Конярство

Сільське господарство
Історія Неолітична революція Австронезійська експансія Стародавній Єгипет Давня Греція Давній Рим Арабський халіфат Мезоамерика Британія Зелена революція Друга зелена революція Україна
Рослинництво Агротехніка Агролісомеліорація Біовугілля Захист рослин Землеробство Гідропоніка • Рільництво • Рілля • Овочівництво • Садівництво Культурні рослини Культури Зернові • Кормові • Овочі і гриби • Плодово-ягідні і горіхи • Технічні Меліорація Іригація • Осушення • Терасування Сівозміна Агрономія Агрометеорологія Агроґрунтознавство Агрохімія Добрива • Пестициди Гербологія Бур'яни Ентомологія Шкідники Насінництво Фітопатологія Хвороби рослин Системи землеробства Богарне • Екстенсивне • Заливне • Інтенсивне • Пермакультура • Підсічно-вогневе • Промислове • Відновлювальне • Органічне • No-Till • Терасове
Тваринництво Випас худоби Вільний випас Галузі Бджільництво • Верблюдівництво • Вівчарство • Конярство • Молочне • М'ясне • М'ясо-молочний комплекс • Оленярство • Птахівництво • Рибництво • Свинарство Свійські тварини Одомашнення • Худоба Ветеринарія Зоотехнія
Технологія Аквакультура Аквапоніка • Марикультура Біотехнологія Відновлювальне землеробство Будівництво Зберігання і переробка Механізація Агроінженерія Техніка і устаткування Стійке сільське господарство Фермерство Ранчо • Ферма • Урбанізоване
Інше Агробізнес Економіка Компанії Аграрне виробництво за країною Періодика Міністерства Освіта Університети і коледжі
Категорія • Портал
п о р

Коня́рство — галузь тваринництва, яка займається розведенням та використанням коней. Конярство використовує відкриття та набутки гіпології, науки про коней.

В конярстві як окремій галузі тваринництва існує своя термінологія з описом окремих груп коней для подальшої роботи і відповідного використання.

Окремо виділяють за походженням дикі, здичавілі, одомашнені.

• Масті коней прийнято розрізняти як унікальну селекційну ознаку, що має своє генетичне та фенотипове обґрунтування.

• Інші екстер'єрні особливості також є важливими і в деяких випадках генетично визначеними (низькорослі породи коней та поні).

Відповідно до наявних алюрів та можливому напрямку селекційної роботи (верхові, рисисті, запряжні, універсальні, ваговози).

Найвідомішим типом взаємодії коней і людей є верхова їзда та кінний спорт, однак, в ширшому розумінні, люди взаємодіють з кіньми не лише верхи, безпосередньо перебуваючи на спині коня, а й на землі, тренуючи, спілкуючись, чи виконуючи інші маніпуляції. До таких взаємодій можна віднести:

• Догляд за кіньми
• Любительський та шоу напрям
• Робочий (сільськогосподарський, транспортний) напрям
• Службовий напрям (кінна поліція, кіннота)
• Спортивний (випробувальний та змагальний) напрям
• Терапевтичний (лікувальний) напрям
• Продуктивний напрям

Відсутність обліку коней до кінця ХІХ ст. не дає картини розвитку конярства, лише кінський перепис 1882 р. вперше встановив кількість коней в Україні — 2 858 000 голів. Щорічний приріст коней в Україні становив більше 80 тисяч голів, у 1916 р. кількість коней дорівнювала 5 424 000 голів^[1][2][3]. Як зазначає Кунець^[3], «до Першої світової війни Росія за кількістю коней була першою країною у світі: в 1912 р. вона мала близько 35 млн голів. США, найбагатша країна після Росії за кількістю коней, у 1910 р. мала їх тільки 19 833 000 голів. Число коней у Росії було не тільки вище за будь-яку європейську державу, а майже удвічі перевищувало загальну чисельність коней разом узятих держав Західної Європи».

Зовнішні відеофайли
	Кінні заводи - візитна картка Біловодщини// 16.11.2021 р.

У 1920 р. Українська республіка нараховувала 4,52 млн коней, у 1922 р. — близько 4,11 млн^[3].

В Україні конярство ведеться у племінному, робочо-користувальному та спортивному напрямках. У різних регіонах України через різні кліматичні й економічні умови розводили коней певного типу. У Донецькій губернії, східний частині Харківської губернії, частині Полтавської та Київської губерній переважав верховий тип, в Катеринославській губернії — рисистий, у Харківській, Полтавській, Чернігівський — ваговозний сільськогосподарський^[3].

В Україні нараховувалося 589 приватних кінних заводів із 14 036 матками, а також 5 державних кінних заводів (4 Біловодські та заснований у 1915 р. Державний чистокровний ім. М. І. Лазарева кінський завод Полтавської губернії)^[3]. У 1920-ті роки у Молочанську на базі колишніх стаєнь та ферм німецьких колоністів сформували Південні державні заводські стайні, діяв також іподром^[4].

Найпоширеніші породи:

• чистокровна верхова (розводять в 5-ти конезаводах(інші мови));
• українська верхова — 8;
• російська рисиста — 6;
• орловська рисиста — 5;
• російська ваговозна — 4;
• торійська — 1;
• арабська — 1;
• новоолександрівська ваговозна в 1 конезаводі.

Племінне ядро основних поліпшуючих порід коней зосереджено в 17 кінних заводах України. Дібровський кінний завод № 61^[5] виростив чемпіона і рекордиста орловської рисистої породи — жеребця Піона родоначальника нової лінії.

Новоолександрівський кінний завод № 64 сконцентрував генофонд ваговозних порід коней, а також створив нову новоолександрівську ваговозну породу, яка має лінії жеребців Кокетливого, Тантала, Стиля, тут вирощено чемпіонів і рекордистів цієї породи.

Деркульський кінний завод^[6] № 63 у Данилівці вивів лінію жеребця Дугласа, яка розповсюджена в пострадянських країнах. Крім того, вирощено скакунів, жеребців-плідників. Чемпіонами породи стали жеребці Деракий та Задорний.

Стрілецький кінний завод № 60^[7] виростив високоякісного «дербіста» чистокровної верхової породи жеребця Брімстона, який дав чотири «дербіста» в тому числі тричі вінчаного жеребця Будинка.

Вихованці Онуфрієвського кінного заводу^[8] чистокровної верхової породи одержали перемогу в головних традиційних та міжнародних призах; Ринжир, Гугенот, Бравада, Ескадрон, Гудзон, Дегестан, Едіт, Брезент, Хельсинг, Менует, Байкал і інші.

Станом на 1 січня 1998 в Україні налічувалось 736,9 тисяч голів коней. Роботу в галузі конярства координують: корпорація «Конярство України» та асоціація «Укркіньпром». Удосконалення племінних якостей, вирощування та випробування коней зосереджених в конезаводах та іподромах України проводить корпорація «Конярство України».

Асоціація «Укркіньпром» забезпечує господарства і населення України обозними і лимарними виробами, кінно-причепними знаряддями, засобами догляду за кіньми і постійно вдосконалює та впроваджує — у виробництво нові конкурентоспроможні зразки кінно-причепного знаряддя.

Чистокровні коні, народжені в України, не тільки можуть отримувати паспорти міжнародного зразка, а ще мають право на випробування та розведення за кордоном. Таке рішення прийняв та оголосив Міжнародний комітет з Племінних книг на своєму останньому засіданні 6 жовтня в Парижі (Франція). Таким чином, Україна досягла найвищої сходинки у всесвітньому міжнародному чистокровному конярстві. Це сталося завдяки спільній багаторічній праці фахівців «Конярства України» та Асоціації Жокей-клуба «Україна» щодо легітимізації чистокровного поголів'я коней України^[9].

• Деркульський кінний завод
• Дібрівський кінний завод
• Запорізький кінний завод
• Онуфріївка
• Ягільницький кінний завод

В 2020-х роках, особливо після російського вторгнення в Україну та знищення вітчизняних об'єктів конярства^[10], в Україні почали створювати місця не тільки для розведення коней, а й для утримання знедолених тварин, які з тих або інших причин втратили своїх господарів. Так, у Чернівцях родина прихистила та доглядає понад сто знедолених тварин і птахів, серед них 12 коней^[11].

В 2022 році в місті Арцизі на Одещині було створено кінний двір, власники якого вже придбали декілька коней різних порід, а фахівці готові до їх розведення та відродження конярства у регіоні^[12][13].

• Гіпологія
• Іподром
• Кінний спорт
• Зоотехнік

• Закон України «Про племінну справу у тваринництві». Київ, 2001.
• Нормативно-правові акти з ідентифікації та реєстрації тварин. Київ, 2005.
• Наказ Міністерства аграрної політики України №  496 «Про запровадження ідентифікації і реєстрації коней» від 31 грудня 2004 року.

українською

• Гопка, Б.М. та інші. Практикум з конярства. Київ, 2011. [1]
• Внесок вчених Інституту тваринництва УААН у розвиток конярства України : бібліограф. покажч. наук. пр. за іст. період існування установи (1944-2009 роки) / НААН України, Ін-т тваринництва ; [уклад.: В. В. Кунець та ін. ; наук. ред. Є. В. Руденко]. - Х., 2009. - 74, [4] с. : фотогр.
• Правила випробування племінних коней рисистих, верхових і ваговозних порід на іподромах України /І.П. Горошко, О.А. Калантар та ін., 2-е вид. доповн. і доопрац. Київ, 2002.

москвинською

• Лавринович М.О. Иппология. Курс кавалерийских военных училищ. Изд. 2-ое. Санкт-Петербург, 1911.
• Долматов А.Д. Справочная книжка кавалериста, коневода, спортсмена и любителя лошади. Петербург: Госиздат, 1921.
• Алтухов, П.Г. Лошадь. Руководство для сельских хозяев. Ленинград: Мысль, 1929.
• Марксон В.А. Учение о волосяных вихрах как один из методов оценки лошади // Вестник животноводства. 1929. № 9. С. 66-71.
• Красников А.С. Экстерьер лошади. Москва: Госсельхозиздат, 1957.
• Лисенков А.А. Международная система единиц СИ. Москва: Наука, 1966.
• Барминцев Ю.Н. и др. Коннозаводство и конный спорт. Москва: Колос, 1972.
• Кожевников Е.В., Гуревич Д.Я. Отечественное коневодство. История, современность, проблемы. Москва: Агропромиздат, 1990.
• Гуревич Д.Я. Справочник по конному спорту и коневодству. Москва: Центрполиграф, 2000.
• Бишоп Р. Кормление лошадей: Полное руководство по правильному кормлению лошадей / Перев. с англ. Москва: аквариум Бук, 2004.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Конярство