Дискримінація атеїстів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Держави, у яких атеїсти стикаються з дискримінацією[1]

Дискримінація атеїстів (або атеофобія[2][3]) ― переслідування атеїстів через їхні переконання в різних державах й у різні часи.

У країнах конституційної демократії правова дискримінація атеїстів трапляється рідко, але деякі атеїсти, особливо в Сполучених Штатах, протестували проти законів і правил[4], які вони розглядають як дискримінаційні. У деяких ісламських країнах атеїсти стикаються з дискримінацією, зокрема через відсутність правового статусу, або на них може чекати навіть смертна кара[5] в разі відступництва.

У давнину

[ред. | ред. код]

Історики, зокрема Люсьєн Февр уважають, що атеїзму в його сучасному розумінні не існувало до кінця сімнадцятого століття[6][7][8]. Однак, до початку масової секуляризації державна влада спиралася на поняття божественного права. Платон стверджував[9], що атеїзм (як ми розуміємо його сьогодні) становить небезпеку для суспільства і повинен бути зарахований до злочинів[10]. Той, хто став атеїстом, а в минулому був християнином чи мусульманином, піддавався юридичному переслідуванню[10][11].

Новий час і Реформація

[ред. | ред. код]

Початок

[ред. | ред. код]

За часів Нового часу термін «атеїст» використовувався як образа і застосовувався в значенні «єретик», а також при звертанні до самогубців чи аморальних людей[6][7][12]. Атеїстичні переконання були сприйняті як загрозливі для порядку і суспільства, наприклад, так вважав Фома Аквінський. Джон Локк, один із засновників сучасних уявлень про свободу віросповідання, стверджував, що атеїсти (як і католики й мусульмани) не можуть бути повноцінними громадянами[10]. За часів інквізиції особи, обвинувачені в атеїзмі і богохульстві, були піддані тортурам і/або страчені. У їх числі священник Джуліо Чезаре Ваніні який був задушений і спалений в 1619 році та польський дворянин Казимир Лищинський, який був страчений у Варшаві[6][13][14], а також француз Етьєн Доле, який був страчений в 1546 році. Хоча атеїсти протягом дев'ятнадцятого століття описуються як мученики, деякі вчені вважають, що переконання, підтримувані Доле і Ваніні не можна назвати чітко атеїстичними в сучасному світі.[8][15][16]

Новий час

[ред. | ред. код]

Протягом дев'ятнадцятого століття британські атеїсти піддавалися дискримінації[17]. Люди, які не хотіли клястися на Біблії в ході судового розгляду, були не в змозі давати свідчення в суді. Ця умова була скасована в 1869—1870 році[17]. Окрім того, поет Персі Біші Шеллі був виключений з Оксфордського університету після публікації памфлету про необхідність атеїзму[18]. Атеїст Чарлз Бредлоу був обраний членом британського парламенту в 1880 році, але йому було відмовлено у праві скласти присягу через його атеїстичні переконання. Бредлоу переобрався три рази, перш ніж він зміг зайняти своє місце в 1886 році, коли спікер палати дозволила йому скласти присягу.[18]

Нацистська Німеччина

[ред. | ред. код]

У Німеччині за часів нацизму в указі 1933 року йшлося:

Не відносячи себе до якогось конкретного віросповідання, ми відновили віру в свої передумови, бо ми переконалися, що народ потребує віри і вимагає її. З цієї причини ми зробили боротьбу з атеїстичним рухом, і не просто кількома теоретичними заявами: ми розтопчемо його.
Оригінальний текст (англ.)
Without pledging ourselves to any particular Confession, we have restored faith to its pre-requisites because we were convinced that the people needs [sic] and requires [sic] this faith. We have therefore undertaken the fight against the atheistic movement, and that not merely with a few theoretical declarations: we have stamped it out.
[19]

Режим рішуче виступав проти «безбожного комунізму»[20][21], і більшість атеїстичних організацій вільнодумства в Німеччині були заборонені в тому ж році. Деякі праві гурти мирилися з нацистами до середини 1930-х років[22][23]. 26 квітня 1933 року Гітлер заявив, що «існування світських шкіл неприпустиме».[24]

Сучасність

[ред. | ред. код]

Казахстан

[ред. | ред. код]

На думку Даніяра Науриза в інформаційному відношенні фактично накладена заборона на тему атеїзму.[25] Також за розпалювання міжрелігійної ворожнечі був заарештований Олександр Харламов. Його звинувачують у тому, що він у своїх публікаціях про християнство і про різні релігійні течії займався пропагандою атеїзму, чим образив почуття вірян.[26][27][28]

Україна

[ред. | ред. код]
Дискримінація атеїзму, що стала системою протягом останніх років, має ряд передумов, суб'єктивних і об'єктивних. Однією з важливих причин були його теоретична обмеженість і догматизм. Помилки радянських атеїстів, свого часу визнані і усунені, однак, стали ототожнюватися з антицерковною політикою радянської влади. У негативному ставленні до подібного світорозуміння велике значення мало спрощене розуміння його сутності. Вважалося, що головна функція атеїзму - критика релігії. Оскільки подібна критика в умовах зрослого авторитету релігії і церкви була небажаною, атеїзм відкинули, що збігалося і з наполегливими вимогами церкви. Тим часом, насправді, як видається, критика релігії є другорядною функцією атеїзму. Його провідною стороною є сприйняття і наукове пояснення навколишньої дійсності на основі об'єктивних законів природи і суспільства, формування духовних сил людини, що пізнає і перетворює світ. Атеїзм також помилково вважався властивим тільки матеріалістичній філософії, в якій він дійсно має найбільш повне втілення. Але атеїзм властивий і ряду ідеалістичних систем (згадаємо Ф. Ніцше, А. Камю, Ж.-П. Сартра, Б. Рассела).[29]
У постсоціалістичних, пострадянських країнах атеїзм негласно намагаються витіснити із позитивної системи цінностей* і робиться це з такою ж непримиримістю, як це свого часу вчинялося «войовничим атеїзмом» щодо релігії та Церкви, хоча нібито настали часи декларованого світоглядного плюралізму, толерантності й демократії.[30]

З проголошенням Незалежної України з бібліотеки-філії с. Кропивище № 43 було вилучено атеїстичну літературу[31].

У конституції України написано: «‎Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви»[32]. Але іноді в деяких школах вводять обов'язкове вивчення предметів з релігійної тематики, проводять у навчальних закладах відправлення культових та релігійних обрядів[33]. Атеїстичні дисципліни вилучені з навчальних планів навчальних закладів[34]. Така ситуація у вищій школі веде до ослаблення позицій наукового світогляду і посилення впливу ненаукових концепцій і поглядів, під впливом яких виявилася значна частина студентів і педагогів[35].

Кафедри навчальних та академічних закладів, що мали назву «Наукового атеїзму», були скасовані. У деяких університетах з'явилися кафедри богослов'я.[36][37][38][39]

Міжреспубліканська філія Інституту наукового атеїзму Академії суспільних наук у м. Києві була скасована[40].

Із законодавства вилучаються згадки про атеїзм як тип світогляду, підміняючи його терміном «переконання»; водночас у Конституції України, ігноруючи світськість держави, нерелігійну позицію значної у 1996 р. частини населення, згадку про «відповідальність перед Богом» включили до преамбули[30].

Тенденційність і комерціалізація ЗМІ, закладів освіти і культури практично знищили можливість публічно знайомити населення з поглядами на світ, суспільство та особу, альтернативними релігійному. Один з наслідків такої інформаційної дискримінації — судові позови щодо викладання еволюційної теорії в школах України[30].

ВО «Тризуб» ім. С.Бандери пропонує ввести кримінальну відповідальність за пропаганду атеїзму[41].

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Evans, Robert (9 грудня 2012). Atheists around world suffer persecution, discrimination: report. Reuters.com. Архів оригіналу за 19 січня 2014. Процитовано 4 січня 2013.
  2. ↑ Rafford, Robert L. (1987). Atheophobia: An Introduction. Т. 21. Fellowship of Religious Humanists. с. 33. Архів оригіналу за 23 березня 2015. Процитовано 1 серпня 2013. Atheophobia is pathological, and similar in nature to homophobia. It is unconscious, internalized, and taught from early years on. {{cite encyclopedia}}: Проігноровано |magazine= (довідка)
  3. ↑ Nash, Robert J. (Spring 2003). Inviting Atheists to the Table: A Modest Proposal for Higher Education. Religion & Education. New York. 30 (1). doi:10.1080/15507394.2003.10012315. ISSN 1550-7394. Atheophobia is the fear and loathing of atheists that permeate American culture.[відсутнє в джерелі]
  4. ↑ Почему атеистам приходится бороться за свои права | ІноЗМІ - Все, що гідне перекладу. Архів оригіналу за 5 березня 2013. Процитовано 9 лютого 2013.
  5. ↑ Сім країн світу, де закон передбачає смерть для атеїстів - ПРАВО.RU. Архів оригіналу за 27 січня 2013. Процитовано 9 лютого 2013.
  6. ↑ а б в Davidson, Nicholas (1992). Unbelief and Atheism In Italy. У Michael Hunter; David Wootton (ред.). Atheism from the Reformation to the Enlightenment. Oxford University Press. с. 55–86. ISBN 978-0-19-822736-6.
  7. ↑ а б Armstrong, Karen (1994). A History of God: The 4000-year Quest of Judaism, Christianity, and Islam. Random House, Inc. с. 286—87. ISBN 978-0-345-38456-0.
  8. ↑ а б Kelley, Donald R. (2006). Frontiers of History: Historical Inquiry in the Twentieth Century. Yale University Press. с. 115. ISBN 978-0-300-12062-2.
  9. ↑ Платон допускає, що невіра по суті є якась одержимість хворобою, яка з віком проходить. … Платон бачить наявність значного матеріалістичного напрямку у філософії, кажучи про «дивне вчення», «яке більшість людей вважає наймудрішим з усіх» (йдеться про софістів). У чому ж бачить Платон сутність цього вчення? У міркуваннях про те, що всі речі зобов'язані своїм виникненням частиною природі, частиною мистецтву, частиною нагоді, а зовсім не розуму або якому-небудь божеству. Про богів же ці люди стверджують: «Боги існують не за природою, а в силу мистецтва й деяких законів, причому в різних місцях вони різні згідно з тим, якими кожен народ умовився їх уважати при виникненні свого законодавства» (Платон, Соч.: В 3 т. М,, 1972. Т. 3, Ч. 2. С. 376, 380, 381, 382). Дещо нижче філософ констатує поширеність такого роду навчань: якби це було не так, «то не було б потреби захищати вчення про буття богів. Але тепер це необхідно». Підкреслимо, що Платон пов'язує атеїзм з матеріалістичними вченнями: їхні прихильники, пише він, «дивляться на вогонь, воду, землю і повітря як на першооснови всіх речей, і саме це вони й називають природою. Душу ж вони виводять пізніше з цих першопочатків». Від Платона також іде традиція теоретичного обґрунтування необхідності покарань тих, хто не визнає віри в богів або в бога. Людей, що помиляються з приводу богів, треба, за Платоном, піддати покаранням. Платон виділяє, по-перше, тих, хто абсолютно заперечує буття богів, але не робить поганих учинків, по-друге, тих, «у кого до думки, ніби Всесвіт позбавлений богів, додається нестриманість в задоволеннях і стражданнях, хоча вони і мають сильну пам'ять і прекрасну сприйнятливість до наук. Загальна хвороба тих і інших та, що вони не визнають богів; але перші творять менше зла на згубу інших людей, ніж другі», сповнені підступності і підступні; з них, пише Платон, виходять віщуни, тирани, демагоги, засновники приватних таїнств, а також софісти; вони, лицеміри, «заслуговують більше, ніж смертної кари», люди ж іншого різновиду «потребують в благанні і тюремному ув'язненні». Доля атеїстів — в'язниця або насильницька смерть. Поняття атеїзму в історії західноєвропейської думки (Від античності до Нового часу) [Архівовано 16 травня 2013 у Wayback Machine.]
  10. ↑ а б в Gey, Steven G. (2007). Atheism and the Freedom of Religion. У Martin, Michael (ред.). The Cambridge Companion to Atheism. Cambridge University Press. с. 250—253, 260—2. ISBN 978-0-521-84270-9.
  11. ↑ Armstrong, Karen (1994). A History of God: The 4000-year Quest of Judaism, Christianity, and Islam. Random House, Inc. с. 98, 147. ISBN 978-0-345-38456-0.
  12. ↑ Laursen, John Christian; Nederman, Cary J. (1997). Beyond the Persecuting Society: Religious Toleration Before the Enlightenment. University of Pennsylvania Press. с. 142. ISBN 978-0-8122-1567-0.
  13. ↑ Brooke, John Hedley (2005). Heterodoxy in Early Modern Science and Religion. Maclean, Ian. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-926897-9.
  14. ↑ Kłoczowski, Jerzy (2000). A History of Polish Christianity. Cambridge University Press. с. 155. ISBN 978-0-521-36429-4.
  15. ↑ Onfray, Michel (2007). Atheist manifesto: the case against Christianity, Judaism, and Islam. Leggatt, Jeremy (translator). Arcade Publishing. с. 24. ISBN 978-1-55970-820-3.
  16. ↑ Chadwick, Owen (2003). The Early Reformation on the Continent By. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-926578-7.
  17. ↑ а б Larson, Timothy (2003). Victorian England. У Cookson, Catharine (ред.). Encyclopedia of religious freedom. New York: Routledge. ISBN 0-415-94181-4.
  18. ↑ а б Gey, Steven G. (2007). Atheism and the Freedom of Religion. У Martin, Michael (ред.). The Cambridge Companion to Atheism. Cambridge University Press. с. 253—255. ISBN 978-0-521-84270-9.
  19. ↑ Baynes, Norman Hepburn (1969). The Speeches of Adolf Hitler, April 1922 – August 1939'. H. Fertig. с. 378.
  20. ↑ Smith, Christian (1996). Disruptive religion: the force of faith in social-movement activism. Routledge. с. 156—57. ISBN 978-0-415-91405-5.
  21. ↑ Stackelberg, Roderick (2007). The Routledge Companion to Nazi Germany. Routledge. с. 136—8. ISBN 978-0-415-30860-1.
  22. ↑ Bock, Heike (2006). Secularization of the modern conduct of life? Reflections on the religiousness of early modern Europe. У Hanne May (ред.). Religiosität in der säkularisierten Welt. VS Verlag fnr Sozialw. с. 157. ISBN 3-8100-4039-8.
  23. ↑ Kaiser, Jochen-Christoph (2003). Christel Gärtner (ред.). Atheismus und religiöse Indifferenz. Т. Organisierter Atheismus. VS Verlag. с. 122, 124—6. ISBN 978-3-8100-3639-1.
  24. ↑ Ernst Helmreich, The German Churches Under Hitler [Архівовано 18 жовтня 2015 у Wayback Machine.]. Detroit: Wayne State University Press, 1979, p. 241.
  25. ↑ Даніяр Науриз: «У інформаційному відношенні фактично накладена заборона на тему атеїзму» / Відео / Інтернет-газета. Казахстан. Процитовано 11 лютого 2013.[недоступне посилання з квітня 2019]
  26. ↑ Соціалістичний рух Казахстану» Олександр Харламов заарештований за пропаганду атеїзму!. Архів оригіналу за 10 жовтня 2013. Процитовано 28 березня 2013.
  27. ↑ Правозахисник звинувачується в пропаганді атеїзму, каже адвокат. Архів оригіналу за 23 березня 2013. Процитовано 28 березня 2013.
  28. ↑ Казахстан: правозахисник Олександр Харламов заарештований за пропаганду атеїзму - Портал-Credo.Ru. Архів оригіналу за 5 квітня 2013. Процитовано 28 березня 2013.
  29. ↑ Добрускін М. О. Нова релігійна ситуація в ВУЗах України. 2003 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 вересня 2013. Процитовано 30 серпня 2013.
  30. ↑ а б в Климов В. В. Атеїзм у духовному світі сучасності. Архів оригіналу за 25 вересня 2013. Процитовано 21 вересня 2013.
  31. ↑ Коломийська центральна р-на бібліотека - Бібліотеки філії Коломийської ЦБС. kollib.at.ua. Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 18 лютого 2021.
  32. ↑ Проблеми відокремленості церкви і релігії від держави на сьогоднішньому етапі розвитку України. Архів оригіналу за 23 вересня 2013. Процитовано 30 серпня 2013.
  33. ↑ НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА «ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА»: ПОЗАКОНФЕСІЙНИЙ АСПЕКТ (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 вересня 2013. Процитовано 25 вересня 2013.
  34. ↑ Рідна школа: щомісячний науково-педагогічний журнал (укр.). Радянська школа. 1994. Архів оригіналу за 29 серпня 2017. Процитовано 18 лютого 2021.
  35. ↑ Нова релігійна ситуація в ВУЗах України (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 вересня 2013. Процитовано 30 серпня 2013.
  36. ↑ Кафедра богослів'я | Національний університет «Острозька академія». www.oa.edu.ua. Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 18 лютого 2021.
  37. ↑ східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. Архів оригіналу за 25 вересня 2013. Процитовано 21 вересня 2013.
  38. ↑ Міжрегіональна Академія управління персоналом. Архів оригіналу за 26 вересня 2013. Процитовано 21 вересня 2013.
  39. ↑ Класичний приватний університет. Архів оригіналу за 26 вересня 2013. Процитовано 21 вересня 2013.
  40. ↑ Онищенко Олексій Семенович. Архів оригіналу за 26 вересня 2013. Процитовано 21 вересня 2013.
  41. ↑ Релігійно-конфесійна політика. Архів оригіналу за 31 березня 2014. Процитовано 3 липня 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дискримінація_атеїстів&oldid=39849364