Станіслав Лещинський

Станіслав I Лещинський пол. Stanisław Leszczyński
Король Польщі Великий князь Литовський Великий князь Руський
Правління	1704-1736, 1733-1734
Коронація	4 жовтня 1705
Попередник	Август II Сильний
Наступник	Август III Фрідріх
Інші титули	Герцог Лотарингії
Біографічні дані
Релігія	католицтво
Народження	20 жовтня 1677(1677-10-20) Львів
Смерть	23 лютого 1766(1766-02-23) (88 років) Люневіль
Поховання	Собор святих Станіслава і Вацлава, Краків, Польща
Дружина	Катерина Опалінська
Діти	Анна, Марія
Династія	Лещинські
Батько	Рафал Лещинський
Мати	Анна Лещинська
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Станісла́в I Лещи́нський (Станіслав Богуслав Лещинський, пол. Stanisław Bogusław Leszczyński; (20 жовтня 1677, Львів, Річ Посполита — 23 лютого 1766, Люневіль, Лотарингія) — польський аристократ, магнат і державний діяч; правитель Речі Посполитої, король Польщі, Великий князь Литовський і Руський (1704–1711, 1733–1734), герцог Лотарингії (1737–1766), імперський граф Священної Римської імперії.

Представник шляхетського роду Лещинських гербу Венява. Небіж луцького латинського єпископа Богуслава Лещинського.

Повний титул: польською — Z Bożej łaski król Polski, wielki książę litewski, ruski, pruski, mazowiecki, żmudzki, inflancki, smoleński, siewierski i czernihowski, książę Lotaryngii i Barrois.

Українською: Божою Ласкою король Польщі, великий князь Литовський, Руський, Прусії, Мазовецький, Жмудський, Інфлянський, Смоленський, Сіверський, Черніговський, князь Лотарингії і Барруа.

Народився у Львові 20 жовтня 1677 року. Батько — Рафал Лещинський^[1] (1650—31.1.1703), підстолій, підскарбій, крайчий, стольник, хорунжий великий коронний, староста генеральний великопольський, воєвода ленчицький, познанський і каліський, староста мостиський. Мати — Анна Лещинська, донька Станіслава Яна Яблоновського (1660—29 серпня 1727, Шамбо). Станіслав був єдиним сином батьків.^[2] Був охрещений 21 жовтня 1677 року в Латинській катедрі Львова за участі діда — Станіслава Яна Яблоновського,^[3] руського воєводи, польного коронного гетьмана, майбутнього великого коронного гетьмана і краківського каштеляна.^[4]

2 квітня 1699 року став воєводою познанським. 12 липня 1704 року Лещинський за підтримки шведського короля Карла XII, військо якого в той час перебувало у Польщі, був обраний польським королем. 4 жовтня 1705 року в колегіаті святого Івана Хрестителя у Варшаві Львівський латинський архієпископ Константій Зелінський^[5] провів обряд коронації Станіслава Лещинського^[6] та його дружини Катажини Опалінської, назважаючи на заборони папи і не дотримавши при цьому традицій, оскільки її мав проводити примас Польщі (Радзейовський).^[5]

У 1703—1708 роках вів таємні переговори з гетьманом Іваном Мазепою про об'єднання України, Польщі і Литви у федеративну державу на засадах Гадяцького договору 1658, уклав угоду з гетьманом про спільну боротьбу проти Московського царства.

Після поразки шведсько-українських військ у Полтавській битві 1709 року Лещинський був змушений виїхати до Франції (його дочка Марія в 1725 році стала дружиною французького короля Людовика XV).

Весною 1711 року вислав польський військовий відділ Юзефа Потоцького на допомогу гетьману Пилипу Орлику, який зробив спробу звільнити Гетьманщину з-під московської влади, здійснивши похід на Правобережну Україну.

У 1733 році за підтримки Франції вдруге став польським королем: 12 вересня 1733 року примас Теодор Потоцький на полі елекції^[7] у Волі проголосив його новим правителем.^[8] Але під тиском Росії, Австрії та Саксонії невдовзі змушений був зректися королівства. Під час війни за польську спадщину 1733—1735 років (між Росією, Австрією і Саксонією — з одної сторони та військами Лещинського і Францією — з другої) Лещинський та Дзіковські конфедерати, що його підтримували, були розбиті. За умовами Віденського миру 1738 року (прелімінарний з 3 жовтня 1735 року) Лещинський був змушений остаточно відмовитися від претензій на польський престол на користь Августа III. Повернувся у Францію, де дістав у володіння герцогство Лотарингію і князівство Бар.

5 лютого 1766 року зазнав сильних опіків, коли відкладав люльку, сидячи біля комина. Помер 23 лютого 1766 року від гангрени.

Спочатку похований в церкві Нотр-Дам де Бон Секур у Нансі, яку фундував^[9]. Церква була зруйнована під час Французької революції, а останки короля двічі були спаплюжені. У червні 1814 року Міхал Сокольницький забрав їх і перевіз до Познані з наміром поховати у Вавельському соборі. Відтоді їхня доля була невідома аж до 1924 року, коли їх знайшли в підвалі церкви св. Катерини в Ленінграді, звідки їх контрабандою переправили до Королівського замку у Варшаві. У 1926 році їх перенесли до однієї з кімнат королівського замку Вавель, звідки у 1938 році перенесли до Вавельського собору, спочатку до склепу Баторія, а згодом до склепу Сигізмунда..

• ̈Мати — Анна Лещинська з Яблоновських (1660—1727)
• Дружина — Катерина Опалінська гербу Лодзя (1680—1747).

Діти:

• Анна^[9] (1699—1717)^[10], була похована в монастирі Грофінтал^[de] (Саар)^[9]
• Марія Зофія Кароліна Феліція (1703—1768) — королева Франції, дружина короля Людовика XV.^[11]

Станіслав Богуслав Лещинський є польським королем, який прожив найдовше (88 років та 4 місяці).^[12]

Автор книги «Вільний голос, що забезпечує свободу» (1733), в якій виступав за проведення реформ з метою зміцнення Речі Посполитої.

1901 року на його честь була названа вулиця^[13] у Львові (тепер Братів Міхновських).^[14]

• ��поха Свободи.

• Мицик Ю. А. Станіслав-Богуслав Лещинський // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 804. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Gierowski J. Stanisław Bogusław Leszczyński h. Wieniawa (1677—1766) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, 2001. — T. XLI/4, zeszyt 171. — S. 600—612. (пол.)

• Лещинський Станіслав // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 828. — 1000 екз.