Ехідо (сільськогосподарська комуна)

Ехідо (ісп. ejido', МФА: [eˈxiðo], від лат. exitum) — у Мексиці — сільськогосподарська громада і землі, що належать цій громаді. Член ехідо — ехідатар^{[уточнити]}. Ехідо створено на основі ст. 27 Конституції 1917 року, яка проголосила розподіл землі між безземельними селянами. Ехідо багато в чому нагадують російську общину кінця XIX — початку XX століття та радянські колективні господарства 1930—80-х років. Історично вони пов'язані з ацтекськими «кальпуллі», а також сягають корінням у комунальну земельну власність, відому іспанському праву^[1].

Традиційно в Мексиці склалася система землеволодіння, яка поєднувала общинну власність на землю та її індивідуальну обробку. Ехідо складається з оброблюваної землі, пасовищ, інших необроблюваних земель та ділянок для забудови. Здебільшого оброблювану землю розділено на сімейні володіння, які не можна продати, але можна передати у спадок^[2][3]. Реформи 1855 року (див. ст. Закон Лердо і Війна за реформу), скеровані на позбавлення земель релігійних і цивільних «корпорацій», сприяли знеземленню багатьох селян. Але конституція 1917 року експропріювала і повернула землі, відібрані в ехідо, а також розділила великі маєтки на дрібні наділи. Найбільшу підтримку ехідо мали за президента Ласаро Карденаса^[2].

16 березня 1971 року прийнято закон, який обмежував операції з передання ехідальної землі іншим юридичним чи фізичним особам. Той самий закон встановлював, що, якщо ехідатар не брав участі в колективній обробці землі протяг��м шести місяців від початку робіт, він втрачав права на виділений йому наділ. У законі передбачалося припинення права власності в разі залишення ехідатарем землі без нагляду протягом двох або більше років. Ті самі санкції накладалися, якщо ехідатар ухилявся від виконання колективних робіт^[3].

Закон 1971 року також забороняв усі форми відчуження д��лянок, оренду ехідальних ділянок чи інші правочини за участю третіх осіб. Оброблювані ділянки не переходили у власність осіб, що їх обробляли, і вважалися власністю ехідального господарства^[3].

Контроль над ехідо здійснювали державні органи, вони встановлювали норми організації та розвитку сільськогосподарської, тваринницької та лісогосподарської діяльності ехідо. Вони санкціювали рішення загальних зборів та керівних місцевих органів, анулювали будь-які рішення, що не пройшли раніше офіційної апробації, заносили до реєстру будь-які договори про виділення кредитів. Скуті жорсткими регламентами державних організацій ехідо не мали змоги забезпечити ефективне використання землі. В ехідо складалася соціальна диференціація, що розкладала громаду зсередини^[3].

Поділ ділянок ехідо на дрібніші внаслідок успадкування призводить до неефективного використання землі. Це, відсутність капіталовкладень і нестача освіти затримувало прогрес ехідо. Тим не менш, у деяких галузях, таких як обробка бавовни, ехідо показували добрі результати^[2].

• Ехідо в муніципалітеті Куаутемок (Сакатекас)
• 
• 
• 
• 

В умовах стагнації аграрного сектора з метою збільшення конкуренції та індивідуалізації проведено реформу, яка дозволила приватизацію общинної землі^[4]. 7 листопада 1991 року президент Карлос Салінас ініціював обговорення щодо зміни конституції, яке закінчилося прийняттям 1992 року нового аграрного закону. У ньому визначено статус ехідальних господарств, які тепер оголошувалися юридичними особами, а їх члени — повними власниками своїх земельних ділянок^[5].

Законодавство передбачало три варіанти перетворення ехідо. Перший варіант — це консолідація колишньої ехідальної організації. Працівники можуть або розподіляти обов'язки в межах колективу загалом, або розбиватися на самостійні виробничі ланки. Другий варіант перетворення аграрних відносин — це напівприватизація з наділенням ширшими земельними правами ехідатарів без змінення ехідальної власності на парцели, стимулювання індивідуальної та колективної господарської ініціативи, перерозподіл парцел. Третій варіант — повна приватизація ехідо. Ехідальна земля повністю передається у власність селян, провадиться розділення на індивідуальні ділянки. Ехідо при цьому ліквідується на основі рішення загальних зборів ехідатарів^[3].

Держава також відмовилася від розділення між селянами експропрійованої землі^[5], зважаючи на вичерпання фонду земель, які підлягають експропріації, та створення вільного земельного ринку. Отже, якщо в період від 1915 до 1988 року розподілено 80 млн га землі, то в період від 1989 до 1994 рік лише 520 га. Подібна політика викликала обурення сільського населення і призвела 1994 року до створення Сапатистської армії національного визволення^[5].

Основними негативними результатами приватизації общинних земель стали знеземлення частини селян та перехід їх у маргінальні верстви суспільства. Тому низка дослідників зазначає, що, можливо, політику, спрямовану на витіснення общинного землеволодіння, доцільно було б замінити такою модернізацією ехідо, щоб члени громади займалися не тільки обробітком землі, а й промислами^[5]. За переписом 2007 року в Мексиці було 28 538 ехідальних господарств і вони володіли 33,6 млн га^[6]. Нині на частку ехідо припадає 55 % оброблюваних земель у Мексиці^[2].

Ехідо — тип юридичної особи, поширена форма організації суб'єктів ринкових відносин. Закон 1992 року докладно описує порядок створення та ліквідації ехідо. Ехідо можуть створити 20 осіб, при цьому необхідною умовою для цього є наявність у них земельних ділянок, визнання закону та статуту ехідо. Рішення про створення ехідо оформляють письмово і направляють до національного кадастру^[7].

Вищі органи ехідо — його загальні збори, ехідальний комісаріат та контрольна рада. Найважливіші питання вирішуються кворумом щонайменше половини членів ехідо. Рішення приймають не менше ніж 2/3 присутніх на загальних зборах. Для вирішення найважливіших питань потрібна згода переважної більшості членів громади^[7].

Рішення про ліквідацію публікують у основному друкованому органі регіону. Вся земля при цьому, за винятком тієї, на якій розташовані споруди, переходить у власність колишніх ехідатарів^[7].

• Быстров Г. Е. Правовые проблемы земельной и аграрной реформ в зарубежных странах: теория, практика, итоги, перспективы. — Мн. : БГЭУ, 2001. — ISBN 985-426-657-5.
• Строганов А. И. Латинская Америка в XX веке : пособие для вузов. — 2-е изд., испр. и доп. — М. : Дрофа, 2008. — 432 с. — ISBN 9785358046573.
• Ejido Reform and the NAFTA // FABSF Weekly Letter. — 1992. — № 92-34.

• Resultados del VIII Censo Ejidal, 2001. — Національний інститут статистики та географії Мексики.
• David W. Connell. Can I Buy Ejido Land? (ісп.). Архів оригіналу за 8 лютого 2015. Процитовано 8 лютого 2015. — відповіді на питання про організацію ехідо