Географія Аргентини

Географія Аргентини
Географічне положення Аргентини
Географічне положення
Континент	Південна Америка
Регіон	Південна Америка
Координати	34°00′ пд. ш. 64°00′ зх. д. / 34.000° пд. ш. 64.000° зх. д. / -34.000; -64.000
Територія
Площа	2 780 400 км² (8-ме)
• суходіл	98,43 %
• води	1,56 %
Морське узбережжя	4989 км
Державний кордон	11 968 км
Рельєф
Тип	рівнинний, на заході гористий
Найвища точка	гора Аконкагуа (6960 м)
Найнижча точка	Лагуна-дель-Карбон (-105 м)
Клімат
Тип	від тропічного до помірного
Внутрішні води
Найдовша річка	Ріо-Саладо (2355 км)
Найбільше озеро	Мар-Чикіта (2~6 тис. км²)
Інше
Природні ресурси	родючі ґрунти, руди кольорових металів, залізні руди вуглеводні, уранові руди, родючі ґрунти
Стихійні лиха	землетруси, памперос, повіді, активний вулканізм
Екологічні проблеми	знеліснення, деградація земель, спустелювання

Аргентина — південноамериканська країна, що займає крайній південний схід континенту . Загальна площа країни 2 780 400 км² (8-ме місце у світі), з яких на суходіл припадає 2 736 690 км², а на поверхню внутрішніх вод — 43 710 км²^[1]. Площа країни в 4,5 рази більша за площу України.

Офіційна назва — Аргентинська Республіка, Аргентина (ісп. Republica Argentina, Argentina)^[2]. Назва країни походить від латинської назви срібла (лат. argentum)^[3]. Південноамериканська річка Ріо-де-ла-Плата (ісп. Rio de la Plata — Срібна річка) та її широкий естуарій уперше були обстежені у 1527-1528 роках Себастьяном Каботом, використовувалась іспанцями для перевозу срібла та інших скарбів з Андійського регіону^[3]. Земля на південь від естуарію й стала відома як Аргентина, тобто Земля срібла^[1]. Уперше назва згадується 1602 року в поемі Барко Сентенери «Аргентина і завоювання Ріо-де-Ла-Плати» (ісп. La Argentina y conquista del Río de la Plata). Перше офіційне використання назви і закріплення її в конституції країни відбулося 1826 року^[1].

Аргентина — південноамериканська країна, що межує з п'ятьма іншими країнами: на півночі — з Болівією (спільний кордон — 942 км), на північному сході — з Парагваєм (2531 км), на сході — з Бразилією (1263 км) і Уругваєм (541 км), на заході — з Чилі (6691 км). Загальна довжина державного кордону — 11 968 км^[1]. Країна займає фактично всю південно-східну частину Південної Америки. Протяжність Аргентини з півночі на південь становить близько 3800 км і близько 1400 км із заходу на схід. Аргентина на сході омивається водами Атлантичного океану^[4]. Загальна довжина морського узбережжя 4989 км.

• 
  Порівняння розмірів території Аргентини та США
• 
  Територіальні претензії Аргентини

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)^[5]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)^[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя, або до континентальної брівки (стаття 76)^[6][1].

Час в Аргентині: UTC-3 (-5 годин різниці часу з Києвом)^[7].

Древня кристалічна основа Патагонської платформи вкрита великим чохлом морських і континентальних, у тому числі давніх водольодовикових відкладень.

Надра Аргентини багаті низкою корисних копалин: свинець, цинк, олово, мідь, залізну руду, марганець, нафту, уранові руди^[8].

Територія Аргентини характеризується підвищеною сейсмічністю. Загальне сейсмічне тло країни — 6-7 бальне.

Середні висоти — 595 м; найнижча точка — Лагуна-дель-Карбон (105 м нижче рівня моря), що в провінції Санта-Крус між містами Пуерто-Сан-Хуліан і Команданте-Луїс-П'єдра-Буена; найвища точка — гора Аконкагуа (6960 м), найвища точка Анд, Південної Америки і Південної півкулі землі. Велика довжина території Аргентини з півночі на південь забезпечує різноманітність природних умов. За будовою поверхні країну можна розділити на дві частини: підвищену — західну і південну і рівнинну — східну.

• 
  Рельєф Аргентини
• 
  Гіпсометрична карта Аргентини
• Супутниковий знімок поверхні країни
  Супутниковий знімок поверхні країни
• 
  Карта країни (англ.)

Вздовж усього західного кордону Аргентини простяглися могутні Анди, що виникли під час альпійського гороутворення. На північному заході (до 28° пд. ш.) на висоті 3000-4000 м розміщується широке вулканічне плато Пуна-де-Атакама, кам'янисті ділянки якого чергуються з солончаковими западинами. Зі сходу плато обрамлює Східна Кордильєра (Серро-Галан, 6600 м) з величними сніговими вершинами, а з заходу — пасма погаслих вулканів, серед яких вулкан Юяйяко (6723 м), вулкан Антофалья (6100 м), гора Охос-дель-Саладо (6880 м) та інші. На південь від 28° пд. ш. Анди різко вужчають. У Головній Кордильєрі знаходяться найвищі вершини Південної Америки, увінчані сніговими шапками: Аконкагуа (6959 м), Тупунгато (6800 м), Мерседаріо (6770 м). На південь від 37° пд. ш. Анди знижуються до 2000 м, стають більш розчленованими, кордон снігової лінії опускається до 1200 м. На південь від 41° пд. ш. починаються Патагонські Анди. Тут збереглися сліди древнього заледеніння. А вологий і прохолодний клімат на півдні сприяє розвитку сучасних льодовикових форм рельєфу. Льодовики спускаються вниз довгими химерними язиками. Біля підніжжя гір вони створюють мальовничі форми рельєфу.

Між 23° і 38° пд. ш. на схід від Анд витяглися в меридіональному напрямку Прекордильєри і Пампінські Сьєрри. Ці гори древнього походження, для них характерні плоскі вершини і круті асиметричні схили. З горами чергуються глибокі долини і широкі міжгірні улоговини, зайняті солончаками. У районах Сан-Хуана, Сан-Луїса, Ла-Ріохи зустрічаються специфічні форми рельєфу — меданос і ареналес — утворення рухомих пісків.

• Гірські вершини
• 
  Аконкагуа
• 
  Серро-Торре
• 
  Вулкан Ланін

Увесь північний схід Аргентини займає Лаплатська низовина, що складається з рівнин Гран-Чако, Пампа і межиріччя Парани та Уругваю. Рівнина Гран-Чако полого знижується від передгір'їв Анд на схід. Межиріччя Парани і Уругваю — рівнинна область, утворена червоними пісковиками і мергелями, покритими товстим шаром глинистого алювію та лісом. Північна частина цієї рівнини — лавове плато, центральна — плоска заболочена низовина, південна — горбиста рівнина, перетнута пісковиковими грядами — кучильяс. Пампа за рельєфом ділиться на північно-східну — низьку (Вологу) і південно-західну — високу (Суху). Низька Пампа — плоска рівнина, що знижується з 250 м на заході до 20 м на сході. Висока Пампа лежить на рівні 300—600 м. Її поверхня хвиляста, ряди піщаних дюн чергуються з солончаками і солоними озерами, а рівнинність порушується древніми середньовисотними масивами.

На південь від річки Ріо-Колорадо і на схід від Анд лежить Патагонія. Її поверхня складається зі ступінчастого плато з крутими схилами, розчленованими глибокими каньйонами. Східці спускаються із заходу на схід до Атлантичного океану з висоти 2000 м до 100—150 м.

Вирішальний вплив на утворення форм рельєфу Вогняної Землі мало заледеніння, тому на острові переважає моренний ландшафт. Північна його частина — низовинна, південна — гориста.

• Узбережжя
• 
  Естуарій Ла-Плати
• 
  Пінамар
• 
  Патагонія
• 
  Вогняна Земля, Ушуая

Протяжна територія Аргентини лежить у трьох кліматичних поясах, що змінюють один одного з півночі на південь: тропічному (приблизно до 30 паралелі), субтропічному, помірному (від затоки Сан-Матіас й далі на південь). Середньорічні температури коливаються від +24 °C на півночі до +5 °C на півдні. Клімат країни формується переважно під впливом морських повітряних мас з Атлантичного океану. Проте більше ніж половина території лежить у зоні недостатнього зволоження, що пов'язано з розташуванням гірських систем, які затримують вологі вітри. У Андах — на півночі переважають високогірні, пустельні клімати, в південних районах помірно холодні.

На півночі, в районі Гран-Чако, весь рік панують тропічні повітряні маси. Спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури. Переважають східні пасатні вітри. Зволоження нерівномірне^[9]. У Буенос-Айресі літні місяці дуже спекотні, і більшість жителів відразу після Різдва виїжджають відпочивати. У січні і лютому місто пустіє. Взимку для європейців погода дуже приємна, температура знижується, але не набагато.

У центральній частині, район Пампи, влітку переважають тропічні повітряні маси з антициклонічною погодою, взимку — помірні з циклонічною. Значні сезонні амплітуди температури повітря, вглиб континенту більш спекотно ніж на узбережжі. Рівномірний сезонний розподіл випадіння атмосферних опадів, можливе випадіння снігу^[9]. Клімат із вологим жарким літом і теплою сухою зимою. Середня температура січня +30°, липня +20°, опадів до 900 мм. У центральних районах середня температура січня +23°, липня +9°, опадів близько 1000 мм.

• 
  Сонячна радіація (англ.)
• 
  Кліматична карта Аргентини (за Кеппеном)
• 
  Кліматограма Сальти (північ)
• 
  Кліматограма Буенос-Айреса (схід)
• 
  Кліматограма Мендоси (захід)
• 
  Кліматограма Ушуаї (південь)

На півдні помірний тип клімату, перехідний від морського до континентального^[10]. Перевалюють помірні повітряні маси цілий рік, західний масоперенос. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Зволоження недостатнє, містами надмірне^[9]. У Патагонії набагато холодніше і більшу частину року йдуть дощі. Середня температура січня +12, +22°, липня +2, +5°, опадів 100—250 мм.

Аргентина є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[11].

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 814 км³^[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 23,6 тис. км² зрошуваних земель^[1]. Серед водних ресурсів Аргентини головна роль належить річкам. Найбільш розвинута річкова мережа на північному сході країни, де дві багатоводні річки Парана та Уругвай зливаються в гирло Ла-Плати.Майже третина території Аргентини або безстічна, або має тільки внутрішній стік: центр області Гран-Чако, замкнуті улоговини Прекордильєр, простори західної і південної Пампи. Тут річки короткі, часто губляться в пісках або в солоних озерах. Ці райони потерпають від нестачі питної води.

• 
  Гідрографічна мережа Аргентини
• 
  Естуарій Ла-Плата
• 
  Парана
• 
  Водоспади Ігуасу
• 
  На озері Мар-Чикіта
• 
  Озеро Буенос-Айрес

Річки країни належать басейну Атлантичного океану; на півдні окремі річки несуть свої води до Тихого океану. Річкова сітка густіша на півночі: великі судноплавні річки — Парана з Парагваєм, Уругвай. Найбільш розвинута річкова мережа на північному сході країни, де дві багатоводні річки Парана та Уругвай зливаються в гирло Ла-Плати.

За довжиною і площею басейну річка Парана є другою річкою Південної Америки після Амазонки. На території провінції Місьйонес вона тече в скелястій ущелині і рясніє порогами і водоспадами. Нижче, виходячи з ущелини, зливається зі своєю головною притокою — річкою Парагвай. Нижче гори Діаманте Парана розширюється до 50 км, а після впадіння у неї річки Уругвай утворює естуарій Ла-Плати шириною до 300 км. Річки Парана, Уругвай і Парагвай мають нерівномірний режим стоку з літньо-осіннім максимумом і переважно дощове живлення. Рівень води дуже коливається, тому нерідкі повені, що завдають великих збитків країні.

Найбільші річки північної Аргентини — притоки Парани: Пількомайо, Ріо-Бермехо, Ріо-Саладо. Вони течуть по рівнинній місцевості, влітку розливаються; взимку, в посушливий період, міліють.

Гірські річки Анд мають льодовиково-дощове живлення і відрізняються рівномірним режимом стоку. Вони несуть багато уламкового матеріалу і, не отримуючи додаткового живлення, губляться в піщаних рівнинах.

Річки Патагонії — Ріо-Негро, Ріо-Колорадо, Чубут, Ріо-Десеадо, Санта-Крус беруть початок в Андах і течуть глибокими і вузькими долинами в Атлантичний океан. Вони маловодні, порожисті і мають змішане льодовиково-снігове живлення.

У країні багато озер, особливо в Патагонії і в північній частині межиріччя річок Парани та Уругваю. У Патагонії озера переважно льодовикового походження. Найбільші з них: Буенос-Айрес, В'єдма, Лаго-Архентіно, Науель-Уапі.

• 
  Льодовик Періто-Морено з космосу
• 
  Національний парк Лос-Гласьярес

Розташування Аргентини в трьох кліматичних поясах створює умови для росту на її території різноманітної рослинності: від тропічних лісів на півночі до напівпустель у Патагонії і Пуна-де-Атакама. Ліси займають близько 21,6 % частини території країни. У Гран-Чако, на червоноземних ґрунтах, сухе рідколісся з цінним, багатим на танін деревом квебрахо; в Пампі, на родючих чорноземних ґрунтах — лучно-степова рослинність; у Патагонії, на бурих ґрунтах — напівпустелі. Зволожені схили гір на півночі вкриті тропічними лісами, на півдні — мішаними.

У Гран-Чако поширення рослинності залежить від забезпечення вологою. У долинах річок ростуть вічнозелені ліси і гаї, переважно з воскової пальми. Відкрита східна частина Гран-Чако вкрита злаковою рослинністю, західна, де значно сухіше, ксерофітною чагарниковою рослинністю типу «монте» з колючих акацій, кактусів, мімоз. Третина території Гран-Чако вкрита сухими лісами, в яких особливу цінність становить дерево квебрахо (з іспанської — «зламана сокира»). Воно має дуже тверду деревину, а в його корі міститься танін — речовина, з якої отримують дубильний екстракт.

Зустрічаються тут дерево гуаякан, що дає тверду деревину чорного кольору, чаньяр — з їстівними плодами, схожими за смаком на фініки.

У північному Межиріччі ростуть вологі субтропічні ліси. Тут поширені араукарії з цінною деревиною, кедр, лапачо та астроніум, смола якого використовується для отримання скипидару.

Далі на південь переважає чагарникова рослинність, заболочені території вкриті очеретами, тростинами, лататтям, а піднесені сухі — луками з багатим трав'яним покривом. Зустрічаються розріджені ліси з акацій, мімоз, страусового дерева, на берегах річок — пальмові гаї.

• 
  Зміна вегетації рослинності протягом року
• 
  Дерево квебрахо
• 
  Араукарії на схилах вулкану Ланін
• 
  Американський платан

Простори Пампи — пасовища, частина яких розорана і використовується під землеробство. У перекладі з мови індіанців-кечуа «Пампа» означає «позбавлена деревної рослинності». Колись степи Вологої Пампи були вкриті численними злаками (ковила, перлівка, дике просо) і барвистим різнотрав'ям. Але з розвитком землеробства тут почали розмножуватися бур'яни, і степи втратили свій початковий вигляд.

У Сухій Пампі поширена ксерофітна рослинність: низькорослі дерева, колючі чагарники, жорсткі трави. Аналогічна рослинність поширена на захід від Пампи, у міжгірних долинах, де жорсткі злаки і ксерофітні чагарники чергуються з кактусами.

Рослинний покрив Патагонії має напівпустельний характер. Деревної рослинності майже немає, крім вербових лісів по долині річки Ріо-Негро. Долини річок вкриті луками із злаків. На плато, де сильні вітри і літня спека, ростуть подушкоподібної форми чагарники і жорсткі злаки. Лише на північ від річки Ріо-Негро зустрічаються чагарники в суміші зі злаками (тонконіг, ковила, типчак, костриця). Злакові степи поширені і в передгір'ях Анд.

Вологі східні схили Прекордильєр на висоті від 400 м до 1600 м вкриті густими лісами, переважно лаврами, від 1600 м до 2500 м — вільховими лісами, які вище змінюються злаковими степами.

На східних посушливих схилах Анд — бідна напівпустельна рослинність. У Пуна-де-Атакама поширені жорсткі злаки і ксерофітні чагарники.

На південь від 37° пд. ш., де випадає більше опадів, у передгір'ях Анд зустрічаються букові ліси з підліском з бамбука і папороті. У вологих Патагонських Андах — густі змішані ліси з хвойних, вічнозелених і листяних дерев. Серед них зустрічаються ендеміки.

Земельні ресурси Аргентини (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 53,9 %,
  • орні землі — 13,9 %,
  • багаторічні насадження — 0,4 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 39,6 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 10,7 %;
• інше — 35,4 %^[1].

Зоогеографічно територія країни належить до Патагонсько-Пампаської провінції Патагонсько-Андійської підобласті Неотропічної області; острів Вогняна Земля — до Чилійсько-Вогнеземельської провінції^[9].

• 
  Ягуар у провінції Формоса
• 
  Гуанако

Тваринний світ Аргентини не такий багатий і різноманітний, як в інших країнах Південної Америки, але він має чимало ендемічних видів. До них належать пампаський олень, пампаська кішка, магеллановий собака. Вони мешкають в Андах, їх передгір'ях і в малонаселених областях Патагонії. З хижих звірів зустрічаються: на півночі країни — ягуар, реліктовий очковий ведмідь, пума (Чако і напівпустелі Патагонії). На відкритих просторах багато броненосців і гризунів (віскаша, мара, туко-туко та інші). На берегах водоймищ мешкають нутрії і видри. В Андах мешкають ендемічні тварини, серед них: два види лам — вікунья і гуанако, але нині вони зустрічаються рідко, і маленькі гризуни чинчильї (шиншили), які через своє м'яке сріблясте хутро майже повністю винищені.

У країні багата орнітофауна: південноамериканський страус-нанду, теру-теру, різні види папуг та інші. У лісах зустрічається колібрі. На півдні Аргентини зустрічаються пінгвіни. На болотах і озерах безліч водоплавних птахів з яскравим забарвленням. На берегах водоймищ зустрічаються фламінго і чапля.

У саванах і лісах багато змій і ящірок.

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха:

• у горах, особливо навколо Сан-Мігель-де-Тукумана і Мендосb, часті землетруси;
• штормові вітри памперос на північному сході й в пампі;
• містами сильні повіді;
• вулканічна діяльність в Андах вздовж чилійського кордону, вулкан Копахі востаннє вивергався 2000 року^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• знеліснення, деградацію земель, спустелювання, забруднення повітря і вод.

Для охорони рослинного і тваринного світу створені національні парки: Лос-Гласьярес, Науель-Уапі, Ланін, Лос-Алерсес та інші.

• Національні парки
• 
  Лос-Кардонес
• 
  Тьєрра-дель-Фуего
• 
  Науель-Уапі
• 
  Ель-Пальмар
• 
  Лагуна-Бланка

Аргентина є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

• Мадридського протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику,
• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН з боротьби з спустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[13],
• Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу^[1].

Урядом країни підписані, але не ратифіковані міжнародні угоди щодо: Конвенції з охорони морських живих ресурсів^[1].

Географічно Аргентину можна розділити, на чотири основні регіони:

• гірська область — Передандійське плато, що переходить в Анди (г. Аконкагуа, 6960 м) з численними конусами вулканів і сніговими вершинами;
• північні рівнини, Гран-Чако і межиріччя Парани та Уругваю;
• Пампа — в��ликі і практично безлісі рівнини на південь від Гран-Чако, на схід від Анд і на північ від р. Ріо-Колорадо;
• Патагонія — відкриті вітрам степи Патагонського плато (висоти до 2 000 м) на південь від Ріо-Колорадо.

На північ від 27° пд. ш. в межі Аргентини заходить Міжандійське плато — Пуна-де-Атакама (до 4200 м).

• Південна Америка

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Аргентина // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
• Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

• Бєлозоров С. Т. Африка : фізико-географічний нарис. — вид. 2-ге, перероб. і доп. — К. : Радянська школа, 1957. — 232 с.
• Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2009. — Т. 1. : Азія. — 643 с. — ISBN 978-966-439-257-7.
• Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2010. — Т. 2. : Європа. — 464 с. — ISBN 978-966-439-273-7.
• Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : навч.-метод. посібник. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 184 с. — ISBN 978-617-10-0374-3.

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

• (рос.) Аргентина // Латинская Америка. Энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / Главный редактор В. В. Вольский. — М. : Советская энциклопедия, 1979. — Т. 1. А-К. — 576 с.
• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Бабаев А. Г., Зонн И. С., Дроздов Н. Н., Фрейкин З. Г. Пустыни. — М.  : Мысль, 1986. — 320 с. — (Природа мира)
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Долгушин Л. Д., Осипова Г. Б. Ледники. — М. : Мысль, 1989. — 448 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00315-1.
• (рос.) Дорст Ж. Центральная и Южная Америка. — М. : Прогресс, 1977. — 318 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Аргентина // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — ISBN 5-17-016407-6.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

• Вікісховище : Атлас Аргентини.
• Карти Аргентини : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Argentina : [англ.] : [арх. 18 ,березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 28 November. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Аргентину : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Аргентини.
• ' Argentina. Geography Population Map cities coordinates location : [ісп.] : [арх. 18 березня 2019 року] // tageo.com. — Дата звернення: 18 березня 2019 року. — мапи та інформація про географічні об'єкти Аргентини.
• A. Earnshaw. Fotos de Fauna de Argentina : [ісп.] : [арх. 18 березня 2019 року] / A. Earnshaw // fotosaves.com.ar. — Fotos de fauna silvestre de Argentina, . — Дата звернення: 18 березня 2019 року. — фауна Аргентини.

Географія   Південна Америка   Аргентина