військової операції, розпочатої Червоною армією 17 вересня 1939 року, кордони СРСР пересунулися в західному напрямку на відстань від 250 до 350 кілометрів, РСЧА зайняла територію 195 тисяч км², на якій проживало майже 13 мільйонів осіб. Окупація Західної України, а саме захоплення регіонів [[Галичина|Галичини]] і [[Волинь|Волині]] з оволодінням найбільшим містом, [[Львів|Львовом]], 22 вересня того ж року й придушення незначного спротиву [[Збройні сили Польщі|польського війська]], відбулася протягом 12 днів. Статус території Польщі, зайнятої Червоною армією, як ''окупованої'', оформлено [[28 вересня]] 1939 року [[Договір про дружбу та кордон між СРСР та Німеччиною|німецько-радянським договором про дружбу і кордони]]<ref name="Grinevich"/>.
[[Файл:Sssr polsha 1939 plakat.jpeg|ліворуч|міні|Радянський агітаційний плакат, адресований мешканцям Західної України, закликав приєднатися до УРСР, «вільної» та «квітучої» радянської республіки.]]

Офіційні чинники СРСР та сучасні апологети радянщини виправдовують вторгнення СРСР в східну частину Польщі 17 вересня 1939 року тим фактом, що наче Польща як держава після агресії Третього Рейху станом на 17 вересня 1939 року перестала існувати. Однак на території східної частини Польщі, яку окупував СРСР, функціонували польські органи влади і армія. Крім того, існує ряд документів, які свідчать, що СРСР вже планував агресію проти Польщі та вів переговори з представниками Третього Рейху щодо вторгнення СРСР в Польщу ще трохи раніше до дати 17 вересня 1939 року.<ref>[https://archive.today/20190728200140/http://loveread.ec/read_book.php?id=78457&p=5 Владимир Игнатов. Агентура НКВД-МГБ против ОУН-УПА]{{ref-ru}}</ref><ref>[https://royallib.com/read/rosov_oleg/gero_naiznanku.html#0 Олег Росов. Евгений Назаров. «Герої» наизнанку]{{ref-ru}}</ref><ref>{{Cite web |url=https://zn.ua/SOCIETY/kakogo_tsveta_byl_sentyabr_1939-go_razmyshleniya_po_povodu_65-letiya_so_dnya_vstupleniya_krasnoy_arm.html |title=Какого цвета был сентябрь 1939-го? Размышления по поводу 65-летия со дня вступления Красной Армии в Западную Украину |accessdate=28 липня 2019 |archive-date=28 липня 2019 |archive-url=https://archive.today/20190728212010/https://zn.ua/SOCIETY/kakogo_tsveta_byl_sentyabr_1939-go_razmyshleniya_po_povodu_65-letiya_so_dnya_vstupleniya_krasnoy_arm.html }}</ref><ref>[http://docs.historyrussia.org/ru/nodes/169537-iz-prikaza-nkvd-sssr-001064-ob-operativnyh-meropriyatiyah-v-svyazi-s-provodimymi-uchebnymi-sborami-8-sentyabrya-1939-g Из приказа НКВД СССР № 001064 об оперативных мероприятиях в связи с проводимыми учебными сборами. 8 сентября 1939 г.]{{ref-ru}}</ref><ref>[https://archive.today/20130629075558/http://mozohin.ru/article/a-92.html#selection-19039.0-19107.8 Сообщение народного комиссара внутренних дел УССР № 3702/СН в НКВД СССР о результатах комплектования оперативных групп. (Не позднее 9 сентября   1939 г.)]{{ref-ru}}</ref><ref>[https://archive.today/20130629075558/http://mozohin.ru/article/a-92.html#selection-19303.0-19353.7 Из сообщения НКВД БССР в НКВД СССР об обстановке на сопредельной территории. 12 сентября 1939 г.]{{ref-ru}}</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.alexanderyakovlev.org/fond/issues-doc/1007714 |title=Директива № 16634 К.Е. Ворошилова и Б.М. Шапошникова Военному совету Киевского особого военного округа1 о начале наступления против Польши. 14.09.1939 |accessdate=24 лютого 2013 |archive-date=24 лютого 2013 |archive-url=https://archive.today/20130224224157/http://www.alexanderyakovlev.org/fond/issues-doc/1007714 }}</ref><ref>[http://www.russian-globe.com/N92/Pact1939.Polsha2.htm Директива НКВД СССР Народным комиссариатам внутренних дел УССР и БССР об организации работы в освобожденных районах западных областей Украины и Белоруссии. 15 сентября 1939 г.]{{ref-ru}}</ref><ref>[https://archive.today/20130629075558/http://mozohin.ru/article/a-92.html#selection-20983.0-21103.7 Сообщение заместителя начальника погранвойск НКВД Киевского округа № АБ/003594 в НКВД УССР о положении в пограничной полосе на территории Польши. 16 сентября 1939 г.]{{ref-ru}}</ref><ref>[https://archive.today/20190728210351/https://echo.msk.ru/blog/aillar/1624994-echo/ Андрей Илларионов. Хроники подготовки нападения СССР на Польшу в 1939 году]{{ref-ru}}</ref><ref>[https://archive.today/20190728202321/http://www.russian-globe.com/N92/Pact1939.Polsha1.htm Документы Истории. 70-летие нападения СССР на Польшу. Выдержки из документов]{{ref-ru}}</ref><ref>[https://archive.today/20190729012909/http://resheto.ru/users/kozak532/art/96992 Польские военнопленные в Украине (1939-1941 года) ч.1]{{ref-ru}}</ref>

=== Відносини з місцевим населенням ===
[[Українці|Українське]] та [[Євреї|єврейське]] населення Західної України, на відміну від [[Поляки|поляків]], в цілому радо вітало прихід Червоної армії{{efn|У 1931 році [[українці]] становили 63% населення Західної України, [[поляки]]&nbsp;— 25% ''(Джерело: IV Український статистичний річник. 1936–1937&nbsp;р.&nbsp;— Варшава; Львів, 1937.&nbsp;— С. 15)''. Значну частку населення Польщі складали [[євреї]]. Кількість тих з них, хто опинився на приєднаних до СРСР землях, становила 1,292&nbsp;млн осіб. До них додалися й понад 150 тис. біженців із захоплених німцями регіонів. ''(Джерело: Altshuler M. Soviet Jewry on the Eve of Holocaust. A Social and Demographic Profile.&nbsp;— Jerusalem, 1998.&nbsp;— P. 9)''}}. Нерідкими були напади українців на польську поліцію з метою її роззброєння, допомога радянським військам у виявленні і затриманні польських вояків тощо. Втім, [[ейфорія]] скоріше була викликана визволенням з-під влади непопулярного польського режиму, а не прорадянськими чи прокомуністичними уподобаннями і настроями. Національні меншини плекали надії на радикальні позитивні зміни свого національного і соціального статусу, покращання матеріальних умов життя<ref name="Grinevich"/>. Не всі українці, проте, довіряли комуністичній владі. Місцеві політичні, інтелектуальні та творчі еліти відносилися до приходу «совєтів» насторожено. Як згадував у повоєнні роки [[Людкевич Станіслав Пилипович|''Станіслав Людкевич]]'': «Нас визволили, і нема на то ради…»<ref name="Ludkevich">{{cite web
 |url         = http://www.radiosvoboda.org/content/article/24211689.html
 |title       = «В'язнів замуровували живцем у камерах»
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = ''Галина Терещук.''
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 2013-05-19
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = 
 |publisher   = [[Радіо «Свобода»|Українська служба Радіо Свобода]]
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9Guo8LE?url=http://www.radiosvoboda.org/content/article/24211689.html
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-05-18
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}
</ref>.

Самі червоноармійці нерідко не підтримували цю тимчасову ейфорію:
{{цитата|''Вони нас вітають, цілують, а ось почнуть отримувати по 200 грамів на [[трудодень]], як ми у [[колгосп]]ах, тоді  дізнаються, що таке радянська влада''.<ref>Російський державний військовий архів.&nbsp;— Ф. 9.&nbsp;— Оп. 39.&nbsp;— Спр. 73.&nbsp;— Арк. 266–267.</ref>}}

Відразу після перетину радянсько-польського кордону військові [[Політичне управління Червоної армії|політичні органами]] розгорнули активну [[Радянська пропаганда|пропагандистську кампанію]]. У перші ж дні ними розповсюджено 10 мільйонів листівок з промовистими назвами, наприклад, ''«Боротьба українського народу проти польської шляхти», «Радянська Батьківщина українського народу&nbsp;— квітуча Радянська Україна», «Знатні люди Радянської України»''<ref>Російський державний військовий архів.&nbsp;— Ф. 9.&nbsp;— Оп. 36.&nbsp;— Спр.3370.&nbsp;— Арк. 384.</ref>, організовано виступи представників української творчої інтелігенції з Великої (Східної) України, перегляди десятків радянських кінофільмів, серед них&nbsp;— [[Щорс (фільм)|кінофільму «Щорс»]], 250 копій якого, напередодні війни продубльованого на [[Кіностудія імені Олександра Довженка|київській кіностудії]] українською мовою, мало в своєму розпорядженні політуправління Українського фронту. Вагому роль в радянській агітації відігравала особа командувача Українським фронтом з характерним для [[українці]]в [[прізвище]]м з [[закінчення]]м на «'''-ко'''», хоча за послужним списком він вважався [[росіяни]]ном<ref name="Grinevich"/>.

Досить значною була й пропаганда серед єврейської громади Західної України.
{{Головна|Жидобільшовизм}}
Як приклади можна навести участь радянських письменників єврейської національності Шкловського та Еделя у вітанні на мітингу 20 вересня в [[Тернопіль|Тернополі]] з нагоди «визволення»<ref>Російський державний військовий архів&nbsp;— Ф. 9.&nbsp;— Оп. 36.&nbsp;— Спр. 3792.&nbsp;— Арк. 477.</ref>, виступ-розповідь на [[їдиш]] про «військову могутність СРСР» [[Старший лейтенант|старшого лейтенанта]] Фішензона на зборах єврейської молоді у [[Добромиль|Добромилі]]<ref>Російський державний військовий архів.&nbsp;— Ф. 9.&nbsp;— Оп. 36.&nbsp;— Спр. 581.&nbsp;— Арк. 101.</ref>. Рядові червоноармійці-євреї нерідко звертались до одновірців «на мамелошн» (рідною мовою){{efn|Згідно перепису 1939 року серед 34,5 тисяч військовослужбовців-євреїв 20% назвали рідною мовою [[їдиш]] ''(Джерело: Altshuler M. A Note on Jews in The Red Army on The Eve of The WWII // Jews and Jewish Topics in The SU and Eastern Europe.&nbsp;— N 2.&nbsp;— 1992.&nbsp;— pp. 37–38.)''}}<ref name="Grinevich"/>.
{{External media||align=right
||video1=[http://www.youtube.com/watch?v=Tnb2ybtDXME&feature=share Тернопіль. Спогади про осінь 1939 року]
}}
Агітація ж [[Польська мова|польською мовою]] була явно недостатньою. Це, зокрема, частково пояснювалося незначною кількістю серед армійських політпрацівників носіїв мови, в зв'язку з проведеними в армії [[Етнічна чистка|етнічними чистками]], спричиненими Директивою [[Голова радянського військового відомства|наркома оборони СРСР]] [[Ворошилов Климент Єфремович|Ворошилова]] від [[21 червня]] 1938 року, внаслідок яких з РСЧА звільнено 863 політпрацівників&nbsp;— представників «''потенційно ворожих''» [[національність|національностей]]: [[Поляки|поляків]], [[німці]]в, [[латиші]]в, [[литовці]]в, [[естонці]]в, та ін.{{sfn|Осьмачко С. Г.|1999|с=193}}<ref>О работе Политуправления Красной армии. Из доклада ПУ Красной армии в ЦК ВКП(б) от 23 мая 1940 г. // Известия ЦК КПСС.&nbsp;— 1990.&nbsp;— №&nbsp;3.&nbsp;— С. 192—201.</ref> В той же час серед польського населення ще з часів [[Польсько-радянська війна (1920)|радянсько-польської війни 1920 року]] існувало негативне ставлення до більшовицької держави.
{{Головна|Жидокомуна}}
Значну роль у формуванні ставлення місцевого населення до приходу радянської влади відігравала не тільки словесна агітація, але й поведінка бійців і командирів [[Червона армія|РСЧА]], та навіть їхній зовнішній вигляд. Як згадував свідок тих подій:
{{цитата|''Вони ледь сунули ногами. Хоч не було жодних боїв, мали [[Військовий однострій|однострої]] як полинялі лахи, [[Кріс (зброя)|кріси]] не на ремнях, а на портяних пасках… Розбігаються по хатах, просять хліба…''<ref>''Яцишин І''. Один рік у Червоній Армії. Спогади.&nbsp;— Торонто, 1982.&nbsp;— С. 8–9</ref>}}
Негативного іміджу «визволителям» створювало також заняття так званим «барахольством», тобто вони відразу після здобуття чергового населеного пункту негайно скупалися великими партіями різні речі (велосипеди, жіноче взуття, панчохи, костюми) з утворенням черг у магазинах та коморах, що викликало здивування («''Невже в Росії цього немає?''»<ref>Російський державний військовий архів.&nbsp;— Ф. 9.&nbsp;— Оп. 39.&nbsp;— Спр. 73.&nbsp;— Арк. 132.</ref>), а також непоодинокі випадки [[Грабіж|пограбування]] біженців, полонених та місцевих жителів. Причому проведення актів «[[Експропріація|експропріації»]] здійснювалося не тільки щодо «класово ворожих елементів» (поміщиків, священиків чи офіцерів), а й стосовно представників трудової інтелігенції. Для прикладу, радянські документи тих часів зафіксували такі випадки, коли червоноармієць «конфіскував» велосипед у вчительки села Добровляни<ref>Російський державний військовий архів&nbsp;— Ф. 35084.&nbsp;— Оп. 1.&nbsp;— Спр. 188.&nbsp;— Арк. 146.</ref>, а інші двоє&nbsp;— годинники, портсигари та запальнички у двох вчителів на станції [[Самбір]], на що почули від них дорікання «''Ми на вас чекали, а ви грабуєте''»<ref>Російський державний військовий архів.&nbsp;— Ф. 9.&nbsp;— Оп. 36.&nbsp;— Спр. 3792.&nbsp;— Арк. 55.</ref>. В плані дисципліни, охайності та культури поводження Червона армія суттєво програвала не тільки Війську польському, а й вермахту, з підрозділами якого частина мешканців Західної України вже перетиналася від початку [[Польська кампанія (1939)|агресії Третього Рейху проти Речі Посполитої]].

Відбувався й зворотній вплив споглядання побуту на теренах окупованої Польщі на світогляд червоноармійців, в тому числі й української національності, які нерідко вперше пізнавали спосіб життя за межами «залізної завіси»:
{{цитата|''У Польщі все ж-таки народу живеться краще, тут усе дешево: і продукти, і товари''<ref name=":1">Російський державний військовий архів.&nbsp;— Оп. 39.&nbsp;— Спр. 73.&nbsp;— Арк. 85.</ref>}}
{{цитата|''Як же це розуміти, що ми живемо заможно, а наші люди товчуться за хлібом та [[Тканина|мануфактурою]] в чергах, і взагалі мануфактури не можна дістати. Говоримо, що тут погано живуть, а тут же цієї мануфактури хоч завались''<ref>Російський державний військовий архів.&nbsp;— Спр. 3589.&nbsp;— Арк. 244.</ref>}}
{{цитата|''У Радянському Союзі погано жити, за гроші нічого не добудеш. Дарма тільки селяни радіють&nbsp;— потім плакатимуть''<ref name=":1"/>}}
Згодом, щоб мінімізувати вплив «залишків капіталістичної психології» і обмежити спілкування місцевих мешканців з бійцями та командирами РСЧА, командування створило для них закриті військові гарнізони, заборонило користуватись цивільною торговельною мережею, а для задоволення потреб у продовольчих і промтоварах створило мережу воєнторгів<ref name="Grinevich"/>.

=== Організація входження до СРСР ===
{{main|Народні Збори Західної України}}
Відразу після вступу на територію Західної України Червона армія та [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]] організували створення «[[тимчасові управління|тимчасових адміністрацій»]] у містах і «селянських комітетів» в селах. [[1 жовтня]] [[1939]] року [[Політбюро ЦК КПРС|політбюро ЦК ВКП(б)]] прийняло постанову про проведення 26 жовтня 1939 року Народних Зборів, яким належало легітимізувати новий територіально-правовий статус і суспільно-політичний устрій Західної України, а саме: питання входження до складу СРСР, націоналізацію земель і засобів виробництва, утворення радянських органів влади тощо. Формально вибори до зборів мали проводитися на основі загального, рівного й прямого [[Виборче право|виборчого права]] шляхом [[Таємне голосування|таємного голосування]]. [[Право голосу]] отримували усі мешканці Західної України старші 18 років, незалежно від [[Національність|національності]], [[Релігія|віросповідання]], освіти, соціального і майнового стану тощо. За встановленою нормою один депутат мав обиратися від 5 тисяч осіб. Право висувати депутатів до Народних Зборів надавалося тимчасовим управлінням, селянським комітетам, робітничій гвардії, зборам робітників підприємств. «Довірені особи» надалі мали узгодити на окружних нарадах єдину кандидатуру в окремому окрузі, після чого виборці мали вибирати «одного делегата з одного кандидата». При цьому весь процес «висування та узгодження кандидатів» вкладався в жорсткі часові рамки, на це відводилось лише чотири дні, з 14 і по 17 жовтня включно. Фактично вибори проходили під контролем [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]] і мали безальтернативний характер. Слід зазначити, що напередодні виборчої кампанії спроби розгорнути агітацію за своїх кандидатів намагалися робити й альтернативні більшовикам політичні сили краю, але безуспішно{{sfn|Гриневич В. А. та ін.|2004|с=54-57}}. Органи НКВС при цьому керувались директивою НКВС СРСР Народним комісаріатам внутрішніх справ УРСР і БРСР «Про організацію роботи у звільнених районах західних областей України і Білорусі» від 15 вересня 1939 року:

{{Цитата|''…взяти активну участь в підготовці і проведенні тимчасових управлінь&nbsp;— народних зборів&nbsp;— українського, білоруського й польського. Для забезпечення посиленого проведення народних зборів налагодити необхідну агентурно-оперативну роботу по виявленню й репресіям стосовно контрреволюційних організацій, груп та осіб, котрі роблять спроби протидії й зриву організації нової влади.''{{oq|ru|…принять активное участие в подготовке и проведении временных управлений&nbsp;— народных собраний&nbsp;— украинского, белорусского и польского. Для обеспечения усиленного проведения народных собраний наладить необходимую агентурно-оперативную работу по выявлению и репрессированию к/р организаций, групп и лиц, противодействующих и срывающих организацию новой власти.}}|40|Директива НКВС СРСР №&nbsp;720 від 15.09.1939&nbsp;р.<ref name="mozohin">{{книга
|автор       = Мозохин О. Б.
|частина     = Книга первая (11.1938 г.— 12.1940 г.) [http://mozohin.ru/article/a-92.html Часть 7.]
|заголовок   = Органы государственной безопасности СССР в годы Великой отечественной войны (сборник документов)
|оригінал    = 
|посилання   = http://mozohin.ru/article/r-12.html
|видання     = 
|місце       = М.
|видавництво = Яуза, Эксмо
|рік         = 2003
|том         = 1
|сторінки    = 
|сторінок    = 
|isbn        = 5-699-07536-4
|ref = 
}} {{ref-ru}}</ref>}}

Зі спогадів актора [[Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької|театру імені Марії Заньковецької]] [[Народний артист України|народного артиста України]] [[Гринько Олександр Боніфатійович|Олександра Боніфатійовича Гринька]], який у 21-річному віці став наймолодшим [[депутат]]ом Народних Зборів, представляючи у Львові рідне волинське село Грибове (тепер&nbsp;— село [[Грибова]] [[Тернопільська область|Тернопільської області]]):

{{Цитата|''Я можу сказати лише про свій [[виборчий округ]]. Моїм суперником був [[лікар]] чи [[фельдшер]] Божко із сусідніх [[Ланівці]]в, він був [[Москвофільство|москвофілом]], лояльним до польської влади. Хотів вислужитися і перед [[Компартійно-радянська влада|новою владою]]… За Божка агітував і [[політрук]]… Ми обидва виступали перед [[Виборець|виборцями]]. День виборів призначили на 22 жовтня. Але напередодні стало відомо, що у [[Виборчий бюлетень|виборчих бюлетенях]], які друкувалися у [[Кременець|Крем'янці]], мого прізвища не було. Та наполегливість і принциповість виявила моя довірена особа&nbsp;— Павло Шевчук: він невтомно роз'яснював виборцям, що вони мають право закреслювати [[прізвище]] Божко і вписувати Гринько. У кінцевому рахунку за Божка [[Голосування|проголосували]] лише кілька селян. За мене було подано 2500 голосів, «проти»&nbsp;— 40…''|40|[[Гринько Олександр Боніфатійович|Гринько О. Б.]] на  запитання чи були вибори до Народних Зборів безальтернативними|Інтерв'ю [[Високий замок (газета)|«Високого Замку»]]<ref name="vzl">
{{cite web
 |url         = http://archive.wz.lviv.ua/articles/77990
 |title       = Перші совіти були кращі. Бо скорше пішли…
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = ''Борис Козловський.''
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 2009-10-28
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = 
 |publisher   = [[Високий замок (газета)|«Високий Замок»]]
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6IQ42V1je?url=http://archive.wz.lviv.ua/articles/77990
 |archivedate = 2013-07-27
 |accessdate  = 2013-05-18
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = yes
}}
</ref>}}
{{External media||align=right
||video1=[http://www.youtube.com/watch?v=oPhD5-s21FM Народні Збори Західної України 26-28 жовтня 1939 р.]
}}
[[Файл:Кирило Студинський. Kyrylo Studyns'ky.jpg|міні|180px|ліворуч|[[Студинський Кирило Йосипович|Кирило Студинський]]&nbsp;— західноукраїнський громадський і політичний діяч, голова так званих Народних зборів Західної України]]
Вибори проводилися [[22 жовтня]] 1939 року. Згідно з офіційною інформацією органів влади, в них взяли участь 93&nbsp;% виборців, 91&nbsp;% з яких підтримали запропонованих кандидатів. Ґрунтуючись на цих результатах, були сформовані [[Народні Збори Західної України]], що складалися з 1484 депутатів (тільки 5,2&nbsp;% з них мали [[Вища освіта|вищу освіту]], а 72,6&nbsp;%&nbsp;— лише [[початкова освіта|початкову]]<ref name="vzl"/>) на чолі з видатним вченим і одним з керівників [[Християнсько-суспільна партія|Християнсько-суспільної партії]] [[Студинський Кирило Йосипович|Кирилом Студинським]] (у червні [[1941]] року, під час евакуації радянських військ зі Львова, примусово вивезений і помер за нез'ясованих обставин). 26—28 жовтня депутати зустрілися у Львові, в [[Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької|Оперному театрі]], де звернулися до [[Хрущов Микита Сергійович|Микити Хрущова]], котрий разом з Тимошенком сидів у так званій «[[цісар]]ській ложі» театру, та інших керівників [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Української Радянської Соціалістичної Республіки]]<ref name="vzl"/>. Народні Збори одноголосно проголосували подякувати [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіну]] за визволення і направили делегацію на чолі з Студинським до Москви (бо саме там, в Кремлі, а аж ніяк не в Києві фактично вирішувалась подальша доля Західної України), щоб попросити офіційного включення територій до складу Української РСР. [[Верховна рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік|Верховна Рада СРСР]] проголосувала за це рішення [[1 листо��ада]] 1939 року, коли V Позачерговою сесією Верховної Ради СРСР прийнято Закон СРСР «Про включення Західної України до складу Союзу РСР із возз'єднанням її з Українською РСР»<ref>{{книга
 |автор       = 
 |частина     = 
 |заголовок   = Сборник законов СССР и указов Президиума Верховного Совета СССР. 1938 г. — июль 1956 г.
 |оригінал    = 
 |посилання   = http://istoria.com.ua/file/Сборник_законов_СССР_и_Указов_Президиума_Верховного_Совета_СССР_1938_%E2%80%93_1956_PDF/766
 |видання     = под ред. к. ю. н. Мандельштам Ю. И
 |місце       = М.
 |видавництво = Государственное издательство юридической литературы
 |рік         = 1956
 |том         = 
 |сторінки    = 21
 |сторінок    = 
 |isbn        = 
 |ref         = 
 |archivedate = 2016-03-09
 |archiveurl  = https://web.archive.org/web/20160309131939/http://istoria.com.ua/file/Сборник_законов_СССР_и_Указов_Президиума_Верховного_Совета_СССР_1938_%e2%80%93_1956_pdf/766
}} {{ref-ru}}</ref>.

Цей державний акт викликав неоднозначну реакцію навіть серед червоноармійців. Ось як під час політзаняття, на розповідь армійського агітатора про плач від щастя одного селянина з Західної України, після прийняття цього закону, відреагував боєць 170-го стрілецького полку 58-ї дивізії Українського фронту Расевич:
{{цитата|''Це вони плачуть одним оком, проте коли їх радянська влада притисне, плакатимуть обома''<ref>Російський державний військовий архів.&nbsp;— Ф. 9.&nbsp;— Оп. 39.&nbsp;— Спр. 73.&nbsp;— Арк. 244.</ref>}}

Лише через півмісяця, [[15 листопада]], в Києві було ухвалено свій закон, який слідом за Москвою підтвердив це включення: третя Позачергова сесія [[Верховна Рада України|Верховної Ради УРСР]] постановила: «Прийняти Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки і возз'єднати тим самим великий український народ в єдиній українській державі»<ref>
{{cite web
 |url         = http://textbooks.net.ua/content/view/1104/17/
 |title       = Закон про прийняття Західної України до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки (15 листопада 1939 р.)
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = Підручники онлайн
 |publisher   = 
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = 
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9GzCxwz?url=http://textbooks.net.ua/content/view/1104/17/
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-05-20
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}
</ref>.

== Анексія Північної Буковини і Бессарабії ==
Радянський Союз свої претензії на [[Бессарабія|Бессарабію]], а згодом і [[Північна Буковина|Північну Буковину]] обґрунтовував належністю їх до українських етнічних територій та наявністю в них значної частки [[Етнос|етнічних]] українців{{efn|У міжвоєнній [[Румунське королівство|Румунії]] українці становили в 1930&nbsp;р. приблизно 582 000 за офіційною статистикою, і біля 1&nbsp;млн за неофіційною. Мешкали вони переважно в трьох історико-етнографічних районах: [[Буковина|Буковині]], [[Бессарабія|Бессарабії]] та на [[Мармарощина|Мармарощині]]. При цьому найбільша кількість українців проживала в [[Буджак|Південній Бессарабії]]&nbsp;— 461 тис., 302 тис. з них мешкали в [[Північна Буковина|Північній частині Буковини]] (яка, до речі, ніколи не входила до складу [[Російська імперія|Російської імперії]]), нарешті біля 17 тис. українців населяли Мармарощину, яка річкою [[Тиса|Тисою]] була відділена від [[Закарпаття]]. ''(Джерело: [[Павло Роберт Маґочій]]. Україна. Історія її земель та народів. С. 599.)''}}{{efn|Під час походу, радянська пропаганда підкреслювала той факт, що в захоплених нею регіонах мешкало лише трохи більше 9% румун, а отже «Бессарабія не має жодного відношення до Румунії». Див.: Російський державний військовий архів&nbsp;— Ф.25880.&nbsp;— Оп.4.&nbsp;— Спр.5.&nbsp;— Арк.434.}}.

=== Дипломатичні дії ===
[[Файл:Molotov-Ribbentrop-Russian4.gif|міні|write|250px|Остання сторінка «секретного додаткового протоколу» Молотова—Ріббентропа ([[російська мова|російською мовою]]) про подальшу долю Бессарабії.]]

[[26 червня]] 1940 року радянський [[народний комісар]] закордонних справ [[Молотов В'ячеслав Михайлович|В'ячеслав Молотов]] вручив [[Посол|посланнику]] [[Румунське королівство|Румунії]] в Москві Георге Давідеску [[Нота (дипломатія)|ноту]] радянського уряду, в якій Радянський Союз в ультимативній формі вимагав<ref>Ультимативная нота советского правительства румынскому правительству 26 июня 1940 г. [http://dediserver.eu/hosting/ethnodoc/data/MO19400628-1.rtf '''файл формату rtf'''] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140201165137/http://dediserver.eu/hosting/ethnodoc/data/MO19400628-1.rtf |date=1 лютого 2014 }} {{ref-ru}}</ref>:
# Повернути [[Бессарабія|Бессарабію]] Радянському Союзу;
# Передати Радянському Союзу північну частину [[Буковина|Буковини]] в межах визначених на карті, що додається.

Радянський уряд зажадав північну частину Буковини як ''«незначне відшкодування за великий збиток, нанесений Радянському Союзу і населенню Бессарабії 22-річним румунським пануванням в Бессарабії»'', і також тому, що її ''«[…] доля пов'язана головним чином з Радянською Україною спільнотою своєї історичної долі, і спільністю мови, і національного складу»''. Північна Буковина мала деякі історичні зв'язки з [[Галичина|Галичиною]], яка була приєднана до Радянського Союзу в 1939 році&nbsp;— обидві території входили до складу [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]], починаючи з другої половини [[XVIII століття|18 століття]] і аж до [[1918]] року. Крім того, на відміну від Бессарабії, у Північній Буковині українське населення становило більшість<ref name="ILivezeanu">{{cite book
 | url = http://books.google.com/books?id=5ysbpAyJjoAC&pg=PA90&dq=1930+census+bessarabia&as_brr=3&ei=OG2jSJbaGobujgGLhLm1Dg&sig=ACfU3U2R8WxsMkhLXvLHQSbqH_phVgn1cQ#PPP1,M1
 | last = Irina
 | first = Livezeanu
 | authorlink = 
 | title = Cultural Politics in Greater Romania: Regionalism, Nation Building & Ethnic Struggle
 | publisher = Cornell University Press
 | year = 1995
 | isbn  = 978-0-8014-8688-3
 | page = 92 }} {{ref-en}}</ref>.

На відповідь румунському уряду дали добу. На спробу румунського посланця заперечити наведену в ноті аргументацію посиланнями на [[Історія Молдови|історію Бессарабії]] і [[Молдовська Демократична Республіка|подій 1918 року]], Молотов зазначив, що вони ''«не відповідають ані історичному розвитку, ані реальній ситуації»''. Так само не вдалася спроба продовжити термін відповіді з [[Бухарест]]а, оскільки, Молотов категорично наполягав на тому, що радянський уряд вже «''чекав двадцять два роки''» і тому «''сподівається, що відповідь буде надано без зволікань, і якщо вона буде позитивною, то питання буде вирішено мирним шляхом''»<ref>
{{cite book
 | url = http://books.google.com.ua/books/about/Пакт_Молотова_Риббент.html?id=dUhyAAAAIAAJ&redir_esc=y
 | last = 
 | first = 
 | authorlink =
| editor1-last          = Вэратек
| editor1-first         = В
| editor1-link          = 
| editor2-last          = Шишкану
| editor2-first         = И
| editor2-link          = 
| editor3-last          = Матей
| editor3-first         = В
| editor3-link          =  
 | title = Пакт Молотова—Риббентропа и его последствия для Бессарабии
 | publisher = Кишинев: Университас
 | year = 1991
 | isbn  = 
 | page = 24-27 }} {{ref-ru}}</ref>.

Румунія, щоб уникнути повномасштабного військового конфлікту, швидко погодилася піти з цих територій.

=== Військова операція ===
{{main|Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР}}
Військові та організаційні приготування до зайняття цих територій було проведено заздалегідь. Ще в жовтні 1939 року, тобто відразу по закінченні польської кампанії, на базі [[Київський військовий округ|Київського Особливого військового округу]] (КОВО) та [[Харківський військовий округ|Харківського військового округу]] (ХВО) було створено новий [[Одеський військовий округ]] (ОдВО). У травні 1940 року на посаду командувача КОВО прибув генерал [[Жуков Георгій Костянтинович|Жуков]]<ref name="Grinevich"/>. 9 червня 1940 року Військові Ради КОВО і ОдВО отримали директиви Народного комісара оборони СРСР із завданням готуватися до операцій з «повернення Бессарабії»{{sfn|Мельтюхов М. І.|2000|с=218}}. Як і в польській кампанії, Червона армія отримала наказ про зосередження на кордонах з Румунією під виглядом навчальних зборів в проміжок часу з 11 до 24 червня 1940 року, однак терміну дотримано не було й розгортання військ завершене лише 27 червня 1940 року<ref name="Grinevich"/>.

Для керування бойовими діями в Румунії на базі командування КОВО створено Управління Південного фронту (командувач&nbsp;— генерал армії Г.&nbsp;К.&nbsp;Жуков)<ref name="Grinevich"/>. У цілому війська фронту включали 32 стрілецькі, 2 [[Механізована дивізія|мотострілецькі]], 6 кавалерійських дивізій, 11 танкових та 3 ([[201-ша повітряно-десантна бригада (СРСР)|201-шу]], [[204-та повітряно-десантна бригада (СРСР)|204-ту]] й [[214-та повітряно-десантна бригада (СРСР)|214-ту]]) [[Повітрянодесантна бригада|повітряно-десантних бригади]], 16 корпусних [[Артилерійський полк|артилерійських полків]], 16 артполків Резерву Головного Командування (РГК) і 4 [[Артилерійський дивізіон|артдивізіони]] великої потужності. Загальна чисельність угруповання доходила до 460 тисяч осіб, сухопутні війська мали на озброєнні 12 тисяч гармат і мінометів, близько 3 тисяч танків. Військово-повітряні сили фронту на 24 червня 1940 року нараховували 2160 літаків{{sfn|Мельтюхов М. І.|2000|с=211}}. Можливі дії румунського [[Військово-морські сили|флоту]] мав нейтралізувати [[Чорноморський флот ВМФ СРСР|Чорноморський флот СРСР]], який з 15 червня 1940 року приведено у стан бойової готовності. Також створено Оперативне об'єднання Чорноморського флоту на річці [[Дунай]]&nbsp;— [[Дунайська військова флотилія (СРСР)|Дунайську військову флотилію]].

Радянське військове командування розробило два можливих варіанти «розв'язання бессарабського питання»: перший передбачав повномасштабне ведення бойових дій, другий виходив з можливості розв'язання конфлікту політичними засобами.

28 червня о 14 годині війська РСЧА (лише частина від зосереджених) приступили до реалізації «мирного варіанту дій» у Румунії: перетнувши радянсько-румунський кордон, вони того ж дня зайняли [[Чернівці]], [[Хотин]], [[Бєльці|Бельці]], [[Кишинів]] і [[Білгород-Дністровський|Аккерман]]. А вже до 3 липня 1940 року лінію нового державного кордону СРСР повністю зайняли радянські війська<ref name="Grinevich"/>.

Загалом Червона армія втратила під час «мирної» румунської кампанії до 120 осіб{{sfn|Мельтюхов М. І.|2000|с=232}}. Але, як значною мірою і в польській кампанії, вони також не були спричинені веденням військових дій, а найрізноманітнішими «НП». Зокрема, як писав у своєму повідомленні начальник політуправління 9-ї армії Тевченков:
{{цитата|''Попри те, що ніхто не заважав а ні з суші, а ні з повітря з роботою по утворенню переправ окремі частини армії не упоралися, ставалися розриви [[Понтонний міст|понтонних мостів]], топилися червоноармійці і техніка. Тільки у перший день походу під час переправи через Дністер частин 9-ї армії перевернувся човен, внаслідок чого з 30 бійців 16 загинуло. 29-го червня затонули два танки і [[амфібія]] цієї ж армії''.<ref>Російський державний військовий архів&nbsp;— Ф. 9.&nbsp;— Оп. 36.&nbsp;— Спр. 4191.&nbsp;— Арк. 303.</ref>}}
Мала втрати і румунська сторона.

=== Відносини з місцевим населенням ===
{{main|Політичні репресії на Північній Буковині та Хотинщині (Чернівецька область України) в добу сталінізму (1940-1941, 1944-1953 рр.)}}
Місцеве населення, більшість етнічного складу якого становили національні меншини Румунії, в цілому радо зустрічало прихід Червоної Армії, висловлювали подив і захоплення від вигляду потужної радянської військової техніки та «демократичного поводження радянських командирів», з якими можна було вільно спілкуватися на відміну від «пихатих» румунських офіцерів<ref name=":2">Російський державний військовий архів&nbsp;— Ф. 9.&nbsp;— Оп.36.&nbsp;— Спр.4191.&nbsp;— Арк.71.</ref>. Відступаючі румунські війська намагалися евакуювати з собою не тільки обладнання промислових підприємств, але й худобу, зерно та харчові продукти, при цьому, за повідомленнями радянських військових документів, нерідко мали місце ексцеси, а саме, випадки розстрілів румунами українських селян, ґвалтування жінок, викрадення домашньої худоби, пограбування тощо<ref name="Grinevich"/>. Водночас червоноармійці виявляли свою прихильність до населення: возили бессарабів і буковинців на броні танків, «давали постріляти» з особистої зброї тощо, що, правда, несхвально сприймалося військовим командуванням<ref name=":2"/>.

Як і під час польської кампанії, радянська пропаганда серед місцевих мешканців широко використовувала особу [[Тимошенко Семен Костянтинович|Семена Тимошенка]], на той час уже [[Голова радянського військового відомства|народного комісара оборони СРСР]]. Але в цьому випадку наголос робився не на прізвищі, а на місці народження та соціальному походженні, як, зокрема, [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]] це зробив перед натовпом на одному з мітингів у Чернівцях: як «''сина бессарабського селянина, що став в Країні Рад наркомом&nbsp;— взірцем тих потенційних можливостей, які відкриваються перед новими громадянами СРСР''».<ref>Російський державний військовий архів&nbsp;— Ф. 9.&nbsp;— Оп.36.&nbsp;— Спр.4191.&nbsp;— Арк.90.</ref>

Попри те, що причиною румунського походу радянська пропаганда називала захист чисельної української громади, по зайнятті теренів політика змінилась. Ішлося вже не про приєднання земель і мешканців до УРСР та його населення, а про повернення території «матері-вітчизні СРСР», одночасно до числа «єдинокровних братів», разом з українцями та росіянами, зараховано також [[Молдовани|молдован]] та інші народи. Одночасно велася дискредитація румунів. З одного боку, формувався образ жорстоких бояр-визискувачів трудящих, з іншого&nbsp;— погано зодягнутих, голодних, жалюгідних рядових, яких їх командування силоміць гнало воювати проти Червоної армії. Оскільки сам похід РСЧА кінохроніка зняти не встигла, то кінооператори фіксували на плівку захоплених полонених. Офіційними мовами військових наказів були російська та румунська, а не українська. Газети в більшості населених пунктів, зокрема, в [[Кишинів|Кишиневі]], [[Білгород-Дністровський|Аккермані]], [[Бєльці|Бєльцях]], [[Бендери|Бендерах]], [[Ізмаїл]]і, [[Кагул (місто)|Кагулі]], [[Сороки (місто)|Сороках]], [[Хотин]]і планувалося попервах видавати румунською (в молдовському Кишиневі&nbsp;— ще й російською), а українською&nbsp;— тільки в переважно заселених [[євреї|євреями]] [[Чернівці|Чернівцях]]. Таким чином готувалося підґрунтя для створення в складі СРСР ще однієї союзної республіки&nbsp;— [[Молдавська Радянська Соціалістична Республіка|Молдавської]].<ref name="Grinevich"/>

=== Входження до СРСР ===
Жодного [[плебісцит]]у з питання бажання громадян щодо можливого приєднання колишньої румунської території та її населення до складу СРСР не проводилося з наступних причин:
* керівництво Радянського Союзу вважало їх незаконно відторгнутими;
* розгортання масштабів [[Західноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни|військового конфлікту в Європі]], зокрема [[Французька кампанія (1940)|поразка й капітуляція Франції]], дозволяло знехтувати такою демонстрацією прихильності «принципам демократії» світовій спільноті<ref name="Grinevich"/>.

[[2 серпня]] [[1940]] року рішенням [[Верховна рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік|Верховної Ради СРСР]] ці території ввійшли до складу Радянського Союзу: на більшій частині захоплених земель утворено [[Молдавська Радянська Соціалістична Республіка|Молдавську Радянську Соціалістичну Республіку]], попередника сучасної [[Молдова|Республіки Молдова]]; [[Північна Буковина]], [[Буджак|Південна Бессарабія]] та [[Герцаївський район|регіон Герца]] ввійшли до складу [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]].

== Радянська політика на анексованих територіях ==
[[Файл:Czerwony Sztandar 09 1940.jpg|міні|220px|ліворуч|Радянська [[карикатура]], опублікована польською мовою у Львові в 1940 році, яка висміювала «ворогів держави»&nbsp;— польських [[Підприємець|підприємців]], військових [[офіцер]]ів та [[Аристократія (стан)|аристократів]].]]
Червона армія за лічені дні розбила й полонила польські військові підрозділи, що їй протистояли і взяла під свій контроль територію Західної України, негайно розпочавши радянізацію цих територій, яку умовно можна поділити на три етапи<ref>[http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=35387 Методи радянізації Західної України у 1939—1940&nbsp;рр.], ОКСАНА ЛЕВИЦЬКА, ЖУРНАЛ «СХІД» №&nbsp;7</ref>:
* формування тимчасових органів влади під безпосереднім контролем військових частин Червоної армії (17 вересня 1939&nbsp;—10 грудня 1939);
* перехід функцій тимчасових органів влади в руки створених органів радянської влади на місцях (10 грудня 1939&nbsp;— 3 лютого 1940);
* розбудова партійних, радянських, правоохоронних і господарських структур управління (лютий 1940&nbsp;— червень 1941).

Очевидно, що аналогічним чином відбувалася радянізація і на землях, анексованих у Румунії.

=== Уряд та адміністрація ===
Землі, захоплені СРСР у Польщі, були адміністративно реорганізовані в шість областей за аналогією з рештою Радянського Союзу ([[Дрогобицька область|Дрогобицька]], [[Львівська область|Львівська]], [[Рівненська область|Рівненська]], Станіславська (пізніше&nbsp;— [[Івано-Франківська область]]), [[Тернопільська область|Тернопільська]] та [[Волинська область]]). Цивільну адміністрацію в регіонах, анексованих від Польщі, організовано в грудні 1939 року й сформовано в основному з вихідців зі [[Східна Україна|Східної України]] та [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|Росії]], і лише 20&nbsp;% державних службовців походило з місцевого населення. Як помилково вважали багато українців, непропорційно велика кількість людей, що працювали в тогочасній радянській адміністрації, були вихідцями з єврейської громади. Причиною цього вважалося те, що більшість попередніх представників польської адміністрації було депортовано, а місцева українська інтелігенція, яка могла б зайняли їхнє місце, як правило, вважалася занадто націоналістичною для такої роботи в Радах. У дійсності більшість позицій було укомплектовано етнічними українцями з Радянського Союзу. Тим не менш в очах багатьох українців [[євреї]] стали асоціюватися з радянською владою, що сприяло зростанню [[Антисемітизм|антиєврейських настроїв]]<ref>{{cite web
 |url         = http://www.mankurty.com/holocaust/?p=472
 |title       = Ukrainian Collaboration in the Extermination of the Jews during the Second World War: Sorting Out the Long-Term and Conjunctural Factors
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = ''Джон-Пол Химка (John-Paul Himka)''
 |authorlink  = Іван-Павло Химка
 |coauthors   = 
 |date        = 1997
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = 
 |publisher   = Oxford University Press
 |location    = 
 |page        = 170–189
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Англійська мова|англ.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9H00Hfe?url=http://www.mankurty.com/holocaust/?p=472
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-05-23
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = yes
}}</ref>. [[Польська мова|Польську мову]] було виключено із суспільного життя, а українська стала мовою урядування й судочинства{{sfn|Україна. Коротка енциклопедія|1963|с=831–833, 872–874}}. Польські установи припинили своє існування, а їхніх чиновників, державних службовців й поліцейські чини було [[Депортація|депортовано]] в [[Сибір]] або в [[Середня Азія|Середню Азію]]<ref name="Shapoval">{{Стаття
 | прізвище            = Юрій Шаповал.
 | ім'я                = 
 | посилання_на_автора = 
 | співавтори          = 
 | рік                 = 
 | місяць              = 
 | назва               = Якого кольору був вересень 1939-го? Роздуми з приводу 65-річчя з дня входження Червоної Армії в Західну Україну.
 | журнал              = [[Дзеркало тижня. Україна|Дзеркало тижня]]
 | том                 = №&nbsp;37
 | місце               = 
 | видавництво         = 
 | випуск              = 17 вересня 2004
 | сторінки            = 
 | doi                 = 
 | id                  = 
 | url                 = http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/yakogo_koloru_buv_veresen_1939-go_rozdumi_z_privodu_65-richchya_z_dnya_vhodzhennya_chervonoyi_armiyi.html
 | формат              = 
 | дата_отримання      = 
 | цитати              = 
 }}</ref>{{sfn|Маґочій П.-Р.|2012|601-612}}<ref name="pvu">
{{cite web
 |url         = http://h.ua/story/372814/
 |title       = Польские военнопленные в Украине (1939-1941 года) (новые документы)
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = ''Володимир Бровко.''
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 2013-02-24
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = 
 |publisher   = ХайВей
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Російська мова|рос.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9H1xelm?url=http://h.ua/story/372814/
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-05-23
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}
</ref>.

Ті українські організації, які не контролювалися Радами, було обмежено в діяльності або взагалі ліквідовано. Сотні [[Кооперативний рух в Україні|кредитних спілок та кооперативів]], які існували в міжвоєнний період, було закрито. Місцеві українські політичні партії було скасовано, а від 20 до 30 тисяч політично активних українців втекли на території, окуповані німцями. Більшість з тих, хто не захотів або не зумів втекти, згідно з директивами НКВС були заарештовані<ref name="Shapoval"/><ref name="pvu"/>. Наприклад, доктор [[Левицький Дмитро Павлович|Дмитро Левицький]], колишній глава поміркованої української політичної партії [[Українське національно-демократичне об'єднання|Українського Національно-демократичного Об'єднання]] (УНДО), яка домінувала в українському політичному житті між двома світовими війнами, і голова української делегації в польському довоєнному парламенті, був, як і багато його колег, заарештований, депортований до Москви і помер на засланні в [[Бухара|Бухарі]] ([[Узбекистан]])<ref name=":0"/>. З ліквідацією окремих осіб, організацій і партій, які легально представляли помірковані або ліберальні політичні тенденції, зі значних організацій у Західній Україні, як єдина опозиційна політична партія лишилася лише [[Організація українських націоналістів|Організація Українських Націоналістів]], яка [[Рух опору|діяла в підпіллі]]{{sfn|Україна. Коротка енциклопедія|1963|с=831–833, 872–874}}.

=== Карально-репресивні органи ===
Фактична робота зі створення карально-репресивних органів для теренів Західної України розпочалася практично відразу після початку [[Друга світова війна|Другої світової війни]]. Уже 8 вересня 1939 року вийшов наказ №&nbsp;001064 Народного комісара внутрішніх справ СРСР [[Берія Лаврентій Павлович|Лаврентія Берії]] ''«Про оперативні заходи у зв'язку зі здійснюваними навчальними зборами»'', згідно з яким [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|Нарком внутрішніх справ]] [[Органи державної безпеки в Українській РСР#Історія служби|УРСР]] [[Сєров Іван Олександрович|Іван Сєров]] мав у термін до 22.00 наступного дня зібрати в Києві 50 оперативних працівників НКВС і 150 оперативно-політичних працівників [[Прикордонні війська КДБ СРСР|прикордонних військ НКВС]]. Таку ж за чисельністю групу, яка готувалась для анексії [[Західна Білорусь|Західної Білорусі]], нарком внутрішніх справ [[Білоруська Радянська Соціалістична Республіка|БРСР]] [[Цанава Лаврентій Хомич|Лаврентій Цанава]] мав зібрати в [[Мінськ]]у. На посилення київської групи [[Санкт-Петербург|Ленінградське]] обласне управління НКВС направляло по 30 осіб оперативних працівників УНКВС та оперативно-політичних працівників прикордонних військ, а для керівництва ними з [[Москва|Москви]], з Центрального апарату НКВС, прибувало в [[Київ]] та Мінськ 10 та 15 оперативників відповідно. З цих двох груп були сформовані дев'ять менших: п'ять, чисельністю по 50—70 осіб в кожній, у [[Київський військовий округ|Київському особливому військовому окрузі]] та чотири, по 40—55 осіб, у [[Білоруський військовий округ|Білоруському особливому військовому окрузі]]. У розпорядження кожної з дев'яти груп для виконання спецзавдань передавалося по [[батальйон]]у чисельністю 300 осіб зі складу військ Київського та Білоруського прикордонних округів. Крім того, зі співробітників територіальних органів НКВС сформували резервну групу кількістю 300 осіб, якою керував заступник Берії [[Круглов Сергій Никифорович|Сергій Круглов]]<ref name="Shapoval"/><ref name="pvu"/>.

Про те, що групи НКВС сформовані для участі не в навчальних зборах, а у військовій операції, стало зрозуміло 15 вересня, за два дні до [[Радянське вторгнення до Польщі|початку вторгнення]], коли на адресу заступника наркома внутрішніх справ СРСР [[Меркулов Всеволод Миколайович|Всеволода Меркулова]], Сєрова й Цанави надійшла директива Берії ''«Про завдання оперативних груп НКВС при вступі радянських військ на територію Західної України і Західної Білорусі»''. В ній було визначено і мету їх створення: ''«з просуванням (…) військ і зайняттям тих чи інших міст будуть створюватися тимчасові управління (тимчасові органи влади), до складу яких ввійдуть керівники опергрупи НКВС»''. Було поставлено цілі: ''«опергрупи НКВС, по мірі просування військових частин повинні створювати на зайнятій території в усіх значних населених пунктах апарат НКВС за рахунок виділення зі складу основної групи НКВС невеликих груп, (…) разом з невеликим загоном червоноармійців-прикордонників виділена група працівників повинна стати ядром майбутніх органів НКВС»''. Сформульовано в директиві й конкретні завдання, які повинні виконувати новостворені органи НКВС. Серед інших це, зокрема:
{{External media||align=right
||video1=[http://www.poshuk.lviv.ua/cinema_p_5.html Документальний фільм «Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939-41»]
{{ref-en}} {{ref-uk}}}}
* захоплення установ зв'язку, [[Засоби масової інформації|засобів масової інформації]], [[Типографія|типографій]], [[банк]]ів та інших [[Небанківська фінансова установа|фінансових установ]] та контроль над ними;
* захоплення державних [[архів]]ів, в першу чергу&nbsp;— архівів [[жандармерія|жандармерії]] та [[Другий відділ Генерального штабу Війська Польського|Другого відділу польського]] [[Генеральний штаб|Генштабу]] (розвідки) й контррозвідки;
* арешт та взяття в заручники представників [[Дворяни|дворянства]], [[Князь|князів]], [[Капіталізм|капіталістів]], [[поміщик]]ів;
* арешт представників польської адміністрації, керівників місцевої [[Поліція|поліції]], жандармерії, прикордонної служби, філій Другого відділу польського Генштабу, [[Воєвода|воєвод]] та їх помічників, керівників контрреволюційних партій;
* здійснення заходів з виявлення та арешту агентів жандармерії, політичної поліції і Другого відділу Генштабу, використовуючи для цього захоплені архіви;
* створення агентурно-інформаційної мережі з розрахунком охопити в першу чергу державний апарат, контрреволюційне буржуазне поміщицьке оточення і політичні партії, особливу увагу приділити створенню мережі [[інформатор]]ів в редакціях газет, культурно-освітніх закладах, продовольчих складах, штабах, робітничих гвардіях та селянських комітетах;
* захоплення тюрем, створення з надійних осіб нової тюремної адміністрації на чолі з співробітником НКВС, забезпечення строгого режиму утримування ув'язнених, звільнення осіб, арештованих за революційну та антиурядову діяльність, використання факту звільнення для вербування [[Агентурна розвідка|агентури]] та проведення політичної роботи серед населення;
* опергрупам НКВС зайняти приміщення, які відповідають вимогам роботи НКВС, а для утримання арештованих, котрі перебувають під слідством, організувати внутрішні тюрми, забезпечивши їх охорону та обслуговування;
* одночасно з проведенням операцій розгорнути розгляд справ арештованих, контрреволюційного організацій з завданням викриття підпільних контрреволюційних організацій, груп чи осіб, які ставлять собі за мету проведення диверсій, терору, повстанського руху й контрреволюційного саботажу, а осіб, викритих в організації політичних ексцесів чи відкритих контрреволюційних виступах, арештовувати негайно;
* провести реєстрацію й конфіскацію в цивільного населення нарізної [[Вогнепальна зброя|вогнепальної зброї]], вибухових речовин та радіопередавачів;
* організувати роботу з протипожежної охорони, призначивши начальниками пожежних команд надійних осіб<ref name="Shapoval"/><ref name="pvu"/>.

[[Файл:Drogobych P1010090.JPG|300px|міні|праворуч|Меморіал жертвам НКВС в Дрогобичі [[Пам'ятники Дрогобича|«Тюрма на Стрийській»]] на подвір'ї корпусу [[Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка|Дрогобицького педуніверситету]] по вулиці Стрийській, 3]]
Про те, що директива Берії виконувалась досить ретельно, свідчать чимало фактів, які, наприклад, дає [[історія Дрогобича]] тих років. 24 вересня місто п��редане вермахтом Червоній армії<ref name="Grinevich"/>. Керівником тимчасової цивільної адміністрації призначено секретаря [[Миколаїв]]ського обкому [[Комуністична партія України (1918—1991)|КП(б)У]] з [[Ідеологія|ідеології]] О.&nbsp;Г.&nbsp;Загородьного. 22 жовтня він обраний в президію Народних Зборів. Дрогобицьке управління НКВС зайняло для своїх потреб приміщення міського суду, при ньому було створено тюрму на 60—300 осіб, радянські судді були змушені задовольнитись будинком Шраєрів<ref name="Нариси">{{книга
 |автор          = 
 |частина        = 
 |заголовок      = Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.)
 |оригінал       = 
 |посилання      = 
 |видання        = 
 |відповідальний = Наук. ред. Л. Тимошенко
 |місце          = Дрогобич
 |видавництво    = Коло
 |рік            = 2009
 |том            = 
 |сторінки       = 
 |сторінок       = 
 |isbn           = 978-966-7996-46-8
}}</ref>. В розпорядженні влади мались також [[Дрогобицька виправна колонія № 40|«дрогобицькі Бриґідки»]]<ref>[http://zik.ua/ua/news/2012/01/19/329421 Дрогобицькій виправній колонії&nbsp;— 100 років] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120405064419/http://zik.ua/ua/news/2012/01/19/329421 |date=2012-04-05 }} Новини ZiK. 19 січня 2012</ref> місткістю близько 1200 в'язнів. 2 жовтня заарештовано директора польської гімназії Тадеуша Каньовського, а всього до кінця 1939 року каральні органи арештували 99 польських високопосадовців. Замість міських часописів, випуск яких був припинений, 4 листопада почала виходити [[Галицька зоря|«Більшовицька правда»]]. Головний редактор&nbsp;— секретар КП(б)У Дзержинського району міста [[Харків|Харкова]] Є.&nbsp;В.&nbsp;Герасименко<ref name="Нариси"/>. 27 листопада начальником управління НКВС по Дрогобицькій області призначено заступника начальника [[Луганськ|Ворошиловградського]] обласного управління НКВС І.&nbsp;І.&nbsp;Зачепу<ref>[http://www.knowbysight.info/ZZZ/02709.asp Іван Іванович Зачепа. Біографія ] Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991 {{ref-ru}}</ref>. 27 листопада утворена [[Дрогобицька область]]<ref>{{Cite web |url=http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/32-01 |title=Указ ПРЕЗИДИУМА ВЕРХОВНОГО СОВЕТА УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» |accessdate=2017-11-19 |archive-date=2016-11-26 |archive-url=https://web.archive.org/web/20161126001749/http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/32-01 }}</ref>, і того ж дня постановою ЦК КП(б)У затверджено [[Дрогобицький обласний комітет Комуністичної партії України|дрогобицький обласний комітет компартії]], який зайняв приміщення [[Дрогобицька ратуша|ратуші]]. До бюро обкому не ввійшов не тільки жоден представник Дрогобиччини, а й взагалі Західної України. З надісланих восени 1939 року до області на керівну роботу 597 осіб лише декілька володіли [[Польська мова|польською мовою]], а значна частина не знала ��авіть [[Українська мова|української]]. У квітні 1940 року на обліку в [[Дрогобицький міський комітет Комуністичної партії України|міській організації КП(б)У]] знаходились 559 осіб, лише 58 з них мали [[Вища освіта|вищу освіту]], а 212&nbsp;— тільки початкову. [[25 грудня]] влада розпочала [[Депортація|депортації]] населення польської національності та, одночасно, масове заповнення обох тюрем, спочатку переважно поляками, а з середини 1940 року&nbsp;— українцями. Від початку 1940 до червня 1941 року депортовано як мінімум 829 лише поляків, а всього арештовано чи вислано понад дві тисячі дрогобичан, тобто кожного вісімнадцятого жителя міста. Лише в квітні 1940 року з території Дрогобицької області депортовані 3628 поляків та євреїв, або 1184 родини<ref name="Нариси"/>, а всього від вересня 1939 року й по червень 1941 року з Західної України депортовано понад півмільйона осіб.<ref>[http://territoryterror.org.ua/uk/history/1945-1953/deportations/chronology/ Хронологія депортацій] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140202151943/http://territoryterror.org.ua/uk/history/1945-1953/deportations/chronology/ |date=2 лютого 2014 }} на сайті [[Музей «Територія Терору»|музею «Територія терору»]]</ref> Арештованих засуджували на значні тюремні терміни, нерідко до [[Смертна кара|смертної кари]]<ref name="Нариси"/><ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-4/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці
 |title       = З процесу 62-х
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Вільне слово» (Дрогобич) №&nbsp;12 за 3 серпня 1941 року
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9H5Koz8?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-4/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref><ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-6/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці
 |title       = Процес тридцяти дев'яти в Дрогобичі
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Вільне слово» (Дрогобич) №&nbsp;17 за 15 серпня 1941 року
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9H6MKl7?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-6/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref><ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-8/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці
 |title       = До процесу 39-ти в Дрогобичі
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Вільне слово» (Дрогобич) №&nbsp;21 за 24 серпня 1941 року
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9H7idon?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-8/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref>.

Проводячи репресії, НКВС досить значний проміжок часу не отримувало у відповідь організованого спротиву від місцевого населення. І в цьому кожна з національних громад, а населення Дрогобича на той момент складалося з приблизно рівних часток євреїв, українців та поляків, мала свої причини. Євреї вважали, що прихід радянської влади врятував їх від винищення гітлерівцями, поляки на початках не мали створених підпільних структур, бо в національній польській державі могли захищати свої права легальними методами й у тих умовах змушені були починати організовувати їх на основі скаутських чи культурних товариств. Не в кращому, а, можливо, і гіршому становищі перебували й українці. Дані на українських патріотів, зокрема діячів та симпатиків ОУН, з архівами поліції були захоплені НКВС, що змушувало керівництво ОУН задля безпеки переміщати місцеві кадри на іншу територію та заново налагоджувати підпільну роботу<ref name="Нариси"/>.

Особливої жорстокості репресії досягли з початком [[Німецько-радянська війна|німецько-радянської війни]]. З 22 до 29 червня 1941 року співробітники НКВС арештовували всіх, на їх думку, потенційних ворогів радянської влади, нерідко з сім'ями. В Дрогобичі це, зокрема, [[Максимович Антін Іванович|Антон Максимович]], [[Чмола Іван|Іван Чмола]], [[Бурко Дмитро|Дмитро Бурко]], Йосиф Бараняк, Йосифат Пасічник, Євген Татарський, Осип Левицький, [[Северіян (Бараник)|Северіян Бараник]], [[Яким (Сеньківський)|Яким Сеньківський]]. Арештованих в ці дні та інших в'язнів, що знаходилися в дрогобицьких тюрмах, енкаведисти перед відступом з міста ліквідували<ref name="Нариси"/><ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-3/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці
 |title       = Масакра в Дрогобичі
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Українські щоденні вісті (Львів)» №&nbsp;14 за 22 липня 1941 року
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9H8e9Iw?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-3/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref>. Знищення в Дрогобичі ([[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]] замордував кількасот осіб) проводили в обох тюрмах та на єврейському кладовищі<ref name="Нариси"/>. Такі ж акції відбувались в сусідніх містах [[Борислав]]і<ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-4/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці
 |title       = З останніх днів большевицької окупації в Бориславі
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Вільне слово» (Дрогобич) №&nbsp;8 за 25 липня 1941 року
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9H5Koz8?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-4/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref>, [[Самбір|Самборі]]<ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-3/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці
 |title       = Страшні спомини з самбірської тюрми
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Вільне слово» (Дрогобич) №&nbsp;6 за 20 липня 1941 року
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9H8e9Iw?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-3/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref>, [[Стрий|Стрию]]<ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-3/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці
 |title       = Жертви більшовицького терору
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Стрийські вісті» (Стрий) №&nbsp;1 за 18 липня 1941 року
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9H8e9Iw?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-3/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref><ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-5/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці
 |title       = В стрийській тюрмі
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Вільне слово» №&nbsp;13 за 6 серпня 1941
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9H9YtiK?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-5/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref>, інших населених пунктах Дрогобицької області, наприклад, у [[Підбуж]]і<ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-2/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці#
 |title       = Кривавий морд людей підбузьким НКВД
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Вільне слово» №&nbsp;4 за 16 липня 1941
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9HAT6ea?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-2/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref><ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-4/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці
 |title       = Московсько-більшовицький терор у підбужі
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Стрийські вісті» (Стрий) №&nbsp;3 за 31 липня 1941 року
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9H5Koz8?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-4/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref><ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-2/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці#
 |title       = Жертви енкаведистів у Підбужчині, Дрогобицька область
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Українські щоденні вісті» (Львів) №&nbsp;10 за 17 липня 1941 року
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9HAT6ea?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-2/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref>, [[Унятичі|Унятичах]]<ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-2/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці#
 |title       = Жертви большевицького терору в Унятичах
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Вільне слово» №&nbsp;4 за 16 липня 1941
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9HAT6ea?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-2/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref>, [[Добромиль|Добромилі]]<ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-5/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці
 |title       = Кривава масакра в Добромилі
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Українські щоденні вісті» (Львів) №&nbsp;25 за 3 серпня 1941 року
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9H9YtiK?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-5/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref><ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-5/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці
 |title       = Доброміль&nbsp;— місце большевицького страхіття
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Українські щоденні вісті» (Львів) №&nbsp;30 за 9 серпня 1941 року
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9H9YtiK?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-5/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref>, [[Сколе]]<ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-8/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці
 |title       = Сколе своїм героям
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Стрийські вісті» (Стрий) №&nbsp;21 за 2 жовтня 1941 року
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9H7idon?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-8/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref>. 30 червня, в переддень зайняття Дрогобича німецькими та угорськими частинами, коли останні енкаведисти залишили місто, дрогобичани звільнили небагатьох уцілілих в'язнів<ref name="Нариси"/>.

1 липня 74 трупи замордованих комуністичною владою виявлені на єврейському цвинтарі та в ямі на подвір'ї обласного управління НКВС, з яких впізнати родичам вдалось лише 6 тіл<ref name="Нариси"/><ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-2/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці#
 |title       = У тюрмах дрогобицького НКВД
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Вільне слово» №&nbsp;3 за 12 липня 1941 року
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9HAT6ea?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-2/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref>. Починаючи з [[23 липня]] і аж по [[15 жовтня]] [[1941]] року [[Засоби масової інформації та видавництва Дрогобича#Під німецькою окупацією|дрогобицька газета «Вільне слово»]] друкувала списки жертв комуністичного режиму<ref>{{cite web
 |url         = http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-9/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-Злочин-Москви-у-Вінниці
 |title       = Наш тернистий шлях
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.ukrcenter.com/
 |publisher   = За матеріалами газети «Вільне слово» №&nbsp;104 23 липня&nbsp;— 15 жовтня 1941&nbsp;р.
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9HBKomb?url=http://www.ukrcenter.com/Форум/30172-9/Розкрилася-земля-і-показалося-пекло-
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}</ref>. Після повернення радянської влади на місці єврейського цвинтаря, де НКВС, а пізніше й німці, проводили розстріли, збудовано Будинок Побуту. З 24 серпня до 30 вересня 1990 року учасниками історико-просвітницької організації «Меморіал», членами «Народного руху України», за підтримки добровольців на території навчального корпусу [[Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка|Дрогобицького державного педагогічного інституту]] на вулиці Стрийській, 3, в якому з вересня 1939 року і до кінця червня 1941 року знаходилось Дрогобицьке обласне управління НКВС разом з слідчою тюрмою, викопано кісткові останки 486 осіб. [[14 липня]] [[1991]] року після багатотисячного мітингу на площі перед ратушею жертви комуністичної влади перенесені на міський цвинтар на Полі Скорботи. Ієромонахи [[Яким (Сеньківський)|Яким Сеньківський]] та [[Северіян (Бараник)|Северіян Бараник]] за мученицьку смерть [[Беатифікація|беатифіковані]] [[27 червня]] [[2001]] року в місті [[Львів|Львові]] під час [[Літургія|Святої Літургії]] у [[Візантійський обряд|візантійському обряді]] за участі [[Папа Римський|Папи Римського]] [[Іван Павло II|Івана Павла ІІ]], в якій взяло участь понад вісім тисяч дрогобичан<ref name="Нариси"/><ref>
{{cite web
 |url         = http://www.sde.org.ua/home/archive/item/1794-u-drogobychi-pomyanuly-jertv-kativen-nkvs.html
 |title       = У Дрогобичі пом'янули жертв катівень НКВС
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = ''Олег Чупа.''
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 2011-06-24
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = http://www.sde.org.ua/
 |publisher   = Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9HCEXFq?url=http://www.sde.org.ua/home/archive/item/1794-u-drogobychi-pomyanuly-jertv-kativen-nkvs.html
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-05
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}
</ref>. Кількість жертв режиму, які знищені в «Дрогобицьких Бриґідках» (зараз там знаходиться [[Дрогобицька виправна колонія № 40|виправна колонія №&nbsp;40]]) та місце їх поховання невідомі досі.

Аналогічні дії здійснювали представники радянської влади й у інших населених пунктах Західної України. Ось як про тогочасні події у Львові пише історик [[В'ятрович Володимир Михайлович|Володимир В'ятрович]]:

{{Цитата|Після помпезного входу до Львова радянська влада стала розгортати свою каральну систему. Уже 23 вересня військовики захопили всі польські архіви, у яких була інформація про національно свідомих людей, противників польської влади, які могли протистояти і «червоним». Також ще перед приходом до Львова була зібрана вся інформація про місцеву інтелігенцію та урядовців&nbsp;— це був список людей, яких насамперед мали заарештувати. Тож уже дуже скоро життя Львова стало цілковито підконтрольне НКВД.<ref>Стаття Юлії Курій «Люди думали, що прийшли українці», [[Експрес (газета)|газета «Експрес»]] № 102 (7154) за 19-26.09.2013 року</ref>}}
[[Файл:Marchenko-mi.jpg|міні|180px|ліворуч|[[Марченко Михайло Іванович|Михайло Марченко]]&nbsp;— український історик, перший радянський ректор Львівського університету (1939—1940)]]

=== Освіта й охорона здоров'я ===

У зв'язку з специфічним розташуванням Західної України на кордоні з територією, котра перебувала під владою Німеччини, радянська адміністрація на початковому етапі робила спроби завоювати лояльність та повагу місцевого українського населення. Зокрема, один з пунктів директиви Берії від 15 вересня був такий:
{{цитата|''[[Конфіскація майна|Конфіскації]] [[фураж]]у й [[Їжа|продовольства]] у населення уникати. Необхідний [[фураж]] та продовольство купляти у населення за [[Радянський карбованець|радянські карбованці]], повідомляючи населення, що [[Валютний курс|курс]] карбованця дорівнює курсу польського [[Злотий|злотого]]''<ref name="Shapoval"/>}}

[[Файл:Луцьк. Сиротинець святої Терези.jpg|міні|250px|Луцький учительський інститут.]]
[[Файл:Рівненський державний гуманітарний університет.jpg|міні|250px|Рівненський учительський інститут.]]
[[Файл:Крем'янець. Єзуїти.jpg|міні|250px|[[Кременецький колегіум|Кременецький вчительський інститут]].]]
Охорону здоров'я, особливо в селах, було значно поліпшено{{sfn|Субтельний О. М.|1993|с=455–457}}. У період між двома світовими війнами у Польщі різко скоротилась кількість україномовних шкіл (з понад 2 400 початкових українських шкіл, які були за правління [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] в [[Східна Галичина|Східній Галичині]] станом на 1912 рік, під Польщею, внаслідок прийнятого у 1924 році шкільного закону, запропонованого міністром [[Станіслав Грабський|Станіславом Ґрабським]], так званого «[[Lex Grabski]]», у 1937 році залишилося їх тільки 382<ref>{{книга
 |автор          = Олег Романів, Інна Федущак.
 |частина        = [http://www.poshuk.lviv.ua/ukr_zut_r1_19.html Західна Україна між двома Світовими війнами]
 |заголовок      = Західноукраїнська трагедія 1941
 |оригінал       = 
 |посилання      = http://poshuk.lviv.ua/ukr_biblio_p_2.html
 |видання        = 
 |відповідальний = 
 |місце          = Львів, Нью-Йорк
 |видавництво    = Наукове товариство ім. Шевченка. Українознавча бібліотека НТШ
 |рік            = 1958
 |том            = 
 |сторінки       = 
 |сторінок       = 430
 |isbn           = 
}}</ref>), в той час як Румунія заборонила їх повністю{{sfn|Маґочій П.-Р.|2012|601-612}}. Зараз вони були знову відкриті, навчання в школах проводилось українською мовою, хоча обов'язковою іноземною мовою стала [[російська мова|російська]]. Викладання українською також відновлене в [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівському університеті]] (де польський уряд заборонив його в міжвоєнні роки), і який став реально [[Українізація|українізований]]{{sfn|Україна. Коротка енциклопедія|1963|с=831–833, 872–874}} та перейменований на честь українського письменника [[Франко Іван Якович|Івана Франка]].

Радянська влада створила у Львові філію [[Національна академія наук України|Української академії наук]], а деяких провідних українських вчених з некомуністичним світоглядом було запрошено, щоб укомплектувати ці установи{{sfn|Маґочій П.-Р.|2012|601-612}}. Частину студентів зі Східної України переведено на навчання до Львова, а західноукраїнських студентів, викладачів і інших діячів культури відправлено у фінансовані радянською владою поїздки в Київ. Ненавмисним результатом такого обміну стало те, що галицька молодь була неприємно здивована матеріальною бідністю і широким використанням російської мови в радянській Україні, в той час як студенти-східняки, котрі приїжджали до Західної України, потрапляли під місцевий вплив й сприймали західні ідеї [[Український націоналізм|українського націоналізму]]{{sfn|Джон Армстронг|1990|с=63-72}}. Як пізніше образно висловилась [[Костенко Ліна Василівна|Ліна Костенко]], «''об'єднання „[[Мала Русь|Малоросії“]] з „[[Малопольща|Малопольщею“]] дало Велику Україну''»<ref>{{Cite web |url=http://history.franko.lviv.ua/gryc_r6.htm |title=Україна, 1945—1985: Нова політична нація |accessdate=2013-06-14 |archive-date=2012-07-12 |archive-url=https://web.archive.org/web/20120712150726/http://history.franko.lviv.ua/gryc_r6.htm }}</ref>.

15 квітня 1940 року постанова [[Рада народних комісарів Української РСР|Ради Народних Комісарів УРСР]] зобов'язала створити в Західній Україні у всіх шести нових областях вчительські інститути. Зокрема, інститут у Дрогобичі формувався в складі трьох факультетів&nbsp;— історичного, мовно-літературного та фізико-математичного. Студентам обіцяно стипендію, тому до вересня набрано понад 700 охочих. Як потім виявилось, для одержання стипендії необхідно мати як мінімум 75&nbsp;% відмінних оцінок, тому чисельність студентів різко зменшилась до 230<ref name="Нариси"/>. Так постали Дрогобицький (тепер [[Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка]]), Кременецький (тепер [[Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка]]), Луцький (тепер [[Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки]]), Львівський, Рівненський (тепер [[Рівненський державний гуманітарний університет]]), Станіславський (тепер [[Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника]]) учительські інститути. П'ять з них діють до наших днів. Шостий, Львівський учительський (педагогічний) інститут, у 1959 році переведено до Дрогобича й приєднано до Дрогобицького.<ref name="Нариси"/>

Радянізовано шкільну освіту. Для прикладу, в Дрогобичі з [[11 січня]] [[1940]] року 10 українських шкіл, одна єврейська (за іншими даними&nbsp;— 2 школи<ref>{{ЕЄЕ|11474|Дрогобыч}}</ref>), польська та новостворена російська (поряд з будинком обласного управління НКВС) школи перейшли на радянські навчальні плани. Замість [[Латинська мова|латинської мови]] та [[Релігія|релігії]], вивчення яких було припинене, чи [[Польська мова|польської]], застосування якої обмежене рамками однієї школи, учнів навчали [[Російська мова|російської мови]], історії ВКП(б) та СРСР. Місцевих директорів шкіл та частину вчителів, як і в інших сферах міської господарки, замінено на присланих зі сходу країни, а [[Семінарія|семінарію]] [[Василіянки|сестер Василіянок]] та торговельну школу&nbsp;— закрито. (Принцип «тасування кадрів» радянське керівництво застосовувало й надалі, хоча часто прислані спеціалісти за кваліфікацією були не кращі за місцевих. В [[1952]] році на початок навчального року в учительському інституті всього лиш двоє викладачів з 40 осіб викладацького складу, або 5&nbsp;%, родом з Західної України й лише п'ятеро з них мали вчений ступінь [[кандидат наук]]. В наступному [[1953]] році, через чотирнадцять років після приходу Червоної армії та через дев'ять після повернення, попри щорічні випуски в педагогічному інституті та педучилищах, в дрогобицьких школах місцевих було лише 34 вчителі з 228, або менше 15&nbsp;%.)<ref name="Нариси"/>

На відміну від значного розширення можливостей отримання освіти в радянській системі, освітні установи, які не контролювалися радянськими органами, такі як популярна в суспільстві [[Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка|«Просвіта»]] з великою кількістю читальних залів, [[Наукове товариство імені Шевченка]], громадські бібліотеки й театри та навіть [[Москвофільство|русофільський]] [[Ставропігійський інститут]] були закриті або заборонені.

Якщо на територіях, анексованих у Польщі, боротьба проти [[Полонізація|полонізації]] велася шляхом українізації, то на землях, анексованих у Румунії, боротьба з [[Румунізація|румунізацією]] велась витісненням [[Румунська мова|румунської мови]] [[Російська мова|російською]]. Радянська [[пропаганда]] через друковані видання поширювала [[Провокація|провокаційні]] чутки про знищення в Румунії з фондів бібліотек всіх книжок класиків [[Російська література|російської літератури]], зняття в [[Кишинів|Кишиневі]] з пам'ятника [[Пушкін Олександр Сергійович|Пушкіну]] напису російською мовою й заміну його на румунський, одночасно розповідала про [[Суворов Олександр Васильович|Суворова]], штурм російськими військами [[Ізмаїл]]а, всіляко підкреслювала саме російську історичну спадщину цих територій<ref name="Grinevich"/>.

=== Земельна реформа ===
[[Файл:Tak bulo - tak ye.jpg|міні|220px|ліворуч|Радянський пропагандистський плакат з зображенням червоноармійця, що звільняє західноукраїнського «селянина-трударя» з-під ярма «панської Польщі».]]
На приєднаних територіях понад 50 відсотків земельного фонду належали польським або румунським [[поміщик]]ам, у той час як близько 75&nbsp;% українських селян мали у власності менше двох [[гектар]]ів землі на сім'ю. Починаючи з 1939 року землі, які не належали селянам, були [[Конфіскація майна|конфісковані]] і трохи менше половини з них розподілені серед безземельних селян безкоштовно; решта передані новоствореним [[Колгосп|колективним господарствам]]{{sfn|Україна. Коротка енциклопедія|1963|с=831–833, 872–874}}. Та цим процес [[Колективне сільське господарство|колективізації]] не обмежився. Після того радянські органи влади розпочали забирати землю у самих селян-одноосібників і повертати її в колгоспи, що відбилося на 13&nbsp;% західноукраїнських сільськогосподарських угідь у 1941 році. Такий курс привів до значної антипатії селян в ставленні до радянської влади{{sfn|Субтельний О. М.|1993|с=455–457}}.

Не останню роль в цьому зіграло й особисте спілкування місцевих жителів з червоноармійцями, які в розмовах віч-на-віч різко висловлювали своє негативне ставлення до утворення колективних господарств. З розповіді бійця 571-го стрілецького полку 164-ї дивізії Новикова місцевому селянину:
{{цитата|''Селяни в Радянському Союзі не хотіли йти до колгоспів, не хотіли віддавати до них своїх коней і корів, плакали. Я і сам до колгоспів жив добре, а коли увійшов до нього, став жити без хліба…''<ref>Російський державний військовий архів.&nbsp;— Ф. 9.&nbsp;— Оп. 39.&nbsp;— Спр. 73.&nbsp;— Арк. 294.</ref>}}

=== Релігійне переслідування ===

На час радянської анексії Західної України [[Українська греко-католицька церква]] мала на цих теренах близько 2190 [[Парафія|парафій]], три [[Семінарія|духовні семінарії]], 29 чоловічих і 120 жіночих [[монастир]]ів, 3,5 мільйонів вірян<ref name="bociurkiw">{{книга
 |автор          = [[Богдан Боцюрків]] (Bohdan R.Bociurkiw)
 |частина        = 
 |заголовок      = Митрополит Андрей Шептицький і Українська Греко-Католицька Церква під радянською окупацією, 1939-1941 
 |оригінал       = Metropolian Andrei Sheptyts’kyi and the Ukrainian Greek Catholic Church under Soviet Occupation, 1939-1941
 |посилання      =
 |видання        = 
 |відповідальний = 
 |місце          = Едмонтон
 |видавництво    = Life and Times
 |рік            = 1989
 |том            = 
 |сторінки       = 101–123
 |сторінок       = 
 |isbn           = 
}} {{ref-en}}</ref>. Її глава, [[митрополит]] [[Андрей (Шептицький)]] вважався «духовним батьком» більшістю західноукраїнців<ref name="bociurkiw"/>. {{не перекладено|Західноукраїнське духовенство|Західноукраїнське духовенство|en|Western Ukrainian Clergy}}, їхні дружини та діти сформували своєрідну [[Каста|касту]], яка мала високий ступінь довіри в українському суспільстві{{sfn|Субтельний О. М.|1993|с=455–457}}{{sfn|Субтельний О. М.|1993|с=214-219}}.
[[Файл:A sheptytskyj.jpg|міні|праворуч|[[Митрополит]] Андрей (Шептицький), глава [[Українська греко-католицька церква|Української греко-католицької церкви]] з 17 січня 1901 року по 1 листопада 1944 року.]]
Використовуючи свій моральний вплив і авторитет, Шептицький переконав усіх, за винятком близько сотні, українських католицьких священиків у західноукраїнських землях залишитися зі своєю паствою на Західній Україні, а не рятуватися втечею від радянської влади. Завдяки величезній популярності церкви, а також Шептицького особисто, серед західноукраїнського населення, СРСР не намагався ні заборонити [[Українська греко-католицька церква|Українську греко-католицьку церкву]], ні переслідувати її лідера в той час. В одному з пунктів директиви НКВС від 15 вересня 1939 року, наприклад, застерігалось:
{{цитата|''Арешти [[Духовенство|духовних осіб]] '''поки що''' не здійснювати, особливо [[Католицька церква|католиків]]''<ref name="Shapoval"/>}}
Замість цього Радянський Союз прагнув обмежити вплив УГКЦ, відділивши школу від церкви й не даючи УГКЦ доступу до електорату напряму чи через пресу (20 Українських католицьких журналів чи газет було закрито), проводячи [[Конфіскація майна|конфіскацію земель]], з яких вона отримувала доходи, закриття монастирів і семінарій, накладення високих [[Податок|податків]] і ведення антирелігійної пропаганди в школах і через [[засоби масової інформації]]{{sfn|Субтельний О. М.|1993|с=455–457}}.

Митрополит Шептицький тричі публічно протестував проти переслідувань радянською владою Церкви. Один з цих протестів, на ім'я голови Раднаркому України [[Хрущов Микита Сергійович|Микити Хрущова]] стосувався непосильних податків, накладених на УГКЦ. Інший, спрямований безпосередньо у Кремль, торкався заборони священикам надавати релігійну утіху ([[богослужіння]], [[хрещення]], [[Сповідь|сповіді]], [[Євхаристія|причастя]], [[Єлеопомазання|соборування]]) хворим і вмираючим у шпиталях. Проте такі протести влада ігнорувала<ref name="poshuk">{{книга
 |автор          = Олег Романів, Інна Федущак.
 |частина        = [http://poshuk.lviv.ua/ukr_zut_r1_30.html «Перші совєти»: Західна Україна під большевиками (1939–1941)]
 |заголовок      = Західноукраїнська трагедія 1941
 |оригінал       = 
 |посилання      = http://poshuk.lviv.ua/ukr_biblio_p_2.html
 |видання        = 
 |відповідальний = 
 |місце          = Львів, Нью-Йорк
 |видавництво    = Наукове товариство ім. Шевченка. Українознавча бібліотека НТШ
 |рік            = 1958
 |том            = 
 |сторінки       = 
 |сторінок       = 430
 |isbn           = 
}}</ref>.

Радянська влада намагалася підірвати Церкву зсередини{{sfn|Маґочій П.-Р.|2012|601-612}}. Відомому у Львові священнику й близько довіреній Андрію Шептицькому особі{{sfn|Маґочій П.-Р.|2012|601-612}}, [[Костельник Гавриїл Федорович|Гавриїлу Костельнику]], який був принциповим противником [[Римський обряд|латинізаціїної]] політики [[Ватикан]]у та виразником ідей «східних» тенденцій в українській католицькій церкві, було запропоновано організувати за підтримки Радянського Союзу «національну» греко-католицьку церкву, яка була б незалежною від [[Римська курія|Ватикану]], що як наслідок призвело б до розколу вірян у Західній Україні. У той час, восени 1940 року, він відмовився співпрацювати, навіть після того, як радянська влада, аби шантажувати Гавриїла, заарештувала його молодшого сина<ref name="bociurkiw"/>. Арешти, хоча і не носили масовий характер, були використані для того, щоб залякати релігійних лідерів. Наприклад, у червні 1940 року [[настоятель]]ку [[Студити|Студитського]] монастиря у Львові, Олену Вітер, було поміщено у в'язницю й піддано [[Тортури|тортурам]] з метою змусити її «зізнатися», що Шептицький був членом [[Організація українських націоналістів|Організації українських націоналістів]] і що вона поставляла йому зброю, та Олена Вітер відмовилася це зробити. За даними Богдана Боцюрківа, до літа 1941 року в Західній Україні 11 або 12 греко-католицьких священиків були вбиті або зникли безвісти, і п'ятдесят три&nbsp;— ув'язнені або депортовані<ref name="bociurkiw"/>. У книзі Мілени Рудницької «Західня Україна під большевиками» за даними отця Юліяна Дзеровича подані прізвища 28 священиків тільки з [[Львівська архієпархія УГКЦ|Львівської дієцезії УГКЦ]], які були арештовані, вивезені чи закатовані в інтервалі першої радянської окупації, зокрема при червневому відступі, а також згадано про численних священиків з [[Перемишльська єпархія (унійна)|Перемиської]] та [[Івано-Франківська архієпархія УГКЦ|Станіславівської]] [[Дієцезія|дієцезій]]<ref>{{книга
 |автор          = Мілена Рудницька.
 |частина        = 
 |заголовок      = Західня Україна під большевиками
 |оригінал       = 
 |посилання      = 
 |видання        = 
 |відповідальний = 
 |місце          = Нью-Йорк
 |видавництво    = Видавництво НТШ
 |рік            = 1958
 |том            = 
 |сторінки       = 332-339
 |сторінок       = 
 |isbn           = 
}}</ref>.

Попри різні обмеження, Українська греко-католицька церква залишилася єдиною незалежною українською інституцією, яка відкрито діяла на українській території. Відвідування храмів різко зросло, і сучасники описували, що храми жодного разу не були такими повним, як вони стали за радянської влади, з великими чергами, що утворювалися перед сповідальними кабінками. Населення Західної України намагалося захистити свою УГКЦ від утисків радянських органів влади. Селяни, навіть серед найбідніших, не хотіли брати землю, конфісковану в Церкви і офірували їй, так наприкінці травня 1940 року в деяких селах ще не експропрійовано церковної землі, а в інших розподілено більшу частину її серед сімей священиків. Священики, котрі втратили власне житло й залишились без притулку, були прийняті парафіянами. Діти, яким більше не викладали релігії в школі, отримували релігійну освіту в приватному порядку<ref name="bociurkiw"/>.

[[Українська автокефальна православна церква (1919–1937)|Українська автокефальна православна церква]] на [[Волинь|Волині]] зіткнулася з обмеженнями, подібними до тих, які зазнавала Українська греко-католицька церква, крім того вона перебувала під тиском і намаганням підпорядкувати її собі [[Російська православна церква|Московським Патріархом]]{{sfn|Субтельний О. М.|1993|с=455–457}}. На відміну від УГКЦ, багато православних священиків рятувалися втечею від радянської влади, через що наново [[Хіротонія|висвячено]] велику кількість нових священиків, які не завжди сумлінно відносились до виконання своїх обов'язків, що вело до ослаблення і деморалізації Церкви. Крім того, у Західній Україні залишилося декілька Православних ієрархів{{sfn|Джон Армстронг|1990|с=192-196}}.

=== Депортація та демографічні зміни ===
На початках органи радянської влади депортували в першу чергу політичних діячів, а також усіх польських чиновників, державних службовців, поліцейських і тих польських громадян, які втікали від німців. Точне число депортованих в період між 1939 і 1941 роками до Сибіру або Центральної Азії поляків залишається невідомим, і, за різними оцінками, становить від 500 000 до більш ніж 1 500 000 осіб{{sfn|Маґочій П.-Р.|2012|601-612}}<ref>{{cite book |authorlink= |last=Kushner |first=Tony |coauthors=Knox, Katharine |year=1999 |url=http://books.google.com/books?vid=ISBN0714647837&id=4iehSAirzqQC&pg=PA219&lpg=PA219&dq=Soviet+genocide+Poland&sig=JUjDTCsgSIuEB2bJi_cNDugaEQY |title=Refugees in an Age of Genocide |location=London, New York |publisher=[[Routledge]] |isbn=0-7146-4783-7}}, p.219</ref>, близько 350 000 з яких померли{{efn|За оцінками польських дослідників. {{cite web
 |url         = http://www.projectinposterum.org/docs/european_WWII_casualties.htm
 |title       = European World War II Casualties
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = 
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = Project In Posterum
 |publisher   = 
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Англійська мова|англ.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9HCwdXa?url=http://www.projectinposterum.org/docs/european_WWII_casualties.htm
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-05-27
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}} За даними: {{книга
 |автор          = Францішек Проч (Franciszek Proch)
 |частина        = 
 |заголовок      = Хресний путь Польщі, 1939-1945 рр. 
 |оригінал       = Poland's Way of the Cross, 1939-1945.
 |посилання      = 
 |видання        = 
 |відповідальний = 
 |місце          = Нью-Йорк
 |видавництво    = Польська Асоціація колишніх політичних в'язнів фашистських і радянських концтаборів
 |рік            = 1987
 |том            = 
 |сторінки       = 147
 |сторінок       = 
 |isbn           = 
}}}}. На Буковині, відповідно до угоди між Радянським Союзом і Німеччиною, більшість великих німецьких меншин в регіоні було повернуто під юрисдикцію Третього Рейху. Німецький консул також евакуював значну кількість місцевих українських лідерів і православних священиків, багато з яких згодом приєдналися до [[Мельник Андрій Атанасович|Мельниківського]] крила Організації Українських Націоналістів за кордоном. Десятки тисяч німецькомовних людей з Волині також переїхали до контрольованих німцями територій{{sfn|Джон Армстронг|1990|с=63-72}}.

Після початку [[Радянське вторгнення до Польщі|вторгнення СРСР до Польщі]] більш ніж 30 тисяч українців з числа [[Інтелігенція|інтеліґенції]] та активістів національної справи різними способами спішно покинули Галичину, знайшовши притулок на західній окраїні етнічних українських земель в Польщі ([[Закерзоння]]), що опинилися на другому боці нового радянсько-німецького кордону в рамках [[Генеральна губернія|Генерального Губернаторства]]<ref name="poshuk"/>.

Починаючи з квітня 1940 року радянська влада на приєднаних територіях стала поширювати свої репресивні заходи стосовно всього українського населення. Це збіглося у часі з виведенням радянських військ, укомплектованих переважно військовослужбовцями українського етнічного походження, які поводились досить дружньо з місцевими українцями і їх заміни солдатами з [[Середня Азія|Середньої Азії]]{{sfn|Джон Армстронг|1990|с=63-72}}. Органи влади почали заарештовувати і депортувати всіх підозрюваних в нелояльності до радянської влади. У селах нерідко арештовували й засуджували сусідів, одні з яких симпатизували комуністам, а інші опозиції. Депортація стала не вибірковою, а люди та їхні сім'ї були депортовані за такі «злочини», як наявність родичів за кордоном або їх відвідування, чи перебування в гостях у друзів у момент їхнього арешту. Через те що багато хто з тих, хто писав доноси, сприймалися місцевими мешканцями як [[євреї]], [[Антисемітизм|антиєврейські настрої]] серед українського населення ще збільшилися{{sfn|Субтельний О. М.|1993|с=455–457}}{{sfn|Маґочій П.-Р.|2012|601-612}}. Зрештою, в період між 1939 і початком [[Німецько-радянська війна|німецько-радянської війни]] близько 500 000 українців депортовані до [[Сибір]]у і Середньої Азії{{sfn|Маґочій П.-Р.|2012|601-612}}.
{{Головна|Депортація народів у СРСР#Депортації часів Другої світової війни}}
На додаток до втрати значної частини корінного населення Західна Україна пережила приплив [[Міграція населення|мігрантів]]. Наприклад, за період радянського управління населення Львова збільшилося з 318 000 до 450 000 осіб, здебільшого за рахунок припливу [[біженці]]в, що рятувалися втечею з зайнятої Німеччиною польської території і присланих з СРСР радянських працівників та членів їх сімей. Остання група, за оцінками, складала у Львові сумарно 100 000 осіб. У Станіславі (нині [[Івано-Франківськ]]) населення зросло на 40 000, з яких, за оцінками, 1000 були співробітниками [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]]<ref>''Krakivski Visti'', January 13, 1942 and ''Krakauer Zeitung'', 1941. Cited in John Armstrong (1963). ''Ukrainian Nationalism''. New York: Columbia University Press, p. 68</ref>. Крім того, на території, анексовані СРСР, прибули 100 000 євреїв, які втекли від нацистського терору на окупованій німцями Польщі<ref>{{книга
 |автор             = [[Тімоті Снайдер]] (Timothy Snyder).
 |частина         = 
 |заголовок     = Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним
 |оригінал       = [[Криваві землі|Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin]]
 |посилання     = http://www.grani-t.com.ua/books/2273
 |видання         = монографія [переклад з англійської [[Климчук Микола|М. Климчука]] та П. Грицака]
 |місце             = К.
 |видавництво = Грані-Т
 |рік                 = 2011
 |том                 = 
 |сторінки       = 127
 |сторінок       = 448
 |isbn                   = 978-966-465-361-6
 |archivedate            = 2013-12-21
 |archiveurl             = https://web.archive.org/web/20131221045455/http://www.grani-t.com.ua/books/2273
}}</ref>.

== Наслідки ==
{{External media||align=right
||video1=[http://www.youtube.com/watch?feature=player_detailpage&v=hijCy7N8eZc Закатовані в'язні у Станіславській тюрмі, 1941 рік.]
||video2=[http://www.youtube.com/watch?v=k38O7c4IJng Закатовані студенти в смт. Щирець, 1941 рік.]
||video3=[http://www.youtube.com/watch?feature=player_detailpage&v=w1evhz1ZYE8 Закатовані в'язні у тюрмі м. Стрий, 1941 рік.]
||video4=[http://www.youtube.com/watch?v=Z98vg7UEOG0 Спогади про замордованих в'язнів, літо 1941 року.]
||video5=[http://www.youtube.com/watch?v=MJ-Bb4dxPbk Спогади про замордованих в'язнів, літо 1941 року.]
}}
[[Файл:Boryslaw 1920 post card.jpg|міні|праворуч|280px|Панорама нафтових промислів у [[Борислав]]і. 1920-ті роки]]
Унаслідок проведення заздалегідь запланованої та узгодженої між комуністичним сталінським режимом СРСР та націонал-соціалістичним гітлерівським режимом Третього Рейху військової кампанії з тогочасної політичної карти світу зникла ціла держава&nbsp;— [[Польська Республіка (1918—1939)|Друга Річ Посполита]], а її уряд змушений емігрувати.
{{Головна|Уряд Польщі у вигнанні}}
У Румунії день утрати значної частини своєї території та населення (17&nbsp;% та 18,9&nbsp;% відповідно<ref>{{Cite web |url=http://www.tacitus.nu/historical-atlas/population/balkans.htm |title=Population of Eastern Balkans |accessdate=14 червня 2013 |archiveurl=https://www.webcitation.org/65hJzY7KG?url=http://www.tacitus.nu/historical-atlas/population/balkans.htm |archivedate=24 лютого 2012 |deadurl=yes }}</ref>) визнано днем національної жалоби. Незабаром після анексії маятник внутрішньої політики держави різко хитнувся вправо, в той час як у зовнішній політиці Румунія, сподіваючись на повернення теренів, пішла на зближення та приєднання до [[Країни Осі|країн Осі]]<ref name="Grinevich"/>.

[[Віктор Суворов]] у своїй книзі «[[Криголам (книга)|Криголам»]] ({{lang-ru|Ледокол}}), характеризуючи бессарабсько-буковинський похід Червоної армії 1940 року, твердить, що саме він спонукав [[Адольф Гітлер|Гітлера]] повернути війська Вермахту на схід:
{{Цитата|''У кар'єрі [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]] було мало помилок. Одна з небагатьох, але найголовніша&nbsp;— це захоплення Бессарабії 1940 року. Треба було або захоплювати Бессарабію і тут же йти далі до [[Плоєшті]], і це б означало крах Німеччини; або чекати, [[План «Зеельове»|поки Гітлер не висадиться]] в [[Велика Британія (острів)|Британії]], і після цього захоплювати Бессарабію і всю Румунію, і це теж було б кінцем «тисячолітнього рейху». Сталін же зробив один крок у напрямку до нафти, захопивши плацдарм для майбутнього наступу, і зупинився&nbsp;— вичікуючи. Цим він показав свій інтерес до румунської нафти і сполохав Гітлера, який до цього воював на заході, на півночі і півдні, не звертаючи уваги на «нейтрального» Сталіна.{{oq|ru|В карьере Сталина было мало ошибок. Одна из немногих, но самая главная&nbsp;— это захват Бессарабии в 1940 году. Надо было или захватывать Бессарабию и тут же идти дальше до Плоешти, и это бы означало крушение Германии; или ждать, пока Гитлер не высадится в Британии, и после этого захватывать Бессарабию и всю Румынию, и это тоже было бы концом «тысячелетнего рейха». Сталин же сделал один шаг по направлению к нефти, захватив плацдарм для будущего наступления, и остановился&nbsp;— выжидая. Этим он показал свой интерес к румынской нефти и вспугнул Гитлера, который до этого воевал на западе, на севере и юге, не обращая внимания на «нейтрального» Сталина.}}''|40|''Віктор Суворов''. Криголам.&nbsp;— С. 62.<ref>[http://royallib.ru/book/suvorov_viktor/ledokol.html Виктор Суворов Ледокол ISBN 5-17-009249-0, 978-5-17-009249-9] {{ref-ru}}</ref>}}

Мав свій вплив хід перебігу окупації й анексії територій Польщі та Румунії на подальшу долю Червоної армії і Радянського Союзу. Збройні сили отримали певний військовий досвід. І польська, і румунська кампанії РСЧА стали менш затра��ними в плані людських та матеріальних ресурсів у порівнянні з проведеною в проміжку між ними [[Радянсько-фінська війна (1939—1940)|радянсько-фінською війною]], де Червона армія втратила більш ніж 412 тисяч убитими, пораненими, обмороженими й полоненими, що становило до 40&nbsp;% бойового складу залучених частин і суттєво переважало втрати фінської сторони (понад 70 000 осіб, у тому числі 50 000 поранених і тих, хто пропав безвісти, та 23 000 убитих і померлих від ран), але всі вони засвідчили чисельні негаразди в бойовій, організаційній і технічній підготовці РСЧА. Для прикладу, якщо під час фінської кампанії до радянського полону потрапили 900 фінських вояків (з них 10 офіцерів), то у той же час в фінському полоні опинилися до 6 000 осіб, у тому числі понад 300 командирів{{sfn|Осьмачко С. Г.|1999|с=42—46}}<ref>{{книга
 |автор          = Соколов Б. В.
 |частина        = 
 |заголовок      = Тайны финской войны
 |оригінал       = 
 |посилання      = http://istoriofil.org.ua/load/knigi_po_istorii/voennaja/sokolov_b_v_tajny_finskoj_vojny/2-1-0-4782
 |видання        = 
 |відповідальний = 
 |місце          = М.
 |видавництво    = Вече
 |рік            = 2000
 |том            = 
 |сторінки       = 342
 |сторінок       = 416
 |isbn           = 5-7838-0583-1
 |archivedate    = 2014-02-01
 |archiveurl     = https://web.archive.org/web/20140201123842/http://istoriofil.org.ua/load/knigi_po_istorii/voennaja/sokolov_b_v_tajny_finskoj_vojny/2-1-0-4782
}}</ref>.
Хоча незворотні і санітарні втрати особового складу Червоної армії у бойових діях в Польщі, Фінляндії та Румунії склали сумарно близько 420 000 убитими, пораненими, обмороженими, полоненими тощо{{sfn|Осьмачко С. Г.|1999|с=42}}, (для порівняння, втрати вермахту, що вів у цей час більш інтенсивні бойові дії в [[західна Європа|Західній Європі]], склали лише половину цієї кількості, тобто близько 210 000 осіб<ref>{{книга
 |автор          = 
 |частина        = 
 |заголовок      = Актуальные проблемы новой и новейшей истории: сборник научных трудов
 |оригінал       = 
 |посилання      = 
 |видання        = 
 |відповідальний = Отв. ред. А. Г. Иванов
 |місце          = Краснодар
 |видавництво    = МОН РФ, Издательство КубГУ
 |рік            = 2004
 |том            = 
 |сторінки       = 116
 |сторінок       = 235
 |isbn           = 5820903595
}}</ref>), усе ж, після переможних кампаній 1939—1940 років у Західній Україні й Білорусі, Фінляндії, [[Окупація балтійських країн|Прибалтиці]] та Румунії, переконання радянського військово-політичного керівництва в тому, що у майбутніх війнах СРСР воюватиме «малою кров'ю на чужій території», тільки посилилось. Як заявив у середині 1940 року на засіданні комісії Головної Воєнної Ради учасник фінської кампанії генерал [[Мерецков Кирило Панасович|Кирило Мерецков]]: ''«Наша армія готується до нападу і цей напад нам потрібен для оборони»''{{sfn|Осьмачко С. Г.|1999|с=69}}. Керуючись тогочасною радянською воєнною доктриною, яка з другої половини 30-х років набула виразно наступального характеру, протягом 1940—1941 років Генштабом СРСР розроблено, як мінімум, чотири плани на випереджувальну війну з гітлерівською Німеччиною й жодного оборонного плану{{sfn|Мельтюхов М. І.|2000|с=497}}.

[[Файл:Reichskommissariatukraine-uk.png|міні|праворуч|300px|Західна Україна під німецькою окупацією знову була розчленована.]]
[[22 червня]] 1941 року Третій Рейх розпочав [[Операція «Барбаросса»|операцію «Барбаросса»]] і Західна Україна протягом декількох тижнів була захоплена вермахтом. Радянська влада, відступаючи й не бажаючи евакуйовувати ув'язнених чи залишати їх німцям, вирішила знищити всіх в'язнів тюрем, незалежно від того, скоїли вони великі чи малі кримінальні злочини, або арешт та ув'язнення були проведені з політичних причин. Оцінки числа загиблих варіюється від 15 000 до 40 000{{sfn|Маґочій П.-Р.|2012|601-612}}. У зв'язку з жорстокістю радянської адміністрації, багато українців спочатку вітали прихід німців{{sfn|Маґочій П.-Р.|2012|601-612}}.

[[30 червня]] 1941 батальйон «[[Нахтігаль (легіон)|Нахтігаль»]] (укомплектований переважно українськими націоналістами під командуванням німців) спільно з частинами [[вермахт]]у захопили Львів, з якого були евакуйовані радянські війська, і того ж дня було проголошено [[Акт відновлення Української Держави|Акт відновлення Української незалежної держави]] в союзі з [[Нацизм|нацистською]] Німеччиною. Цей державотворчий рух був придушений німцями, котрі розділили Західну Україну на частини. [[Північна Буковина|Північну Буковину]] повернуто [[Румунське королівство|Румунії]], союзнику Німеччини. [[Галичина|Галичину]], як колишню частину [[Австрія|Австрії]] та [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]], разом з окупованою Польщею включено до складу [[Генеральна губернія|Краківського генерал-губернаторства]], [[Волинь]] від'єднано від решти Західної України й приєднано до [[Райхскомісаріат Україна|рейхскомісаріату «Україна»]].

[[30 липня]] [[1941]] року прем'єр-міністром [[Уряд Польщі у вигнанні|польського уряду у вигнанні]] [[генерал]]ом [[Владислав Сікорський|Владиславом Сікорським]] і послом [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] у Великій Британії [[Майський Іван Михайлович|Іваном Майським]] підписана так звана [[Угода Сікорського-Майського]], якою уряд СРСР визнавав «радянсько-німецькі договори 1939 року стосовно територіальних змін у Польщі такими, що втратили силу». Під час переговорів польська сторона висунула вимогу зміни кордонів, які, на її думку, повинні мали відповідати кордонам на 31 серпня 1939 року, а радянська сторона запропонувала відкласти розгляд питання про радянсько-польський кордон до закінчення війни, на що поляки під тиском уряду Великої Британії погодились. Таким чином статус анексованих територій Польщі знову ставав невизначеним.

[[25 квітня]] [[1943]] року СРСР, звинувативши [[Уряд Польщі у вигнанні|Польський уряд у вигнанні]] (після згоди останнього на участь в розслідуванні [[Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця|Міжнародного Червоного Хреста]] на окупованій німцями території стосовно [[Катинський розстріл|поховань у Катинському лісі]]), у співпраці з німцями, розірвав з ним дипломатичні відносини.

Усі ці регіони знову захоплено Червоною Армією і реінтегровано в [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Радянську Україну]] 1944 року.

[[22 липня]] [[1944]] року Сталіним створено маріонетковий [[Польський комітет національного визволення]], який за допомогою НКВС на частині території Другої Речі Посполитої, обмеженої лінією Керзона зі сходу й лінією радянсько-німецького фронту з заходу, зайнявся створенням нової держави для поляків&nbsp;— прорадянської та прокомуністичної [[Польська Народна Республіка|Польської Республіки]].

Питання про належність західноукраїнських земель на користь СРСР, в принципі, вирішене союзниками на [[Ялтинська конференція|Ялтинській конференції]] та згодом закріплене на [[Потсдамська конференція|Потсдамській конференції]].
 
На практиці ці території (з невеликими відступами на користь Польщі: [[Білосток]], [[Перемишль]] тощо) закріплені за СРСР Договором від [[16 серпня]] [[1945]] року між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і [[Польська Народна Республіка|Польською Республікою]] «[[Радянсько-польський договір (1945)|Про радянсько-польський державний кордон»]].

== Ставлення до методів приєднання ==
{{Quote box|width=25em|align=right|quote=
<poem>Своє завдання як [[Міністерство закордонних справ СРСР|міністр закордонних справ]] 
я бачив у тому, щоб якомога більше 
розширити межі нашої [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Вітчизни]]. І, здається, 
ми зі [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіним]] непогано впоралися з цим 
завданням.</poem>|source=[[Молотов В'ячеслав Михайлович|В.М. Молотов]]<ref>{{книга|упорядник =Бешанов Владимир |частина =Красный блицкриг |заголовок =Вступление |місце =[[Москва]] |видавництво =«Издатель Быстров» |рік =2006 |сторінки = |сторінок =414 |isbn =5-9764-0046-9 }}</ref>}}
{{Цитата|''Нас визволили, і нема на то ради…''|40|[[композитор]] [[Людкевич Станіслав Пилипович|Станіслав Людкевич]], [[Галичина|галичанин]], уродженець [[Закерзоння]]<ref name="Ludkevich"/>}}

{{Цитата|''Вся наша нечуттєвість, боягузтво, наша зрада і [[Понтій Пілат|пілатство]], і грубість, і дурість під час всієї історії возз'єднання Східної та Західної України є, по суті, готовим звинувачувальним актом, чимось, чого історія не повинна нам пробачити, чимось, за що людство має нас зневажати, коли б воно, людство, думало про нас.{{oq|ru|Вся наша нечувствительность, трусливость, наше предательство и пилатство, и грубость, и глупость во время всей истории воссоединения Восточной и Западной Украины является, по сути говоря, полнейшим обвинительным актом, чем-то, чего история не должна нам простить, чем-то, за что человечество должно нас презирать, если бы оно, человечество, думало о нас.''}}|40|[[Довженко Олександр Петрович|Олександр Довженко]], [[письменник]], [[кінорежисер]], уродженець [[Чернігівська область|Чернігівщини]]<ref name="Shapoval"/>}}

{{Цитата|''У 1939 на Україну відразу після окупації західних територій впало страхіття репресій: вбивства, катування, переселення. Недарма [[Організація українських націоналістів|ОУН]], визвольний національний рух, з перших місяців почав боротися з радянською окупацією. Недарма вони шукали союзників навіть в [[Третій Рейх|Німеччині]], бо у 1941 році не могли оцінювати справжніх намірів [[Нацизм|нацистів]]. Але швидко прозріли. «...» "Ціль [[терор]]у – терор", цими словами [[Джордж Орвелл]] визначив існування України під двома [[Тоталітаризм|тоталітарними режимами]]. Терор з боку [[Компартійно-радянська влада|радянської влади]] настільки шокував населення Західної України, що визвольній рух [[Українська повстанська армія|УПА]] продовжувався там аж до початку 50-х років.''|40|[[Захаров Євген Юхимович|Євген Захаров]], уродженець [[Харків|Харкова]], голова Правління [[Українська Гельсінська спілка з прав людини|Української Гельсінської спілки з прав людини]], директор [[Харківська правозахисна група|Харківської правозахисної групи]]<ref name="ЗЄЮ">[http://www.pravda.com.ua/articles/2009/09/17/4190222/ Чи є 17 вересня святом в Україні?] // [[Українська правда]].  — 2009. — 17 верес.</ref>}}

== Значення для української державності ==

На думку вихованця радянської школи, професора кафедри Історії України [[Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди|Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди]], доктора історичних наук [[Білоцерківський Василь Якович|Василя Білоцерківського]], анексія 1939 року стала важливою подією в історії України, тому що вона привела до об'єднання в одній республіці більшості українських етнічних територій та возз'єднання раніше розділеного українського народу. Таким чином українці, об'єднані в цей час в межах Української РСР, зрештою відновили незалежність після розпаду СРСР 1991 року{{sfn|Білоцерківський В. Я.|2007|с=430–432}}.

 {{Цитата|''З 1654 року, коли царі стали неухильно поширювати контроль над Україною, українці існували у двох окремих світах: тому, де правили росіяни, й тому, де правили поляки чи австрійці. Розбіжності між двома українськими суспільствами, як ми могли спостерігати, в багатьох випадках заходили далеко далі відмінностей у політичних системах і ґрунтувалися на значних історичних, культурних, соціально-економічних і психологічних підвалинах. У результаті другої світової війни [[дихотомія]] «Східна/Західна Україна» нарешті перестала існувати, принаймні на політичному рівні. Після війни (період між 1939 і 1941 роками виявився надто коротким, щоб залишити тривалі сліди) радянський режим усіляко намагався привести західних українців у відповідність із радянською системою та їхніми східними співвітчизниками. Процес такого злиття двох розділених гілок українського народу був не лише важливим аспектом післявоєнного періоду, а й подією епохального значення в історії України.''|40|[[Орест Субтельний]], [[Канада|канадський]] [[Історія|історик]] [[Українці|українського походження]]|Історія України. — К.: Либідь, 1993{{sfn|Субтельний О. М.|1993|с=487}}}}

Заразом Сталін, проводячи анексію, тільки прикривався інтересами України та українців для досягнення своїх власних цілей. З окупацією території Румунії [[Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка]] (МАРСР) виведена зі складу УРСР, й на її основі разом з Бессарабією утворено [[Молдавська Радянська Соціалістична Республіка|Молдавську РСР]], таким чином українські мешканці МАРСР, головним чином з лівобережного [[Придністров'я]], опинилися поза адміністративними кордонами України<ref name="Grinevich"/>. Подібна доля спіткала жителів [[Полісся]] та східного [[Підляшшя]] (в тому числі [[Берестейщина|Берестейщини]]), з близько мільйонним українським населенням, переданих після окупації до складу [[Білоруська Радянська Соціалістична Республіка|БРСР]]<ref name="tremb">{{книга
|автор = Трембіцький В.
|заголовок = Позиція Великої Волині в українській державі 1918 року
|посилання = http://diasporiana.org.ua/istoriya/1298-trembitskiy-v-pozitsiya-velikoyi-volini-v-ukrayinskiy-derzhavi-1918-roku/
|місце = Вінніпег; Нью-Йорк
|видавництво = Інститут Дослідів Волині
|рік = 1993
|сторінок = 110
|ref = Тремб
}}</ref>.

{{Цитата|''УНР мала встановлені державні кордони з Білоруссю та Литвою за мировими трактатами підписаними в Бересті 9 лютого та 20 червня 1918 року за обопільним договором підписаним в Києві між делеґатами [[Білоруська Народна Республіка|Б.Н.Р.]] та української держави. Зараз створено [[Білорусько-український кордон|кордон]] лише за [[Статус-кво|статусом кво]] на базі совєтського розмежування між республіками УРСР, БССР по стану 1939 року без нових обопільних переговорів та узгіднень. Значить це є явище тимчасове за вимогами [[Гельсінські угоди|Гельсінських договорів]] чи угод "не міняти кордонів, щоб не було воєнного конфлікту".''|40|[[Трембіцький Володимир|Володимир Трембіцький]], [[Сполучені Штати Америки|американський]] [[Історія|історик]] [[Українці|українського походження]]|Позиція Великої Волині в українській державі 1918 року. — Вінніпег; Нью-Йорк: [[Товариство «Волинь» та Інститут Дослідів Волині (Вінніпеґ)|Інститут Дослідів Волині]], 1993{{sfn|Тремб|1993|с=110}}}}

Після війни етнічні українські землі [[Закерзоння]], загальною площею близько 19,5 тис. км², на яких проживало понад 1,6 мільйона українців, залишились у складі Польщі. Значну частину території [[Дрогобицька область|Дрогобицької області]], утвореної в результаті анексії 1939—1940 років, в 1945—1951 роках у декілька етапів також передано Польщі. На отриманих в 1945 році від Радянського Союзу територіях польські збройні формування зразу ж провели напади на українське населення.

{{main|Різня в Березці|Різня в Сівчині}}

На цих теренах, зі згоди СРСР та з його допомогою, польський уряд провів в 1945—1946 роках [[Виселення українців з Польщі до УРСР|виселення українців]], а в [[1947]] році [[Операція «Вісла»|акцію «Вісла»]]. В [[1951]] році Радянський Союз провів з Польщею [[Радянсько-польський обмін ділянками територій (1951)|обмін територіями]] за принципом «[[нафта]] в обмін на [[вугілля]]».
{{Цитата|''Сталін кроїв кордони не України, а Радянського Союзу чи навіть всієї [[Східна Європа|Східної Європи]]. Внутрішній поділ в межах його імперії виконував виключно адміністративні функції. Саме тому він з абсолютною байдужістю поставився до ініціативи [[Хрущов Микита Сергійович|Хрущова]] приєднати до УРСР [[Українська етнічна територія|українські етнічні]] терени [[Холмщина|Холмщини]], що опинилися в межах нових кордонів Польщі. Через те робити сьогодні із [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]] автора української соборності є в край некоректно і навіть цинічно.''|40|[[В'ятрович Володимир Михайлович|Володимир В'ятрович]], український [[науковець]]-[[Історія|історик]], екс-директор [[Галузевий державний архів Служби безпеки України|Архіву Служби безпеки України]]| Інтерв'ю [[Українська правда|«Українській правді»]]<ref>
{{cite web
 |url         = http://www.pravda.com.ua/articles/2009/11/4/4289586/
 |title       = Велика нічия
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = ''Володимир В'ятрович.''
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 2009-11-04
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = 
 |publisher   = [[Українська правда]]
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9HDZrjk?url=http://www.pravda.com.ua/articles/2009/11/4/4289586/
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-05-24
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}
</ref>}}

{{Цитата|''Ти ж розумієш, Джордже, що Україна&nbsp;— це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її території&nbsp;— це Східна Європа, а частина, й значна, подарована нами!''|40|[[Путін Володимир Володимирович|Володимир Путін]] до [[Джордж Вокер Буш|Джорджа Буша]] під час зустрічі Росія&nbsp;— [[НАТО]] в [[Сочі]] 4 квітня 2008 року<ref>[http://www.unian.net/rus/news/news-245248.html УНИАН, 04 квітня 2008], [[УНІАН]],  5 квітня 2008 року</ref><ref>[http://www.kommersant.ru/doc/877224 Блок НАТО разошелся на блокпакеты], Газета "Коммерсантъ", №57/П (3874), 07.04.2008</ref>}}

{{Цитата|''[[Західна Україна]] справді була приєднана до [[Східна Україна|Східної]] по волі [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]], але це не можна визначати як свято, а тільки як день жалоби. Цей день коштував десяткам мільйонів [[українці]]в життя й [[Свобода|свободи]], і, насправді, не об’єднав [[Українська нація|українську націю]], на мій погляд, досі. «...» Україна в своїх сучасних кордонах ніколи не була [[Держава|державою]], як [[Польща]], [[Угорщина]], чи [[Болгарія]]. Отже, територія, що опанував як свою невід’ємну частину [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянський Союз]], має вчитися державності з нуля. І це дужа важка праця, адже історичні коріння в різних частинах України різні. [[Російська імперія|Російська]] і [[Австро-Угорщина|Австро-Угорська]] [[Імперія|імперії]] дуже різні за своїм [[Ментальність|менталітетом]] ї формами існування. Отже, возз'єднання двох Україн дуже повільно відбувається і в нашому часі. Попри всі спроби [[політик]]ів її розділити, попри всі впливи ззовні, з кожним роком народжуються нові [[Громадянство України|громадяни]] нової України, які вважають її своєю [[Батьківщина|Батьківщиною]].''|40|[[Захаров Євген Юхимович|Євген Захаров]], голова Правління [[Українська Гельсінська спілка з прав людини|Української Гельсінської спілки з прав людини]], директор [[Харківська правозахисна група|Харківської правозахисної групи]]<ref name="ЗЄЮ"/>}}

== Див. також ==
{{Вікіпосилання
|Тема               = Радянська анексія західноукраїнських земель
|Портал             = 
|Портал-зображення  = 
|Портал1            = Історія
|Портал1-зображення = Istor portal.png
|Портал2            = 
|Портал2-зображення = 
|Вікісловник        = 
|Вікіпідручник      = 
|Вікіцитати         = 
|Вікіджерела        = 
|Віківиди           = 
|Вікіновини         = 
|Вікісховище        = Category:Polish areas annexed by Soviet Union
|Метавікі           = 
|Проєкт             = 
|Родовід            = 
}}

* [[Галицько-Буковинське генерал-губернаторство]]
* [[Акт Злуки]]
* [[Галицька Соці��лістична Радянська Республіка]]
* [[Українські землі у складі Польської республіки 1919-1939]]
* [[Польська кампанія (1939)]]
* [[Радянська анексія західнобілоруських земель]]
* [[Тюрма на Лонцького]]
* [[Радянські репресії громадян довоєнної Польщі (1939—1946)]]
* [[Окупація балтійських країн]]
* [[Угорсько-українська війна (1939)]]
* [[Радянська окупація балтійських країн (1940)]]
* [[Угода Сікорського-Майського]], 1941
* [[Волинська трагедія]]
* [[Республіканські договори (1944)]], 1944
* [[Договір між СРСР і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну]]
* [[Операція «Вісла»]]
* [[Радянсько-польський обмін ділянками територій (1951)|Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 року]]
* [[Анексія Криму (2014)|Анексія АР Крим та Севастополя Росією]]
* [[Радянсько-українська війна]]

== Зауваги ==
{{notelist|2}}

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Література ==
{{refbegin|2}}
* {{книга
|автор       = [[Кубійович Володимир Михайлович|''Кубійович В'']].
|частина     = 
|заголовок   = Західні українські землі в межах Польщі 1920–1939
|оригінал    = 
|посилання   = http://diasporiana.org.ua/istoriya/143-kubiyovich-v-zahidni-ukrayinski-zemli-v-mezhah-polshhi-1920-1939/
|видання     = 
|місце       = Чикаго; Нью-Йорк
|видавництво = Український Публіцистично-Науковий Інститут
|рік         = 1963
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 31
|isbn        = 
|ref = Кубійович В.
}}
* {{книга
|автор       = Романів О., Федущак І.
|частина     = 
|заголовок   = Західноукраїнська трагедія 1941 
|оригінал    = 
|посилання   = http://www.poshuk.lviv.ua/ukr_biblio_p_2_p_.html
|видання     = 
|місце       = 
|видавництво = Наукове товариство ім. Шевченка; Фундація Українського Вільного Університету в США
|рік         = 2002
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 
|isbn        = 
|ref =  Трагедія
}}
* {{книга
|автор       = [[Орест Субтельний|Субтельний О]].
|частина     = [http://studentbooks.com.ua/content/view/452/49/1/3/#17673 Україна у Другій світовій війні]
|заголовок   = Історія України
|оригінал    = 
|посилання   = http://studentbooks.com.ua/content/view/119/49/
|видання     = 
|місце       = К.
|видавництво = Либідь
|рік         = 1993
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 720
|isbn        = 5-325-00451-4
|ref = Субтельний О. М.
}}

* {{книга
|автор       = Гриневич В. А., Даниленко В. М., Кульчицький С. В., Лисенко О. Є.
|частина     = [http://pulib.if.ua/part/11396 2. 2. Анексія та інкорпорація Західної України Радянським Союзом 1939–1941 pp.: етнополітичний аспект]
|заголовок   = Україна і Росія в історичній ретроспективі. Радянський проект для України.
|оригінал    = 
|посилання   = http://pulib.if.ua/book/190
|видання     = 
|місце       = К.
|видавництво = Наукова думка
|рік         = 2004
|том         = 2
|сторінки    = 
|сторінок    = 531
|isbn        = 966-00-0335-8
|ref = Гриневич В. А. та ін.
}}
* {{книга
|автор       = Гуменюк Т. І.
|частина     = [http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/12132/3-Humeniuk.pdf Проблема «возз'єднання» Західної України з Українською РСР у сучасній історіографії]
|заголовок   = Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Збірник наукових праць.
|оригінал    = 
|посилання   = http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12121
|видання     = 
|місце       = К.
|видавництво = 
|рік         = 2004
|том         = 26
|сторінки    = 41–53
|сторінок    = 
|isbn        = 
|ref = Гуменюк Т. І.
}}
* {{книга
|автор       = [[Пол Роберт Магочі|Павло Роберт Маґочій]].
|частина     = 
|заголовок   = Україна. Історія її земель та народів
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = Ужгород
|видавництво = Видавництво В. Падяка
|рік         = 2012
|том         = 
|сторінки    = 601–612
|сторінок    = 780
|isbn        = 978-966-387-061-8
|ref = Маґочій П.-Р.
}}
* {{книга
 |автор          = Білоцерківський В. Я.
 |частина        = [http://pulib.if.ua/part/14249 Возз'єднання українських земель у складі СРСР]
 |заголовок      = Історія України 
 |оригінал       = 
 |посилання      = http://pulib.if.ua/book/242 
 |видання        = 
 |відповідальний = (навчальний посібник)
 |місце          = К.
 |видавництво    = Центр навчальної літератури
 |рік            = 2007
 |том            = 
 |сторінки       = 
 |сторінок       = 536
 |isbn           = 966-7858-45-6
 |ref = Білоцерківський В. Я.
}}
* Салтан А. Н. «Освободительная» аннексия товарища Сталина. Часть 1. «Золотой сентябрь» 1939 [Электронный ресурс].&nbsp;— Режим доступа к статье: http://sled.net.ua/osvoboditelnaya/anneksiya/tovarisha/stalina/chast/pervaya/2017/02/09. – Заглавие с экрана.&nbsp;— 2.09.17.
* {{книга
|автор       = Кубійович В.
|частина     = 
|заголовок   = Україна. Коротка енциклопедія
|оригінал    = [[Ukraine. A Concise Encyclopaedia]]
|посилання   = http://www.questia.com/library/7743526/ukraine-a-concise-encyclopedia
|видання     = 
|місце       = Торонто
|видавництво = Ukrainian National Association, University of Toronto Press
|рік         = 1963
|том         = 1
|сторінки    = 
|сторінок    = 1186
|isbn        = 
|ref = Україна. Коротка енциклопедія
}} {{ref-en}}
* {{книга
|автор       = 
|частина     = 
|заголовок   = Західня Україна під большевиками
|оригінал    = 
|посилання   = http://diasporiana.org.ua/istoriya/1790-zahidnya-ukrayina-pid-bolshevikami/
|видання     = Упоряд. М. Рудницька
|місце       = Нью-Йорк
|видавництво = Наукове Товариство ім. Шевченка
|рік         = 1958
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 494
|isbn        = 
}}
* {{книга
|автор       = 
|частина     = 
|заголовок   = Злочини комуністичної Москви в Україні вліті 1941
|оригінал    = 
|посилання   = http://diasporiana.org.ua/istoriya/59-zlochini-komunistichnoyi-moskvi-v-ukrayini-vliti-1941/
|видання     = 
|місце       = Нью-Йорк
|видавництво = Пролог
|рік         = 1960
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 86
|isbn        = 
}}
* {{книга
|автор       = 
|частина     = 
|заголовок   = Незалежний культурологічний часопис «Ї». — Ч. 66. — Львів, 1939–1940–1941 
|оригінал    = 
|посилання   = http://www.ji.lviv.ua/n66texts/N66-LVIV_1939-1941.htm
|видання     = 
|місце       = 
|видавництво = 
|рік         = 2011
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 
|isbn        = 
|ref =  Львів 1939
}}
* ''Руккас А.'' Польсько-радянська війна 1939 // {{ЕІУ|8|394—395}}
* {{книга
|автор       = [[Тімоті Снайдер|Тимоті Снайдер]].
|частина     = 
|заголовок   = [[Криваві землі]]
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = Київ
|видавництво = Грані-Т
|рік         = 2011
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 448
|isbn        = 978-966-465-361-6
|ref = Снайдер
}}
* {{книга
|автор       = Яхненко Наталя.
|частина     = 
|заголовок   = Від Бюра до Бриґідок. Трохи спогадів з 1939–1941 років. Львів.
|оригінал    = 
|посилання   = http://diasporiana.org.ua/memuari/2301-yahnenko-n-vid-byura-do-brigidok-trohi-spogadiv-z-1939-1941-rokiv-lviv/
|видання     = 
|місце       = Бераля; Мюнхен
|видавництво = Накладом автора
|рік         = 1986
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 263
|isbn        = 
|ref = Яхненко
}}
* {{книга
|автор       = Артур Высоцкі.
|частина     = [http://www.belhistory.eu/artur-vysocki-vyniki-savetyzacyi-belaruskih-i-ўkrainskih-zemlyau-ii-rechy-paspalitaj-u-1939%E2%80%931941-g-z-perspektyvy-kulturnaga-sutyknennya/ Вынікі саветызацыі беларускіх і ўкраінскіх земляў ІІ Рэчы Паспалітай у 1939–1941 г. з перспектывы культурнага сутыкнення]
|заголовок   = Беларускі Гістарычны Агляд. Сшыткі 1–2 (34–35) Снежань.
|оригінал    = 
|посилання   =
|видання     = 
|місце       = 
|видавництво = 
|рік         = 2011
|том         = 18
|сторінки    = 
|сторінок    = 
|isbn        = 
|ref = Высоцкі
}} {{ref-be}}
* {{книга
|автор       = Мельтюхов М. И.
|частина     = 
|заголовок   = Упущенный шанс Сталина. Советский Союз и борьба за Европу: 1939-1941. (Документы, факты, суждения)
|оригінал    = 
|посилання   = http://militera.lib.ru/research/meltyukhov/index.html
|видання     = 
|місце       = М.
|видавництво = Вече
|рік         = 2000
|том         = 
|сторінки    = 110
|сторінок    = 
|isbn        = 5-7838-0590-4
|ref = Мельтюхов М. І.
}} {{ref-ru}}
* {{книга
|автор       = Осьмачко С. Г.
|частина     = 
|заголовок   = Красная Армия в локальных войнах и военных конфликтах (1929–1941 гг.): боевой опыт и военная политика
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = Ярославль
|видавництво = Ярославский зенитный ракетный институт противовоздушной обороны
|рік         = 1999
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 221
|isbn        = 
|ref = Осьмачко С. Г.
}} {{ref-ru}}
* {{книга
|автор       = Лебедева Н. С.
|частина     = Четвертый раздел Польши и катынская трагедия
|заголовок   = Другая война, 1939–1945
|оригінал    = 
|посилання   = http://katyn.codis.ru/lebedeva.htm
|видання     = 
|місце       = М.
|видавництво = Российский государственный гуманитарныый университет
|рік         = 1996
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 487
|isbn        = 5-7281-0053-8
|ref = Лебедева Н. С.
}} {{ref-ru}}
* {{книга
|автор       = Ванда Кристина Роман (Wanda Krystyna Roman).
|частина     = Радянська окупація Східної Польщі 1939–1941 (Die sowjetische Okkupation der polnischen Ostgebiete 1939 bis 1941) 
|заголовок   = Польська Армія Крайова
|оригінал    = Die polnische Heimatarmee
|посилання   = http://books.google.com.ua/books?id=8vC2HudUgX0C&pg=PA87&lpg=PA87&dq=Die+sowjetische+Okkupation+der+polnischen+Ostgebiete+1939+bis+1941&source=bl&ots=CCnt6XqRqn&sig=3W-yPDOET102xsZFGsw5xV6hu0g&hl=uk&sa=X&ei=vYKfUb3CL8ztO622gIAI&ved=0CEEQ6AEwAw#v=onepage&q&f=false
|видання     = 
|місце       = München
|видавництво = Oldenbourg Verlag
|рік         = 2003
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 
|isbn        = 3-486-56715-2
|ref = Ванда Роман
}} {{ref-de}}
* {{книга
|автор       = 
|частина     = 
|заголовок   = Радянська окупація польських земель 1939–1941
|оригінал    = Okupacja sowiecka ziem polskich 1939–1941
|посилання   = http://chomikuj.pl/mircos/Historia.Polski.po.1939/Okupacja+sowiecka+ziem+polskich+1939-1941+-+Praca+Zbiorowa+IPN,551419054.doc
|видання     = 
|місце       = Ряшів; Варшава
|видавництво = 
|рік         = 2005
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 248
|isbn        = 83-89078-78-3
|ref = Okupacja sowiecka
}} {{ref-pl}}
* {{книга
|автор       = [[Джон Армстронг]] (John Alexander Armstrong).
|частина     = 
|заголовок   = Український націоналізм
|оригінал    = Ukrainian Nationalism
|посилання   = 
|видання     = 3
|місце       = Нью-Йорк
|видавництво = Columbia University Press, Libraries Unlimited
|рік         = 1990
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 290
|isbn        = 978-0872877559
|ref = Джон Армстронг
}} {{ref-en}}
* {{книга
|автор       = Бешанов Владимир.
|частина     = 
|заголовок   = Красный блицкриг
|оригінал    = 
|посилання   = http://www.e-reading.club/bookreader.php/1003438/Beshanov_Vladimir_-_Krasnyy_blickrig.html
|видання     = 
|місце       = Москва
|видавництво = Издатель Быстров
|рік         = 2006
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 414
|isbn        = 5-9764-0046-9
|ref = Бешанов В.
}}
{{refend}}

== Посилання ==
* {{cite web
 |url         = http://www.day.kiev.ua/uk/article/podrobici/chi-perebuvala-ukrayina-pid-radyanskoyu-okupaciieyu-0
 |title       = Чи перебувала Україна під радянською окупацією?
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = ''Станіслав Кульчицький.''
 |authorlink  = Кульчицький Станіслав Владиславович
 |coauthors   = 
 |date        = 2007-07-05
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = 
 |publisher   = Щоденна всеукраїнська газета [[День (газета)|«День»]]
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9HFDia8?url=http://www.day.kiev.ua/uk/article/podrobici/chi-perebuvala-ukrayina-pid-radyanskoyu-okupaciieyu-0
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-05-18
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}
* {{cite web
 |url         = http://tyzhden.ua/History/61784/PrintView
 |title       = Інопланетне вторгнення. Радянізація Західної України
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = ''Олександр Пагіря.''
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 2012-10-04
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = 
 |publisher   = Часопис «[[Український тиждень]]»
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9HHCUm3?url=http://tyzhden.ua/History/61784/PrintView
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-05-19
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}
* {{cite web
 |url         = http://www.territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=273
 |title       = Шкільництво в Галичині під час радянської окупації 1939–1941 рр.
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = ''Юлія Поліковська''
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = Музей «Територія Терору»
 |publisher   = 
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9HI9C5V?url=http://www.territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=273
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-05-21
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}
* {{cite web
 |url         = http://www.territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=253
 |title       = Життя в умовах радянської окупації Західної України у 1939–1941 роках
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = ''Олександр Пагіря''
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = Музей «Територія Терору»
 |publisher   = 
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9HJktJ7?url=http://www.territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=253
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-05-21
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = yes
}}
* Салтан А. Н. «Освободительная» аннексия товарища Сталина. Часть 1. «Золотой сентябрь» 1939 [Электронный ресурс].&nbsp;— Режим доступа к статье: http://sled.net.ua/osvoboditelnaya/anneksiya/tovarisha/stalina/chast/pervaya/2017/02/09. – Заглавие с экрана.&nbsp;— 2.09.17.
* {{cite web
 |url         = http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/05/9/123358/
 |title       = Гітлер, Сталін і Україна: безжальні стратегії
 |first       = 
 |last        = 
 |author      = ''[[Шаповал Юрій Іванович|Юрій Шаповал]]''
 |authorlink  = 
 |coauthors   = 
 |date        = 
 |month       = 
 |year        = 
 |website     = Історична Правда
 |publisher   = 
 |location    = 
 |page        = 
 |pages       = 
 |at          = 
 |language    = [[Українська мова|укр.]]
 |trans_title = 
 |format      = 
 |doi         = 
 |archiveurl  = https://www.webcitation.org/6I9HKxetr?url=http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/05/9/123358/
 |archivedate = 2013-07-16
 |accessdate  = 2013-06-03
 |quote       = 
 |ref         = 
 |separator   = 
 |postscript  = 
 |deadurl     = no
}}
{{Радянська окупація}}{{Злочини комуністичного режиму}}
{{Сталін}}
{{Вибрана стаття}}

[[Категорія:Історія Європи]]
[[Категорія:Новітня історія]]
[[Категорія:Історія Волині]]
[[Категорія:Історія Галичини]]
[[Категорія:Історія СРСР]]
[[Категорія:Радянський імперіалізм]]
[[Категорія:Злочини більшовицько-комуністичної влади в Україні та проти українців]]
[[Категорія:Історія України 1917—1991]]
[[Категорія:Україна в Другій світовій війні]]
[[Категорія:Політична географія]]
[[Категорія:Анексія]]
[[Категорія:1939 в Україні]]
[[Категорія:Західна Україна]]
[[Категорія:Українсько-радянські відносини|А]]
Шаблони, використані на цій сторінці:
Шаблон:!(( (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:-. (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:? (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Aligned table (редагувати)
Шаблон:Cite book (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Cite web (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Column-count (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Delink (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Efn (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:External media (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Fmbox (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Hidden (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Hidden begin (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Hidden begin/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Hidden end (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Hlist/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ifempty (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Imagemap (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Lang (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Lang-ru (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Lower (редагувати)
Шаблон:Main (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Main other (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Navbox (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Nobr (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Notelist (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Oq (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Quote box (редагувати)
Шаблон:Quote box/styles.css (редагувати)
Шаблон:Red (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Ref-be (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Ref-de (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ref-en (переглянути вихідни�� код) (захищено)
Шаблон:Ref-info/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ref-lang (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ref-pl (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ref-ru (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ref-uk (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Refbegin (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Refbegin/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Refend (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Reflist (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Reflist/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Sfn (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Sidebar with collapsible lists (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Str endswith (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Str find (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Str len (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Text (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Text/styles.css (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Webarchive (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Wikidata-link (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:±. (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:· (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Історія України (бічна панель) (редагувати)
Шаблон:Бскор (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Вибрана стаття (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Вікіпосилання (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Головна (редагувати)
Шаблон:ЕЄЕ (редагувати)
Шаблон:ЕІУ (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:ЕУ (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Злочини комуністичного режиму (редагувати)
Шаблон:Злочини та каральні операції комуністичного режиму (редагувати)
Шаблон:К. (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Книга (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:МалПорталу (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:МалПорталу/шаблон (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Не перекладено (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Нп (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Портал в лінію (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Публікація (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/! (переглянути вих��дний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/місце (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/серія (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/стандартні номери (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/сторінки (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/том (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Радянська окупація (редагувати)
Шаблон:Сталін (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Стаття (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:УРЕ (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Цитата (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:• (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Aligned table (редагувати)
Модуль:Arguments (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Check for unknown parameters (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1 (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/COinS (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Identifiers (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Utilities (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Whitelist (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Delink (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Footnotes (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Модуль:If empty (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:InfoboxImage (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/ISO 639 synonyms (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana languages (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana regions (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana suppressed scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana variants (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/languages abbr. (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Message box (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Message box/configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Message box/fmbox.css (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Модуль:Navbar (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbar/configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbar/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbox (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbox/configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbox/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Portal (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Portal-inline (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Модуль:Portal/images/other (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Ref-info (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Ref-lang (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Sidebar (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Модуль:Sidebar/configuration (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Модуль:Sidebar/styles.css (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Модуль:String (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:TableTools (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Unicode data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Unicode data/scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Webarchive (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Wikibase (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Wikidata/Interproject (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Wikivoyage (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Yesno (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Не перекладено (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Портал (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Модуль:Портал/images/all (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Повернення до сторінки «Радянська анексія західноукраїнських земель».
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Радянська_анексія_західноукраїнських_земель