Перейти до вмісту

Спарганоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Спарганоз / Інвазія, яку спричинюють личинкові стадії (спарганум) деяких лентеців
Гістопатологічні зміни при спарганозі
Гістопатологічні зміни при спарганозі
Гістопатологічні зміни при спарганозі
Спеціальністьінфекційні хвороби
Симптомиекзофтальм, біль, сльозовиділення, пухлина, парез, гідроцефалія, набряк, абсцес, некроз і цистит
ПричиниS. erinaceieuropaeid, S. mansonoidesd, Sparganum proliferumd і Sparganumd
Метод діагностикиКТ, МРТ, гістопатологія і ІФА
Веденняпротиглисні засоби і хірургічна операція
Препаратипразиквантел
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-111F75
МКХ-10B70.1
DiseasesDB32210
MeSHD013031

Спаргано́з (англ. Sparganosis, також англ. Spirometrosis, Sparganum infection, Larval diphyllobothriasis) — зоонозний біогельмінтоз, який характеризується ураженням внутрішніх органів, підшкірної клітковини, кон'юнктиви очей та інших органів і тканин людини. Інвазія циркулює переважно серед тварин.

Історичні відомості

[ред. | ред. код]

У 1882 році шотландський лікар і паразитолог Патрік Менсон виявив вперше спарганума у тварини в Китаї[1]. У людини вперше спарганума знайшов Чарльз Ворделл Стайлз у 1908 році у Флориді[2].

Актуальність

[ред. | ред. код]

Інвазія поширена в Білорусі, Росії, США, Південній Америці, Карибських островах, Східній Африці, Японії, Китаї, країнах традиційного туризму Південно-Східної Азії, в тому числі й у людей. В Україні подекуди зареєстрована у диких тварин.

Етіологія

[ред. | ред. код]
Гельмінти роду Spirometra
Біологічна класифікація
Царство: Animalia
Тип: Platyhelminthes
Клас: Cestoda
Підклас: Eucestoda
Ряд: Pseudophyllidea
Родина: Diphyllobothriidae
Рід: Spirometra
Вид: S. erinaceieuropaei (синонім S. mansoni)
S. mansonoides
Spirometra erinaceieuropaei
Spirometra mansonoides

(К. Рудольфі, 1819) Ю. Мюллер, 1937
(Ю. Мюллер, 1935) Варді, Маклеод і Стюарт, 1947
Гельмінти роду Sparganum
Біологічна класифікація
Царство: Animalia
Тип: Platyhelminthes
Клас: Cestoda
Підклас: Eucestoda
Ряд: Pseudophyllidea
Родина: Diphyllobothriidae
Рід: Sparganum
Вид: S. mansoni (синоніми Diphyllobothrium mansoni, Ligula mansoni)
S. proliferum
Sparganum mansoni
Sparganum proliferum

Кобболд, 1883
Дізінг, 1854

Збудником спарганозу є личинкова ��тадія (спарганум) лентеців роду Spirometra: S. erinaceieuropaei (синонім — S. mansoni, S. erinacei) і Spirometra mansonoides; роду Sparganum: Spar. mansoni (та синоніми — Diphyllobothrium mansoni, Ligula mansoni) і Spar. proliferum, які належать до гельмінтів класу цестод, типу Platyhelminthes. Є також свідчення про те, що ще 11 видів роду Sparganum можуть спричинити захворювання у людей.

Життєвий цикл

[ред. | ред. код]

Статевозрілі цестоди паразитують в тонкій кишці домашніх і диких м'ясоїдних родин псових та котячих.

  • 1-ша личинкова стадія розвивається в планктонних рачках роду Cyclops, які проковтують вільно рухливі війчасті ембріони цих гельмінтів — корацидії. В організмі циклопів корацидії перетворюються на процеркоїди (1-шу личинку).
  • 2-га — в організмі амфібій, рептилій, ссавців, деяких видів птахів, а також людини. Риби не заражаються. Після заковтування процеркоїдів в організмі проміжних хазяїв відбувається їхнє перетворення на плероцеркоїдів або спарганумів, які і є 2-ю личинковою стадією. Спаргануми у проміжних хазяїв, включаючи людину, варіюють від 4 до 10 см завдовжки.
  • Коли спарганум потрапляє у тонку кишку остаточного хазяїна, він прикріплюється до слизової оболонки, за 10-30 днів дозріває в дорослу цестоду, таким чином завершуючи життєвий цикл. Дорослі особини сягають завдовжки 25 см.

Епідеміологічні особливості

[ред. | ред. код]

Людина для спарганума є випадковим хазяїном і екологічним тупиком. Але є підозра, що у деяких регіонах Центральної Африки людина є проміжним хазяїном спарганумів. У цьому регіоні гієни є остаточними хазяями, і за цих обставин, цикл циркуляції гельмінта зберігається в результаті племінного звичаю дозволяти гієнам пожирати людські трупи.

Зараження людини відбувається за допомогою фекально-орального механізму при заковтуванні з водою циклопів, інвазованих процеркоїдами, а також при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленого м'яса змій, жаб та інших додаткових і резервуарних хазяїв. Інший можливий механізм передачі інфекції — контактний, через пошкоджені шкіру і слизові оболонки, у тому числі через кон'юнктиву ока.

Клінічні прояви

[ред. | ред. код]

В основі клінічних проявів виникнення вузлів у різних органах (найчастіше під кон'юнктивою або в очниці), всередині яких знаходиться личинка. Такі вузли під кон'юнктивою спричинюють значний біль, набряк, надлишок сльози. Якщо вони знаходяться в періорбітальній тканини (навколо ока), то буде набряк та іноді екзофтальм, що може призвести до сліпоти. Іноді спаргануми можуть мешкати у черевній порожнини і плеврі. При перфорації кишечника може статися перитоніт. У деяких випадках описані утворення численних спарганумів, що нагадує метастази ракової пухлини. При локалізації процесу у мозку можуть відбуватися епілептиморфні напади, парези, гідроцефалія. При локалізації спаргануму під шкірою, у м'язах хворі відмічають часто міграцію вузлів на досить великі відстані. На місці локалізації вузлів можливі набряки, абсцеси, некрози. Іноді спаргануми локалізуються в мошонці і придатку яєчка. При локалізації спарганума у стінці сечового міхура розвивається цистит.

Діагностика

[ред. | ред. код]

Нині рекомендують за наявності у хворого сильного головного болю, судом, геміпарезу або інших ознак ураження ЦНС у діагностичний пошук включати і заходи, направлені на виявлення спарганозу. Частим проявом є еозинофілія (збільшення еозинофілів). Специфічна діагностика спарганозу ґрунтується на результатах КТ та МРТ, патоморфологічному дослідженні операційного матеріалу, використовують ІФА для виявл��ння антитіл проти гельмінта. Характеристика результатів МРТ свідчить про наявність широкої білої дегенерації мозкової і атрофії коркової речовини, змішаних сигналів ураження (низький в центральній і високий в периферійних ділянках) з нерегулярною підвищеною щільністю центрального вогнищ і наростання змін у подальших дослідженнях[3].

Лікування

[ред. | ред. код]

Проводять комбінуючи застосування протигельмінтного препарату празиквантелю та хірургічного втручання.

Профілактика

[ред. | ред. код]

Слід уникати у місцях, де відомо поширення спарганозу, вживання непевної води, м'яса тварин без термічної обробки. У Південно-Східній Азії, де надають величезне значення лікування очей мазями з жаб, слід уникати такого нетрадиційного лікування.

Перебіг інвазії у тварин

[ред. | ред. код]

Доросла цестода, яка мешкає в кишках остаточного хазяїна, як правило, не впливає на здоров'я тварини. У котів, однак, може привести до втрати ваги, дратівливості і виснаження, разом з аномально збільшеним апетитом. Зараження личинками може бути клінічно значимим, коли їхнє число велике, і особливо, коли вони вторгаються в життєво важливі органи. У проміжного хазяїна хвороба майже завжди перебігає безсимптомно, якщо число паразитів є відносно невеликим.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Lescano, Andres G; Zunt, Joseph (2013). «Other cestodes: sparganosis, coenurosis and Taenia crassiceps cysticercosis.». Handbook of Clinical Neurology 114: 335–345. DOI:10.1016/B978-0-444-53490-3.00027-3
  2. Read, Clark P. (1952). «Human sparganosis in South Texas». The Journal of Parasitology 38 (1): 29-31. DOI:10.2307/3274168
  3. Kim DG, Paek SH, Chang KH, Wang KC, Jung HW, Kim HJ, Chi JG, Choi KS, Han DH. Cerebral sparganosis: clinical manifestations, treatment, and outcome. J Neurosurg. 1996 Dec;85(6):1066-71. DOI:10.3171/jns.1996.85.6.1066

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (2 видання, доповнене і перероблене). — 2018. — 688 С. + 12 с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-675-2
  • Zoonotic Diseases/ Cestode Zoonoses — SPARGANOSIS [1] (англ.)
  • Sparganosis [2] (англ.)
  • CDC DPDx Sparganosis [3] (англ.)
  • Quan Liu, Ming-Wei Li, Ze-Dong Wang, Guang-Hui Zhao, Xing-Quan Zhu Human sparganosis, a neglected food borne zoonosis The Lancet Infectious Diseases Volume 15, No. 10, p. 1226–1235, October 2015 [4] (англ.)