Перегляд вихідного коду сторінки Пелопоннеська війна

У Вас нема дозволу на редагування цієї сторінки з такої причини:

Ваша IP-адреса знаходиться в діапазоні, який заблоковано у всіх вікі Фонду Вікімедіа.

Блокування зроблено ‪EPIC‬. Причиною вказано Open proxy/Webhost: See the help page if you are affected.

Початок блокування: 08:48, 2 липня 2024
Закінчення блокування: 08:48, 2 липня 2025

Ваша поточна IP-адреса: 206.189.44.186. Заблокований діапазон — 206.189.32.0/20.

Будь ласка, додайте всі вказані подробиці до будь-яких запитів, які Ви будете робити. Якщо ви вважаєте, що вас заблокували помилково, ви можете знайти додаткову інформацію та інструкції в глобальній політиці Без відкритих проксі.

В іншому випадку, щоб обговорити блокування, будь ласка, опублікуйте запит на розгляд на Мета-вікі. Ви також можете надіслати електронний лист до VRT-черги стюардів за адресою stewards@wikimedia.org, вказавши усю вищезазначену інформацію.

Ви можете переглянути та скопіювати вихідний текст цієї сторінки:

{{Infobox Military Conflict
|conflict     = Пелопоннеська війна
|image        = Map Peloponnesian War 431 BC-en.svg
|size         = 300px
|caption      = Карта [[Греція|Греції]] до початку війни
|date         = [[431 до н. е.]] – [[25 квітня]] [[404 до н. е.]]
|place        = [[Стародавня Греція|Греція]], [[Мала Азія]], [[Сицилія]]
|territory    = розпад [[Делосський союз|Делосського союзу]]
|result       = перемога Пелопоннеського союзу
|combatant1   = [[Делосський союз]] (на чолі з [[Стародавні Афіни|Афінами]])
|combatant2   = [[Пелопоннеський союз]] (на чолі зі [[Спарта|Спартою]])
|commander1   = [[File:Owl of Minerva.png|15px]] [[Перікл]]<br />[[File:Owl of Minerva.png|15px]] [[Клеон]]<br />[[File:Owl of Minerva.png|15px]] [[Нікій]]<br />[[File:Owl of Minerva.png|15px]] [[Алківіад]]<br />[[File:Owl of Minerva.png|15px]] [[Демосфен (полководець)|Демосфен]]
|commander2   = [[File:Coloured Lambda.png|15px]] [[Архідам II]]<br />[[File:Coloured Lambda.png|15px]] [[Брасид]]<br />[[File:Coloured Lambda.png|15px]] [[Лісандр]]<br />[[File:Owl of Minerva.png|15px]] [[Алківіад]]
|casualties1  = більше 4&nbsp;130 вбитих
|casualties2  = більше 2&nbsp;256 вбитих
}}

'''Пелопоннеська війна''' ([[431 до н. е.]]&nbsp;— [[404 до н. е.]])&nbsp;— військовий конфлікт у [[Стародавня Греція|Стародавній Греції]], в якому брали участь [[Афінський морський союз|Делоський союз]] на чолі з [[Афіни|Афінами]] з одного боку і [[Пелопоннесський союз]] під проводом [[Спарта|Спарти]] - з іншого.

Між Афінами та Спартою давно існували протиріччя. Неабиякою мірою вони були зумовлені різним політичним устроєм країн. Афіни були [[Демократія|демократією]], тоді як у Спарті влада перебувала в руках [[Олігархія|олігархії]]. У полісах, що входили з ними в союз, обидві сторони намагалися утвердити аналогічний власний державний устрій. Політичні протиріччя посилювалися різницею у походження: афіняни (як і більшість їх союзників) були [[Іонійці|іонійцями]], тоді як спартанці і, своєю чергою, їх союзники — переважно [[Дорійці|дорійцями]].

Традиційно Пелопоннеська війна ділиться істориками на два періоди. У період («Архідамова війна») спартанці робили регулярні вторгнення до [[Аттика|Аттики]], тоді як Афіни використовували свою перевагу на морі для рейдів узбережжя [[Пелопоннес|Пелопоннесу]] і придушення будь-яких ознак невдоволення у своїй державі. Цей період закінчився [[421 до н. е.|421 року до н. е.]] з підписанням Нікіївського миру. Договір, однак, незабаром був порушений відновленими сутичками в Пелопоннесі. У [[415 до н. е.|415 р. до н. е.]] Афіни відправили експедиційні сили до Сицилії для атаки [[Сиракузи|Сіракуз]]. Атака закінчилася нищівною поразкою афінян; експедиційні сили повністю знищені. Це призвело до заключної фази війни, яку зазвичай називають Декелейською, або Іонійською війною. У її ході Спарта, отримавши значну підтримку від Персії, збудувала значний флот. Це дозволило їй надати допомогу в Егейському морі та в Іонії залежним від Афін державам-членам Делоського морського союзу, які побажали вийти з останнього ([[Хіос|Хіосу]], [[Мілет|Мілету]], [[Евбея|Евбеї]] та ін.), підриваючи міць Афінської держави і остаточно позбавляючи Афіни та їх союзників, що залишилися, переваги на морі. Знищення афінського флоту в морській [[Битва при Егоспотамах|битві при Егоспотамах]] ([[405 до н. е.|405 р. до н. е.]]) не залишило афінянам шансів на продовження війни, і наступного року Афіни здалися.

== Джерела ==
[[Файл:Thucydides pushkin01.jpg|ліворуч|міні|Фукідід]]
Пелопоннеська війна - перший військовий конфлікт, від якого збереглася значна кількість свідчень сучасників. Найвідоміше з них - [[Історія (Фукідід)|"Історія"]] [[Фукідід|Фукідіда]], що охоплює період від початку війни до [[411 до н. е.|411 року до н. е.]] Його робота, яка дуже вплинула на розвиток історичної науки, значною мірою визначила сучасне бачення Пелопоннеської війни та миру, в якому вона відбулася.<ref>Дж. В. А. Файн Стародавні греки: критична історія, с. 442</ref> На початку війни Фукідід був афінським воєначальником та державним діячем, політичним союзником Перікла. Проте [[424 до н. е.|424 року до н. е.]] він був вигнаний за втрату стратегічно важливого міста [[Амфіполіс|Амфіполя]], і його історія писалася принаймні частково за ті двадцять років, які він провів поза своїм рідним містом.<ref>Дж. В. А. Файн Стародавні греки: критична історія, с. 446</ref>

Багато істориків писали роботи, що продовжували розповідь про події з місця, де «Історія» Фукідіда обривається. До нас дійшла лише [[Грецька історія (Ксенофонт)|«Грецька історія»]] [[Ксенофонт|Ксенофонта]], що охоплює період із 411 по [[362 до н. е.|362 р. до н. е.]] Ця робота, попри цінність як єдиний сучасний цей період джерело, піддається обґрунтованій критиці сьогоднішніми дослідниками. Робота Ксенофонта — не «історія» у традиціях Фукідіда, а скоріше [[мемуари]], розраховані вже на знайомих з подіями читачів. Крім того, Ксенофонт дуже упереджений і часто просто опускає інформацію, яку знаходить неприємною; зокрема, практично не згадує імен [[Пелопід|Пелопіда]] та [[Епамінонд|Епамінонда]], які відіграли величезну роль в історії Еллади; історики використовують його роботу з обережністю.

Інші античні роботи про війну були написані пізніше і дійшли до нас у фрагментах. [[Діодор Сицилійський|Діодор Сіцилійський]] у своїй «<nowiki/>[[Історична бібліотека|Історичній бібліотеці]]<nowiki/>», написаній у [[I століття до н. е.|І столітті до н. е.]], охоплює всю війну. Його робота по-різному оцінюється істориками, та її головна цінність у тому, що вона єдина дає відмінне від Ксенофонта бачення подій. Деякі з [[Порівняльні життєписи|«Життєписів»]] [[Плутарх|Плутарха]] тісно пов'язані з війною; хоча Плутарх був насамперед біографом і моралістом, сучасні історики черпають із його робіт корисну інформацію. Ці автори користувалися як безпосередніми джерелами, і великою, хоч і не дійшла до нас літературою. Крім того, сучасні історики використовують як джерела мови, художні твори та філософські роботи цього періоду, багато з яких зачіпають події війни з однієї або декількох точок зору, а також численні дані [[Епіграфіка|епіграфіки]] та [[Нумізматика|нумізматики]].<ref>''Дж. В. А. Файн'' Древние греки: критическая история, с. 527</ref><ref>Історія Стародавню Грецію під ред. В. І. Кузіщина, с. 15</ref>

== Передумови ==

Афіни, що стояли на чолі [[Делосський союз|Делосського союзу]], являли собою [[Афінська демократія|демократію]]; Спарта&nbsp;— голова Пелопоннесского союзу, до якого належали [[Дорійці|дорійські]] держави і майже всі [[Еолійці|Еолійські]],&nbsp;— була представницею [[аристократія|аристократії]]. Творча заповзятливість і рухливість демократичного Афінського союзу порушувала постійні побоювання з боку консервативної Спарти. Боротьба між Афінами і Спартою була в один і той самий час політичною&nbsp;— суперечка за [[гегемонія|гегемонію]], племінною&nbsp;— ворожнеча між іонійськими і дорійськими племенами, а також соціальною&nbsp;— у результаті класового антагонізму і економічного безладу у Греції. До заснування Делосського союзу Спарті належало в Греції перше місце, навіть на морі афіняни підпорядковувалися Спарті. Відмовившись від подальшої участі у [[греко-перські війни|перській війні]], Спарта втратила провідну роль на морі, і поряд з нею зайняли місце Афіни. З цього часу, тобто з 70-х років 5 століття до н.&nbsp;е., відносини між Афінами і Спартою стали дуже напруженими.

У [[464 до н. е.]] Спарта звернулася по допомогу до Афін проти повсталих [[ілот]]ів. Афіняни надіслали допомогу, але підозрілі спартанці відмовилися від неї, чим глибоко образили і роздратували афінян. Союз зі Спартою був розірваний і замінений союзом з [[аргос]]цями, до якого незабаром приєдналася і [[Фессалія]]. Війна, що почалася між коринфянами і мегарцями, перетворилася війну між [[Коринф]]ом і Афінами, бо [[Мегара]] демонстративно відкололася від Пелопоннесського союзу і звернулася по допомогу до Афін 460 до н.&nbsp;е. Успіх Афін у цій війні, а також спорудження стін від [[Пірей|Пірея]] до Афін ще більше посилили побоювання спартанців.

Під час [[Третя Мессенська війна|Третьої Мессенської війни]] (465—455) відбулася перша битва у відкритому полі між спартанцями і афінянами (при [[Танагра|Танагрі]], [[457 до н. е.]]); пелопоннесці перемогли, але скоро, при [[Енофіти|Енофітах]], були розбиті. [[Егіна]] і Мегара були втрачені для пелопоннесців. У 451 до н.&nbsp;е. було укладено п'ятирічне перемир'я між Афінами і Пелопоннеським союзом. Коли [[Евбея]] відпала від афінян, спартанці бажали завдати рішучого удару по Афінах, але [[Перікл]] уклав у 445 році перемир'я на 30 років з метою зміцнити [[Афінський морський союз]]. Греція остаточно розпалася на дві [[федерація|федерації]], зіткнення між якими було неминучим. Поєднавши під своєю владою грецький схід, Афіни почали поширювати своє панування на захід, вступили у дружні стосунки із [[Сицилія|Сицилією]] і Південною Італією, викликавши цим незадоволення доричних [[Сиракузи|Сиракуз]].

[[435 до н. е.]] спалахнула війна між [[Коринф]]ом і [[Коркіра (Палополіс)|Коркірою]], старими ворогами. З Епідамна (зараз [[Дуррес]]) були вигнані аристократи, які взяли в облогу місто, він віддався під захист Коринфа, а Керкіра стала за аристократів проти Епідамна і уклала оборонний союз (епімахію) з Афінами. Формально Афіни мали на це право, але коринфяни побачили в цьому порушення миру з Дорійським союзом. У битві при Сіботських островах 433 до н.&nbsp;е. Керкіра зазнала нищівної поразки. Коринф слідом за тим підтримав повстання у [[Потідея|Потідеї]], яка відступилась від Афін.

У 432 до н.&nbsp;е. афіняни взяли Потідею в облогу і за пропозицією Перікла заборонили мегарцям всякі торгові стосунки з [[Аттика|Аттикою]] і всіма державами Афінського морського союзу. Це змусило спартанців заступитися за союзника Спарти&nbsp;— Мегару. Восени 432 до н.&nbsp;е. спартанські [[народні збори]]&nbsp;— [[апелла]]&nbsp;— і Пелопоннеська союзна рада оголосили, що Афіни порушили мир. Почалися переговори. Спартанці вимагали вигнання алкмеонідів (тобто Перікла, що походив із цього роду), зняття облоги Потідеї, звільнення [[Егіна|Егіни]], скасування постанови щодо Мегари і відновлення колишньої свободи для усіх греків. Переговори не могли мати успіху, тому що неминучість війни була вирішена як у Спарті ([[ефор]] Сфеналаїд), так і в Афінах: Перікл рішуче висловився на користь війни, керуючись великою мірою міркуваннями внутрішньої політики.

== Сили супротивників ==
Військові сили були значні в обох супротивників. Спарта безумовно перевершувала Афіни на суші, вона могла виставити до 60 тисяч [[гопліт]]ів, тобто вдвічі більше, ніж Афіни, на її боці були витривалість спартанців і симпатії майже всієї нації, яка бачила в боротьбі з Афінами запоруку свободи та самостійності грецьких держав. За Спарту були всі держави [[Пелопоннес]]у; тільки [[аргос]]ці і [[ахейці]] (крім пелленців) залишалися нейтральними. За межами півострова на стороні Спарти були мегарці, [[фокея|фокейці]], локрійці, ампрактіоти, [[беотійці]], коринфські колонії&nbsp;— [[Амвракі]]я, [[Анакторія]], [[Лефкас (острів)|Левкада]]. Флот, однак, могли виставити тільки Коринф, Мегара, [[Сікіон]] і коринфські колонії, але він все одно не дорівнявся б і до третьої частини морських сил Афін.

Афіняни володіли чудовим флотом, сильним як кількістю кораблів, так і досвідом та мистецтвом. У їхньому розпорядженні були величезні суми. На початку війни фінанси афінян були у квітучому стані; щорічний дохід становив 600 [[Талант (одиниця виміру)|талантів]], в [[Афінський акрополь|акрополі зберігався запасний фонд]] до 6&nbsp;000 талантів. Афіни мали 13 тисяч [[гопліт]]ів, до 1200 вершників і 1600 піших стрільців, понад 300 придатних до плавання [[Триєра|триєр]]. Перед Спартою у афінян перевага була і в тому, що вони могли розпоряджатись своїми військовими силами, не питаючи згоди союзників, але, з іншого боку, більшість підвладних Афінам держав обмежувалася внеском данини і корилася Афінам лише зі страху. Невигідно для Афін було і те, що громадяни Спарти безоплатно несли військову службу, тим часом як афіняни вели війну за допомогою [[найманці]]в. Оскільки головна сила афінян полягала у флоті, спартанців&nbsp;— у сухопутних військах, боротьба між ними не могла закінчитися однією битвою.

== Архідамова війна ==
[[Файл:Pelop war en.png|ліворуч|міні|379x379пкс|Хід Пелопоннеської війни]]
Перікл, що користувався на початку війни значними повноваженнями, відмовився від думки захищати [[Аттика|Аттику]], а запропонував діяти наступально на морі і блокувати флотом [[Пелопоннес]]. Цей план особливо неприємний був для землевласників і селян, землі яких розорялися щорічними вторгненнями і які взагалі були представниками консервативної і миролюбної політики. У квітні [[431 до н. е.]] розпочалася Пелопоннеська війна захопленням союзного з Афінами міста [[Платеї]].

Перший період війни тривав 10 років (так звана [[Архідамова війна]], за ім'ям спартанського царя [[Архідам]]а, який в перші два роки війни спустошував Аттику). Крім того 430 до н.&nbsp;е. в Афінах із жахливою силою лютувала тяжка [[епідемія]] [[Афінська моровиця]]&nbsp;— зрештою народом опанував відчай. Перікл пішов з флотом до східного берега Пелопоннесу, але змушений був повернутися внаслідок цієї епідемії. Цією невдачею скористалася опозиція Перікла, який був, на її ��умку, винуватцем війни з ��сіма її лихами: Перікл був забалотований під час виборів у [[стратег]]и, звинувачений у розтраті громадських грошей і засуджений до сплати штрафу. Афіняни вже бажали миру, але Спарта відмовлялася від нього.
[[Файл:Pericles Pio-Clementino Inv269 n3.jpg|ліворуч|міні|336x336пкс|Перікл]]
На початку 430 року була взята [[Потідея]] і заселена аттичними [[Клерухії|клерухіями]]. Перікл був знову обраний у стратеги, але незабаром помер ([[429 до н. е.]]), і на чолі миролюбної партії став [[Нікій]]. На афінську політику після смерті Перікла починають великий впливати вже не стратеги, а [[оратор]]и з простолюду, яким народ довіряв більше, ніж ораторам з вищих верств, що виявляли симпатії до Спарти. Найвпливовішими [[демагог]]ами були [[Клеон]], [[Гіпербол]], [[Андрокл Афінський|Андрокл]], [[Клеофонт]]. [[Аристофан]] називає демагога низькою і нахабною людиною з вулиці. Душею [[демос]]у був пристрасний, грубий Клеон, який постійно нападав на відсутність енергії у веденні війни. За його пропозицією винагороду [[геліаст]]ів було збільшено втричі. Навесні [[428 до н. е.]] пелопоннесці втретє вторгнулись до Аттики, вслід за тим повстав сильний і багатий острів [[Лесбос]] з усіма містами, крім [[Мефімна|Мефімни]]. Повстання Лесбосу загрожувало Афінам серйозною небезпекою, бо лихоманило усю систему, на якій ґрунтувалася їх могутність, та не встигли [[Мітилена|мітиленці]] приготуватися до захисту, як повстання було локалізоване і осаджене, а [[Мітилена|Мітилени]] здалися афінянам ([[427 до н. е.]]).

Афіняни за пропозицією Клеона варварськи розправилися із повстанцями, стративши до 1&nbsp;000 чоловік. Лесбоське повстання було викликане тим, що [[олігархія]], яка панувала на острові, не бажала бути залежною від демократичної держави. Майже кожне грецьке місто страждало від боротьби двох партій&nbsp;— аристократичної та демократичної. Боротьба супроводжувалася обурливими жорстокостями. Вражаючим прикладом дикого насильства і міжусобиці служила [[Керкіра (місто)|Керкіра]]. Вона задумала відколотися від Афін, внаслідок чого відбулася різанина між заможним класом і демосом; останній взяв верх, олігархи були майже цілком винищені (427—425). Для посилення засобів війни афіняни під впливом Клеона збільшили вдвічі данину з союзників; на самих містян була накладена подать ({{lang-el|έισφορά}}). У 427 до н.&nbsp;е. афіняни надіслали 20 кораблів на допомогу леонтінцям проти Сиракуз, сподіваючись підпорядкувати собі Сицилію, у якій в цей час спалахнула загальна міжусобна війна. На шляху [[Демосфен (полководець)|Демосфен]], один зі стратегів, зайняв [[Пілос]] у [[Мессенія|Мессенії]]. Спартанці відправили загін лакедемонських гоплітів на острів [[Сфактерія]], але афіняни блокували острів і розбили спартанський флот. Лакедемоняни заговорили про мир, але Клеон перешкодив укладенню перемир'я, він прагнув тільки миттєвої переваги і мало піклувався про кінець війни. На його стороні було міське населення, що складалося з дрібних торговців, ремісників, моряків&nbsp;— затятих демократів. Афіняни замкнули Сфактерію; спартанці обклали Пілос і потайки доставляли провізію на Сфактерію.

Облога затягнулася. Тоді Клеон, який ніколи не командував військом, зголосився через 20 днів захопити спартанців у Сфактерії. Напад його разом із Демосфеном був вдалим ([[425 до н. е.]]): весь гарнізон острова був узятий в полон, що знову зміцнило авторитет Афін. В особі полонених спартанців афіняни мали важливу заставу; Пелопоннеській армії довелося залишити звичайну тактику вторгнення до Аттики. Проте успіхи афінян скоро були зупинені талановитим полководцем спартанським [[Бразид]]ом, що відстояв проти них Мегару. Він схилив багато міст на бік Спарти, майстерно переконуючи їх, що Спарта бореться за їхню свободу. Він уклав союз із [[Стародавня Македонія|Македонією]], взяв [[Амфіполь]]; в той же час афіняни зазнали тяжкої поразки у [[Беотія|Беотії]]. Зневіра опанувала Афінами.

== Нікіїв мир ==
{{Головна стаття|[[Нікійський мир]]}}
Друг Нікія [[Лахес]] домігся в [[423 до н. е.]] укладення перемир'я на один рік; обидві сторони повинні були залишити за собою те, чим володіли при укладенні перемир'я. Слідом за укладанням перемир'я фракійські міста одне за одним почали відколюватись від Афін. Клеон, обраний стратегом, що вже встиг уявити себе чудовим полководцем, вирушив до [[Фракія|Фракії]], взяв [[Торона|Торону]] і Галепс, але був убитий в сутичці під Амфіполем. У тій же сутичці загинув і Бразид, і партія війни втратила своїх вождів як у Спарті, так і в Афінах, де Аристофан у цей час поставив свою комедію «Мир». Загальний настрій призвів до укладення в [[421 до н. е.]], так званого, [[Нікійський мир|Нікійського миру]], в укладенні якого особливо діяльну участь брали [[Нікій|Никій]] і спартанський цар [[Плістоанакт]]. Договір був укладений на 50 років і відновлював, по суті, положення, що існувало до війни. Обидві сторони повинні були обмінятися полоненими.

== Продовження війни ==
Однак мир виявився нетривалим, тому що не відповідав інтересам союзників Спарти&nbsp;— Коринфа, Фів, Мегари та [[Еліда (історична область)|Еліди]]. Спартанці негайно звільнили всіх полонених афінян, тому що для них було дуже важливо отримати назад [[Кітіра|Кітіру]], [[Пілос]] і сфактерійських полонених. Проте [[Клеарід]], що замінив у Фракії Бразида, відмовився передати афінянам [[Амфіполь]]. Найголовніша для афінян умова миру виявилося невиконаною. Тоді афіняни відмовилися звільнити Пілос і Кітіру. Спартанцям довелося через скрутне становище укласти з Афінами оборонний і наступальний союз на 50 років. Афіняни видали їм полонених, але утримали за собою Пілос.

Наслідком зближення Спарти з Афінами був розпад [[Пелопоннеський союз|Пелопоннеського союзу]]. Еліда, [[Мантінея]], Коринф, [[Халкіда|халкідяни]] вступили у союз з Аргосом, який мріяв стати на чолі Пелопоннесу і тих, хто стояв на боці демократії. Опозиційний настрій проти Спарти був викликаний не лише її мирною політикою, але і демократичним рухом, розгорнутим внаслідок Пелопоннеської війни: війна завдала сильного удару землевласницькому Пелопоннесу і вороже налаштувала демократів проти олігархічної гегемонії Спарти. Вимога афінян повернути [[Панакт]], захоплений [[беотія|беотійцямі]], союзниками Спарти, була виконана беотійцями.

В Афінах тим часом знову отримала перевагу партія війни. На чолі цієї ультрадемократичної партії стояв [[Алківіад]], який наполягав на укладенні оборонного союзу з Аргосом, Елідою і Мантінеєю. Так утворилося об'єднання [[афінська демократія|афінської демократії]] з пелопоннеською, що володіло і флотом, і гоплітами. Але цей союз не був міцним внаслідок постійних чвар між партіями, що набули характеру соціальної боротьби. Оскільки Спарта уклала союз з Беотією і до неї приєдналися через давню неприязнь до Афін і демократії коринфяни, то було оголошено за пропозицією Алківіада, що лакедемоняни порушили мир (418). Спартанці під проводом царя [[Агіс II|Агіса II]] рушили на Аргос, але незабаром змушені були залишити місто, уклавши перемир'я. Афіняни, що прибули до Аргосу, вмовили відновити війну; до Аргоса приєднався [[Орхомен (Беотія)|Орхомен]], але елейці залишили союзників.

У битві при Мантінєї (418) спартанці здобули повну перемогу, знову зміцнивши свій військовий авторитет. Пелопоннеська коаліція розпалася: аргосці, а незабаром і мантінейці відмовилися від союзу з афінянами і помирилися з лакедемонянами. [[Ахайя]] вступила у союз зі Спартою: у Пелопоннесі настала сильна олігархічна реакція. Афіни були ізольовані, і влада їх у колоніях [[Фракія|Фракії]] і [[Халкідіки]] похитнулася. Боротьба партій, на чолі яких стояли [[Нікій]] і [[Алківіад]], повинна була призвести до вигнання когось з них за допомогою [[остракізм]]у, але замість Алківіада був вигнаний демагог [[Гіпербол]]. Демократичний лад Афін похитнувся; олігархічна партія робила швидкі успіхи, користуючись загальним обуренням проти демократії, яке особливо посилося після походу проти острова [[Мелос]]у (416); за невизнання афінської гегемонії всі дорослі чоловіки острова були страчені, а жінки і діти звернені у рабство.

За таких несприятливих умов афіняни здійснили похід у [[Сицилія|Сицилію]], який віддав долю Афін до руки Пелопоннесу. Приводом до війни було місто [[Егеста]], яке просило допомоги Афін проти [[Селінунт]]а і союзних з ним [[Сиракузи|Сиракуз]]. Посли Егести запевняли, що якщо сиракузці оволодіють Сицилією, то разом з пелопоннеськими дорянами знищать гегемонію Афін.

== Декелійська війна ==
Для [[демос]]у, який звик жити на кошти союзників, володіння багатою Сицилією представляло великий інтерес. Особисто Алківіад мріяв керувати підкореною Сицилією, знищивши могутність Сиракуз, підпорядкувавши пелопоннесців і здійснивши заповітну мрію Афін про гегемонію над усією [[Еллада|Елладою]]. План Алківіада зустрів опозицію, особливо з боку заможних, які не бажали виділити на витрати війни частину свого майна. Похід, однак, було вирішено, і на чолі флоту силою до 40 тисяч чоловік були поставлені [[Алківіад]], [[Ламах]] і [[Нікій|Никій]]. Але Алківіад мав противників і в демократичній партії, і в аристократичній, вони скористалися моментом, коли Алківіада не було в Афінах, звинуватили його в [[святотатство|святотатстві]] і до��оглись відкликання його з театру війни. У цей час в Афінах грали величезну роль таємні політичні гуртки&nbsp;— [[гетерія|гетерії]],&nbsp;— що переслідували егоїстичні цілі. Процес гермокопідів, в якому найбільш проявилася діяльність гетерій, свідчить про підготовлюваний олігархічний переворот.

Алківіад втік до Спарти і перейшов на її бік. За його порадою спартанці послали в Сиракузи чудового полководця Гіліппа, який об'єднав сиракузців ([[414 до н. е.]]). Тим часом Афінам загрожувала небезпека, тому що спартанці зміцнили за порадою Алківіада [[Декелія|Декелію]], важливий стратегічний і торговий пункт для Афін (413; останній період Пелопоннеської війни, з 413 по 404&nbsp;р., отримав назву Декелійської війни). Нікій просив відставки, повідомляючи, що солдити масово вдались до дезертирства. Афіняни послали йому сильне підкріплення під начальством [[Еврімедон]]а і Демосфена. Навесні 413 року сиракузці за допомогою пелопоннесців напали з суходолу і моря на афінян і завдали їм поразки. Військо пало духом. Вирішено було відступати.

Під впливом забобонів&nbsp;— сталось [[місячне затемнення]]&nbsp;— афіняни зазнали страшної поразки, втративши весь свій флот. Змучене військо поволі відступало суходолом, поділившись на два загони; сиракузці з жорстокістю били вмираючих від спраги воїнів. Нікій і Демосфен були вбиті; полонених сиракузці посадили у каменоломні, де піддавали жахливим мукам, рівносильним повільній смерті. Попри катастрофу, що вже розгорталась, афіняни вирішили продовжувати боротьбу. Вороги демократії відмінно скористалися панікою і роздратуванням проти демагогів. Радикальна партія втратила кредит. Влада демократії була значно обмежена установою комісії з найстаріших громадян ''(пробулів)'' для обговорення і прийняття необхідних заходів, яких вимагало згубне становище держави. Ці пробули вносили олігархічний елемент у демократичну [[рада п'ятисот|Раду п'ятисот]] (413).

Союзники, користуючись нещастям Афін, задумали передатися Спарті; [[Евбея]], [[Лесбос]], [[Хіос]], [[Еритрія]] вступили з нею у переговори. Відпаданню союзників сприяв, головним чином Алківіад, який з'єднався з [[Тиссаферн]]ом, малоазійським [[сатрап]]ом, і розраховував влітку [[412 до н. е.]] зруйнувати всю колоніальну силу афінян. У [[Персія|Персії]] також раділи поразці Афін і мріяли повернути під владу Персії грецькі міста малоазійського помор'я. Коли за Хіосом відкололись [[Клазомени]], [[Теос]], багатий [[Мілет]], афіняни повинні мали витрачати останню тисячу [[Талант (одиниця виміру)|талантів]]&nbsp;— резерв, утворений [[Перікл]]ом на випадок крайньої потреби. Тим часом спартанський адмірал [[Халкідей]] уклав з Тиссаферном ганебний союз: він відмовився від незалежності азійської Еллади заради спільних дій проти Афін, визнав права перського царя на всі землі, які коли-небудь йому належали, зобов'язався не миритися з Афінами без угоди з Персією.

Справи афінян поліпшали, коли на островах відбувся реакційний рух. На захист афінян піднявся [[Самос]], в якому соціальна боротьба закінчилася умертвінням 200 аристократів і вигнанням 400. Швидко були відвойовані [[Теос]], [[Мітилена]], [[Мефімна]], [[Клазомени]]; афіняни стали загрожувати Мілету, користуючись млявістю пелопоннесців і відсутністю у них стратегічних планів. Алківіад втік до Тиссаферна і задумав розірвати союз між Персією і Спартою, зблизивши першу з Афінами. Він завів зносини з афінянами, що перебували на Самосі, і обіцяв їм допомогу Тиссаферна, якщо вдасться скинути демократію. Алківіад чудово вловив суспільний настрій в Афінах, де все частіше лунали голоси на користь олігархії, а [[Пізандр]] домовився із таємними клубами змінити форму правління. Шляхом терору усунені були найвпливовіші демагоги ([[Андрокл Афінський|Андрокл]] зокрема), і в Афінах встановилася [[олігархія]], на чолі якої стояли сам Пізандр, [[Терамен]] і [[Антифонт]] ([[411 до н. е.]]). Вся урядова влада перейшла до рук [[ради чотирьохсот]]; народні збори було замінено зборами 5&nbsp;000 громадян, найбагатіших, але й останні жодного разу не скликалися. Винагорода за виконання цивільних обов'язків була скасована. На Самосі, однак, скоро знову взяла верх демократична партія. Алківіад, який прибув туди, був проголошений [[стратег]]ом. В Афінах серед олігархів відбувалися чвари; домогтися миру зі Спартою вони не могли і позбулися ще декількох островів (наприклад, [[Андрос (острів, Кіклади)|Андроса]]). Спартанський флот розбив у Евбейскій протоці [[ескадра|ескадру]] афінян і схилив [[Евбея|Евбею]] відпасти від Афін. Тоді внаслідок опозиції помірних (Терамен) відбулася нова революція в Афінах: олігархія була скинута, відновлена [[Рада п'ятисот]], але демос залишився позбавленим участі у політичному житті, наданої середньому стану. З армією у Самосі було укладено мир ([[411 до н. е.]]), і Алківіад отримав право повернутися в Афіни.

== Завершальний етап ==
У наступні роки (411—408 до н.&nbsp;е.) успіх схилився на бік Афін. [[Тразибул]] і Алківіад відновили афінське панування у [[Геллеспонт]]і; в лютому [[410 до н. е.]] Алківіад здобув блискучу перемогу над Пелопоннеським флотом, сиракузцями і персами. [[Фарнабаз]] був розбитий при [[Абідос]]і ([[409 до н. е.]]), потім (408) при [[Халкідон]]і; були захоплені [[Сілімбрія]] і [[Візантій]]. У повернутих і підкорених містах афіняни відновили повну демократію (в [[409 до н. е.]] знов встановлену і в Афінах).

У травні 408 року Алківіад повернувся в Афіни, де був блискуче прийнятий, виправданий і наділений величезними військовими повноваженнями стратега та автократора ({{lang-el|στρατηγός, αύτοκρατωρ}}). Бажаючи поправити фінанси Афін, Алківіад встановив нове [[мито]] в розмірі 10&nbsp;% з товарів, що провозяться через [[Босфор]] (δεκάτη). Після невдалого нападу на Андрос він вирушив збирати гроші у [[Карія (Мала Азія)|Карію]]. Цим скористався [[Лізандр]] і під час відсутності Алківіада розбив афінський флот при [[Нотія|Нотії]] ([[407 до н. е.]]). Популярність Алківіада пала; він не був обраний у стратеги на виборах 406 року; на його місце було призначено 10 нових стратегів, з яких найвидатнішим був [[Конон]].

На зміну Лізандру був призначений навархом [[Каллікратид]], якому вдалося замкнути Конона в Мітиленському порту. Афіняни востаннє зібрали усі свої сили, перекарбувавши скарби міста, взяли в матроси багато рабів, обіцяючи їм волю, і спорядили 155 кораблів для звільнення Конона. При Аргинусских островах вони зустрілися з Каллікратидом і завдали спартанцям жорстокої поразки; Каллікратид пав, спартанці втратили більше 70 кораблів ([[405 до н. е.]]). Ця славна перемога була затьмарена тим, що афіняни внаслідок бурі не мали можливості врятувати людей із затонулих кораблів і поховати тіла померлих, як того вимагала традиція. Олігархічна партія скористалася цим нещастям, щоб підірвати силу демократії, що обрала таких «недбалих» полководців.

Виник судовий процес; стратегам не дали часу для виправдання і шістьох із них стратили. Цим афіняни порушили конституцію, тому що вони засудили вождів разом, а не поодинці. Лізандр, між тим, отримав допомогу від Кіра і захопив [[Лампсак]]. Афінський флот (180 кораблів під начальством Конона та інших стратегів) став на якорі проти Лампсака, в гирлі річки Егос-Потамос. Даремно Алківіад афінянам пропонував свою допомогу, його застереження були відкинуті. Лізандр зненацька напав на флот афінян і майже без бою (405 до н.&nbsp;е.) знищив його: з 180 кораблів врятувалися тільки 8. Лізандр стратив до 3&nbsp;000 афінян за те, що вони незадовго перед тим скинули зі скелі весь екіпаж спартанського корабля.

== Підсумки війни ==
З 200 кораблями Лісандр оволодів усіма союзними з Афінами містами, всюди знищуючи демократію і вводячи олігархічну демархію під захистом спартанського гарнізону. Він підкорив Візантій, Халкедон, [[Сест]] і багато інших міст. Усіх афінян, що здалися йому, він відправляв до Афін, щоб скупчення народу справило там [[голод]]. Зі 150 [[триєра]]ми спустошивши [[Саламін]], Лісандр прибув під [[Пірей]]; в той же час із суходолу Афіни були обкладені спартанським військом під проводом царів [[Агіс]]а і Павсанія. Голод і підступи олігархів довершили лихо, і у квітні [[404 до н. е.]] Афіни здалися безумовно.

Фіванці і коринфяни вимагали, щоб місто було зовсім знищене, а мешканців продати у рабство, але спартанці не допустили цього, і з афінянами було укладено мир. Афіняни повинні були зруйнувати довгі мури і зірвати зміцнення Пірея, видати весь флот, крім 12 кораблів, повернути вигнанців, відмовитися від влади над союзниками, допомагати спартанцям за першою їх вимогою в усіх їхніх війнах. Могутність Афін була знищена цілком.

Підкоривши [[Самос]], Лісандр з'явився в Афінах і встановив там олігархічну [[тиранія тридцяти|«транію тридцяти»]] ({{lang-el|οί τριάκοντα}}), яка трималася при владі завдяки терору. З цих тридцяти 10 мали бути обраними [[Терамен]]ом, 10&nbsp;— [[ефор]]ами, 10&nbsp;— народом. [[Суд присяжних]] та обрання посадових осіб по долі були знищені. Пелопоннесська війна дуже яскраво відобразила в собі розкладання Греції. Вона була самознищенням еллінського світу. Нездатність жертвувати особистою вигодою загальному благу привела до падіння демократії. Власне занепад [[Стародавні Афіни|Стародавніх Афін]] розпочався задовго до кінця Пелопоннесської війни. Гетерії і найманство, мрії про завоювання демократії для роздачі грошей громадянам, жахливі сцени насильства і жорстокості, такі численні під час Пелопоннеської війни, виявляють політичний і моральний занепад Греції.

== У поп-культурі ==
=== Відеоігри ===
* [[Assassin's Creed Odyssey]] (2018)

== Джерела ==
* [[Фукідід]]. ''[[Історія Пелопоннеської війни]]''.
* [[Ксенофонт]]. ''[[Грецька історія (Ксенофонт)|Грецька історія]]''.
* [[Арістофан]]. ''[[Лисистрата]]''
* [[Діодор Сицилійський]]
* [[Геродот]]. ''[[Історії (Геродот)|Історії]]''.
* [[Плутарх]]

== Література ==

[[Файл:Houghton_STC_24058_(B)_-_Thucydides.jpg|альт=|праворуч|414x414пкс]]
Інтерпретується з вірою і старанністю негайно від греків секретарем [Томас Гоббс] до пізнього [[Вільям Кавендіш, 2-й граф Девоншир|Ерл Деоншир]].

* ''[[Карл Лахманн|Lachmann K.]]'', "Gesch. Griechenlands vom Ende des pelopon. Krieges bis zum Regierungsantritt Alex.;
* ''Scheibe'', «Die oligarchische Umw älzung zu Athen zu Ende des pelop. Krieges»;
* ''Filleuil'', «Histoire du siècle de Periclè s»;
<!-- * Wölfflin, «D. Organisation d. ersten Sizil. Expedition»; -->
* ''[[Вільгельм Вішер|Vischer W.]]'', «Alkibiades und Lysander»;
* Пелопоннеська війна//[[Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона]];
* ''[[Бабст Іван Кіндратович|Бабст І.]]'', «Государственные мужи древней Греции в эпоху ее распадения» (M., 1851);
* ''[[Ведров Володимир Максимович|Ведров В.]]'', «Поход афинян в Сицилию и осада Сиракуз» (1887);
* ''[[Ведров Володимир Максимович|Ведров В.]]'', «Жизнь афинского олигарха Крития»; В. Милютин, «Алкивиад» («Современник», 1855, I, II и IX);
* ''[[Розов Олексій Васильович|Розов А.]]'', «О зрелищных деньгах в Афинах» («Журн. Мин. нар. пр.», 1893);
* ''[[Міщенко Федір Герасимович|Мищенко Ф.]]'', [[Афінська політія|«Полития Аристотеля»]] (гл. 40, о восстановлении демократии в 403 г., «Журнал Мин. нар. пр.», 1894, апрель); {{ref-ru}}
* ''[[Лепер Роберт Християнович|Лепер Р.]]'', [[Тридцять тиранів|«30 тиранов»]] («Журн. Мин. нар. пр.», 1896, май); {{ref-ru}}
* ''[[Соколов Федір Федорович|Соколов Ф.]]'', «Дань лакедемонских союзников» и «Четыре совета» («Журн. Мин. нар. пр.», 1897, март). {{ref-ru}}
* Bagnall, Nigel. ''The Peloponnesian War: Athens, Sparta, And The Struggle For Greece''. New York: Thomas Dunne Books, 2006 (hardcover, {{ISBN|0-312-34215-2}}).
* [[George Cawkwell|Cawkwell, George]]. ''Thucydides and the Peloponnesian War''. London: [[Routledge]], 1997 (hardcover, {{ISBN|0-415-16430-3}}; paperback, {{ISBN|0-415-16552-0}}).
* Hanson, Victor Davis. ''A War Like No Other: How the Athenians and Spartans Fought the Peloponnesian War''. New York: [[Random House]], 2005 (hardcover, {{ISBN|1-4000-6095-8}}); New York: Random House, 2006 (paperback, {{ISBN|0-8129-6970-7}}).
* Heftner, Herbert. ''Der oligarchische Umsturz des Jahres 411 v. Chr. und die Herrschaft der Vierhundert in Athen: Quellenkritische und historische Untersuchungen''. Frankfurt am Main: Peter Lang, 2001 ({{ISBN|3-631-37970-6}}).
* Hutchinson, Godfrey. ''Attrition: Aspects of Command in the Peloponnesian War''. Stroud, Gloucestershire, UK: Tempus Publishing, 2006 (hardcover, {{ISBN|1-86227-323-5}}).
* [[Donald Kagan|Kagan, Donald]]:
** ''The Outbreak of the Peloponnesian War''. Ithaca, NY: [[Cornell University Press]], 1969 (hardcover, {{ISBN|0-8014-0501-7}}); 1989 (paperback, {{ISBN|0-8014-9556-3}}).
** ''The Archidamian War''. Ithaca, NY: Cornell University Press, 1974 (hardcover, {{ISBN|0-8014-0889-X}}); 1990 (paperback, {{ISBN|0-8014-9714-0}}).
** ''The Peace of Nicias and the Sicilian Expedition''. Ithaca, NY: Cornell University Press, 1981 (hardcover, {{ISBN|0-8014-1367-2}}); 1991 (paperback, {{ISBN|0-8014-9940-2}}).
** ''The Fall of the Athenian Empire''. Ithaca, NY: Cornell University Press, 1987 (hardcover, {{ISBN|0-8014-1935-2}}); 1991 (paperback, {{ISBN|0-8014-9984-4}}).
** ''The Peloponnesian War''. New York: Viking, 2003 (hardcover, {{ISBN|0-670-03211-5}}); New York: Penguin, 2004 (paperback, {{ISBN|0-14-200437-5}}); a one-volume version of his earlier tetralogy.
* Kallet, Lisa. ''Money and the Corrosion of Power in Thucydides: The Sicilian Expedition and its Aftermath''. Berkeley: University of California Press, 2001 (hardcover, {{ISBN|0-520-22984-3}}).
* [[doi:10.1080/09636412.2018.1508634|Kirshner, Jonathan. 2018. "Handle Him with Care: The Importance of Getting Thucydides Right." ''Security Studies''.]]
* Krentz, Peter. ''The Thirty at Athens''. Ithaca, NY: Cornell University Press, 1982 (hardcover, {{ISBN|0-8014-1450-4}}).
* ''The Landmark Thucydides: A Comprehensive Guide to the Peloponnesian War'', edited by Robert B. Strassler. New York: [[Free Press (publisher)|The Free Press]], 1996 (hardcover, {{ISBN|0-684-82815-4}}); 1998 (paperback, {{ISBN|0-684-82790-5}}).
* Roberts, Jennifer T. ''The Plague of War: Athens, Sparta, and the Struggle for Ancient Greece''. Oxford: Oxford University Press, 2017 (hardcover) {{ISBN|9780199996643}}

* О. Борділовська, О. Нікіїв мир // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т./Редкол.:Л.&nbsp;В.&nbsp;Губерський (голова) та ін.&nbsp;— К.:Знання України, 2004&nbsp;— Т.2&nbsp;— 812с. ISBN 966-316-045-4
* О. Борділовська, О. Пелопоннеська війна 431—404 до н. є.// [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т./Редкол.:Л.&nbsp;В.&nbsp;Губерський (голова) та ін.&nbsp;— К.:Знання України, 2004&nbsp;— Т.2&nbsp;— 812с. ISBN 966-316-045-4
* О. Борділовська, О. Тридцятилітній мир 446 до н.&nbsp;е.// {{УДЕ|том=2}}

== Посилання ==
{{ci|Peloponnesian War}}
* {{cite EB1911|wstitle=Peloponnesian War |volume=21 |short=x}}
* [http://librivox.org/the-history-of-the-peloponnesian-war-by-thucydides LibriVox: The History of the Peloponnesian War] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190403224606/https://librivox.org/the-history-of-the-peloponnesian-war-by-thucydides |date=3 квітня 2019 }} ([[Суспільне надбання|Public Domain]] Audiobooks in the US&nbsp;– 20:57:23 hours, at least 603.7 MB)
* [[Richard Crawley]], [http://www.gutenberg.org/etext/7142 ''The History of the Peloponnesian War''] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090924141652/http://www.gutenberg.org/etext/7142 |date=24 вересня 2009 }} (Translation of Thukydides's books&nbsp;— in [http://www.gutenberg.org Project Gutenberg] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20161129122723/http://www.gutenberg.org/ |date=29 листопада 2016 }})
* [http://www.laconia.org/gen_info_literature/Peloponnesian_war.htm Peloponnesian war] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070709033914/http://www.laconia.org/gen_info_literature/Peloponnesian_war.htm |date=9 липня 2007 }}
* [https://web.archive.org/web/20160829152736/http://lycurgus.org/ Peloponnesian war on Lycurgus.org]
{{Війни Стародавньої Греції та Стародавнього Риму}}

{{Authority control}}
[[Категорія:Пелопоннесська війна|*]]
[[Категорія:404 до н. е.]]
[[Категорія:431 до н. е.]]
[[Категорія:Війни Стародавньої Греції]]
[[Категорія:Війни V століття до н. е.]]
[[Категорія:Події 25 квітня]]

Шаблони, використані на цій сторінці:

Шаблон:!(( (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Authority control (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Ci (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Cite EB1911 (редагувати)
Шаблон:Cite encyclopedia (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Commonscat-inline (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Hide in print (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Hlist/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:ISBN (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Ifempty (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:InfoboxImage (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Infobox Military Conflict (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Lang-el (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Main (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Navbox (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Nobr (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:PAGENAMEBASE (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ref-en (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ref-info/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ref-lang (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ref-ru (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Str find (переглянути вихідний ��од) (захищено)
Шаблон:Template other (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:WPMILHIST Infobox style (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Webarchive (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Wikidata (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Бібліоінформація (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Війни Стародавньої Греції та Стародавнього Риму (редагувати)
Шаблон:Вікідані (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Головна стаття (редагувати)
Шаблон:К. (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Картка:Збройний конфлікт (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Публікація (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/! (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/місце (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/серія (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/стандартні номери (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/сторінки (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/том (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:УДЕ (редагувати)
Модуль:Arguments (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1 (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/COinS (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Identifiers (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Utilities (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Whitelist (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:External links (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:If empty (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:InfoboxImage (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/ISO 639 synonyms (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana languages (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana regions (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana suppressed scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana variants (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/languages abbr. (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Languages (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Languages/data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbar (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbar/configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbar/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbox (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbox/configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbox/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Ref-info (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Ref-lang (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Sources (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Sources-utils (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:String (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:TableTools (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Unicode data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Unicode data/scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Webarchive (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Wikidata (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Wikidata/config (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:WikidataSelectors (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Yesno (переглянути вихідний код) (захищено)

Повернення до сторінки «Пелопоннеська війна».

Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Пелопоннеська_війна