Чорноплатове

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (червень 2019)

село Чорноплатове
Країна	Україна
Область	Сумська область
Район	Конотопський район
Тер. громада	Попівська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA59020130370076700
Облікова картка	Чорноплатове
Основні дані
Населення	532
Поштовий індекс	41642
Телефонний код	+380 5447
Географічні дані
Географічні координати	51°22′54″ пн. ш. 33°10′29″ сх. д. / 51.38167° пн. ш. 33.17472° сх. д. / 51.38167; 33.17472
Середня висота над рівнем моря	127 м
Місцева влада
Адреса ради	41642, Сумська обл., Конотопський р-н, с. Присеймів'я, вул. Лозова, 1
Карта
Чорноплатове
Чорноплатове
Мапа
Чорноплатове у Вікісховищі

Чорноплатове́ — село в Україні, у Попівській сільській громаді Конотопського району Сумської області. Населення становить 532 особи. До 2020 орган місцевого самоврядування — Присеймівська сільська рада.

Село Чорноплатове знаходиться біля урочища Жукове за 4-ри км від правого берега річки Сейм. Примикає до селища Залізничне, за 1 км розташоване село Присеймів'я. Поруч проходить залізниця, гілка Конотоп-Шостка, станція Мельня за 0,5 км.

Село Чорноплатове, розташоване біля залізничної станції Мельня, неподалік від р. Сейм. В минулому біля села добували велику кількість торфу, який продавався не тільки жителям сусідніх сіл, а й районів. А зараз на заболоченій місцевості створили Чорноплатівський заповідник. В ньому водяться ондатри, бобри, вовки, лисиці, а також можна зустріти козуль.

Географічне положення села 51º22 пн. ш., 33º 10 сх. д. Поверхня - рів-нина. Клімат – помірно-континентальний. Кількість опадів – 533 мм, се-редні температури: січень – (-7 -8 С), липень – (+18 +20 С). Переважає північно-західний перенос вітрів. Висота над рівнем моря 150 км віддаль до Конотопа 15 км, Сум – 145 км, Києва – 210 км.

Історія села сягає у другу половину XIX століття, коли кролевецький поміщик Линський за якусь провину відправив мешканця села Алтинівки Івана Чорноплата в глухий ліс доглядачем-об'їжджчиком. Іван разом з дружиною Лесею оселилися у великій хаті, завели господарство. Через деякий час навколо їхньої хати почали селитися люди, і виник хутір, який назвали іменем старожила - Чорноплата. Найближча школа була відкрита у 1884 році у с. Мельня. Тому, коли на початку 90-х років XIX ст. з'явився у Чорноплатові грамотний чоловік, то вирішили селяни доручити йому створення власної школи. Був це відставний чиновник, колезький реєстратор Олексій Случевський. Школа була „бродячою”, тобто не маючи постійного помешкання, знаходилась у хатах батьків учнів по тижню. Згодом батьки домовились про постійне місце навчання в спустілій просторій хаті сомотнього діда Чорноплата. У хаті було душно і чадно тому деякі діти тікали з уроків. Учнів у школі було близько 20 чоловік, віком від 10-12 до 19 років. дівчаток не було. Навчання у школі розпочиналося після Покрови, коли вже непасли корів.

Невдовзі неподалік села розпочинають будувати залізницю. На будівництво сходилося багато селян з різних сусідніх губерній - "стягалися" до села Чорноплатове, тому з'являється нова, неофіційна народна назва - "Стягайлівка".

У 1905 році була збудована двоповерхова будівля станції "Мельня". Назва станції "Мельня" не відповідає дійсності, оскільки біля станції знаходиться село Чорноплатове, а село Мельня - за 5 кілометрів. Можливо, залізничників злякала неблагозвучна назва "Чорноплатове", і вони обрали приємнішу для себе - "Мельня", що збереглася й донині.

У 1917-1920 роках у селі кілька разів змінювалась влада.

У 1929 році розпочалася примусова колективізація. Був створений перший колгосп ім. Карла Маркса. У жовтні 1936 року відкрили школу.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923-1933 та 1946-1947 роках.

У 1967 році у центрі села було урочисто відкрито пам'ятник 32 героям червоноармійського загону та їх командиру Павлу Іллічу Новікову. Пам’ятник цей і досі височить у центрі села, неподалік місця, де стояла хата діда Чорноплата.

У вересні 1998 році було відкрито нове приміщення Чорноплатівської школи.

У 2009 році середня школа та дитячий садок були об'єднанні в навчально-виховний комплекс. У ньому навчаються та виховуються діти з навколишніх сіл, яких підвозить до НВК шкільний автобус. Кожного літа відбуваються теплі ювілейні зустрічі колишніх випускників школи. Сотні випускників школи зараз живуть і працюють в Україні та за її межами, листуються з вчителями та учнями, допомагають рідному селу та школі.

В селі нараховується 486 дворів з них 30 – нежилих, проживає близько 1 тисячі селян. Переважає жіноче населення. В середньому за рік народжується 8-10 немовлят, помирає – до 30 чоловік. В школі навчається 71 учень, дитячий садок відвідує – 35 дітей. Більшу частину становить населення працездатного віку, яке зайняте у різних сферах господарства.

Живуть і трудяться на українській землі добрі і працьовиті люди, нащадки діда Чорноплата. Гордо несуть його прізвище, розповідоють місцеві легенди та перекази давнини, збереглись і донині традиції святкування „Масляної”, „Водохреща”, „Івана Купала”.

А пам'ять нашої землі та її неповторна природа стала близькою для нових поколінь чорноплатівців.

У безмежних лугах загубилось			Та згубили часи нас новітнії
Небагатеє наше село.					Всіх зігнали в колгосп, мов овець,
Як жилось в віках! Як любилось!			В чорній праці потуги безпліднії
Огортало всіх  Боже тепло.				Нашу силу звели на нівець.

В давнину поведуть нас перекази			Не щебечуть вже вулиці дітками:
Сивочолих сільсіких мудреців,			Повтікали в світи молоді.
Що спочили уже під березами,			Сліпнуть хати забитими вікнами,
А їх спогад і ще не відцвів.				Плаче вітер у чорній трубі.

Не були ми в татар полоненими:			Віддзвеніли літа косовицями.
Врятувала багнука заплав.				Уляглися над Сеймом пісні.
І село ще відоме за схемами,			Не скриплять журавлі над криницею
Що складав для поляків Боплан.			Все було, як у дивному сні.

По великій воді, що розливами			Як же хочеться ранніми веснами
Вирувала в лугах по лозі,				Під ячання пролітніх гусей,
Мимо нас із Путивля до Києва			Щоб село із піснями воскреслими,
Пропливали тамтешні князі...			Як колись, задивлялося в Сейм.

Ми долал всі біди та пошесті.
Навіть Сейм ми спрямляли в ручну!
Праця й воля були в нас у почесті:
Мали славу в окрузі гучну...

У 1929 році розпочалася колективізація. Був створений перший колгосп ім. Карла Маркса. Господарство спершу було невеликим: коней – 26, великої рогатої худоби – 10, свиней – 10, овець – 30 голів. Існував також колгосп „Більшовик”. В колгоспі було 100 га землі, 18 корів, 13 коней та інша живність. Згодом у 1997-1999 роках був створений КСП „Світанок” керівником якого був В. М. Хярм. В колгоспі працювало 325 робітників. Колгосп вважався мільйонером в ньому нараховувалося: до 3 тис. голів великої рогатої худоби, 1,5 тис. овець, до тисячі качок і гусей, велика кількість свиней. КСП нараховувало: 3 ферми, трикторна бригада, існувала власна бензо-заправка, тік. Вирощували: жито, пшеницю, овес, льон, гречку, городні культури. За час існування колгоспу було збудовано: хлібопекарню та олійницю, відкрито сир-цех, дитячий садок „Барвінок”, який діє й до нині. В селі працюють два магазини, відділення зв'язку, будинок культури з сільською бібліотекою. На цей час колгосп перейшов у власність приватному підприємцю Ю. М. Степанову.

В сільській школі навчався міністр освіти та науки України у 2000-2005 роках Кремень Василь Григорович. За визначні особисті заслуги у соціально-економічному та культурному розвитку Конотопського району Кременю В. Г присвоєно звання "Почесний громадянин" Конотопського району.

• Погода в селі