Національний музей-садиба М. І. Пирогова

Національний музей-садиба М. І. Пирогова
49°12′58″ пн. ш. 28°24′30″ сх. д. / 49.216030555556° пн. ш. 28.408375° сх. д. / 49.216030555556; 28.408375
Тип	музей і пам'ятка
Присвячено	Пирогов Микола Іванович
Країна	Україна
Розташування	Україна: Вінниця
Адреса	вул. Пирогова 155, м. Вінниця
Засновано	1944
Відкрито	9 вересня 1947
Режим роботи	10:00 — 18:30, понеділок — вихідний
Фонд	~ 16,5 тис. об'єктів[1]
Директор	Турський Олександр Феодосійович[2]
Сайт	www.pirogov.com.ua
Національний музей-садиба М. І. Пирогова (Україна)
Національний музей-садиба М. І. Пирогова у Вікісховищі

Націона́льний музе́й-сади́ба М. І. Пирого́ва — музей у Вінниці, присвячений життю та діяльності Миколи Івановича Пирогова, видатного українського та російського науковця, хірурга та педагога. Садиба Пирогова є пам'яткою історії національного значення^[3] та природоохоронним об'єктом загальнодержавного значення^[4], а також навчальною базою Вінницького національного медичного університету.

Музейний комплекс розташований на південно-західній околиці міста Вінниця, у межах східної частини масиву Пирогово (раніше це було окреме село-садиба Вишня^[5][6][7], яке згодом злилося з Шереметкою-Пироговим)^[8], до його складу входять^[1]:

• будинок, у якому жив М. І. Пирогов, і де розміщена експозиція про його життя та діяльність
• музей-аптека з інтер'єрами приймальні та операційної
• церква-некрополь, де міститься саркофаг з набальзамованим тілом науковця
• меморіальний парк, у якому збереглися дерева, посаджені М. І. Пироговим

У 1861 році, після звільнення з посади попечителя Київського навчального округу, Микола Іванович Пирогов оселився в садибі Вишня поблизу Вінниці, яку придбав у спадкоємців доктора медицини А. А. Гриколевського на торгах у Києві 1859 року. В 1866-му він збудував тут цегляний півтораповерховий будинок і аптеку, впорядкував парк, де також вирощував і лікарські рослини. У цій садибі Микола Пирогов жив до останніх днів, вів наукову роботу і лікарську практику, саме тут і помер у 1881 році. На четвертий день після його смерті, тіло було набальзамовано петербурзьким лікарем Д. І. Виводцевим і згодом перенесено до родинної усипальниці, над якою 1885 року, за проектом В. І. Сичугова, була побудована церква і освячена на честь Святого Миколая Чудотворця^[1]. Точних даних про спосіб бальзамування немає, але дослідники вважають, що ймовірніше за все Давид Ілліч Виводцев, учень Пирогова, виконав бальзамування за власною методикою — мінімально-інвазивного бальзамування, не здійснюючи розтин тіла і залишивши усі внутрішні органи, які збереглися й до сьогодні^[9].

До 1902 року садибою опікувалася вдова науковця, Пирогова Олександра Антонівна. Після її смерті — спочатку молодший син Володимир, а потім внучки М. І. Пирогова (дочки старшого сина Миколи) — Л. М. Мазірова та О. М. Гершельман. Після подій 1917 року вони зі своїми сім'ями виїхали за кордон, залишились там назавжди і тривалий час садиба була занедбаною. Тоді ж відбулося пограбування поховання М. І. Пирогова: викрали шпагу (подарунок австрійського імператора Франца Йосифа) і металевий хрест, які були при покійному^[10].

1920 року напівзруйнований будинок був наданий для проживання американським робітникам, які утворили тут комуну ім. Джона Ріда. Згодом садиба перейшла у підпорядкування дослідній сільськогосподарській станції, а з 1936 року — Вінницькій обласній інфекційній лікарні^[10].

Вперше питання щодо збереження тіла М. І. Пирогова та перетворення його будинку на музей було порушено Вінницьким науковим товариством лікарів, ще на початку 20-х років. Тоді ж було визначено обсяг невідкладних ремонтних робіт будівель та розроблено першочергові заходи щодо створення сприятливих умов для зберігання тіла, які, втім, так і не були виконані^[10]. У 1927 році садибі Пирогова було надано статус державного заказника (першого на теренах Вінниччини)^[4]. У роки німецько-радянської війни пошкоджень їй завдано не було, вона вціліла, але потребувала відновлення^[8], труна з тілом знаходилася на межі руйнації^[10].

За розпорядженням Ради Народних Комісарів СРСР від 27 жовтня 1944 року тут був створений музей М. І. Пирогова, який об'єднав усі об'єкти в єдиний комплекс і тільки тоді розпочалися роботи з впорядкування парку, звільнення та ремонт приміщень, які все ще займала інфекційна лікарня. Перша за весь час ребальзамізація тіла Миколи Пирогова велася впродовж місяця (з 5 травня по 5 червня 1945 року) спеціально створеною комісією, у складі якої були вчені з Санкт-Петербургу, Києва, Харкова та Вінниці. За оцінками фахівців, цей випадок став унікальним у світовій науці: тіло, що перебувало без належного догляду та у несприятливих умовах, через 65 років після смерті було повністю відновлено. Тіло одягли у той самий костюм, що був на вченому під час захоронення^[8], і в такому вигляді, у відреставрованій труні, воно зберігається й дотепер.

Урочисте відкриття музею відбулося 9 вересня 1947 року і було присвячене 100-річчю з дня застосування М. І. Пироговим, вперше в історії світової медичної практики, ефірного наркозу на полі бою. Одночасно тут було відкрито і пам'ятник науковцю — погруддя на гранітному постаменті^[8].

У наступні роки експозиція музею вдосконалювалася та доповнювалася об'єктами. До 150-річчя від дня народження Миколи Пирогова (у 1960 році) були відтворені його робочий кабінет і аптека, придбані деякі особисті речі та рукописи. У пострадянський час — відреставровано інтер'єр церкви-некрополя, відновлено та переобладнано операційну, приймальну, аптеку. Також було обладнано спеціальну лабораторію, де з 1994 року проводяться періодичні ребальзамізації тіла Пирогова^[10].

Територію музею-садиби було передано у загальнодержавну власність розпорядженням Вінницької обласної держадміністрації від 22 грудня 1995 року. Указом Президента України від 10 червня 1997 року музей отримав статус Національного, а за Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 червня 2003 року — статус природоохоронного об'єкта^[4].

Експозиційна площа музею-садиби становить понад 1,2 тис. м² і містить 1,5 тис. експонатів. У музеї представлені всі відомі праці Миколи Пирогова, його рукописи й особисті речі, а також література про нього, медичні інструменти, що використовувалися в практиці лікарів тих часів. Загальна кількість об'єктів, що зберігаються у фондах — понад 16,5 тисяч.

Головним корпусом музею-садиби є будинок, де жив Микола Іванович Пирогов. Збудований 1866 року, на сьогодні, він має статус пам'ятки архітектури і містобудування місцевого значення^[11]. Експозиція розміщується у десяти залах і вестибюлі, послідовно змальовуючи життя та діяльність Пирогова.

Аптека, яку відкрив у 1870 році на території своєї садиби Микола Іванович Пирогов, була першою на Поділлі. Окрім продажу ліків, виготовлених, зокрема, і за власноручними рецептами Пирогова, тут здійснювався прийом хворих, а також проводилися операції. Сучасна експозиція музею-аптеки є реконструкцією аптеки М. І. Пирогова за часів її функціонування. Її основними елементами стали фігури персонажів, виготовлені з медичної пластмаси, у відтворених інтер'єрах: аптекаря, фельдшера, хворих і самого Миколи Пирогова. Експозиція також містить старовинні терези, копії рецептурних бланків, підручники з фармакології. Біля входу до будинку висаджено основні лікарські рослини, які вчений використовував у практиці лікування^[12]. Будівля аптеки є пам'яткою архітектури і містобудування місцевого значення^[11].

Меморіальний парк площею 6 гектарів, разом з житловим будинком, аптекою, яблуневим садом (10 гектарів), а також церквою-некрополем, складають єдиний природоохоронний ансамбль — Парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Музей-садиба М. І. Пирогова». У парку зростає понад 60 видів деревних та чагарникових насаджень. Його окраса — вікова липова алея, була улюбленим місцем прогулянок Миколи Пирогова. Збереглися дві величезні ялини, посаджені 1862 року самим М. І. Пироговим^[4] (див. Ялина Пирогова).

Ініціатором бальзамування тіла Миколи Пирогова була його дружина — Пирогова Олександра Антонівна. Ще задовго до смерті вчений виявив бажання бути похованим у своїй садибі, про що після його кончини родина й подала клопотання. Дозвіл на це дали, але за умови, що спадкоємці погодяться перенести тіло з садиби в інше місце у випадку переходу маєтку до нових власників. Члени родини М. І. Пирогова на це не погодилися, і вдовою було придбано ділянку на цвинтарі села Шереметка (нині межі Вінниці)^[13]. Для збереження останків М. І. Пирогова спочатку спорудили склеп, згодом церкву над ним і дзвіницю. Будівництво тривало впродовж 1882–1885 років за проектом і під керівництвом архітектора В. І. Сичугова. Нині склеп-могила є пам'яткою історії національного значення^[3], у святкові дні і знаменні дати життя М. І. Пирогова у церкві-некрополі, освяченій на честь св. Миколая Чудотворця, відправляються богослужіння. Окрім Миколи Пирогова у родинній усипальниці містяться поховання його дружини та старшого сина^[10].

У період з 1980 по 1985 рр. було проведено ремонтно-відбудовні та реставраційні роботи церковного комплексу, з 1992 по 1997 рр. — реставраційні роботи внутрішнього інтер'єру. Також було повністю переустатковано труну, яку свого часу виготовили у Відні — знято скляне віко, а саму її вміщено у герметичний саркофаг, що освітлюється спеціальними світильниками^[13].

Церква-некрополь розташована окремо від основної частини музею-садиби і знаходиться за адресою: м. Вінниця, 2-й провулок Вишневського, 16.

Національний музей-садиба М. І. Пирогова є одним із організаторів проведення наукових форумів, присвячених видатному вченому. Матеріали, що зберігаються у його фондах, використовуються для написання наукових праць, а також зйомок документальних та художніх фільмів. Крім того, музей є навчальною базою Вінницького національного медичного університету: тут проводяться заняття з історії медицини, засідання студентських наукових гуртків^[14].

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Національний музей-садиба М. І. Пирогова

• Національний музей-садиба М. І. Пирогова //Фармацевтична енциклопедія
• Схема розміщення об'єктів музею-садиби та його експозиції (укр.)
• Фотогалерея Національного музею-садиби М. І. Пирогова (укр.)

• Г.С. Собчук, П.А. Кланца, О.П. Кланца. Національний музей-садиба М.І. Пирогова. Путівник. — Вінниця : Антекс-УЛТД, 2009. — 60 с. — ISBN 966-7782-06-9.
• В. Болгов. Хто є хто на Вінниччині. Видатні земляки. — Київ, 2002. — Т. 3. — С. 112-113. — ISBN 966-7953-19-Х.
• А.Н. Максименко. Николай Иванович Пирогов: его жизнь и встречи в портретах и иллюстрациях. — Медгиз, 1961. — 210 с. (рос.)

Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.