Перегляд вихідного коду сторінки Ікавізм

У Вас нема дозволу на редагування цієї сторінки з такої причини:

Ваша IP-адреса знаходиться в діапазоні, який заблоковано у всіх вікі Фонду Вікімедіа.

Блокування зроблено ‪EPIC‬. Причиною вказано Open proxy/Webhost: See the help page if you are affected.

Початок блокування: 08:48, 2 липня 2024
Закінчення блокування: 08:48, 2 липня 2025

Ваша поточна IP-адреса: 206.189.44.186. Заблокований діапазон — 206.189.32.0/20.

Будь ласка, додайте всі вказані подробиці до будь-яких запитів, які Ви будете робити. Якщо ви вважаєте, що вас заблокували помилково, ви можете знайти додаткову інформацію та інструкції в глобальній політиці Без відкритих проксі.

В іншому випадку, щоб обговорити блокування, будь ласка, опублікуйте запит на розгляд на Мета-вікі. Ви також можете надіслати електронний лист до VRT-черги стюардів за адресою stewards@wikimedia.org, вказавши усю вищезазначену інформацію.

Ви можете переглянути та скопіювати вихідний текст цієї сторінки:

{{Не плутати|Ікання|Іканням|фонетичним явищем у російській мові}}
{{не плутати|Ета (літера)#Ітацизм|Ітацизмом|фонетичним явищем у грецькій мові}}
{{Не плутати|Ікавська вимова|Ікавицею|фонетичним явищем у сербохорватській мові}}
'''Ікавізм'''&nbsp;— явище в історії [[староукраїнська мова|староукраїнської мови]], що полягає в переході голосних звуків [[Огублений голосний заднього ряду низько-середнього підняття|[o]]] і [[Неогублений голосний переднього ряду низько-середнього підняття|[е]]] у закритих складах у [[Неогублений голосний переднього ряду високого підняття|[i]]]. Пов'язане з явищем [[Редукція голосних|редукції голосних звуків]]. Процес переходу був поступовим, тривавши у XIII—XVII&nbsp;ст.. Унаслідок цього переходу виникли фонетичні чергування [о/і], [е/і], [у/і]: унікальне явище, яке властиве тільки українській мові. Зміна в вимові [o] і [е] на [і] залишалася продуктивною до кінця XVIII&nbsp;ст. (за [[Шевельов Юрій Володимирович|Ю. Шевельовим]]), після чого процес припинився, і в нових запозиченнях у закритих складах [o] і [е] зберігаються. На думку [[Іларіон (Огієнко)|І. Огієнка]], чергування [о/і], [е/і]&nbsp;— «найхарактерніша ознака української мови». Розвиток змін відбувався через стадію [[дифтонг]]ізації.

Ікавізм&nbsp;— фонологічна риса української мови, якою вона виразно виділяється серед інших слов'янських мов і одночасно пов'язується зі спорідненими явищами в [[полабська мова|полабській]] (мертвій мові), [[серболужицька мова|серболужицькій]], [[сербська мова|сербській]], [[хорватська мова|хорватській]], [[польська мова|польській]] та [[чеська мова|чеській]] мовах (розходження як голосного є вторинним). Ікавізм як мовне явище реалізується у мовленнєвому процесі як [[ікання|і́кання]].

Застосування чи незастосування ікавізму було непередбачуване, бо [і] мало двоїсту природу (пор. ''діл&nbsp;— долу, діло&nbsp;— діл''). За таких умов переходи аж ніяк не сприяли передбачуваності чергувань, тому радше заплутували ситуацію, особливо завдяки явищу аналогії, окрім тих випадків, коли певна морфологічна категорія приймала одну конкретну модель. З часом ця система ставала дедалі незрозумілішою, тому первісну фонетичну мотивацію переходу [і] в [о], [е] нині дещо втрачено, через що виникли [[гіперкорекція|гіперкорекційні]] форми типу ''хрін-хрону'' ({{lang-x-slav|*xrěnъ}}).

== Передумови ==
Припускають, що процес переходу зв'язаний із [[редуковані голосні|редукцією голосних звуків]], і появою внаслідок цього закритих складів. Голосні повного утворення [o] і [e] в закритих складах отримували компенсаційне подовження, через низку проміжних етапів переходячи в [i]. Очевидно, найраніше цей процес розпочався в [[Південно-західне наріччя української мови|галицько-волинському діалектному ареалі]], звідти поширився на інші південноруські говори.

Занепад редукованих і подовження етимологічних [o] і [e] в новозакритих складах були взаємозалежними процесами, і відбувалися одночасно. У давньоруських пам'ятках на місці етимологічного [o] засвідчені написання з подвоєним '''о''' ({{lang-cu2|воовця, воотчину}}), але частіше&nbsp;— з '''у''' чи '''ю''' ({{lang-cu2|добровулно, грошювь}}). Подовжені голосні не могли довго існувати в мові, бо це суперечило давній (з часів [[Квантитативне вирівнювання голосних|квантативного вирівнювання]]) тенденції до усунення протиставлення голосних за тривалістю. У різних діалектах української подовжені голосні дали різні рефлекси: у [[Північне наріччя української мови|поліських]] вони змінилися в дифтонги чи інші звукові комбінації, у галицько-волинських і [[Південно-східне наріччя української мови|південно-східних]] поступово перейшли в [i].

Останні внаслідок занепаду редукованих '''ъ''' та '''ь''' в наступному складі подовжилися і через стадію дифтонгізації (*о > [ō] > [uo], [uɪ], [ui], [ue] … > [i]; *е > [ē] > [ie] > [i]) чи через звуження цих голосних у монофтонги і [[лабіалізація|делабіалізацію]] (*о, *е > [ō], [e] > [u], [[Ненапружений огублений голосний середнього ряду високого підняття|[ʊ̈]]] > [i]) у всіх південно-східних та багатьох південно-західних говорах змінилися в [i]: ''*stolъ > стōл >… > стіл; *selъ, > сēл > … > сіл''. Позиційний перехід [о], [е] в [і] зумовив чергування фонем: [о]&nbsp;— [і], [е]&nbsp;— [і], розширення сполучуваності голосних і приголосних, зокрема палаталізованих приголосних фонем з голосним [і]. Секундарний [і] у новозакритих складах відповідно до давніх ''*о, *е'' так само, як [і] < ''ě'' (ѣ), становить норму сучасної [[українська мова|української літературної мови]].

[[Північне наріччя української мови|Північні говірки]] зберегли давні стадії розвитку ікавізму, подовжені наголошені голосні [ō], [ē] у закритих складах, як і [ě] («ять»), не розвинулися ще в [і], а затрималися на якійсь попередній стадії розвитку, найчастіше у формі якогось дифтонга [uo], [ue], [ui] чи [ie] або монофтонга [[Огублений голосний заднього ряду високого підняття|[u]]], [[Неогублений ненапружений голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття|[ɪ]]] чи [[Ненапружений огублений голосний середнього ряду високого підняття|[ʊ̈]]].

== Гіпотези ==
У цілому ми маємо дві головні та декілька інших гіпотез розвитку українського [і] з [о], [е] в новозакритих складах:
# До занепаду зредукованих голосних український територіально-мовний простір був нечленований (або слабочленований) і від Прип'яті до Карпат розпочався однаковий процес витворення [і]. При цьому північні говірки затримали певну проміжну дифтонгічну стадію.
# До занепаду зредукованих голосних український територіально-мовний простір не був єдиним, тому на півночі і півдні України розвиток [о] проходив незалежно, при чому в південноукраїнських говірках дифтонгічної стадії не було.
Окрім цих двох, існують іще ��ілька припущень, що по-своєму пояснюють розвиток [і]:
* До занепаду зредукованих український територіально-мовний простір був нечленований, але дифтонгізація охопила тільки північні говірки, а на півдні витворення [і] відбулося лише через стадію монофтонгів.
* До занепаду зредукованих український територіально-мовний простір був нечленований, але розвиток [і] як на півночі, так і на півдні міг проходити обома шляхами: і через дифтонгізацію, і через монофтногізацію.

== Перехід [o] > [i] ==
Вважається, що подовжений [о] поступово переходив в дифтонг [uo], [uɪ], потім&nbsp;— в [ui], і нарешті, це сполучення монофтонгізувалося в [i]:
* [возъ] → [вōз] → [вуиз] → [вуіз]… → [віз]
* [стогъ] → [стōг] → [стуог] → [стуиг] → [стуіг]… → [стіг]

У наростку '''''-овл-''''' етимологічний [о] змінився в [і] нефонетично, бо в наступому складі ніколи не було зредукованого [ь] чи [ъ]: ''буд'''овл'''я → буд'''івл'''я, зим'''овл'''я → зим'''івл'''я''. Зміну [о] в [і] тут викликано аналогією до інших слів із секундарним [і] в новому закритому складі. Можливо, такий перехід викликав [[гіперизм]] на стику з говірками, у яких під упливом дієслівних форм ''купую, торгую'' з'явилися ''куп'''увл'''я, торг'''увл'''я'', сприйняті аналогічно до ''к'''у'''нь, в'''у'''л''. Проте власні назви [о] зберігають: ''Бор'''омл'''я, Тереб'''ов'''ля'', а також слово ''л'''овл'''я'', де [о] входить до кореня, а не наростка.

=== Дані пам'яток ===
Більш-менш надійними прикладами вимови [і] на місці [о] можна вважати написання від кінця XVI&nbsp;— початку XVII&nbsp;ст. у Полтавських актових книгах: {{lang-cu2|пиду, отийшол, не дистало, потим, шагив}}, а також у галицьких і [[кролевець]]ких документах XVII&nbsp;ст.: {{lang-cu2|кнутивъ, тых дылів, килка, разив, Ляхивщину}}. Але зовсім непросто зараз відзначити, коли і де вперше український писар написав {{lang-cu2|і}} на місці {{lang-cu2|о}}. Чи не найдавнішим таким прикладом є ''Jabl'''i'''ncza'' (псл. ''*ablonь'') ''—'' закарпатський топонім, що його навів [[Німчук Василь Васильович|В. Німчук]] з угорської грамоти 1460 року.

== Перехід [e] > [i] ==
{{Див. також|Новий ять}}
Голосний [ē] перед колишнім складом з [ь] через стадію [ḭе] розвинувся в монофтонг [і]:
* [п'еч'] → [п'ēч'] → [п'ḭеч'] → [піч]

Перед колишнім складом з [ъ] розвиток проходив через дифтонги з [[Ненапружений огублений голосний середнього ряду високого підняття|[ʊ̈]]]&nbsp;— [[лабіалізація|лабіалізованим]] [u] ([ʊ̈o] > [ʊ̈ɪ] > [ʊ̈i]):
* [с'ел] → [с'ÿол] → [с'ÿил] → [с'ÿіл].. → [с'іл]

=== Історія ===
Найдавніші староукраїнські пам'ятки засвідчують голосівку [і] на місці [e] з другої половини XIV&nbsp;ст.: ''ш'''и'''стьдєсѧтъ, ш'''и'''сть, ш'''и'''стьцѧтого''. Оскільки писемні пам'ятки відбивають зміни з деяким запізненням, можна вважати, що [e] змінився в [і] не пізніше другої половини ХІІІ&nbsp;— першої половини XIV&nbsp;ст.

== Перехід в [i] вторинних [o], [e] ==
Якщо голосні [o], [e] були за походженням колишніми [[редуковані голосні|редукованими]] [ь], [ъ], чи епентичними, то їхнього подовження з наступним переходом в [i], як правило, не відбувалося.

Деякі винятки з цього правила (''[[утік (ткацтво)|утік]]'' при паралельній формі ''уток'' < {{lang-x-slav|*ǫtъkъ}}; форми родового відмінка множини ''бліх, сліз'' < {{lang-x-slav|*blъxъ, *slьzъ}}; форми прийменників ''зі, наді, піді, уві'' < ''*sъ(n), *nadъ, *podъ, *vъ(n)'') можуть бути пояснені «виправленням» за [[аналогія (мовознавство)|аналогією]].

У числівнику ''вісім'' ({{lang-orv|осмь}}) другий звук [і] стоїть на місці не етимологічного, а [[епентеза|епентичного]] [е], що з'явився після [[Сибілянти|сибілянта]] перед сонорним [м] внаслідок занепаду [ь]. Виник він не фонетично, а за аналогією до ''сім'' ({{lang-orv|семь}}). Звук [і] у першім складі розвинувся пізніше за аналогією до [і] другого складу.

У слові ''вівторок'' [і] розвинувся з [[протеза|протетичного]] [о] (у цьому випадку мала місце подвійна протеза [v] + [o]): ''въторъкъ > ōвторок > вōвторок > в'''і'''второк''.

== Перехід [у] в [і] ==
Досі нерозв'язаним питанням є причина переходу [у] в [і]. Таке явище не було сильно поширине, тому наразі зустрічається лише в декількох словах, як-от: ''огірок ← огурок, заміж ← замуж, діброва ← дуброва, шкіра ← шкура'' (що успадкувала літературна мова), а також ''парібок ← парубок, заліб ← залуб, оріжжя ← оружжя, кадіб ← кадуб, піть ← путь, сім ← сум, жміт ← жмут, кічма ← кучма, наміл ← намул, каламітний ← каламутний, бійний ← буйний, глібокий ← глибокий ← глубокий, шкатільгати ← шкатульгати, кліч ← ключ, бріх ← брюх''<ref>{{Cite book|title=Проґрама до збирання діалектичних одмін української мови|last=К.Михальчук, Є.Тимченко|first=|year=|publisher=Видання Українського Наукового Товариства в Києві|location=Київ|pages=41-42|language=|isbn=}}</ref>''.''

== Перехід [ě] в [і] ==
{{Див. також|Ять}}
Перехід [ě] в [і] відбувався в усіх випадках, незалежно від фонетичних умов: ''дѣло → діло, снѣг → сніг, стѣна → стіна, бѣда → біда, рѣка → ріка'' тощо.

=== Дані пам'яток ===
Найдавнішим відтворенням [ě] як [і] дехто вважає написання ''τζερν'''ι'''γωγαν'' (форма [[знахідний відмінок|зн. відм.]] від ''Черн'''і'''гів'' ← {{lang-orv|Черн'''ѣ'''говъ}}) у [[Костянтин Багрянородний|Костянтина Багрянородного]], яке належить середині Х ст. Як бачимо, літера '''''ι''''' відповідає наголошеному ''ě''. На думку [[Булаховський Леонід Арсенійович|Л.&nbsp;А.&nbsp;Булаховського]], таке написання дає право вважати, що принаймні з Х ст. місто Чернігів населяли «ікавці»&nbsp;— «ієкавці», тобто звук [ě] вимовляли як [і] або [іє]. Проте, наведене свідчення дуже ненадійне, щоб на його підставі можна було робити якісь висновки<ref>{{Cite book|title=Історія української мови. Фонетика|last=М. Жовтобрюх, В. Русанівський, В. Скляренко|first=|year=1979|publisher=«Наукова думка»|location=Київ|pages=238-239|language=Українською|isbn=}}</ref>, окрім того, часто трапляється і форма {{lang-orv|Черн'''и'''говъ}}.

Написання {{lang-cu2|и}} замість {{lang-cu2|ѣ}} давньоруські пам'ятки південного походження засвідчують декількома прикладами і в ХІ ст.: {{lang-cu2|ници'''и''', в вѣр'''и''', н'''и'''маѩ, исц'''и'''ли, въ м'''и'''роу, двѣ риз'''и'''}}. Але поряд із ними у тих самих рукописах засвідчено більше прикладів написання саме з {{lang-cu2|е}} замість {{lang-cu2|ѣ}}: {{lang-cu2|н'''є'''сть, в'''є'''руѫ, л'''є'''та, нєд'''є'''лѣ, гн'''є'''въ}}. Звичайно, що навіть такі приклади дають змогу зрозуміти якісну, артикуляційно-акустичну близькість [ě] до [е] та [і], на що вказують і зворотні процеси заміни: {{lang-cu2|ѩвлєн'''ѣ'''ѥ}} замість {{lang-cu2|ѩвлєн'''и'''ѥ}}, {{lang-cu2|пр'''ѣ'''вєдуть}} замість {{lang-cu2|пр'''и'''ведуть}}, {{lang-cu2|утопл'''ѣ'''нъ}} замість {{lang-cu2|утопл'''є'''нъ}}. Починаючи з ХІІІ&nbsp;— XIV&nbsp;ст., писемні пам'ятки засвідчують написання {{lang-cu2|и}} замість {{lang-cu2|ѣ}} уже дуже часто, хоч коли-не-коли й писано {{lang-cu2|є}} замість {{lang-cu2|ѣ}}. Однак уже принаймні з другої половини ХІІІ ст. у більшості південних говорах давньоруської мови (ареал утворення української мови) звук [ě] вимовлявся як монофтонг [і].

== Відсутність переходу ==
Подовження голосних у закритому складі з наступним переходом [o] > [i], [e] > [i] не відбувалося в таких випадках:
;У разі походження голосного з редукованого
Не відбувалося подовження, якщо голосні були за походженням колишніми [[редуковані голосні|редукованими]] [ь], [ъ]:
* ''сон'' (< {{lang-orv|сънъ}}, {{lang-x-slav|*sъnъ}})
* ''вовк'' (< {{lang-orv|вьлкъ}}, {{lang-x-slav|*v<sup>ь</sup>lkъ}})
* ''лоб'' (< {{lang-orv|лъбъ}}, {{lang-x-slav|*lъbъ}})
* ''пень'' (< {{lang-orv|пьнь}}, {{lang-x-slav|*pьnь}})
* ''рот'' (< {{lang-orv|рътъ}}, {{lang-x-slav|*rъtъ}}),
* ''мох'' (< {{lang-orv|мъхъ}}, {{lang-x-slav|*mъxъ}}).

Ця особливість помітна і в закінченнях [[орудний відмінок|орудного відмінка]] однини: ''сином'' (< ''*synъmь''), ''медом'' (< ''*medъmь''). Первісно закінчення ''*-ъмь'' мали лише іменники [[відмінок в українській мові|з основою]] на ''*-ŭ'', надалі подібні форми з'явилися і в іменників з основою на ''*-ŏ'' (замість ранішого ''*-omь''): ''городом, братом'' ({{lang-orv|городъмь, братъмь}}).

Однак [[Етимологічний словник української мови]] засвідчує діалектні форми на зразок ''ріт'', ''вівк'', ''ліб'', ''міх'' (літ. ''рот, вовк, лоб, мох''), які з'явилися тільки через аналогію, бо жодних умов для переходу [о] в [і] тут не було. Відомі подібні гіперкорекційні форми і в літературній мові:, наприклад, ''[[утік (ткацтво)|утік]]'' (при паралельній формі ''уток'').
;У словах з повноголоссям
{{Докладніше|Закон Фортунатова — де Сосюра}}

Не спостерігається, зазвичай, перехід звуків [о] і [е] в [і] у [[Повноголосся|повноголосних]] звукосполуках '''''-оро-''''', '''''-оло-''''', '''''-ере-''''', '''''-еле-''''' у словах зі сталим (що є за походженням висхідним [[музичний наголос|музичним наголосом]], що існував у давньоруські часи): ''гóр'''о'''д (гóр'''о'''ду), пóр'''о'''х (пóр'''о'''ху), мор'''ó'''з (мор'''ó'''зу), стóр'''о'''ж (стóр'''о'''жа), сóл'''о'''д (сóл'''о'''ду), хóл'''о'''д (хóл'''о'''ду), бéр'''е'''г (бéр'''е'''га), сéр'''е'''д, очер'''é'''т (очер'''é'''та), чéр'''е'''з, шéл'''е'''ст (шéл'''е'''сту)''. Проте у словах із рухомим (колишнім висхідним чи низхідним музичним наголосом), відбувається зміна [о], [е] в [і]: ''стор'''і'''н (стор'''о'''нá&nbsp;— стóр'''о'''ну), чер'''і'''д (чер'''е'''да́&nbsp;— че́р'''е'''ду) бор'''і'''д (бор'''о'''да́&nbsp;— бо́р'''о'''ду), бор'''і'''н (бор'''о'''на́&nbsp;— бо́р'''о'''ну)''. Існує також думка, що подібні зміни відбулися за аналогією (''дор'''і'''г, пор'''і'''г''&nbsp;— як ''р'''і'''г'', ''кор'''і'''в''&nbsp;— як ''р'''і'''в'', ''смор'''і'''д''&nbsp;— як ''р'''і'''д'' тощо)<ref>{{книга|автор=Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова|заголовок=Старославянский язык. Учебник |посилання= |відповідальний= |місце=С.-П. |видавництво=Авалон, Азбука-классика |рік=2005 |том= |сторінок=240 |сторінки=|isbn=|ref =}} {{ref-ru}}</ref>.

;У складах з епентезою
Не було переходу і в тому випадку, якщо голосний був за походженням [[епентеза|епентичним]]: ''осетер'', ''сосон''.

'''У словах із доданим складом'''

Дуже рідкісне явище&nbsp;— слова з доданим складом. Прикметно, що поява нової голосівки не впливає на голосівку попереднього складу: ''по к'''і'''мось'' (від ''по к'''і'''м''). Форми ''по к'''о'''мось'' просто не існує.
;У складах з плавними
Не відбувався перехід у сполученнях голосних з плавними. Ця особливість іде ще з праслов'янської доби, у письмових пам'ятках букви ''ь'', ''ъ'' після таких сполучень відсутні. У словах ''могла, росла, рости'' нема переходу [o] > [i], бо у наступному складі редукованих не було (тобто, ''мо–гла, ро–сла, ро–сти''). Те саме, було в приставці '''''роз-'''''. Проте, цей закон не був послідовним, оскільки близько першої половини XVII&nbsp;ст. і в цих сполученнях проходила зміна [o] > [i]: ''Запоріжжя, запорізький'' (заст. ''Запорожжя, запорозький''). Подібним чином відбувся перехід [o] > [i] в іменниковому суфіксі '''''-овл-''''' (у ньому після [о] в наступному складі не було зредукованого: ''торгівля, будівля, годівля'' (але ''Боромля'').
;У суфіксах
Не змінюються [о], [е] > [і] в закритому складі суфіксів '''''-очк-''''', '''''-ечк-''''', '''''-оньк-''''', '''''-еньк-''''', '''''-есеньк-''''', '''''-енк-''''', '''''-ес-''''', '''''-ен-''''', '''''-тель-''''', '''''-езн-''''', '''''-енн-''''': ''хуст'''очк'''а'', ''діж'''ечк'''а'', ''голуб'''оньк'''а'', ''дол'''еньк'''а'', ''дрібн'''есеньк'''ий'', ''Хан'''енк'''о'', ''неб'''ес''''', ''ім'''ен''''', ''учи'''тель''''', ''стар'''езн'''ий'', ''широчн'''енн'''ий'' тощо, але ''кол'''іс'''''. Це пояснено своєрідністю їхнього функціонування у словотворчій системі української мови і тим, що після занепаду прикінцевого редукованого [ь] у вимові просто збереглися ці форми (''визволитель, вихователь, приятель)''. До того ж чергування не відбувається у наростках '''''-ець''''', '''''-ок''''', '''''-ень''''', '''''-оть''''', бо, звичайно, тут голосівка випадає: ''кін'''ець'''&nbsp;— кін'''ц'''я, віз'''ок'''&nbsp;— віз'''к'''а, рів'''ень'''&nbsp;— рів'''н'''я, ніг'''оть'''&nbsp;— ніг'''т'''я''.

'''У префіксах'''

У складі деяких приростках на штиб '''''воз-''''', '''''без-''''', '''''роз-''''', '''''перед-''''', '''''через-''''': '''''воз'''з'єднання'', '''''без'''відповідальність'', '''''роз'''мова'', '''''перед'''плата'', '''''через'''зерниця''.
Проте в південно-східнім говорі існує паралельна форма '' б'''і'''з '' до прийменника '' б'''е'''з ''.
;У церковнослов'янізмах
Звичайно зберігаються етимологічі [о] та [е] у словах книжкового походження, зокрема, [[церковнослов'янізм]]ах: ''зак'''о'''н'' (хоч є ''зак'''і'''н''), ''нар'''о'''д'' (хоч є ''нар'''і'''д''), ''нар'''о'''дний'', ''верх'''о'''вний'', ''Б'''о'''г'' (хоч є ''Біг'' → ''спасиб'''і'''''), ''прапор'' (діалектна форма ''прапір''). Цим зумовлено й те, що [е] не змінився в [і] у наростку '''''-енн-''''' у віддієслівних іменниках теж книжкового походження: ''враж'''енн'''я&nbsp;— враж'''ень''''', ''знач'''енн'''я&nbsp;— знач'''ень''''', ''судж'''енн'''я&nbsp;— судж'''ень''''' (у словах ''хот'''і'''ння'' й ''вел'''і'''ння'' [і] виник з «ятя»). Також за старокнижною традицією збережено в закритому складі [о] та [е] у прізвищах: ''Артем'''о'''вський, Котляр'''е'''вський, Боровик'''о'''вський, Назар'''е'''вський'' поряд із ''Голован'''і'''вський, Крижан'''і'''вський, Вибран'''і'''вський'' тощо.

'''В усічених словах'''

Не відбулося переходу у словах, що втратили прикінцеву шелестівку, тобто там, де відбулося явище [[Апокопа|апокопи]]. Із-поміж них можна виділити три основні типи:
* Прислівники та частки з відкинутою прикінцевою шелестівкою: ''зн'''о'''в, либ'''ó'''нь, упр'''о'''ст, т'''е'''ж, т'''о'''ж, ч'''о'''м, с'''о'''б''&nbsp;— проти давніших форм: ''знóву, *lybono (*lyboni), упрóсто, тéже, тóже, чомý, собí''. Ці слова ніколи не закінчувалися на «єр», а тому не було передумов для ікавізму.
* Форми наказового способу, що колись мали прикінцевий [і], як-от: ''вих'''ó'''дь, ск'''о'''ч, х'''о'''ч, висл'''о'''в, зав'''ó'''зь, вив'''ó'''дь, перем'''ó'''ж, дозв'''о'''ль'' ({{lang-orv|выходи, скочи, хочи, выслови, завози, выводи, переможи, дозволи}}). Прикінцевий [і] теж було втрачено після занепаду редукованих, а прикінцевого редукованого такі форми ніколи не мали. Ба більше, форми наказового способу без чергування вплинули навіть на дієслова з основою на '''''j''''', унаслідок чого ті теж не мають чергування [о], [е] в [і]: ''заспок'''о'''йся, к'''о'''й, озбр'''о'''йся'', хоча в інших словах ікавізм залишився: ''ст'''і'''й, б'''í'''йся, д'''і'''й, нап'''í'''й, подв'''í'''й'' тощо. До цього типу також слід віднести дієслівне закінчення [еш], де [е] в [і] не перейшов: ''нес'''е'''ш'' (''← нєс'''є'''шь ← нєс'''є'''ши'')'', бер'''е'''ш'' (''← бєр'''є'''шь ← бєр'''є'''ши''). У формі 3-ї особи однини дієслова ''бути''&nbsp;— '''''є'''сть''&nbsp;— зберігається етимологічний [е] за аналогією до більш уживаної '''''є'''''.
* До останнього типу належать усічені імена на зразок: ''Пр'''о'''нь, Тр'''о'''ць, К'''о'''сть, Ф'''е'''дь''&nbsp;— проти ранійших ''Пр'''о'''к'''і'''п, Тр'''о'''хим, К'''о'''стянитин, Ф'''е'''д'''і'''р''.
;У деяких винятках
Відсутній перехід у словах ''клен, мед'' (утім, засвідчена і форма ''мід''), ''слон, ясен, олень, лось, повторний, пристойний, зáводь, сом, капость''.

== Сучасність ==
Перехід [o], [e] > [i] втратив [[продуктивність (мовознавство)|продуктивність]] у XVIII&nbsp;ст. (за [[Шевельов Юрій Володимирович|Ю.&nbsp;В.&nbsp;Шевельовим]]), тому в пізніших запозиченнях і новотворах він не спостерігається (''атом, бор, порт, сорт, том'').

=== Запозичення ===
* Слова, запозичені у XVIII&nbsp;ст. і пізніше [[полонізм|з польської мови]], переважно зберігають [о], [е] навіть усупереч морфологічній мотивації, наприклад: ''безпечний, істотний, тритомний, ґрунтовний, потворний, коштовний, оздобний'' тощо. Сюди ж входять іменники: ''крок, коц, вирок, гоголь, момот, словник, творчий'' (можливо, ''забобон, зойк, скот)'', а також ''вельми, конче, осьмачка''.
* Те саме стосується [[чехізм|запозичень із чеської мови]] (''гойний'').
* Запозичення [[росіянізм|з російської]]: ''завод, соболь, строк, паровоз, діловод, післягроззя, пойма'' тощо.
* [[румунізм|З румунської]]: ''ізвор, моторний''.
* У запозиченнях з інших мов: ''атом, борт, тон, декрет, футбол, шофер, Мирон, Арсен, Артем, Семен''. Проте у дуже давніх запозиченнях перехід [о], [е] в [і] можлививий: ''папір, колір, ґніт, дріт, якір'', а також у власних іменах: ''Антін, Федір, Сидір, Тихін, Прокіп''.

Проте не слід забувати про явище [[гіперизм]]у в периферійних говорах української мови, унаслідок якого з'явилися такі слова, як ''дóхтір —'' ''дóхтора'' (літ. доктор), ''півний'' (літ. певний), ''гонір&nbsp;— гонору'' (літ. гонор).

=== Новотвори ===
Явище ікавізму відсутнє в досить численних новотворах XVIII-ХХ ст.: ''преор, затор, розкоп, пронос, возовня, льодовня, борня, невтомний, самотній (хоч є самітний), салотопний, хлібороб, злороб, купинос, водойма''.

=== Нові тенденції ===
У старих словниках ([[Білецький-Носенко Павло Павлович|Павла Білецького-Носенка]] сер. ХІХ ст., [[Грінченко Борис Дмитрович|Бориса Грінченка]] поч. ХХ ст.) поширені форми з ікавізмом відсутні в сучасній мовній нормі.
{| class="wikitable"
!П. Б.-Носенка
|''Біг''
|''—''
|''—''
|''Дін (річка)''
|''духівний''
|''—''
|''катірга''
|''ліжка''
|''норів''
|''обріть''
|''парубіцький''
|''підпівня, підповня''
|''пóліз''
|''помста''
|''пригорщ''
|''слін''
|''хірт, хорт''
|''швірень''
|''швірка''
|-
!Грінченка
|''Біг, Бог''
|''готів, готов''
|''діготь''
|''—''
|''духовний''
|''Ирід, Ирод''
|''каторга''
|''ліжка, лижка''
|''норов''
|''оброть''
|''парубоцький''
|''підповня''
|''пóлоз''
|''пімста, помста''
|''пригірщ, пригорщ''
|''—''
|''хірт, хорт''
|''швірень, шворінь''
|''шворка''
|-
!Сучасний
|''Бог''
|''готов''
|''дьоготь''
|''Дон''
|''духовний''
|''Ірод''
|''каторга''
|''ложка''
|''норов''
|''оброть''
|''—''
|''підповня''
|''пóлоз''
|''помста''
|''пригорщ''
|''слон''
|''хорт''
|''шворінь''
|''шворка''
|}

Проект правопису 1933 року наводить паралельні форми: ''безв'''о'''ддя''&nbsp;— ''безв'''і'''ддя'', ''голод'''о'''вка''&nbsp;— ''голод'''і'''вка'', ''кон'''о'''вка''&nbsp;— ''кон'''і'''вка'', ''конов'''о'''д''&nbsp;— ''конов'''і'''д'', ''ок'''о'''п''&nbsp;— ''ок'''і'''п'', ''церк'''о'''вка''&nbsp;— ''церк'''і'''вця''. Деякі мовознавці ([[Караванський Святослав Йосипович|С. Караванський]]) вважають, що впровадження подібних норм було пов'язане з прагненням наблизити українську вимову до російської<ref>{{Cite book|title="Секрети української мови"|last=Караванський|first=Святослав|year=1994|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>.

{| class="wikitable"
!Правопис
!1928 року
!1933 року
|-
|'''роса'''
|''рос і ріс''
|''рос''
|-
|'''свобода'''
|''свобод і свобід''
|''свобод''
|-
|'''стопа'''
|''стіп''
|''стіп і стоп''
|-
|'''субота'''
|''субіт''
|''субот''
|}

=== Вимова ===
У вимові подекуди збереглася відмінність між [і], посталим з [ě], [е] з одного боку та [о] з іншого. Ідеться про пом'якшення шелестівок у позиції перед [і], наприклад: ''['''д<sup>'</sup>'''іл]'' ← ''dělъ'' проти ''['''д'''іл]'' ← ''dolъ'', ''['''т<sup>'</sup>'''ік]'' ← ''teklъ'' проти ''['''т'''ік]'' ← ''tokъ''. Таке розрізнення охоплювало тільки зубні приголосні, у чому й полягала причина його слабкості. Через складну внутрішню ситуацію розпочався процес утрати опозиції за твердістю-м'якістю зубних перед [і]. Непом'якшення зберігається в західнолемківських і закарпатських говірках, у північних діалектах і в центральнім полтавськім говорі, проте загалом мапа цієї опозиції виглядає дещо мозаїчно. Що ж до вимови [i] з [e], то сам перехід [e] в [i] відбувся раніше, тому цього разу шелестівки перед [i] пом'якшуються.

У літературній мові донедавна вважалося бажаним непом'якшення ''д'', ''т'', ''н'' і дещо ''л'', ''с'', ''з'' перед [і] з [о], [е]. Утім, за твердженням Ю. Шевельова, ''«із 1969&nbsp;р., в рамцях загальної політики наближення української мови до російської, припоручається, навпаки, їх пом'якшена вимова»''<ref>{{Cite book|title=Історична фонологія української мови|last=Шевельов|first=Юрій|year=2002|publisher="Аста"|location=Харків|pages=927|language=Українською|isbn=}}</ref>.

=== Графіка ===
У [[Максимовичівка|правопису Максимовича]] пріоритет був відданий [[етимологія|етимологічному]] написанню, тому [i] ятевого походження передавався як '''ѣ''' (''цѣлый, сѣверъ, въ битвѣ, ѣхати''), а [i] від [o] та від [e]&nbsp;— як '''о''' і '''е''' з «[[циркумфлекс|дашком]]» (''мôй, жалôбно, ôнъ, матêрью'').

В західноукраїнській орфографії кінця XIX&nbsp;— початку XX&nbsp;століття, зокрема [[Желехівка|желехівці]], на місці ятя (у тому числі й нового) у позиції після м'яких [[зубні приголосні|зубних приголосних]] '''д, т, з, ц, с, л, н''' використовувалася літера '''[[ї]]'''; вона передавала «сильно пом'якшений» [і] (''хлїб, дїд, нинї, цїлий''). Але оскільки в Східній Україні відмінність між цим звуком і «звичайним» [і] зменшилася, вже [[Грінченко Борис Дмитрович|Грінченко]] у своєму [[Словарь української мови|Словарі української мови]] відмовився від такого вжитку літери '''ї''', і це вплинуло на зникнення цієї відмінности й на заході України. Таку відмову зафіксував [[Український правопис 1921 року]].

== Аналогічні явища в інших мовах ==

=== Полабська мова ===
У дослідженнях із [[Полабська мова|полабської мови]] славісти засвідчують перехід ''*е'' в [і] головним чином перед м'яким приголосним (що засвідчено вже у XVI&nbsp;ст.). На прикладі топонімів, то {{lang-x-slav|*s'''e'''dl(išč)}} (від ''село'') відображено в сучасних топонімах як ''S'''ie'''dels-Gärten'', ''auf der Z'''ie'''delitz'', а також {{lang-x-slav|*želišč}} (від ''жити'') перейшло в ''Z'''ie'''leitz'', ''S'''ie'''leitzfeld'', ''S'''ie'''litz'', де в коренях слів реалізовано нове [і] ([іе]). Фонетичну зміну /'''е'''/ в /'''і'''/ зафіксовано в полабських топонімах ''M'''i'''ddefeitz'', ''M'''i'''dfeytze'', ''M'''i'''ddefetze'', ''M'''i'''ddefitz'', що співвідносяться з {{lang-x-slav|*m'''e'''dovic-}} (в українській мові також є ''м'''е'''д'' і ''м'''і'''д'', де останнє є діалектним варіантом. Порівняймо&nbsp;— ''ведм'''і'''дь''). Проте в полабській мові фіксуємо зміну /''е''/ в /''і''/ у словах ''d'''i'''sąt'' («десять»), ''d'''i'''vąt'' («дев'ять»), чого немає в українській мові.

Так само можна зустріти перехід [о] в [і]. У новополабських формах вживано корінь ''s'''ü'''li'' («сіль»), а також в окремих пам'ятках реалізовано форми: ''S'''i'''lena'', ''S'''i'''léna''. Останні свідчать про зміну в корені голосного типу ''*s'''o'''ljan ↔ s'''i'''len'', тобто [о] ↔ [і]. До цього ж типу зміни у формі ''s'''ü'''li'' уналежнюємо й голосівку [[Огублений голосний переднього ряду високого підняття|[y]]] ('''ü'''), що артикуляційно є огубленим [і]. Полабський топонім ''P'''ö'''litz'' має корень ''p'''ü'''li'' («поле»), зафіксований у пам'ятках у вигляді: ''P'''üe'''ly'', ''P'''ü'''ley''. Очевидно, що в цій мові наявне чергування [о] ↔ [і] (у цій позиції або звук [y], '''ü''', або дифтонг [ye], '''üe''')<ref>{{Cite book|title=Українці: етнос і мова|last=Таранець|first=Валентин|year=2013|publisher=|location=Одеса|pages=160-170|language=Українською|isbn=}}</ref>.

=== Хорватська мова ===
{{Основна стаття|Ікавська вимова}}
[[Хорватська мова|Хорватська]] чи не єдина (окрім української) слов'янська мова, у якій із-поміж усіх діалектів лише у чакавському говорі де-не-де відбувся перехід '''ѣ''' в [і]. Щоправда, тут існує два шляхи розвитку '''ѣ''': [ě] → [і], [ě] → [е], отже, сам діалект поділяється на ікавський (на півдні) та екавійський (на півночі) відповідно, а по середині змішаний ікаво-екавійський. Там, де відбувся перехід [ě] → [і], можемо спостерігати вимову слів типу: ''sl'''i'''diti ← *sl'''ě'''diti ← *sl'''ě'''dъ'' («слід»&nbsp;— «слідити»); ''d'''i'''liti ← *d'''ě'''liti ← *d'''ě'''l'' («діло»&nbsp;— «ділити»), ''gr'''i'''jati ← *gr'''ě'''jati'' («гріти»), ''s'''i'''jati ← s'''ě'''jati'' («сíяти»), ''b'''i'''jaše ← *b'''ě'''jaše''.

Однак існує ще ієкавійський різновид говору (у штокавському діалекті), у якім «ять» подекуди перейшов у [ije] («іє»), як-от: ''b'''ije'''l ← *b'''ě'''lъ'' («білий»), ''ml'''ijé'''ko ← *ml'''ě'''ko ← *m'''e'''lkò'' (молоко), ''br'''ije'''g ← *br'''ě'''gъ ← *b'''е'''rgъ'' («берег»), але ''m'''je'''sto ← *m'''ě̀'''sto'' («місто»), ''v'''je'''ra ← *v'''ě̀'''ra'' («віра»), ''m'''je'''ra ← *m'''ě̀'''ra'' («міра»)<ref>{{Cite web|url=http://enacademic.com/dic.nsf/enwiki/282770|title=Ять|last=|first=|date=|website=Академик|publisher=|language=|accessdate=|archive-date=10 грудня 2017|archive-url=https://web.archive.org/web/20171210015611/http://enacademic.com/dic.nsf/enwiki/282770}} {{ref-en}}</ref>.

=== Давньоновгородський діалект ===
Цікавим і досі ще ґрунтовно до кінця не дослідженим є [[давньоновгородський діалект]]. Прикметно, що з другої половини XII&nbsp;ст. у давньоновгородських пам'ятках помічено випадки змішання '''ѣ''' з [и], але таке явище посилюється в XIII—XV&nbsp;ст., відображаючи процес переходу [ě] → [і]. Таким чином, у в давньоновгородському діалекті, скажімо, існувала вузька реалізація звука [ě]: ''т'''и'''ло'' замість ''т'''ѣ'''ло'', ''кол'''и'''нома'', ''к жен'''и''''', ''н'''и'''мъ'' замість ''н'''ѣ'''мъ''. Десь змішення відбувається лише перед м'якою шелестівкою: ''хл'''е'''бъ'', але ''хл'''и'''бе;'' у двінських грамотах помічаємо ''и'' тільки наприкінці слова: ''на лукин'''и''' берег'''и''''', ''на гор'''и''''', ''на томъ сел'''и''''', ''на маломъ островк'''и''''', ''на голов'''и''''', ''на другои сторон'''и''''', ''на теи земл'''ѣ'''''<ref>{{Cite book|title=Историческая грамматика русского языка|last=В.И.Борковский, П.С.Кузнецов|first=|year=2006|publisher="КомКнига"|location=Москва|pages=136|language=Російською|isbn=}}</ref>.

За приклад ми візьмемо листа, що його знайшли 2014 року біля Великого Новгорода, який зберіг шість рядків на лицьовій стороні та два на обороті. Стратиграфічна дата листа&nbsp;— XIII&nbsp;ст. [[Залізняк Андрій Анатолійович|А.&nbsp;А.&nbsp;Залізняк]] зазначив змішання '''ѣ''' з [и], що може підтвердити останній рядок: ''полуторъ гр'''ѣ'''вни'', де маємо ''гр'''ѣ'''вни'' замість очікуваного ''гр'''и'''вни''<ref>{{Cite book|url=ftp://istorichka.ru/Srednevekovaja_Rus%60/Berestjanye_gramoty/Gippius,Zaliznjak_Berestjanye_gramoty_2014.pdf|title=Берестяные грамоты из новгородских раскопок 2014 г.|last=Алексей Гиппиус, Андрей Зализняк|first=|year=2015|publisher=Журнал "Вопросы языкознания"|location=Москва|pages=24-25|language=Російською|isbn=}}</ref>.

Саме явище переходу [ě] → [і] мало місце доти, доки новгородські землі не захопило [[Велике князівство Московське|Московське князівство]]. Саме з цього часу починають занепадати деякі риси давньоновгородського діалекту, у тому числі й ікавізм «ятя», що згодом перейшов у [e].

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
* {{книга|автор=Л.&nbsp;П.&nbsp;Павленко |заголовок= Історична граматика української мови: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.|посилання=https://docviewer.yandex.ru/view/0/?*=AP6jqg3NKRqTfl1%2FRAJTbWpkLbh7InVybCI6Imh0dHA6Ly9zaHJvbi5jaHR5dm8ub3JnLnVhL1BhdmxlbmtvX0xhcnlzYS9Jc3RvcnljaG5hX2hyYW1hdHlrYV91a3JhaW5za29pX21vdnkucGRmIiwidGl0bGUiOiJJc3RvcnljaG5hX2hyYW1hdHlrYV91a3JhaW5za29pX21vdnkucGRmIiwidWlkIjoiMCIsInl1IjoiODQ5NTE0OTg1MTQ5MzgwNDcxNCIsIm5vaWZyYW1lIjp0cnVlLCJ0cyI6MTQ5MzgzMjY5NzMzMn0%3D&page=33&lang=uk |відповідальний=Лариса Петрівна Павленко.|місце= Луцьк|видавництво=Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки|рік=2010|том= |сторінок=208 |сторінки=54-55 |isbn=|ref =}}
* {{книга|автор=Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова|заголовок=Старославянский язык. Учебник |посилання= |відповідальний= |місце=С.-П. |видавництво=Авалон, Азбука-классика |рік=2005 |том= |сторінок=240 |сторінки=|isbn=|ref =}} {{ref-ru}}

== Література ==
* ''Залеський А. М.'' Вокалізм південно-західних говорів української мови. К., 1973;
* ''Назарова Т. В.'' K проблеме украинского икавизма. «Вопросы языкознания», 1971, №&nbsp;2;
* ''Назарова T. В.'' K характеристике украинского волынско-полесского вокализма. В кн.: ОЛА МИ. 1970. М., 1972;
* ''[[Калнинь Людмила Едуардівна|Калнынь Л. Э.]]'' Опыт моделирования системы украинского диал. языка. М., 1973.
* ''Мойсієнко В''. Про південноукраїнський ікавізм та поліські дифтонги. Ж., 2007
* ''Шевельов Ю.'' Історична фонологія української мови.

== Посилання ==
*[http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part4.pdf Ікання] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210504234615/http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part4.pdf |date=4 травня 2021 }} // {{УМЕ4|сторінки=529}}

[[Категорія:Фонетика української мови]]
[[Категорія:Історія української мови]]

Шаблони, використані на цій сторінці:

Шаблон:!(( (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:-. (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Cite book (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Cite web (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Delink (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Hatnote (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Lang (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Lang-cu2 (редагувати)
Шаблон:Lang-orv (редагувати)
Шаблон:Lang-x-slav (редагувати)
Шаблон:Main (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Main other (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Nobr (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ref-en (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ref-info/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ref-lang (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ref-ru (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Reflist (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Reflist/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Script/Slavonic (редагувати)
Шаблон:Str endswith (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Str find (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Str len (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Webarchive (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:±. (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Див. також (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Докладніше (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Книга (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Не плутати (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Основна стаття (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Публікація (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/! (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/місце (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/серія (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/стандартні номери (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/сторінки (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/том (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:УМЕ4 (редагувати)
Шаблон:Шрифти Церковнослов'янська (редагувати)
Модуль:Arguments (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Check for unknown parameters (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1 (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/COinS (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Identifiers (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Utilities (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Whitelist (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Delink (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/ISO 639 synonyms (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana languages (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana regions (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana suppressed scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana variants (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/languages abbr. (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Ref-info (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Ref-lang (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:String (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:TableTools (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Unicode data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Unicode data/scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Webarchive (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Yesno (переглянути вихідний код) (захищено)

Повернення до сторінки «Ікавізм».

Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Ікавізм