Парагвай

Республіка Парагвай ісп. República del Paraguay гуар. Paraguái Tavakuairetã
Прапор Герб
Девіз: Paz y justicia Мир і правосуддя
Гімн: Himno Nacional Paraguayo  (іспанська) "Національний гімн Парагваю"
Столиця (та найбільше місто)	Асунсьйон 25°18′ пд. ш. 57°38′ зх. д.country H G O
Офіційні мови	іспанська, гуарані
Форма правління	унітарна президентська республіка
- президент	Маріо Абдо Бенітес
- Віцепрезидент	Хуан Офара
Незалежність
- від Іспанії	14 травня 1811
Площа
- Загалом	406 752 км² (59)
- Внутр. води	2,3 %
Населення
- оцінка 2024	6 218 879[1] (113)
- перепис 2022	6,109,903[2]
- Густота	15/км² (192)
ВВП (ПКС)	2024 р., оцінка
- Повний	▲ $124.726 мільярдів[3] (96)
- На душу населення	▲ $20,058[3] (84)
ІЛР (2022)	0,731 (високий) (105)
Валюта	Гуарані (PYG)
Часовий пояс	(UTC-4)
- Літній час	(UTC-3)
Коди ISO 3166	PRY
Домен	.py
Телефонний код	+595
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Парагвай

Парагва́й (гуар. Paraguái, ісп. Paraguay ісп. вимова: [paɾaˈɣwaj] ( прослухати) Парагва́й), офіційно Респу́бліка Парагва́й (ісп. República del Paraguay, гуар. Paraguái Tavakuairetã^[4]) — країна в Південній Америці, межує на північному сході з Бразилією, півдні з Аргентиною; заході з Болівією. Площа — 406752 км²; столиця Асунсьйон. Рельєф: болотисті рівнини, розділені річкою Парагвай, на південному сході кордон проходить по річці Парана.

Мови: іспанська (державна), гуарані. Парагвай є унікальним прикладом дійсно двомовної країни: абсолютна більшість населення володіє обома мовами й використовує їх за ситуацією. Іспанська — офіційна, мова літератури та діловодства, мову гуарані використовують у побуті. Приблизно 6 % населення володіють лише іспанською, близько чверті знають лише гуарані, близько 70 % населення є двомовними.

Релігія: римо-католики — 90 %

Найдавніше відоме населення цих територій — індіанці гуарані. У XVI столітті тут вперше з'явились європейці.

1537 — заснування іспанцями Асунсьйона.

1542–1640 — у складі іспанського віце-королівства Перу.

1609 — прихід Ордену Товариство Ісуса (єзуїтів).

1617 — територія Парагваю отримала автономію в рамках віце-королівства Перу. Місцеву владу здійснював орден єзуїтів. Єзуїти створили з індіанців загони самооборони проти бразильських мисливців за рабами. Індіанців прикріпили до спеціальних поселень — редукцій, на чолі яких стояли патери (священики). Помічників патерів набирали серед місцевого населення — вони носили звання корехідор (керівник) і алькальд (староста).

1768 — іспанська влада розгромила сім східних місій та вигнала єзуїтів з Парагваю за підозрою в сепаратизмі.

1776 — Парагвай включений до складу віце-королівства Ріо-де-Ла-Плата.

1811 — відокремлення Ріо-де-Ла-Плати від Іспанії викликало відцентрові тенденції всередині самопроголошеної держави, в результаті Парагвай стає незалежною державою як від Іспанії, так і від Аргентини — правонаступниці Республіки Ріо-де-Ла-Плата. Довічним диктатором Парагваю став Франсіа.

1842 — скасоване рабство.

1848 — проголошено рівноправність креолів і індіанців.

1866–1870 — Парагвайська війна з Бразилією, Аргентиною й Уругваєм (Війна Потрійного альянсу). Втрачено близько 1/2 території і 4/5 населення. Економіка була дуже підірвана, і в країні затвердився англо-американський капітал.

1870–1879 — Окупація союзників. За час управління Парагваєм Аргентини та Бразилії, Парагвай втратив до 154 000 км²

1887 — офіційно були засновані партії прихильників ліберальних реформ та партія землевласників «Колорадо».

1904 (серпень—грудень)  —розпочалася низка ліберальних повстань, військових переворотів та громадянських бунтів, після яких влада партії «Колорадо» була усунута, а її місця посіла Ліберальна партія. Наступний підйом Ліберальної партії ознаменувався зниженням впливу Бразилії на Парагвай та зростання аргентинського впливу. Революція закінчилися 12 грудня 1904 року, коли Хуан Антоніо Ескурра пішов у відставку, а 19 грудня тимчасовим президентом став Хуан Баутіста Ґаона від лібералів.

1922—1923 — Громадянська війна в Парагваї між радикальними прихильниками Едуардо Шерера та Мануеля Ґондри.

1932–1935 — Чакська війна з Болівією. Парагвай переміг і здобув усю область Чако з багатими нафтовими родовищами, але завойовані землі стали розробляти корпорації США.

1936 — переворот, здійснений ветеранами Чакської війни.

1940–1948 — диктатура генерала Моріньїґо.

У роки Другої світової війни Парагвай проголосив нейтралітет, але де-факто надавав допомогу Німеччині, а після закінчення війни дав притулок нацистським злочинцям.

1954–1989 — диктатура генерала Стресснера.

1993 — на вільних багатопартійних виборах переміг Хуан Карлос Васмосі.

Парагвай — республіка. Діє Конституція від 21 червня 1992 р.

Глава держави — президент, який обирається загальним прямим голосуванням терміном на 5 років. Переможець визначається простою більшістю голосів. Президент не може бути обраний на другий термін. Віце-президент обирається тим самим шляхом і на той самий строк, що і президент.

Законодавча влада здійснюється Конгресом (двопалатний парламент), який складається з двох палат: сенату (45 сенаторів) і палати депутатів(80 депутатів). Обидві палати обираються загальним прямим голосуванням терміном на 5 років. Голова Сенату — Мігель Каррісоса (Miguel Carrizosa). Голова Палати депутатів — Енріке Бусаркіс Касерес (Enrigue Buzarguis Caceres).

Виконавча влада здійснюється президентом, який формує очолюваний ним уряд.

Національний союз порядних громадян — НСПГ (Union Nacional de Ciudadanos Eticos-UNACE). Консервативна партія. Заснована в 2002 р. Голова — Ліно Ов'єдо(Lino Oviedo).
Національно-республіканська асоціація (НРА) — партія «Колорадо» (Asociacion Nacional Republicana (ANR) — Partido Colorado).
Консервативна партія створена у 1887 р. Налічує 1,6 млн членів. Голова — Ліліан Саманьєго (жін.) (Lilian Samaniego). Друкований орган — газета «Патріа» (Patria).
Парагвайська комуністична партія — ПКП (Partido Comunista Paraguaya — PCP). Заснована 19 лютого 1928 р. Генеральний секретар ЦК ПКП — Наджиб Амадо (Najeeb Amado). Друковані органи — газета «Аделанте!» (Adelante!) і політико-теоретичний журнал «Перспективас» (Perspectivas).
Партія «Мила батьківщина» (Partido Patria Querida) заснована в 2002 р. Голова — Педро Фадуль(Pedro Fadul). Патріотичний альянс за зміни (Alianza Patriotica para el Cambio). Передвиборчий блок. Створений в 2007 р. Істинною ліберально-радикальною партією та іншими лівоцентристськими партіями і організаціями. Лідер — Фернандо Луго(Fernando Lugo).
Істинна ліберально-радикальна партія — ІЛРП (Partido Liberal Radical Autentico — PLRA). Правоцентристська партія. Заснована у 1978 р. Голова — Луіс Федеріко Франко Гомес (Luis Federico Franco Gomes).
Революційна фебреристська партія — РФП (Partido Revolucionario Febrerista — PRF). Партія. Створена у лютому 1951 р. під назвою Фебреристська партія. Голова — Нільс Кандіа-Хіні (Nils Candia-Gini). Друковані органи — тижневик «Пуебло» (El Pueblo) і «Прогресо» (El Progreso).
Християнсько-демократична партія — ХДП (Partido Democrato Cristiano). Партія. Створена у 1960 р. Налічує 20,5 тис. чол. Голова — Херардо Ролон Посе (Gerardo Rolon Pose).

6 831 306 (2008) (95 % нащадки іспанців та індіанців); Річний приріст населення — 2,7 %. Населення — представники змішання монголоїдної(індіанці гуарані) та європеоїдної (іспанці) рас. У цей час метисів проживає 95 %, америндів та європеїдів — 5 %. 95 % населення зосереджується в Орієнте. У містах мешкає 54 % населення країни.

Республіка Парагвай розташована в центральній частині Південної Америки, і не має виходу до моря. Парагвай — гаряча та волога країна, розділена на дві нерівні частини річкою Парагвай. На захід від річки знаходиться область Гран-Чако, пустельний край, який займає близько 60 % площі країни. На сході, де зосереджена основна частина населення, знаходяться родючі рівнинні землі та субтропічні ліси. Майже всі парагвайці, які живуть в цих місцях, займаються скотарством і вирощуванням цукрової тростини, рису, кави та сої. Парагвай залишається бідною країною, але його родючі землі та можливості побудови ГЕС обіцяють багате майбутнє.

Із заходу на схід країна простягається на 660 км, із півночі на південь — на 925 км. Парагвай знаходиться на стику субекваторіального та тропічного поясів.

Основні природні райони: низовина Чако на захід від р. Парагвай і плато Орієнте (сх.) між річками Парагвай і Парана. Чако (займає 3/5 площі, перетинається Південним тропіком), з його жарким і посушливим кліматом, практично безлюдне. Орієнте має сприятливіші умови.

Пересічні температури в Асунсьйоні: січня — 29 °C, липня — 19 °C; опадів — 1270 мм. Лісом вкрита площа займає 32 %, під охороною — 3,8 %.

Код	Назва	Іспанською	Столиця
	Асунсьйон	Asunción	Асунсьйон
I	Консепсьйон	Concepción	Консепсьйон
II	Сан-Педро	San Pedro	Сан-Педро
III	Кордильєра	Cordillera	Каакупе
IV	Ґуайра	Guairá	Вільяррика
V	Кааґуасу	Caaguazú	Коронель-Овьєдо
VI	Каасапа	Caazapá	Каазапа
VII	Ітапуа	Itapúa	Енкарнасьйон
VIII	Місьйонес	Misiones	Сан-Хуан-Баутіста
IX	Параґуарі	Paraguarí	Параґуарі
X	Альто-Парана	Alto Paraná	Сьюдад-дель-Есте
XI	Сентрал	Central	Ареґуа
XII	Ньєембуку	Ñeembucú	Пілар
XIII	Амамбай	Amambay	Педро-Хуан-Кабальєро
XIV	Каніндею	Canindeyú	Сальто-дель-Ґуайра
XV	Альто-Парагвай	Alto Paraguay	Фуерте-Олімпо
XVI	Пресіденте-Аєс	Presidente Hayes	Вілья-Аєс
XVII	Бокерон	Boquerón	Філадельфія (Парагвай)

Експорт		Імпорт
Країна	Відсоток	Країна	Відсоток
Бразилія	44,0 %	Аргентина	25,4 %
Уругвай	14,0 %	Бразилія	24,5 %
Аргентина	11,0 %	Уругвай	3,8 %
Інші	36,0 %	Інші	46,3 %

Парагвай — аграрна країна, один з найбільших у світі виробників сої (6-е місце у світі). Є однією з найвідсталіших країн Південної Америки. ВВП на душу населення в 2009 році — 4,1 тис. дол (154-е місце у світі). Нижче рівня бідності — 32 % населення (в 2006). Сільське господарство (22 % ВВП, 31 % працюючих) — бавовник, цукрова тростина, соя, кукурудза, пшениця, тютюн, кассава (тапіока), фрукти, овочі; лісозаготівлі. Промисловість (18 % ВВП, 17 % працюючих) — виробництво цукру, цементу, текстилю, напоїв, лісоматеріали; гідроенергетика. Сфера обслуговування — 60 % ВВП, 52 % працюючих. У господарстві країни зайнято 2 млн чоловік: у сільському господарстві — 39 %, промисловості — 23 %. Частка у ВНП: сільське господарство — 24 %, обробна промисловість — 16 %, сфера послуг — 54 %. Обробляється 4 % площі, під пасовищами знаходиться 55 %. Зрошується 67 тис.га. Вирощують: кукурудзу, коренеплоди, цукрову тростину, мате (парагвайський чай), бавовник. Потужні ГЕС на р. Парана: «Ітайпу» (7,4 млн кВт), на кордоні з Бразилією та «Корпус Посадос» (4,7 млн кВт), на кордоні з Аргентиною.

Основною галуззю невиробничої сфери є туризм. Щорічно в Парагваї буває 147 тис. туристів, що дає 197 млн доларів прибутку. У списку ЮНЕСКО є єзуїтська місія Ла-Сантисіма-Тринідад-де-Парана і Таваранке.

У країні є 965 км залізниць. Добре розвинутий автомобільний та повітряний транспорт. У Парагваї є 5 аеропортів із постійними рейсами. Розвинутий і річковий транспорт. Найбільший річковий порт знаходиться у місті Асунсьйон. Наземні зв'язки з зовнішнім світом відбуваються через Аргентину і Бразилію.

На 1000 жителів тут є 83 телевізори і 31 телефон.

У цей час Парагвай є республікою. Офіційна назва — Республіка Парагвай. Глава держави та уряду — президент. Законодавчий орган — Національний конгрес. Адміністративно — територіальний поділ: 16 департаментів і один столичний округ. Воєнні витрати — 0,9 % ВНП. Військовослужбовців 20 200.

Головними партнерами в зовнішніх стосунках Парагваю є країни Південної Америки. Але активно розвиваються відносини з рештою держав світу. Парагвай наразі (2019 р.) є єдиною державою Південної Америки, що підтримує дипломатичні стосунки з Тайванем, а не з КНР.

Парагвай визнав незалежність України 1 квітня 1992 р., а 26 лютого 1993 встановив з нею дипломатичні відносини.^[5]

Серед парагвайців популярним видом декоративно-вжиткового мистецтва є мереживо. З мережив, які називаються «ньяндуті» («павутина»), парагвайці роблять квіти, птахів, тварин та різноманітні візерунки.

Одна з великих діячів культури Парагваю — Хосефіна Пла (1903—1999), поетеса, автор романів і оповідань, яка працювала також в галузі художньої кераміки.

У доколоніальний період існував лише фольклор гуарані, що отримав розвиток і в колоніальну добу.

Література Парагваю  розвивається іспанською мовою та мовою гуарані.

Зародження національної літератури Парагваю почалося після повалення іспанського панування. Провідною стала поезія Н. М. Талавери, автора патріотичних віршів у тому числі національного гімну, він є першим у країні поетом-романтиком.

У 90-ті роки XIX століття основне місце зайняла героїко-епічна тема. Перші письменники-просвітники поєднували літературну публіцистику і критику з історико-філософськими пошуками: С. Баес, М. Гондра, М. Домінгес та інші прославляли історичне минуле, сприяли утвердженню національної самосвідомості. Ідеї просвітників були розвинуті прозаїком Р. Барретом і поетами початку XX століття  Х. Е. О'Лірі (цикл віршів «Наша епопея»), І. А. Пане. Суспільне гуманістичне начало характерне для Е. Фаріньї Нун'єса створившого епічну поему про життя народа «Пісня віків» і роман «Родопис» (1912). У романі «Світанок» Х. Стефанича проявились реалістичні тенденції. Різко зріс інтерес до фольклору гуарані; у 1917 вийшла антологія поезії гуарані «Лісові квіти». Популярності набули вірші М. Ортіса Герреро в котрих він виступав проти несправедливих війн, соціального і національного гніту. Засновник національної драматургії і організатор національного театру «Кара-Пока» Х. Корреа був також помітним представником поезії тісно пов'язаної з фольклором.

У 1930-х Е. Кампос Сервера вніс в поезію соціальну тематику, нові виразні засоби. Його послідовниками були А. Роа Бастос, Е. Ромеро, Х. Пла, Г. Касаксія. До цього часу відноситься становлення парагвайської прози; появились повісті і розповіді що відобразили трагічні події Чакської війни 1932—1935 років: «Хрести з кебрачо» (1934) А. Вальдовіноса, «Вісім чоловік» (1934) А. Віільярехо, «Під знаком Марса, Хроніки війни за Чако» (1934) Х. Пастора Бенітеса.

•  Національна бібліотека Парагваю

Українська етнічна меншина в цій південноамериканській країні у середині 1990-х років становила від 5000 до 8000 мешканців. Українці зосереджені в Парагваї у невеличких громадах навколо міста Енкарнасьйон на південному сході країни, на кордоні з аргентинською провінцією Місьйонес (яка є теж центром української еміграції в Аргентині). Більшість українців у Парагваї займається сільським господарством, вирощуванням рису, кукурудзи, пшениці та інших культур. Певна частина українців Парагваю працюють у різних державних установах країни, в тому числі на високих урядових посадах.

• Список міст Парагваю

Олександр Москалець. Ізольовані від океану // Український тиждень, № 29 (246), 20.07.2012

• Бур´ян М. С. Парагвай // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 57. — ISBN 978-966-00-1142-7.
• Федоренко В. Л. Парагвай // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Beverina J. La Guerra Del Paraguay 1865-1870. Resumen Histórico. Círculo Militar, 1973.
• Mora F.O., Cooney J.W. Paraguay and the United States: Distant Allies. University of Georgia Press, 2007. (United States and the Americas)
• The Transition to Democracy in Paraguay. [Ed. by P. Lambert, A. Nickson]. Palgrave Macmillan UK, 1997.
• Whigham T.L. The Road to Armageddon: Paraguay Versus the Triple Alliance, 1866–70. University of Calgary Press, 2017.

Болівія	Бразилія	Бразилія
		Бразилія
Аргентина	Аргентина	Аргентина