Павло Тетеря

Павло Тетеря
Гетьман Війська Запорозького (на Правобережжі)
Монарх:	Ян II Казимир
Попередник:	Юрій Хмельницький
Наступник:	Степан Опара
Народження:	1620 невідомеd[1]
Смерть:	1670 Едірне, Османська імперія
Поховання:	Едірне
Країна:	Річ Посполита
Релігія:	католицтво
Освіта:	Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Рід:	Мошковські
Шлюб:	? Виговськаd, Олена Хмельницька і Катерина Хмельницька
Автограф:
Медіафайли у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Павло́ Тете́ря, або Павло Тетера^[2], у народній творчості Тетеренко^[3], власне Павло Мошковський гербу Радван^[4][5] або Сліповрон (1620/1622^[5] — початок квітня 1670, Едірне, Османська імперія) — український дипломат, військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави Правобережної України (1663–1665). До 1648 року був писарем ґродського суду у Володимирі, 1649 — писар (канцлер) Переяславського полку Гетьманщини, із 1653 — переяславський полковник. Був у складі українського посольства в Москві у березні 1654 року для оформлення Переяславської угоди. Ставши гетьманом, проводив політику на скасування унії України із московським монархом. Секретар короля^[6], полоцький стольник. Зять гетьмана Богдана Хмельницького.

Павло Тетеря — шляхетського роду з Мошковських^[7][a] Київського воєводства (Переяслав). Мати — Анастасія, жила 1670 року, тоді була монахинею-василіянкою. Не доведене припущення, що його хрещеним був Богдан Хмельницький^[5].

Навчався в унійній василіянській школі Мінська, ректором якої був майбутній єпископ Унійної церкви Яків (Суша) — із цим архієреєм Павло Тетеря згодом підтримував тісні зв'язки. Добре знав латину, у Мінську, певне, опанував ораторське мистецтво. 1639 перебував у Пражмуві — родинному «гнізді» магнатів Пражмовських — як магнатський слуга — шляхтич-компаньйон Миколая Пражмовського — майбутнього примаса Речі Посполитої та Коронного Канцлера. Імовірно перебував у Італії разом із ним.^[8]

Вихованець Києво-Могилянської Колегії та член Львівського православного Братства.

Наприкінці 1640-х розпочав кар'єру канцеляриста як підписок Луцького гродського суду (його начальник — писар Станіслав Казімеж Беневський^[9] гербу Радван). У Луцьку познайомився з майбутніим гетьманом Іваном Виговським.^[5]

У серпні у 1648 під час взяття армією України Луцька став на бік Гетьманату. У козацькому реєстрі 1649 записаний як Павло Мошковський.^[4] 1649, певне, став писарем (канцлером) Переяславського адміністративного полку, очолив посольство до Дьйордя Ракоці (можна назвати одним з тих, хто заклав підвалини козацько-трансільванської дипломатії). Для нього як дипломата було характерним вміння вести вишукану подвійну гру, що оцінив гетьман Богдан Хмельницький.

Весною 1651, разом із осавулом Переяславського полку Демком, козаками і татарами, облягав Кам'янець на Поділлі. Павло Тетеря супроводжував Тимоша Хмельницького в дорозі до Яс з метою укладення династичного шлюбу (1 вересня 1652) з Розандою, дочкою молдавського господаря Василія Лупу. Влітку (перша згадка — 13 липня) 1653 р. Тетеря став Переяславським полковником.

1657–1659 роках — генеральний писар за гетьмана Івана Виговського. Брав активну участь разом із Юрієм Немиричем у Гадяцьких переговорах про союз України з Польщею та Литвою.

1658 добився припинення походу королівських військ в Україну (перемовини почались у березні, тривали півроку, партнером був С. Бєнєвський). В основному перебував на Поліссі та Волині^[10], у Межирічі та Корці, їздив до Чигирина. Певний час тоді проживав поруч зі своїм покровителем з луцьких часів волинським каштеляном С. Беневським, з яким погоджував певні пункти Гадяць��ого договору. У Гощі 5 липня 1658 були датовані «пункти Тетері» до Гадяцького договору. 28 жовтня 1658 року мав авдієнцію у короля та королеви Марії Людвіки. Присутній на ній посол П'єр де Нуає (Нуає П'єр де) писав до Людовика XIV, що «Тетеря — поставний, гарних манер, убраний… в сукню з зеленого оксамиту з золотими ґудзиками»^[11]. У 1658–1661 роках зміцнив серед поляків думку про себе як про знавця справ в Україні,^[12] у якій перебував недовгими наїздами.

У листопаді 1660 — генеральний писар в уряді Гетьмана Юрія Хмельницького^[12]. У лютому 1662 виїхав з Варшави до Чигирина як посол короля й сенату із завданням не допустити зв'язків Гетьмана із московськими людьми і татарами^[13].

1661 перебував на Підляшші або у Варшаві^[12]. Як свідчать записи сейму 1661 року, був зарахований до числа «польського лицарства»^[6]. Згодом Павло Тетеря став відвертим прихильником польської орієнтації й виступа�� як агент Речі Посполитої: спільно із сеймовим комісаром Станіславом Беневським намагався окреслити в Гадяцькому договорі основну концепцію Великого князівства Руського. При його гетьманування за причетність до повстання поляки стратили Івана Виговського, але у складеній перед смертю духівниці Виговський не звинувачував Тетерю.

Гетьманом став після зречення Юрія Хмельницького або у його присутності в середині чи другій половині жовтня 1662 року. У листі від 15 листопада 1662 року козацькі делегації титулують його гетьманом.^[14] У грудні 1662 року у листі до короля заперечував факт обрання. 21 січня 1663 року написав королю нового листа, в якому визнав факт обрання, але проти його волі (лист передав посол Григорій Гуляницький)^[15].

Поява Павла Тетері на посаді гетьмана стала великою несподіванкою для королівського двору. Тетеря поставив перед королем кілька вимог, зокрема:

• шанувати привілеї та гідність козацтва, звільнити Івана Богуна та ув'язнених козацьких старшин
• повернути православним захоплені уніатами церкви
• дозволити самостійні дипломатичні стосунки з Молдавією, Волощиною
• розпочати мирні перемовини РП з Московією, вимагати від Москви звільнення ув'язнених козацьких старшин
• готувати похід на Лівобережжя
• гарантувати допомогу кримських та буджацьких татар.

Усі вимоги, крім церковної, були виконані.^[16] Павло Тетеря відіслав назад гетьманські клейноди, прислані королем у березні 1663 через гінця Івана Мазепу (згідно статусу, їх мав привезти посол).

В 1663–1665 роках, як гетьман Правобережної України, брав участь у поході Яна II Казимира на Лівобережжя, а потім допомагав річпосполитській армії на чолі зі Стефаном Чарнецьким і татарами боротися проти козацьких повстань на Правобережжі. Зокрема, на початку 1665 року розбив Івана Сербина біля Умані (полковник загинув^[17]).

Жорстокою розправою над Іваном Поповичем тільки озлобив суспільство^[18].

Десь на початку червня^[17] 1665 року ватажок повстанців Василь Дрозденко розбив урядове військо Павла Тетері під Брацлавом. Опоненти гетьмана захопили чималі скарби та знищили гетьманський архів, що, може, раніше зробив Іван Сірко^[17]. Гетьман розпустив вірних козаків, з невеликим почтом через Бар, Кам'янець пішов на захід. За одними даними, був змушений зректися гетьманства (але Я. Дашкевич стверджував, що «гетьманства … не зрікся і булави не поклав»), захопивши військову скарбницю, державний архів і гетьманські клейноди. Виїхав до Речі Посполитої, де перейшов у католицтво й дістав звання стольника у білоруському Полоцьку та старости брацлавського (попередник Стефан Чарнецький; з правом передачі власності у випадку смерті дружині Олені^[16]), ніжинського, чигиринського.

У жовтні 1665 року Ян Собеський писав дружині, що в Тетері у Варшаві можна купити кілька сороків прекрасних соболів. Юрій Хмельницький та Блаженнійший митрополит Київський та всієї Руси Йосип Тукальський, яких звільняли з ув'язнення, 29 листопада 1665 склали присягу на вірність королю, що було умовою звільнення, а також погодились, що місце перебування в Україні їм вкаже гетьман Павло Тетеря^[19].

За даними польського дослідника Каспера Несецького, отримав посади барського та ніжинського старост та маєтності.

З 1665 року проживав у Варшаві. Став членом Львівського Ставропігійського православного братства, у якому залишив під заставу своє срібло за 300 дукатів^[20].

Вироком Люблінського трибуналу 1669 року став банітою та інфамом, але зміг добитися відкладення вироку на півроку. З невеликим гуртом людей перейшов кордон Молдавії в першій половині липня 1669 року, серед яких сестрінок Василь Іскрицький^[20].

Пограбований єзуїтами у Варшаві (в еміграції, щоб відплатити Стефану^[21] Пісочинському, ведучи подвійну гру, підтвердив дарування варшавським єзуїтам маєтку у Висоцьку) і не діставши підтримки уряду Речі Посполитої, Тетеря схилився на бік Османської імперії, виїхав до Молдови (Ясси), де його приймав молдовський господар Георгій Дука та Молдовський митрополит, звідти — до Адріанополя, де, мабуть, готував якусь антипольську акцію на боці Османської імперії, але незабаром помер — був отруєний на початку квітня 1670 року. Іскрицький та Піроцький, які були біля нього в еміграції, звинуватили у смерті Пісочинського, який не заперечував вбивства, але казав, що то зробив не він.^[22]. За іншою версією, Тетеря помер від хвороби, яку надбав під час мандрівки, при чому він устиг висповідатися у православного священика, що відкидає версію про його католицтво. Поховали Павла Тетерю, можливо, в одній із грецьких православних церков Едірне, а самого місця поховання ніхто спеціально не розшукував.

Від султана отримував щоденну пенсію 200 аспрів (або 40 флоринів), у Ларіссі (Тессалійські гори) — санджак (султанський прапор, що означало затвердження протекції)^[22].

«Збирати маєтки» почав бл.1652 року, купив у Сулимів Демидів^[23] яким володів спільно з сестрою Євою, а потім подарував сестрінку Василю Іскрицькому, майбутньому тестю гетьмана Данила Апостола^[24]. До цього маєтку приєднав розташовану неподалік Литурівку^[25]. 1654 року від московського монарха, васала Кримського хана, отримав малозначущі документи на місто Сміла. 1656 мав млин на Попівцях поблизу Переяслава. Пізніше отримав Козаровичі, Глібівку, Ясногороди, які подарував Києво-Межигірському монастирю^[24]. Варшавський сейм у березні 1659 року затвердив його шляхетство та надав маєтки у Берестейській економії (з королівських столових маєтностей) — у волостях Київець, Мелешичі та містечку Піщатичі з правом дідича^[6][24]. Того ж року польський король Ян Казимир дарув Павлові Тетері у вічне володіння Демидів з прилеглими селами^[23]. Також мав села Абрагамівка, Раківка, Вороньківка^[6], право на володіння якими (також Литурівкою) затвердив сейм 1661 року^[12].

Вдова Адама Киселя продала йому маєтність Гощу^[11]. Від Юрія Хмельницького як тимчасову резиденцію отримав Суботів^[12].

1659 року, коли за Гадяцькою угодою вірні та заслужені козаки Речі Посполитої винагороджувались землями, Гуляйпіль з околицями був наданий Павлу Тетері. Проте сандомирський воєвода Станіслав Александер Конецпольський згадав на сеймі за свою дідівщину і вимагав її повернення. Попри те, що сейм задовольнив прохання Конецпольського на підставі «конституцій» 1661 і 1662 року, Гуляйпіль певний час тримав у своїй власності гетьман Тетеря.

1665 вислав на сейм свого шваґра Іскрицького з настановою, в якій змушував його просити про надання у власність Ольховця з Гуляйполем, «…котрі він, Гетьман запорозький, за привілеєм королівським тримає через право по життєве… на шляхах тих самих сидить татарських; до Дикого Поля належить, і перед цим там помешкання були, бо люди займалися ловінням риби і звірів на луках»^[26].

29 квітня 1670 надав «повновласть» на свої маєтки матері Анастасії, Інокентію Ґізелю, Феодосію Софоновичу, чоловіку сестри Атанасія Піроцького.^[20][27].

Позичив коронному стражнику Самуелю Лещинському^[28] понад 42000 золотих, контракт уклали в Любліні 12 вересня 1665, в ньому П. Тетеря названий, зокрема, чигиринським старостою^[19].

Львівському Ставропігійському православному братству залишив під заставу своє срібло за 300 дукатів наприкінці весни — влітку 1665 року^[20].

• У Житомирі існує вулиця Гетьмана Павла Тетері (з 2002 року)^[29].
• У Переяславі існує вулиця Павла Тетері (з 19 лютого 2016 року)^[30].
• У Чигирині також існує вулиця Павла Тетері (з 21 квітня 2016 року).

Мав рідного брата Юрія і зведеного Шурла, а також двох сестер які повиходили заміж за українських шляхтичів Михайла Іскрицького й Атанаса Піроцького.

Дружини^[31]:

1. Тетяна Виговська (сестра Івана Виговського), була похована у Києві 13 жовтня 1657 року. Виговські не дали Павла Тетері належну йому спадщину покійної^[10].
2. Олена Хмельницька, донька Богдана Хмельницького, вдова Данила Виговського. Одружились 1660 року^[12]. Під час повстання 1664 року приєдналася до опонентів Павла Тетері, за що потім була вивезена до Речі Посполитої.
   За іншими даними — Катерина Хмельницька^[32].

• Головченко В. І. Тетеря (Моржковський) Павло Іванович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
• Дашкевич Я. Павло Тетеря // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — 560 с. — С. 253—283. — ISBN 5-203-01639-9.
• Коваленко С. Тетеря Павло // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — К. : Стікс, 2009. — Т. 3.
• Тетеря Павло // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Чухліб Т. В. Тетеря Павло Іванович [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 75. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Чухліб Т. Тетеря (Моржковський) Павло Іванович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 708. — ISBN 978-966-611-818-2.

Павло Тетеря у сестринських Вікіпроєктах
	Цитати у Вікіцитатах?
	Генеалогія на Родоводі?
	Файли у Вікісховищі?

• Тетеря (Моржковський, Мошковський) Павло Іванович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.239-240
• Михайлів Т. В., Михайлів Т. А. Павло Тетеря (Тетеря Моржковський) Павло Іванович) // Видатні постаті українського державотворення. Довідник. — Харків: Основа, 2014. — 128 с. — (Б-ка журн. «Історія та правознавство». Вип. 1 (121)). — С. 36.
• Тетеря [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Павло Іванович Моржковський-Тетеря (1620(1622)-1671) [Архівовано 18 травня 2015 у Wayback Machine.]
• Антонович В. Б. Павло Тетеря

Біографії   Війна   Історія України