Шельф

Ше́льф — материкова мілина, вирівняна частина підводної околиці материка, що примикає до суходолу та характеризується спільною з ним геологічною будовою.

Межі шельфу — берег моря або океану і т.з. «брівка» (різкий перегин поверхні морського дна — перехід до материкового схилу). Глибина над брівкою — зазвичай 100–200 метрів (в деяких випадках більше: 500–1500 метрів в південній частині Охотського моря та навколо Нової Зеландії).

Шельф як історико-геологічна категорія існував у всі геологічні періоди, в деякі з них різко розростаючись (юрський та крейдовий періоди мезозойської ери), в інші займаючи невеликі площі (пермський та девонський періоди). Сучасна геологічна епоха характеризується помірним розвитком шельфу.

З огляду на те, що шельф є підводною околицею материка, в його межах розвинута земна кора материкового типу. Існують спільні риси між геоморфологічними особливостями прибережного суходолу та шельфу. Широко розповсюджені на шельфі різноманітні реліктові субаеральні форми рельєфу та відкладення, а також численні сліди давніх берегових ліній, що вказує на виникнення шельфу в основному в результаті затоплення околиць континентів при підйомі рівня Світового океану в міжльодовиковий час і внаслідок новітніх тектонічних занурень земної поверхні. В меншій мірі розповсюджені шельфи, утворені при відступі берега під дією абразії або при підводному накопиченні потужних товщ опадів біля краю континенту.

Загальна площа сучасного шельфу — близько 32 млн км². Найбільші за площею шельфи розташовані біля північної околиці Євразії, де їхня ширина досягає 1,5 тис. кілометрів, а також в Беринговому морі, Гудзоновій затоці, Південно-Китайському морі, біля північного узбережжя Австралії.

Загальноприйнятої класифікації шельфу немає. Розрізняють континентальні та острівні. Острівні шельфи, як правило, менш глибокі, неширокі, специфічні за рельєфом та осадами. Крім того, виділяються шельфи активних та пасивних континентальних окраїн. Шельфи активних окраїн відрізняються великою сейсмічністю, підвищеним тепловим потоком, інтенсивними магнітними аномаліями, проявами вулканізму. Морфологічно вони виражені гірше, ніж шельфи пасивних окраїн: більш вузькі, мають крутий ступінчастий схил, часто роздроблені тектонічними розривами (наприклад, бордерленд біля узбережжя Каліфорнії). Розрізняють також на 3 нерівнозначні за поширенням групи шельфів: трансгресивні, абразійні (чи вироблені), акумулятивні. В основу іншої класифікації покладено геоструктурні критерії: платформові, складчасті та геосинклінальні шельфи. Пропонувалося класифікувати шельфи за типом їх неоднорідностей: тектонічні, літогенетичні (океанські в зоні дії великих брижів, океанські в зоні дії постійних штормів, внутрішніх припливних та безприпливних морів, у зоні переважання штилів тощо).

Шельф здавна використовується для рибальства та промислу морських тварин; промисловий вилов риби у шельфових зонах становить 92% від загального. Широко розвернулись на шельфі і роботи з пошуку корисних копалин, особливо нафти та газу. 1975 року на долю «морської нафти», що видобувалась на шельфах, припадало 20% світового видобутку. Також на шельфі проводиться пошук та експлуатація розсипних корисних копалин (каситериту, титаномагнетиту, алмазів, золота і т. ін.).

Міжнародно-правовий режим шельфу регламентований спеціальною конвенцією, що прийнята на Женевській конференції з морського права 1958 року. В конвенції терміном «Шельф континентальний» визначається:

• Поверхня та надра морського дна підводних районів, що примикають до берега, але розташовані поза територіальними водами, до глибини 200 метрів або за цією межею до такого місця, де глибина покриваючих вод дозволяє розробку природних багатств;
• Поверхня та надра подібних підводних районів, що примикають до берегів островів.

Конвенція визнає за прибережними державами суверенні права на розвідку та розробку їхніх природних багатств на шельфі: мінеральних та інших неживих ресурсів поверхні та надр морського дна, живих організмів, прикріплених до морського дна або таких, що ним пересуваються (корали, губки, молюски, краби і т. ін.). Інші держави не в праві робити цього без дозволу прибережної держави.

Як загальний принцип межа шельфу визначається за узгодженням між зацікавленими державами відповідно до правил, встановлених конвенцією.

Особливість правового режиму шельфу полягає в тому, що він не стосується правового статусу покриваючих його вод відкритого моря та повітряного простору над ним. Згідно з конвенцією прибережна держава вправі споруджувати на шельфі, утримувати та експлуатувати необхідні споруди та устаткування, а також створювати 600-метрові зони безпеки навколо цих споруд та устаткувань, та вживати заходів, необхідні для їхньої охорони. Передбачено, що ці споруди, устаткування та зони безпеки навколо них не повинні знаходитись на морських путях, що мають істотне значення для міжнародного судноплавства.

• Виділена площа шельфу
• Аваншельф
• Континентальний шельф

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
• Бойко В.С., Бойко Р.В. Тлумачно-термінологічний словник-довідник з нафти і газу. Тт. 1-2, 2004-2006 рр. 560 + 800 с.

• Шельф // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Шельф // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 190.