Перейти до вмісту

Самогубство

Редагувати посилання
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Суїцид)
Самогубство
Самогубство Едуар Мане 1877—1881 рр.
Самогубство Едуар Мане 1877—1881 рр.
Самогубство Едуар Мане 1877—1881 рр.
Спеціальністьпсихіатрія і психологія
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10X60–X84
МКХ-9E950
DiseasesDB12641
MedlinePlus001554
eMedicinearticle/288598
MeSHD013405
CMNS: Suicide у Вікісховищі
Позбавлення життя
Умисне вбивство

Батьковбивство • Бійня • Братовбивство • Вбивство тортурами • Геноцид • Геронтоцид • Гендерцид (Феміцид • Андроцид • Дружиногубство • Чоловікогубство • Убивство честі • Удар сорому) • Дітовбивство • Демоцид • Дружній вогонь • Колесування • Побиття камінням • Політичне вбивство • Заподіяння смерті з необережності • Канібалізм • Лінчування • Людське жертвоприношення • Масове вбивство • Неонатицид • Отруєння •

Ритуальне вбивство • Розп'яття на хресті • Серійне убивство • Сибліцид • Регіцид
Не кримінальне заподіяння смерті
Евтаназія • Право на смерть • Самогубство • Смертна кара • Фетоцид
Вбивці
Асасини • Найманий убивця • Ніндзя • Серійний убивця
Інше
Портал:Право • Проєкт:Право

Самогу́бство, суїцид (лат. sui caedere — вбивати себе, або лат. suicidium — самогубство) — умисне спричинення власної смерті, часто вчинене з відчаю, причину якого часто відносять до психічних розладів, таких як депресія, біполярний розлад, шизофренія, алкоголізм чи наркотична залежність[1]. Часто відіграють свою роль стресові фактори, такі як фінансова скрута чи труднощі в міжособистісних стосунках. До засобів, спрямованих на запобігання самогубства, належать лікування психічних захворювань, наркотичної залежності, алкоголізму, покращення економічного розвитку, розвиток особистості, організація гарячої лінії спеціалізованої психологічної допомоги.

Найвідоміші методи скоєння самогубства відрізняються залежно від країни і частково пов'язані із доступністю такого методу. До звичайних методів належать: повішання, отруєння, застосування вогнепальної зброї. Щороку від 800 000 до мільйона осіб вмирають через самогубство, що складає 10-ту за чисельністю причину смерті в усьому світі[1][2]. Рівень самогубств серед чоловіків в три-чотири рази вищий, ніж серед жінок[3]. За оцінками, щороку відбувається від 10 до 20 мільйонів спроб самогубства без смертельних наслідків[4]. Спроби найбільш поширені серед молодих людей та жінок.

На сприйняття самогубства значно впливали такі екзистенціальні теми як релігія, честь та сенс життя. Авраамічні релігії традиційно розглядають самогубство як образу Бога через віру в святість життя. В еру самураїв в Японії, сеппуку поважали як засіб спокути невдач або форму протесту. Згідно з індуїстським похоронним ритуалом саті, котрий наразі заборонений законом, від вдови очікували принесення себе в жертву на похоронному вогнищі свого померлого чоловіка, добровільно чи під тиском сім'ї та суспільства[5].

У Західних країнах за самогубство чи спробу самогубства більше не передбачена кримінальна відповідальність. Це залишається кримінальним злочином у більшості ісламських країн. У XX та XXI століттях, самогубство у формі самоспалення застосовували як форму протесту, а камікадзе та терористичні акти, здійснені смертниками, застосовували як воєнну чи терористичну тактику[6].

Частка смертей від самогубств, 2017 рік

Визначення

[ред. | ред. код]

Суїцид, також відомий як завершений суїцид, є «дією відібрання власного життя»[7]. Спроба суїциду або суїцидальна поведінка без смертельних наслідків є завданням собі шкоди з бажанням закінчити власне життя, що не завершується смертю[8]. Про сприяння суїциду йдеться тоді, коли одна особа допомагає іншій здійснити власну смерть опосередковано, надаючи пораду або засоби для цього[9]. Цим воно відрізняється від евтаназії, де інша особа відіграє активнішу роль у смерті людини[9]. Суїцидальне мислення — думки про самогубство[8].

Початок дослідження явища

[ред. | ред. код]

В європейській культурі увагу суїцидам із наукової точки зору вперше приділив французький соціолог Еміль Дюркгайм, якого вважають[хто?] засновником суїцидології. У своїй праці «Самогубство» (1897) він довів, що навіть такий вчинок, як самогубство, який, на перший погляд видається зумовленим лише особистими чинниками, насправді є соціальним фактом — продуктом тих значень, очікувань і угод, які виникають у процесі спілкування людей між собою. Соціолог вказав на те, що особи, які мають потужнішу сітку соціальних зв'язків, є менше схильними до самогубств, ніж індивіди, які слабо пов'язані з життям груп (атеїсти частіше вдаються до суїциду, ніж віруючі люди, самотні — частіше, ніж сімейні, військові — частіше за цивільних, а в мирний час — частіше, ніж під час воєн і революцій). Виходить, самогубство є характернішим для представників одних соціальних груп, аніж для вихідців із інших соціумів, а отже — воно є явищем соціальним. Тобто, якщо вчинками людини керує її свідомість, це свідчить, що значною мірою вона належить не самому індивіду, а соціальному цілому, частиною якого вона є[джерело?].

Величезний статистичний матеріал дозволив ученому дійти висновку: «Склад індивідів, які утворюють певне суспільство, з року в рік змінюється, а кількість самогубств, однак, залишається постійним до того часу, доки не зміниться саме суспільство». З того часу багато держав навіть засекретили статистику самогубств як стратегічну інформацію, яка показує ступінь згуртованості нації[10].

При дослідженні самогубств Дюркгайм виділяв також таке понятті як анóмія — відчуття дезінтеграції, власної непотрібності, яке виникає в індивіда при швидкій зміні суспільної ситуації та при послабленні соціальних зв'язків. Воно призводить до виникнення відхилень та соціальної девіації[джерело?].

Фактори ризику

[ред. | ред. код]
Обставини, що сприяли самогубству в 16 американських штатах у 2008 р.[11]

До факторів, що впливають на ризик самогубства належать: психіатричні розлади, зловживання наркотиками, психологічні розлади, культурні, сімейні та соціальні ситуації, а також спадковість[12]. Психічні хвороби та зловживання наркотиками дуже часто трапляються разом[13]. До інших факторів ризику належать попередні спроби суїциду[14], доступність засобів для здійснення такої дії, самогубство в сімейному анамнезі чи травматичне ураження мозку[15]. Наприклад, рівень самогубств серед сімей, що володіють вогнепальною зброєю, вищий, ніж серед сімей, котрі її не мають[16]. Соціально-економічні фактори, такі як безробіття, бідність, бездомність та дискримінація, можуть стати тригером для суїцидальних думок[17]. Близько 15–40 % людей залишають передсмертну записку[18]. На «генетику» (спадковість) припадає 38–55 % суїцидальної поведінки[19]. Ветерани війни мають вищий ризик самогубства, частково через вищий рівень душевних хвороб та проблеми з фізичним здоров'ям, пов'язані з війною[20].

Психічні розлади

[ред. | ред. код]

Психічні розлади часто є причиною спроб скоєння самогубства, на них припадає від 27 %[21] до більш ніж 90 % випадків[14]. Для пацієнтів психіатричного відділення пожиттєвий ризик скоєння самогубства перебуває на рівні 8,6 %[14]. Половина всіх людей, що помирають через самогубство, може мати клінічну депресію; наявність цього захворювання або одного з інших афективних розладів, таких як біполярний розлад, підвищує ризик самогубства у 20 разів[22]. Серед інших патологій, що можуть стати причиною самогубства: шизофренія (14 %), розлади особистості (14 %)[23], біполярний розлад[22] та посттравматичний стрес.[14] Близько 5 % людей, хворих на шизофренію, помирають через самогубство[24]. Розлад харчування також є умовою високого ризику[25].

Історія попередніх спроб самогубства є найбільшим передвісником можливого скоєння самогубства[14]. У близько 20 % самогубців були попередні спроби, а серед тих, хто вчинив спробу самогубства, 1 % здійснює самогубство упродовж року[14], також більш ніж 5 % вчиняють самогубство протягом 10 років[25]. Хоча дії із завданням собі шкоди не вважаються спробою самогубства, наявність таких дій пов'язують із підвищенням ризику суїциду[26].

Приблизно у 80 % випадків завершених самогубств люди відвідували лікаря упродовж року до своєї смерті[27], враховуючи 45 % – упродовж попереднього місяця[28]. Близько 25–40 % із людей, що вчинили самогубство, контактували з психіатричними службами упродовж попереднього року[21][27].

Вживання наркотичних речовин

[ред. | ред. код]
«Шлях алкоголіка», 1846 року, демонструє, як алкоголізм може призводити до самогубства

Застосування наркотиків є другим за поширенням фактором ризику для самогубства після клінічної депресії та біполярного розладу[29]. З ним пов'язують як хронічне зловживання наркотичних засобів, так і гостру інтоксикацію[13][30] (див. Передозування). У поєднанні з особистою бідою, такою як тяжка втрата, ризик значно підвищується[30]. На додачу, зловживання наркотичними речовинами пов'язують із психічними розладами[13].

Більшість людей перебуває під впливом седативно–снодійних препаратів (таких як алкоголь чи бензодіазепін) при вчиненні самогубств[31], алкоголізм присутній у 15-61 % випадків[13]. Країни з вищим рівнем споживання алкоголю та з вищою щільністю барів також зазвичай мають вищі рівні самогубств[32], при цьому такий зв'язок, першою чергою, більше пов'язаний зі споживанням очищеного спирту, ніж із загальним споживанням алкоголю[13]. Близько 2,2–3,4 % людей, яких лікували від алкоголізму в якийсь із періодів їхнього життя, помирають через самогубство[32]. Алкоголіки, які вчиняють спробу самогубства, є зазвичай чоловіками старшого віку, що вже робили спробу самогубства в минулому[13]. Від 3 до 35 % смертей серед людей, що вживають героїн, спричинені самогубством (приблизно в 14 разів більше ніж серед тих, хто не вживає)[33].

Вживання кокаїну та метамфетамінів має високий рівень кореляції зі самогубством[13][34]. Серед тих, хто вживає кокаїн, ризик найвищий упродовж абстиненції[35]. Люди, що зловживали інгалянтами, також підлягають значному ризику: близько 20 % роблять спроби самогубства на якомусь етапі життя та більше 65 % розглядають таку можливість[13]. Куріння сигарет пов'язують із ризиком самогубства[36]. Існує небагато доказів існування такого зв'язку; у будь-якому випадку, існує гіпотеза, що люди, схильні до куріння, також схильні до самогубства, що куріння спричиняє проблеми зі здоров'ям, які сприяють суїцидальному мисленню, а також, що куріння впливає на хімічний склад мозку, що стає причиною схильності до самогубства[36]. Марихуану, однак, вважають такою, що не може сама по собі збільшити цей ризик[13].

Ігрова залежність

[ред. | ред. код]

Ігрова залежність пов'язана з великим відсотком людей із суїцидальним мисленням і спробами суїциду в порівнянні з рештою населенням[37]. У середньому 12-24 % патологічних гравців здійснюють спробу самогубства[38]. Відсоток самогубств серед їхніх дружин у три рази вищий за відсоток серед загального населення[38]. Іншими факторами, які підвищують ризик ігрової залежності, є психічні розлади, зловживання алкоголем і наркотиками[39].

Медичні показники

[ред. | ред. код]

Існує зв'язок між суїцидальністю та проблемами фізичного здоров'я, а саме:[25]хронічним болем,[40] черепно-мозковою травмою,[41] раком[42], а також серед людей, що перебувають на гемодіалізі, хворих на ВІЛ, системний червоний вовчак тощо[25]. Діагностика раку приблизно подвоює ризик подальшого самогубства[42]. Доля підвищеної суїцидальності спостерігається після лікування депресивних захворювань і алкогольної залежності. У людей із декількома негативними медичними факторами ризик був особливо великим. В Японії проблеми зі здоров'ям вважаються головними причинами самогубств[43].

Розлади сну, такі як безсоння[44] й апное уві сні, є факторами ризику, які призводять до депресії та самогубства. У деяких випадках розлади сну можуть бути факторами ризику незалежно від депресії[45]. Серед інших медичних станів із симптомами, аналогічними розладам настрою: гіпотиреоз, хвороба Альцгеймера, пухлини мозку, системний червоний вовчак; негативні наслідки також можуть спостерігатися після приймання деяких препаратів (наприклад, бета-блокаторів і стероїдів)[14].

Психосоціальний стан

[ред. | ред. код]

Низка психологічних розладів підвищує ризики самогубств, а саме: відчай, неотримання задоволення від життя, депресія і тривожність[22]. Нездатність вирішити проблеми, втрата можливостей, які раніше мала людина, і слабкий самоконтроль також відіграють певну роль[22][46]. У похилому віці важливим фактором є думка про те, що літня людина стає тягарем для інших[47][47].

Нещодавні стресові ситуації в житті, наприклад, втрата члена сім'ї або друга, втрата роботи або соціальна ізоляція (наприклад, самотнє життя) підвищують ризик[22]. Ті, хто ніколи не був одруженим, також наражаються на великий ризик[14]. Релігійність знижує ризик самогубства[48]. Це пояснюється негативним ставленням багатьох релігій до самогубства і значною підтримкою, яку може дати релігія[48]. Серед мусульман найменший відсоток самогубств у порівнянні із прихильниками інших поширених релігій[49].

Дехто може здійснити самогубство, щоб уникнути тиску або несправедливості[50]. Сексуальне насильство в дитинстві[51] і час перебування на патронатному вихованні також є факторами ризику[52]. На сексуальне насильство припадає приблизно 20 % загального ризику[19].

Поясненням самогубства в еволюційний розвиток є те, що воно може поліпшити сукупну пристосованість. Це може спостерігатися, якщо людина, що спричиняє самогубство, не може мати більше дітей і, продовжуючи життя, витрачає ресурси родичів. Однак, як заперечення, слід зазначити, що смерть здорових підлітків навряд чи збільшить сукупну пристосованість. Адаптація до дуже відмінного середовища попереднього покоління може бути недостатньою в теперішніх умовах[46][53].

Бідність також пов'язана з ризиком самогубства[54]. Зростання відносної бідності людини в порівнянні зі статком її оточення підвищує ризик самогубства[55]. Більш ніж 200 000 фермерів в Індії в період з 1997 р. здійснили самогубство частково через проблему боргів[56]. У Китаї імовірність самогубства в сільській місцевості в три рази більша, ніж у міській; частково це пояснюється фінансовими труднощами в цій місцевості країни[57].

Засоби масової інформації

[ред. | ред. код]

Засоби масової інформації, в тому числі мережа Інтернет, відіграють важливу роль[12]. Те, як вони трактують самогубство, може мати негативний вплив через великий об'єм, епатажне подання та постійне повторення інформації, що некоректно відображає, прославляє або романтизує самогубство, завдаючи найбільшої шкоди[58]. Після наведення детального опису здійснення самогубства за допомогою певного засобу самогубства цей конкретний засіб може поширитись серед населення[59].

Існує дві протилежні теорії щодо зображення самогубства. Механізм приведення в дію суїцидального впливу, або копіювальне самогубство, відоме як ефект Вертера, названий на честь протагоніста в романі Ґете "Страждання молодого Вертера", який здійснив самогубство[60]. Ризик більш поширений серед підлітків, схильних романтизувати смерть[61]. Також виявилося, що новини мають значніший вплив, тоді як вплив розважальних засобів масової інформації неоднозначний[62]. Протиставленням ефекту Вертера є пропонований ефект Папагено, у якому описання ефективних копіювальних механізмів може мати захисний ефект. Термін походить від героя опери Моцарта "Чарівна флейта", який, боячись втратити кохану людину, збирався здійснити самогубство, доки друзі не допомогли йому вийти з цього стану[60]. Якщо засоби масової інформації будуть дотримуватись відповідних принципів та правил подання інформації про самогубство, ризик майбутніх самогубств можна зменшити[58]. Отримати таку підтримку від ЗМІ, однак, може бути важко, особливо в довгостроковій перспективі[58].

Раціональне

[ред. | ред. код]

Раціональне самогубство — це мотивоване позбавлення себе життя[63], хоча деякі дослідники вважають, що самогубство не може бути логічним[63]. Позбавлення себе життя для блага інших відоме як альтруїстичне самогубство[64]. Наприклад, літня людина покінчує із життям, щоб залишити більшу кількість їжі для молодших у громаді[64]. В ескімоській культурі це вважалось актом прояву поваги, мужності або мудрості[65].

Атака терориста-смертника є політичною акцією, коли зловмисник скоює насильство по відношенню до інших, яке призведе до його власної смерті[66]. Деякі терористи-смертники здійснюють терористичні акти задля того, щоб прийняти мученицьку смерть[20]. Місія камікадзе виконувалась як обов'язок задля високої мети або морального зобов'язання[65]. Вбивство-самогубство — це акт позбавлення життя, після якого людина, яка здійснила вбивство, протягом тижня скоює самогубство[67]. Масові самогубства зазвичай здійснюється через соціальний тиск у середовищі, члени якого відмовляються від самостійності на користь лідера[68]. Масові самогубства здійснюються не менше, ніж двома людьми, і часто називаються груповим самогубством за змовою[69].

У надзвичайних ситуаціях, коли продовжувати жити було б нестерпно, деякі люди здійснюють самогубство, яке вважають засобом порятунку[70]. Як відомо, деякі ув'язнені у нацистських концтаборах убивали себе, навмисно торкаючись електричної огорожі[71].

Способи

[ред. | ред. код]
Показники смертності в залежності від способу самогубства в Сполучених Штатах.[16]
Докладніше: Способи самогубства

Найбільш поширений спосіб самогубства є різним у різних країнах. Найпоширенішими в різних регіонах є наступні способи: повішення, отруєння пестицидами та вогнепальна зброя.[72] Ці відмінності частково зумовлюються різними доступними способами скоєння суїциду.[59] Огляд 56 країн показав, що повішання було найбільш поширеним методом у більшості країн,[73] налічуючи 53 % самогубств серед чоловіків і 39 % самогубств серед жінок.[74]

У всьому світі налічується 30 % самогубств від пестицидів. Поширеність цього способу, однак, помітно різниться: від 4 % у Європі до більш ніж 50 % в Тихоокеанському регіоні.[75] Окрім того, цей спосіб часто використовується в Латинській Америці серед фермерського населення через легкодоступність відповідних речовин.[59] У багатьох країнах на передозування наркотиками припадає близько 60 % самогубств серед жінок і 30 % — серед чоловіків.[76] Багато з них — незаплановані і відбуваються під час гострого періоду роздвоєності.[59] Відсоток смертності залежить від способу: вогнепальна зброя — 80-90 %, утоплення — 65-80 %, повішення — 60-85 %, задушення вихлопними газами — 40-60 %, стрибки з висоти — 35-60 %, обвуглювання — 40-50 %, пестициди — 6-75 %, передозування ліками — 1,5-4 %.[59] Найбільш поширені способи самогубства відрізняються від найбільш успішних способів; серед найбільш поширених способів є передозування наркотиками, на яке припадає приблизно 85 % спроб у розвинених країнах світу.[25]

У Сполучених Штатах 57 % самогубств пов'язані з використанням вогнепальної зброї, цей спосіб більш поширений серед чоловіків, ніж серед жінок.[14] Наступною найпоширенішою причиною було повішання у чоловіків і самоотруєння у жінок.[14] Разом ці способи становили близько 40 % самогубств в Америці.[77] У Швейцарії, де майже у кожного є вогнепальна зброя, найбільша кількість самогубств здійснюється через повішення.[78] Стрибки з висоти часто зустрічаються у Гонконзі і Сінгапурі, 50 % і 80 % відповідно.[59] У Китаї споживання пестицидів є найбільш поширеним способом.[79] В Японії ритуальна евісцерація, відома як сепуку або харакірі, використовується до сих пір,[79] однак повішання є найбільш поширеним.[80]

Патофізіологія

[ред. | ред. код]

Єдина основна патофізіологія самогубства або депресії невідома.[14] Вважається, однак, що до цього призводить взаємодія поведінкових, соціально-екологічних і психіатричних факторів.[59]

Низькі рівні нейротрофічного фактору головного мозку (НФГМ) безпосередньо пов'язані із самогубствами[81], й опосередковано — через роль, яку вони відіграють у клінічних депресіях, посттравматичних стресових розладах, шизофренії та обсесивно-компульсивному розладі.[82] Дослідження під час розтину показали зниження рівня НФГМ у гіпокампі і передфронтальній корі у пацієнтів з психічними розладами і без них.[83] Вміст серотоніну, мозкового нейромедіатора, був низьким у тих, хто покінчив життя самогубством. Це частково пояснюється даними про ймовірність підвищення рівня рецептору 5-HT2A, виявленого після смерті.[84] Інші докази включають зниження рівня продукту розпаду серотоніну, 5-гідроксііндолоцтової кислоти, в спинномозковій рідині.[85] Прямі докази, однак, важко зібрати.[84] Також вважається, що епігенетика, вивчення змін з боку генів у відповідь на фактори навколишнього середовища, які не змінюють основну ДНК, грає роль у визначенні ризику самогубства.[86]

Профілактика

[ред. | ред. код]
Як ініціатива запобігання самогубств, цей знак вказує на наявність спеціального телефону на мосту «Золоті Ворота», підключеного до телефону довіри.

Попередження самогубств — це термін, який використовують для опису колективних зусиль з метою зниження випадків самогубств шляхом реалізації профілактичних заходів. Обмеження доступу до певних способів, таких як вогнепальна зброя або токсини, знижує ризик[59][87] Серед інших способів — обмеження доступу до деревного вугілля і парапетів на мостах, а також платформ метро.[59] Лікування наркоманії та алкоголізму, депресії, і тих, хто намагався покінчити життя самогубством у минулому, також може бути ефективним.[87] Пропонувалося також обмежити доступ до алкоголю як превентивну стратегію (наприклад, шляхом зменшення кількості барів).[13] Хоча телефони довіри досить поширені, існує небагато доказів, що підтверджують або спростовують їх ефективність.[88][89] Молодим людям, які останнім часом думали про самогубство, часто допомагає когнітивно-поведінкова терапія.[90] Економічний розвиток, який зменшує рівень бідності, також може зменшити кількість самогубств.[54] Зусилля з розширення соціальних зв'язків, особливо у літніх чоловіків, може бути ефективним.[91]

Масове обстеження

[ред. | ред. код]

Існує небагато даних про вплив масових обстежень населення в цілому на загальний рівень самогубств.[92] Оскільки існує високий відсоток людей, які отримали позитивний результат за допомогою цього інструменту, і знаходяться при цьому поза зоною ризику здійснення самогубства, є побоювання, що масові обстеження можуть значно збільшити використання ресурсів охорони психічного здоров'я.[93] Однак, рекомендується оцінка осіб з високим ризиком.[14] Виявилося, що запитання про суїцидальність не збільшують її ризик.[14]

Психічні розлади

[ред. | ред. код]

Людям з проблемами психічного здоров'я низка процедур може допомогти зменшити ризик самогубства. Люди, які постійно думають про самогубство, можуть отримати психіатричну допомогу добровільно чи примусово.[14] Одержимість, яка може стати причиною нанесення шкоди самому собі, як правило, усувається.[25] Деякі лікарі примушують пацієнтів підписати контракти про запобігання самогубству, в яких вони погоджуються не шкодити собі після виписки.[14] Однак немає даних про значний ефект від цього.[14] Людині з низьким ризиком може бути призначене амбулаторне психіатричне лікування.[25] Короткострокова госпіталізація не була визнана ефективнішою за допомогу спільноти для покращення результатів у пацієнтів з емоційною нестабільністю, які постійно думають про самогубство.[94][95]

Існують експериментальні докази того, що психотерапія, зокрема діалектична поведінкова терапія, зменшує суїцидальність серед підлітків,[96] а також у пацієнтів з емоційною нестабільністю.[97] Однак немає доказів зниження кількості випадків здійснених самогубств.[96]

Існує суперечка навколо користі і шкоди антидепресантів.[12] В осіб молодого віку нові антидепресанти, такі як СІЗЗС, збільшують ризик суїцидальної поведінки з 25 випадків на 1000 осіб до 40 випадків на 1000 осіб.[98] У літніх людей, проте, вони можуть зменшити ризик.[14] Літій є ефективним при зниженні ризику у пацієнтів з біполярним розладом та уніполярною депресією майже до рівня загальної популяції.[99][100]

Епідеміологія

[ред. | ред. код]
Смертність через самоушкодження, на 100 000 чоловік у 2004 році.[101]
   unknown
   <3
   3–6
   6–9
   9–12
   12–15
   15–18
   18–21
   21–24
   24–27
   27–30
   30–33
   >33

Від 0,5 % до 1,4 % людей кінчають життя самогубством.[2][14] Згідно даних за 2008—2009 роки, смертність через самогубство знаходиться на десятому місці у світі[1] із показником від 800 000 до мільйона осіб щорічно, що дає показник смертності в 11,6 чол. на 100 000 осіб щорічно.[2] Рівень самогубства виріс на 60 % з 1960 року по 2012 рік,[87] в першу чергу це видно у країни, що розвиваються.[1] На кожен суїцид, що закінчується смертю, припадає від 10 до 40 випадків спроб самогубства.[14]

Рівні самогубства різняться у країнах та у різний час.[2] У процентному відношенні смертності на 2008 рік бачимо наступне: Африка — 0,5 %, Південно-Східна Азія 1,9 %, Північна та Південна Америки — 1,2 %, Європа 1,4 %.[2] Показники на 100 000 осіб такі: Австралія 8,6, Канада 11,1, Китай 12,7, Індія 23,2, Велика Британія 7,6, США 11,4.[102] Самогубство посідало 10-те місце серед причин смерті у США у 2009-му році із показником у 36 000 випадків на рік.[103] Також близько 650 000 випадків фіксуються швидкою допомогою через спробу зчинити самогубство.[14] Литва, Японія та Угорщина мають найвищі показники.[2] До країн із абсолютною найвищою цифрою самогубства належать Китай та Індія, де ця цифра складає більше половини випадків смертності.[2] У Китаї суїцид посідає п'яте місце серед усіх можливих випадків смертності.[104]

Стать

[ред. | ред. код]
Рівень самогубств на 100 000 чоловіків (ліворуч) та жінок (праворуч) (дані за 1978—2008 роки).
   no data
   < 1
   1–5
   5–5.8
   5.8–8.5
   8.5–12
   12–19
   19–22.5
   22.5–26
   26–29.5
   29.5–33
   33–36.5
   >36.5

У Західному Світі через самогубство чоловіки помирають у три-чотири рази частіше, ніж жінки, хоча жінки вчиняють спроби самогубства у чотири рази частіше.[2][14] Так відбувається через те, що чоловіки використовують більш ефективніші летальні методи.[105] Така різниця найбільш помітна у людей, яким за 65 років, із десятикратною перевагою чоловіків-самогубців перед жінками-самогубцями.[105] Китай має найвищий показник жінок-самогубців у світі та вважається єдиною країною, де цей показник вищий від показника серед чоловіків (співвідношення в 0,9).[2][104] У Східному Середземномор'ї показники суїциду приблизно однакові у чоловіків та жінок.[2] Серед жінок найвищий показник було зафіксовано у Південній Кореї — 22 чол. на 100 000 осіб. Взагалі у Південно-Східній Азії та Західній частині Тихого океану відмічають високий рівень самогубства.[2]

Вік

[ред. | ред. код]

У багатьох країнах показник суїциду вищий серед людей середнього віку[106] та літніх людей.[59] Однак, абсолютна цифра самогубств найвища серед молоді 15—29 років через чисельність саме цієї вікової групи.[2] У США ця цифра найвища серед чоловіків-європеоїдів, старших від 80-ти років, навіть при тому, що молоді люди набагато частіше вчиняють спроби самогубства.[14] Суїцид — друга найбільш поширена причина смерті у підлітків[12] та молодих чоловіків — друга після нещасних випадків.[106] Серед молодих чоловіків з розвинених країн самогубство — причина близько 30 % смертності.[106] У країнах, що розвиваються, показники схожі, але самогубство йде у меншій пропорції до загальної кількості смертей через вищі показники смертності від інших видів травм.[106] У Південно-Східній Азії, на противагу іншим частинам світу, смертність через самогубство має вищий показник серед молодих жінок, ніж серед жінок похилого віку.[2]

Історія

[ред. | ред. код]
Смерть Децебала через самогубство, з Троянської колони

У стародавніх Афінах держава позбавляла особу, яка вчинила самогубство, честі бути похованою за усіма правилами. Таку людину ховали одну, за межами міста та без надгробків або відміток.[107] У Стародавній Греції та Римі самогубство вважалось прийнятним методом, якщо людина зазнала військової поразки.[108] У Стародавньому Римі спочатку самогубство дозволялось, але пізніше його визнали злочином проти держави через пов'язані з ним економічні збитки.[109] Кримінальний закон, виданий Королем Франції Людовіком XIV у 1670 році, був далеко суворішим у покаранні: тіло мертвої людини волокли вулицею долілиць, а потім воно вішалось або ж викидалось на смітник. До того ж конфісковували усе майно померлого.[110][111] Історично особи, які вчиняли спроби самогубства, відлучались християнською церквою, а тих, хто помирав через самогубство, ховали поза цвинтарем.[112] У другій половині XIX століття у Великій Британії спроба самогубства прирівнювалась до спроби вбивства та могла бути покара��а повішенням.[112] У Європі XIX-го століття акт самогубства спочатку вважався спричиненим гріхом, а потім — божевіллям.[111]

Соціальні фактори та культура

[ред. | ред. код]

Законодавство

[ред. | ред. код]
Ніж танто, приготований для сепуку.

У багатьох західних країнах самогубство вже не вважається злочином,[113] але у більшості країн Західної Європи так вважали принаймні до 1800-го року.[114] Багато ісламських країн таврує самогубство як кримінальний злочин.[49]

В Австралії суїцид не вважається злочином.[115] Однак, злочином вважається порада, підбурення, сприяння та спонукання інших до спроби вчинення самогубства, а також законом однозначно дозволяється будь-кому вжити «таких заходів, які були б оптимально необхідними», аби запобігти суїциду.[116] Протягом короткого часу, у 1996—1997 рр., у північній частині Австралії законом було дозволено суїцид за присутності лікаря.[117]

На сьогодні жодна країна Європи не визнає самогубство або спробу його вчинити за злочин.[112] Англія та Уельс виключили суїцид із числа карних злочинів, прийнявши Закон про самогубство від 1961 р., а Республіка Ірландія — у 1993 р.[112] Слово «вчинити» використовувалось як посилання на нелегальність самогубства, проте багато організацій перестали його використовувати через негативне сприйняття.[118][119]

В Індії самогубство вважають злочином, а сім'я, у якій це трапилось, може зіткнутись з юридичними труднощами.[120] У Німеччині активна евтаназія вважається нелегальною, а кожен присутній під час суїциду може бути притягнений до відповідальності за ненадання допомоги у надзвичайній ситуації.[121] Швейцарія нещодавно зробила перші кроки у легалізації евтаназії для хронічних психічно хворих. Вищий Суд Лозанни постановою від 2006 року дозволив анонімному хворому на довготривалі психічні розлади покласти кінець своєму життю.[122]

У США суїцид не вважають злочином, але за спроби його вчинення можуть штрафувати.[112] Евтаназія за присутності лікаря вважається легальною у штатах Орегон[123] та Вашингтон.[124]

Релігійні погляди

[ред. | ред. код]
Вдова індуса спалює себе із тілом свого чоловіка, 1820-ті рр.

У багатьох формах християнства суїцид називають гріхом, що базується на багатьох писаннях впливових християнських мислителів середньовіччя, таких як Святий Августин та Святий Тома Аквінський; але, наприклад, візантійський християнський Кодекс Юстиніана не визнавав самогубство гріхом.[125][126] У католицькій доктрині аргумент базується на одній із заповідей «Не вбий» (введена у Новому Завіті Ісусом Христом у Євангелії від Матея 19:18), так само як ідея, що життя — подарунок Бога, який не можна зневажати, а також мовиться про те, що суїцид йде супроти «природного порядку», а отже, є втручанням у всесвітній план Господа.[127]

Однак, вважається, що психічні хвороби або ж смертельний страх перед стражданнями знижує відповідальність самогубці за вчинене.[128] Контраргументи наступні: шоста заповідь, що точно перекладається як «не вбий», не обов'язково стосується себе; Бог дав людині свободу вибору; позбавлення себе власного життя є не більшим порушенням Господнього Закону, ніж лікування хвороби; а також той факт, що певні випадки самовбивств, вчинені послідовниками Бога, згадуються у Біблії без суворого осуду.[129]

Юдаїзм зосереджується на важливості того, що життя потрібно цінувати, а, отже, самогубство прирівнюється до зневажання Господнього добра у світі. Але попри це за крайніх обставин, коли здавалося, не було іншого виходу, окрім як бути убитим або бути змушеним зрадити власну релігію, євреї вдавалися до суїциду — як індивідуального, так і масового самогубства (див. Масада, Перше переслідування євреїв французами, та Замок Йорку наприклад) — а як сумне нагадування про це є навіть молитва в єврейській літургії за ситуацію, «коли ножа приставляють до горла», за тих, хто своєю смертю «освячує Ім'я Господа» (див. Мученицька смерть). Такі дії викликали різну реакцію в єврейської влади: одні сприймали ці приклади як героїчне мучеництво, тоді як інші стверджували, що було неправильно вчиняти самогубство у передчутті мучеництва.[130]

Суїцид заборонений ісламом.[49] В індуїзмі самогубство загалом сприймається негативно та вважається рівним гріхові убивства іншої людини у сучасному індуському суспільстві. Індуські писання твердять, що людина, яка вчиняє самогубство, стане частиною світу духів, блукаючи по землі до тих пір, доки вони насправді мала померти, якби не вчинила самогубство.[131] Проте, індуїзм приймає право покінчити із власним життям через ненасильницьку практику голодування аж до настання смерті під назвою Прайопавеса.[132] Однак, прайопавеса суворо обмежується людьми, які більше не мають бажань або амбіцій, та у яких не залишилось більше ніякої відповідальності у житті.[132] У Джайнізмі існує схожа практика — Сантара. Саті, або ж практика принесення себе у жертву вдовами, переважала у індуському суспільстві за Середньовіччя.

Філософія

[ред. | ред. код]
Вихід, чи Суїцидальне мислення: Джордж Грі, 2007 р.

Філософія суїциду підіймає ряд питань, що включають наступні: що являє собою самогубство, чи може суїцид бути раціональним вибором та питання моральної допустимості суїциду.[133] Філософські аргументи, що стосуються допустимості морального прийняття самогубства, варіюються від сильної опозиції, яка вбачає у самогубстві неетичність та аморальність, до сприйняття суїциду як священного та недоторканого права кожного (навіть молодої та здорової людини), хто вірить, що здатний прийняти раціональне та сумлінне рішення щодо позбавлення себе власного життя. Опонентами суїциду, включаючи філософів християнства, вважають Аврелія Августина та Тому Аквінського,[133] Іммануїла Канта[134] та, спірно, Джона Стюарта Мілля — зосередження Мілля на важливості свободи та автономії означало, що він відхиляв вибір, який би попередив прийняття людиною майбутніх самостійних рішень.[135] Інші уявляють суїцид як законну справу особистого вибору. Прихильники цієї точки зору дотримуються того, що ніхто не може бути примушеним страждати без власної згоди, особливо від таких обставин, які неможливо покращити, як то: невиліковна хвороба, психічні розлади та похилий вік. Вони не підтримують твердження, що самогубство — завжди ірраціональний вчинок, навпаки, вони прагнуть довести, що позбавлення себе життя — це дійсно крайня міра для тих, хто страждає від неймовірного болю чи травми.[136] Більш рішуча точка зору доводить, що людям слід самим вирішувати, позбавляти себе життя чи ні, не беручи до уваги наявність страждань. Відомими прихильниками такої філософської школи є шотландський емпірик Дейвід Г'юм[133] та американський біоетик Якоб Еппл.[122][137]

Пропаганда

[ред. | ред. код]
На цьому полотні руки Александра-Габріеля Декампса зображено палітру, пістолет та записник, що лежать на підлозі, а це підказує глядачу, що щойно трапилась трагічна подія: митець покінчив із власним життям.[138]

Пропаганду суїциду можна побачити у багатьох культурах та субкультурах. Під час Другої світової війни японські військові заохочували та славили атаки камікадзе, що були, по суті, відчайдушними атаками смертників-військових пілотів японської імперії проти суден Об'єднаного військово-морського флоту під час завер��альної стадії Тихоокеанської кампанії Другої світової війни. Загалом, японське суспільство описували як толерантне до суїциду[139] (див. Самогубства в Японії).

Пошук у мережі інтернет інформації про суїцид видає вебсторінки, 10-30 % яких заохочують до суїциду або ж сприяють його спробам (у тому числі так звані «групи смерті»). Існує думка, що такі сайти можуть підштовхнути до краю осіб, схильних до суїциду. Деякі люди домовляються про групове самогубство за змовою онлайн, як з уже наявними друзями, так і з людьми, з якими недавно зустрілися у чаті чи на дошці повідомлень. Інтернет, разом із тим, може також сприяти перешкоді суїциду через включення ізольованих осіб до соціальних груп.[140]

Місця

[ред. | ред. код]

Деякі місця стали відомими через високий рівень спроб самогубства.[141] Наприклад, міст «Золоті ворота» у Сан-Франциско, Ліс Аокігахара у Японії,[142] мис Бічі-Хед в Англії,[141] та Блур стріт Віадук у Торонто.[143]

За даними за 2010 рік міст «Золоті ворота» став місцем суїциду більше, ніж 1300 осіб, які з нього зістрибнули, починаючи з моменту його побудови у 1937 році.[144] У багатьох місцях, популярних для суїциду, були створені перешкоди, щоб запобігти його скоєнню.[145] Наприклад, Люмінус Вейл в Торонто,[143] а також загорожі на Ейфелевій вежі у Парижі та на Емпайр-Стейт-Білдінг у Нью-Йорку.[145] У 2011 році побудували загорожу і на мосту «Золоті ворота».[146] Усі ці бар'єри виявились загалом дуже ефективними.[146]

Суїцид у інших біовидів

[ред. | ред. код]

Оскільки самогубство викликано бажанням померти, то цілком зрозуміло, не можна однозначно твердити про наявність такого феномену у тварин.[108] Суїцидальна поведінка спостерігається у сальмонелли, коли вона намагається запустити імунну систему проти конкуруючої бактерії.[147] Суїцидальний захист робочих мурах також помічено серед бразильських мурах Forelius pusillus, коли невелика група мурах полишає захищений притулок після того, як щовечора герметизує вхід до мурашника ззовні.[148]

Горохова попелиця, коли їй загрожує сонечко, може вибухнути і розсіятись, захищаючи сімейство, а іноді цим навіть убиває її.[149] Деякі види термітів мають солдатів, що вибухають, вкриваючи своїх ворогів клейкою субстанцією.[150][151]

Також відомі історії про собак, коней та дельфінів, які вчиняли самогубство, але без вагомих переконливих доказів.[152] Досконало самогубство серед тварин досі не вивчалось.[153]

Відомі випадки

[ред. | ред. код]
Незнайомка із Сени, яка покінчила життя, кинувшись у Сену, 1880-і

Прикладом масового суїциду є культове самогубство «Джонстаун» (1978 р.), під час якого 918 членів Храму народів, американського культу, лідером якого був Джим Джонс, покінчили з життям, випивши виноградний ароматизований напій, насичений ціанідом.[154][155][156] Більше 10 000 громадян Японії вчинили акт самогубства в останні дні Битви Сайпан у 1944, деякі зістрибнули зі «Скелі самогубців» та Скелі «Банзай».[157]

Страйк із голодуванням 1981-го року, очолюваний Боббі Сендсом, закінчився смертю 10-ти страйкарів. Слідчий зареєстрував причину смерті як «голодна смерть, добровільна», а не самогубство; у сертифікаті про смерть запис змінився на «голодну смерть» після протесту сімей загиблих страйкарів.[158] Під час Другої світової війни дізналися, що Ервін Роммель мав інформацію про Заколот 20 липня, замах на життя Гітлера; йому погрожували відкритим судом, стратою та репресіями сім'ї, доки він не покінчив із життям.[159]

Поширеність

[ред. | ред. код]

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, серед населення віком від 15 до 44 років самогубство є одним з трьох головних причин смертності. Щороку у світі близько мільйона людей покінчують життя самогубством, тобто одна людина кожні 40 секунд[160].

Щодо суспільних категорій, які найбільш схильні до скоєння подібних вчинків, то найвищий показник самогубств відзначається серед психічно хворих, хронічних алкоголіків, наркоманів, інвалідів. До групи ризику можна також віднести літніх людей, засуджених, а також дітей і підлітків.

Кількість самогубств, скоєних дітьми, збільшується, а вік самогубців зменшується. Особливо вразливою до соціальних негараздів у суспільстві є молодь. Про це свідчить і значне зростання кількості самогубств серед молодих людей: за період 1991—1994 р. кількість самогубств в Україні серед молоді зросла вдвічі. Основні їх причини лежать у сфері соціальній, соціально-психологічній, що окреслює втрату соціальних зв'язків, депресію, фрустрацію, алкоголізм, наркоманію, невдачі у навчанні, конфлікти із родичами, однолітками, страх перед майбутнім, самотність, розчарування у коханні, втратою сенсу життя і професійних перспектив, хронічною відсутністю грошей і роботи тощо. Тому нинішні молоді громадяни, на відміну від старшого покоління, поставлені подвійно в екстремальні умови, вихід з яких може бути непередбачуваним і неконтрольованим.

За даними центру досліджень дитинства Українського НДІ, у 27 % дітей віком від 10 до 17 років час від часу з'являються суїцидальні думки. Крім того, більшість дитячих самогубств пов'язана не з психічними захворюваннями, як здається на перший погляд, а з недоліками морального виховання. До важливих чинників суїцидальності неповнолітніх можна віднести ще й такі: втрата батьківської любові, нерозділене кохання, розлучення батьків, що породжує відчай, образу, ревнощі, вражене самолюбство, приниження, знущання, вагітність, які породжують відчай, страх, тривогу, при нестійкій, ще не повністю сформованій психіці.

За даними статистики, частота  завершених суїцидів у Львівській області коливається від 7,0 до 7,9 на 100 тис. населення (по Україні — 24,0 на 100 тис. населення). на Львівщині частота завершених самогубств серед чоловіків у 8,1 раз вища, ніж у жінок[161].

Споріднені поняття

[ред. | ред. код]
Прилад для евтаназії, створений Філіпом Нічке[en]
  1. Суїцидальна поведінка — поняття, яке ширше за суїцидом, охоплює також суїцидальні замахи, спроби та прояви.
  2. Суїцидальні замахи — всі суїцидальні акти, котрі не закінчились летально по причині, незалежній від суїцидента.
  3. Суїцидальними спробами вважають демонстративно-установчі дії, при яких суїцидент частіше всього знає про безпеку здійснюючого ним акту.
  4. Суїцидальні прояви — думки, вислови, натяки, які не супроводжуються будь-якими діями, направленими на позбавлення себе життя.
  5. Аномічні самогубства — акт самогубства, що є наслідком неспроможності людини пристосуватися до швидкоплинних умов суспільства.
  6. Фрустрація — психічний стан людини, що виражається в характерних переживаннях і поведінці і те, що викликається об'єктивно непереборними (або суб'єктивно сприйманими як непереборні) труднощами на шляху до досягнення мети.
  7. Евтаназія — практика припинення (або скорочення) лікарем життя людини (чи тварини), яка страждає невиліковним захворюванням, відчуває нестерпні страждання, на задоволення прохання хворого в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань.

Причини

[ред. | ред. код]

Причини суїциду різноманітні, полягають не тільки в особистісних деформаціях суб'єкта і обстановці, яка травмує психічно, але й у соціально-економічній та моральній організації суспільства.

Психологи виділяють такі основні мотиви суїцидальної поведінки серед молоді:

  1. Переживання образи, самотності, відчуженості, неможливість бути зрозумілим.
  2. Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання (кохання без взаємності), ревнощі.
  3. Переживання, пов'язані із смертю одного з батьків, розлучення батьків.
  4. Почуття провини, сорому, образи, незадоволеності собою.
  5. Страх перед ганьбою, глузуванням, приниженням.
  6. Страх перед покаранням.
  7. Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність.
  8. Почуття помсти, погроз, шантажу.
  9. Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття.

Сімейні конфлікти спричинюють 60-80 % суїцидів. Здеб��льшого це — несправедливе ставлення, образи, приниження, ревнощі, подружня зрада. А ще — розлучення, хвороба чи смерть близьких, нерозділене кохання, статева неспроможність. З іншого боку, за статистикою люди, які перебувають у шлюбі, вчиняють самогубство значно рідше, ніж неодружені або розлучені. Великий рівень суїцидів спостерігається серед людей, які втратили партнера — вони покінчують з життям утричі частіше, ніж сімейні.

На початку XX століття було з'ясовано, що на рівень суїцидальності впливають також нові технічні засоби передавання інформації: радіо, кінематограф. У час бурхливого розвитку ЗМІ, комп'ютерних ігор із поширеним у них некрофілією, садо-мазохістським смакуванням смерті, у тому числі й суїцидальної, ці тенденції поглибились. Розвиток науково-технічного прогресу, накопичення інформаційних ресурсів, поява соціальних інновацій далеко не завжди йдуть паралельно із зростанням задоволеності життям, гармонією з довкіллям.

Не сприяють зниженню рівня самогубств такі супутники науково-технічного прогресу у суспільстві, як загроза економічних і технологічних катастроф, екологічний дискомфорт від надмірного скупчення людей у забруднених, неестетичних, гнітючих містах, інтенсифікація контактів, надмірні емоційні навантаження тих, хто прагне зробити кар'єру.

Фахівці відзначають збільшення кількості самогубств після аварії на Чорнобильській АЕС: у так званій «зоні відчуження» та серед чорнобильців-ліквідаторів. Суспільні катаклізми безпосередньо впливають на рівень самогубств. Наприклад, після зведення Берлінської стіни рівень самогубств у східному секторі збільшився у 25 разів. Внаслідок економічних криз часто людина відчуває себе повною невдахою, звинувачуючи у першу чергу не зовнішні обставини, а саму себе. У такій ситуації майбутнє видається їй невизначеним, а самогубство — єдиним способом виходу із скрути.

Інша група дослідників стверджує протилежне — рівень життя і кількість самогубств не пов'язані між собою. Красномовним прикладом тому може служити Швеція — одна з високорозвинених і багатих країн Європи, вона протягом 10 років є одним із лідерів за кількістю суїцидів.

Життєві реалії й наукові дослідження засвідчують тісний взаємозв'язок між наркоманією, алкоголізмом, депресією і суїцидальною поведінкою. Статистика свідчить, алкоголь за життя вживали 60 % самогубців, хоча безпосередньо перед самогубством алкоголь вживається тільки у 8 % випадків, наркотики — у 4 %.

Фактори ризику

[ред. | ред. код]

Приблизно половина самовбивць здійснювали перед цим хоча б одну суїцидальну спробу, а після такої спроби 1 особа зі 100 здійснюють самогубство протягом року, що означає підвищення ризику самогубства[162].

Соціальні

[ред. | ред. код]

Молоді люди та підлітки скоюють самогубство частіше дорослих[163], чоловіки втричі частіше за жінок (хоча жінки здійснюють в 4 рази більше спроб самогубства)[164].

У безробітних, а також у некваліфікованих працівників, схильність до самогубства підвищена. Лікарі, особливо жінки, також схильні до підвищеного ризику: метааналіз 25 джерел показав, що жінки-лікарі здійснюють в 2,3 раза більше самогубств, ніж в середньому серед населення, а чоловіки — в 1,4 раза[165].

Ті, хто ніколи не перебував у шлюбі, частіше за все здійснюють самогубства. Далі, в порядку зниження ризику йдуть овдовілі, розведені, і одружені, але не мають дітей. Проживання в самоті також збільшує ризик. Підвищують ризик самогубства і негаразди в сім'ї[166][167].

Погане поводження та інші види негативного досвіду в дитинстві збільшують схильність до суїциду в дорослому віці, щонайменше через такі проміжні фактори, тісно пов'язані з негативними переживаннями в дитинстві, як зловживання алкоголем та наркотиками, а також схильність до депресії[167][168].

Медичні

[ред. | ред. код]

Захворювання, особливо ті, котрі супроводжуються хронічними болями, хронічні захворювання взагалі, а також нещодавно перенесені хірургічні втручання підвищують ризик самогубства[167]. Слід зазначити, що ВІЛ-інфекція, як така, не збільшує ризику[169].

Наявність близьких родичів, які вчинили суїцид, збільшує ризик у шість разів. Спадковий фактор суїциду становить від 30 до 50 %, але не з'ясовано, що є основною причиною цього — генетичні причини (включаючи успадкування психічних захворювань) або сам факт самогубства близьких родичів[167].

Психічні захворювання

[ред. | ред. код]

Депресія збільшує імовірність самогубства в 20 разів у порівнянні з середньостатистичною імовірністю для загальної групи[170].

Близько 60 % самогубців страждали на це захворювання, при якому ймовірність здійснення самогубства становить 8 %[171]. коморбідні розлади збільшують цей ризик, так при супутньому панічному розладі ця ймовірність підвищується до 25 %, а при ПТСР — до 38 %[171]. Взагалі, при поєднанні декількох психічних захворювань ризик самогубства вищий, ніж при неускладненій депресії або тривожному розладі[172][173]. Найнебезпечнішими захворюваннями з точки зору суїцидального ризику є депресії, біполярні розлади, алкоголізм, наркоманія, шизофренія, особистісні розлади, тривожні (включаючи панічний) і особистісні розлади, ПТСР та делірій[164][174][175][176]

Від 20 до 25 % самогубств відбуваються в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння[167].

Імпульсивність збільшує ймовірність реалізації суїцидальних думок, при цьому поєднання імпульсивності, алкоголізму (або наркотичної залежності) і відчаю особливо небезпечні[167]. Така комбінація найбільш часто зустрічається у підлітків.

Підліткові самогубства

[ред. | ред. код]

Причиною підліткових самогубств найчастіше є бідність, відносини в родині і з однолітками, алкоголь і наркотики, неприємності з навчанням, нерозділене кохання, пережите в дитинстві насилля, соціальна ізоляція, невиліковні хвороби[177].

Цією проблемою займалися такі чеські дослідники, як І. Лангмайєр і З. Матейчик. Вони досліджували проблему депривації — безвихідь, непотрібність, втраченої, як загального визначення для емоційної поведінки. Англійський психолог Дональд Хебб, в свою чергу, розглядав ту ж саму проблему у світлі біологічно недостатнього середовища.

Підвищений ризик самогубства мають гомосексуальні підлітки, які здійснюють спроби суїциду в чотири рази частіше.

Захисні фактори

[ред. | ред. код]

Міцні сімейні та соціальні зв'язки знижують імовірність суїциду[167]. Наявність дітей, особливо для жінок, а також вагітність є сильними факторами зниження ризику[178]. Релігійні переконання і, особливо, участь у релігійній діяльності пов'язані із зменшенням імовірності самогубства[167]. Релігія не може вплинути на думку підлітка так, як це зробить навколишнє оточення. Навіть найрелігійніший підліток буде вимушений піти з життя під дією зовнішніх втручань оточуючих на його ще не сформовану психіку. Певне місце посідає і самогубство через гомофобію оточуючих, через не можливість розповісти про свої вподобання, страх втрати батьківської любові та поваги.

Профілактичні заходи

[ред. | ред. код]

Рання ідентифікація та відповідне лікування розладів психіки — важлива частина стратегії профілактики.

Попри те, що антидепресанти при неправильному застосуванні можуть спровокувати самогубство, це не є приводом відмовлятися від їхнього застосування. За 1998–2003 роки кількість антидепресантів, що призначаються в США зросла на 91 %, що супроводжувалося зниженням кількості самогубств на 33 %. В Нідерландах спостерігалася схожа картина (120 і 31 % відповідно)[179].

Попередження про можливий зв'язок використання антидепресантів з самогубствами були опубліковані FDA і деякими європейськими регуляторами в 2003 році. Це привело до зниження призначень антидепресантів групи СІЗЗС дітям і підліткам на 22 %, що супроводжувалося збільшенням числа самогубств в цій групі на 14 % в США і на 49 % в Нідерландах (протягом 2003—2005 років)[179].

Слід зазначити, що при наявності почуття безнадійності особливо корисні бувають немедикаментозні методи — біхевіоральна та когнітивна психотерапія[167].

Крім того, ефективними, як і раніше вважаються телефони довіри та центри з надання психологічної допомоги, що знаходяться в тому числі в навчальних закладах.

Попередження та запобігання

[ред. | ред. код]

Рішення проблеми зниження самогубств серед людей з психічними розладами і серед населення в цілому вимагає дій з боку систем охорони здоров'я, професійних психіатрів і державних чиновників. Дата 10 Вересня — визнана ВООЗ як всесвітній день запобігання самогубствам.[180].

Служби охорони здоров'я повинні прагнути до своєчасного діагностування психічних розладів. З боку систем охорони здоров'я повинна приділятися підвищена увага проблемі боротьби з негативним відношенням і дискримінацією, що дуже часто супроводжують психічні розлади і самогубства, для того, щоб люди, які потребують допомоги, змогли її одержати на ранньому етапі психічного розладу. Психіатри повинні підвищити якість надання спеціалізованої психіатричної допомоги та попередження виникнення психічних розладів для забезпечення психічного добробуту населення, що буде сприяти підвищенню якості життя населення України. Також потрібно, щоб послуги психіатрів були доступними для усього населення, не залежно від соціального статусу. Нерозпізнані вчасно психічні розлади можуть виявитися смертельними, і до них варто ставитися як до проблеми, що мають першорядне значення.

Повністю запобігти суїциду не можна. Зниженню рівня самогубств можуть сприяти статті в засобах масової інформації про те, як і чому було скоєне самогубства, наслідки такого кроку у всій його страшній реальності.

Способи самогубства

[ред. | ред. код]

Самогубство може досягатися різними методами:

  • Повішення[181]
  • Удушення[181]
  • Утоплення
  • Хімічний вплив:
    • Отруєння. В залежності від препарату діє від декількох секунд (гостре) до декількох днів[182][183]
    • Сильний луг або кислота.[184] При вживанні роз'їдає внутрішні органи. Чинний від декількох хвилин до декількох годин. Надзвичайно болючий спосіб.[185]
  • Радіологічний вплив:
    • Поглинання радіоактивних матеріалів[186]
  • Стрибок і падіння з високих будівель, скель, мостів та інших підвищень, стрибок з літака без парашуту[187]
  • Самогубство за допомогою вогнепальної зброї (самостріл). Як варіант — «російська рулетка»
  • Самогубство методом підриву в безпосередній близькості від себе заряду вибухової речовини
  • Самоспалення
  • Самогубство методом доведення себе до фізичного виснаження (голодом або спрагою)
  • Самогубство за допомогою холодної зброї:
  • Використання технічних засобів:
  • Стрибок під потяг, під машину і т. д.
  • Використання електрики
  • Відключення хворим апаратури підтримки життя — пасивна евтаназія
  • «Поліцейське самогубство» — напад на співробітника правоохоронних органів, охоронця, вартового з метою спровокувати його на застосування зброї (з формальної точки зору є вбивством, так як самогубця позбавляє життя інша людина)
  • Здавлювання сонної артерії

Іноді зустрічається комбінування декількох способів з метою підвищення ймовірності настання бажаного результату.

На вибір одного з способів скоєння суїциду впливає психологічний стан людини. Для деяких на вибір може впливати просто найбільша доступність.

Правова сторона

[ред. | ред. код]

У багатьох державах доведення до самогубства карається законом. В українському законодавстві це питання розглядається в ст. 120 Кримінального кодексу України: Стаття 120. Доведення до самогубства

1. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності, — карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб, — карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього, — карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років[188].

На законодавчому рівні в жодній країні світу не закріплене право людини на позбавлення себе життя, щоправда декілька таких випадків мали місце в історії.

Масові самогубства

[ред. | ред. код]
  • Близько 1000 євреїв на горі Масада в I столітті н. е. надали перевагу самогубству над римським рабством[189].
  • Самоспалення старовірів в XVII—XVIII століттях.
  • Масове харакірі японців (число, тих хто покінчив з життям у різних джерелах варіюється від 35000[190] до 200000[191]) після підписання капітуляції в 1945 році.
  • Інтернет-клуби самогубців з'явилися ще наприкінці 90-х років і одержали поширення практично по всьому світу. Японія стала лідером серед країн групового суїциду через Інтернет.
  • Секта «Храм народів» (912 осіб) в «Джонстауні» (Гаяна) в 1978 році[192].
  • Секта «Гілка Давидова» (самоспалення 87 осіб) в 1993 році.
  • Секта «Heaven's Gate» (39 членів культу взяли фенобарбітал, надівши собі на голову після цього пластикові пакети, в результаті чого задихнулися уві сні) в 1997 році.

Відомі самогубці

[ред. | ред. код]

Лікург, Анаксагор, Антисфен, Емпедокл, Демосфен, Діоген Синопський, Ганнібал, Марк Антоній, Клеопатра, Лукрецій, Сенека Луцій Анней, Нерон, Петроній Арбітр, Олександр Радищев, Генріх фон Клейст, Адольф Нуррі, Ян Непомуцен Потоцький, Жерар де Нерваль, Чарльз Зойнер, Олексій Толстой, Мануель Акунья, Гаршин Всеволод, Вінсент ван Гог, Людвіг Больцман, Дмітріє Ангел, Луї Буссенар, Божидар, Георг Тракль, Джек Лондон, Костас Каріотакіс, Арісіма Такео, Сергій Єсенін, Макс Ліндер, Володимир Маяковський, Аллілуєва Надія, Акутаґава Рюносуке, Джузеппе Галіньяні, Оскар Недбал, Микола Хвильовий, Марина Цвєтаєва, Курт Тухольський, Леопольдо Лугонес, Роберт Говард, Аттіла Йожеф, Зигмунд Фрейд, Станіслав Ігнатій Віткевич, Вальтер Беньямін, Вальтер Газенклевер, Менно тер Браак, Вірджинія Вулф, Стефан Цвейг, Сімона Вейль, Ервін Роммель, Адольф Гітлер, Генріх Гіммлер, Йозеф Геббельс, Герман Герінг, Йоганнес Барбарус, Клаус Манн, Тадеуш Боровський, Чезаре Павезе, Філіп Ван Зандт, Луїс Адаміч, Ернест Хемінгуей, Ян Лєхонь, Сильвія Плат, Артюр Адамов, Пауль Целан, Юкіо Місіма, Ясунарі Кавабата, Микола Кузьменко, Ромен Гарі, Близнець Віктор, Райнер Фасбіндер, Дері Тібор, Григір Тютюнник, Гаррі Мартінсон, Річард Бротіґан, Прімо Леві, Даліда, Жаннін Деккерс, Артур Кестлер, Шандор Мараї, Цзян Цин, Дед, Адріан Віннема, Курт Кобейн, Джон ОБрайян, Жиль Делез, Джек Ненс, Роз Вільямс, Павличко Соломія, Турбіна Ніка, Карлос Роберто Рейна, Богуміл Грабал, Александр Маккуін, Марк Лінкус, Меделіна Маноле, Пєр Кінон, Анджей Леппер, Емі Вайнгауз, Боб Уелч, Тоні Скотт, Честер Беннінгтон, Кім Джонхьон, Соллі, Гу Хара

Самогубство в релігіях

[ред. | ред. код]
Меч танто, приготований для сепуку

У християнстві самогубство вважається гріхом. В ісламі суїцид також засуджується, але вважається, що мученики, які померли у ході джихаду, одразу потрапляють до Раю. Цим користуються численні шахіди — терористи-смертники, які таким чином не вважають себе грішниками. Так само в ісламі перевага віддається смерті перед нестерпним стражданням чи безчестю мусульманина. В індуїзмі та буддизмі самогубство вважалося безглуздим, оскільки згідно з концепцією реінкарнації, у наступному житті самогубець повернувся б у ту ж саму ситуацію. Водночас самогубство, яке виконувалося як жертвоприношення богам або людиною похилого віку, яка залишила нащадка, схвалювалося.

У культурі багатьох народів світу самогубство не лише не засуджувалося, але й вважалося почесним чи навіть обов'язковим у деяких випадках. Наприклад, у японських самураїв практикувалося ритуальне самогубство сепуку. В Індії довгий час існувала традиція саті — самоспалення вдови після смерті чоловіка. Під час Другої світової війни набули поширення японські пілоти-смертники — камікадзе.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Hawton K, van Heeringen K (April 2009). Suicide. Lancet. 373 (9672): 1372—81. doi:10.1016/S0140-6736(09)60372-X. ISSN 0140-6736. PMID 19376453.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Värnik, P (2012 Mar). Suicide in the world. International journal of environmental research and public health. 9 (3): 760—71. doi:10.3390/ijerph9030760. PMC 3367275. PMID 22690161.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  3. ↑ Meier, Marshall B. Clinard, Robert F. (2008). Sociology of deviant behavior (вид. 14th ed.). Belmont, CA: Wadsworth Cengage Learning. с. 169. ISBN 978-0-495-81167-1.
  4. ↑ Bertolote JM, Fleischmann A (October 2002). Suicide and psychiatric diagnosis: a worldwide perspective. World Psychiatry. 1 (3): 181—5. PMC 1489848. PMID 16946849.
  5. ↑ Indian woman commits sati suicide. Bbc.co.uk. 7 серпня 2002. Процитовано 26 серпня 2010.
  6. ↑ Aggarwal, N (2009). Rethinking suicide bombing. Crisis. 30 (2): 94—7. doi:10.1027/0227-5910.30.2.94. PMID 19525169.
  7. ↑ Stedman's medical dictionary (вид. 28th ed.). Philadelphia: Lippincott Williams & Wilkins. 2006. ISBN 978-0-7817-3390-8.
  8. ↑ а б Krug, Etienne (2002). World Report on Violence and Health (Vol. 1). Genève: World Health Organization. с. 185. ISBN 978-92-4-154561-7.
  9. ↑ а б Gullota, edited by Thomas P.; Bloom, Martin (2002). The encyclopedia of primary prevention and health promotion. New York: Kluwer Academic/Plenum. с. 1112. ISBN 978-0-306-47296-1.
  10. ↑ http://pidruchniki.ws/12461220/sotsiologiya/emil_dyurkgeym
  11. ↑ Karch, DL; Logan, J; Patel, N; Centers for Disease Control and Prevention, (CDC) (2011 Aug 26). Surveillance for violent deaths—National Violent Death Reporting System, 16 states, 2008. Morbidity and mortality weekly report. Surveillance summaries (Washington, D.C. : 2002). 60 (10): 1—49. PMID 21866088.
  12. ↑ а б в г Hawton, K; Saunders, KE; O'Connor, RC (2012 Jun 23). Self-harm and suicide in adolescents. Lancet. 379 (9834): 2373—82. doi:10.1016/S0140-6736(12)60322-5. PMID 22726518.
  13. ↑ а б в г д е ж и к л Vijayakumar, L; Kumar, MS; Vijayakumar, V (2011 May). Substance use and suicide. Current opinion in psychiatry. 24 (3): 197—202. doi:10.1097/YCO.0b013e3283459242. PMID 21430536.
  14. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ Chang, B; Gitlin, D; Patel, R (2011 Sep). The depressed patient and suicidal patient in the emergency department: evidence-based management and treatment strategies. Emergency medicine practice. 13 (9): 1—23, quiz 23–4. PMID 22164363.
  15. ↑ Simpson, G; Tate, R (2007 Dec). Suicidality in people surviving a traumatic brain injury: prevalence, risk factors and implications for clinical management. Brain injury : [BI]. 21 (13–14): 1335—51. doi:10.1080/02699050701785542. PMID 18066936.
  16. ↑ а б Miller, M; Azrael, D; Barber, C (2012 Apr). Suicide mortality in the United States: the importance of attending to method in understanding population-level disparities in the burden of suicide. Annual review of public health. 33: 393—408. doi:10.1146/annurev-publhealth-031811-124636. PMID 22224886.
  17. ↑ Qin P, Agerbo E, Mortensen PB (April 2003). Suicide risk in relation to socioeconomic, demographic, psychiatric, and familial factors: a national register-based study of all suicides in Denmark, 1981—1997. Am J Psychiatry. 160 (4): 765—72. doi:10.1176/appi.ajp.160.4.765. PMID 12668367.
  18. ↑ Gilliland, Richard K. James, Burl E. Crisis intervention strategies (вид. 7th ed.). Belmont, CA: Brooks/Cole. с. 215. ISBN 978-1-111-18677-7.
  19. ↑ а б Brent, DA; Melhem, N (2008 Jun). Familial transmission of suicidal behavior. The Psychiatric clinics of North America. 31 (2): 157—77. doi:10.1016/j.psc.2008.02.001. PMC 2440417. PMID 18439442.
  20. ↑ а б Rozanov, V; Carli, V (2012 Jul). Suicide among war veterans. International journal of environmental research and public health. 9 (7): 2504—19. doi:10.3390/ijerph9072504. PMC 3407917. PMID 22851956.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  21. ↑ а б University of Manchester Centre for Mental Health and Risk. The National Confidential Inquiry into Suicide and Homicide by People with Mental Illness (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 липня 2012. Процитовано 25 липня 2012. [Архівовано 2013-01-16 у Wayback Machine.]
  22. ↑ а б в г д Chehil, Stan Kutcher, Sonia (2012). Suicide Risk Management A Manual for Health Professionals (вид. 2nd ed.). Chicester: John Wiley & Sons. с. 30—33. ISBN 978-1-119-95311-1.
  23. ↑ Bertolote, JM; Fleischmann, A; De Leo, D; Wasserman, D (2004). Psychiatric diagnoses and suicide: revisiting the evidence. Crisis. 25 (4): 147—55. PMID 15580849.
  24. ↑ van Os J, Kapur S. Schizophrenia. Lancet. 2009 [archived 3 березня 2016; cited 7 лютого 2014];374(9690):635–45. doi:10.1016/S0140-6736(09)60995-8. PMID 19700006.
  25. ↑ а б в г д е ж Tintinalli, Judith E. (2010). Emergency Medicine: A Comprehensive Study Guide (Emergency Medicine (Tintinalli)). New York: McGraw-Hill Companies. с. 1940—1946. ISBN 0-07-148480-9.
  26. ↑ Whitlock J, Knox KL (July 2007). The relationship between self-injurious behavior and suicide in a young adult population. Arch Pediatr Adolesc Med. 161 (7): 634—40. doi:10.1001/archpedi.161.7.634. PMID 17606825.
  27. ↑ а б Pirkis, J; Burgess, P (1998 Dec). Suicide and recency of health care contacts. A systematic review. The British journal of psychiatry : the journal of mental science. 173: 462—74. PMID 9926074.
  28. ↑ Luoma, JB; Martin, CE; Pearson, JL (2002 Jun). Contact with mental health and primary care providers before suicide: a review of the evidence. The American Journal of Psychiatry. 159 (6): 909—16. PMID 12042175.
  29. ↑ Perrotto, Jerome D. Levin, Joseph Culkin, Richard S. (2001). Introduction to chemical dependency counseling. Northvale, N.J.: Jason Aronson. с. 150—152. ISBN 978-0-7657-0289-0.
  30. ↑ а б Fadem, Barbara (2004). Behavioral science in medicine. Philadelphia: Lippincott Williams & Wilkins. с. 217. ISBN 978-0-7817-3669-5.
  31. ↑ Youssef NA, Rich CL (2008). Does acute treatment with sedatives/hypnotics for anxiety in depressed patients affect suicide risk? A literature review. Ann Clin Psychiatry. 20 (3): 157—69. doi:10.1080/10401230802177698. PMID 18633742.
  32. ↑ а б Sher, L (2006 Jan). Alcohol consumption and suicide. QJM : monthly journal of the Association of Physicians. 99 (1): 57—61. doi:10.1093/qjmed/hci146. PMID 16287907.
  33. ↑ Darke S, Ross J (November 2002). Suicide among heroin users: rates, risk factors and methods. Addiction. 97 (11): 1383—94. doi:10.1046/j.1360-0443.2002.00214.x. PMID 12410779.
  34. ↑ Darke, S; Kaye, S; McKetin, R; Duflou, J (2008 May). Major physical and psychological harms of methamphetamine use. Drug and alcohol review. 27 (3): 253—62. doi:10.1080/09595230801923702. PMID 18368606.
  35. ↑ Jr, Frank J. Ayd, (2000). Lexicon of psychiatry, neurology, and the neurosciences (вид. 2nd ed.). Philadelphia [u.a.]: Lippincott Williams & Wilkins. с. 256. ISBN 978-0-7817-2468-5.
  36. ↑ а б Hughes, JR (2008 Dec 1). Smoking and suicide: a brief overview. Drug and alcohol dependence. 98 (3): 169—78. doi:10.1016/j.drugalcdep.2008.06.003. PMID 18676099.
  37. ↑ Pallanti, Stefano; Rossi, Nicolò Baldini; Hollander, Eric (2006). 11. Pathological Gambling. У Hollander, Eric; Stein, Dan J. (ред.). Clinical manual of impulse-control disorders. American Psychiatric Pub. с. 253. ISBN 978-1-58562-136-1.
  38. ↑ а б Oliveira, MP; Silveira, DX; Silva, MT (2008 Jun). [Pathological gambling and its consequences for public health]. Revista de saude publica. 42 (3): 542—9. PMID 18461253.
  39. ↑ Hansen, M; Rossow, I (2008 Jan 17). [Gambling and suicidal behaviour]. Tidsskrift for den Norske laegeforening : tidsskrift for praktisk medicin, ny raekke. 128 (2): 174—6. PMID 18202728.
  40. ↑ Manthorpe, J; Iliffe, S (2010 Dec). Suicide in later life: public health and practitioner perspectives. International journal of geriatric psychiatry. 25 (12): 1230—8. doi:10.1002/gps.2473. PMID 20104515.
  41. ↑ Simpson GK, Tate RL (August 2007). Preventing suicide after traumatic brain injury: implications for general practice. Med. J. Aust. 187 (4): 229—32. PMID 17708726.
  42. ↑ а б Anguiano, L; Mayer, DK; Piven, ML; Rosenstein, D (2012 Jul–Aug). A literature review of suicide in cancer patients. Cancer nursing. 35 (4): E14-26. doi:10.1097/NCC.0b013e31822fc76c. PMID 21946906.
  43. ↑ Yip, edited by Paul S.F. (2008). Suicide in Asia : causes and prevention. Hong Kong: Hong Kong University Press. с. 11. ISBN 9789622099432. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  44. ↑ Ribeiro, JD; Pease, JL; Gutierrez, PM; Silva, C; Bernert, RA; Rudd, MD; Joiner TE, Jr (2012 Feb). Sleep problems outperform depression and hopelessness as cross-sectional and longitudinal predictors of suicidal ideation and behavior in young adults in the military. Journal of Affective Disorders. 136 (3): 743—50. doi:10.1016/j.jad.2011.09.049. PMID 22032872.
  45. ↑ Bernert, RA; Joiner TE, Jr; Cukrowicz, KC; Schmidt, NB; Krakow, B (2005 Sep). Suicidality and sleep disturbances. Sleep. 28 (9): 1135—41. PMID 16268383.
  46. ↑ а б Joiner TE, Jr; Brown, JS; Wingate, LR (2005). The psychology and neurobiology of suicidal behavior. Annual review of psychology. 56: 287—314. doi:10.1146/annurev.psych.56.091103.070320. PMID 15709937.
  47. ↑ а б Van Orden, K; Conwell, Y (2011 Jun). Suicides in late life. Current psychiatry reports. 13 (3): 234—41. doi:10.1007/s11920-011-0193-3. PMC 3085020. PMID 21369952.
  48. ↑ а б Koenig, HG (2009 May). Research on religion, spirituality, and mental health: a review. Canadian journal of psychiatry. Revue canadienne de psychiatrie. 54 (5): 283—91. PMID 19497160.
  49. ↑ а б в Lester, D (2006). Suicide and islam. Archives of suicide research : official journal of the International Academy for Suicide Research. 10 (1): 77—97. doi:10.1080/13811110500318489. PMID 16287698.
  50. ↑ Cox, William T. L.; Abramson, Lyn Y.; Devine, Patricia G.; Hollon, Steven D. (2012). Stereotypes, Prejudice, and Depression: The Integrated Perspective. Perspectives on Psychological Science. 7 (5): 427—449. doi:10.1177/1745691612455204. Архів оригіналу за 20 жовтня 2012.
  51. ↑ Wegman, HL; Stetler, C (2009 Oct). A meta-analytic review of the effects of childhood abuse on medical outcomes in adulthood. Psychosomatic Medicine. 71 (8): 805—12. doi:10.1097/PSY.0b013e3181bb2b46. PMID 19779142.
  52. ↑ Oswald, SH; Heil, K; Goldbeck, L (2010 Jun). History of maltreatment and mental health problems in foster children: a review of the literature. Journal of pediatric psychology. 35 (5): 462—72. doi:10.1093/jpepsy/jsp114. PMID 20007747.
  53. ↑ Confer, Jaime C.; Easton, Judith A.; Fleischman, Diana S.; Goetz, Cari D.; Lewis, David M. G.; Perilloux, Carin; Buss, David M. (1 січня 2010). Evolutionary psychology: Controversies, questions, prospects, and limitations. American Psychologist. 65 (2): 110—126. doi:10.1037/a0018413. PMID 20141266.
  54. ↑ а б Stark, CR; Riordan, V; O'Connor, R (2011). A conceptual model of suicide in rural areas. Rural and remote health. 11 (2): 1622. PMID 21702640.
  55. ↑ Daly, Mary (Sept 2012). Relative Status and Well-Being: Evidence from U.S. Suicide Deaths (PDF). Federal Reserve Bank of San Francisco Working Paper Series. Архів оригіналу (PDF) за 19 жовтня 2012. Процитовано 7 лютого 2014.
  56. ↑ Lerner, George (Jan 5,2010). Activist: Farmer suicides in India linked to debt, globalization. CNN World. Архів оригіналу за 16 січня 2013. Процитовано 13 лютого 2013.
  57. ↑ Law, S; Liu, P (2008 Feb). Suicide in China: unique demographic patterns and relationship to depressive disorder. Current psychiatry reports. 10 (1): 80—6. PMID 18269899.
  58. ↑ а б в Bohanna, I; Wang, X (2012). Media guidelines for the responsible reporting of suicide: a review of effectiveness. Crisis. 33 (4): 190—8. doi:10.1027/0227-5910/a000137. PMID 22713977.
  59. ↑ а б в г д е ж и к л Yip, PS; Caine, E; Yousuf, S; Chang, SS; Wu, KC; Chen, YY (2012 Jun 23). Means restriction for suicide prevention. Lancet. 379 (9834): 2393—9. doi:10.1016/S0140-6736(12)60521-2. PMID 22726520.
  60. ↑ а б Sisask, M; Värnik, A (2012 Jan). Media roles in suicide prevention: a systematic review. International journal of environmental research and public health. 9 (1): 123—38. doi:10.3390/ijerph9010123. PMC 3315075. PMID 22470283.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  61. ↑ Stack S (April 2005). Suicide in the media: a quantitative review of studies based on non-fictional stories. Suicide Life Threat Behav. 35 (2): 121—33. doi:10.1521/suli.35.2.121.62877. PMID 15843330.
  62. ↑ Pirkis J (July 2009). 72X Suicide and the media. Psychiatry. 8 (7): 269—271. doi:10.1016/j.mppsy.2009.04.009.[недоступне посилання з червня 2019]
  63. ↑ а б Loue, Sana (2008). Encyclopedia of aging and public health : with 19 tables. New York, NY: Springer. с. 696. ISBN 978-0-387-33753-1.
  64. ↑ а б Moody, Harry R. (2010). Aging : concepts and controversies (вид. 6th ed.). Los Angeles: Pine Forge Press. с. 158. ISBN 978-1-4129-6966-6.
  65. ↑ а б Hales, edited by Robert I. Simon, Robert E. The American Psychiatric Publishing textbook of suicide assessment and management (вид. 2nd ed.). Washington, DC: American Psychiatric Pub. с. 714. ISBN 978-1-58562-414-0.
  66. ↑ editor, Tarek Sobh, (2010). Innovations and advances in computer sciences and engineering (вид. Online-Ausg.). Dordrecht: Springer Verlag. с. 503. ISBN 978-90-481-3658-2.
  67. ↑ Eliason, S (2009). Murder-suicide: a review of the recent literature. The journal of the American Academy of Psychiatry and the Law. 37 (3): 371—6. PMID 19767502.
  68. ↑ Smith, William Kornblum in collaboration with Carolyn D. Sociology in a changing world (вид. 9e [9th ed].). Belmont, CA: Wadsworth Cengage Learning. с. 27. ISBN 978-1-111-30157-6.
  69. ↑ Campbell, Robert Jean (2004). Campbell's psychiatric dictionary (вид. 8th ed.). Oxford: Oxford University Press. с. 636. ISBN 978-0-19-515221-0.
  70. ↑ Veatch, ed. by Robert M. (1997). Medical ethics (вид. 2. ed.). Sudbury, Mass. [u.a.]: Jones and Bartlett. с. 292. ISBN 978-0-86720-974-7.
  71. ↑ Gutman, Yisrael; editors, Michael Berenbaum, (1998). Anatomy of the Auschwitz death camp (вид. 1st pbk. ed.). Bloomington: Publ. in association with the United States Holocaust Memorial Museum, Washington, D.C. by Indiana University Press. с. 400. ISBN 978-0-253-20884-2.
  72. ↑ Ajdacic-Gross V, Weiss MG, Ring M та ін. (September 2008). Methods of suicide: international suicide patterns derived from the WHO mortality database. Bull. World Health Organ. 86 (9): 726—32. doi:10.2471/BLT.07.043489. PMC 2649482. PMID 18797649.
  73. ↑ Ajdacic-Gross, Vladeta, et al."Methods of suicide: international suicide patterns derived from the WHO mortality database"PDF (267 KB). Bulletin of the World Health Organization 86 (9): 726—732. September 2008. Accessed 2 August 2011.Archived 2 August 2011. See html version. The data can be seen here [1]
  74. ↑ O'Connor, Rory C.; Platt, Stephen; Gordon, Jacki, ред. (1 червня 2011). International Handbook of Suicide Prevention: Research, Policy and Practice. John Wiley and Sons. с. 34. ISBN 978-1-119-99856-3.
  75. ↑ Gunnell D, Eddleston M, Phillips MR, Konradsen F (2007). The global distribution of fatal pesticide self-poisoning: systematic review. BMC Public Health. 7: 357. doi:10.1186/1471-2458-7-357. PMC 2262093. PMID 18154668.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  76. ↑ Geddes, John; Price, Jonathan; Gelder, Rebecca McKnight ; with Michael; Mayou, Richard. Psychiatry (вид. 4th ed.). Oxford: Oxford University Press. с. 62. ISBN 978-0-19-923396-0.
  77. ↑ U.S. Suicide Statistics (2005). Процитовано 24 березня 2008.
  78. ↑ Eshun, edited by Sussie; Gurung, Regan A.R. (2009). Culture and mental health sociocultural influences, theory, and practice. Chichester, U.K.: Wiley-Blackwell. с. 301. ISBN 9781444305814.
  79. ↑ а б Krug, Etienne (2002). World Report on Violence and Health, Volume 1. Genève: World Health Organization. с. 196. ISBN 9789241545617. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  80. ↑ (editor), Diego de Leo (2001). Suicide and euthanasia in older adults : a transcultural journey. Toronto: Hogrefe & Huber. с. 121. ISBN 9780889372511.
  81. ↑ Pjevac, M; Pregelj, P (2012 Oct). Neurobiology of suicidal behaviour. Psychiatria Danubina. 24 Suppl 3: S336-41. PMID 23114813.
  82. ↑ Sher, L (2011). The role of brain-derived neurotrophic factor in the pathophysiology of adolescent suicidal behavior. International journal of adolescent medicine and health. 23 (3): 181—5. PMID 22191181.
  83. ↑ Sher, L (2011 May). Brain-derived neurotrophic factor and suicidal behavior. QJM : monthly journal of the Association of Physicians. 104 (5): 455—8. doi:10.1093/qjmed/hcq207. PMID 21051476.
  84. ↑ а б Dwivedi, Yogesh (2012). The neurobiological basis of suicide. Boca Raton, FL: Taylor & Francis/CRC Press. с. 166. ISBN 978-1-4398-3881-5.
  85. ↑ Stein, edited by George; Wilkinson, Greg (2007). Seminars in general adult psychiatry (вид. 2. ed.). London: Gaskell. с. 145. ISBN 978-1-904671-44-2.
  86. ↑ Autry, AE; Monteggia, LM (2009 Nov 1). Epigenetics in suicide and depression. Biological Psychiatry. 66 (9): 812—3. doi:10.1016/j.biopsych.2009.08.033. PMC 2770810. PMID 19833253.
  87. ↑ а б в Suicide prevention. WHO Sites: Mental Health. World Health Organization. Aug 31,2012. Процитовано 13 січня 2013.
  88. ↑ Sakinofsky, I (2007 Jun). The current evidence base for the clinical care of suicidal patients: strengths and weaknesses. Canadian Journal of Psychiatry. 52 (6 Suppl 1): 7S—20S. PMID 17824349.
  89. ↑ Suicide. The United States Surgeon General. Процитовано 4 вересня 2011.
  90. ↑ Robinson, J; Hetrick, SE; Martin, C (2011 Jan). Preventing suicide in young people: systematic review. The Australian and New Zealand journal of psychiatry. 45 (1): 3—26. doi:10.3109/00048674.2010.511147. PMID 21174502.
  91. ↑ Fässberg, MM; van Orden, KA; Duberstein, P; Erlangsen, A; Lapierre, S; Bodner, E; Canetto, SS; De Leo, D; Szanto, K; Waern, M (2012 Mar). A systematic review of social factors and suicidal behavior in older adulthood. International journal of environmental research and public health. 9 (3): 722—45. doi:10.3390/ijerph9030722. PMC 3367273. PMID 22690159.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  92. ↑ Williams, SB; O'Connor, EA; Eder, M; Whitlock, EP (2009 Apr). Screening for child and adolescent depression in primary care settings: a systematic evidence review for the US Preventive Services Task Force. Pediatrics. 123 (4): e716-35. doi:10.1542/peds.2008-2415. PMID 19336361.
  93. ↑ Horowitz, LM; Ballard, ED; Pao, M (2009 Oct). Suicide screening in schools, primary care and emergency departments. Current Opinion in Pediatrics. 21 (5): 620—7. doi:10.1097/MOP.0b013e3283307a89. PMC 2879582. PMID 19617829.
  94. ↑ Paris, J (June 2004). Is hospitalization useful for suicidal patients with borderline personality disorder?. Journal of personality disorders. 18 (3): 240—7. doi:10.1521/pedi.18.3.240.35443. PMID 15237044.
  95. ↑ Goodman, M; Roiff, T; Oakes, AH; Paris, J (2012 Feb). Suicidal risk and management in borderline personality disorder. Current psychiatry reports. 14 (1): 79—85. doi:10.1007/s11920-011-0249-4. PMID 22113831.
  96. ↑ а б Canadian Agency for Drugs and Technologies in Health, (CADTH) (2010). Dialectical behaviour therapy in adolescents for suicide prevention: systematic review of clinical-effectiveness. CADTH technology overviews. 1 (1): e0104. PMC 3411135. PMID 22977392.
  97. ↑ Stoffers, JM; Völlm, BA; Rücker, G; Timmer, A; Huband, N; Lieb, K (2012 Aug 15). Psychological therapies for people with borderline personality disorder. Cochrane database of systematic reviews (Online). 8: CD005652. doi:10.1002/14651858.CD005652.pub2. PMID 22895952.
  98. ↑ Hetrick, SE; McKenzie, JE; Cox, GR; Simmons, MB; Merry, SN (2012 Nov 14). Newer generation antidepressants for depressive disorders in children and adolescents. Cochrane database of systematic reviews (Online). 11: CD004851. doi:10.1002/14651858.CD004851.pub3. PMID 23152227.
  99. ↑ Baldessarini, RJ; Tondo, L; Hennen, J (2003). Lithium treatment and suicide risk in major affective disorders: update and new findings. The Journal of clinical psychiatry. 64 Suppl 5: 44—52. PMID 12720484.
  100. ↑ Cipriani, A; Pretty, H; Hawton, K; Geddes, JR (2005 Oct). Lithium in the prevention of suicidal behavior and all-cause mortality in patients with mood disorders: a systematic review of randomized trials. The American Journal of Psychiatry. 162 (10): 1805—19. doi:10.1176/appi.ajp.162.10.1805. PMID 16199826.
  101. ↑ WHO Disease and injury country estimates. World Health Organization. 2009.
  102. ↑ Deaths estimates for 2008 by cause for WHO Member States. World Health Organization. Процитовано 10 лютого 2013.
  103. ↑ Haney, EM; O'Neil, ME; Carson, S; Low, A; Peterson, K; Denneson, LM; Oleksiewicz, C; Kansagara, D (2012 Mar). Suicide Risk Factors and Risk Assessment Tools: A Systematic Review. PMID 22574340.
  104. ↑ а б Weiyuan, C (2009 Dec). Women and suicide in rural China. Bulletin of the World Health Organization. 87 (12): 888—9. doi:10.2471/BLT.09.011209. PMC 2789367. PMID 20454475.
  105. ↑ а б Sue, David Sue, Derald Wing Sue, Diane Sue, Stanley. Understanding abnormal behavior (вид. Tenth ed., [student ed.]). Belmont, CA: Wadsworth/Cengage Learning. с. 255. ISBN 978-1-111-83459-3.
  106. ↑ а б в г Pitman, A; Krysinska, K; Osborn, D; King, M (2012 Jun 23). Suicide in young men. Lancet. 379 (9834): 2383—92. doi:10.1016/S0140-6736(12)60731-4. PMID 22726519.
  107. ↑ Szasz, Thomas (1999). Fatal freedom : the ethics and politics of suicide. Westport, Conn.: Praeger. с. 11. ISBN 978-0-275-96646-1.
  108. ↑ а б Maris, Ronald (2000). Comprehensive textbook of suicidology. New York [u.a.]: Guilford Press. с. 97—103. ISBN 978-1-57230-541-0.
  109. ↑ Dickinson, Michael R. Leming, George E. Understanding dying, death, and bereavement (вид. 7th ed.). Belmont, CA: Wadsworth Cengage Learning. с. 290. ISBN 978-0-495-81018-6.
  110. ↑ Durkheim's Suicide : a century of research and debate (вид. 1. publ.). London [u.a.]: Routledge. 2000. с. 69. ISBN 978-0-415-20582-5. {{cite book}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  111. ↑ а б Maris, Ronald (2000). Comprehensive textbook of suicidology. New York [u.a.]: Guilford Press. с. 540. ISBN 978-1-57230-541-0.
  112. ↑ а б в г д McLaughlin, Columba (2007). Suicide-related behaviour understanding, caring and therapeutic responses. Chichester, England: John Wiley & Sons. с. 24. ISBN 978-0-470-51241-8.
  113. ↑ White, Tony (2010). Working with suicidal individuals : a guide to providing understanding, assessment and support. London: Jessica Kingsley Publishers. с. 12. ISBN 978-1-84905-115-6.
  114. ↑ Paperno, Irina (1997). Suicide as a cultural institution in Dostoevsky's Russia. Ithaca: Cornell university press. с. 60. ISBN 978-0-8014-8425-4.
  115. ↑ Criminal laws in Australia. Annandale, N.S.W.: The Federation Press. 2006. с. 229. ISBN 978-1-86287-558-6. {{cite book}}: |first= з пропущеним |last= (довідка); Явне використання «та ін.» у: |first= (довідка)
  116. ↑ Duffy, Michael Costa, Mark (1991). Labor, prosperity and the nineties : beyond the bonsai economy (вид. 2nd ed.). Sydney: Federation Press. с. 315. ISBN 978-1-86287-060-4.
  117. ↑ Quill, Constance E. Putnam ; foreword by Timothy E. (2002). Hospice or hemlock? : searching for heroic compassion. Westport, Conn.: Praeger. с. 143. ISBN 978-0-89789-921-5.
  118. ↑ Holt, Gerry.«When suicide was illegal». BBC News. 3 August 2011. Accessed 11 August 2011.
  119. ↑ Guardian & Observer style guide. Guardian website. The Guardian. Процитовано 29 листопада 2011.
  120. ↑ Srivastava, editors, Nitish Dogra, Sangeet. Climate change and disease dynamics in India. New Delhi: The Energy and Resources Institute. с. 256. ISBN 978-81-7993-412-8.
  121. ↑ «German politician Roger Kusch helped elderly woman to die»Times Online [Архівовано 2010-06-01 у Wayback Machine.] July 2, 2008
  122. ↑ а б Appel, JM (May 2007). A Suicide Right for the Mentally Ill? A Swiss Case Opens a New Debate. Hastings Center Report. 37 (3): 21—23. doi:10.1353/hcr.2007.0035. PMID 17649899.
  123. ↑ Chapter 127.800–995 The Oregon Death with Dignity Act. Oregon State Legislature. Архів оригіналу за 16 вересня 2013. Процитовано 7 лютого 2014. [Архівовано 2013-09-16 у Wayback Machine.]
  124. ↑ Chapter 70.245 RCW, The Washington death with dignity act. Washington State Legislature.
  125. ↑ Dr. Ronald Roth, D.Acu. Suicide & Euthanasia – a Biblical Perspective. Acu-cell.com. Архів оригіналу за 18 квітня 2009. Процитовано 6 травня 2009. [Архівовано 2009-04-18 у Wayback Machine.]
  126. ↑ Norman N. Holland, Literary Suicides: A Question of Style. Clas.ufl.edu. Архів оригіналу за 28 травня 2009. Процитовано 6 травня 2009.
  127. ↑ Catechism of the Catholic Church – PART 3 SECTION 2 CHAPTER 2 ARTICLE 5. Scborromeo.org. 1 червня 1941. Процитовано 6 травня 2009.
  128. ↑ Catechism of the Catholic Church – PART 3 SECTION 2 CHAPTER 2 ARTICLE 5. Scborromeo.org. 1 червня 1941. Процитовано 6 травня 2009.
  129. ↑ The Bible and Suicide. Religioustolerance.org. Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 6 травня 2009.
  130. ↑ Euthanasia and Judaism: Jewish Views of Euthanasia and Suicide. ReligionFacts.com. Архів оригіналу за 6 травня 2006. Процитовано 16 вересня 2008.
  131. ↑ Hindu Website. Hinduism and suicide
  132. ↑ а б Hinduism –Euthanasia and Suicide. BBC. 25 серпня 2009.[недоступне посилання з липня 2019]
  133. ↑ а б в Suicide (Stanford Encyclopedia of Philosophy). Plato.stanford.edu. Процитовано 6 травня 2009.
  134. ↑ Kant, Immanuel. (1785) Kant: The Metaphysics of Morals, M. Gregor (trans.), Cambridge: Cambridge University Press, 1996. ISBN 978-0-521-56673-5. p177.
  135. ↑ Safranek John P (1998). Autonomy and Assisted Suicide: The Execution of Freedom. The Hastings Center Report. 28 (4): 33.
  136. ↑ Raymond Whiting: A natural right to die: twenty-three centuries of debate, pp. 13—17; Praeger (2001) ISBN 0-313-31474-8
  137. ↑ Wesley J. Smith, Death on Demand: The assisted-suicide movement sheds its fig leaf, The Weekly Standard, June 5, 2007
  138. ↑ The Suicide. The Walters Art Museum. Архів оригіналу за 16 січня 2013. Процитовано 7 лютого 2014.
  139. ↑ Ozawa-de Silva, C (2008 Dec). Too lonely to die alone: internet suicide pacts and existential suffering in Japan. Culture, medicine and psychiatry. 32 (4): 516—51. doi:10.1007/s11013-008-9108-0. PMID 18800195.
  140. ↑ Durkee, T; Hadlaczky, G; Westerlund, M; Carli, V (2011 Oct). Internet pathways in suicidality: a review of the evidence. International journal of environmental research and public health. 8 (10): 3938—52. doi:10.3390/ijerph8103938. PMC 3210590. PMID 22073021.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  141. ↑ а б Robinson, edited by David Picard, Mike. Emotion in motion : tourism, affect and transformation. Farnham, Surrey: Ashgate. с. 176. ISBN 978-1-4094-2133-7.
  142. ↑ Robinson, ed. by Peter; Heitmann, Sine; Dieke, Peter (2010). Research themes for tourism. Oxfordshire [etc.]: CABI. с. 172. ISBN 978-1-84593-684-6.
  143. ↑ а б Dennis, Richard (2008). Cities in modernity : representations and productions of metropolitan space, 1840 – 1930 (вид. Repr.). Cambridge [u.a.]: Cambridge Univ. Press. с. 20. ISBN 978-0-521-46841-1.
  144. ↑ McDougall, Tim; Armstrong, Marie; Trainor, Gemma (2010). Helping children and young people who self-harm : an introduction to self-harming and suicidal behaviours for health professionals. Abingdon, Oxon: Routledge. с. 23. ISBN 978-0-415-49913-2.
  145. ↑ а б Bateson, John (2008). Building hope : leadership in the nonprofit world. Westport, Conn.: Praeger. с. 180. ISBN 978-0-313-34851-8.
  146. ↑ а б Miller, David (2011). Child and Adolescent Suicidal Behavior: School-Based Prevention, Assessment, and Intervention. с. 46. ISBN 978-1-60623-997-1.
  147. ↑ Chang, Kenneth (25 серпня 2008). In Salmonella Attack, Taking One for the Team. New York Times.
  148. ↑ Tofilski,Adam; Couvillon, MJ;Evison, SEF; Helantera, H; Robinson, EJH; Ratnieks, FLW (2008). Preemptive Defensive Self-Sacrifice by Ant Workers (PDF). The American Naturalist. 172 (5): E239—E243. doi:10.1086/591688. PMID 18928332.
  149. ↑ Larry O'Hanlon (10 березня 2010). Animal Suicide Sheds Light on Human Behavior. Discovery News. Архів оригіналу за 25 липня 2010. Процитовано 7 лютого 2014. [Архівовано 2010-07-25 у Wayback Machine.]
  150. ↑ Life In The Undergrowth. BBC.
  151. ↑ Bordereau, C; Robert, A.; Van Tuyen, V.; Peppuy, A. (August, 1997). Suicidal defensive behaviour by frontal gland dehiscence in Globitermes sulphureus Haviland soldiers (Isoptera). Insectes Sociaux. Birkhäuser Basel. 44 (3): 289. doi:10.1007/s000400050049. Архів оригіналу за 18 квітня 2020. Процитовано 7 лютого 2014. [Архівовано 2020-04-18 у Wayback Machine.]
  152. ↑ Nobel, Justin (Mar. 19, 2010). Do Animals Commit Suicide? A Scientific Debate. Time. Архів оригіналу за 17 серпня 2013. Процитовано 7 лютого 2014. [Архівовано 2013-08-17 у Wayback Machine.]
  153. ↑ Stoff, David; Mann, J. John (1997). Suicide Research. Annals of the New York Academy of Sciences. Annals of the New York Academy of Sciences. 836 (Neurobiology of Suicide, The : From the Bench to the Clinic): 1—11. Bibcode:1997NYASA.836....1S. doi:10.1111/j.1749-6632.1997.tb52352.x. Архів оригіналу за 18 квітня 2020. Процитовано 7 лютого 2014. [Архівовано 2020-04-18 у Wayback Machine.]
  154. ↑ Hall 1987, p.282
  155. ↑ «Jonestown Audiotape Primary Project.»Alternative Considerations of Jonestown and Peoples Temple. San Diego State University. [Архівовано 2013-05-18 у Wayback Machine.]
  156. ↑ «1978:Leaves 900 Dead[недоступне посилання з квітня 2019]». Retrieved 9 November 2011.
  157. ↑ John Toland, The Rising Sun: The Decline and Fall of the Japanese Empire 1936—1945, Random House, 1970, p. 519
  158. ↑ Suicide and Self-Starvation, Terence M. O'Keeffe, Philosophy, Vol. 59, No. 229 (Jul., 1984), pp. 349—363
  159. ↑ Watson, Bruce (2007). Exit Rommel: The Tunisian Campaign, 1942—1943. Stackpole Books. с. 170. ISBN 978-0-8117-3381-6.
  160. ↑ How can suicide be prevented? World Health Organization 2007
  161. ↑ 10 вересня — Всесвітній день запобігання самогубствам
  162. ↑ Hawton K. Suicide and attempted suicide / / In: Pankel E, ed. Handbook of Affective Disorders, 2nd ed. New York, NY: Guilford; 1992.
  163. ↑ Spicer R, Miller T. (2000). Am J Public Health. 90: 1885—1891. ISSN 0090-0036 fr /? aModele = afficheN & cpsidt = 921526 http://cat.inist. fr /? aModele = afficheN & cpsidt = 921526. {{cite journal}}: Пропущений або порожній |title= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |Title= (можливо, |title=?) (довідка)[недоступне посилання з липня 2019]
  164. ↑ а б Kaplan H, Sadock B. Psychiatric emergencies. In: Kaplan H, Sadock B, Grebb J, eds. Synopsis of Psychiatry. 7th ed. Baltimore, Md: Williams & Wilkins; 1994.
  165. ↑ Schernhammer ES, Colditz GA. (2004). Архівована копія. Am J Psychiatry. 161: 2295—2302. Архів оригіналу за 15 липня 2013. Процитовано 22 липня 2019. {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |Title= (можливо, |title=?) (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  166. ↑ Agerbo E. Risk of suicide and spouse's psychiatric illness or suicide: nested case-control study. BMJ. 2003; '327 ':1025-1026.
  167. ↑ а б в г д е ж и к Goldsmith S, Pellmar T, Kleinman A, Bunney W, eds. Reducing Suicide: A National Imperative. Washington, DC: Institute of Medicine National Academies Press; 2002.
  168. ↑ McCrory E, De Brito S та ін. Heightened neural reactivity to threat in child victims of family violence. {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |Journal= (можливо, |journal=?) (довідка); Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка).
  169. ↑ Dannenberg A, McNeil J, Brundage J, Brookmeyer R. medline/abstract/8940323 Suicide and HIV infection. Mortality follow-up of 4147 HIV-seropositive military service applicants. JAMA. 1996; '276 ':1743-1746.
  170. ↑ Harris EC, Barraclough B. (1997). Suicide as an outcome for mental disorders. A meta-analysis. Br J Psychiatry. 170: 205—228. doi:10.1192/bjp.170.3.205. ISSN 0007-1250.
  171. ↑ а б Bruce SE, Weisberg RB, Dolan RT та ін. (2001). Prim Care Companion of J Clin Psychiatry. 3: 211—217 http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC181217/. {{cite journal}}: Пропущений або порожній |title= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |Title= (можливо, |title=?) (довідка); Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  172. ↑ Lonnqvist JK. Psychiatric aspects of suicidal behavior: depression // In: Hawton K, van Heeringen K, eds. The International Handbook of Suicide and Attempted Suicide, New York, NY: Wiley; 2000.
  173. ↑ Recognizing Suicide Risk Factors in Primary and Psychiatric Care: Risk Factors
  174. ↑ Bolton JM, Belik SL, Enns MW, Cox BJ, Sareen J. (2008). J Clin Psychiatry. 69: 1139—1149. doi:10.4088/JCP.v69n0714. ISSN 1555-2101 http://www.medscape.com/medline/abstract/18517287. {{cite journal}}: Пропущений або порожній |title= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |Title= (можливо, |title=?) (довідка)
  175. ↑ Palmer B. A. та ін. (2005). Архівована копія. Arch Gen Psychiatry. 62: 247—253. ISSN 0003-990X. Архів assn.org/cgi/content/abstract/62/3/247 оригіналу за 20 лютого 2017. Процитовано 6 липня 2022. {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |Title= (можливо, |title=?) (довідка); Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  176. ↑ Arch Gen Psychiatry (pdf). 62: 1249—1257. 2005. ISSN 0003-990X. {{cite journal}}: |format= вимагає |url= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |Title= (можливо, |title=?) (довідка); Текст «Sareen J, Cox BJ, Afifi TO, et al.» проігноровано (довідка)
  177. ↑ Що ми знаємо про суїцид. Науковий Центр психічного здоров'я РАМН. Архів оригіналу за 3 жовтня 2012. Процитовано 28 лютого 2012.
  178. ↑ Qin P, Mortensen PB. (2003) content/full/60/8/797 The impact of parental status on the risk of completed suicide[недоступне посилання з липня 2019]. Arch Gen Psychiatry. '60 ':797-802.
  179. ↑ а б Gibbons RD, Brown CH, Hur K, et al. (2007) Early evidence on the effects of regulators 'suicidality warnings on SSRI prescriptions and suicide in children and adolescents. [Архівовано 2013-12-11 у Wayback Machine.] Am J Psychiatry. '164 :1356-1363.
  180. ↑ 10 Вересня — всесвітній день запобігання самогубствам., timeanddate.com
  181. ↑ а б Повішення і удушення є двома способами виклику асфіксії, мають багато спільного, однак є і деякі відмінності. Детальніше про це можна почитати в статтях асфіксія та повішення
  182. ↑ Большой советский энциклопедический словарь[недоступне посилання з липня 2019]
  183. ↑ Медицинский портал: отравление мышьяком.
  184. ↑ 50-летняя вологжанка отравилась уксусом. Архів оригіналу за 3 березня 2014. Процитовано 13 лютого 2012. [Архівовано 2014-03-03 у Wayback Machine.]
  185. ↑ Реферат: Различные виды ядов. Архів оригіналу за 24 травня 2012. Процитовано 13 лютого 2012. [Архівовано 2012-05-24 у Wayback Machine.]
  186. ↑ Ломачинский А. А. Самое глупое самоубийство
  187. ↑ Lenta.ru: Германия: В Германии самоубийца выбросился из самолета
  188. ↑ http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/kodeks/024/118.php
  189. ↑ «Массада більше не впаде», Барух Пасинків. «Вісник», Номер 6 (265) 13 березня 2001
  190. ↑ Время новостей: № 100, 08 червня 2005
  191. ↑ 48008 — Статистика другої світової
  192. ↑ Frequently Asked Questions [Архівовано 2013-11-04 у Wayback Machine.] на Alternative Considerations of Jonestown and Peoples Temple

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Психологія суїциду: навч. посіб. для студентів ВНЗ III—IV рівнів акредитації / Р. П. Федоренко ; Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки. — Вид. 2-ге, змін. та допов. — Луцьк: Вежа-Друк, 2016. — 339 с. : табл., портр. — Бібліогр.: с. 265—272 (99 назв) та в дод. — Предм. покажч.: с. 330—334. — Покажч. імен: с. 335—338. — ISBN 978-966-940-026-0
  • Сучасні проблеми суїцидології: колект. монографія / [Аймедов К. В. та ін.] ; за ред. П. В. Волошина, Н. О. Марути. — Харків: Строков Д. В., 2017. — 326, [1] с. : іл., табл. — ISBN 978-966-2571-12-7

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Самогубство
Вікіцитати містять висловлювання від або про: самогубство
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Самогубство&oldid=43715224