Тит Флавій Веспасіан

Тит лат. T. Flavius T.f.T.n. Vespasianus
Римський Імператор
24 червня 79 — 13 вересня 81
Попередник:	Веспасіан
Наступник:	Доміціан
Август
24 червня 79 — 13 вересня 81
Попередник:	Веспасіан
Наступник:	Доміціан
Цезар
24 червня 79 — 13 вересня 81
Попередник:	Веспасіан
Наступник:	Доміціан
Rex
24 червня 79 — 13 вересня 81
Попередник:	Веспасіан
Наступник:	Доміціан
Pontifex Maximus
24 червня 79 — 13 вересня 81
Попередник:	Веспасіан
Наступник:	Доміціан
Народження:	30 грудня 39[1][2] Рим, Римська імперія[3]
Смерть:	13 вересня 81[4][5][…] (41 рік) Aquae Cutiliaed, Кастель-Сант-Анджело, Провінція Рієті, Лаціо, Італія
Поховання:	Мавзолей Августа
Країна:	Стародавній Рим
Релігія:	давньоримська релігія
Рід:	Флавії і Flavii Sabinid
Батько:	Веспасіан[4][5]
Мати:	Флавія Доміцилла[5][7]
Шлюб:	Аррецила Тертулла і Марція Фурнілла
Діти:	Юлія Флавія[3][8] і Flaviad
Медіафайли у Вікісховищі

Тит Фла́вій Веспасіа́н (лат. Titus Flavius Vespasianus, автентичне написання TITVS FLAVIVS CAESAR VESPASIANVS AVGVSTVS, реконструйована вимова [ˈtɪ.tʊs ˈflaː.wi.ʊs ˈkae̯.sar wɛs.pa.siˈaː.nʊs au̯ˈgʊs.tʊs], 30 грудня 39 — 13 вересня 81), на відміну від батька, свого повного тезка Веспасіана, увійшов в історію під особистим ім'ям Тит — римський імператор (79 — 81 рр.) з династії Флавіїв. Придушив повстання у Юдеї, здобув і зруйнував Єрусалим із Єрусалимським храмом (70). По смерті, як і багато римських імператорів, обожнений (божественний Тит, лат. Divus Titus).

Тит належав до незнатного роду з міста Реате в Лації. Його прадід Тит Флавій Петрон, за чутками був уродженцем Транспаданської Галії й щороку приїжджав на землю сабінів у складі сільськогосподарської артілі; урешті-решт він влаштувався в Реате і одружився. Втім, Светоній пише, що будь-яких доказів на користь цієї версії не знайшов. Достовірно відомо, що Петрон був центуріоном або навіть рядовим солдатом в армії Гнея Помпея Великого. Після битви при Фарсалі в 48 р. до н. е. він пішов у відставку, повернувся на малу батьківщину і зміг розбагатіти на розпродажах. Його дружину звали Тертуллія, і вона володіла маєтком поблизу міста Коза в Етрурі].

Син Петрона, Тит Флавій Сабін, за деякими даними, був простим центуріоном або пріміпілом, а після відставки за станом здоров'я став збирачем мит у провінції Азія. Пізніше він жив у землях гельветов, де займався лихварством. Його дружина, Веспасія Полла, була більш знатною особою: її батько Веспасій Поллион тричі обирався військовим трибуном і займав почесну посаду начальника табору, а брат у своїй кар'єрі дійшов до претури і засідав у римському сенаті. Флавій Сабін, можливо, розбагатів настільки, що був прийнятий в кіннотний стан. Вдалим одруженням він забезпечив сенаторський статус для своїх синів; таким чином, Флавії на відміну від всіх попередніх правителів Риму не мали предків-сенаторів.

У Тита Флавія Сабіна було троє дітей. першою народилась дівчинка, яка невдовзі померла; потім народився син, який отримав ім'я батька. Третій став Тит Флавій Веспасіан, частіше іменований просто Веспасіаном, перший імператор з цієї родини. У рік народження свого старшого сина, який отримав те ж ім'я, Веспасіан займав посаду претора. Мати Тита, Флавія Доміцилла, була ще менш знатною особою: її батько Флавій Ліберал був всього лише писарем при квесторі, а сама вона отримала римське громадянство тільки через суд.

Син Флавія Веспасіана та Флавії Доміцилли, народився в 41 році, виховувався при дворі Клавдія та Нерона разом із сином першого Британніком. Посилення Агріппіни призвело до віддалення від двора Веспасіана та його сина і зробило їх становище небезпечним внаслідок їхньої близькості до Нарцисса. Тільки після смерті Агріппіни Веспасіан отримав можливість повернутися до Риму. Воєнну кар'єру Тит почав у Германії та Британії, де проявив себе на посаді військового трибуна. Потім він обіймав квестуру, а коли Нерон відправив Веспасіана до повсталої Юдеї, Тит пішов слідом за батьком і отримав керівництво легіоном. У Палестині він ще більше зміцнив свою військову популярність.

Коли імператором став Гальба, Тит був відправлений до нього з поздоровленнями, але в Коринфі дізнався про вбивство Гальби, проголошення Отона та бунт Вітеллія, і повернувся до табору батька, аби спостерігати за перебігом подій. Тут у нього визрів план прокласти батькові шлях до влади. Як людина дуже владолюбна і спритний дипломат, він діяв дуже уміло і привернув на бік Веспасіана впливового правителя Сирії Муціана. План Тита вдався.

Від'їжджаючи до Італії, Веспасіан передав Титу головнокомандування в Палестині. Незабаром, у 70 році, Тит взяв і зруйнував Єрусалим, проявивши при цьому неабияку жорстокість. У цьому ж році став консулом. Протягом свого перебування в Палестині, Тит зблизився з красунею Вернікою, дочкою Ірода Агріппи I-го та сестрою Ірода Агріппи II-го.

Після повернення Тита до Риму, пишним тріумфом було відсвятковано втихомирення Юдеї. Про взяття Єрусалима нащадкам повинна була нагадувати закладена тоді ж арка Тита, яку добудували лише при Доміціані. Тит став співправителем батька, разом з ним справляв цензуру та декілька разів консульство — у 72, 74—77 роках, мав трибунську владу, називався імператором, ім'ям свого батька здійснював урядові дії різного роду. У той же час він обійняв посаду префекта гвардії.

Він не зупинявся перед нещадним винищенням осіб, які здавалися йому підозрілими. Серед загиблих через нього був консуляр Авл Цецина, якого Тит запросив до себе на обід та наказав вбити. Спосіб дій Тита при Веспасіані зробив його ім'я ненависним у Римі. Римлянам дуже не подобалося також присутність в Римі Верніки: вони боялися, як би ця єврейка не стала Августою.

Коли Веспасіан помер 23 червня 79 року, Тит посів його місце, маючи громадську думку безумовно проти себе. Він поставив собі за мету примирити з собою підданих: став суворо карати донощиків, помилував обвинувачених у образі величі, намагався здобути прихильність народу розкішними спорудами та іграми.

При ньому у 80 році було відкрито побудований Веспасіаном Флавіїв амфітеатр (Колізей), збудовані водопроводи та терми, які отримали його ім'я. З нагоди освячення Колізея під час святкувань, що тривали 100 днів, було вбито 9 000 диких звірів і багато гладіаторів. Споруди та ігри вимагали величезних витрат і швидко поглинали кошти, накопичені за часів скупого Веспасіана.

Значні кошти пішли також на допомогу постраждалим від суспільних лих: велика пожежа винищила багато приватних та громадських будівель в Римі, в Кампанії великі збитки сприч��нило знамените виверження Везувія (24 серпня 79 року); з 77 року в державі лютувала чума. Тит самостійно доглядав хворих на чуму і не захворів. Але врешті-решт усі ці негаразди розхитали фінанси країни, спричинивши економічну кризу.

Помер Тит 13 вересня 81 року від злоякісної нетривалої гарячки. Є припущення, що це була малярія або черевний тиф. Він був двічі одружений і від другої жінки Марції Фурнілли мав дочку Юлію. Наступником його став молодший брат Доміціан.

Будівництво амфітеатру Флавіїв, відомого як Колізей, що почалось ще в 70 році під час правління Веспасіана, було завершено Тітом у 80 році. Крім організації вражаючих своїм масштабом розваг для римського населення, будівля була задумана також як гігантський тріумфальний пам'ятник для увіковічнення військових досягнень династії Флавіїв під час Юдейської війни.

Інавгураційні ігри на відзначення закінчення будівництва нового амфітеатру тривали протягом сотень днів і відзначались надзвичайною складністю та різноманітністю. Вони включали гладіаторські бої, бої між дикими тваринами, морські бої, для організації яких арена амфітеатру затоплювалась водою, скачки на конях і перегони колісниць. Під час вистав в аудиторію кидались дерев'яні кульки, з написаними на них назвами призів (одяг, золото і навіть раби), які потім можна було обміняти на вказаний на кульці виграш.

Біля амфітеатру, у районі Золотого будинку Нерона, Тит наказав побудувати нову громадську лазню — терми Тита. Будівництво цієї будівлі було поспішно завершено, щоб збігтися по часу з завершенням будівництва амфітеатру Флавія.

Тит відновив практику імперського культу, хоча, здається, вона зустрілась з певними труднощами, оскільки Веспасіан не був деітифікованим протягом шести місяців після його смерті. Для подальшого уславлення і возвеличення династії Флавіїв на римському Форумі було закладено фундамент храму, який пізніше став називатись Храмом Веспасіана і Тита і був закінчений рідним братом Тита Доміціаном.

Після закриття ігор на честь нового амфітеатру, Тит вирушив на землі Сабинів, але захворів вже на першій поштовій станції і, як вважається, помер від гарячки в тому ж придорожному будинку, що і батько. Як стверджується, останні слова, які він висловив перед тим, як відійти, були: «Я зробив лише одну помилку»

Тит керував Римською імперією трохи більше двох років, від смерті батька в 79 році до його власної 13 вересня 81 року. Його наступником став Доміціан, чиїм першим актом як імператора було деітефікація і введення культу брата.

Історики спекулювали щодо точних причин смерті Тита і значення його останніх слів. Філострат пише, що він був отруєний Доміціаном і що така смерть було спророкована йому Аполлонієм Тіанським. Светоній і Касій Діон схиляються до природних причин смерті, але обидва звинувачують Доміціана, що залишив хворого Тита напризволяще. Пізніше, Діон вважав посилання на «єдину помилку» Тита те, що він не стратив свого брата, коли виявив, що той відверто планує змову проти нього.

Згідно зі Светонієм, у Тита з підліткового віку «проявилися яскраві риси характеру», він відрізнявся «чудовою красою». Тацит також пише про красу Тита. При цьому Тит був невисокий, з роками в нього з'явився живіт. На монетах його обличчя дуже схоже на обличчя Веспасіана з неминучими віковими відмінностями.

Збереглися три прижиттєвих скульптурних зображення Тита. Це скульптура в Ватиканському музеї, що зображає його в позі оратора і одягнутим в тогу, а також два бюсти в археологічному музеї в Неаполі і в паризькому Луврі. Перший з них виконаний в реалістичній манері, другий ідеалізує імператора, зображаючи його молодшим.

Голос народу назвав Тита «любов'ю та втіхою роду людського» (amor ас deliciae generis humani), хоча його поведінка до смерті батька дає підстави недовірливо ставитися до цієї традиції. Можливо, що нетривалість його правління не дала можливості сповна проявитися його характеру, очевидно, не настільки ж лагідному, якщо, за твердженням Светонія, деякі пророкували за часів Веспасіана, що Тит буде «другим Нероном»^[9].

• Гроші не пахнуть

• Wesch-Klein G. Titus und Berenike. Lächerliche Leidenschaft oder weltgeschichtliches Liebesverhältnis? // Rom, Germanien und das Reich, Festschrift zu Ehren von Rainer Wiegels anlässlich seines 65. Geburtstages. — 2005. — С. 163—173.
• Єгоров А. Правління Веспасіана і Тита // Проблеми античної історії. Збірник наукових статей до 70-річчя від дня народження проф. Е. Д. Фролова. — 2003. — С. 283—305.
• La clemenza di Tito, an opera by Mozart, that centers around a plot to kill Emperor Titus instigated by Vitellia, daughter of Vitellius, in order to gain what she believes to be her rightful place as Queen.
• Tite et Bérénice, a play by Pierre Corneille which was in competition with Racine the same year, and concerns the same subject matter.
• Смирнова Е. Политика Флавиев в западных провинциях Рима (68-96 гг. н. э.) // Мнемон. Исследования и публикации по истории античного мира. — 2004. — № 3. — С. 305—322.

• Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей // Светоний. Властелины Рима. — М.: Ладомир, 1999. — С. 12—281. — ISBN 5-86218-365-5.
• Плиний Младший. Письма. — М.: Наука, 1982. — 408 с.
• The Triumph of Titus and Vespasian by Giulio Romano (1540). Oil on wood, 170 x 120 cm. Louvre, Paris. Depicts Titus and Vespasian as they ride into Rome on a triumphal chariot, preceded by a parade carrying spoils from the war in Judaea. The painting anachronistically features the Arch of Titus, which was not completed until the reign of Domitian.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Тит Флавій Веспасіан

• Suetonius, The Lives of Twelve Caesars, Life of Titus, Latin text with English translation
• Cassius Dio, Roman History, Books 65 and 66, English translation
• Josephus, The War of the Jews, English translation
• Tacitus, Histories, Books 2, 4 and 5, English translation