Вечір «Поезія кішок»

Зік:Так, Коти. Цей вірш називається «Металеве серце».
Металеві ноги. Металеві руки. Металеве серце.
Інструмент війни. Інструмент миру. Інструмент мистецтва?
Я залізаю в свій костюм і гуляю по Пустками. Страху немає.
Ніхто мене не зачепить! Вогні на костюмі горять. Піднімаються. Сяють.
Вогонь гарячий, але я холоднокровний.
Я йду. Я біжу. Я їду.
Мої руки сильні. Я — людина.
Немає. Я більше ніж людина! Тому що у мене металеве серце.
Дякую за увагу.

Блюджей: Я вирішив написати розповідь про те, що сталося зі мною вчора. Твір називається «Твердий панцир, м'яке м'ясо».
Гуляю по березі. Займаюся своїми справами. Все круто. З темної води з'являється істота. Пара клішень і потворний панцир. Я захоплений зненацька. Крихітні оченята дивляться на мене з-під панцира. В цих очах — голод і лють. Я дістаю гармату і стріляю! Але кулі відскакують. Від твердого панцира. Погляд цього диявола стає все зліше. Він рухається на мене. Все швидше і швидше. І тут куля знаходить тріщину в його панцирі. Демон верещить від болю. Крихітні оченята закриваються, на цей раз — назавжди.
Перемігши в бою, я збираю трофеї. І думаю. Ми, це істота і я, — одне і те ж. Адже я теж — м'яке м'ясо під твердим панциром.
Дякую за увагу.

Рауди: М-М... Ну от, а я, значить, Рауди. І я... м-м... на��исала цей вірш.
Зік:: Відмінно. І як воно називається?
Рауди: М-М, воно називається «Ода мою молоту».
Блюджей: Давай, Рауди.
Рауди: Ода мою молоту, тяжеленькому такого... Вибач, я не можу.
Зік: Рауди, повернися! Хто-небудь, вимкніть запис...