Жульєн Дювів'є
| Жульєн Дювів'є | |
|---|---|
| фр. Julien Duvivier | |
 | |
| Дата народження | 8 жовтня 1896 |
| Місце народження | Лілль, Франція |
| Дата смерті | 30 жовтня 1967 (71 рік) |
| Місце смерті | Париж, Франція |
| Поховання | Cimetière Ancien de Rueil-Malmaisond |
| Громадянство |  Франція |
| Професія | кінорежисер, сценарист, продюсер |
| Роки активності | 1919 — 1967 |
| IMDb | ID 0245213 |
 Жульєн Дювів'є у Вікісховищі | |
Жульє́н Дювів'є́ (фр. Julien Duvivier; 8 жовтня 1896, Лілль, Франція — † 30 жовтня 1967, Париж, Франція) — французький режисер німого, пізніше — звукового кіно. Володар головного призу Венеціанського кінофестивалю (двічі: у 1935 та 1937 роках) та головної премії японського кінофестивалю Kinema Junpo (тричі: 1935, 1939 та 1940 роки).[1] 
Сформував образ і приніс всесвітню славу Жану Габену.[2] Його «Пепе ле Моко» (фр. «Pépé le Moko», 1936 рік) визнано одним з перших фільмів у стилі нуар.[3]
Навчався у Лілльському університеті, курсу не закінчив. Переїхав до Парижу. Дебютував як актор в театрі «Одеон» під керівництвом Андре Антуана (1916 рік). З 1918 року працював у кіно, співпрацював з Л. Фейядом, М. Л'Ерб'є. Як режисер свій перший фільм «Гасельдама, або Ціна крові» знімає у 1919-му. У роки німого кіно зняв більше двадцяти, головним чином комерційних, фільмів, з яких успіх мав лише «Вірую, або Трагедія Лурда». Останній для режисера в епоху німого кіно фільм «Дамське щастя» (фр. Au bonheur des dames, 1930 рік) був добре зустрінутий критикою.[2]
Популярність і слава прийшли до Жульєна Дювів'є лише разом зі звуком, у 1930-і роки, що висунуло його в один ряд з такими метрами французького «поетичного реалізму», як Жан Ренуар, Марсель Карне та Жак Фейдер. Перша звукова стрічка Дювів'є — «Давид Гольдер», — вийшла у 1930 році. Він не лише продовжує знімати якісне кіно, але й озвучує деякі свої роботи з періоду німого кінематографу.
У 1934 році режисер уперше запрошує у свій фільм «Марія Шапделен» (фр. Maria Chapdelaine) Жана Габена — колишнього артиста вар'єте, що вже мав невеликий досвід роботи в кіно. Це поклало початок довгій творчій співпраці. Якщо ролі у фільмах «Рота» (фр. La Bandera, 1935) та «Голгофа» (фр. Golgotha, 1935) закріпили популярність Дювів'є і Габена у Франції, то стрічки «Славна компанія» (фр. La belle équipe, 1936 рік) та «Пепе ле Моко́» (фр. Pépé le Moko, 1936) приносять їм всесвітню популярність.[2] Ці фільми були зняті режисером в художній манері поетичного реалізму, затребуваного у Франції в середині 1930-х років. Істориками і кінокритиками підкреслюється алюзія «Славної компанії» на суспільно-політичні реалії у Франції в час парламентських виборів 1936 року. Дювів'є, що зовсім не дотримується лівих поглядів, зобразив у фільмі не лише перемогу Народного фронту, але й швидкий розпад, який дійсно трапився з цим союзом наприкінці 1930-х років.[4] У 1937 році режисер знімає романтичну драму «Бальний записник» (фр. Un carnet de bal) — спогади такої собі пані Лідії Макміллан Мерл Оберон про свої романтичні захоплення за минулі сорок років.
У 1938 році Жульєна Дювів'є було запрошено працювати до США на студію MGM, де він випускає фільм-біографію Йоганна Штрауса «Великий вальс». Наступного року повертається до Франції та знімає декілька фільмів: «Під кінець дня» — історію про літніх театральних акторів, «Віз-примара» (іноді — «Примарний візок», фр. La Charrette fantôme, 1939 рік) — фільм жахів за новелою «Візник» Сельми Лагерлеф. 1940 року Дювів'є готує до випуску фільм «Батько та син» (фр. Untel père et fils) — сімейний драму в історичний декорація війни 1871 року. В умовах режиму Віші тема франко-пруського протистояння не могла бути допущеною цензурою на екран і фільм було заборонено. Дювів'є поїхав до Сполучених Штатів. Прем'єра стрічки відбулася у США в 1943 році під назвою «Серце нації» (англ. The Heart of a Nation), у Франції — лише у 1945 році.
У свій «американський» період Жульєн Дювів'є знімає 5 фільмів, серед яких два рімейки : «Лідія» (англ. Lydia, 1941 рік) — на «Бальний записник», та «Самозванець» (англ. «The Impostor», 1944 рік) — на «Пепе ле Моко». Серед оригінальних та найвдаліших робіт — фільм-антологію з 6 історій «Казки Манхеттена» (англ. Tales of Manhattan) з Шарлем Буає, Рітою Гейворт, Джинджер Роджерс та ще багатьма популярними акторами Голлівуду того періоду.
По поверненню до Франції Дювів'є відчуває деяку настороженість з боку співвітчизників, що пережили окупацію на батьківщині. Його стрічка 1946 року «Паніка» (фр. «Panique»), пізніше визнана найпохмурішою й нігілістичною з усіх його робіт, була холодно сприйнята глядачами і критикою. Режисер частіше воліє працювати за кордоном: «Анна Кареніна» (англ. Anna Karenina) знята у 1948 році у Великій Британії, «Блек Джек» у 1950 році — в Іспанії. Жоден з його наступних фільмів успіху середини 1930-х років не повторив. Серед найкращих стрічок Дювів'єе останнього періоду — психологічна драма на матеріалі руху Опору «Марі-Жовтень» (англ. Marie Octobre, 1959) та збірка новел «Диявол і десять заповідей» (фр. Le Diable Et Les Dix Commandements, 1962).
У 1967 році Жульєн Дювів'є потрапляє в автомобільну аварію, що спровокувала у нього серцевий напад, від якого режисер помер. За свою кар'єру видатний кінематографіст зняв понад 70 фільмів.
- Режисер
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Примітки |
|---|---|---|---|
| 1919 | Гасельдама | Haseldama | |
| 1925 | Рижик | Poil de carotte | |
| 1926 | Людина з «Іспано» | L'Homme a l'Hispano | |
| 1930 | Давид Гольдер | David Golder | |
| 1930 | Дамське щастя | Аu bonheur des dames | за романом Еміля Золя |
| 1932 | Рижик | Poil de carotte | |
| 1934 | Пакетбот «Тенасіті» | Le Paquebot «Tenacity» | премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм |
| 1934 | Марія Шапделен | Marie Chapdelaine | |
| 1935 | Голгофа | Golgotha | |
| 1935 | Рота | La Bandera | |
| 1936 | Славна компанія | La Belle Équipe | премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм |
| 1936 | Ґолем | Le Golem | |
| 1937 | Пепе ле Моко | Pepe le Moko | премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм |
| 1937 | Бальний записник | Un carnet de bal[fr] | премія за найкращий зарубіжний фільм на Венеційському МКФ, премія Токійського кінофестивалю за найкращий зарубіжний фільм |
| 1938 | Великий вальс | The Great Waltz | |
| 1939 | Під кінець дня | La Fin du jour | |
| 1942 | Казки Манхеттена | Tales of Manhattan | |
| 1946 | Паніка | Panique | за романом Жоржа Сіменона «Заручини мосьє Іра» |
| 1948 | Анна Кареніна | Anna Karenina | за однойменним романом Льва Толстого |
| 1949 | У царстві небесному | Au royaume des cieux | |
| 1951 | Під небом Парижу | Sous le ciel de Paris[fr] | |
| 1952 | Маленький світ Дона Камілло | Le petit monde de Don Camillo | номінація на премію BAFTA |
| 1952 | Іменини Генрієтти | La Fête à Henriette | |
| 1953 | Повернення Дона Камілло | Le retour de Don Camillo | |
| 1954 | Справа Мауріціуса | L'affaire Maurizius | |
| 1955 | Маріана моїй юності | Marianne de ma jeunesse | |
| 1956 | Це час убивць | Voici les temps des assassins | |
| 1957 | Людина в непромокальному плащі | L'Homme à l'imperméable | за романом Д. Х. Чейза, номінація на Золотого ведмедя Берлінського МКФ |
| 1959 | Жінка і блазень | La Femme et le Pantin[fr] | за романом П'єра Луїса |
| 1959 | Марі-Октябрь | Marie-Octobre | |
| 1960 | Бульвар | Boulevard | за однойменним романом Робера Сабатьє |
| 1962 | Диявол і десять заповідей | Le Diable et les Dix Commandements | |
| 1962 | Спекотний суд | La Chambre ardente | |
| 1963 | Мороз по шкірі | Chair de poule | |
| 1967 | Диявольськи Ваш | Diaboliquement vôtre |
| Рік | Категорія | Фільм | Результат | |
|---|---|---|---|---|
| Венеційський кінофестиваль | ||||
| 1932 | Приз глядацьких симпатій | Давид Гольдер | Номінація | |
| 1934 | Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільм | Пакетбот «Тенасіті» | Номінація | |
| 1935 | Марія Шапделен | Номінація | ||
| Спеціальна згадка | Перемога | |||
| 1937 | Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільм | Бальний записник | Перемога | |
| 1939 | Під кінець дня | Номінація | ||
| 1946 | Приз міжнародного журі кінокритиків за найкращий фільм | Паніка | Перемога | |
| 1949 | Золотий лев | У царстві небесному | Номінація | |
| Премія Kinema Junpo | ||||
| 1935 | Найкращий фільм іноземною мовою | Пакетбот «Тенасіті» | Перемога | |
| 1939 | Бальний записник | Перемога | ||
| 1940 | Пепе ле Моко | Перемога | ||
| Нью-Йоркське коло кінокритиків | ||||
| 1939 | Найкращий режисер | Великий вальс | 2 місце | |
| Німецька кінопремія | ||||
| 1953 | Срібний кубок за просування демократичних цінностей | Маленький світ Дона Камілло | Перемога | |
| Берлінський кінофестиваль | ||||
| 1957 | Золотий ведмідь | Людина в непромокальному плащі | Номінація | |
- Leprohon P. Julien Duvivier, 1896–1967. Paris, 1968
- Chirat R. Julien Duvivier. Lyon: SERDOC, 1968.
- Desrichard Y. Julien Duvivier: cinquante ans de noirs destins. Courbevoie: Durante; Paris: BiFi, 2001
- Bonnefille E. Julien Duvivier: le mal aimant du cinéma français. Paris: Harmattan, 2002
- М.М. Черненко (составитель). Дювивье Жюльен // Режиссерская энциклопедия. Кино Европы / Г.Н. Компаниченко. — М. : Научно-исследовательский институт киноискусства, 2002. — С. 64-65. — ISBN 5-85646-077-4.
- ↑ http://www.imdb.com/name/nm0245213/awards [Архівовано 29 березня 2004 у Wayback Machine.] Лист нагород і номінацій на IMDb
- ↑ а б в http://www.villagevoice.com/2009-04-29/film/julien-duvivier-at-the-moma/ [Архівовано 22 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Скотт Фондас, «Салют автору „Старой волны“» // «The Village Voice» (29 квітня 2009 року).
- ↑ http://canadiancinephile.com/2009/04/26/pepe-le-moko/[недоступне посилання з квітня 2019] Джордан Річардсон, «Пепе ле Моко» // WordPress.com (26 квітня 2009 року).
- ↑ Сюзана Хейворд, «Історія Французького кіно» ISBN 0-415-30783 — X
- ↑ Повний перелік нагород на номінацій Жульєна Дювів'є на сайті IMDb(англ.)
- Жульєн Дювів'є на сайті IMDb (англ.)
- Жульєн Дювів'є на сайті AlloCiné (фр.)
- Жульєн Дювів'є[недоступне посилання з липня 2019] на сайті Французької сінематеки
- Фільмографафія Жульєна Дювів'є [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] на сайті Cinémathèque.fr
