Володимир (патріарх Київський)

Володимир
Патріарх Володимир
Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України
24 жовтня 1993 — 14 липня 1995
Церква:	Українська православна церква Київського Патріархату
Попередник:	Мстислав
Наступник:	Філарет
Архієпископ Львівський і Сокальський до 14 червня 1993 — архієпископ
17 лютого 1993 — 24 жовтня 1993
Церква:	Українська православна церква Київського Патріархату
Наступник:	Андрій (Горак)
Архієпископ Білоцерківський
1991 — 17 лютого 1993
Церква:	Українська автокефальна православна церква Українська православна церква Київського Патріархату
Єпископ Ужгородський і Виноградівський
29 квітня 1990 — 1991
Церква:	Українська автокефальна православна церква
Альма-матер:	Московська духовна академія
Діяльність:	священник, правозахисник
Ім'я при народженні:	Василь Омелянович Романюк
Народження:	9 грудня 1925(1925-12-09) Химчин, Косівський район, СРСР
Смерть:	14 липня 1995(1995-07-14) (69 років) Київ, Україна
Похований:	Софійська площа, Київ
Дружина:	Марія Антонюк (нар. 1924 — пом. 1987(?))
Діти:	Тарас (нар.1959 — †2010)
Священство:	1964
Чернецтво:	28 квітня 1990
Єп. хіротонія:	29 квітня 1990
Хто висвятив у єпископа	Даниїл (Ковальчук), Василій (Боднарчук) та Іоан (Боднарчук)
Нагороди:

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир (Васи́ль Омеля́нович Романю́к; 9 грудня 1925, с. Химчин, нині Україна — 14 липня 1995, Київ, Україна) — український православний релігійний діяч, богослов, патріарх Київський і всієї Руси-України УПЦ Київського Патріархату (1993—1995).

Народився у селі Химчин в ЗУНР—ЗОУНР, анексованій Польською Республікою (за польським адмінподілом, Косівського повіту, Станіславське воєводство, нині Косівського району Івано-Франківської області, Україна). У молоді роки брав участь у національно-визвольній боротьбі.

Уперше засуджений 19-літнім — за належність до Організації українських націоналістів (ОУН). Восени 1944 засуджений Військовим Трибуналом НКВС Станіславської (нині Івано-Франківської) області до двадцяти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін знизили до 10 років. Покарання відбував у Кустолівській сільськогосподарській колонії № 17 Полтавської області.

У 1944 році мене, сина селян-бідняків, незаконно заарештували у військкоматі. Енкаведисти охарактеризували мене як націоналіста-церковника, і цього було достатньо, щоб мені дали десять років, а моїх родичів заслали до Сибіру, де від непосильної праці та голоду помер мій батько, а малолітнього брата вбили комуністичні карателі тільки за те, що він втік з дому, коли вивозили рідних[1]

 — згадуватиме патріарх Володимир.

1946 в тюрмі йому ухвалюють другий термін за «антисовєцьку агітацію і пропаганду». Покарання відбував у Магаданській області.

У 1959 році у них народився єдиний син Тарас. Того ж року засланцям дозволили повернутися в Україну^[2].

1959 року закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську, згодом — Московську духовну семінарію.

З 1964 до 1972 — священник у парафіях Івано-Франківської і Коломийської єпархій Російської Православної Церкви.

Десь у цей час хрестив В'ячеслава Чорновола. У зв'язку з арештом історика Валентина Мороза (1 червня 1970 р.) виступив на його захист, унаслідок чого була розпущена церковна громада с. Космач Косівського району, а Романюку заборонили правити службу.

У січні 1972 заарештований, у липні 1972 засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання; визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Відбував покарання у таборі ЖХ-389/1-8 (села Сосновка в Мордовії). Брав участь у голодуваннях у дні політв'язня і прав людини, у дні початку репресій в Україні та інших акціях протесту.

І вся моя вина була в тому, що я, священик, чоловік інакомислячий, наважився виступити на захист безвинно репресованого історика В. Мороза. Місцеві партійні бюрократи схарактеризували мене як "небажану особу для соціалістичного суспільства", а потім вже працівники КДБ почали збирати про мене різні сміхотворні чутки... і я названий "особливо небезпечним державним злочинцем". Тобто зрівняли мене з убивцями, диверсантами і насильниками[1]

 — підсумовує владика.

1 липня 1976 року відмовився від радянського громадянства.

У 1976 під час перебування на засланні задекларував свою приналежність до Української автокефальної православної церкви, звернувся до митрополита Мстислава з заявою про перехід в УАПЦ.

З листопада 1979 — член Української Гельсінської спілки.

У 1984 за самовіддану службу Церкві в Україні єпископ Української православної церкви Америки Андрій нагороджує Романюка вищою священицькою відзнакою — митрою.

У червні 1987 виступає з лекціями перед християнськими українськими і англомовними громадами Канади, США та Великої Британії.

Перебуваючи за кордоном, мав намір прийняти архієрейську хіротонію УАПЦ, але Патріарх Мстислав відмовив йому, призначивши у 1990 році нових осіб.^[3][4]

Після повернення в Україну 28 квітня 1990 був пострижений у чернецтво і возведений у сан архімандрита з ім'ям Володимир, а наступного дня висвячений у сан єпископа з титулом єпископа Ужгородського і Виноградівського.

Хіротонію очолили: митрополит Галицький і Волинський Іоан (Боднарчук), єпископ Василій (Боднарчук), єпископ Андрій (Абрамчук), єпископ Даниїл (Ковальчук).

Виступав за створення незалежної Української православної церкви з центром у Києві, піднесеної у статус патріархату.

З 1991 очолює місійний відділ Патріархії УАПЦ, виконує обов'язки вікарія Київської єпархії з титулом архієпископ Білоцерківський.

Був одним із фундаторів УПЦ Київського патріархату (заснована у червні 1992). 17 лютого 1993 року призначений архієпископом Львівським і Сокальським^[5]. 11 червня — 21 жовтня 1993 р. — митрополит Чернігівський і Сумський^[6].

Після смерті патріарха Мстислава став місцеблюстителем Патріаршого престолу (14 червня 1993) із возведенням у сан митрополита.

На Всеукраїнському Православному Соборі 21 жовтня 1993 року обраний Патріархом (інтронізований 24 жовтня у Софійському соборі).

Святіший виступав з численними проповідями й статтями на богословські, патріотичні й державницькі теми.

Останні місяці життя Володимир (Романюк) провів в постійній напрузі. Йому регулярно погрожували невідомі^[7]. Незадовго до смерті Романюк звернувся в Управління по боротьбі з організованою злочинністю із заявою, в якій просив захисту від свого заступника Філарета (Денисенка). Там же він вказував на зв'язок Філарета з кримінальними кланами Києва і просив допомоги в тому, щоб знайти церковну касу УПЦ, присвоєну Філаретом.

Патріарх Володимир (Романюк) найближчим часом збирався здійснити комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності очолюваної Філаретом Київської єпархії. Він просив керівництво ГУ МВСУ в місті Києві надати допомогу в проведенні перевірки. Особливо Володимира (Романюка) цікавила доля присвоєної Філаретом каси Київського екзархату, в якій, станом на 1990 рік, перебувало близько 3 млрд рублів. На думку Володимира (Романюка), ці гроші були переведені в вільно конвертовану валюту і вкладені на депозитні рахунки в банки за межами України

— Доповідна керівництву МВС начальника II-го відділу УБОЗ в Києві майора міліції І. Т. Загребельного 25 липня 1995 р.^[8]

Незабаром після цього Романюк помер за загадкових обставин 14 липня 1995 року. В цей день, близько дев'ятнадцяти годин, після якогось телефонного дзвінка патріарх, переодягнувшись у мирський одяг, попрямував зі своєї резиденції в Ботанічний сад Київського університету. Тут, у глибині саду, на одній з лавок, йому була призначена зустріч. На лавці Романюка чекали дві жінки.

Згідно з офіційною версією, Романюку стало погано, жінки, які були присутні при зустрічі, протягом двох годин намагалися його реанімувати, можливо, при масажі серця поламали йому ребра, а також робили йому прямі уколи в серце (що зазначено в акті судмедексперта), проте, коли прибула швидка, «реаніматори» зникли. Це був уже четвертий інфаркт патріарха Володимира: з дев'ятнадцяти місяців свого патріаршества сім він провів у лікарні.

Відразу після смерті Романюка його син Тарас і ряд експертів, серед них Роман Зварич, висловив думку про можливість його насильницької смерті^[9]. Однак потім ця тема була поступово закрита.

Помер Володимир від четвертого інфаркту — з дев'ятнадцяти місяців свого патріаршества майже сім провів у лікарні (наслідок 17 років ув'язнення в радянських концтаборах). Згідно з деякими джерелами знайдений мертвим 14 липня 1995 року за нез'ясованих донині обставин^[10].

18 липня 1995 року спроба поховати тіло у Софійському соборі наштовхнулася на опір духовенства УПЦ Московського патріархату та силові дії загонів спеціального призначення МВС України.

Похований біля брами св. Софії у Києві.

За словами професора Київської богословської академії доктора Дмитра Степовика, цей

"чорний вівторок" назавжди залишиться незмивною плямою гріха на тодішньому політичному керівництві нібито незалежної на той час України[1]

• Орден «За мужність» I ступеня (8 листопада 2006)^[11] — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).

• На батьківській землі, яка породила першого патріарха-гуцула, в його рідному селі Хімчині розташований музей-садиба.
• Прикарпаття вшанувало пам'ять українського православного релігійного діяча, богослова, патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира Романюка. У день 20-ї річниці від дня його загадкової смерті по відвідинах музею керуючий Коломийською єпархією преосвященний єпископ Коломийський і Косівський Юліан відслужив із благочинними та понад 30 священниками панахиду за упокій душі патріарха Володимира. А згодом про його життєвий шлях як яскравий приклад патріотичного служіння своєму народові розповіли начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА Володимир Федорак, голова Косівської районної ради Михайло Шатрук, перший заступник голови Косівської райдержадміністрації Михайло Павлюк, сільський голова Хімчина Василь Розвадовський.
• У місті Івано-Франківськ є вул. Патріарха Володимира.
• У Святошинському районі Києва існує вулиця Патріарха Володимира Романюка.

• 
  Меморіальна дошка Патріархові Володимиру на фасаді Свято-Покровської Подільської церкви в Києві

• Архібідняцька юність Патріарха [Архівовано 15 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Україна молода. — 2010. — 9 грудня.
• Білокінь С. Романюк Василь Омелянович [Архівовано 12 квітня 2018 у Wayback Machine.]
• Білокінь С. І. Володимир (Василь Омелянович Романюк) [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 615. — ISBN 966-00-0734-5.
• Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи. — Нью-Йорк, 1982, вип. 6. — С. 16.
• Івасів Р. На роковини патріарха Володимира // Галичина. — 2015. — 18 липня.
• Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. — К. : Либідь, 1995. — С. 86, 129, 157, 170.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Спогади про патріарха Володимира Романюка — сповідника української православної церкви // День.
• Українська Гельсінкська група. До 20-річчя створення. — К. : УРП, 1996. — С. 21.
• Черпак В. Володимир [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Вести из СССР. Т. 3. 1985—1986. — Мюнхен : Права человека. — 1986, 1/2-3.
• Хроника текущих событий. — Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31. — С. 19.
• ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 39. — С. 35, 68; вип. 42. — С. 57-58.
• ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 47. — С. 98, 114, 116—118, 146, 154.
• ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 48. — С. 52, 54, 68, 69, 71, 72, 128, 167; вип. 49. — С. 31.
• ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51. — С. 85, 86, 182; вип. 52. — С. 31-32, 53.

• В. Шевченко. Володимир (світське ім'я — Василь) Романюк // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 117. — ISBN 978-966-611-818-2.
• Присухін С. І. Володимир (Романюк) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Володимир_(Романюк)

• Духовний Чорнобиль або Чорний вівторок 1995-го: Патріарх Володимир (Романюк)
• Чин святителя Іларіона [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Романюк Василь Омелянович (Патріарх Володимир) [Архівовано 8 листопада 2006 у Wayback Machine.]
• Трагедія на Софійському майдані — спогади журналіста Георгія Бурсова [Архівовано 27 липня 2014 у Wayback Machine.]
• Музей Патріарха Володимира, село Хімчин [Архівовано 10 липня 2014 у Wayback Machine.]
• Про Василя Романюка згадує поет-дисидент Іван Коваленко
• Православие в Украине [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)