Всеукраїнський референдум (2000)

Україна
Ця стаття є частиною серії статей про державний лад і устрій України
Правова система Конституція Законодавство Права людини
Глава держави Президент Володимир Зеленський Офіс Президента Керівник ОП Андрій Єрмак РНБОУ Секретар РНБОУ Олександр Литвиненко Державне управління справами
Виконавча влада Кабінет Міністрів Голова уряду Денис Шмигаль Місцева державна адміністрація Рада міністрів АР Крим Обласні Київська Севастопольська Районні Місцеве самоврядування Місцеві ради: ВР АР Крим Обласні Київська Севастопольська Районні Міські Сільські Селищні Військово-цивільна адміністрація Обласна військова адміністрація
Законодавча влада Верховна Рада Голова парламенту Руслан Стефанчук Поточне скликання ВР Комітети ВР Коаліції Народний депутат України
Правосуддя Конституційний Суд Верховний Суд Антикорупційний Суд Вища рада правосуддя Прокуратура
Вибори та референдуми Центральна виборча комісія Вибори в Україні: Парламентські: 1990 (УРСР XII / I) 1994 (II) 1998 (III) 2002 (IV) 2006 (V) 2007 (VI) 2012 (VII) 2014 (VIII) 2019 (IX) Президентські: 1991 1994 1999 2004 2010 2014 2019 Місцеві: 1990 Крим 1994 1994 1998 2002 2006 2010 2014 2015 2020 Референдуми: 1991 2000 Політичні партії
Територіальний устрій Адміністративний поділ АР Крим Київ Севастополь Області Райони Міста Міські райони Громади Селища міського типу Села Селища
Міжнародні відносини Зовнішня політика Міжнародні організації Україна в ООН Інтеграція до ЄС НАТО Міністерство закордонних справ Міністр Андрій Сибіга Посольства: іноземні власні Візові вимоги
Категорія • Інші країни
п о р

Всеукраїнський референдум 16 квітня 2000 року — опитування думки громадян України з приводу реформації системи державного управління.

Референдум було ініційовано Президентом України Леонідом Кучмою (де-юре за народною ініціативою) і організовано Центральною виборчою комісією на основі Конституції України, та згідно з українським законодавством.

Проте деякі політики побачили у цьому втрату можливості маніпулювати суспільством та законодавством і думка народу була розкритикована як намагання олігархів з оточення Кучми зберегти владу і перешкодити Вікторові Ющенку, який на той момент був популярним політиком, перемогти на наступних президентських виборах. Опозиція дуже довго намагалася оскаржити законність цього референдуму.^[1]

Згідно з указом Президента «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою», на референдум мало бути винесено шість питань. Проте Конституційний суд визнав два з них неконституційними^[2], тож на референдум було винесено чотири питання.

Чи підтримуєте Ви пропозиції про доповнення статті 90 Конституції України новою третьою частиною такого змісту: «Президент України може також достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України», яка б установлювала додаткові підстави для розпуску Президентом України Верховної Ради України, та відповідне доповнення пункту 8 частини першої статті 106 Конституції України словами: «та в інших випадках, передбачених Конституцією України»?^[3]

Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України і вилученням у зв'язку з цим частини третьої статті 80 Конституції України: «Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані»?^[3]

Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов'язаною з цим заміною у частині першій статті 76 Конституції України слів «чотириста п'ятдесят» на слово «триста», а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства?^[3]

Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства?^[3]

Через дев'ятнад��ять років 29 листопада 2019 року Валерій Пустовойтенко, що за чотири місяці до голосування на цьому референдумі залишив посаду Прем'єр-міністра України, на якій перебував 2,5 роки, заявив, що Україна не повинна виконувати умови МВФ та розпродавати свої землі. Крім того, він висловив думку, що явка виборців на референдумі 16 квітня 2000 року, можливо, становила приблизно 30 %, а решту «голови облдержадміністрацій натягнули».

Народ України дав ствердну відповідь на усі чотири поставлені питання, проте відповідні зміни до законодавства так і не було внесено Верховною Радою.

Конституційний суд України двома рішеннями підтвердив законність та остаточність рішення, що було винесено громадянами України на референдумі. Цими ж рішеннями було підтверджено, що результати волевиявлення народу України не потребують жодних узгоджень Верховною Радою України і мають силу Закону^[4][5].

Водночас, результати референдуму імплементовані не були. Політолог Ігор Коліушко вважає, що референдум носив характер консультативного опитування і не мав прямих правових наслідків^[6]. Співкоординатор акції протесту «Україна без Кучми» Володимир Чемерис вважає, що саме ця акція остаточно поховала імплементацію референдуму, «який міг перетворити Україну на деспотію»^[7].

• Україна без Кучми

• Точка зору Венеціанської комісії
• Як відбувався всеукраїнський референдум 2000 року - Інститут політики. polityka.in.ua. Процитовано 16 вересня 2024.

• Теоретичні засади референдумного процесу в Україні: Монографія / А. О. Янчук. — К.: Вид.-полігр. центр «Київський ун-т», 2010. — 207 c.
• Хаврук І. А. Референдум 17 березня 1991 року в Україні // Грані. — 2011. — № 3 (77) травень-червень. — С. 41—45.