Перегляд вихідного коду сторінки Візантійський флот

У Вас нема дозволу на редагування цієї сторінки з такої причини:
Ваша IP-адреса знаходиться в діапазоні, який заблоковано у всіх вікі Фонду Вікімедіа.
Блокування зроблено ‪EPIC‬. Причиною вказано Open proxy/Webhost: See the help page if you are affected.
Початок блокування: 08:48, 2 липня 2024
Закінчення блокування: 08:48, 2 липня 2025
Ваша поточна IP-адреса: 206.189.44.186. Заблокований діапазон — 206.189.32.0/20.
Будь ласка, додайте всі вказані подробиці до будь-яких запитів, які Ви будете робити. Якщо ви вважаєте, що вас заблокували помилково, ви можете знайти додаткову інформацію та інструкції в глобальній політиці Без відкритих проксі.
В іншому випадку, щоб обговорити блокування, будь ласка, опублікуйте запит на розгляд на Мета-вікі. Ви також можете надіслати електронний лист до VRT-черги стюардів за адресою stewards@wikimedia.org, вказавши усю вищезазначену інформацію.
Ви можете переглянути та скопіювати вихідний текст цієї сторінки:
{{Infobox Military Unit
 | unit_name= Візантійський флот
 | image= Byzantine imperial flag, 14th century.svg
 | caption= Імперський прапор, який несли візантійські військові кораблі у XIV столітті. <br /><small>Описано [[Георгій Кодін|Георгієм Кодіним]] та проілюстровано в кастильському атласі [[Книга знань про всі королівства, землі й володіння, що є у світі|Libro del conocimiento]] (бл. [[1350]])</small><ref>[[Георгій Кодін]], ''Book of Offices'', Bonn Ed. 1839, p. [http://books.google.com/books?id=nTUbAAAAIAAJ&pg=PA28#v=onepage&q&f=false 28] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130605070202/http://books.google.com/books?id=nTUbAAAAIAAJ&pg=PA28#v=onepage&q&f=false |date=5 червня 2013 }}</ref><ref>{{cite web|title=Other Byzantine flags shown in the "Book of All Kingdoms" (14th century)|url=http://flagspot.net/flags/gr_byz.html#oth|publisher=Flags of the World|accessdate=2012-12-24|archiveurl=https://www.webcitation.org/69rOR9Nms?url=http://flagspot.net/flags/gr_byz.html#oth|archivedate=2012-08-12|deadurl=no}}</ref>
 | country= [[Візантійська імперія]]
 | dates= [[330]]—[[1453]]
| type= [[Військово-морські сили]]
 | branch= 
 | role= 
 | size= Бл. 42 000 чоловік [[899]] року<ref name="TreadgoldB67">{{harvnb|Treadgold|1998|p=67}}</ref> <br /> близько 300 кораблів у IX—X століттях<ref name="TreadgoldB85" />
 | commander1= 
 | command_structure= 
 | battles= [[Арабсько-візантійські війни]] <br /> [[Походи Русі проти Візантії|Русько-візантійські війни]] <br /> [[Візантійсько-болгарські війни]] <br /> [[Візантійсько-норманські війни]] <br /> [[Хрестові походи]] <br /> [[Візантійсько-османські війни]]
 | notable_commanders= Головнокомандувач — [[Візантійські імператори|імператор Візантії]]
* [[друнгарій]] флоту
* [[Стратег|Стратиг]] [[Фема|феми]] (VIII—XI століття)
* [[Великий дука]] (після 1092 року)
 | anniversaries=
 | march=
 | nickname=
 | patron=
 | motto=
 | colors=
}}
'''Візантійський флот'''&nbsp;— [[Військово-морські сили|військовий флот]] [[Візантійська імперія|Візантії]], яку інколи називають «морською імперією». Був найпотужнішим Середземноморським флотом в часи раннього середньовіччя, що дало змогу візантійцям успішно протистояти [[Халіфат|арабам]] під час облог [[Константинополь|Константинополя]] у [[670]], [[674]]–[[678]] і [[717]]–[[718]] роках, і зрештою врятувало Візантію від арабського завоювання. З початку IX століття почав поступатись своїм місцем провідної сили у Середземномор'ї на користь флотів мусульманських країн з [[Аль-Андалус|Аль-Андалусу]] і [[Магриб]]у та молодих європейських [[Морські республіки|морських республік]]<ref>Острогорський (2002), стор.232</ref>&nbsp;— [[Амальфійська республіка|Амальфі]], [[Венеційська республіка|Венеції]], [[Пізанська республіка|Пізи]] та [[Генуезька республіка|Генуї]] і до кінця XI століття повністю занепав.

== Загальна характеристика ==
Візантійський флот&nbsp;— наступник [[Давньоримський флот|давньоримського флоту]], але відігравав більшу роль у забезпеченні обороноздатності й виживанні держави, ніж попередник. Хоча флот [[Римська імперія|Римської імперії]] за свою історію стикався з кількома значними морськими загрозами, його роль у внутрішніх конфліктах імперії була значно скромнішою у порівнянні з роллю [[Римський легіон|римських легіонів]], натомість для Візантії, яку деякі історики називають «морською імперією»<ref>{{harvnb|Lewis|Runyan|1985|p=20}}; {{harvnb|Scafuri|2002|p=1}}</ref>, контроль над морем мав життєво важливе значення.{{Джерело?}}

Першу загрозу римській гегемонії у [[Середземномор'я|Середземномор'ї]] склали [[вандали]] у [[V століття|V столітті]], проте її було ліквідовано в результаті [[Війни Юстиніана I|війн Юстиніана I]] у [[VI]] столітті. Відновлення регулярного флоту й поява нового типу кораблів&nbsp;— [[дромон]]ів у той же період відзначає ту точку, коли візантійський флот почав відходити від свого римського коріння й набув власної характерної ідентичності. Цей процес прискорився після початку [[Арабські завоювання|мусульманського завоювання]] у [[VII]] столітті. Після втрати [[Левант]]а й [[Африка|Африки]], [[Середземне море]] перетворилось із «Римського озера» на арену [[Арабо-візантійські війни|боротьби між візантійцями та арабами]]. У цій боротьбі візантійський флот відігравав украй важливу роль не тільки для захисту великих володінь імперії навколо Середземноморського басейну, але й у відбитті морських нападів на саму столицю імперії&nbsp;— [[Константинополь]]. За допомогою нещодавно винайденого «[[Грецький вогонь|грецького вогню»]]&nbsp;— найвідомішої та найнебезпечнішої таємної зброї візантійського флоту, йому вдалось відбити кілька [[Облоги Константинополя|облог Константинополя]] та здобути перемоги в численних морських битвах.{{Джерело?}}

Первинно захист візантійського у��бережжя й підходів до Константинополя ліг на плечі флоту [[Карабісіан]]. Поступово, однак, його було поділено на кілька регіональних (фемських) флотів, натомість центральний Імперський флот базувався в Константинополі, захищаючи місто та будучи основою при формуванні основних морських експедицій<ref name="ODBnavy">{{Harvnb|Kazhdan|1991|p=1441}}</ref>. До завершення [[VIII століття]] візантійський флот був гарно організованою постійною силою держави, яка знову домінувала у Середземномор'ї. Антагонізм із [[Іслам|мусульманським]] флотом тривав зі змінним успіхом, проте у X столітті візантійці змогли відновити своє панування у Східному Середземномор'ї.{{Джерело?}}

В [[XI]] столітті військово-морський флот, як і вся Візантійська імперія, почав занепадати. Зіткнувшись із новими військово-морськими викликами з боку Заходу, візантійці все частіше були змушені розраховувати на флоти італійських міст-держав, таких як [[Венеційська республіка|Венеція]] та [[Генуезька республіка|Генуя]], що катастрофічно вплинуло на економіку Візантії та її суверенітет. Вже за правління [[Василій II Болгаробійця|Василія II]] (976—1025) оборона Адріатики була доручена венеційцям.

Після короткочасного періоду відновлення за [[Комніни|Комнінів]] настав ще один період занепаду, який завершився [[Падіння Константинополя (1204)|падінням імперії 1204 року]] в результаті [[Четвертий хрестовий похід|Четвертого хрестового походу]]. Після відновлення імперії [[1261]] року кілька імператорів династії [[Палеологи|Палеологів]] намагались відродити флот, але їхні зусилля мали тільки тимчасовий ефект. До середини [[XIV століття]] візантійський флот. який колись міг виставити сотні військових суден на море, був у кращому випадку обмежений кількома десятками одиниць,<ref name="Heath17">{{harvnb|Heath|1995|p=17}}</ref> і контроль над [[Егейське море|Егейським морем]] остаточно перейшов до італійського та [[Османська імперія|османського]] флотів<ref name="ODBnavy" />. Зменшений флот, однак, зберігав свою активність до [[Падіння Константинополя|падіння Візантійської імперії 1453 року]].{{Джерело?}}

Важливість флоту в історії Візантійської імперії оцінити важко. З одного боку, Імперії упродовж всього свого існування доводилось захищати доволі протяжну берегову лінію, яка часто не мала прикриття з суші. До того ж, перевезення вантажів морем до імперських міст, які здебільшого розташовувались на узбережжі, було найдешевшим і найшвидшим.<ref name="Mango197">{{harvnb|Mango|2002|p=197}}</ref> Враховуючи загрози з боку арабів у VII–X століттях, існувала нагальна потреба в утриманні потужного флоту, що дало змогу успішно протистояти противнику під час двох облог Константинополя, що, зрештою, і врятувало імперію<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=386}}</ref>.

З другого ж боку, характер і обмеженість морських технологій тих часів означали, що ані Візантія, ані її противники не могли розвинути справжню [[Таласократія|таласократію]]<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=388–390}}</ref>. Галери використовувались тільки у прибережних операціях та не могли відігравати значну самостійну роль. Окрім того, чергування візантійських перемог і поразок у морських битвах показує, що жодна зі сторін не мала переконливої переваги. Були, звичайно, й гучні перемоги візантійських моряків, проте, як правило, вони йшли пліч-о-пліч із катастрофічними втратами<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=385}}</ref>. Звіти про заколоти гребців на візантійських суднах також вказують на те, що умови утримання були далекими від ідеальних, від тих, що були прописані в Статутах<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=385–386}}</ref>. Все це означає, що як і в Римській імперії, у Візантії флот розглядався, передусім, як доповнення до [[Візантійська армія|сухопутної армії]]. Цей факт наочно ілюструє доволі низьке положення [[адмірал]]ів у візантійській [[Ієрархічна структура|ієрархії]]<ref>{{harvnb|Pryor|2003|pp=103–104}}</ref><ref>{{Harvnb|Runciman|1975|p=149}}</ref>.

Ясно, однак, що поступове зниження потужності флоту в X&nbsp;— [[XI століття]]х, мало у перспективі вирішальне значення для історії імперії. [[Четвертий хрестовий похід]], який підірвав основи Візантії, став можливим через слабку захищеність імперії на морі<ref>{{harvnb|Lewis|Runyan|1985|pp=38–39}}</ref>. Якщо ж розглядати історію Візантійської імперії в цілому, то легко бачити, що посилення чи послаблення флоту є невід'ємним фактором коливання долі держави.{{Джерело?}}

== Бойова історія ==

=== Ранній період ===

==== IV—V століття. Громадянські війни та вторгнення варварів ====
[[Файл:Shepherd 526-600.jpg|міні|250px|До кінця V століття західна частина Середземномор'я потрапила до рук варварських королівств. В результаті завоювань Юстиніана I контроль над усім морем було відновлено. Гегемонія візантійців тривала до початку мусульманських завоювань у другій половині VII століття]]
Після [[Битва при Акції|битви при Акції]] 31 року до н.&nbsp;е., за відсутності будь-якої зовнішньої загрози в Середземному морі, римський флот виконував здебільшого функції охорони та супроводження. Масових морських битв, що траплялись за часів [[Пунічні війни|Пунічних війн]], більше не відбувалось і римський флот складався з відносно дрібних суден, що найкраще підходили для виконання нових завдань. До початку [[IV століття]] розмір римського флоту скоротився настільки, що, коли [[324]] року в [[Битва при Геллеспонті|битві при Геллеспонті]] зійшлись флоти імператора [[Костянтин Великий|Костянтина Великого]] та [[Ліциній|Ліцинія]]<ref name="AD 323">{{harvnb|Norwich|1990|pp=48–49}}</ref>, то вони значною мірою складались зі знову збудованих чи реквізованих у портах Східного Середземномор'я кораблів<ref name="Casson213">{{harvnb|Casson|1991|p=213}}</ref>. Громадянські війни IV й початку V століття спричиняли відродження військово-морської діяльності. Під час війн флоти, в основному, займались транспортуванням військ.<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=7}}</ref> Упродовж першої чверті п'ятого століття значні військово-морські сили все ще були зайняті у Західному Середземномор'ї, особливо поблизу берегів Північної Африки. Римській гегемонії в Середземномор'ї, однак, було кинуто виклик, коли упродовж лише п'ятнадцяти років Африка була захоплена [[Вандали|вандалами]]<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=8}}</ref>.

Нове [[Африканське королівство|Королівство вандалів]] на території [[Карфаген]]у під керівництвом короля [[Гейзеріх]]а одразу ж почало набіги на узбережжя Італії та Греції<ref name=autogenerated1>Прокопій Кес., «Війна з вандалами», 1.5.</ref> та навіть [[Розграбування Риму вандалами (455)|захопили та розграбували Рим 455 року]]<ref name="Dromon9">{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=9}}</ref>. Набіги вандалів тривали упродовж наступних двох десятиліть, незважаючи на неодноразові спроби римлян протидіяти їм<ref name="Dromon9" />. Західна Римська імперія була безсилою, її військово-морський флот майже зійшов нанівець<ref>{{harvnb|MacGeorge|2002|pp=306–307}}</ref>, проте східні імператори все ще боролись за морську гегемонію у Східному Середземномор'ї. Перша морська експедиція Східної Римської імперії [[448]] року, однак, не пішла далі [[Сицилія|Сицилії]]. 460 року римський імператор [[Майоріан]] збирався здійснити похід на вандалів. Він набрав військо з варварів у Галлії та підготував у травні [[460]] року вторгнення флоту з 300 кораблів до гавані [[Картахена (Іспанія)|Картахени (Нового Карфагена)]] в Іспанії<ref name="Dromon9" />. Однак раптовим рейдом вандали захопили його, а ще раніше в місці імовірної висадки вони понівечили всю місцевість і пошкодили джерела води<ref>Томпсон Е. Римляни й варвари. Падіння Західної імперії. Ч. 4.</ref>.

Зрештою, [[468]] року імператор [[Лев I Макелла]] спільно зі своїм ставлеником на троні [[Західна Римська імперія|Західної Римської імперії]] [[Прокопій Антемій|Антемієм]] організував чергову експедицію проти вандалів. Під командою консула [[Василіск (візантійський імператор)|Василіска]] було зібрано величезний флот, що налічував за деякими даними 1113 суден та близько 100 тисяч солдат. Первинно удача була на боці імперських сил: вандальський флот був розсіяний Василіском у Сицилії, Іраклій захопив Триполіс та інші міста в [[Лівія|Лівії]], а Марцелліан зайняв Сардинію. Коли Василіск висадився в Африці, приблизно за 60&nbsp;км від Карфагена, Гейзеріх почав з ним перемовини, попрохавши 5 днів для прийняття мирних пропозицій. За цей час він підготував кораблі та, використовуючи попутний вітер, атакував уночі зібраний в гавані візантійський флот [[брандер]]ами (палаючими суднами). Розгром візантійців довершив напад флоту вандалів під командуванням Гензона, сина Гейзеріха<ref>Прокопій Кес., «Війна з вандалами», 1.6.; Феофан, Літопис, рік 5961; Marcellinus, Chron., sub a. 468</ref>. Близько 600 суден було знищено вандалами, а фінансові витрати на експедицію, що склали близько 40 тонн золота привели імперію практично до банкрутства<ref name="AD 468">{{harvnb|Norwich|1990|p=166}}</ref>. Це змусило римлян дійти згоди з [[Гейзеріх]]ом та підписати мирну угоду. Однак після смерті Гейзеріха [[477]] року загроза від вандалів зійшла нанівець<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=10}}</ref>.

==== VI століття ====
У [[VI]] столітті відзначається відродження римської військово-морської моці. [[508]] року, коли спалахнув конфлікт із [[Королівство остготів|остготським королівством]] [[Теодоріх Великий|Теодоріха]], імператор [[Анастасій I]] (491—518) відрядив флот у складі 100 кораблів у рейд до берегів Італії.<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=13}}</ref> [[513]] року, коли генерал [[Віталіян (генерал)|Віталіян]] повстав проти імператора Анастасія I, повстанцям удалось зібрати флот з 200 кораблів. Незважаючи на первинні успіхи, флот повстанців був розбитий адміралом Марінусом, який під час ведення бойових дій, активно використовував запалювальні речовини<ref name="Galley90">{{harvnb|Gardiner|2004|p=90}}</ref> (можливо, прототип «[[Грецький вогонь|грецького вогню»]]).

[[533]] року, скориставшись відсутністю флоту вандалів, задіяного для придушення повстання на [[Сардинія|Сардинії]], візантійський флот вторгнення, що складався з 92 дромонів та 500 транспортів,<ref name="AD 533">{{harvnb|Norwich|1990|p=207}}</ref> перевіз до берегів Африки армію під командуванням [[Велізарій|Велізарія]] у складі 15 тисяч солдат, почавши [[Африканське королівство|вандальську війну]], першу з [[Війни Юстиніана I|завойовницьких війн Юстиніана I]]. Під час цієї десантної операції, що стала можливою завдяки контролю середземноморських шляхів, флот відігравав важливу роль у постачанні та підвезенні підкріплень для візантійських експедиційних військ та гарнізонів.<ref name="Galley90" /> Цей факт не вислизнув з поля зору противників візантійців. Ще у 520-х роках Теодоріх планував збудувати величезний флот і відрядити його проти візантійців та вандалів, але його смерть [[526]] року завадила здійснити ці плани.<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=14}}</ref> [[535]] року візантійці почали [[Готська війна (535—554)|Готську війну]] з наступу в двох напрямках. Одна з армій під командуванням Велізарія за допомогою флоту висадилась на Сицилії, а потім в Італії, а друга армія почала наступ в [[Далмація|Далмації]]. Контроль візантійців над морем мав велике стратегічне значення, давши змогу невеликій візантійській армії [[540]] року успішно захопити [[Апеннінський півострів]]<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=14–15}}</ref>.

[[541]] року, однак, новий король [[Остготи|остготів]] [[Тотіла]], зібравши флот із 400 кораблів, набув значної сили в морях навколо Італії, поставивши під сумнів гегемонію Візантії на Середземному морі. Двічі візантійський флот був розбитий неподалік від Неаполя&nbsp;— [[542]]<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=15}}</ref> та [[546]] року. Велізарій особисто командував флотом з 200 суден, що діяв проти готського флоту, який блокував гирло [[Тибр]]а, в безуспішній [[Облога Рима 546|спробі звільнити Рим]]<ref name="AD 545">{{harvnb|Norwich|1990|p=77}}</ref>. [[550]] року Тотіла висадився на Сицилію, а упродовж наступного року за допомогою флоту з 300 суден захопив [[Сардинія|Сардинію]] та [[Корсика|Корсику]], здійснив рейд на [[Керкіра (острів)|Корфу]] й узбережжя [[Епір]]у<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=17–18}}</ref>. Однак, поразка в [[Битва під Сеною Галльською|морській битві під Сеною Галльською]] поклала край його претензіям на візантійське панування в Середземному морі<ref name="Galley90" />. Після остаточного завоювання Італії та [[Візантійська Іспанія|південної Іспанії]] за Юстиніана Середземномор'я знову стало «Римським озером»<ref name="Galley90" />.

Незважаючи на подальшу втрату значної частини Італії, яка перейшла до [[Лангобарди|лангобардів]], візантійці змогли зберегти контроль над морями й оскільки лангобарди рідко наважувались протистояти їм на морі, то візантійцям удалось зберегти й кілька прибережних італійських територій упродовж наступних століть. Єдина значна битва візантійського флоту в наступні 80 років відбулась під час [[Облога Константинополя (626)|облоги Константинополя]] об'єднаними силами [[Держава Сасанідів|сасанідів]], [[Аварський каганат|аварів]] та [[Слов'яни|слов'ян]] 626 року. Під час облоги флот слов'ян, що складався з [[Човен-довбанка|моноксилів]], був перехоплений та знищений візантійським флотом, що позбавило [[Армія Сасанідів|перську армію]] можливості переправитись через [[Босфор]] та, зрештою, змусило аварів відступити<ref name="AD 626">{{harvnb|Norwich|1990|pp=259–297}}</ref>.

=== Боротьба з арабами ===

==== Поява арабської військово-морської загрози ====
[[Файл:Byzantine-Arab naval struggle.png|міні|праворуч|250px|Карта візантійсько-арабських військово-морських операцій та битв у Середземному морі у VII—XI століттях]]

[[Арабські завоювання|Завоювання мусульманами]] [[Арабське завоювання Сирії|Сирії]] та [[Арабське завоювання Єгипту|Єгипту]] у 640-х роках створили нову загрозу Візантії. Мало того, що араби позбавили візантійців областей, що приносили прибуток і значну частину новобранців в армію і флот, але й переконавшись після нетривалого повернення візантійцями [[Александрія|Александрії]] з 12 вересня 645 до літа 646 року в користі власних військово-морських сил узялись за створення власного флоту. В цій роботі мусульманські правителі, вихідці з сухопутної північної частини [[Аравійський півострів|Аравійського півострова]], значною мірою спирались на ресурси й робочу силу завойованого [[Левант]]у (особливо [[Копти|коптів]] Єгипту), який ще кілька років тому надавав судна та екіпажі для візантійців<ref name="Campbell9-10">{{harvnb|Campbell|1995|pp=9–10}}</ref><ref name="Galley91" /><ref>{{Harvnb|Casson|1995|p=154}}</ref>. Існують, однак, свідчення, що о роботи на нових військово-морських базах у Палестині були також залучені корабели з [[Персія|Персії]] та [[Ірак]]у<ref name="Nicolle47">{{harvnb|Nicolle|1996|p=47}}</ref>. Відсутність ілюстрацій, що зображують військові кораблі мусульман, раніше за [[XIV століття]] не дає змоги судити про специфіку їхніх ранніх кораблів, хоч і припускають, що вони спирались на існування середземноморської морської традиції. Враховуючи спільні риси навігаційної номенклатури, багатовікову взаємодію двох культур, у візантійських та арабських суден було багато спільного. Ця схожість поширювалась і на тактику й загальну організацію флоту<ref name="Galley98">{{harvnb|Gardiner|2004|p=98}}</ref><ref>{{harvnb|Pryor|1988|p=62}}</ref><ref>{{harvnb|Nicolle|1996|p=87}}</ref>. Окрім того, переклади [[Стратегікони|візантійських військових настанов]] були доступні арабським адміралам<ref name="Galley98" />.

{{quote box
|width     = 260px
|align     = right
|bgcolor   = #c6dbf7 
|quote     = "У той час [[Каллінік (інженер)|Каллінік]], ремісник з [[Баальбек|Геліополя]], втік до ромеїв. Він вигадав [[Грецький вогонь|морський вогонь]], який запалював арабські кораблі та спалював їх з усім екіпажем. Так ромеї повернулись з перемогою та відкрили морський вогонь».
|source    = Хронографія [[Феофан Сповідник|Феофана Сповідника]]<ref>{{Harvnb|Turtledove|1982|p=53}}</ref>
}}

Після захоплення [[Кіпр]]у [[649]] року та рейдів на [[Родос]], [[Крит]] і Сицилію, молодий арабський флот [[655]] року завдав візантійцям нищівної поразки в [[Битва під Фінікою|битві під Фінікою]]<ref name="Dromon25">{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=25}}</ref>. Цей розгром візантійського флоту відкрив Середземне море для арабів та ознаменував собою початок багатовікового конфлікту за контроль над середземноморськими водними шляхами<ref name="Dromon25" /><ref>{{harvnb|Lewis|Runyan|1985|p=24}}</ref>. За правління [[Муавія|Муавії I]] (661—680), арабські набіги почастішали, була проведена підготовка до нападу на сам Константинополь. Під час тривалої [[Облога Константинополя (674—678)|першої арабської облоги Константинополя]], візантійський флот виявив себе як інструмент для виживання Імперії: арабський флот зазнав поразки завдяки використанню нової таємної зброї&nbsp;— «[[Грецький вогонь|грецького вогню»]]. Арабське просування в [[Мала Азія|Малій Азії]] та [[Егейське море|Егейському морі]] було зупинено й невдовзі після цього було укладено угоду щодо тридцятирічного перемир'я<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=26–27}}</ref>.

У 680-х [[Юстиніан II]] (685—695 та 705—711) звернув увагу на потреби військово-морського флоту&nbsp;— для його посилення він переселив понад 18500 [[Мардати|мардатів]] уздовж південного узбережжя імперії, де вони використовувались у ролі [[Морська піхота|морських піхотинців]] і гребців.<ref>{{harvnb|Treadgold|1998|p=72}}</ref> Тим не менше, арабська військово-морська загроза посилилась, оскільки араби [[Арабське завоювання Північної Африки|поступово взяли під свій контроль]] всю [[Африканський екзархат|Північну Африку]] у [[680-ті|680]]-[[690-ті|690-х]] роках.<ref>{{harvnb|Lewis|Runyan|1985|p=27}}</ref> Останній оплот візантійців, [[Карфаген]], здався [[698]] року. Візантійцям в результаті спеціальної військово-морської експедиції [[Битва при Карфагені 698|вдалось повернути його]], але ненадовго.<ref name="AD 698">{{harvnb|Norwich|1990|p=334}}</ref> Арабський губернатор [[Муса ібн Нусайр]] збудував нове місто й військово-морську базу в [[Туніс]]і та перевіз туди 1000 коптських корабелів для будівництва флоту, який почав оскаржувати візантійську гегемонію в західній частині Середземного моря<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=28}}</ref>. З початку VIII століття мусульмани почали безперервно здійснювати набіги на візантійські володіння в Західному Середземномор'ї, особливо на Сицилію<ref name="Nicolle47"/><ref name="Dromon33">{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=33}}</ref>. Окрім того, новий флот дав змогу мусульманам завершити завоювання [[Магриб]]у й [[Арабське завоювання Піренейського півострова|успішно вторгнутись і захопити]] більшу частину [[Вестготи|вестготської]] [[Іспанія|Іспанії]]<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=29–30}}</ref>.

==== Візантійський контрнаступ ====
[[Файл:Solidus-Leo III and Constantine V-sb1504.jpg|міні|праворуч|250px|Імператор Лев III Ісавр та його син і наступник, Костянтин V. Вони очолювали боротьбу візантійців проти арабів, але в той же час спричиняли серйозні внутрішні конфлікти через свою іконоборську політику]]
Візантійці були неспроможні адекватно зреагувати на арабське просування в Африці, оскільки упродовж двох десятиліть, з [[695]] до [[715]] року переймались внутрішніми проблемами<ref name="Dromon31">{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=31}}</ref>. Вони здійснювали походи до своїх земель на сході, як, наприклад [[709]] року проти Єгипту, який захопив місцевий адмірал<ref name="Dromon33"/>, але вони також були обізнані щодо майбутнього нападу арабів: у той час коли халіф [[Валід I]] (705—715) готував новий напад на Константинополь, імператор [[Анастасій II]] (713—715), посилив столицю та завдав невдалого попереджувального удару проти арабського флоту<ref name="Dromon31"/>. Анастасій невдовзі був усунутий від влади [[Феодосій III|Феодосієм III]] (715—717), який у свою чергу, сам був усунутий, поки арабська армія наступала через [[Анатолія|Анатолію]], [[Лев III Ісавр|Львом III Ісавром]] (717—741). Лев III керував візантійцями під час [[Облога Константинополя (717—718)|останньої арабської облоги Константинополя]]. Використання грецького вогню, який знищив арабський флот, знову відіграло важливу роль у візантійській перемозі, коли сувора зима й набіги [[Перше Болгарське царство|болгар]] підірвали сили арабів<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=31–32}}</ref>.

Після зняття облоги, рештки арабського флоту, що відступав, були знищені штормом, а візантійські війська перейшли в контрнаступ&nbsp;— флот обложив [[Латакія|Лаодикею]], а армія витіснила арабів з Малої Азії<ref name="AD 718">{{harvnb|Norwich|1990|pp=352–353}}</ref><ref>{{harvnb|Treadgold|1997|p=349}}</ref>. Упродовж наступних трьох десятиліть збройна боротьба на морі характеризувалась постійними набігами з обох боків; візантійці неодноразово нападали на арабські військово-морські бази в Сирії ([[Латакія]]) та Єгипті ([[Дум'ят|Дамієтта]] й [[Тенніс]])<ref name="Dromon33"/>. [[727]] року, невдоволені [[Іконоборство|іконоборською]] політикою імператора, підбурили повстання фемські флоти. Повстання було придушено імперським флотом за допомогою активного використання грецького вогню<ref name="AD 727">{{harvnb|Treadgold|1997|p=352}}</ref>. Незважаючи на втрати кораблів під час повстання, близько 300 військових кораблів брали участь у [[739]] та [[747]] роках в нападі на Дамієтту. Вперше спільно з візантійцями у військовому поході брали участь судна італійських міст-держав. Візантійці завдали рішучої поразки об'єднаній ескадрі сирійського та олександрійського флотів поблизу берегів Кіпру, зруйнувавши військово-морську міць [[Омеяди|халіфату Омеядів]]<ref name="Dromon33"/>.

Слідом за цим візантійці розбили північноафриканські флотилії й доповнили свої успіхи на морі, наклавши серйозні обмеження на арабських купців. Враховуючи зростання потужності візантійського флоту, ці заходи задушили арабську торгівлю на Середземному морі<ref>{{harvnb|Lewis|Runyan|1985|p=29}}</ref>. Після розпаду імперії Омеядів на кілька держав візантійський флот залишився єдиною організованою військово-морською силою на Середземному морі<ref name="Dromon33"/>. Таким чином, у другій половині [[VIII століття]] для візантійців розпочався другий період суцільної переваги на морі<ref name="Galley91">{{harvnb|Gardiner|2004|p=91}}</ref>. У той період нести вахту на узбережжі Сирії, охороняючи його від набігів візантійського флоту було, на думку арабів, більш почесною справою, ніж відстояти нічну молитву в [[Кааба|Каабі]]<ref>{{Citation |last=Bashear |first=Suliman |year=1991 |title=Apocalyptic and Other Materials on Early Muslim-Byzantine Wars: A Review of Arabic Sources |journal=[[Journal of the Royal Asiatic Society]] |volume=1 |issue=2 |pages=173–207 |url=http://www.jstor.org/stable/25182323 |issn= |publisher=Cambridge University Press |accessdate=2 січня 2013 |archive-date=23 грудня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20151223194731/http://www.jstor.org/stable/25182323 }}</ref>. Ці успіхи дали змогу імператорові [[Костянтин V|Костянтину V]] (741—775) перенести дії флоту з Середземного до [[Чорне море|Чорного моря]] під час його війни проти [[Перше Болгарське царство|болгар]] у [[760-ті|760-х]] роках. [[763]] року флот із 800 суден, перевіз 9600 вершників і піхотинців до [[Поморіє|Анхіалоса]], де вони здобули [[Битва під Анхіалосом 763|значну перемогу]], проте [[766]] року другий флот, що складався, ніби, з 2600 кораблів, який знову прямував в Анхіалос, потонув дорогою<ref>{{harvnb|Mango|2002|p=141}}</ref>. У той же час імператори з [[Ісаврійська династія|династії Ісаврів]] підірвали морські сили Візантії: на той момент загроза з боку арабів зменшилась, а [[Іконошанування|іконофільські]] військово-морські феми рішуче виступали проти [[Іконоборство|іконоборської]] політики імператора, що змусило Ісаврів зменшити розміри флоту та знизити значення морських фемів<ref>{{Harvnb|Runciman|1975|p=150}}</ref>.

==== Відновлення мусульманського панування ====
[[Файл:Saracen fleet against Crete.jpg|міні|праворуч|250px|Піратський флот сарацинів прямує до Криту. З рукопису [[Іоанн Скілиця|Іоанна Скілиці]]]]
Доба візантійської морської гегемонії тривала до кінця VIII-початку IX століття, коли він зазнав низку поразок від арабського флоту, що відроджувався, й відкрила добу арабського панування<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=41}}</ref>. Вже 790 року візантійці зазнали великої поразки в [[Анталія (затока)|затоці Анталії]], а за часів правління [[Гарун ар-Рашид|Гаруна аль-Рашида]] відновились арабські набіги на Кіпр і Крит<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=41–42}}</ref>. У середземноморському регіоні з'являлись нові сили&nbsp;— передусім [[Франкська держава|імперія Каролінгів]]. Окрім того, [[803]] року [[Pax Nicephori]] фактично визнав незалежність візантійської [[Венеційська республіка|Венеції]], яка почала посилюватись після відбиття візантійського нападу [[809]] року<ref name="Dromon45">{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=45}}</ref>. Одночасно з цим, династія [[Аглабіди|Аглабідів]], яка почала правити в [[Іфрикія|Іфрикії]], одразу почала здійснювати набіги на всю центральну частину Середземномор'я<ref name="Dromon45"/>.

Візантійці були послаблені серією сильних поразок від болгар, а у подальшому&nbsp;— повстанням [[Фома Слов'янин|Фоми Слов'янина]] 820 року, що потребувало залучення значної частини візантійської армії, в тому числі й фемських флотів<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=45–46}}</ref>. Незважаючи не те, що повстання було придушено, воно сильно знизило обороноздатність імперії. В результаті між 824 і 827 роками Крит був захоплений групою [[Аль-Андалус|андалузьких]] полонених. Три візантійські спроби відвоювати острів зазнали поразки упродовж кількох років, і острів став базою арабських піратів в [[Егейське море|Егейському морі]], радикально порушивши баланс сил в регіоні<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=46–47}}</ref>. Незважаючи на деякі успіхи візантійців проти критських корсарів та [[Облога Дамієтти 853|зруйнування Дамієтти]] візантійським флотом з 85 суден 853 року<ref name="Dromon47">{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=47}}</ref>, арабська військово-морська міць в Леванті неухильно відроджувалась під проводом [[Аббасиди|Аббасидів]]<ref name="Galley92" />.

{{quote box
|width     = 260px
|align     = right
|bgcolor   = #c6dbf7 
|title     = 
|quote     = "У цей час [...] араби здобули контроль над усім Середземномор’ям. Їхня влада та панування над ним було величезним. Християнські народи нічого не могли вдіяти проти арабського флоту."
|source    = [[Ібн Хальдун]], ''[[Мукаддіма]]'', III.32<ref>{{harvnb|Ibn Khaldūn|Rosenthal|1969|p=120}}</ref>
}}

Ще гірше ситуація складалась на Заході. Критичного удару по імперії було завдано [[827]] року, коли Аглабіди [[Історія ісламу в Південній Італії|почали завоювання Сицилії]], спираючись на візантійського воєначальника [[Евфемій|Евфемія]], який втік туди, і фемський флот острова<ref name="Galley92">{{harvnb|Gardiner|2004|p=92}}</ref><ref name="Dromon48">{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=48}}</ref>. Незважаючи на [[Облога Сиракуз 827-828|поразку під Сиракузами]] [[828]] року, [[838]] араби висадились в Італії, зайнявши [[Таранто]] й [[Бриндізі]], а невдовзі й [[Барі]]. Дії венеційців проти них успіху не мали та упродовж 840-х років араби вільно здійснювали набіги на узбережжя Італії та Адріатики та навіть 846 року [[Розграбування Рима (846)|пограбували Рим]] <ref name="Dromon48"/>, хоча й в тому ж році обєднаний флот [[Неаполітанське герцогство|Неаполитанського дуки]], [[Герцогство Гаета|Гаети]] і [[Республіка Амальфі|Амальфі]] розбив арабський флот в [[Битва біля Лікози (846)|битві біля Лікози]]. Атаки з боку [[Лангобарди|лангобардів]] і [[Лотар I|Лотара I]] також не змогли витіснити арабів з Італії, а дві спроби візантійців у [[840]] та [[859]] роках повернути Сицилію завершились важкою поразкою<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=48–49}}</ref>. У 850-х роках арабський флот, разом зі значною кількістю незалежних піратів-[[газі]] став потужною силою в Середземному морі, змусивши візантійців та всіх християн перейти до оборони<ref name="Galley92" /><ref>{{harvnb|Pryor|1988|pp=102–105}}</ref>.

У той же період, коли потріпана Візантія захищалась від ворогів з усіх сторін, з'явилась нова, несподівана загроза: вперше у візантійській історії з'явились [[руси]], які заявили про себе під час [[Похід Русі проти Візантії 830-ті|рейду проти Пафлагонії у 830-х роках]], а потім після [[Похід Русі на Царград 860|набігу на Константинополь 860 року]]<ref>{{harvnb|Lewis|Runyan|1985|p=30}}</ref><ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=60}}</ref>.

=== Візантійська «Реконкіста»&nbsp;— доба македонської династії ===
Коли наприкінці [[IX]] та упродовж [[X століття]] халіфат розпався на кілька дрібніших держав та арабська міць послабилась, візантійці зуміли провести кілька успішних кампаній проти них<ref name="Dromon50">{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=50}}</ref>. Ця «візантійська [[Реконкіста]]<nowiki/>» проходила за часів правління [[Македонська династія|македонської династії]] (867—1056) та ознаменувала собою розквіт візантійської держави<ref>{{harvnb|Jenkins|1987|p=183}}; {{harvnb|Treadgold|1997|p=534}}</ref>.

==== Правління Василія I ====
[[Файл:Solidus-Basil I with Constantine and Eudoxia-sb1703.jpg|міні|праворуч|250px|Золотий [[солід]] імператора [[Василій I Македонянин|Василія I Македонянина]]. Його ту��бота про флот призвела до певних успіхів і заслужила довгу пам'ять моряків, що забезпечило їхню відданість [[Македонська династія|Македонській династії]] до самого правління його онука, [[Костянтин VII Багрянородний|Костянтина VII]].<ref>{{harvnb|Jenkins|1987|p=192}}</ref>]]
Воцаріння імператора [[Василій I Македонянин|Василія I]] (867—886) сповістило про початок доби відродження, оскільки новий імператор проводив агресивну зовнішню політику. Продовжуючи політику свого попередника, [[Михаїл III (візантійський імператор)|Михаїла III]] (842—867), він приділив значну увагу флоту та в результаті здобув кілька важливих перемог<ref name="Runciman151">{{Harvnb|Runciman|1975|p=151}}</ref>. [[867]] року флот під командуванням [[Друнгарій|друнгарія]] [[Никита Орифа|Никити Орифи]] на прохання жителів [[Дубровнік|Рагузи]] відкинув арабів, які упродовж 15 місяців тримали місто в облозі<ref>{{Cite web |url=http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000048/st018.shtml |title=Збірка 'Історія Візантії. Том 2' \\Академик Сказкін С. Д. (відп.редактор) — Москва: Наука, 1967 — с.472. Глава 6. Зовнішньополітичне положення імперії в середині IX — середині X століття |accessdate=2 січня 2013 |archive-date=6 лютого 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130206202017/http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000048/st018.shtml }}</ref>, й відновив візантійську присутність у цьому регіоні.<ref name="AD 867">{{harvnb|MacCormick|2002|p=413}}</ref> За кілька років він двічі завдав важких поразок критським піратам<ref name="TreadgoldA457">{{harvnb|Treadgold|1997|p=457}}</ref>, тимчасово убезпечивши [[Егейське море]]<ref name="Galley92" />. Також тимчасово було повернуто [[Кіпр]] і [[Барі]]<ref>{{harvnb|Treadgold|1997|p=458}}</ref>. У той же час було збільшено присутність мусульман у [[Кілікія|Кілікії]], а [[Тарсус]] став головною базою арабів під командуванням еміра Юзмана ал-Гадіма (882—891) для наземних і морських нападів на візантійську територію<ref name="Dromon62">{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=62}}</ref>.

На Заході араби продовжували наступати, оскільки місцевих візантійських військ виявилось недостатньо: імперія була змушена покладатись на допомогу своїх номінальних італійських васалів, окрім того, щоб мати хоч якийсь успіх, довелось удатись до перекидання східного флоту в Італію.<ref>{{Harvnb|Scafuri|2002|pp=49–50}}</ref> Після падіння [[Енна|Енни]] 855 року, візантійці були обмежені східним берегом Сицилії та перебували під постійним тиском арабів. Експедиція, споряджена для допомоги своїм військам на Сицилії, відряджена 868 року, успіху не мала. 869 року [[Сиракузи]] відбивали чергову атаку Аглабідів, а [[Мальта]] була взята ними 870 року<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=64–65}}</ref>. Арабські пірати здійснювали набіги в Адріатичному морі, та, хоч їх було вигнано з [[Апулія|Апулії]], на початку 880-х вони створили мережу баз на італійському західному узбережжі, звідки їх остаточно витіснили тільки 915 року в резуьтаті [[Битва при Гарільяно (915)|битви при Гарільяно]]<ref name="Dromon65">{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=65, 68}}</ref>. 878 року Сиракузи, головна візантійська фортеця на Сицилії, [[Облога Сиракуз 877—878|була атакована вдруге та здалась]], головним чином через те, що імперський флот займався транспортуванням [[мармур]]у для будівництва ''[[Nea Ekklesia]]'', нового храму Василя Блаженного<ref>{{harvnb|Treadgold|1998|p=33}}</ref>. 880 року наступник Ооріфи, друнгарій [[Насар (адмірал)|Насар]] здобув визначну перемогу в нічному бою над тунісцями, які здійснювали набіг на [[Іонічні острови]]. Потім він сам здійснив набіг на Сицилію, захопивши велику здобич після перемоги над ще однією арабською флотилією поблизу [[Пунта Стіло]]. У той же час інша візантійська ескадра здобула крупну перемогу поблизу Неаполя<ref>{{harvnb|MacCormick|2002|p=955}}</ref><ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=65–66}}</ref>. Ці успіхи дали змогу візантійцям провести нетривалий контрнаступ проти арабів на Заході у 870-880-х роках під командуванням [[Никифор Фока Старший|Никіфора Фоки]], закріпитись в Апулії та [[Калабрія|Калабрії]], сформувати на цих землях Лангобардську фему, на базі якої згодом було сформовано [[Італійський катепанат]]. Однак, важка поразка під [[Мілаццо]] [[888]] року, ознаменувала припинення значної військово-морської діяльності візантійців у морях навколо Італії упродовж наступного століття.<ref name="Galley92" /><ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=66}}</ref>

==== Арабські набіги за часів царювання Льва VI ====
[[Файл:Sack of Thessalonica by Arabs, 904.png|міні|праворуч|250px|Облога Фессалонік арабами під керівництвом Льва Триполітанського. Найбільш серйозний з нової хвилі піратських набігів арабського флоту в Егейському морі за часів царювання Льва VI]]
Незважаючи на успіхи візантійської політики за Василія, під час правління його наступника [[Лев VI (візантійський імператор)|Льва VI Мудрого]] (886—912), імперія знову стикнулась із серйозними загрозами. На півночі тривала війна проти болгарського царя [[Симеон (цар Болгарії)|Симеона]], коли частина імператорського флоту [[895]] року використовувалась для переправлення армії [[угорці]]в через [[Дунай]] під час [[Болгарсько-угорські війни|набігу на Болгарію]]<ref>{{harvnb|Treadgold|1997|pp=463–464}}</ref>. Болгарські війни призвели до кількох поразок, що дорого коштували, у той же час арабська військово-морська загроза сягнула нових висот після того як араби почали здійснювати спустошувальні набіги на береги Егейського моря&nbsp;— серце Візантійської імперії. [[891]] чи [[893]] року, арабський флот узяв в облогу острів [[Самос]] та захопив у полон його [[стратиг]]а, а [[898]] адмірал Рагхіб узяв у полон 3000 візантійських моряків-кібіриотів<ref name="Tougher1">{{harvnb|Tougher|1997|pp=185–186}}</ref>. Ці втрати оголили візантійську оборону й відкрили Егейське море для набігів сирійського флоту<ref name="Dromon62"/>. Першого серйозного удару по Візантії було завдано [[901]] року, коли зрадник Даміан Тірський розграбував [[Деметрія|Деметрію]]<ref name="Dromon65"/><ref name="Tougher1"/>. Наступного року під ударами арабів пала [[Таорміна]], останній форпост імперії на Сицилії. Найсильнішої поразки імперія зазнала [[904]] року, коли інший зрадник, [[Лев Триполітанський]], здійснив набіг до Егейського моря. Його флот проник навіть у [[Дарданелли]], після чого [[Облога Фессалонік 904|взяв в облогу]] друге місто імперії&nbsp;— [[Фессалоніки]]. Весь цей час імперський флот був бездіяльним перед особою арабів, які переважали за числом<ref>{{harvnb|Tougher|1997|pp=186–188}}</ref>. Не дивно, що оборонне мислення переважало і в написаній за тих часів ''Naumachica''&nbsp;— імператорській візантійській настанові з ведення морської війни<ref name="Galley92" />.

Найвидатнішим візантійським адміралом того періоду був ''[[логофет дромос]]'' [[Гімерій (друнгарій)|Гімерій]]. Призначений адміралом [[904]] року, він не встиг попередити облогу Фессалонік, проте вже [[906]] року здобув свою першу перемогу, в жовтні 908 року здобув блискучу перемогу над арабським флотом в Егейському морі, а [[910]] року висадив десант на Кіпр, звідки спрямував свої удари на сирійське узбережжя і здобув штурмом [[Латакія|Лаодикію]].<ref name=":0">Острогорський (2002), стор.233</ref><ref>{{harvnb|Tougher|1997|p=191}}</ref> Місто було розграбовано візантійцями, які не втратили жодного корабля<ref name="AD 910">{{harvnb|Norwich|1999|p=120}}</ref>. Однак вже за рік, навесні 912 року величезна флотилія зі 112 дромонів та 75 ''pamphyloi'' з 43 000 бійцями, яка під командуванням Гімеріуса вирушила в похід проти [[Критський емірат|Емірату Криту]], не тільки не захопила острів<ref>{{harvnb|Treadgold|1997|pp=469–470}}</ref>, але й дорогою назад потрапила в засідку й зазнала поразки від Льва Триполітанського і Даміяна, ще одного грецького ренегата, поблизу Хіоса.<ref name="Dromon63">{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=63}}</ref> Великий морський похід не виправдав сподівань, які з ним пов'язувались, а вкладені в нього величезні військові і фінансові ресурси виявились марними. У ''De ceremoniis'' [[Костянтин VII Багрянородний|Костянтина VII]] зберігся детальний опис цієї виправи, де заслуговує на увагу і згадка про те, що в складі візантійських морських сил було тоді і сімсот найманців русичів, які тільки п'ять років до цієї виправи з'явились під стінами Константинополя на чолі з варязьким князем [[Олег Віщий|Олегом]] і яким візантійський уряд мусив виплатити за участь в цій невдалій морській експедиції один ''кентенаріон'' золотом<ref name=":0" />.

Відновлення флоту розпочалось після [[920]] року. Випадково чи ні, але того ж року на імператорський престол удруге (після [[Тиберій III|Тиберія III]]) та востаннє в [[Історія Візантії|історії імперії]] зійшов адмірал [[Роман I Лакапін]] (920—944). В результаті, 923 року візантійський флот завдав під [[Лемнос]]ом рішучої поразки Льву Триполітанському, що у поєднанні з загибеллю Даміана під час облоги візантійської фортеці наступного року, поклало початок візантійському відродженню.<ref name="Dromon64">{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=64}}</ref>

==== Повернення Криту й Північного Леванту ====
[[Файл:The Cretan Saracens defeat the Byzantines under Damianos.jpg|міні|праворуч|250px|Завоювання [[Іракліон|Гандака]], головної арабської фортеці на острові Крит. Зображення з рукопису Скилиці. Никифор Фока очолив велику десантну операцію, завдяки якій Крит було повернуто імперії, тим самим убезпечивши Егейське море від загрози піратських набігів арабів]]
Зростаюча потужність візантійського флоту була підтверджена [[942]] року, коли імператор Роман I відрядив ескадру до [[Тірренське море|Тірренського моря]]. Використовуючи грецький вогонь, ескадра знищила флот арабських корсарів з [[Фраксінет]]а<ref name="Dromon72">{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=72}}</ref>. Однак, [[949]] року інший похід ескадри зі 100 суден, відряджених [[Костянтин VII Багрянородний|Костянтином VII]] (945—959) проти емірату Крит, через некомпетентність свого командира, [[Костянтин Гонгалес|Костянтина Гонгалеса]], завершився катастрофою<ref name="AD 949">{{harvnb|MacCormick|2002|p=}}414</ref><ref name="Dromon71">{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=71}}</ref>. Спроба нового наступу в Італії у [[951]]–[[952]] роках завершилась поразкою від [[Фатімідський халіфат|Фатімідів]], проте інша експедиція [[956]] року та втрата туніського флоту під час сильного шторму [[958]] року тимчасово стабілізували ситуацію на півострові<ref name="Dromon72"/>. Після повстання місцевого населення у [[963]]–[[965]] роках, візантійські експедиційні сили звільнили Таорміну<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=74}}</ref>, проте важка поразка візантійського флоту від [[Фатиміди|Фатимідів]] у [[Мессінська протока|Мессінській протоці]] [[965]] року уповільнили візантійську експансію на Заході<ref name="Galley93">{{harvnb|Gardiner|2004|p=93}}</ref>. До [[1025]] року, коли Візантія знову почала активно втручатись до справ у Південній Італії та Сицилії, у морях навколо Італії залишались тільки місцеві візантійські сили та флоти італійських держав<ref name="Galley93"/><ref name="Dromon75">{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=75}}</ref>.

На сході [[956]] року стратиг Василій Гексамілітес завдав нищівної поразки флоту Тарсоса, відкривши шлях для звільнення Криту<ref name="Dromon72"/>. Цією операцією командував [[Никифор II Фока|Никифор Фока]], який [[960]] року вирушив із флотом з 100 дромонів, 200 ''chelandia'' та 308 транспортів, що перевозили загалом 77 000 солдат, на звільнення острова.<ref>{{harvnb|Treadgold|1997|p=495}}</ref> Завоювавши Крит, візантійці усунули пряму загрозу Егейському морю, морському серцю Візантії, натомість подальші походи Фоки призвели до звільнення [[Кілікія|Кілікії]] ([[963]]), Кіпру ([[968]])<ref name="AD 968">{{harvnb|Norwich|1999|p=195}}</ref> та північного узбережжя Сирії ([[969]])<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=73}}</ref>. Ці завоювання ліквідували загрозу з боку деколи могутнього арабського сирійського флоту, відновивши візантійське панування у східній частині Середземного моря, тож Никифор Фока міг похвалитись перед [[Ліутпранд Кремонський|Ліутпрандом Кремонським]] «я єдиний командир моря»<ref name="Runciman151"/><ref name="Galley93" />. Наприкінці 990-х відбулось іще кілька набігів і морських битв з флотом ворожих Фатимідів, проте встановлені невдовзі після цього мирні відносини зробили східне Середземномор'я відносно спокійним упродовж кількох десятиліть<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=75–76}}</ref>.

У той же період візантійський флот мав велике значення під час воєнних дій на [[Чорне море|Чорному морі]]. Флот [[Руси|русів]], [[Русько-візантійська війна 941—944|який загрожував Константинополю 941 року]] було знищено 15-ма поспіхом зібраними старими кораблями, обладнаними грецьким вогнем. Важливе значення візантійський флот мав і під час [[Походи Святослава на Болгарію|русько-візантійської війни 970—971 років]], коли [[Іоанн I Цимісхій]] (969—976) відрядив 300 кораблів для блокади з боку [[Дунай|Дунаю]] дружини [[Святослав Ігоревич|Святослава]], яка перебувала в облозі у [[Оборона Доростола|Доростолі]]<ref>{{harvnb|Treadgold|1997|p=509}}</ref>.

У 992 році імператор [[Василій II Болгаробійця]] уклав угоду з венеційським дожем [[П'єтро II Орсеоло]]. Візантія погодила зниження митних зборів для венеційських купців в Константинополі з 30 до 17 номінізмів. Натомість венеційці погодилися надавати свій флот для транспортування візантійських військ до півдня Італії під час війни<ref>Norwich 1981, p. 158

Holmes 2003</ref>.

=== Період Комнін ===

==== Занепад упродовж XI століття ====
Упродовж більшої частини [[XI століття]] візантійський флот стикався тільки з кількома зовнішніми загрозами. Мусульманська загроза зійшла нанівець, оскільки їхній флот значно скоротився й відносини між, наприклад, Фатимідами та візантійцями були, в основному, мирними. Останній арабський набіг на територію імперії мав місце [[1035]] року проти [[Кіклади|Кіклад]]. Наступного року арабський флот було розбито.<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=87–88}}</ref> [[Русько-візантійська війна 1043|Похід русів 1043 року]] було легко відбито й за винятком спроби повернути Сицилію [[Георгій Маніак|Георгієм Маніаком]], інші крупні морські експедиції не здійснювались. Цей тривалий період миру та процвітання неминуче призвів до самозаспокоєння та зневаги військовою та морською міццю імперії. Вже за царювання [[Василій II Болгаробійця|Василія II]] (976—1025) захист адріатичного узбережжя було доручено венеційському флоту, який впевнено переміг в 1000 році слов'янських піратів з р.[[Неретва]] в [[Далмація|Далмації]]. За часів правління [[Костянтин IX Мономах|Костянтина IX]] (1042—1055) армію та флот було скорочено, оскільки служба в армії була замінена на можливість відкупу. В результаті цього збільшилась залежність Візантії від іноземних найманців<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=76–77, 89}}</ref><ref>{{Harvnb|Haldon|1999|pp=90–91}}</ref>. Великі фемські флоти було скорочено й замінено невеликими ескадрами під командуванням місцевих начальників, орієнтованих здебільшого на придушення піратства, а не на війну із серйозними противниками<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=88}}</ref>.

До останньої чверті [[XI століття]] візантійський флот демонстрував лише тінь колишньої могутності, сильно скорочений, недисциплінований, з некомпетентними командирами та постійною нестачею коштів<ref>{{harvnb|Haldon|1999|p=91}}</ref>. [[Кекавмен]] у своєму [[Стратегікон Какавмена|«Стратегіконі»]], написаному близько [[1078]] року, скаржиться, що «під приводом звичайного патрулювання [візантійські судна] роблять ніщо інше, як перевозять [[Пшениця|пшеницю]], [[ячмінь]], [[бобові]], сир, [[вино]], [[м'ясо]], [[оливкова олія|оливкову олію]] та гроші» між островами та узбережжям Егейського моря, натомість вони «тікають [від противника] перш ніж навіть побачать його»<ref name="Kekaumenos">{{harvnb|Kekaumenos|Tsoungarakis|1996}}, ''Strategikon'', Ch. 87</ref>. До того часу, пише Кекавмен, у візантійців з'явились нові потужні противники. На заході [[Нормани|норманське]] [[Сицилійське королівство]] [[Норманське завоювання Південної Італії|вигнало візантійців з Південної Італії та з Сицилії]]<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=91–93}}</ref>, а потім кинуло око на візантійське узбережжя Адріатичного моря. На сході поразка в [[Битва біля Манцикерта (1071)|битві біля Манцикерта]] призвела до втрати [[Мала Азія|Малої Азії]], військового й економічного серця Імперії, що дало змогу [[Сельджуки|туркам-сельджукам]] 1081 року [[Перше захоплення Нікеї сельджуками|перенести свою столицю]] до [[Нікея|Нікеї]], лише за 70 кілометрів від Константинополя<ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=94}}</ref>. Невдовзі після цього турецькі та християнські пірати знову з'явились в Егейському морі. До того часу візантійські фемські флоти, що деколи були поліцейськими силами на морі, були настільки виснаженими зневажливим ставленням та безкінечними громадянськими війнами, що були неспроможними дати їм адекватну відсіч<ref>{{Harvnb|Bréhier|2008|p=335}}</ref>.

==== Спроби відродження Олексієм I та Іоанном II ====
Плачевний стан візантійського флоту на той момент призвів до жахливих наслідків. Флот не зміг попередити норманське вторгнення та їхні загони захопили [[Керкіра (острів)|Корфу]], висадились та, не зустрівши спротиву, зайняли Епір, і [[Битва при Диррахії|взяли в облогу Диррахій]]<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=99}}</ref>, почавши десятирічну війну, яка виснажувала й без того мізерні ресурси імперії<ref name="Birkenmeier39">{{Harvnb|Birkenmeier|2002|p=39}}</ref>. [[Олексій I Комнін]] (1081—1118), який зійшов на престол, був змушений закликати на допомогу венеційців, які вже у 1070-х відстоювали перед норманами свої права на Адріатику й Далмацію<ref>{{Harvnb|Nicol|1992|pp=55–58}}</ref>. В 1082 році між Візантією і Венецією було укладено [[Візантійсько—венеційський договір (1082)|торгово-оборонну угоду]], згідно якої в обмін на обіцянку венеційців у військовій допомозі проти норманів, Візантія надала їм значні пільги в торгівлі<ref>{{Harvnb|Nicol|1992|pp=59–61}}</ref>. Цей договір і подальше розширення цих привілеїв практично зробили візантійців заручниками венеційців (а пізніше&nbsp;— [[Генуезька республіка|генуезців]] і [[Пізанська республіка|пізанців]]).

Історик Джон Біркенмейр відзначав,<ref name="Birkenmeier39" /> що:
{{Цитата|Відсутність у Візантії власного військово-морського флоту […] означала, що Венеція могла регулярно вимагати економічні привілеї лишень загарбники вторгались до меж імперії та відкидати будь-які спроби візантійців обмежити комерційну чи військово-морську діяльність венеційців}}

У сутичках з норманами упродовж 1080-х, єдиною боєздатною військово-морською одиницею візантійців була ескадра під командуванням ветерана візантійського флоту [[Михаїл Марекс|Михаїла Марекса]]. Разом із венеційцями він первинно мав перевагу над норманським флотом, але 1084 року біля Корфу нормани застали флот союзників зненацька й завдали йому поразки<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=100}}</ref><ref>{{Harvnb|Nicol|1992|p=58}}</ref>.

Олексій I розумів важливість наявності сильного флоту і, незважаючи на часті сухопутні війни, вжив заходів, спрямованих на відновлення військово-морської моці імперії. Його зусилля принесли певні успіхи в боротьбі зі спробами турецьких емірів, передусім [[Чака Бей|Чака Бея]], створити свої флоти в Егейському морі<ref>{{Harvnb|Pryor|1988|p=113}}; {{Harvnb|Haldon|1999|p=96}}</ref>. Флот під командуванням [[Іоанн Дука|Іоанна Дуки]] у подальшому використовувався для придушення повстання на Криті й Кіпрі.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=109}}</ref> За допомогою [[Перший хрестовий похід|хрестоносців]] Олексій I зміг звільнити береги Західної Анатолії та розширити свої володіння на сході: 1104 року візантійська ескадра з 10 суден звільнила [[Латакія|Лаодикію]] та інші прибережні міста до самого [[Триполі]]са<ref>{{Harvnb|Nicolle|2005|p=69}}</ref>. [[Іоанн II Комнін]] (1118—1143), який вступив на престол 1118 року отримав у спадок від свого батька невеликий боєздатний флот<ref name="Dromon111">{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=111}}</ref>. Як і батько, Іоанн зосередився на сухопутних війнах і більше уваги приділяв візантійській армії, тим не менше флоту також приділялась достатня увага й він підтримувався у боєздатному стані<ref name="Haldon96">{{Harvnb|Haldon|1999|p=96}}</ref>. Однак, коли 1122 року Іоанн відмовився продовжити торгові привілеї для венеційців, надані його батьком, і венеційці розграбували кілька візантійських островів, візантійський флот був неспроможним протистояти їм, та 1125 року Іоанн був змушений відновити невигідний для Візантії договір<ref name="Dromon111" />. Очевидно візантійський флот на той момент не був досить потужним, щоб успішно протистояти Венеції, окрім того, ресурси імперії витрачались на інші невідкладні справи. Невдовзі після цього інциденту, Іоанн II, діючи за порадою свого міністра фінансів Іоанна Путца, скоротив фінансування флоту, спрямувавши ці кошти на сухопутні війська, перейшовши до схеми оснащення суден на тимчасовій основі<ref name="Dromon111" /><ref>{{Harvnb|Treadgold|1997|p=631}}</ref>.

==== Морські експедиції Мануїла I ====
Військово-морський флот знову став важливою силою за амбіційного імператора [[Мануїл I|Мануїла I Комніна]] (1143—1180), який широко використовував його як потужний інструмент [[Зовнішня політика|зовнішньої політики]] у відносинах з латинськими та мусульманськими державами східного Середземномор'я<ref>{{Harvnb|Treadgold|1997|p=641}}</ref>. У перші роки його царювання візантійські військово-морські сили були ще слабкими: 1147 року флоту [[Рожер II|Роджера II Сицилійського]] з 70-и галер під командуванням [[Георгій Антіохійський|Георгія Антіохійського]] вдалось захопити Корфу, обійти [[Пелопоннес]] і розграбувати [[Афіни]], [[Евбея|Евбею]] та [[Фіви]], де нормандці пограбували візантійські шовкові мануфактури та вивезли до Сицилії єврейських ткачів шовку. На завершення експедиції Георгій пограбував [[Коринф]], з якого було вивезено мощі [[Теодор Тирон|святого Теодора]], після чого повернувся на Сицилію майже не зустрівши опору з боку візантійців<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=106–107, 111–112}}</ref>. 1149 року, заручившись підтримкою венеційців, візантійська армія за підтримки великого флоту (близько 500 бойових кораблів і 1000 транспортів) змогла повернути Корфу. Влітку того ж 1149 року флот Георгія Антіохійського з 40 кораблів здійснив піратський набіг через Дарданелли до стін Константинополя. Грецькі хроністи повідомляють про те, що сицилійці розграбували кілька вілл в околицях столиці й випустили стріли в бік [[Великий палац (Константинополь)|імператорського палацу]], після чого пішли<ref name="AD 1148">{{Harvnb|Norwich|1996|pp=98, 103}}</ref><ref name="Dromon113">{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=113}}</ref>. Зворотною дорогою, однак, флот норманів було атаковано та знищено візантійським чи венеційським флотом<ref name="Dromon113"/>.

1155 року візантійська ескадра з 10 кораблів під командуванням Костянтина Ангела й за підтримки норманського заколотника [[Роберт III Лорітелльський|Роберта III Лорітелльського]] прибула в [[Анкона|Анкону]], поклавши початок останній візантійській спробі повернути собі Південну Італію. Однак, Костянтин діяв необережно та невдовзі опинився в полоні у норманів<ref>P. Lamma. Comneni e Staufer, vol. I, p. 151 sg. В.&nbsp;Г.&nbsp;Васильєвський. Праці, IV, стор. 106 ел.</ref>. Незважаючи на подальші успіхи візантійських військ під командуванням Михаїла Палеолога та Іоанна Дуки і прибуття підкріплень під командуванням [[Великий дука|великого дуки]] [[Олексій Бриєнній Комнін|Олексія Комніна Бриєннія]]<ref>Nic. Chon., р. 125. 2—4. F. Chalandon. Les Comnene, II, p. 368 sq.</ref>, експедиція, урешті-решт 1156 року, зазнала поразки, а Іоанн Дука, Олексій Комнін і 4 візантійських корабля були захоплені в полон<ref>{{Harvnb|Treadgold|1997|p=643}}</ref>. Нова експедиція під командуванням Олексія Аксуха 1157 року не принесла успіху.

До 1169 року зусилля Мануїла, очевидно, принесли свої плоди, оскільки великий і суто візантійський флот у складі приблизно 150 [[Галера|галер]], 20 великих транспортів і 60 [[Кавалерійський транспорт|кавалерійських транспортів]] під командуванням великого дуки [[Андронік Контостефан|Андроніка Контостефана]] брав участь в [[Вторгнення хрестоносців у Єгипет|набігу на Єгипет]] спільно з [[Амальрік I|правителем]] [[Єрусалимське королівство|Єрусалимського королівства]] [[Держави хрестоносців|хрестоносців]]<ref name="Phillips158">{{Harvnb|Phillips|2004|p=158}}</ref><ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=112, 115}}</ref>. Набіг, однак, провалився й візантійці втратили половину флоту зворотною дорогою під час шторму<ref name="Harris109">{{Harvnb|Harris|2006|p=109}}</ref>.

Після арешту [[12 березня]] [[1171]] року на території усієї імперії венеційців та конфіскації їхніх товарів <ref>Соколов. Утворення Венеційської колоніальної імперії. Саратов, 1963, стор. 304.</ref>, візантійський флот був достатньо сильним, щоб протистояти прямому нападу венеційців. Флот останніх вторгся в Егейське море й захопив [[Хіос (острів)|Хіос]]. Мануїл відрядив проти них флот зі 150 суден під командуванням Контостефаноса, який, використовуючи тактику виснаження, змусив послаблених хворобами венеційців відступити та розпочав їх переслідувати<ref name="Heath4">{{Harvnb|Heath|1995|p=4}}</ref><ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=116}}</ref>. То був дивовижний успіх у порівнянні з приниженням 1125 року. В 1177 році візантійський флот з 70 галер і 80 допоміжних суден, який під командуванням Контостефаноса прямував до Єгипту повернувся назад, діставшись [[Акко (місто)|Акри]] після того як граф [[Філіп I Ельзаський|Філіп Ельзаський]] та інші вельможі Єрусалимського королівства відмовились від участі в кампанії<ref name="Harris109"/><ref>{{Harvnb|Magdalino|2002|p=97}}</ref><ref>{{Harvnb|Lilie|1994|p=215}}</ref>. Однак до завершення правління Мануїла напруга від нескінченних війн на всіх напрямках і реалізації різних грандіозних проектів імператора стало очевидним: історик [[Нікіта Хоніат]] змальовує зростання піратства в останні роки правління Мануїла через перенаправлення коштів, призначених на підтримку флоту, на інші потреби царської скарбниці<ref>{{Harvnb|Birkenmeier|2002|p=22}}</ref>.

=== Занепад ===

==== Династія Ангелів ====
[[Файл:PriseDeConstantinople1204PalmaLeJeune.JPG|міні|праворуч|250px|[[Падіння Константинополя (1204)|Падіння Константинополя]] під час [[Четвертий хрестовий похід|четвертого хрестового походу]] було тріумфом католицького Заходу, та особливо венеційської морської держави, над слабкою Візантійською імперією]]
Після смерті Мануїла I та завершення правління династії [[Комніни|Комнінів]] [[1185]] року флот швидко скоротився. Підтримання у боєздатному стані галер і утримання досвідчених екіпажів вимагало значних коштів. Зневага до флоту призвела до його швидкого занепаду. Вже 1182 року візантійці мали платити венеційським найманцям, запрошуючи їх до екіпажів деяких зі своїх галер<ref name="Dromon121">{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=121}}</ref>. У той же час у 1180-х, імовірно, основна частина створеної Комнінами військово-морської міці збереглась, експедиції з 70-100 суден все ще описувались у джерелах<ref>{{Harvnb|Harris|2006|pp=128–130}}</ref>.

Так, імператор [[Андронік I Комнін|Андронік I]] (1183—1185) все ще зміг зібрати 100 військових кораблів 1185 року, щоб завдати поразки норманському флоту в [[Мармурове море|Мармуровому морі]]<ref name="AD 1185">{{Harvnb|Norwich|1995|p=151}}</ref>. Однак, уже до наступного мирного договору було включено положення, відповідно до якого [[Сицилійське королівство|Сицилія]] зобов'язана була надавати флот для імперії. Поряд з аналогічною угодою, укладеною [[Ісаак II Ангел|Ісааком II Ангелом]] (1185—1195 та 1203—1204) з Венецією наступного року, за якою Республіка мала за повідомленням за шість місяців надавати Візантії від 40 до 100 галер в обмін на торгові привілеї, це свідчить про те, що візантійський уряд усвідомлював низький рівень боєздатності своїх військово-морських сил<ref name="Dromon121" />. [[1186]] року Ісак II зміг відрядити 80 галер для звільнення свого брата [[Олексій III Ангел|Олексія III]] (1195—1203), який перебував у полоні в [[Акко (місто)|Акрі]]. Однак флот було знищено поблизу Кіпру норманським флотом під командуванням [[Маргарит з Бриндізі|Маргарита Бриндізійського]]. Пізніше, того ж року, ще один візантійський флот із 70 суден було відряджено Ісаком II звільнити [[Кіпр (острів)|Кіпр]] з-під влади [[Ісаак Комнін (імператор Кіпру)|Ісака Комніна]], проте також був розбитий Маргаритом<ref name="AD 1186">{{Harvnb|Harris|2006|p=128}}</ref>.

Занепад у візантійському флоті посилився у 1190-х. Відповідно до Хоніата великий дука [[Михаїл Стріфн]] продав оснастку військових кораблів, привласнивши кошти<ref name="Dromon121"/>, тож до 1196 року у візантійців було тільки 30 боєздатних галер<ref name="Heath17"/>. В результаті візантійці були безпорадними, коли генуезці, пізанці й венеційці наприкінці 1190-х вільно пересувались Егейським морем, здійснюючи набіги на територію Візантії та нав'язуючи їй свої умови.<ref name="Dromon122">{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=122}}</ref> У той час візантійці були змушені покладатись на найнятих західних [[Корсари|каперів]], щоб протистояти італійцям<ref name="Phillips158"/>. [[1203]] року, коли [[четвертий хрестовий похід]] дістався стін Константинополя, у візантійців було тільки 20 гнилих кораблів, з яких під час [[Четвертий хрестовий похід|облоги]] вони змогли використати тільки 17, та й то лише як [[брандер]]и і без особливого успіху<ref name="Heath17"/>.

==== Нікейська доба й доба Палеологів ====
[[Файл:Michael VIII Palaiologos (head).jpg|міні|праворуч|250px|Імператор Михаїл VIII Палеолог. Він відновив Візантійську імперію, звільнивши Константинополь, і зробив можливим останній розквіт Візантії як потужної морської держави]]
В результаті [[Четвертий хрестовий похід|четвертого хрестового походу]] Візантійська імперія [[Франкократія|була розділена між хрестоносцями]]. У той же час на уламках імперії з'явились три грецьких держави, що претендували на статус наступника Візантії та правителі яких оскаржували титул візантійського імператора. [[Епірський деспотат]] не мав флоту, [[Трапезундська імперія]] мала незначний флот, який в основному використовувався для патрулювання й перевезення військ, і тільки [[Нікейська імперія]], що первинно дотримувалась політики консолідації мала більш-менш потужний флот, який використовувала для берегової оборони.<ref>{{Harvnb|Macrides|2007|pp=168–169}}</ref><ref name="TrebizondNavy">{{Harvnb|Bryer|1966|pp=4–5}}</ref> За часів правління [[Іоанн III Дука Ватац|Іоанна III Ватаца]] (1222—1254) Нікейська імперія проводила енергійну зовнішню політику та 1225 року змогла звільнити острови [[Лесбос]], [[Хіос]], [[Самос]] та [[Ікарія]].<ref name="Nicol171">{{Harvnb|Nicol|1992|pp=166, 171}}</ref> Однак, він не зміг на рівних суперничати з венеційським флотом: під час [[Облога Константинополя 1235|блокади Константинополя]] [[1235]] року нікейський флот зазнав поразки від набагато меншого венеційського флоту. Друга спроба звільнення Константинополя [[1241]] року також завершилась поразкою<ref name="Nicol171"/>. Зусилля нікейців упродовж 1230-х років для підтримки повстання греків на Криті проти Венеції були тільки частково успішними&nbsp;— 1236 року останні нікейські війська були змушені залишити острів<ref>{{Harvnb|Bartusis|1997|p=24}}</ref><ref>{{Harvnb|Nicol|1992|pp=171–172}}</ref>. Усвідомлюючи слабкість свого військово-морського флоту, в березні [[1261]] року імператор [[Михаїл VIII Палеолог]] (1259—1282) уклав [[Німфейський договір (1261)|Німфейську угоду]] з генуезцями, забезпечивши їхню допомогу проти Венеції на морі в обмін на торгові привілеї<ref>{{Harvnb|Bartusis|1997|p=39}}</ref><ref name="Lane76">{{Harvnb|Lane|1973|p=76}}</ref>.

За кілька місяців після звільнення Константинополя імператор Михаїл VIII зосередив свою увагу на створенні власного флоту. На початку 1260-х візантійський флот був ще слабким, та значною мірою залежав від генуезької допомоги. Тим не менше, союзники не змогли протистояти Венеції в прямій конфронтації, про що свідчить поразка союзного візантійсько-генуезького флоту з 48 суден від набагато меншого венеційського флоту в [[Битва біля Сеттепоцці (1263)|битві біля Сеттепоцці]] 1263 року<ref>{{Harvnb|Geanakoplos|1959|pp=127, 153–154}}</ref>. До [[1270]] року Михаїл, скориставшись венеційсько-генуезькою [[Війна Святого Сави (1256-1270)|війною Святого Сави]]<ref name="Lane76"/>, зміг створити сильний флот, що мав у своєму складі 80 суден переважно католицьких піратів, які ходили під імперським прапором. Того ж року флот з 24 галер узяв в облогу місто [[Ореос]] у Негропонті ([[Евбея]]) та переміг католицький флот із 20 галер<ref>{{Harvnb|Bartusis|1997|p=59}}</ref>. Це була перша успішна операція самостійного візантійського флоту, що поклала початок організованій військово-морській кампанії в Егейському морі, що тривала упродовж всіх 1270-х та призвела до повернення, хоч і ненадовго, багатьох островів, захоплених латинянами<ref>{{Harvnb|Nivol|1993|pp=59–60}}</ref>.

Підйом тривав недовго. Після смерті [[Карл I Анжуйський|Карла Анжуйського]] 1285 року та ліквідації загрози вторгнення з Італії, [[Андронік II Палеолог]] (1282—1328), наступник Михаїла, припустив 1291 року, що спираючись на військово-морські сили союзників генуезців, він би зміг обійтись і без власного флоту, що вимагав значних витрат. Він розформував візантійський флот, а замість нього найняв 50-60 генуезьких галер. Скорочення військових видатків за Андроніка було поширено й на армію. Це спричинило значний спротив і критику з боку його сучасників<ref>{{Harvnb|Angelov|2007|pp=175–176, 317}}</ref>. Результати подібної політики не змусили на себе чекати: за час тривалого правління Андроніка османи поступово заволоділи Егейським узбережжям Анатолії, і Візантія нічого не змогла протиставити їм<ref>{{Harvnb|Nicol|1992|p=246}}; {{Harvnb|Nicol|1993|p=158}}</ref>. У [[1296]] та [[1297]] роках венеційський флот напав на Константинополь і розграбував його передмістя<ref name="1290s">{{Harvnb|Nicol|1993|pp=111–112}}</ref>. Історик [[Никіфор Григора]] прокоментував ці події<ref name="1290s"/>: {{цитата|Якщо б вони [візантійці] все ще мали флот, латиняни ніколи б не поводили себе так зухвало у відношенні до них, і турки ніколи б не мали очей на пісках узбережжя [Егейського] моря ...}}

Після [[1305]] року імператор із запізненням намагався відновити військово-морський флот шляхом будівництва 20 суден, проте ці зусилля швидко зійшли нанівець.<ref name="Heath17"/> Його онук і спадкоємець [[Андронік III Палеолог]] (1328—1341) також активно намагався відновити сили флоту й особисто керував ним під час експедицій проти латинських володінь в Егейському морі, але його зусилля були недостатніми, щоб переломити загальну деградацію.<ref>{{Harvnb|Nicol|1993|p=171}}; {{Harvnb|Bréhier|2008|p=341}}</ref> Після його правління, найбільша кількість військових кораблів, що будь-коли згадувалась, у візантійському флоті рідко перевищувала десять, хоча, враховуючи мобілізацію купецьких суден, Візантія все ще могла зібрати флот числом у 100—200 кораблів<ref name="Heath17"/>.

Військово-морський флот брав активну участь у [[Громадянська війна у Візантії (1341—1347)|громадянській війні 1341—1347 років]], в якій його очільник, великий дука [[Олексій Апокавк]] відіграв помітну роль<ref>{{Harvnb|Nicol|1993|p=199}}; {{Harvnb|Bréhier|2008|p=341}}</ref>. Після завершення громадянської війни імператор [[Іоанн VI Кантакузин]] (1347—1354) спробував відновити військово-морський і торговий флоти з метою скорочення залежності імперії від [[Генуезька республіка|генуезької]] колонії в [[Галата|Галаті]] й забезпечити контроль над Дарданеллами проти проходження їх турками<ref>{{Harvnb|Nicol|1993|pp=220–221}}</ref>. З цією метою він заручився допомогою венеційців, але в березні 1349 року його нещодавно збудований флот із 9 крупних та близько 100 невеликих суден потрапив у шторм поблизу південного берега Константинополя. Недосвідчені екіпажі запанікували й кораблі були потоплені або взяті у полон генуезцями<ref>{{Harvnb|Norwich|1995|p=312}}; {{Harvnb|Bartusis|1997|pp=98–99}}</ref>. 1351 року Кантакузин зміг виділити тільки 14 кораблів для участі у [[Венеційсько-генуезькі війни|війні]] Венеції та [[Арагонське королівство|Арагону]] проти Генуї, проте візантійський флот невдовзі було розбито й Кантакузин був змушений підписати мир на несприятливих умовах<ref name="AD 1351">{{Harvnb|Norwich|1996|pp=316–317}}; {{harvnb|Bartusis|1997|p=99}}</ref>.

Кантакузин був останнім імператором, який мав можливість спробувати відновити флот, перед тим як в імперії, послабленій громадянськими війнами й територіальними втратами, настав остаточний занепад. Характерно, що у своїй брошурі, написаній [[1418]] року для [[Деспот (титул)|деспота]] [[Феодор II Палеолог|Феодора Палеолога]], філософ [[Пліфон|Георгій Пліфон]] відмовляв його від утримання військово-морського флоту на тих підставах, що ресурсів буде не вистачати для одночасного адекватного фінансування ефективних флоту й армії<ref>{{harvnb|Bartusis|1997|p=219}}</ref>. За часів нетривалої узурпації влади [[Іоанн VII Палеолог|Іоанном VII]] [[1390]] року, [[Мануїл II Палеолог|Мануїлу II]] (1391—1425) удалось зібрати тільки 5 галер і 4 дрібних судна, щоб звільнити Константинополь і врятувати свого батька [[Іоанн V Палеолог|Іоанна V]].<ref>{{Harvnb|Bartusis|1997|p=110}}</ref> За шість років Мануїл обіцяв озброїти 10 кораблів, щоб допомогти [[Битва при Нікополі (1396)|хрестоносцям біля Нікополя]]<ref name="Heath1984">{{Harvnb|Heath|1984|p=23}}</ref>. За двадцять років він особисто командував флотилією з 4 галер і 2 транспортів, що перевозили піхоту й кінноту, та врятував острів [[Тасос]] від нападу<ref name="AD 1414">{{Harvnb|Norwich|1996|pp=376–377}}</ref>. Окрім того, 1421 року 10 візантійських кораблів брали участь у війні претендента на османський престол Мустафи проти султана [[Мурад II|Мурада II]]<ref name="Heath1984" />.

Остання відома перемога візантійського флоту сталась [[1427]] року в [[Битва під Ечінадами 1427|битві]] біля [[Ечінади|островів Ечінад]], коли імператор [[Іоанн VIII Палеолог]] (1425—1448) переміг флот під командуванням [[Карло I Токко]], [[Пфальцграфство Кефалонії та Закінфу|графа Кефалонії]] й [[Епірський деспотат|деспота Епіру]], змусивши його відмовитись від усіх своїх володінь у [[Морея|Мореї]] на користь візантійців<ref>{{Harvnb|Setton|1978|pp=18–19}}</ref>. Остання звістка про візантійський флот припадає на [[Падіння Константинополя (1453)|османську облогу 1453 року]], коли кораблі союзних візантійського, венеційського та генуезького флотів (різна кількість, відповідно до різних джерел, у межах від 10 до 39 суден) захищали Константинополь від [[Османський флот|флоту Османської імперії]]<ref name="Nicolle45">{{Harvnb|Nicolle|2005|p=45}}</ref><ref>{{Harvnb|Bartusis|1997|p=132}}</ref>. Під час облоги, [[20 квітня]] [[1453]] року, відбувся останній морський бій в [[Історія Візантії|історії Візантії]], коли три генуезькі галери, що супроводжували візантійські транспорти пробились через величезний османський флот, який блокував [[Золотий Ріг (Стамбул)|Золотий Ріг]]<ref name="Nicolle53-56">{{Harvnb|Nicolle|2005|pp=53–56}}</ref>.

== Організація ==

=== Ранній період. IV&nbsp;— початок VII століття ===
Є мало відомостей щодо організації римського флоту з часів поступового розпаду крупних провінційних флотилій на більш дрібні ескадри у [[III століття|III столітті]] до формування нового військово-морського флоту з початком мусульманського завоювання. Незважаючи на ознаки значної військово-морської діяльності в той період, раніше вчені вважали, що римський флот ледь не зник у [[IV]] столітті, але більш пізні праці змінили таке уявлення. Вважається, що флот складався, в основному, з річкових та прибережних сил, призначений для тісної взаємодії з сухопутними силами<ref>{{Harvnb|Cosentino|2008|pp=578–583}}</ref>.

За імператора [[Діоклетіан]]а (284—305) чисельність особового складу військово-морського флоту зросла з 46000 до 64000 моряків<ref>{{Harvnb|Treadgold|1997|p=19}}</ref>, що є рекордом для пізнього римського флоту. [[Дунай]]ський флот (Classis Histrica) із супутніми до нього флотиліями легіонерів все ще був гарно поданий у [[Notitia Dignitatum]], а зростання його активності описав [[Вегецій]]<ref>Vegetius, ''[[De Re Militari]]'', IV.46</ref>. На Заході згадуються кілька річкових флотів, але регулярний старий преторіанський флот практично зник,<ref>Vegetius, ''[[De Re Militari]]'', IV.31</ref> і навіть решта західних провінційних флотів були серйозно недоукомплектовані й нездатні протидіяти будь-якому більш-менш значному нападу варварів<ref>{{Harvnb|Lewis|Runyan|1985|pp=4–8}}</ref>. На Сході [[сирійський флот|сирійський]] та [[александрійський флот|александрійський флоти]], як відомо з достовірних джерела, все ще існували близько 400 року<ref>''[[Кодекс Юстиніана]]'', [http://webu2.upmf-grenoble.fr/Haiti/Cours/Ak/Corpus/CJ11.htm#2 XI.2.4] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120216011218/http://webu2.upmf-grenoble.fr/Haiti/Cours/Ak/Corpus/CJ11.htm#2 |date=16 лютого 2012 }} & [http://webu2.upmf-grenoble.fr/Haiti/Cours/Ak/Corpus/CJ11.htm#13 XI.13.1] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120216011218/http://webu2.upmf-grenoble.fr/Haiti/Cours/Ak/Corpus/CJ11.htm#13 |date=16 лютого 2012 }}</ref>, натомість флот, що розміщувався в самому Константинополі, найбільш імовірно, було створено з решток преторіанського флоту<ref name="Casson213" />. Його розмір, однак, невідомий, і він не згадується в Notitia<ref>{{Harvnb|MacGeorge|2002|p=307}}</ref>.

Для операцій на Середземному морі упродовж [[V століття]] флоти збирались на тимчасових засадах, а після завершення бойових дій розпускались.<ref name="Galley90" /> Перший постійний візантійський флот можна прослідкувати з початку [[VI століття]], коли під час повстання [[Віталіян (генерал)|Віталіяна]] у [[513]]–[[515]] роках, імператор [[Анастасій I]] створив флот для боротьби з заколотниками<ref name="Galley90" />. Цей флот було збережено, а за [[Юстиніан I|Юстиніана I]] та його наступників флот розвинувся у потужні військово-морські сили<ref name="Galley91" />. Однак, через відсутність будь-якої значної військово-морської загрози, флот кінця [[VI століття]] був відносно невеликим, з кількома маленькими флотиліями на Дунаї та двома основними флотами, що базувались у [[Равенна|Равенні]] й Константинополі<ref>{{Harvnb|Haldon|1999|p=68}}</ref>. Додаткові флотилії розміщувались у крупних морських та комерційних центрах імперії: в [[Олександрія (Єгипет)|Олександрії]], забезпечуючи супроводження поставок зерна в Константинополь, і в [[Карфаген]]і для контролю західного Середземномор'я. Юстиніан, окрім того, розмістив війська та кораблі у більш віддалених форпостах імперії: в Септумі ([[Сеута]]), [[Херсонес Таврійський|Херсонесі]] в [[Крим]]у та в Айлі ([[Ейлат]]) в [[Акаба (затока)|затоці Акаба]]<ref>{{Harvnb|Lewis|Runyan|1985|pp=20–22}}; {{Harvnb|Bréhier|2000|pp=324–325}}; {{Harvnb|Cosentino|2008|p=580}}</ref>. Давні морські традиції й розвинена інфраструктура в цих районах спростила підтримання флоту, а під час спорядження морської експедиції, склад флоту міг швидко поповнитись вражаючою кількістю торгових суден<ref>{{Harvnb|Lewis|Runyan|1985|p=22}}</ref>.

=== Середній період. Кінець VII століття&nbsp;— 1070-ті роки ===

==== Морські феми ====
[[Файл:Droysen - Oströmisches Reich.jpg|міні|праворуч|250px|Візантійська імперія між VI і завершенням IX століття, в тому числі феми, які існували близько 900 року. Розрізнені та ізольовані імперські володіння в Середземномор'ї були захищені візантійським флотом]] У відповідь на арабські завоювання, що почались у [[VII]] столітті вся адміністративна та військова система імперії була реформована й установлена [[Фема|система ''фем'']]. Відповідно до неї імперію було розділено на кілька фем, на чолі яких стояла місцева цивільна та військова адміністрація. Під командуванням [[стратиг]]а кожна фема мала свої власні регіональні збройні сили. Після серії повстань фемських армій за [[Костянтин V|Костянтина V]] велика кількість ранніх фем була ліквідована, натомість було створено центральну імперську армію, [[тагма]], що базувалась поблизу Константинополя та була ядром візантійських збройних сил<ref>{{Harvnb|Treadgold|1998|p=28}}; {{Harvnb|Haldon|1999|p=78}}</ref>.

Аналогічні процеси відбувались і на флоті. У другій половині [[VII століття]] з'явився флот [[Карабісіани|Карабісіан]] (грецьк. Καραβισιάνοι)<ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|p=22}}</ref>. Точна дата його створення невідома. Імовірно це сталось у 650—660 роках після [[Битва під Фінікою|битви під Фінікою]]<ref name="Dromon25"/><ref>{{harvnb|Treadgold|1997|pp=315, 382}}</ref><ref>{{harvnb|Cosentino|2008|p=602}}</ref> або після першої арабської облоги Константинополя у 672—678 роках.<ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|pp=22–23}}</ref> Можливо, його було створено з решток [[quaestura exercitus]]<ref name="Haldon74">{{Harvnb|Haldon|1999|p=74}}</ref> або [[Преторіанська префектура Іллірії|іллірійської армії]].<ref>{{Harvnb|Treadgold|1998|p=73}}</ref> Його очолював стратиг (''стратиг карабісіан, морський генерал'')<ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|pp=24–25}}</ref> і він включав до свого складу південне узбережжя Малої Азії від [[Мілет]]а до [[Сіліфке|Селевкії]] на кордоні з [[Арабський халіфат|халіфатом]] у [[Кілікія|Кілікії]], острови Егейського моря й візантійські володіння в південній Греції. Його штаб-квартира первинно, найбільш імовірно, розміщувалась у [[Самос]]і. Окрім того, був загін під командуванням [[Друнгарій|друнгарія]] в [[Памфілія|Памфілії]]. Цей флот був головною військово-морською силою імперії в боротьбі проти арабських піратів Єгипту й Сирії<ref name="Galley93" /><ref name="Haldon74"/>.

Карабісіани, однак, виявились недостатніми й були замінені на початку [[VIII століття]] на більш складну систему, що складалась із трьох елементів, які з незначними змінами існували до [[XI століття]]: центральний імперський флот, що базувався в Константинополі, невелика кількість крупних регіональних морських команд&nbsp;— чи морських фем, чи незалежних команд, які мали назву [[Друнгарій|«drungariates»]], та великої кількості місцевих ескадр, які найчастіше виконували суто оборонні та поліцейські завдання в інтересах губернаторів провінцій.<ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|pp=31–35}}</ref> На відміну від римського флоту, де провінційні флоти явно чисельно поступались центральному флоту та включали до свого складу тільки легкі судна, візантійські регіональні флоти, імовірно, були потужною військово-морською силою самі по собі<ref name="Galley99" />.

Військово-морський флот столиці відіграв центральну роль у відбитті арабської облоги Константинополя,<ref name="Haldon74"/> проте неясно, чи існував імператорський флот (βασιλικόν πλόιμον, basilikon ploïmon) в ролі окремої військово-морської одиниці у [[VII]]-[[VIII століття]]х. Посада його керівника, droungarios tou ploïmou, вперше згадується в [[Успенський Федір Іванович|Успенському]] [[Успенський тактикон|тактиконі]] у [[842]]–[[843]] роках. Окрім того, немає жодних згадок про існування крупного флоту в Константинополі упродовж [[VIII століття]]. У зв'язку з цим [[Елен Арвайлер]] вважає датою його створення початок [[IX століття]].<ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|pp=73–74}}</ref> З того часу імператорський флот був основним резервом і складав ядро під час різних морських експедицій візантійців<ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|pp=33–34}}</ref>.

Першою і тривалий час єдиною морською фемою (θέμα ναυτικόν, Thema nautikon) була [[фема Кабірріот]] (θέμα Κιβυρραιωτῶν, Thema Kibyrrhaiotōn). Її було створено на базі флоту Карабісіан і призначалась вона для управління й оборони південного узбережжя Малої Азії.<ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|pp=50–51}}</ref><ref name="Haldon77">{{Harvnb|Haldon|1999|p=77}}</ref> Точна дата її створення залишається неясною, за однією з версій вважається, що це відбулось близько [[719]] року,<ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|pp=26–31}}</ref><ref>{{harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=32}}</ref> за іншою&nbsp;— близько [[727]] року.<ref name="AD 727" /> Її стратиг, який вперше згадується [[734]] року, базувався в [[Анталія|Анталії]].<ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|p=82}}</ref><ref name="ODBKibyrrhaiotai">{{harvnb|Kazhdan|1991|p=1127}}</ref> Йому підпорядковувався [[катепан]] [[Мардати|мардатів]], ek prosōpou (представник) в [[Сілліон]]і та дрангунарії (droungarioi) в Анталії та [[Кос]]і.<ref name="ODBKibyrrhaiotai"/><ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|pp=82–83}}</ref> Розташовуючись найближче до арабського [[Левант]]у, ця фема була основою військово-морського флоту візантійців упродовж кількох століть<ref name="Galley93" />, поки існувала арабська морська загроза. Востаннє її флот згадується [[1043]] року. З того моменту вона була суто цивільною провінцією<ref name="ODBKibyrrhaiotai"/>.

Окрім Кабірріот були створені дві окремі морські флотилії в Егейському морі, кожну з яких очолював дрангунарій (droungarios): Aigaio Pelagos («Егейське море»), що відповідала за північну частину [[Егейське море|Егейського моря]], [[Дарданелли]] й [[Мармурове море]],<ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|pp=76–79}}</ref> та флотилія за різних часів відома як Dodekanesos («Дванадцять островів») й Kolpos («Затока»), що базувалась на [[Самос]]і й відповідала за південну частину Егейського моря, включаючи [[Кіклади]].<ref name="Samos">{{harvnb|Ahrweiler|1966|pp=79–81}}</ref> На відміну від інших дрангунаріїв ці воєначальники були цілковито незалежними та здійснювали як цивільну, так і військову владу на ввіреній ним території.<ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|p=64–65}}</ref> Зрештою ці території були підвищені в статусі до морської феми. Близько [[843]] року була створена [[фема Егейського моря]] (θέμα τοῦ Αἰγαίου Πελάγους, thema tou Aigaiou Pelagous),<ref name="Dromon47"/><ref name="TreadgoldB76">{{Harvnb|Treadgold|1998|p=76}}</ref> а наприкінці [[IX століття]] зі східної частини Dodekanesos/Kolpos drungariate було сформовано [[Самос (фема)|фему Самос]] зі столицею в [[Смирна|Смирні]], що включила до свого складу [[Іонія|Іонічне узбережжя]]<ref name="Samos" /><ref>{{harvnb|Kazhdan|1991|p=1836}}</ref>.

Деякі «сухопутні» феми також мали значні ескадри, як правило, в ролі [[Турма|турм]] (в Тактиконі Успенського згадуються під загальною назвою tourmarchai tōn ploimatōn). Вони були чимось середнім між великими фемськими флотами й центральним імператорським флотом: вони складались із постійних ескадр з професійними екіпажами (taxatoi), утримувались за рахунок коштів з імператорської скарбниці, а не провінції, в якій вони були розміщені, але при цьому підпорядковувались місцевим фемським стратигам (stratēgos), відповідали, в основному, за місцеву оборону й виконували поліцейські функції.<ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|pp=83–85}}</ref> Такими фемами були:
* [[Фема Еллада]] (θέμα Ἑλλάδος, Thema Hellados), заснована близько 686—689 років [[Юстиніан II|Юстиніаном II]], розташовувалась у південній Греції зі столицею в [[Коринф]]і. Юстиніан оселив тут 6500 мардатес, з яких набирались гребці та гарнізонні війська.<ref>Treadgold (1997), p. 383</ref> Незважаючи на те, що була «сухопутною фемою» мала свій флот. [[809]] року її було розділено на [[Фема Пелопоннес|фему Пелопоннес]] і нову фему Еллада, що розміщувалась у [[Центральна Греція|Центральній Греції]] та [[Фессалія|Фессалії]], яка також мала невеликий флот.<ref name="Haldon77"/><ref name="TreadgoldA427">{{Harvnb|Treadgold|1997|p=427}}</ref>
* [[Фема Сицилії]] (θέμα Σικελίας, Thema Sikelias) розташовувалась на [[Сицилія (острів)|Сицилії]] та у візантійських володіннях у південно-західній Італії ([[Калабрія|Калабрії]]). Була основною візантійською військово-морською силою на Заході. Наприкінці [[IX століття]] її значення сильно знизилось. Припинила своє існування після остаточної втрати [[Таорміна|Таорміни]] [[902]] року.<ref name="Galley93" /> Окремі [[Турма|турми]] (tourmarchai) були для власне Сицилії та Калабрії.<ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|pp=83ff.}}</ref>
* [[Фема Кеффаленія]] (θέμα Κεφαλληνίας, Thema Kephallēnias), розміщувалась на [[Іонічні острови|Іонічних островах]], була створена у другій половині [[VIII століття]] для захисту візантійських морських комунікацій з Італією та захисту [[Іонічне море|Іонічного моря]] від арабських набігів. У 870-х роках до її складу було включено нові візантійські володіння в [[Апулія|Апулії]]. Близько [[910]] року Вони були виділені в окрему фему (як і [[Фема Лонгобардія|Лонгобардія]]).<ref>{{Harvnb|Kazhdan|1991|pp=1122, 1250}}</ref>
* [[Пафлагонія (фема)|Фема Пафлагонії]] та фема [[Халдія]] були виділені з [[Арменіакон|феми Арменіак]] [[819]] року імператором [[Лев V Вірменин|Львом V]] із наданням їм власних військово-морських ескадр, найімовірніше, для захисту від набігів [[Руси|русів]]<ref>{{Harvnb|Treadgold|1997|p=433}}</ref>.

Ізольовані регіони, що мали особливе значення для контролю основних морських шляхів, управлялись [[архонт]]ами, який в окремих випадках, можливо, командували морськими загонами. Відомо, що архонти були на [[Хіос (острів)|Хіосі]], [[Мальта (острів)|Мальті]], в [[Евбейська затока|Евбейській затоці]] й, можливо, в [[Теспротія|Вагенеції]] та [[Болгарія (фема)|«Болгарії»]] (відповідала за контроль над гирлом [[Дунай|Дунаю]]).<ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|pp=85–89}}</ref> Вони припинили своє існування до кінця [[IX століття]], або в результаті турецьких атак, або були включені до складу фем<ref>{{harvnb|Ahrweiler|1966|pp=95–96}}</ref>.

==== Кадри й розмір ====
Точний розмір візантійського флоту та його підрозділів залишається предметом серйозних суперечок у зв'язку з неоднозначним характером першоджерел. Єдиним винятком є підрахунок його чисельності наприкінці IX&nbsp;— початку X століття (для цього періоду є більш ретельна розбивка, присвячена критський експедиції 911 року). Наявні дані кажуть про те, що за часів царювання [[Лев VI|Льва VI Мудрого]], чисельність військово-морського флоту сягнула 34200 гребців і понад 8000 морських піхотинців.<ref name="TreadgoldB67"/> Центральний імператорський флот становив близько 19 600 гребців і 4000 морських піхотинців під командою дрангунарія plōimon basilikon. Ці чотири тисячі морських піхотинців були професійними солдатами, вперше набраними за імператора [[Василій I Македонянин|Василія I]] у 870-х роках. Вони були дуже корисними для імператорського флоту, оскільки раніше загони морської піхоти формувались із фемських і тагмських сухопутних загонів, тепер же флот мав власних піхотинців, які були більш надійними, краще підготовленими та будь-якого моменту доступними.<ref name="TreadgoldA457"/> Високий статус морських піхотинців ілюструє той факт, що вони належали до імператорської [[Тагма|тагми]] й були організовані аналогічно до неї.<ref name="TreadgoldB104">{{Harvnb|Treadgold|1998|pp=104–105}}</ref> Фемський егейський флот налічував 2610 гребців і 400 морських піхотинців флоту, флот кабіріот становив 5710 гребців і 1000 морських піхотинців, [[самос]]ький флот&nbsp;— 3980 гребців і 600 морських піхотинців, та, зрештою, фема Еллади налічувала 2300 гребців і 2000 морських піхотинців<ref name="TreadgoldB67" />.

Воррен Треадголд оцінював кількість гребців у візантійському флоті за роками таким чином:

{| class="wikitable" style="text-align:center; margin: 1em auto 1em auto"
|-
! Рік !! 300 !! 457 !! 518 !! 540 !! 775 !! 842 !! 959 !! 1025 !! 1321
|-
! Кількість гребців
| 32 000<ref name="TreadgoldA145">{{Harvnb|Treadgold|1997|p=145}}</ref> || 32 000<ref name="TreadgoldA145" /> || 30 000<ref name="TreadgoldA277">{{Harvnb|Treadgold|1997|p=277}}</ref> || 30 000<ref name="TreadgoldA277" /> || 18 500<ref name="TreadgoldA412">{{Harvnb|Treadgold|1997|p=412}}</ref> || 14 600<ref name="TreadgoldA576">{{Harvnb|Treadgold|1997|p=576}}</ref> || 34 200<ref name="TreadgoldA576" /> || 34 200<ref name="TreadgoldA576" /> || 3 080<ref name="TreadgoldA843">{{Harvnb|Treadgold|1997|p=843}}</ref>
|}

Всупереч поширеній думці, [[галерні раби]] не використовувались як гребці ані візантійцями, ані арабами, також як і їхніми римськими чи грецькими попередниками.<ref>{{Harvnb|Casson|1991|p=188}}</ref> Упродовж всього періоду існування імперії, візантійські екіпажі складались, в основному, з нижчих класів вільно народжених чоловіків, які були професійними військовиками й несли військову службу (strateia) за платню чи земельні наділи. У першій половині X століття моряки й морські піхотинці отримували по 2-3 фунти (0.91-1.4 кг) золота за службу.<ref>{{Harvnb|Pryor|1988|p=76}}; {{Harvnb|Haldon|1999|p=267}}</ref> Разом із тим допускалось використання військовополонених та іноземців. Окрім мардатів, що складали значну частину екіпажів флоту, існувала не цілком зрозуміла група, відома як ''Toulmatzoi'' (можливо далматинців), які брали участь у критський експедиції, а також значна кількість русів, які отримали право служити в візантійський армії в результаті [[Угоди Русі з Візантією|серії угод]] [[X століття]]<ref>{{Harvnb|Makrypoulias|1995|pp=154, 159}}; {{Harvnb|Bréhier|2008|pp=330–331}}</ref>.

У своїй праці ''[[Про церемонії]]'' [[Костянтин VII Багрянородний|Костянтин Багрянородний]] повідомляв склад флоту під час експедиції проти Криту у 911 та 949 роках. Ці дані викликають палкі суперечки: так, зазначену кількість суден всього імператорського флоту 949 року можна розцінити як 100, 150 чи 250, залежно від інтерпретації грецького тексту. Точне значення терміну ''усія (ούσία)'' також є предметом обговорення: традиційно він проводиться, як стандартна одиниця у 108 бійців, та, як вважається, що більше цієї кількості не могло бути присутнім на борту одного корабля. В контексті ''[[Про церемонії]]'', однак, він також може бути прочитаний просто як ''одиниця'' чи ''корабель''<ref>{{Harvnb|MacCormick|2002|pp=413–414}}; {{Harvnb|Makrypoulias|1995|pp=154–155}}</ref>. Кількість кораблів рівна 150 здається більш сумісною з розмірами флоту, зазначеними в інших джерелах, та прийнята більшістю вчених, хоч вони й розбігаються в оцінках складу флоту. ''Makrypoulias'' вважає, що мова йде про 8 ''pamphyloi'', 100 ''ousiakoi'' та 42 власне ''dromōnes'', причому до числа останніх він також включає, в тому числі, два імператорських корабля й десять кораблів ескадри ''Stenon''.<ref>{{Harvnb|Makrypoulias|1995|pp=154–156}}; {{Harvnb|Treadgold|1998|p=85}}</ref> Що ж до загальної чисельності візантійського флоту в той період, Воррен Треадгольд екстраполює її до 240 військових кораблів, включаючи сили військово-морських фем. Окрім того, він вважає, що флот було збільшено до 307 кораблів для критської експедиції 960-61 років. Відповідно до Треадгольда останнє число, імовірно, і є приблизною силою всього візантійського флоту (в тому числі й малих флотилій) у IX—X століттях.<ref name="TreadgoldB85">{{Harvnb|Treadgold|1998|p=85}}</ref> Однак, слід зазначити, що між 911 і 949 роками відбулось значне зниження кількості суден та особового складу у фемських флотиліях. Завдяки цьому зниженню питома вага фемських флотилій від загального числа всього флоту знизилась із третини до чверті. Імовірно, це пов'язано зі збільшенням кількості суден більш легкого типу ousiakos замість більш важких дромонів, а також, частково, через фінансові проблеми та проблеми з комплектуванням особовим складом. Зрештою ці тенденції призвели до повного зникнення провінційних флотилій наприкінці XI століття<ref>{{Harvnb|Makrypoulias|1995|pp=157–158}}</ref>.

==== Ієрархія ====
Незважаючи на те, що військово-морські феми були організовані так само, як і їхні сухопутні аналоги, існує певна плутанина у візантійських джерелах для позначення їхньої ієрархічної структури.<ref name="Dromon266">{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=266}}</ref> Зазвичай терміном, що позначає аналог сучасного [[адмірал]]а, був ''[[стратег]]'' (stratēgos). Цей же термін використовувався й для генералів, які командували сухопутними фемами. Під проводом стратега перебувало два чи три ''[[турмарх]]и'' (tourmarchai)&nbsp;— по суті віце-адмірали. В свою чергу, їм підпорядковувались кілька ''[[Друнгарій|друнгаріїв]]'' (droungarioi), що відповідає сучасному [[контр-адмірал]]у.<ref name="Dromon267">{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=267}}</ref> До середини IX століття губернатори Егейської та Самоської фем також записувались як ''друнгарії'', оскільки їхні флотилії були виділені з первинного флоту Карабісіан, але потім і їх було підвищено до звання ''стратегів''.<ref name="Dromon267" /> Командир імператорської флотилії мав звання ''droungarios ту basilikou ploïmou'' (пізніше з префіксом megas, тобто «великий»).<ref>{{Harvnb|Haldon|1999|p=119}}</ref> Цей титул зустрічається як за доби Комнінів, щоправда тільки у командира імператорської конвойної ескадри, так і за доби Палеологів, коли він згадується в книзі псевдо-[[Георгій Кодін|Георгія Кодіна]] «Про обов'язки й посади константинопольського двору та церкви…».<ref>{{Harvnb|Heath|1984|p=20}}</ref> Посада заступника називалась ''topotērētēs'', але з наявних джерел його роль зовсім зрозуміла.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=271, note 364}}</ref> Хоч деякі з цих старших офіцерів були професійними моряками, які зробили кар'єру з низів, більшість командирів флоту були високопоставленими придворними чиновниками, яким підпорядковувались більш досвідчені професійні моряки<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=393}}</ref>.

Оскільки адмірали, окрім іншого, виконували роль губернаторів своїх фем, то в їхньому розпорядженні були [[Протонотарій|протонотарії]] (''Προτονοταριϊ'', головний секретар), які очолювали цивільну адміністрацію фем. Далі у флотській ієрархії йшли: ''chartoularios'', який очолював адміністрацію флоту, ''[[prōtomandatōr]]'', який виконував функції начальника штабу, та безліч ''komētes'', серед яких був і ''komēs tēs hetaireias'', який очолював охоронців (''[[hetaireia]]'') адмірала.<ref name="TreadgoldB104" /> Невеликими загонами з трьох чи п'яти кораблів командували ''komēs'' чи ''droungarokomēs'', і капітан окремого корабля називався ''kentarchos'' («[[центуріон]]»), хоча в джерелах також зустрічаються й більш архаїчні терміни, такі як [[наварх]] (''nauarchos'') чи навіть [[триєрарх]] (''triērarchos'')<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=268}}</ref>.

Кожен екіпаж судна включав від однієї до трьох ''усій'' (ούσία). Капітану підпорядковувався ''bandophoros'', який виконував роль [[Старший помічник командира корабля|старпома]], два рульових, що йменувались ''prōtokaraboi'' або, більш архаїчно, ''kybernētes'' чи ''prōreus''.<ref name="Galley97">{{Harvnb|Gardiner|2004|p=97}}</ref> В реальності на кораблі їх було декілька на кожну вахту.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=275}}</ref> Багато хто з них зробив успішну кар'єру. Так у трактаті «[[Про управління імперією]]» є посилання на одного з гребців (''prōtelatai''), який став ''prōtokaraboi'' імператорської галери, а потім, імовірно, зайняв ще більш високий пост. Гарним прикладом такої кар'єри є імператор [[Роман I Лакапін]].<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=270–271}}</ref> Окрім того, на борту були й інші фахівці, такі як начальник гребців, а також ''siphōnatores'', до завдання якого входило обслуговування установок для [[Грецький вогонь|грецького вогню]]<ref name="Galley97" /> і ''boukinatōr'' («трубач»)<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=273}}</ref> до завдання входила передача наказів гребцям (''kōpēlatai'' или ''elatai'')<ref name="Dromon274">{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=274}}</ref>. Оскільки загони морської піхоти були організовані на засадах регулярних армійських частин,<ref name="Dromon274" /> то їхня організація відповідала [[Військова справа Візантії|армійській]].

=== Пізній період. 1080-ті&nbsp;— 1453 ===

==== Реформи Комнінів ====
Після занепаду військово-морського флоту у [[XI]] столітті [[Олексій I Комнін]] розпочав його відродження. Були ліквідовані фемські флоти, а їхні рештки об'єднані в єдиний імперський флот під командуванням нового командувача&nbsp;— ''[[Великий дука|Великого дуки]]''. Першим великим дукою [[1092]] року став брат дружини імператора [[Іоанн Дука (великий дука)|Іоанн Дука]]. Великий друнгарій флоту після появи титулу ''Великий дука'' почав підпорядковуватись йому та виконувати роль його заступника.<ref name="Haldon96" /><ref name="MegasDoux">{{Harvnb|Kazhdan|1991|p=1330}}</ref> Великий дука, окрім того, ставав губернатором південної Греції&nbsp;— старих морських фем Еллада й Пелопоннес, які були розділені на округи (орія).<ref>{{Harvnb|Haldon|1999|p=144}}; {{Harvnb|Magdalino|2002|pp=234–235}}</ref> За [[Іоанн II Комнін|Іоанна II]] також і острови Егейського моря стали відповідальними за утримання, забезпечення й комплектування кораблів та автори тих часів пишались, що екіпажі великого флоту за правління [[Мануїл I Комнін|Мануїла]] були укомплектовані «істиними ромеями», хоча, в той же час, найманці також залучались до комплектування союзних ескадр<ref>{{Harvnb|Haldon|1999|p=96}}; {{Harvnb|Magdalino|2002|p=233}}</ref>. Однак, у ситуації, коли флот базувався винятково в Константинополі, а фемські флоти не були відновлені, були і свої недоліки&nbsp;— віддалені райони, зокрема узбережжя Греції, стали вразливими для нападів<ref name="LR37">{{harvnb|Lewis|Runyan|1985|p=37}}</ref>.

==== Нікейський флот ====
Із занепадом візантійського флоту наприкінці [[XII століття]] імперія почала більше спиратись на флот Венеції та Генуї. Після [[Падіння Константинополя (1204)|падіння Константинополя]] [[1204]] року тим не менше, джерела свідчать про наявність доволі сильного флоту вже за першого [[Нікейська імперія|нікейського імператора]] [[Феодор I Ласкаріс|Феодора I Ласкаріса]], хоча конкретні дані про стан його флоту відсутні. [[1239]] року нікейський флот налічував 30 суден.<ref>[http://elar.usu.ru/handle/1234.56789/3789 Колотова. Візантійський флот і піратство за імператора Михаїла VIII Палеолога (1261—1282) // Антична давнина й середньовіччя.&nbsp;— Єкатеринбург: Видавництво Уральського університету, 2011.&nbsp;— Вип. 40: До 50-річчя Уральської школи візантієзнавства.&nbsp;— С. 302—312.]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref> За [[Іоанн III Дука Ватац|Іоанна III]] й [[Феодор II Ласкаріс|Феодора II]] військово-морський флот мав два основних стратегічних напрямки діяльності: Егейський, де до завдань флоту входили дії проти грецьких островів (передусім [[Родос]]у), а також транспортування й постачання сухопутних військ для бойових дій на [[Балкани|Балканах]]; і Мармуровому морі, де метою нікейців були порушення постачання [[Латинська імперія|Латинської імперії]] морем і демонстрація загрози Константинополю. [[Смірна]] була основною базою для флоту, що діяв в Егейському морі, резервною базою була [[Датча|Стадія]]. Для операцій у Мармуровому морі основною базою було місто Голкос, поряд із [[Лампсак]]ом, навпроти [[Галліпольський півострів|півострова Галліполі]]<ref>{{Harvnb|Macrides|2007|pp=100–101}}</ref>.

==== Флот Палеологів ====
Незважаючи на всі зусилля нікейським імператорам не вдалось успішно оскаржити венеційське панування на морі, й вони були змушені звернутись по допомогу генуезців.<ref>{{Harvnb|Nicol|1993|p=16}}; {{Harvnb|Bartusis|1997|p=39}}</ref> Однак, після [[Взяття Константинополя 1261|повернення Константинополя]] [[1261]] року, [[Михаїл VIII Палеолог|Михаїл]] доклав немало зусиль для того, щоб зменшити цю залежність і відродити імператорський флот, шляхом залучення нових сил: [[Газмули|газмулів]] (Γασμοῦλοι), які мали змішане греко-латинське походження й жили в околицях столиці, й [[цаконці]]в (Τζάκωνες) або, як їх інакше називали, лаконців (Λάκωνες), походження яких не зовсім зрозуміло, проте вважається, що вони були вихідцями з [[Лаконія|Лаконії]]. Вони використовувались, передусім, в ролі морських піхотинців і стали основою військової моці візантійського флоту, що відроджувався у 1260-1270-х роках.<ref>{{Harvnb|Bartusis|1997|pp=44–45}}; {{Harvnb|Nicol|1993|p=42}}; {{Harvnb|Geanakoplos|1959|pp=126–127}}</ref> Окрім того, відомо також, що до окремої категорії Михаїл також виділив гребців, які називались Prosalentai або Prosēlontes.<ref>{{Harvnb|Bartusis|1997|p=46}}</ref> Всі ці категорії отримали невеликі наділи землі й оселились в невеликих колоніях.<ref>{{Harvnb|Bartusis|1997|p=158}}</ref> Prosalentai оселились на північному узбережжі Егейського моря,<ref>{{Harvnb|Bartusis|1997|pp=46–47}}</ref> а газмули й цаконці&nbsp;— головним чином навколо Константинополя та у [[Фракія|Фракії]]. Ці категорії існували, хоч і в меншій кількості, упродовж всіх останніх століть імперії. Так, остання згадка про prosalentai належить до [[1361]] року, а про газмулів&nbsp;— до [[1422]].<ref name="Heath17"/> Упродовж всього періоду правління Палеологів головною базою флоту була гавань ''Kontoskalion'' в Константинополі, обладнана й укріплена Михаїлом VIII.<ref>{{Harvnb|Nicol|1993|p=42}}</ref> Серед провінційних баз найважливіше значення мала [[Монемвасія]] в Пелопоннесі<ref>{{Harvnb|Kazhdan|1991|p=1394}}</ref>.

У той же час Михаїл VIII та його наступники зберігали усталену практику залучення на флот іноземних найманців. Незважаючи на недовіру до італійських міст-держав, союзи з якими регулярно переукладались, найманці з них все частіше використовувались на флоті в останні століття існування імперії, отримуючи у винагороду за свою службу [[Феод|феодальні володіння]] в імперії. Більшість із цих найманців, такі як [[Іоанно Делькаво|Іоанн Делькаво]] (власник [[Анафі]] й [[Родос]]у), Андреа Мореско (наступник Делькаво в Родосі) й [[Бенедетто Дзакарія]] (власник [[Фокея|Фокеї]]), були вихідцями з Генуї, головного союзника імперії того періоду. За Михаїла VIII вперше іноземець, італійський капер [[Лікаріо]], став великим дукою та отримав за це у феодальне володіння [[Евбея|Евбею]]<ref>{{Harvnb|Bartusis|1997|p=60}}; {{Harvnb|Geanakoplos|1959|pp=209–211}}</ref>. З [[1303]] року до імперської ієрархії найманцями [[Каталонська компанія|Каталонської компанії]] була запроваджена ще одна посада високого рангу&nbsp;— ''[[Адмірал|amēralēs]] (ἀμηράλης або ἀμηραλῆς)''. В ієрархії посада, імовірно, йшла після великого дуки й великого друнгарія. Відомо тільки дві особи, які мали це звання у 1303—1305 роках<ref>{{Harvnb|Bréhier|2000|p=339}}; {{Harvnb|Failler|2003|pp=232–239}}</ref>.

== Кораблі ==

=== Дромон та його модифікації ===
{{Докладніше|Дромон}}
Основним кораблем візантійського флоту до XII століття був дромон (δρόμων), який з'явився в результаті еволюції римських [[Бірема|бірем]] й [[Лібурна|лібурн]], що складали основу давньоримського флоту. Термін вперше згадується в Равеннських папірусах наприкінці V століття, та мав на увазі певного виду військові галери у VI столітті.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=123–125}}</ref> Термін ''дромон'' походить від грецького кореня δρομ-(άω), та буквально означав «бігун» чи «гонщик». У VI столітті такі автори, як [[Прокопій Кесарійський|Прокопій]], відзначали високу швидкість цих кораблів.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=125–126}}</ref> Упродовж наступних кількох століть, в результаті посилення військово-морського протистояння з арабами, з'явились більш важкі версії дромону з двома та навіть трьома рядами весел.<ref name="Galley102">{{Harvnb|Gardiner|2004|p=102}}</ref> Зрештою, цей термін почав використовуватись в загальному сенсі «корабель», поряд з іншим візантійським терміном для великих кораблів, [[хеладіон]] (грецьк. χελάνδιον, «кінь»), який вперше зустрічається у VIII столітті<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=166–169}}</ref>.

==== Розвиток та особливості ====
Поява та розвиток середньовічних військових кораблів донині є предметом суперечок і здогадок істориків. До нещодавнього часу не було виявлено решток гребних військових кораблів ані з античності, ані з раннього середньовіччя й інформація збиралась шляхом аналізу письмових джерел, примітивних зображень й за рештками кількох торгових суден. Тільки у [[2005]]–[[2006]] роках, під час археологічних розкопок під час будівництва тунелю [[Мармарай]] у [[Єнікапи|Феодосійській гавані]] (сучасне Єнікапи) було виявлено рештки понад 36 візантійських суден, датованих з VI до X століття, в тому числі чотирьох легких галер типу ''galea''<ref>{{harvnb|Delgado|2011|pp=188–191}}</ref>.

Прийнято вважати, що основними змінами в конструкції кораблів, що дають змогу відрізнити ранні дромони від лібурн та знаменують собою появу середземноморської галери, є запровадження повної [[Палуба|палуби]] (''katastrōma''), відмова від [[Таран (морський)|таранів]] на носі на користь надводної стріли й запровадження [[Вітрило|трикутного вітрила]].<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=127}}</ref> Точні причини відмови від тарану (лат.: ''rostrum'', грецьк.: ἔμβολος) залишаються неясними. Ілюстрації, що зустрічаються в ''[[Vergilius Vaticanus]]'' та належать до [[IV століття]], можливо, вказують, що таран було замінено на стрілу ще на пізніх римських галерах.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=138–140}}</ref> Одне з можливих пояснень полягає в тому, що заміна відбулась через поступовий розвиток технологій будівництва [[Корпус корабля|корпусу]] [[Трирема|трирем]]. Методика [[Шип (техніка)|шипу й пазу]], що використовувалась раніше, не надавала корпусам достатньої міцності й застосування тарану проти суден було досить ефективним. Каркасний метод, що прийшов йому на зміну, надавав корпусу більшої міцності та гнучкості й робив застосування тарану проти таких кораблів неефективним.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=145–147, 152}}</ref> До початку VII століття первинна функція таранів була забута, та, виходячи з коментарів [[Ісидор Севільський|Ісидора Севільського]], вони використовувались для захисту від зіткнень із підводними скелями.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=134–135}}</ref> Що ж до використання трикутного вітрила, то частина авторів у минулому припускала, що його було занесено до Середземномор'я арабами, які у свою чергу запозичили його в [[Індія|Індії]]. Однак, виявлені нещодавно нові зображення та письмові джерела, дають змогу дійти висновку, що трикутне вітрило з'явилось в Леванті наприкінці [[Еллінізм|грецького]] або на початку римського періоду<ref name="Casson243-245">{{Harvnb|Casson|1995|pp=243–245, Fig. 180–182}}</ref><ref>{{Harvnb|Basch|2001|pp=57–64}}; {{Harvnb|Campbell|1995|pp=8–11}}; {{Harvnb|Pomey|2006|pp=326–329}}</ref>. Не тільки трикутні, але й чотирикутні вітрила використовувались упродовж століть (в основному на невеликих суднах) паралельно з квадратними<ref name="Casson243-245" /><ref name="DromonLateen">{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=153–159}}</ref>. На частині кораблів флоту вторгнення Велізарія 533 року, найвірогідніше, були встановлені косі вітрила, що каже про те, що вже до того часу трикутне вітрило стало стандартним для дромонів,<ref>{{Harvnb|Basch|2001|p=64}}</ref> поряд із традиційним квадратним вітрилом, використання яких поступово зменшилось у середньовіччі<ref name="DromonLateen" />.

Дромон, який змальовує Прокопій, був 50-весельним кораблем із розташуванням по 25 весел з кожного борту.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=130–135}}</ref> На відміну від давньогрецьких кораблів, на яких для кріплення весел використовувались [[Аутригер|виносні опори]], в цьому випадку весла кріпились безпосередньо до корпусу судна.<ref>{{Harvnb|Gardiner|2004|pp=103–104}}</ref> У більш пізніх біремах IX й X століть, два ряди банок (elasiai) були розділені на кораблі. Перший ряд розташовувався нижче за палубу, натомість другий ряд розміщувався на палубі, та гребці цього ряду в [[Абордаж|абордажних сутичках]] мали битись поряд із морськими піхотинцями.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp= 232, 255, 276}}</ref> ''Makrypoulias'' припускає, що дромон, розрахований на 120 гребців, мав 25 гребців під палубою та 35 на палубі з кожної сторони.<ref>{{Harvnb|Makrypoulias|1995|pp=164–165}}</ref> Загальна довжина таких кораблів становила, імовірно, близько 32 метрів.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=205, 291}}</ref> Хоча більшість кораблів того часу були однощогловими (histos или katartion), однак великим біремам для того, щоб ефективно маневрувати,<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=238}}</ref> імовірно, було необхідно принаймні дві щогли, з урахуванням того, що одне трикутне вітрило для таких кораблів мало сягати неймовірних розмірів.<ref>{{Harvnb|Dolley|1948|p=52}}</ref> Корабель керувався за допомогою двох [[Стерно|рулів]], розташованих на [[Корма|кормі]] (''prymnē''), де, окрім того, розташовувався навіс (''skēnē''), який прикривав капітанське місце (''krab(b)at(t)os'').<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=215}}</ref> На носі (prōra) корабля розташовувався високий [[Бак (морський термін)|бак]] (pseudopation), нижче якого розміщувався [[Сифонофор|сифон]] для застосування [[Грецький вогонь|грецького вогню]],<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=203}}</ref> хоча додаткові сифони могли встановлюватись і в середній частині корабля з обох бортів<ref>{{Harvnb|Haldon|1999|p=189}}</ref>.

Уздовж бортів корабля була загорожа (''kastellōma''), на яку морські піхотинці могли повісити свої щити, забезпечуючи захист екіпажу.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=282}}</ref> Великі кораблі, окрім того, мали також укріплені дерев'яні надбудови з обох боків між щоглами (''xylokastra''), на кшталт тих, що були на давньоримських [[лібурна]]х, та які давали змогу вести вогонь лучникам з високої платформи.<ref name="Galley104">{{Harvnb|Gardiner|2004|p=104}}</ref> Розміщена на носі корабля стріла (''peronion'') була призначена для удару по веслах ворожих кораблів&nbsp;— розбиваючи їх вона робила корабель противника безпорадним проти грецького вогню й абордажних атак.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=143–144}}</ref>

Чотири галери, виявлені під час розкопок в Єнікапі, датовані X—XI століттями, мають єдину форму й конструкцію, що свідчить про централізоване суднобудування. Вони мають довжину близько 30 метрів та побудовані з [[Сосна чорна|чорної сосни]] та [[Платан східний|східного платану]]<ref>{{harvnb|Delgado|2011|pp=190–191}}</ref>.

==== Типи кораблів ====
[[Файл:Byzantinischer Kampfschwimmer.jpg|міні|250px|праворуч|Зображення морського бою XIII століття, скопійоване з ''Кінегетики'' [[Оппіан]]а]]
Виходячи з описів критських експедицій 911 та 949 років, у X столітті існували три основних класи бірем (кораблів з двома рядами весел): ''[chelandion] ousiakon'' ([χελάνδιον] οὑσιακόν), названий так через те, що вони комплектувались ''усією'' (''ούσία'') зі 108 чоловік; ''[chelandion] pamphylon'' ([χελάνδιον] πάμφυλον), з екіпажем близько 120—160 чоловік, назва якого або припускає його походження як транспортного корабля з області [[Памфілія]], або є похідною від «відбірна команда» (від πᾶν+φῦλον&nbsp;— всі племена); та, власне, дромон з екіпажем у дві ''усії''.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=189–192, 372}}; {{Harvnb|Casson|1995|pp=149–150}}</ref> У ''De Ceremoniis'' згадуються важкі дромони з екіпажами у 230 гребців і 70 морських піхотинців. Історик Джон Прайор вважав, що мова йшла про позаштатні екіпажі, які перебували на борту, натомість грецький вчений Христос Макріополіс припускає, що збільшення екіпажу спричинено наявністю другого гребця на верхньому ярусі.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=261–262}}; {{Harvnb|Makrypoulias|1995|p=165}}</ref> Менші, одноярусні кораблі, ''monērēs'' (''μονήρης'') або ''galea'' (''γαλέα'', від якої походить термін «[[галера]]») з екіпажами близько 60 чоловік, використовувались для розвідувальних місій та на флангах лінії фронту.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=190}}</ref> Припускається, що ''galea'' часто використовувались [[Мардати|мардатами]], а Христос Макріополіс припускає, що корабель використовувався виключно ними.<ref>{{Harvnb|Makrypoulias|1995|pp=159–161}}</ref> Триярусні («трирема») дромони описано в IX столітті, у праці, присвяченій [[паракімомен]]у [[Василій Лекапен|Василію Лекапену]]. У той же час, цей трактат, що зберігся тільки частково, змальовує зовнішній вигляд і конструкцію [[Трирема|класичної триреми]], й тому мав використовуватись обережно за спроби застосувати ці дані до військових суден середнього візантійського періоду.<ref name="Pryor84">{{Harvnb|Pryor|2003|p=84}}</ref><ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=284–286}}</ref> Триярусні судна, однак, описуються у флоті [[Фатиміди|Фатимідів]] у XI—XII століттях. Окрім того, згадка Львом VI великих арабських кораблів у X столітті, також може вказувати на наявність триярусних кораблів<ref name="Gardiner108">{{Harvnb|Gardiner|2004|p=108}}</ref>.

Для транспортування вантажів візантійці, як правило, використовували звичайні торгові судна в ролі [[Військове транспортне судно|вантажних транспортних суден]] ''φορτηγοί (phortēgoi)'' або суден постачання ''σκευοφόρα (skeuophora)''. Імовірно, здебільшого вони були вітрильними, а не весельними кораблями<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=305}}</ref>. Візантійці й араби також використовували [[Морські коневози в середньовіччі|спеціальні транспортні кораблі для перевезення коней]]. Лев VI Мудрий чи Никіфорос Уранос, який писав від його імені, включають транспорти для коней, які вони йменують ''νῆες ἱππαγωγοί (nēes hippagōgoi)'' або ''πλοῖα ἱππαγωγά (ploia hippagōga)'' до «речового обозу», ''τοῦλδος (touldos)'' або ''τοῦλδον (touldon)'' флоту. Вони були вітрильними суднами чи галерами, останні, звісно, були спеціально переобладнані для розміщення коней.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=307–308, 322–324}}</ref> Враховуючи, що ''chelandia'' первинно були весельними транспортними суднами для перевезення коней, це означало, що вони мали конструктивні відмінності від дромона. Незважаючи на це, є плутанина під час використання цих термінів у літературних джерелах. У той час як дромон було розроблено винятково як військовий корабель, chelandion мав спеціальний відсік для розміщення коней в середній частині судна.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=166–169, 322–325, 449}}</ref> Окрім того, у візантійських джерелах згадуються ''sandalos'' або ''sandalion (σάνδαλος, σανδάλιον)''&nbsp;— човен, який тягнувся великим кораблем. Цей вид човнів описано в ''De Ceremoniis'', як безщогловий, з чотирма веслами й кермом<ref>{{Harvnb|Makrypoulias|1995|p=168}}</ref>.

=== Західні проекти останніх століть ===
Точний час, коли дромони було замінено на ''галеї'' (запозичені кораблі італійського походження) невідомий. Термін продовжували використовувати до самого завершення [[XII століття]], хоча візантійські письменники були нерозбірливими під час використання термінології<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=407–411}}</ref>. Західні автори тих часів використовували термін для позначення великих, як правило транспортних, кораблів та є свідчення на користь того, що подібне застосування термінів перейняли й самі візантійці<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=413–415}}</ref>. [[Вільгельм Тірський]] в описі візантійського флоту 1169 року згадує ''dromons'' як дуже великі транспорти та бойові кораблі з двома рядами весел, встановлених окремо, що, можливо, дійсно свідчить про взяття на озброєння візантійцями біреми нового типа&nbsp;— ''галея''.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=415–416}}</ref> З XIII століття замість терміну ''дромон'' поступово почав вживатись термін ''катергон'' ({{lang-gr|κατεργων}}), який первинно, з кінця XI століття вживався для екіпажів, що додатково набирались із цивільного населення на військову службу<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=418–419}}</ref>. В період заходу Візантійської імперії моделі кораблів базувались на західних моделях: термін ''катергон'' вживався без розбору для позначення як візантійських, так і латинських кораблів; для позначення кораблів, що транспортують кавалерію, замість ''chelandion'' почав вживатись термін ''taride'', який прийшов із заходу (сам утворений від арабського ''ṭarrīda'').<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=420}}</ref> Аналогічний процес, судячи з джерел, що збереглись, спостерігався і в [[Анжуйська династія Капетингів|Анжуйській]] Сицилії, де термін ''chelandre'' було замінено на ''taride'', хоч на деякий час обидва паралельно ще продовжували вживатись. Між ними не згадуються конструктивні відмінності й обидва вони використовуються, як терміни, що стосуються суден для транспортування кавалерії (''usserii'') та здатні перевозити від 20 до 40 коней<ref>{{Harvnb|Gardiner|2004|p=115}}</ref>.

Галери, збудовані в італійському стилі залишались основою середземноморського флоту аж до кінця XIII століття, хоча знову ж, описи сучасників дають мало подробиць їх конструкції. Приблизно у той же час галера стала універсальним типом корабля для трирем, тобто для суден з трьома гребцями на одній банці, які під час греблі використовували систему ''alla sensile''.<ref>{{Cite web |url=http://galea-galley.livejournal.com/43524.html |title=Весло й Вітрило — Стиль alla sensile: триєри |accessdate=2 січня 2013 |archive-date=13 травня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210513184658/https://galea-galley.livejournal.com/43524.html }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://galea-galley.livejournal.com/44198.html |title=Весло й Вітрило — Стиль alla sensile |accessdate=2 січня 2013 |archive-date=15 липня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170715180111/http://galea-galley.livejournal.com/44198.html }}</ref><ref>{{Harvnb|Gardiner|2004|pp=116, 123}}</ref> Окрім того, венеційці розробили так звану ''велику галеру'', яка була здатна нести більше вантажів для торгівлі<ref>{{Harvnb|Gardiner|2004|pp=123–124}}</ref>.

Мало що відомо про візантійські судна часів занепаду імперії. У звіті [[1437]] року священика [[Сильвестр Сіропул|Сильвестра Сіропула]] та греко-венеційського капітана Михаїла Родоського про морську подорож візантійської делегації на [[Ферраро-Флорентійський собор|Флорентійський собор]], зазначається, що хоча більшість кораблів були венеційськими чи папськими, імператор [[Іоанн VIII Палеолог|Іоанн VIII]] подорожував на «імперському кораблі». Тип корабля не вказано, тож не зрозуміло, чи був той корабель візантійським, чи він був найманим. Однак зазначається, що той корабель був швидшим за венеційські великі торгові галери, що його супроводжували, таким чином, можливо, мова йшла про легку військову галеру.<ref>{{cite web|url=http://syropoulos.co.uk/ships.htm|author=Andriopoulou, Vera|coauthors=Kondyli, Fotini|title=Ships on the Voyage from Constantinople to Venice|accessdate=2013-01-02|work=[http://syropoulos.co.uk/index.htm The Syropoulos Project]|publisher=The Institute of Archaeology and Antiquity of the University of Birmingham|archiveurl=https://www.webcitation.org/6CyPkQY5G?url=http://syropoulos.co.uk/ships.htm|archivedate=2012-12-17|deadurl=no}}</ref> Михаїл Родоський, окрім того, написав трактат про кораблебудування, в якому містилась інформація та ілюстрації про будівництво й конструкції [http://brunelleschi.imss.fi.it/michaelofrhodes/ships_galleys.html галер] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110516213506/http://brunelleschi.imss.fi.it/michaelofrhodes/ships_galleys.html |date=16 травня 2011 }} і [http://brunelleschi.imss.fi.it/michaelofrhodes/ships_sailing.html вітрильних суден] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110516213309/http://brunelleschi.imss.fi.it/michaelofrhodes/ships_sailing.html |date=16 травня 2011 }}, які використовувались венеційцями та іншими морськими державами в регіоні у першій половині [[XV століття]].

== Тактика й озброєння ==
Візантійці потурбувались про кодифікацію та викладання на уроках з військового мистецтва на суші й на морі минулого досвіду, створивши [[Стратегікони|військові статути]]. Незважаючи на подекуди застарілу термінологію, ці тексти складають сучасну базу знань про військово-морську справу візантійської імперії. Основними працями, присвяченими веденню морського бою, що збереглись дотепер, є частини (''peri naumachias'') ''Тактики'' Льва Мудрого та [[Никіфорос Уранос|Никіфороса Ураноса]] (обидва використовували праці [[VI століття]]: ''Naumachiai'' Сиріаноса Магістроса й інші більш ранні трактати),<ref name="Pryor84" /> що доповнювали відповідні місця трактату «Про управління імперією» (''De administrando imperio'') [[Костянтин VII Багрянородний|Костянтина Багрянородного]], а також інші праці візантійських та [[Араби|арабських]] авторів<ref name="Galley98" />.

=== Військово-морська стратегія, логістика й тактика ===
Під час вивчення стародавніх і середньовічних військово-морських операцій спочатку слід зрозуміти технологічні обмеження флоту, основу якого складали галери. Галери мали погану стійкість, особливо у відкритому морі, що часто призводило до катастрофічних наслідків; історія має безліч прикладів, коли цілі флоти галер були потоплені під час штормів (такі події, наприклад, призвели до поразки Риму в [[Перша Пунічна війна|Першій Пунічній війні]]).<ref name="Pryor70">{{Harvnb|Pryor|1988|p=70}}</ref> Виходячи з цього, військово-морські операції, як правило, проводились у досить нетривалий період&nbsp;— з середини весни до вересня.<ref>{{Harvnb|Gardiner|2004|p=209}}</ref> Крейсерська швидкість галер була обмеженою навіть за умов використання вітрил, так само як і їх вантажопідйомність<ref>{{Harvnb|Pryor|1988|pp=71–77}}</ref>.

Слід відзначити, що основним «пальним» для галер була вода, що мала вкрай важливе значення. Розрахунки вказують, що на одного гребця на добу потрібно було до 8 літрів води, тож її наявність була вирішальним оперативним фактором, особливо поблизу берегів Східного Середземномор'я.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=354, 356–357}}</ref> Менші за розмірами дромони, за оцінками, могли нести чотириденний запас води.<ref name="Dromon360">{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=360}}</ref> По суті, це означало, що флот, який складався з галер, був приречений до пересування прибережними маршрутами,<ref name="Pryor70" /> та мав часто зупинятись для поповнення запасів і відпочинку екіпажів.<ref>{{Harvnb|Gardiner|2004|pp=219–220}}</ref> Підтвердженням цих фактів можуть служити закордонні експедиції візантійців, починаючи з [[Африканське королівство|кампанії проти вандалів]] до критської експедиції. Саме з цих причин Никіфорос Уранос підкреслював необхідність мати в наявності «людину з точними знаннями й досвідом на морі […], який уміє впіймати вітер і відчути землю. Такі люди мають знати як підводні скелі в морі, так і мілину, а також розташування гаваней і відстані між ними. Вони мають знати, де найкраще відновити запаси»<ref name="Dromon360" />.

Ведення війни на морі у середньовіччі мало на меті захоплення прибережних територій та островів, а не здійснення контролю над морем, як це розуміють сьогодні.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=388–389}}</ref> Окрім того, після відмови від таранів, єдиного смертоносного для суден засобу до появи [[порох]]у та [[Вогнепальна зброя|вогнепальної зброї]],<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=383}}</ref> морські битви набули, за словами Джона Прайора, більш непередбачуваного характеру. Успіх приносили злагоджені дії та більша вправність екіпажів.<ref name="Dromon387">{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=387}}</ref> Тому не дивно, що візантійські, так само як і арабські, статути робили акцент на збереженні власного флоту шляхом маневрів, виснаження противника, а також завдяки розвиненій системі розвідки, для чого часто використовувались шпигуни під виглядом купців. Наголос ставився на досягненні тактичної раптовості та навпаки на уникненні ймовірності раптового нападу противника. В ідеалі до бою можна було ставати лише тоді, коли була цілковита перевага в кількості й тактичному розташуванні.<ref>{{Harvnb|Christides|1981|pp=79–80}}; {{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=387–392}}</ref> Значення також мали тактичні рішення: Лев VI, наприклад, протиставляв арабам з їхніми важкими та повільними суднами (''koumbaria'') малі та швидкі кораблі (''akatia''), головним чином русів<ref>[[Лев VI Мудрий]], ''Tactica'', XIX.74-77, transl. in {{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=513–515}}</ref>.

[[Файл:Byzantines repel the Russian attack of 941.jpg|міні|праворуч|250px|Візантійський флот відбиває напад русів на Константинополь [[941]] року. Візантійські дромони перекидають човни русів.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=144}}</ref>]]
Під час бойового походу після збирання розрізнених ескадр на укріплених базах (''[[Аплектон|aplēkta]]''), розташованих уздовж узбережжя, складався флот. Він мав у своєму складі основний корпус із весельних кораблів та обозу (''touldon'') із вітрильних суден і гребних транспортів, які у разі сутички відряджались в тил.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=394–395}}</ref> Бойовий флот поділявся на ескадри; накази передавались від судна до судна за допомогою сигнальних прапорів (''kamelaukia'') та ліхтарів<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=396–399}}</ref>.

На підході та власне під час бою було вкрай важливо, щоб судна розташовувались у суворому порядку: якщо ескадри флоту не впорядковано (або якщо [[противник]] застав зненацька), судна були неспроможні надавати допомогу одне одному, й такий флот, здебільшого, був приречений на поразку.<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=399}}</ref> Флоти, яким не вдавалось витримувати [[Бойові порядки|бойовий порядок]] або які не могли швидко перешикуватись і за чисельністю не відповідали силам ворога, зазвичай виходили з бою<ref>{{Harvnb|Pryor|2003|p=100}}; {{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=399–400}}</ref>. Таким чином, тактичні маневри спрямовувались на те, щоб дезорганізувати противника<ref>{{Harvnb|Pryor|2003|p=100}}</ref>, зокрема використовувались різні військові хитрощі, такі як вибивання суден через одне, застосування флангових маневрів, симулюючи відступання, а також приховування резервів<ref>[[Лев VI Мудрий]], ''Tactica'', XIX.52-56, transl. in {{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=505–507}}</ref>. Насправді Лев VI відкрито висловлювався проти прямих сутичок, надаючи перевагу використанню хитрощів<ref>[[Лев VI Мудрий]], ''Tactica'', XIX.36, transl. in {{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=499}}</ref>. Лев VI надавав перевагу розташуванню в формі півмісяця із [[флагман]]ом в центрі та більш важкими суднами на «рогах» з метою попередження флангових атак противника<ref>[[Лев VI Мудрий]], ''Tactica'', XIX.52, transl. in {{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=505}}</ref>.

Після достатнього зближення флотів починалась перестрілка за допомогою снарядів, начинених запалювальними речовинами, що прийшли на зміну стрілам і дротикам. Мета цих дій полягала не в тому, щоб потопити ворожі кораблі, але зруйнувати порядки екіпажів перед [[Абордаж|рукопашною сутичкою]], яка вирішувала підсумок бою<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=402}}</ref>.

=== Озброєння ===
[[Файл:Liquid fire granades Chania.jpg|міні|праворуч|250px|Гранати з грецьким вогнем та критські водяні горіхи, датовані X і XII століттями]]
На відміну від античних бойових кораблів, візантійські та арабські судна не мали таранів, а основним засобом ураження були запалювальні ракети, а також «грецький вогонь»<ref name="Galley99">{{Harvnb|Gardiner|2004|p=99}}</ref>. Незважаючи на грізну репутацію останнього, він був ефективним лише за певних обставин, але малоефективним засобом проти суден, оснащених тараном<ref>{{Harvnb|Pryor|2003|p=96}}</ref>.

Як і римські попередники, візантійські та мусульманські кораблі були оснащені [[катапульта]]ми (''mangana'') та [[баліста]]ми (''toxoballistrai''), за допомогою яких металось каміння, дротики, глечики з грецьким вогнем чи іншими запалювальними сумішами, «водяні горіхи» (''triboloi'') та навіть контейнери з [[вапно]]м для засліплення противника або, за словами імператора Льва VI (що дещо неправдоподібно), посудинами зі [[скорпіон]]ами чи [[Змії|зміями]].<ref>[[Лев VI Мудрий]], ''Tactica'', XIX.61-65, transl. in {{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=509}}</ref> Морські піхотинці та гребці верхньої банки мали важку броню (Лев називав їх ''катафрактами''). Вони були озброєні зброєю для ближнього бою, таким як списи та мечі. Натомість інші моряки мали легкі обладунки (''neurika'') та були озброєні луками й арбалетами<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=381}}</ref>.

З [[XII століття]] [[арбалет]] ({{lang-grc|τζᾶγγρα}} або ''tzangra'' [[Грецька мова|грецькою]]) набув величезного значення в середземноморських битвах, і залишав за собою першість до появи вогнепальної зброї.<ref>{{Harvnb|Dotson|2003|p=134}}</ref> Гармати з'явились наприкінці [[XIV століття]], проте вони рідко використовувались візантійцями, зазвичай для захисту прибережних фортів, наприклад, [[Стіни Константинополя|земляних стін]] Константинополя. На відміну від венеційців та генуезців, немає жодних свідчень щодо встановлення гармат на візантійських суднах<ref>{{Harvnb|Heath|1995|pp=19–21}}</ref>.

==== Грецький вогонь ====
{{Докладніше|Грецький вогонь}}
[[Файл:Greekfire-madridskylitzes1.jpg|міні|праворуч|250px|Використання грецького вогню за [[Іоанн Скілиця|Мадридським манускриптом]]]]
«Грецький вогонь»&nbsp;— назва, яку надали західні європейці запалювальній суміші, яку використовували візантійці. Така назва з'явилась через те, що європейці сприймали візантійців як [[Греки|греків]]. Самі ж візантійці використовували різні найменування, проте найуживанішим був «рідкий вогонь» (ὑγρόν πῦρ). Хоча початок використання хімічних запалювальних сумішей візантійцями пов'язують із раннім [[VI століття]]м, фактично речовина, відома під назвою грецького вогню, була розроблена [[673]] року [[Сирія|сирійським]] інженером на ім'я Каллінікос<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=607–609}}</ref>.

Найвідомішим методом застосування був розлив вогняної суміші за допомогою великої [[Бронза|бронзової]] труби ({{lang-la|siphōn}}) на ворожі кораблі.<ref name="Galley99" /> Окрім того, могли застосовуватись катапульти, поворотні [[Підйомний кран|крани]] ({{lang-la|gerania}}).<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|pp=378–379}}</ref> Зазвичай суміш зберігалась у підігрітому стані під тиском. Оператори захищались великими залізними щитами. Також існувала портативна версія ({{lang-la|cheirosiphōn}}), яку винайшов, на думку більшості дослідників, Лев VI, що була аналогією сучасних [[вогнемет]]ів.<ref name="Galley105">{{Harvnb|Gardiner|2004|p=105}}</ref> Рецепт виготовлення грецького вогню охоронявся як [[державна таємниця]], а щодо його компонентів можна лише здогадуватись за даними вторинних джерел різних авторів, таких як [[Анна Комніна]], тож його точний склад дотепер невідомий. По своїй суті грецький вогонь мав бути дещо схожим на [[напалм]].<ref name="Galley99" /> Сучасні джерела кажуть, що грецький вогонь неможливо було загасити водою, а тільки за допомогою піску, припинивши доступ [[Кисень|кисню]]. Деякі автори припускають, що суміш можна було загасити за допомогою [[Оцет|оцту]] (імовірно, завдяки свого роду хімічній реакції). Як наслідок, для захисту від грецького вогню використовувалась [[повсть]], змочена в оцті<ref>{{Harvnb|Pryor|Jeffreys|2006|p=617}}</ref>.

== Візантійський флот у мистецтві ==

=== В художній літературі ===
Передусім, слід зазначити, що більшість літературних творів, присвячених історії Візантії, так чи інакше містять описи морських битв і походів, значна роль відводиться й використанню грецького вогню. Серед них:
* історично-пригодницький роман [[Волков Олександр Мелентійович|Олександра Волкова]] ''«Царградська полонянка»'';
* [[Історичний роман|історична епопея]] [[Іванов Валентин Дмитрович|Валентина Іванова]] ''«[[Русь Споконвічна]]»'', де Візантії присвячено окремий розділ;
* історичні романи [[Казовський Михайло Григорович|Михайла Казовського]] та [[Красницький Олександр Іванович|Олександра Красницького]];
* [[Роман (жанр)|роман]] [[Лью Воллес]]а ''«Принц Індії, або чому впав Константинополь»'';
* історична мініатюра [[Стефан Цвейг|Стефана Цвейга]] ''«Завоювання Візантії»'';
* [[Фантастичний роман|фантастичні романи]] [[Лайон Спрег де Камп|Лайона Спрега де Кампа]] (''«Нехай не впаде темрява»'') та [[Свержин Володимир Ігорович|Володимира Свержина]] (''«Обличчя помсти»'') в жанрі [[Альтернативна історія|альтернативної історії]].

=== У кіно ===
* Фільм [[режисер]]а [[Васильєв Геннадій Леонідович|Геннадія Васильєва]] ''«[[Русь Споконвічна (фільм)|Русь Споконвічна»]]'' за однойменним романом Валентина Іванова.
* [[Туреччина|Турецька]] кінострічка [[2012]] року ''«Завоювання 1453»''.
* У другому сезоні серіалу ''«[[Гра престолів (телесеріал)|Гра престолів»]]'' використано [[Алюзія|алюзії]] на тему візантійського флоту.

== Примітки ==
{{Примітки|3}}

== Джерела ==
{{refbegin|2}}
* {{citation
 | first = Ґеорґ
 | last = Острогорський
 | authorlink= Георг Острогорський
 | title = Історія Візантії, переклад з німецької А.Онишко
 | publisher = Літопис
 | language = українська
 | place = Львів
 | year = 1966
 | isbn=966-7007-43-9
}}
* {{citation
 | first = Леонтій
 | last = Войтович
 | authorlink = 
 | title = Історія Візантії. Вступ до візантиністики
 | publisher = Апріорі
 | language = українська
 | place = Львів
 | year = 2011
 | isbn = 978-617-629-029-2
 | url = https://core.ac.uk/download/pdf/46595017.pdf
 | accessdate = 19 січня 2021
 | archive-date = 27 січня 2021
 | archive-url = https://web.archive.org/web/20210127232757/https://core.ac.uk/download/pdf/46595017.pdf
 }}
* {{citation
 | first=Dimiter
 | last=Angelov
 | title=Imperial ideology and political thought in Byzantium (1204–1330)
 | publisher=Cambridge University Press
 | year=2007
 | isbn=978-0-521-85703-1
}}
* {{Citation
 | first = Lucien
 | last = Basch  
 | editor-last = Tzalas  
 | editor-first = H.  
 | contribution = La voile latine, son origine, son évolution et ses parentés arabes  
 | title = Tropis VI, 6th International Symposium on Ship Construction in Antiquity, Lamia 1996 proceedings
 | language = French  
 | year = 2001  
 | pages = 55–85  
 | place = Athens  
 | publisher = Hellenic Institute for the Preservation of Nautical Tradition
}}
* {{citation
 | first = Mark C.
 | last = Bartusis
 | title = The Late Byzantine Army: Arms and Society 1204–1453
 | publisher = University of Pennsylvania Press
 | year = 1997
 | isbn = 0-8122-1620-2
}}
* {{citation
 | last = Bibicou
 | first = Helène
 | title = Problèmes de la marine byzantine
 | journal = Annales. Économies, Sociétés, Civilisations
 | language = French
 | volume = 13
 | issue = 2
 | pages = 327–338
 | url = http://www.persee.fr/web/revues/home/prescript/article/ahess_0395-2649_1958_num_13_2_2743
 | accessdate = 2 січня 2013
 | archive-date = 24 вересня 2015
 | archive-url = https://web.archive.org/web/20150924165634/http://www.persee.fr/web/revues/home/prescript/article/ahess_0395-2649_1958_num_13_2_2743
 }}
* {{citation
 | first = John W.
 | last = Birkenmeier
 | title = The Development of the Komnenian Army: 1081–1180
 | publisher = BRILL
 | year = 2002
 | isbn = 90-04-11710-5
}}
* {{citation
 | first = Louis
 | last = Bréhier
 | authorlink =  
 | title = Les institutions de l'empire byzantin
 | language = French
 | publisher = Albin Michel
 | year = 2000
 | location = Paris
 | isbn = 978-2-226-04722-9
}}
* {{citation
 | first=Anthony Applemore Mornington 
 | last=Bryer
 | title=Shipping in the empire of Trebizond
 | journal=The Marriner's Mirror - Journal for the Society of Nautical Research
 | volume=52
 | year=1966
 | pages=3–12
}}
* {{citation
 | first=John B.
 | last=Bury  
 | authorlink= 
 | title=The Imperial Administrative System of the Ninth Century - With a Revised Text of the Kletorologion of Philotheos
 | publisher=Oxford University Publishing
 | year=1911
}}
* {{citation
 | first = I.C.
 | last = Campbell
 | title = The Lateen Sail in World History
 | journal = Journal of World History
 | volume = 6
 | issue = 1
 | year = 1995
 | pages = 1–23
 | url = http://www.uhpress.hawaii.edu/journals/jwh/jwh061p001.pdf
 | accessdate = 2 січня 2013
 | archiveurl = https://web.archive.org/web/20160804061252/http://www.uhpress.hawaii.edu/journals/jwh/jwh061p001.pdf
 | archivedate = 4 серпня 2016
 | deadurl = yes
 }}
* {{citation
 | first = Lionel
 | last = Casson
 | authorlink =  
 | title = The Ancient Mariners: Seafarers and Sea Fighters of the Mediterranean in Ancient Times
 | publisher = Princeton University Press
 | year = 1991
 | isbn = 978-0-691-01477-7
 | url = http://books.google.com/?id=4Ls6MczXvBEC 
}}
* {{citation
 | first = Lionel
 | last = Casson
 | authorlink =  
 | title = Ships and Seamanship in the Ancient World
 | publisher = Johns Hopkins University Press
 | year = 1995
 | isbn = 0-8018-5130-0
}}
* {{citation
 | editor-first = Jean-Claude
 | editor-last = Cheynet
 | title = Le Monde Byzantin II - L'Empire byzantin (641–1204)
 | publisher = Presses Universitaires de France
 | language = French
 | year = 2006
 | location = Paris
 | isbn = 978-2-13-052007-8
}}
* {{citation
 | first = Vassilios
 | last = Christides
 | contribution = Byzantine Dromon and Arab Shini: The Development of the Average Byzantine and Arab Warships and the Problem of the Number and Function of the Oarsmen
 | title = Tropis III, 3rd International Symposium on Ship Construction in Antiquity, Athens 1989 proceedings
 | year = 1995
 | pages = 111–122
 | publisher = Hellenic Institute for the Preservation of Nautical Tradition
 | url = http://ina.tamu.edu/library/tropis/volumes/3/Tropis%20III%20Proceedings%201989.pdf
 | accessdate = 2 січня 2013
 | archiveurl = https://web.archive.org/web/20120306070444/http://ina.tamu.edu/library/tropis/volumes/3/Tropis%20III%20Proceedings%201989.pdf
 | archivedate = 6 березня 2012
 | deadurl = yes
 }}
* {{citation
 | first = Vassilios
 | last = Christides
 | contribution = Military Intelligence in Arabo-Byzantine Naval Warfare
 | title = Byzantium at War (9th–12th c.)
 | publisher = National Hellenic Research Foundation - Centre for Byzantine Research
 | editor-first = K.
 | editor-last = Tsiknakis
 | pages = 269–281
 | year = 1997
 | isbn = 960-7094-001-6
 | url = http://www.deremilitari.org/resources/pdfs/christides.pdf
 | accessdate = 2 січня 2013
 | archiveurl = https://web.archive.org/web/20110725230646/http://www.deremilitari.org/resources/pdfs/christides.pdf
 | archivedate = 25 липня 2011
 | deadurl = yes
 }}
* {{citation
 | first = Salvatore
 | last = Cosentino
 | title = Constans II and the Byzantine navy
 | journal = Byzantinische Zeitschrift
 | volume = 100
 | issue = 2
 | year = 2008
 | pages = 577–603
 | issn = 0007-7704
 | url = http://www.reference-global.com/doi/pdf/10.1515/BYZS.2008.577
 | doi = 10.1515/BYZS.2008.577
 }}{{Недоступне посилання|date=квітень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* {{citation
 | title = The Alexiad
 | editor-last = Dawes
 | editor-first = Elizabeth A.
 | publisher = Routledge & Kegan Paul
 | location = London
 | year = 1928
 | url = http://www.fordham.edu/halsall/basis/AnnaComnena-Alexiad.html
 | accessdate = 2 січня 2013
 | archive-date = 14 серпня 2014
 | archive-url = https://web.archive.org/web/20140814180000/http://www.fordham.edu/halsall/basis/AnnaComnena-Alexiad.html
 }}
* {{citation
 | first = R. H. 
 | last = Dolley 
 | title = The Warships of the Later Roman Empire 
 | journal = The Journal of Roman Studies 
 | volume = 38
 | year = 1948 
 | pages = 47–53  
 | doi = 10.2307/298170  
 | publisher = Society for the Promotion of Roman Studies  
 | jstor = 298170
}}
* {{citation
 | first = John
 | last = Dotson
 | chapter = Venice, Genoa and Control of the Seas in the Thirteenth and Fourteenth Centuries
 | title = War at Sea in the Middle Ages and the Renaissance
 | editor1-last = Hattendorf
 | editor1-first = John B.
 | editor1-link = John Hattendorf
 | editor2-last = Unger
 | editor2-first = Richard W.
 | pages = 109–136
 | publisher = Boydell Press
 | year = 2003
 | isbn = 0-85115-903-6
}}
* {{citation
 | first = Albert
 | last = Failler
 | title = L'inscription de l'amiral dans la liste des dignités palatines
 | journal = Revue des études byzantines
 | volume = 61
 | year = 2003
 | pages = 229–239
 | language = French
 | doi = 10.3406/rebyz.2003.2279
 | url = http://www.persee.fr/web/revues/home/prescript/article/rebyz_0766-5598_2003_num_61_1_2279
 | accessdate = 2013-01-02
 | archive-date = 21 вересня 2011
 | archive-url = https://web.archive.org/web/20110921043113/http://www.persee.fr/web/revues/home/prescript/article/rebyz_0766-5598_2003_num_61_1_2279
 }}
* {{citation
 | first = Zaraza 
 | last = Friedman 
 | first2 = Levent 
 | last2 = Zoroglu 
 | title = Kelenderis Ship—Square or Lateen Sail?  
 | journal = The International Journal of Nautical Archaeology 
 | volume = 35	 
 | issue = 1 
 | year = 2006 
 | pages = 108–116  
 | doi = 10.1111/j.1095-9270.2006.00091.x
}}
* {{citation
 | editor-first = Robert
 | editor-last = Gardiner
 | title = The Age of the Galley: Mediterranean Oared Vessels since pre-Classical Times
 | publisher = Conway Maritime Press
 | year = 2004
 | isbn = 978-0-85177-955-3
}}
* {{citation
 | first=Deno John
 | last=Geanakoplos
 | title=Emperor Michael Palaeologus and the West, 1258–1282: A Study in Byzantine-Latin Relations
 | publisher=Harvard University Press
 | year=1959
}}
* {{citation
 | last = Guilland
 | first = Rodolphe
 | contribution = Études de titulature et de prosopographie Byzantines: les chefs de la Marine Byzantine: Drongaire de la flotte, Grand Drongaire de la flotte, Duc de la flotte, Mégaduc
 | language=French
 | journal = Byzantinische Zeitschrift
 | volume = 44 
 | year = 1951
 | pages = 212–240
}}
* {{citation
 |first = John F.
 |last = Haldon 
 |title = Warfare, State and Society in the Byzantine world, 565–1204 
 |year = 1999 
 |publisher = Routledge 
 |isbn = 1-85728-494-1 
}}
* {{citation
 | first = Jonathan
 | last = Harris
 | title = Byzantium and The Crusades
 | publisher = Hambledon & London
 | year = 2006
 | isbn = 978-1-85285-501-7
}}
* {{citation
 | first = Ian
 | last = Heath
 | title = Armies of the Middle Ages, Volume 2: The Ottoman Empire, Eastern Europe and the Near East, 1300–1500
 | publisher = Wargames Research Group
 | year = 1984
}}
* {{citation
 | first = Ian
 | last = Heath
 | coauthors = McBride, Angus
 | title = Byzantine Armies: AD 1118–1461
 | publisher = Osprey Publishing
 | year = 1995
 | isbn = 978-1-85532-347-6
}}
* {{citation
 | last1 = Ibn Khaldūn
 | author1-link = 
 | last2 = Rosenthal
 | first2 = Franz (Ed. & Transl.)
 | title = The Muqaddimah: An Introduction to History
 | publisher = Princeton University Press
 | year = 1969
 | isbn = 978-0-691-01754-9
 | url-access = registration
 | url = https://archive.org/details/muqaddimahintrod00ibnk
 }}
* {{citation
 | first = Romilly
 | last = Jenkins
 | title = Byzantium: The Imperial Centuries, AD 610–1071
 | publisher = University of Toronto Press
 | year = 1987
 | isbn = 0-8020-6667-4
}}
* {{citation
 | last1 = Kekaumenos
 | author1-link = 
 | last2 = Tsoungarakis
 | first2 = Dimitris (Ed. & Transl.)
 | title = {{polytonic|Στρατηγικὸν}}
 | publisher = Kanakis Editions
 | year = 1996
 | location = Athens
 | isbn = 960-7420-25-X
 | pages = 268–273
}}
* {{citation
 | editor-first = Alexander
 | editor-last = Kazhdan
 | editor-link = Каждан Олександр Петрович
 | title = Oxford Dictionary of Byzantium
 | publisher = Oxford University Press
 | year = 1991
 | isbn = 978-0-19-504652-6
}}
* {{citation
 | first = Taxiarchis G. 
 | last = Kollias 
 | contribution = Die byzantinische Kriegsmarine. Ihre Bedeutung im Verteidigungssystem von Byzanz 
 | language = German
 | editor-first = Evangelos K. 
 | editor-last =Chrysos 
 | title = Griechenland und das Meer. Beiträge eines Symposions in Frankfurt im Dezember 1996
 | location = Mannheim
 | year = 1999
 | pages = 133–140
}}
* {{citation
 | first = Frederic Chapin 
 | last = Lane
 | title = Venice, a Maritime Republic: A Maritime Republic
 | publisher = JHU Press
 | year = 1973
 | isbn = 978-0-8018-1460-0
}}
* {{citation
 | last1 = Lewis
 | first1 = Archibald Ross
 | last2 = Runyan
 | first2 = Timothy J.
 | title = European Naval and Maritime History, 300–1500
 | publisher = Indiana University Press
 | year = 1985
 | isbn = 0-253-20573-5
}}
* {{citation
 | first = Michael
 | last = MacCormick
 | title = Origins of the European Economy: Communications and Commerce, A.D. 300–900
 | publisher = Cambridge University Press
 | year = 2002
 | isbn = 978-0-521-66102-7
}}
* {{citation
 | first=Penny
 | last=MacGeorge
 | title=Late Roman Warlords
 | year=2002
 | publisher=Oxford University Press
 | isbn=978-0-19-925244-2
 | chapter = Appendix: Naval Power in the Fifth Century
}}
* {{citation
 | last=Macrides
 | first=Ruth
 | title=George Akropolites: The History - Introduction, translation and commentary
 | publisher=Oxford University Press
 | year=2007
 | isbn=978-0-19-921067-1
}}
* {{citation
 | first=Paul
 | last=Magdalino
 | title=The Empire of Manuel I Komnenos, 1143–1180
 | publisher=Cambridge University Press
 | year=2002
 | isbn= 0-521-52653-1
}}
* {{citation
 | first=Christos G.
 | last=Makrypoulias
 | title=The Navy in the Works of Constantine Porphyrogenitus
 | journal=Graeco-Arabica
 | issue=6
 | year=1995
 | location=Athens
 | pages=152–171
}}
* {{citation
 | first=George
 | last=Makris
 | editor-last=Laiou
 | editor-first= Angeliki E.
 | title=The Economic History of Byzantium from the Seventh through the Fifteenth Century
 | chapter=Ships
 | pages=91–100
 | year=2002
 | publisher=Dumbarton Oaks
 | isbn=0-88402-288-9
}}
* {{citation
 | first = Cyril
 | last = Mango
 | title = The Oxford History of Byzantium
 | publisher = Oxford University Press
 | year = 2002
 | isbn = 0-19-814098-3
}}
* {{citation
 | first = Dimitris
 | last = Michalopoulos
 | coauthors = Milanos, Antonis
 | title = Ελληνικά Πλοία του Μεσαίωνα ("Greek Vessels of the Middle Ages")
 | language = Greek
 | publisher = Evropi
 | year = 1994
 | isbn = 960-253-028-6
}}
* {{citation
 | first = Donald MacGillivray
 | last = Nicol
 | authorlink = 
 | title = Byzantium and Venice: A Study in Diplomatic and Cultural Relations
 | publisher = Cambridge University Press
 | year = 1992
 | isbn = 0521428941
}}
* {{citation
 | first=Donald MacGillivray
 | last=Nicol
 | authorlink = 
 | title=The Last Centuries of Byzantium, 1261–1453
 | publisher=Cambridge University Press
 | year=1993
 | isbn=978-0-521-43991-6
}}
* {{citation
 | first = David
 | last = Nicolle
 | title = Medieval Warfare Source Book: Christian Europe and its Neighbours
 | publisher = Brockhampton Press
 | year = 1996
 | isbn = 1-86019-861-9
}}
* {{citation
 | first = David
 | last = Nicolle
 | title = Constantinople 1453: The End of Byzantium
 | publisher = Praeger Publishers
 | year = 2005
 | isbn = 978-0-275-98856-2
}}
* {{citation
 | first = John Julius
 | last = Norwich
 | authorlink = Джон Норвіч
 | title = Byzantium: The Early Centuries
 | publisher = Penguin Books
 | year = 1990
 | isbn = 978-0-14-011447-8
}}
* {{citation
 | first = John Julius
 | last = Norwich
 | authorlink = Джон Норвіч
 | title = Byzantium: The Decline and Fall
 | publisher = Penguin Books
 | year = 1996
 | isbn = 978-0-14-011449-2
}}
* {{citation
 | first = John Julius
 | last = Norwich
 | authorlink = Джон Норвіч
 | title = Byzantium: The Apogee
 | publisher = Penguin Books
 | year = 1999
 | isbn = 978-0-14-011448-5
}}
* {{citation
 | first = Patrice 
 | last = Pomey 
 | title = The Kelenderis Ship: A Lateen Sail 
 | journal = The International Journal of Nautical Archaeology 
 | volume = 35	 
 | issue = 2 
 | year = 2006 
 | pages = 326–329  
 | doi = 10.1111/j.1095-9270.2006.00111.x
}}
* {{citation
 | first = John H.
 | last = Pryor
 | title = Geography, Technology, and War: Studies in the Maritime History of the Mediterranean, 649–1571
 | publisher = Cambridge University Press
 | year = 1988
 | isbn = 0-521-42892-0
}}
* {{citation
 | first = John H.
 | last = Pryor
 | chapter = Byzantium and the Sea: Byzantine Fleets and the History of the Empire in the Age of the Macedonian Emperors, c. 900–1025 CE
 | title = War at Sea in the Middle Ages and the Renaissance
 | editor1-last = Hattendorf
 | editor1-first = John B.
 | editor1-link = 
 | editor2-last = Unger
 | editor2-first = Richard W.
 | pages = 83–104
 | publisher = Boydell Press
 | year = 2003
 | isbn = 0-85115-903-6
}}
* {{citation
 | first1 = John H.
 | last1 = Pryor
 | last2= Jeffreys
 | first2 = Elizabeth M.
 | title = The Age of the ΔΡΟΜΩΝ: The Byzantine Navy ca. 500–1204
 | publisher = Brill Academic Publishers
 | year = 2006
 | isbn = 978-90-04-15197-0
}}
* {{citation
 | first = Steven
 | last = Runciman
 | authorlink = 
 | title = Byzantine Civilisation
 | publisher = Taylor & Francis
 | year = 1975
 | isbn = 978-0-416-70380-1
}}
* {{citation
 | first = Michael P.
 | last = Scafuri
 | title = Byzantine Naval Power and Trade: The Collapse of the Western Frontier
 | publisher = Texas A & M University
 | url = http://nautarch.tamu.edu/Theses/pdf-files/Scafuri-MA2002.pdf
 | year = 2002
 | accessdate = 2 січня 2013
 | archive-date = 3 березня 2016
 | archive-url = https://web.archive.org/web/20160303220214/http://nautarch.tamu.edu/Theses/pdf-files/Scafuri-MA2002.pdf
 }}
* {{citation
 | title=The Papacy and the Levant (1204–1571), Volume II: The Fifteenth Century
 | last=Setton
 | first=Kenneth M.
 | year=1978
 | publisher=DIANE Publishing
 | url=http://books.google.com/books?id=i4OPORrVeXQC
 | isbn=0-87169-127-2
 | accessdate=2 січня 2013
 | archive-date=31 жовтня 2020
 | archive-url=https://web.archive.org/web/20201031002318/https://books.google.com/books?id=i4OPORrVeXQC
 }}
* {{citation
 | first=Shaun
 | last=Tougher
 | title=The Reign of Leo VI (886–912): Politics and People 
 | year=1997 
 | publisher=BRILL 
 | isbn=90-04-09777-5 
}}
* {{citation
 |title=A History of the Byzantine State and Society
 |last=Treadgold 
 |first=Warren T.
 |year=1997 
 |publisher=Stanford University Press 
 |isbn=0-8047-2630-2
}}
* {{citation
 |title=Byzantium and Its Army, 284–1081 
 |last=Treadgold 
 |first=Warren T.
 |year=1998 
 |publisher=Stanford University Press 
 |isbn=0-8047-3163-2 
}}
* {{citation
 | editor-last= Turtledove
 | editor-first = Harry
 | editor-link = 
 | title = The chronicle of Theophanes: an English translation of ''anni mundi'' 6095–6305 (A.D. 602–813)
 | publisher = University of Pennsylvania Press
 | year = 1982
 | url = http://books.google.com/?id=lK5wIPb4Vi4C
 | isbn = 978-0-8122-1128-3
}}
* {{citation
 |title=Byzantium and the Crusader States: 1096-1204 
 |last=Lilie
 |first=Ralph-Johannes
 |year=1994
 |publisher=Oxford University Press, USA
 |isbn=0-19-820407-8 
}}
{{refend}}


== Посилання ==
* [http://natgeotv.bigmir.net/ua/the-link/videos/greek-fire Варіант відтворення грецького вогню. Відео]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
{{Commonscat|Navy of the Byzantine Empire}}

{{Візантія}}
{{Вибрана стаття|з військової справи}}

[[Категорія:Військово-морські сили за державою минулого|В]]
[[Категорія:Військова справа Візантії]]
Шаблони, використані на цій сторінці:
Шаблон:!(( (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Citation (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Cite web (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Column-count (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Commons (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Commonscat (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Fmbox (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Harvnb (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Hlist/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ifempty (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Imagemap (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:InfoboxImage (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Infobox Military Unit (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Lang-el (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Lang-gr (редагувати)
Шаблон:Lang-grc (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Lang-la (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Main (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Main other (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Multireplace (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Navbox (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Plainlist/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Polytonic (редагувати)
Шаблон:Quote box (редагувати)
Шаблон:Quote box/styles.css (редагувати)
Шаблон:Red (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Refbegin (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Refbegin/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Refend (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Reflist (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Reflist/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Script/Greek (редагувати)
Шаблон:Side box (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Sister (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Str find (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Template other (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:WPMILHIST Infobox style (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Webarchive (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Wikidata (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:· (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Вибрана стаття (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Візантія (редагувати)
Шаблон:Джерело (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Джерело? (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Докладніше (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Картка (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Картка:Військовий підрозділ (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Картка військового формування (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Недоступне посилання (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Недоступне посилання/1 (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Недоступне посилання/style.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Примітки (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Цитата (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Модуль:Arguments (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Check for unknown parameters (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1 (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/COinS (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Identifiers (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Utilities (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Whitelist (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Footnotes (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Модуль:If empty (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:InfoboxImage (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/ISO 639 synonyms (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana languages (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana regions (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana suppressed scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana variants (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/languages abbr. (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Message box (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Message box/configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Message box/fmbox.css (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Модуль:Multireplace (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbar (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbar/configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbar/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbox (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbox/configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbox/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Side box (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Side box/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Sources (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Sources-utils (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:String (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:TableTools (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Unicode data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Unicode data/scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Webarchive (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Wikidata (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Wikidata/config (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:WikidataSelectors (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Yesno (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Картка (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Картка/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Повернення до сторінки «Візантійський флот».
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Візантійський_флот