Борисенко Павло Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борисенко Павло Федорович
Народження15 (28) січня 1905
Тростянець, Охтирський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть1 грудня 1993(1993-12-01) (88 років)
 Чернівці, Україна
Національністьукраїнець
Країна Російська імперія
 УНР
 СРСР
 Україна
Жанржанрове малярство, портрет і натюрморт
НавчанняХарківський художній інститут (1929)
Діяльністьхудожник
Напрямоксоціалістичний реалізм
ВчительПрохоров Семен Маркович і Шаронов Михайло Андрійович
Відомі учніЛитвин Михайло Абрамович
ЧленСпілка радянських художників України
ПартіяКПРС
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки медаль «За відва��у» медаль «За оборону Кавказу» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Павло Федорович Борисе́нко (28 січня 1905, Тростянець — 1 грудня 1993, Чернівці) — український художник; член Спілки радянських художників України з 1939 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 15 [28] січня 1905(19050128) року в місті Тростянці (нині Сумська область, Україна). У 1924—1929 роках навчався у Харківському художньому інституті, був учнем Семена Прохорова та Михайла Шаронова. До 1941 року працював у Харкові, де зокрема протягом 1938—1941 років викладав у художній школі при Харківському художньому інституті[1].

Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І-го (23 грудня 1985) та ІІ-го (27 травня 1945) ступенів, Червоної Зірки (2 квітня 1944); медалями «За відвагу» (24 березня 1943), «За оборону Кавказу» (1 травня 1944), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (9 травня 1945)[2].

У Чернівцях з 1947 року[1]. Член КПРС з 1962 року. Мешкав в будинку на вулиці Комсомольській, 28, квартира № 1. Помер у Чернівцях 1 грудня 1993 року.

Творчість

[ред. | ред. код]

Працював у галузі станкового малярства та графіки, створював натюрморти, портрети і тематичні композиції. Серед робіт:

  • «Жіночий портрет» (1920);
  • серія «Старий Ташкент» (1929, картон);
  • «Червоні вступають» (1936; Вінницький краєзнавчий музей);
  • «Арешт Павла» (1939; за романом Максима Горького «Мати»);
  • «Зустріч Тараса Шевченка з художником Іваном Сошенком у Літньому саду в Петербурзі» (1939; Національний музей Тараса Шевченка);
  • «Портрет майстра літографії І. Іванова» (1939, автолітографія);
  • «Передача досвіду» (1940);
  • «Портрет Миколи Бурачека» (1941);
  • «Штурм Пе��екопу» (1944; Центральний музей Збройних сил);
  • «Танки в засаді» (1945, картон; Дніпровський художній музей);
  • «Поблизу фронту» (1945, картон; Бердянський художній музей);
  • «Портрет письменника Остапа Вишні» (1945);
  • «Ольга Кобилянська читає „Кобзаря“ селянам с. Димки» (1948);
  • «Висока нагорода» (1952);
  • «Загибель ілюзій» (1952);
  • «До університету» (1954);
  • «Портрет дружини» (1954);
  • «Тарас Шевченко» (1955—1956, кольорова автолітографія);
  • «Осінь у передгір'ях Карпат» (1956, акварель);
  • «Жіночий портрет» (1957, папір, вугілля);
  • «До зустрічі визволителів» (1960);
  • «Портрет Героя Соціалістичної Праці О. М. Мозерської» (1961);
  • «Володимир Ленін серед дітей» (1962)
  • «Автопортрет» (1963);
  • «Володя Ульянов на екзамені» (1964);
  • «Вид на Чернівці» (1966, пастель);
  • «Портрет відмінника бойової та політичної підготовки А. І. Насомцева» (1967).

Брав участь у всеукраїнських виставках з 1929 року. У 1954 році в Москві взяв участь у виставці образотворчого мистецтва Української РСР, присвяченій 300-річчю возз'єднання України і Росії[3]. Персональні виставки відбулися у Чернівцях у 1965 та 1984 роках.

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]