Степанів Олена Іванівна

Олена Степанів
Хорунжий (файнріх)  Четар
Загальна інформація
Народження	7 грудня 1892(1892-12-07) с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт, Королівство Галичини та Володимирії,  Австро-Угорщина
Смерть	11 липня 1963(1963-07-11) (70 років) Львів, Українська РСР
Поховання	Личаківський цвинтар[1]
Alma Mater	Віденський університет
Військова служба
Вид ЗС	УСС  УГА
Війни / битви	Перша світова війна
Нагороди та відзнаки
Степанів Олена Іванівна у Вікісховищі

Оле́на Іванівна Степа́нів (відома як Олена Степанíвна) (7 грудня 1892, с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт, нині Перемишлянський район, Львівська область — 11 липня 1963, Львів) — українська історикиня, викладачка географії, громадська та військова діячка; перша у світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцерки^[2][3]; четарка Української Галицької Армії. Була ув'язненою в радянських таборах.

Народилася в сім'ї священника УГКЦ о. Івана Степаніва та його дружини Марії-Минодори третьою, наймолодшою, дитиною. Батько Олени був добрим душпастирем, ініціював створення читальні товариства «Просвіта» у селі. Брат Ананій Степанів.

З 1910 року навчалася у Львові в жіночій учительській семінарії Українського педагогічного товариства. Була членкинею організації «Пласт».

1912 року вступила до Львівського університету на філософський факультет, студіювала історію та географію. У студентські роки брала активну участь у діяльності товариства «Сокіл» (очолила його першу жіночу чоту в Львові). На одному зі студентських зібрань Степанів познайомилася з Романом Дашкевичем (майбутній полковник армії УНР). Планували весілля, коли почалася Перша світова війна. Роман пішов на фронт, а Олена, разом з однодумицями, організувала медсестринське відділення і пішла в армію.^[4] Закликала жінок брати активну участь у громадському, політичному та військовому житті. Відтоді стає у ряди організації «Січові Стрільці−2». 1920 року одружилася з Дашкевичем.

У 1919–1921 роках навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію.

З 1922 року викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті.

З 1945 до арешту 1949 року працювала на посаді доцента Львівського університету.

20 грудня 1949 року заарештована і відправлена до мордовських таборів.

У 1956 році звільнена за станом здоров'я, повернулася до Львова, провела кілька тижнів у близької родички, Орисі Лежогубської. Пізніше в приватному будинку на вул. Козацькій,11-а (є дві постанови про утворення в ньому меморіального музею Олени Степанів), де прожила до кінця життя.

Мати Ярослава Дашкевича.

Похована на 64 полі Личаківського цвинтаря у Львові.

Олена Степанів була активною учасницею січово-стрілецького руху, співзасновницею товариства «Січові Стрільці — ІІ», провідницею жіночої чети.^[5]

1914 року ввійшла до складу Комітету об'єднаних стрілецьких товариств (м. Львів), виїхала на фронт як командирка жіночої чети Українських Січових Стрільців.

Учасниця Карпатської воєнної кампанії. Брала участь у битві під Комарниками. Відзначилася відвагою у боях за гору Маківку (квітень—травень 1915), згодом стала хорунжою.

29 травня 1915 року під час бою під Лисовичами на Болехівщині потрапила до російського полону. У 1915–1917 роках була полоненою в Ташкенті.

У Квітні 1917 року повернулася до Галичини.

Належала до організаторів Листопадового повстання 1918 року, брала активну участь у польсько-українській війні (1918—1919) (четар Української Галицької Армії).

Працювала на посаді референтки преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР та пресової референтки Міністерства закордонних справ УНР у Кам'янці-Подільському.

1919 року з дипломатичною делегацією відбула до Відня.

• Медаль «За хоробрість» (10 листопада 1914) — одна з вищих війських нагород імперії Габсбургів
• Військовий Хрест Карла (1917) — військова медаль часів Першої світової війни

1919—1921 роках навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію німецькою «Розподіл і розвиток суспільства в старій Русі до половини XIII ст.», після чого повернулася до Львова.

З 1922 року викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. Член Наукового товариства імені Шевченка (ініціювала створення його Географічної комісії), товариства «Рідна школа», референтка при Ревізійному союзі українських кооперативів; співпрацювала з «Пластом» і УВО.

З 1939 року працювала в установах АН УРСР. З 1945—1949 роках — на посаді доцентки Львівського університету.

Після закінчення Другої світової війни працювала старшою науковою співробітницею і завідувачкою сектором економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, науковою співробітницею Природничого музею АН УРСР (1948—1949 роки).

Авторка близько 75 праць, в тому числі спогадів «Напередодні великих подій. Власні переживання і думки 1912—1914», «Напередодні великих подій» (1943 р.), довідника «Кооперативи здоров'я» (1930 р.), монографії «Сучасний Львів» (1943 р.), «Трудові резерви Львівщини» (1949 р.) тощо.

Об'єктивний і суб'єктивний модуси створення наукових географічних текстів розкрито у статті Влах М. «Модальний вимір наукових текстів Олени Степанів у світлі модерних підходів».^[6]

На честь Олени Степанів названа Львівська українська гуманітарна гімназія з поглибленим вивченням українознавства та англійської мови, що розташована на однойменній вулиці^[7].

1 листопада 2003 року на фасаді будинку колишньої гімназії Сестер Василіянок, нині відомої як Львівська лінгвістична гімназія, де у 1921—1935 рр. Олена Степанів-Дашкевич викладала історію та географію, урочисто відкрито меморіальну таблицю Олені Степанів авторства скульптора Ярослава Скакуна. Після відкриття в актовій залі навчального закладу відбулася презентація книги О. Шаблія та О. Вісьтак «Олена Степанів»^[8].

7 грудня 2012 року, в день 120-річчя від народження, жінки Прикарпаття ініціювали встановлення в Івано-Франківську пам'ятника першій жінці-офіцерові Українських Січових Стрільців Олені Степанів-Дашкевич^[9].

20 грудня 2012 року в дворику географічного факультету ЛНУ ім. І.Франка у Львові урочисто відкрили та освятили меморіальну таблицю Олені Степанів.^[10]

Щорічно пластовий курінь число 2 імені Олени Степанів відвідує могилу своєї патронеси.

«Відзнаку ім. Олени Степанівни» з 2015 року вручає міський голова Львова. Відзнака передбачена для жінок, які самовідданою працею зробили значний внесок у розвиток освіти, науки, культури та громадської сфери м. Львова. Виготовлено відзнаку за проектом художника Івана Турецького^[11].

На її честь названі вулиці у містах: Києві, Львові, Стрию, Болехові, Надвірній, Славську, Ходорові.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Степанів Олена Іванівна

• Лазарович М. Легіон Українських Січових Стрільців. — Тернопіль: Збруч, 2002.
• Лазарович М. Степанів Олена Іванівна // Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923. Енциклопедія. Т. 3: П — С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. С. 495—497. ISBN 978-966-2067-65-1
• Науменко К. Є. Степанів-Дашкевич Олена // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 846. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Степанів Олена // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. — Донецьк: Сталкер, 2000. — 496 с.
• Ірена Книш. Життя й легенда Олени Степанів.
• Анна Кос. Героїня україни. — Львів: Галицька Видавнича Спілка, 2005.

• Шендеровський В. Легендарна Степанівна з галицького ґрона — Олена Степанів / Василь Шендеровський. Нехай не гасне світ науки. Книга перша. — Опубліковано: 10.08.2016.
• Архів Львівського національного університету імені Івана Франка
• Жінки в Легіоні Українських Січових Стрільців
• Українці в світі
• Степанівна: перша українка-офіцер в російському полоні // День від 2016-03-15. Україна Incognita
• Степанів О. Сучасний Львів / д-р Олена Степанів. — Краків ; Львів: Укр. вид-во, 1943. — 168 с. : іл.